Візейські водорості Донбасу (систематика, стратиграфічне значення, фаціальна приуроченість)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут геологічних наук

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук

Візейські водорості Донбасу (систематика, стратиграфічне значення, фаціальна приуроченість)

04.00.09 - Палеонтологія і стратиграфія

Сухов Олег Анатолійович

Київ 2008

Науковий керівник: кандидат геолого-мінералогічних наук

Берченко Ольга Іванівна, Інститут геологічних наук НАН України, старший науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор геологічних наук Ольштинська Олександра Петрівна, Інститут геологічних наук НАН України, провідний науковий співробітник кандидат геолого-мінералогічних наук Огар Віктор Володимирович, Київський національний університет ім.. Тараса Шевченка, доцент

Захист відбудеться “ 14 ” травня 2008 р. о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 162. 01 при Інституті геологічних наук НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. О. Гончара, 55-б

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту геологічних наук НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. О. Гончара, 55-б

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.С. Рябоконь

Анотації

Сухов О.А. Візейські водорості Донбасу (систематика, стратиграфічне значення, фаціальна приуроченість). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук за спеціальністю 04.00.09 - палеонтологія і стратиграфія. - Інститут геологічних наук НАН України. Київ, 2008.

Дисертація присвячена вивченню викопних вапнистих водоростей візейського ярусу Донбасу. Проведено детальні дослідження вапнистих водоростей з 16 місцезнаходжень розташованих в південній частині Донецької області, проведено їх монографічне вивчення, проаналізовано вертикальне поширення, виконана ревізія викопної групи зелених водоростей Palaeoberesellaceae Mamet et Roux та встановлена приуроченість водоростей до окремих фацій. Монографічно описано 59 видів зелених, червоних, синьозелених водоростей, та водоростей невизначеного систематичного положення (мікропроблематики), з яких один вид описаний вперше для науки. Вперше монографічно описано водорості візейського ярусу Донбасу та уточнено їх систематичний склад. Виділено два водоростеві комплекси: ранньовізейський та пізньовізейський, а у складі пізньовізейського два підкомплекси - донецького і межівського горизонтів. Проведена кореляція донецьких комплексів з такими інших регіонів. Складено атлас решток водоростей характерних для візе Донбасу, який включає в себе 34 палеонтологічних таблиць та пояснення до них. Атлас може бути використаний для визначення водоростей у інших регіонах.

Ключові слова: вапнисті водорості, систематика, візейський ярус, біостратиграфія, кореляція, фаціальна приуроченість, південна частина Донецької області.

Сухов О.А. Визейские водоросли Донбасса (систематика, стратиграфическое значение, фациальная приуроченность). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата геологических наук по специальности 04.00.09 - палеонтология и стратиграфія. - Институт геологических наук НАН Украины. Киев, 2008. - Рукопись.

Диссертация посвящена изучению ископаемых водорослей визейского яруса Донбасса. Впервые проведены детальные описания известковых водорослей из 16 местонахождений, находящихся в южной части Донецкой области, проведено их монографическое изучение, проанализировано вертикальное распространение, проведена ревизия ископаемой группы зеленых водорослей Palaeoberesellaceae Mamet et Roux, 1974. Исследовав собственный материал и проанализировав литературные данные, автор предложил видовые критерии определеня палеоберезеллид. Пользуясь предложенным критеріями, синонимами можно считать такие рода Parakamaena Mamet et Roux, 1974 = Kamaenella Mamet et Roux, 1974, Crassikamaena Brenckle, 1985 и Stylaella Berchenko, 1981, Pokorninella Vachard, 1977 и Proninella Reitlinger, 1971

В визейских отложениях Донбасса было выявлено 7 микрофациальных типов известняков. Водоросли той или иной мерой обнаружены в большинстве этих групп, кроме спикуловых и органогенних песчанников. Исходя из литологической и палеонтологической характеристики визейских отложений можно предположить, что в это время в Донбассе существовал эпиконтинентальный, мелководный, морской бассейн с нормальной или близкой к таковой солонстью, однако фациальное разнообразие пород незначительное.

В разрезе наиболее распространены зеленые дазикладиевые и сифонокладиевые водоросли. В некоторых прослоях известняков они имеют породообразующее значение. В мелкокомковатых известняках эти водоросли толстостенные. Монографически описано 59 видов зеленых, красных, синезеленых, водорослей и водорослей неопределенного систематического положення (микропроблематики) принадлежащие к 43 родам 12 семейств. Впервые для визе Донбасса описано 25 видов водорослей, впервые для визе Украины - 12 видов водорослей и один вид зеленых палеосифонокладиевых водорослей - Kamaena donbassica описан впервые для науки. Проанализировав вертикальное распространение водорослей были выделены два водорослевые комплекса: ранневизейский и поздневизейский, а в составе поздневизейского два подкомплекса - донецкого и межевского горизонтов. Установлено, что нижняя граница ранневизейского комплекса проходит в основании докучаевского горизонта (зона С1va ); четкой смены водорослевых ассоциаций на границе визе-серпухова не прослеживается. Проведено сравнение донецких комплексов с одновозрастными комплексами других регионов. Данное сопоставление показало, что наибольшее сходство ранневизейский комплекс Донбасса имеет с V, VI, VIIa водорослевыми комплексами Урала и комплексом, характерным для XIV микрофаунистического горизонта ДДВ по преобладанию в названых комплексах зеленых дазикладиевых и сифонокладиевых водорослей очень похожих таксонов. Поздневизейский комплекс Донбасса сопоставляется с комплексами водорослевых зон Koninckopora, Kulikia sphaerica, Calcifolium punctatum Люблинского бассейна Польши, комплексом владимирской и устилужской свит Львовско-Волынского бассейна; с VIIa-VIII комплексами Урала; с комплексом характерным для алексинских, михайловских и веневских отложений Подмосковного бассейна; комплексом характерним для интервала XIIa, XII, XI, X микрофаунистических горизонтов ДДВ. Во всех названных комплексах определены многочисленные Calcifolium, Kulikia sphaerica, Nanopora anglica, Fasciella kizilia и другие зеленые водоросли, а также багатый комплекс красных водорослей в котором преобладают стахеации.

Установлено, что в большинстве регионов также прослеживается два типа комплексов - ранневизейский и поздневизейский, правда их смена происходит несколько ранее чем в Донбассе. Составлен атлас визейских водорослей, который включает в себя 34 палеонтологических таблиц 225 изображений и объяснения к ним. Атлас может быть использован для определения водоростей в других регионах.

Ключевые слова: известковые водоросли, систематика, визейский ярус, биостратиграфия, корреляция, фациальная приуроченность, южная часть Донецкой области.

Sukhov O.A. The Visean algae of Donets basin (systematic, stratigraphical implication, facial relation). - Manuscript.

The candidat's Thesis on speciality 04.00.09 - paleontology and stratygraphy. - Institut of geological Sciences NAS of Ukraine. Kiev, 2008.

The dissertation is devoted to the research of the visean fossil algae of the Donets basin. The detailed study of calcareous algae from 16 localities located in the southern part of Donets region is presented. A monographycal study, analyse of vertical distribution and a revise of a fossil group of green Algae Palaeoberesellaceae Mamet et Roux, 1974 is provided. A relation of the algae to separate facies is found. A description of 59 species of Cyanophyta, Chlorophyta, Rodophyta and algal microproblematics where 1 specie is new for sciens are established. The algae from the Visean stage of Donets basin is first described. Their systematic composition is verified.

Two algal associations are established: Early viseanian and Late viseanian. In the composition of the Late Viseanian two subcomplexes are distinguished - Donetsk and Mezhivskiy horizons. A correlation of the Donetsk complexes with other similar ones from other regions is provided. An atlas of common fossil algae of the Viseanian of Donets basin is compiled. It can be used to define the algae from other regions.

Key words: Calcareous algae, systematic, Viseanian stage, biostratygraphy, correlation, facie relation, southern part of the Donets region.

Загальна характеристика роботи

водорість візе донбас

Актуальність теми. Візейський вік за сучасними хронометричними даними охоплює майже 19 мільйонів років, тобто дорівнює середньому і пізньому карбону разом. Це вік, мабуть, найбільшого за часи карбону поширення морських трансгресій, і, відповідно поширення карбонатних відкладів зони шельфу теплих морів. Значну роль в утворенні цих відкладів разом з іншою мікробіотою відігравали вапнисті водорості, особливо у побудові біогермних та рибоподібних споруд, з якими в Україні в останні часи пов'язують перспективи у пошуках нових родовищ нафти та газу.

У зоні зчленування Донецького басейну з Приазовським кристалічним масивом візейські відклади представлені майже 700 метровою товщею, 200 метрів з яких - це суцільні вапняки. Розкритий кар'єрами та природними процесами розріз цієї товщі набув значення стратотипового для п'яти регіональних горизонтів Доно-Дніпровського прогину, виділених за комплексами макро- та мікрофауни. Проте, не зважаючи, на місцями породоутворюючу роль вапнистих водоростей у складі візейських вапняків, вивчення цих викопних організмів носило переважно безсистемний характер і було супутнім поряд з вивченням форамініфер. Візейські водорості Донецького басейну не були монографічно описані, а їх стратиграфічне значення не до кінця з'ясоване. Усі ці фактори і обумовили актуальність роботи з вивчення вапнистих водоростей візе Донбасу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відділі стратиграфії і палеонтології палеозойських відкладів ІГН НАН України у рамках тем “Палеогеографічні, еволюційні і палеоекологічні критерії стратиграфічного поділу відкладів фанерозою України (№ державної реєстрації 0104U000058), “Стратиграфія та кореляція палеозойських відкладів нафто-газо-вугленосних провінцій (№ державної реєстрації 0199U002576).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи було вивчення та монографічний опис вапнистих водоростей візейських відкладів Донбасу а також уточнення їх палеоекологічного та стратиграфічного значення.

Для досягнення поставленої мети вирішувались такі основні задачі:

1) вивчення систематичного складу візейських водоростей Донбасу;

2) дослідження особливостей їх вертикального поширення;

3) виявлення характерних водоростевих комплексів, як основи детального розчленування візейської товщі Донецького басейну та кореляція її з водоростевими комплексами інших регіонів.

4) ревізія номенклатури вапнистих водоростей родини Palaeoberesellaceae Mamet et Roux, 1974, надзвичайно поширеної в морях пізнього девону-раннього карбону;

5) встановлення фаціальної приуроченості вапнистих водоростей;

6) монографічний опис вивчених видів вапнистих водоростей;

7) складання атласу візейських водоростей Донбасу.

Об'єкт досліджень - викопні вапнисті водорості візейських відкладів Донбасу.

Предмет досліджень - система і номенклатура вапнистих водоростей та біостратиграфія візейських відкладів за водоростями.

Методи дослідження - основним у дослідженнях були мікропалеонтологічний та біостратиграфічний методи. Вивчення вапнистих водоростей проводилось у щліфах під мікроскопом МБИ - 3.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше проведено пошарове систематичне дослідження синьозелених, зелених, червоних і водоростей невизначеного систематичного положення (мікропроблематики) та їх монографічний опис у візейських відкладах південної частини Донецької області. Монографічно описано 59 видів вапнистих водоростей. Один вид описаний вперше для науки, 26 видів вперше для візе Донбасу та 12 видів вперше для візе України. Встановлено, що найбільш широко у розрізі представлені зелені водорості, що належать до 36 видів 27 родів. Червоні водорості віднесені до 15 видів 10 родів; синьозелені водорості належать до чотирьох видів двох родів і мікропроблематика до чотирьох видів чотирьох родів.

За результатами аналізу поширення водоростей у візейських відкладах Донбасу вперше було виділено два водоростеві комплекси: ранньовізейський та пізньовізейський. Ранньовізейський комплекс характеризує відклади докучаєвського, глибокинського та сухинського горизонтів. Цей комплекс представлений переважно зеленими дазікладієвими та сифонокладієвими водоростями. У пізньовізейському комплексі розрізняються два підкомплекси характерні для донецького та межівського горизонтів. Підкомплекс донецького горизонту різко відрізняється від ранньовізейського значним оновленням систематичного складу зелених водоростей, збільшенням кількості червоних водоростей, у невеликій кількості з'являються синьозелені водорості, присутня мікропроблематика. У цих відкладах значно скорочується кількість таксонів з ранньовізейського комплексу. Підкомплекс межівського горизонту характеризується подальшою зміною у систематичному складі водоростей. Тут з'являються таксони які характерні для вищезалягаючих відкладів. У цілому такий розподіл водоростей по розрізу підтверджує двочленний поділ візейського ярусу в Донбасі.

Аналіз поширення водоростей у візейських відкладах Донбасу та інших територій дав змогу зкорелювати виділені в Донбасі комплекси з аналогічними комплексами Люблінського басейну, Львівсько-Волинського басейну, Уралу, Дніпровсько-Донецької западини та Підмосковного басейну.

У вапняках візейської товщі Донбасу вперше встановлено сім мікрофаціальних типів (за класифікацією Г.Д. Кіреєвої та С.В. Максимової, 1959) - біоморфні, біоморфно-детритусові, детритусові, детритусово-шламові, спікулові, вапняки з переважанням основної мінеральної маси, органогенні пісковики. Вапнисті водорості зустрінуті майже у всіх типах вапняків крім спікулових та органогенних пісковиків. За класифікацією Дж. Уілсона типи вапняків з водоростями належать до біокластичних грейнстоунів, пакстоунів, вакстоунів та баффлстоунів. Вони характеризують умови осадконагромадження притаманні для фацій відкритого моря карбонатної платформи (фаціальні пояси 7 та 8 за Дж. Уілсоном).

Окресливши родові критерії у представників родини Palaeoberesella Mamet et Roux, 1974 (структура стінки, наявність перегородок та комбінування різних їх типів у одному й тому екземплярі, наявність та тип розгалуження, пропорції висоти псевдоклітин до їх ширини) вдалося зробити припущення про синонімічність родів Parakamaena Mamet et Roux, 1974 та Kamaenella Mamet et Roux, 1974, Crassikamaena Brenckle, 1985 та Stylaella Berchenko, 1981, Pokorninella Vachard, 1977 та Proninella Reitlinger, 1971, що стало внеском у розробку систематики родини Palaeoberesellaceae Mamet et Roux, 1974 та уточнення номенклатуру родів даної родини.

Практичне та теоретичне значення отриманних результатів.

Результати мікроальгологічних та еколого-фаціальних досліджень, викладені в дисертаційній роботі, дають змогу визначити стратиграфічний вік порід, зкорелювати їх з одновіковими відкладами інших регіонів та можуть бути використаними для обґрунтування регіональних стратиграфічних схем нижнього карбону Донбасу. Вони доповнюють уявлення про палеоекологічні особливості морського басейну Донбасу у візейський час. Вивчений комплекс вапнистих водоростей доповнює палеонтологічну характеристику візейських відкладів Донбасу. Аналіз стратиграфічного значення водоростей доводить доцільність їх подальшого використання з метою доповнення та удосконалення схем інших підрозділів палеозою. Розроблена система критеріїв для підрозділу палеоберезелід на роди. Палеонтологічні фототаблиці, які включають фотографічні зображення 59 видів, можуть бути використані для визначення вапнистих водоростей з порід нижнього карбону.

Особистий внесок здобувача. Всі основні результати та висновки, викладені в дисертаційній роботі, отримані автором самостійно.

Фактичний матеріал. Для вирішення поставлених завдань були вивчені під мікроскопом понад 2 тисячі шліфів, з понад 800 зразків люб'язно наданих керівником роботи кандидатом геолого-мінералогічних наук О.І. Берченко, доктором геолого-мінералогічних наук М.В. Вдовенко та частково шліфи зі зразків власних зборів. Зразки порід були відібрані з природних відслонень, кар'єрів та керну свердловин, розміщених у південній частині Донецької області.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були викладені у доповідях на сесіях Палеонтологічного товариства (Київ, 2003, 2007, Мелітополь, 2005, Луганськ, 2006), а також на Всеукраїнських конференціях молодих учених (Київ, 2003, 2006) та конференціях молодих вчених (Київ, 2003, 2006).

Публікації. Основні положення і результати дисертації викладені у 8 статтях надрукованих у фахових збірниках наукових праць та наукових журналах.

Об`єм і структура роботи. Дисертація об`ємом 249 сторінок друкованого тексту складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаної літератури і атласу з 34 палеонтологічними фототаблицями, 225 зображеннями та поясненнями до них. Робота вміщує 20 рисунків та 2 таблиці. Список використаної літератури становить 195 найменувань та займає 19 сторінок.

Дисертаційна робота виконана у відділі стратиграфії та палеонтології палеозойських відкладів ІГН НАН України під керівництвом кандидата геолого-мінералогічних наук О.І. Берченко, котрій автор щиро дякує за постійну увагу та допомогу в роботі.

Особливу подяку автор висловлює докторам геолого-мінералогічних наук В.І. Полєтаєву та М.В. Вдовенко за цінні поради, рекомендації і практичну допомогу під час написання дисертації. Автор дякує доктору геолого-мінералогічних наук О.К. Щоголєву, кандидатам геолого-мінералогічних наук Н.І. Бояриній та Т.І. Немировській, молодшому науковому співробітнику В.І. Єфіменко, співробітнику відділу мезозою кандидату геологічних наук О.А. Шевчук за надання консультацій, критичних зауважень та участь у творчих дискусіях. Глибока вдячність Г.Г. Коваленко та М.А. Барсуковій за технічну допомогу на різних етапах роботи.

Основний зміст роботи

Огляд вивченості вапнистих водоростей візейських відкладів

Перші згадки про водорості карбону датуються другою половиною XIX століття та містяться у роботах таких авторів як Л. Конінк (L.G. Koninck)(1842), Дж. Лі (Lee G.W.)(1912), Е. Гарвуд (E.J. Garwood) (1914). З 20-х років XX століття починається більш цілеспрямоване вивчення водоростей, особливий внесок в яке зробили Ю. Піа (Pia J.)(1937) та В.П. Маслов (1929, 1935, 1956, 1953). Їх роботи торкались переважно питань систематики та вертикального поширення водоростей. У 60-х 80-х роках минулого століття почалось інтенсивне вивчення водоростей карбону. Найповніше візейські водорості з Люблінського басейну описані С. Скомпським (1986, 1987, 1996) на Уралі це зроблено О.М. Богуш та Р.М. Івановою (1990), у Львівсько-Волинському басейні - А.А Муромцевою (1989). Значний внесок у вивчення вапнистих водоростей візейського ярусу Західної Європи, Північної Америки, Північної Африки, частково у співпраці з іншими авторами здійснив Б. Маме (B. Mamet) (1972, 1973, 1974, 1975, 1976, 1977, 1978, 1981, 1985, 1987, 1992, 1995, 2002, 2006). Тією чи іншою мірою питання систематики, стратиграфічного поширення та фаціальної належності вапнистих водоростей візе розкриті в роботах О.Д. Міклухо-Маклая, (1951), І.А. Антропова (1968), О.Л. Кулик, В.І. (1973), В.І. Парченко (1979), Б.І. Чувашова (1987), О.І. Берченко (1981, 1982, 1983, 1985) Р.М. Іванової (1988), В.Д. Салтовської (1974, 1984), Джонсона (I.H. Johnson) (1966, 1967), М. Річа (M. Rich) (1974), П. Бренкла (P. Brenckle) (1977, 2004), А. Ру (A. Roux) (1974, 1975, 1978), С. Пінара (S. Pinard) (1985), М. Бержерона (M. Bergeron) (1992), Г. Еліота (G. Elliot) (1970, 1980), А. Вуда (A. Wood) (1963, 1964), А. Бургеса (I. Burges) (1965), Н. Шантон (N. Chanton) (1964, 1965, 1971), Д. Вашара (D. Vachard) (1974, 1976, 1977), В. Коханьської-Девіде (V. Kochansky-Devide) (1960), М. Герака (M. Herak) (1977), Г.-Г. Хербінга (Hans-Georg Herbing) (1994), Л. Раша (L.Rasz) (1965), Е. Вілли (E. Villa) (1995), В. Білан (W.Bilan) (1973), Т. Гювенча (T. Guvenи) (1965, 1966), А. Себар (A. Sebbar) (1996), З. Жу (Z. Zhu) (2005).

Дані про вапнисті водорості безпосередньо візе Донбасу містяться лише в одній роботі - “Стратотипы региональных стратиграфических подразделений нижнего карбона (турнейский и визейский ярусы)”, у якій О.І. Берченко (1992) подано список з 47 видів синьозелених, зелених та червоних водоростей, та наведено їх стратиграфічне поширення. Автор зазначила, що комплекс водоростей докучаєвського горизонту суттєво відрізняється від турнейського появою нових елементів.

Нарис історії стратиграфії візейських відкладів та проблема границь візейського ярус. Загальний огляд стратиграфії візейських відкладів. Вперше поняття карбонові вапняки візе “Calcaire carbonifere de Vise” ввів Конінк у Франко-Бельгійському басейні Західної Європи. Пізніше Дюпон (1858-1883) запропонував ці відклади виділити у візейський ярус. З усією детальністю історія вивчення візейських відкладів Динантського басейну викладена у роботі Ф. Демане (1958). Спочатку стратиграфічна характеристика візейських відкладів базувалась на даних стратиграфічного поширення брахіопод. Детальне вивчення форамініфер у топостратотипових розрізах візейського ярусу у 50-60-ті роки ХХ століття (Conil R., Lys M., 1964) дозволило вперше офіційно запропонувати стратотип нижньої границі візейського ярусу на VI Міжнародному карбоновому конгресі (ICC) в Шефілді 1967.

На сьогодні найбільш прийнятним умовним критерієм нижньої границі візе є запропонований Л. Хансом і П. Мучезом (1995) еволюційний тренд у розвитку форамініфер. Він полягає у зміні двох морфотипів у середині філогенетичної послідовності видів роду Eoparastaffella, тобто у зміні Е. rotuda (морфотип 1) Vdovenko, 1954 на морфотип 2 (з кутастою периферією), який відповідає виду E. simplex Vdovenko, 1971.

Досі не вирішеною є проблема верхньої границі візейського ярусуЗ часів I-го Геєрленського конгресу (1927 рік) тривають спроби вирішити це питання на палеонтологічній, а не на літологічній основі.

З метою визначення умовного критерію нижньої границі серпухівського ярусу у 2000 році була створена Міжнародна робоча група. Попередні висновки її роботи свідчать про те, що найбільш прийнятним маркером візе-серпуховської границі є поява виду конодонтів Lochriea ziegleri у філогенетичній послідовності Lochriea nodosa - Lochriea ziegleri. Такі дані підтвердились у більшості регіонів. Lochriea ziegleri з'являється приблизно посередині бригантського під'ярусу (Великобританії), тобто трохи нижче нині прийнятої візе-серпуховської границі. Єдиним виключенням є Північна Америка, де названий вид конодонтів не був знайдений. Там розчленування пограничних візе-серпухівських відкладів ґрунтується на вивченні різноманітної та багатої фауни амоноідей, які у інших регіонах є рідкісними або відсутні взагалі.

Стратиграфія візейських відкладів Донбасу та проблема границь візейського ярусу. Історія вивчення карбонових відкладів Донбасу і їх стратиграфія детально викладена в численних публікаціях, зокрема в томі “Карбон” (“Стратиграфія УРСР”) (1969) під редакцією Д.Є. Айзенверга.

В Донецькому басейні відклади карбону вперше встановив Є.П. Ковалевський у 1827 році. До початку детальної геологічної зйомки кам`яновугільні відклади Донбасу і їх стратиграфію вивчали Р.Мурчісон (1849), Л.І. Олів`єрі (1830, 1836), А.Б. Іваницький (1833, 1840), Г. Бледе (1841), Ле-Пле (1854), Р. Людвіг (1873), О.В. Гуров (1877, 1882). Більш системна робота з вивчення стратиграфії карбону Донбасу пов'язана з детальною одно- та трьохверстовою зйомкою басейну, яку розпочав Геологічний комітет у 1892 році під керівництвом Ф. М. Чернишова та Л. І. Лутугіна. Надалі протягом тривалого періоду геолкомівська схема стратиграфічного розчленування карбону завдяки працям багатьох вчених зазнавала уточнень і деталізації. У 1988 році була проведена Міжвідомча нарада МСК СРСР в Ленінграді, де була прийнята сучасна стратиграфічна схема поділу карбонових відкладів Доно-Дніпровського прогину. В 1991 році вона була затверджена УРМСК в Києві. У цій схемі в Донбасі поряд зі світами і зонами були виділені горизонти. Зокрема у візейському ярусі було виділено шість горизонтів, а також біостратиграфічні зони за форамініферами, конодонтами, брахіоподами та ін. Останнім часом у зв'яку з уточненням загальних критеріїв нижньої границі візе, до цієї схеми було внесено деякі зміни. Таким чином, за новітніми даними, нижня границя візейського ярусу в Донбасі проходить у підошві глибокинського горизонту (зона С1vb) за результатами вивчення форамініфер, коралів та брахіопод. За рівень верхньої границі, як і раніше, приймається підошва вапняка В12 межівського горизонту (зона С1vg) за результатами вивчення як вже названих груп фауни, так і конодонтів (рис.1).

БіоСтратиграфія візейських відкладів Донбасу за водоростями

Склад і поширення вапнистих водоростей у відкладах візейського ярусу Донбасу та їх значення для стратиграфії. Досліджувана територія охоплює відносно вузьку смугу відслонень візейських відкладів південніше м. Донецька, приблизно між с.м.т. Новотроїцьке та м. Комсомольськ. (рис.2). Відклади візейського віку складені тут товщею суцільних вапняків мокроволноваської серії світ та товщею переверстування (межівська світа) і вивчені у численних штучних та природних відслоненнях, а також у свердловинах. Проте, на жаль, кожне з місцезнаходжень розкриває лише певну частину відкладів і жодне не є повним.

Зразки для вивчення були взяті з наступних місцезнаходжень: св. №9, св. №74, св. №30, св.№500, 502, св№ 4, 5; відслонення по лівому березі р. Кальміус біля c.м.т. 2-й Горний; відслонення поблизу с. Стила; відслонення поблизу с. Родникове (Кипуча Криниця), кар'єр біля м. Комсомольськ - Північний; кар'єр біля м. Докучаєвськ - Центральний; Стильський кар'єр; район с. Стила - балки Афрем-Тарама, Старшин-Тарама, Платіс-Тарама (рис.2). Найбільш повно товща суцільних вапняків розкрита свердловиною №74. Рештки альгофлори з цієї свердловини також найкраще досліджені та задокументовані. Найбільше різноманіття водоростей у товщі переверстування виявлено у стратотипових для межівського горизонту відслоненнях (балках Старшин-Тарама та Платіс-Тарама), а також у відслоненнях на лівому березі р. Кальміус біля селища 2-й Горний.

За результатами вивчення решток вапнистих водоростей з візейських відкладів Донбасу встановлено що: рештки водоростей належать до 59 видів 43 родів 9 родин 3 відділів та групи Incertae sedis. 1 вид зелених водоростей - Kamaena donbassica Sukh. встановлено як новий (табл. 1).

Найбільш широко, як у видовому так і в кількісному співвідношенні у візейських відкладах Донбасу представлені зелені водорості, що належать до 36 видів 27 родів. Інші групи - червоні, синьозелені та водорості невизначеної систематичної належності (мікропроблематика) зустрічаються рідше, а їх таксономічний склад значно бідніший. Так, червоні водорості у даних відкладах належать до 15 видів 10 родів і визначені лише у верхній частині розрізу, причому знахідки деяких з них, таких, наприклад, як Peristacheia Mamet, Stacheia (Brady), Ungdarella Maslov, зустрічаються дуже рідко. Одиничними є також знахідки таких зелених водоростей як Gyroроrella Guvenc, Zidella Saltovskaja, Polimorphocodium Derv., Palaeochaetomorphа Berch., Anthracoporella Pia, Koninckopora Lee, Coelosporella Wood Синьозелені водорості представлені чотирма видами двох родів і містяться лише у верхній частині розрізу, проте, інколи вони зустрічаються у великих кількостях. Мікропроблематика представлена чотирма видами чотирьох родів. У процентному виражені за таксономічним складом зелені водорості у розрізі складають - 61%, червоні - 25%, синьозелені 7%, мікропроблематика - 7%. При цьому зелені водорості Issinella, Calcifolium можуть мати породоутворювальне значення .

У цілому у товщі візейських відкладів водорості мають диференційоване поширення, що дозволяє виділити в ньому 2 водоростеві комплекси: комплекс переважно раннього візе, що характеризує докучаєвський, глибоківський та сухинський горизонти (зони С1va C1vb, C1vc, C1vd) та комплекс пізнього візе. У пізньовізейському комплексі прослідковується два підкомплекси: асоціація донецького (зона C1vf) та межівського горизонтів (зона С1vg).

Ранньовізейський комплекс складений майже виключно зеленими водоростями - 83%; 4% складають водорості невизначеного систематичного положення (мікропроблематика), та 13 % червоні водорості, які визначені у верхах сухинського горизонту. У комплексі превалюють зелені дазікладієві та сифонокладієві водорості, що належать до 12 родів і 18 видів. Систематичний склад водоростей даного комплексу подібний до турнейського, проте з'являються нові таксони: Palaeoberesella lahuseni (Moeller), Anthracoporellopsis machaevi (Maslov), Exvotarisella index (Ehrenberg), Issinella grandis (Tchuvashov), Pseudonanopora stockmansi Mamet et Roux. Водночас зменшується кількість представників таких характерних для турнейських відкладів Донбасу видів як Kamaena delicata Antropov, Kamaena itkillikensis Mamet et Rudloff та зовсім не знайдені представники Kamaena awirsi Mamet et Roux. Натомість з'являються поодинокі Kamaena omolonika R. Ivanova, які описані з одновікових відкладів північного-сходу Росії. Спорадичними є знахідки Kamaenella denbighi Mamet et Roux, Subkamaena concaviuscula Berchenko, S. razdolnica Berchenko та Cribrokamaena citrosa Brenckl. Така зміна близьких за будовою таліта таксонів на рубежі турнейського та візейського часів очевидно обумовлена еволюцією усередині родини Palaeoberesellaceae. Майже завжди представники сифонокладових зустрічаються разом з дазікладієвою водорістю Issinella grandis Tchuvashov, яка інколи майже повністю складає вапняки і, на думку деяких авторів, ймовірно являє собою початкову стадію розвитку палеоберезелід (Чувашов Б.І., Лучініна В.А., Шуйський В.П. та ін, 1987, с.81).

Пізньовізейський комплекс поділяється на два підкомплекси: асоціації донецького та межівського горизонтів. Підкомплекс донецького горизонту включає в себе 50% зелених водоростей, 32% червоних, 6% синьозелених та 12% мікропроблематики. Цей підкомплекс характеризується присутністю синьозеленоих водоростей Girvanella staminea Garwood та G. wetheredii Chapman, водоростей невизначеного систематичного порядку Fasciella kizilia (=Schartymophycus fusus) та Stipulella fascicularis Maslov. Перші два види зустрічаються по розрзу не постійно, але інколи у значних кількостях, оскільки є однією зі складових біоценотичних жовен або утворюють їх самостійно. Червоні водорості у підкомплексі представлені стахеаціями: Stacheoides tenuis Petryk et Mamet, S. cannindahensis Mamet, S. meandriformis Mamet et Rudloff, Epistacheoides connorensis Mamet et Rudloff, Psuedostacheoides loomisi Petryk et Mamet, Mametella chautauquae Brenckle, Peristacheia johnesi Mamet, Aoujgalia variabilis Termier et Termier, 1950, Aoujgalia richi Mamet et Roux,1978. Відбуваються зміни у систематичному складі також і зелених водоростей. Характерною ознакою, яка відрізняє підкомплекс донецького горизонту від ранньовізейського, є поява водоростей Calcifolium okense Schvetzov et Birina та Calcifolium punctum Maslov, причому вони часто з'являються у великих кількостях, а інколи майже повністю складають мікрофацію. Нечастими у відкладах донецького горизонту є знахідки інших зелених водоросте, таких як Aphralysia fereolli Mamet et Roux, Amarellina huvelinii Mamet, Coelosporella johеnsi Wood, Kulikia sphaerica Golubtsov. Надалі продовжують зустрічатись дазікладієві та сифонокладієві з нижчезалягаючих відкладів за виключенням Nanopora woodi Berchenko, Pseudonanopora stockmansi Mamet et Roux, Kamaena delicata Antropov та Kamaena itkillikensis Mamet et Rudloff, K. omolonica R. Iv., K. donbassica Sukh., Subkamaena razdolnica Berch., Subk. concaviuskula Berch., Pseudokamaena atypica Berch. Отже, є очевидним зменшення номенклатурного різноманіття цих водоростей, що, можливо, вказує на подальші філогенетичні зміни в родині Palaeoberesellaceae.

Підкомплекс межівського горизонту включає в себе 50% зелених, 12% синьозелених, 26% червоних та 13% водоростей невизначеного систематичного порядку. У підкомплексі водоростей межівського горизонту з'являються представники синьозеленої водорості Girvanella problematica Nich. et Eth., та Nansenella sp. при наявності видів з комплексу донецького горизонту. Також тут з`являється дазікладієва водорість Nanopora anglica Wood, яка, як і у одновікових відкладах Люблінського басейну Польщі, зустрічається лише в окремих інтервалах розрізу, проте майже завжди у великій кількості і має незначні розміри. Іншою характерною для цих відкладів формою є Kulikia sphaerica Gol. У підкомплексі присутні Sparaphralysia tacania Vach., Polimorphocodium lapparenti Derv., Wetheredella starobeshevense Berch., Palaeochaetomorpha tenuis Berch., Aphralysia fereolli Mam. et Roux, Anthracoporella aff baschkirica Kulik. З'являються нові червоні водорості такі як Principia donbassica (Koss.) (=Archaeolitophyllum), Stacheoides polytrematoides (Brady), Mametella skimoensis Mam. et Rudl., Fourstonella fusiformis (Brady), Stacheia marginulinoides (Brady).

Зіставлення водоростевих комплексів Донбасу та інших регіонів. Аналіз поширення водоростей у візейських відкладах Донбасу та інших територій дав змогу зіставити ранньовізейський комплекс Донбасу з V, VI, VIIa водоростевими комплексами Уралу та комплексом характерним для XIV мікрофауністичного горизонту ДДЗ за переважанням у них зелених дазікладієвих та сифонокладієвих водоростей дуже подібних таксонів. Не зважаючи на те, що у даних відкладах ДДЗ досить часто зустрічаються фаціально приурочені червоні та синьозелені водорості, проте спільною рисою усіх трьох комплексів є поява зелених водоростей Exvotarisella index (Ehr.) та Palaeoberesella lahuseni (Moell.) у низах XIV мікрофауністичного горизонту в ДДЗ у підошві косьвинського горизонту Уралу та докучаєвського горизонту Донбасу.

Пізньовізейський комплекс Донбасу зіставляється з комплексами водоростевих зон Koninckopora, Kulikia sphaerica, Calcifolium punctatum Люблінського басейніу Польщі; комплексами володимирської та устилузької світ у Львівсько-Волинському басейні; з VIIa-VIII комплексами Уралу; з комплексом характерним для алексинських, михайловських та веньовських відкладів у Підмосковного басейну; комплексом характерним для інтервалу XIIa, XII, XI, X мікрофауністичних горизонтів ДДЗ. У всіх вищеназваних комплексах відбувається суттєва зміна водоростевих асоціацій. Тут з'являються Calcifolium okense Schvetz. et Bir., C. punctatum Masl., Kulikia Gol., Aphralysia Garw., Coelosporella Wood, Girwanella Nich. et Eth., Fasziella R.Iv., з'являється велика група червоних водоростей серед яких переважають стахеації; продовжують існувати пелеоберезели та ексвотарізели, що перейшли з ранньовізейського часу. Перераховані таксони характеризують верхньовізейські відклади як Донбасу, так і інших територій (ДДЗ, Львівсько-Волинського та Люблінського басейнів, Уралу, Підмосковного басейну), однак там, переважно, вони з'являються дещо раніше, ніж в Донбасі: у відкладах, що приблизно відповідають стильському горизонту.

Аналіз поширення водоростей у візейських відкладах Донбассу дозволив встановити наступне: в Донбасі у відкладах візе містяться два водоростеві комплекси: ранньовізейський та пізньовізейський. У пізньовізейському комплексі виділяється два підкомплекси, що відповідають донецькому і межівському горизонтам.

Нижня границя верств з пізньотурнейсько-ранньовізейським комплексом альгофлори може бути проведена у підошві докучаєвського горизонту Донбасу. Верхня границя поширення цього комплексу визначається у покрівлі сухинського горизонту. Нижня границя верхньовізейського комплексу проходить дещо вище підошви донецького горизонту, верхня границя чітко не прослідковується.

Незважаючи на значну фаціальну залежність, та не досить детальну вивченість, на суміжних з Донецьким басейном територіях також можна виділити два комплекси - ранньовізейський та пізньовізейський. Підставою для цього може бути переважання у нижньовізейських відкладах палеоберезелід та у суттєвій зміні систематичного складу водоростей пізньовізейського комплексу, який зазвичай характеризується численними кальцифоліумами, конінкопорами, кулікіями, фасціелами та збідненими, кількісно та за біорозмаїттям палеоберезелідами. При цьому слід зазначити, що така зміна комплексів на суміжних територіях відбувається дещо раніше ніж в Донбасі, а саме у відкладах, що за віком приблизно відповідають заключній частині стильського часу.

Фаціальна приуроченість вапнистих водоростей у візейських відкладах Донбасу

Літологічно візейські відклади в Донбасі представлені двома товщами - товщею суцільних вапняків мокро волноваської серії у складі трьох світ: скелеватської, стильської і донецької, та товщею переверствування вапняків і теригенних порід (межівська світа). Також чітко прослідковуються і два комплекси водоростей, що характеризують ці відклади. Втім, рівень зміни комплексів не співпадає з літологічними границями. В цілому рештки водоростей більш-менш постійно зустрічаються у всіх карбонатних частинах візейського розрізу Донбасу (за винятком стильської світи), проте найчастіше ці рештки поширені у піщанистих та глинистих вапняках де водорості часто мають породоутворювальне значення. Посвітний аналіз поширення вапнистих водоростей показав наступне: скелеватська світа представлена потужною товщею порівняно однорідних темно сірих товстоплитчатих масивних середньо- та дрібнозернистих вапняків. Мікрофаціальний аналіз вапняків проводився за класифікацією запропонованою Г.Д. Кіреєвою і С.В. Максимовою (1959). Згідно з даними класифікаціями виявлено, що вапняки скелеватської світи віднесені до таких типів: I біоморфні (водоростево-форамініферові, форамініферово-водоростеві, водоростеві), II детритусові (полідетритусові, шламово-детритусові).У цих різновидах водорості представлені тільки зеленими та мікропроблематикою і належать до 12 родів і 18 видів. У розрізі скелеватської світи водорості поширені не рівномірно. Найбільше водоростей виявлено у глибокинському горизонті (зони С1vb i C1vc), у якому виявлені обидва мікрофаціальні типи порід. Крім водоростей у скелеватській світі зустрінуті багаточисельні форамініфери, корали, остракоди. Водорості часто мають породоутворювальне значення. Встановлено, що в мікрогрудкуватих вапняках водорості товстостінні, а форамініфери переважають однокамерні.

Таксономічний склад водоростей сухинського горизонту (підзона C1vd2) відрізняється від складу водоростей глибокинського горизонту скороченням кількості видів каменід та появою одиничних представників червоних водорості Mametella chautauquаe Brenck., Aoujgalia variabilis Term. et Term., Ungdarella uralica Maslov, 1950 (верхи підзони C1vd2). У мікрофаціальному відношенні тут виділяють такі типи вапняків: I біоморфні (форамініферово-водоростеві, водоростеві), II біоморфно-детритусові (детритусово-водоростеві, детритусово-форамініферові), III детритусові, IV детритусово-шламові (тонкошламові з детритом).

Разом з великою кількістю водоростей і форамініфер у сухінських відкладах зустрічаються остракоди, криноідеї, корали, брахіоподи.

Стильська світа представлена двома різновидами порід. Нижня підсвіта це переважно чорні тонкоплитчасті тонкозернисті кременисті мергелі та алевроліти. Верхня підсвіта представлена перешаруванням окремнілих вапняків та глинистих сланців. Під мікроскопом породи нижньої підсвіти мікрозернисті, глинисті та глинисто-піщанисті, слабокарбонатні без органічних решток. У верхній частині підсвіти зустрічаються прошарки біоморфно-детритусових вапняків з численними моховатками і брахіоподами, а також спікулові вапняки. За даними Н.Є. Бражнікової та М.В. Вдовенко (1973) серед форамініфер визначені Pseudoammodiscus, Forschia, Pseudolituotubella, Endothyra, Omphalotis, Globoendothyra, Endothyranopsis, Tetrataxis та ін. Водорості не виявлені.

Донецька світа представлена вапняками, які за кольором, структурою і кількістю кременистих включень та органічних решток поділяються на дві підсвіти. Виходячи з цього світа поділяється на дві підсвіти. Систематичний склад вапнистих водоростей у всій товщі досить одноманітний. Різниця виявлена лише у їх кількісному співвідношенні. За мікрофаціальним аналізом у сірих і світло-сірих масивних вапняках нижньої підсвіти нами виділяються наступні мікрофаціальні типи : I детритусові (полідетритусові), II шламові (шламово-мікрозгусткові), III біоморфно-детритусові (кріноїдно-детритусові, форамініферово-детритусові).

Найбільша кількість водоростей виявлена у дрібногрудкуватих вапняках. В них превалюють синьозелені водорості - гірванели та зелені - везеределіди, які власне і утворюють ці грудочки. Крім того зустрічаються зелені водоросі родини Palaeoberesellaceaе та кальцифоліуми, а також червоні водорості родини Stacheinacea. Вапняки верхньої підсвіти представлені такими різновидами: I біоморфні (кальцифоліумні), II біоморфно-детритусові, IІІ детритусові (полідетритусовими), IV детритусово-шламові (тонкошламові з детритом), V вапняки з переважанням основної мінеральної маси.

Відклади межівської світи верхнього візе розкриті у багатьох відслоненнях та свердловинах. Вони представлені товщею переверствування теригенно-карбонатних порід - глинистих та піщанистих сланців плитчастих пісковиків і вапняків, а іноді вугільних проверстків. Загалом у світі налічують 11 прошарків вапняків складених наступними мікрофаціальними типами: I біоморфні (кальцифоліумні, криноїдно-полідетритусові), II біоморфно-детритусові (детритусово-водоростеві ), III детритусово-шламові (тонкошламові з детритом), IV шламовий, V органогенні пісковики (криноїдні).

Таким чином у візейських відкладах Донбасу загалом було виявлено 7 мікрофаціальних груп вапняків: I біоморфні, II біоморфно-детритусові, III детритусові, IV детритусово-шламові, V спікулові, VІ вапняки з переважанням основної мінеральної маси, VIІ органогенні пісковики.

Водорості були виявлені у більшості вищеназваних груп, крім спікулового та органогенних пісковиків. Виходячи з літологічної та палеонтологічної характеристик візейських відкладів, можна припустити, що у візейський час в Донбасі існував епіконтинентальний, мілководний, морський басейн з нормальною та близькою до неї солоністю, проте фаціальне різноманіття порід незначне. Це головним чином біоморфно-детритусові вапняки, які сформувались в умовах незначних коливань глибини басейну та постійного надходження уламкового матеріалу. Систематичний склад водоростей, з переважанням зелених дазікладієвих та сифонокладієвих, свідчить про нормально-морські умови та температури не нижче + 20єС протягом більшої частини часу візейського осадконагромадження. Аналіз батиметричного поширення різних груп вапнистих водоростей дав підстави припустити, що протягом раннього візе у районі Донбасу вапняки формувались на глибині переважно 5-15 м, у пізньому візе від умов затоплення - осушення до 200м з невеликими коливаннями.

Найбільш поширеними у досліджуваних розрізах є зелені дазікладієві та сифонокладієві водорості. У деяких прошарках вони мають породоутворювальний характер. У дрібногрудкуватих вапняках ці водорості товстостінні. Синьозелені водорості утворюють дрібні грