Конституційна структура фітоценозів. Ознаки фітоценозу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Індивідуальне завдання

на тему:

«Конституційна структура фітоценозів. Ознаки фітоценозу»

Виконав

студент ІV курсу

2014

План

Вступ

1. Структура фітоценозів

2. Ознаки фітоценозів

Висновок

Використана література

Вступ

Зелені рослини на відносно однорідних ділянках місцезростання утворюють сукупності, які називають фітоценозами.

Одним із кращих визначень фітоценозу тривалий час вважалося визначення В.М.Сукачова: "Під фітоценозом потрібно розуміти будь-яку сукупність рослин на певній території, що знаходиться у стані взаємозалежності та характеризується певним складом та будовою, а також певними взаємовідносинами з середовищем. Ця взаємозалежність визначається тим, що рослини ведуть боротьбу за існування шляхом пристосування до умов життя, та, разом з тим, одні змінюють середовище існування інших і цим інколи визначають можливість існування окремих рослин у фітоценозах". За останні десятиріччя, коли концепція континууму та концепція екологічної ніші у фітоценології досягли свого апогею, визначення фітоценозу поступово змінювалося. Одним із найбільш сучасних варто вважати визначення А.М.Гродзинського та співавторів (1991): "Фітоценоз - умовно однорідна частина рослинного континуума. Фітоценози складаються з популяцій, диференційованих за екологічними нішами та пов'язаних між собою взаємовідносинами".

У посівах рослин основні ознаки фітоценозу (взаємовплив між рослинами, а також між рослинами і середовищем виражені дуже добре, тому посіви відносяться до особливої групи рослинних угруповань - агрофітоценозів.

Фітоценози є складовою частиною більш складних природних систем - біогеоценозів. Вчення про біогеоценози засноване В.М.Сукачовим. Біогеоценоз - це сукупність на певній частині земної поверхні однорідних природних явищ (атмосфери, гірської породи, рослинності, тваринного світу та світу мікроорганізмів, ґрунту та гідрологічних умов), що має свою особливу специфіку взаємодії цих складових компонентів, особливий тип обміну речовин та енергії їх між собою та іншими явищами природи і являє собою внутрішньо суперечливу єдність, що знаходиться у постійному русі і розвитку.

1. Структура фітоценозів

Розрізняють горизонтальну та вертикальну структуру фітоценозів. Елементами вертикальної структури є ярусність, горизонтальної - мозаїчність. Крім того, розрізняють функціональні елементи структури фітоценозів, тобто підсистеми, організовані фітоценотичними відносинами.

В літературі існує більше тридцяти термінів для позначення різних елементів рослинного покриву, більша частина яких наведена О.О.Корчагіним (1976), В.С.Іпатовим та Л.О.Кириковою (1997). Б.М.Міркін та Г.С.Розенберг (1978) звертають увагу на два основні елементи фітоценозу - синузії та консорції.

Видовий склад фітоценозу - це сукупність видів, які входять до фітоценозу. За П.Д.Ярошенком (1969), кількість видів на одиниці площі вважається видовою насиченістю фітоценозу. Видовий склад розглядається незалежно від рясності одного чи іншого виду або площі, яку він займає. З цим пов'язана уява про ступінь вірності окремих видів даному типу угруповання.

На основі видового складу фітоценоз можна охарактеризувати у географічному, історико-генетичному та екологічному відношеннях. Саме тому дуже важливою є повнота списків рослин при складанні описів рослинності. Й.Браун-Бланке запропонував методи виявлення так званих характерних груп видів, які можуть бути виділені тільки на основі співставлення великої кількості описів основних типів фітоценозів достатньо великого регіону. Поняття про вірність видів, тобто про ступінь їх пристосованості до окремих типів фітоценозів, ввів також Браун-Бланке.

Він розрізняв 5 типів вірності:

- вірні види (бал 5), виключно або майже виключно пов'язані з окремим типом фітоценозу;

- постійні чи достатньо вірні види (бал 4), які надають перевагу окремим типам фітоценозів, а в інших угрупованнях зустрічаються рідше, в меншій кількості;

- прихильні види, що оптимально розвиваються в окремому типі фітоценозу (бал 3), але зустрічаються досить часто у багатьох угрупованнях;

- індиферентні види (бал 2) без вираженого зв'язку з яким-небудь типом рослинних угруповань;

- невластиві види (бал 1) зустрічаються зрідка, здебільшого занесені або релікти.

Характерними вважаються види, що відносяться до перших трьох градацій, тобто вірні, постійні та прихильні види.

Крім характерних, автор виділяє диференційні види. Це види, які дозволяють встановити відмінності угруповань, а також виділяти дрібні синтаксони всередині якого-небудь типу угруповань.

Видовий склад фітоценозу формується шляхом занесення діаспор рослин ззовні та можливістю їх проростання на ділянці конкретного фітоценозу.

У формуванні видового складу фітоценозів важливу роль відіграє діяльність людини: створення антропоценозів шляхом посіву, насадження рослин, часто з інших регіонів.

Велике значення для видового складу фітоценозів мають умови, що заважають занесенню видів ззовні. Це гірські хребти, моря, океани, а також сама рослинність. Наприклад, бар'єром для проникнення насіння, спор рослин на лісові галявини є ліс. Значення має і те, як довго існує фітоценоз, як довго він поповнюється діаспорами. Далеко не всі рослини, діаспори яких потрапляють у даний фітоценоз, можуть прижитися у ньому.

Відбувається відбір видів, здатних зростати в умовах даного екотопу (екотопічний відбір) разом з іншими рослинами та організмами, що населяють біоценоз (ценобіотичний відбір). Згідно з Т.О.Работновим (1978), це явище називається біотопічним добором. Таким чином, фітоценози - це результат тривалого підбору видів рослин, що знаходяться у взаємовідносинах як між собою, так і з іншими біокомпонентами, пристосованих до спільного зростання в конкретних умовах середовища, а у багатьох випадках - і до різноманітних впливів людини.

Завдяки тривалому періоду добору видів у природі існують фітоценози з досить стійкою організацією. У схожих умовах утворилися фітоценози, що мають подібний склад, структуру і здатні відновлюватися після порушення.

Видовий склад фітоценозу змінюється в різних межах у залежності від типу фітоценозу і характеризується показниками видової різноманітності.

Слідом за Р.Уіттекером (1986) у сучасній фітоценології розрізняють три категорії видового різноманіття: альфа, бета і гамма - відповідно різноманіття видів в угрупованнях, екосистемах та у межах ландшафтів.

Альфа-різноманітність - показник кількості та кількісного співвідношення видів у фітоценозі. Найпростішою характеристикою альфа-різноманітності є видова насиченість.

На альфа-різноманітність фітоценозу впливають такі основні фактори:

1. Екологічний об'єм місцезростання даного угруповання (або величина гіперпростору екологічних ніш). Не завжди з покращенням умов зростання, тобто із збільшенням гіперпростору, видова різноманітність угруповань зростає. Кількість ценопопуляцій, які ділять ресурси середовища, залежить від того, яка стратегія видів, що співіснують в угрупованні. Звідси випливає наступний фактор.

2. Стратегічний спектр складових елементів фітоценозу. Видова різноманітність угруповання тим вища, чим більш рівномірна віолентність рослин в угрупованні.

3. Абсолютний вік угруповання, тобто тривалість його перебування у непорушеному стані. Порівнюючи рослинність подібних територій, які підлягали та не підлягали зледенінню, Р.Уіттекер наводив переконливі приклади більшого видового різноманіття останніх.

Ці три фактори можуть посилювати чи послаблювати один одного, тому прогнозувати стан альфа-різноманіття угруповання дуже важко.

Різноманітність рослинних угруповань ландшафту називається бета-різноманітністю. Для її оцінки використовують результати класифікації. Кількість різних асоціацій, що зустрічаються у даному регіоні, є його бета-різноманітністю.

Бета-різноманітність зумовлена екологічною неоднорідністю ландшафту, поєднанням на обмеженій території місцезростань з різним режимом зволоження, засолення та ін. Так, наприклад, висока бета-різноманітність регіону Карпат зумовлена, насамперед, вертикальним розподілом рослинності по поясах.

Гамма-різноманітність - це загальна різноманітність рослинності, що складається з альфа- й бета-різноманітності, тобто, насиченість угруповань видами та багатство ландшафту угрупованнями (Гродзинский и др., 1991). Практично, це добуток середнього числа видів в угрупованні на число типів угруповань, а з цієї причини, одна і та ж гамма-різноманітність досягається різними шляхами (Миркин, 1986), тобто може бути порівняно небагато угруповань, бідних видами. Таким чином, видова різноманітність регіону є наслідком диференціації (або упакування) екологічних ніш двох порядків: ніш ценопопуляцій всередині угруповань та розподілу по різних угрупованнях, які сформувалися у різних місцезростаннях.

Загальною тенденцією еволюції рослинності є підвищення щільності ценопопуляцій в угрупованні та популяцій у рослинності.

2. Ознаки фітоценозу

Основними ознаками фітоценозу є його видовий, або флористичний склад, ярусність, численність видів, кількісне та якісне співвідношення видів, проектне покриття, тривалість життя, продуктивність, сезонність та річний ритм розвитку, характер місцеположення.

Флористичний склад. Кількість видів, які входять до складу фіноценозу, називається видовим, флористичним багатством, а кількість видів на одиницю площі фітоценозу - видова численність (насиченість). Найбільша насиченість спостерігається в тропічних лісах. Найменша площа, на якій зустрічаються всі види фітоценозу, характерна для солончаків, мілководдя. фітоценоз флористичний ярусність

Види, які входять до складу фітоценозу, об'єднують в різні групи. За господарськими ознаками виділяють: злаки, осоки, бобові та різнотрав'я. Для лісових масивів спочатку описують видовий склад дерев, потім кущів, напівкущів, трав, моху, лишайників.

При геоботанічному дослідженні необхідно виділити вік рослин. Його визначають за числом річних кілець деревини. У шпилькових вік визначають за мутовками, у листяних порід та кущових за утворенням щорічних пагонів.

Під структурою фітоценозу слід розуміти розподіл наземної та підземної біомаси рослин в просторі та часі. Вона включає наступні елементи: наземна та підземна ярусність, синузіальність, консервативність, мозаїчність.

Ярусність фітоценозу - це розміщення органів рослин на різному рівні над поверхнею ґрунту та різних глибинах. Розміщення рослин за ярусами залежить від освітлення. В лісових фітоценозах розрізняють яруси деревостою, підлісків, трав'янисто-кущового та мохового покриву. Кількість ярусів залежить від багатьох причин і в першу чергу від екологічних умов середовища. Ярусність виникла в процесі природного відбору та пристосованості рослин до сумісного життя у фітоценозі.

Висновок

Фітоценологія вивчає склад, структуру та динаміку рослинних угруповань, механізми взаємодії ценопопуляцій, що утворюють угруповання. Основною проблемою фітоценології є вивчення динаміки рослинних угруповань та їх класифікація. Головним завданням фітоценології є інвентаризація рослинного покриву земної кулі, його класифікація та картування, оскільки тільки на цій основі можливо оцінити сучасний стан окремої ділянки рослинності та визначити тенденції його змін, а також розробити наукові шляхи використання та охорони.

Використана література

1. Фельбаба-Клушина Л.М. Комендар В.І. Фітоценологія з основами синфітосозології.- Ужгород. 2001

2. Міркін Б.М., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Актуальні питання класифікації рослинності // Укр. ботан. журн. - 1979. - Т.36, №6. -С. 513-522.

3. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Парадигма фітоценології // Укр.ботан. журн. - 1989. - Т. 46, №5. - С. 5-14.

4. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Крисаченко B.C., Мовчан Я.И. Методология геоботаники. - К.: Наук, думка, 1991 в. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru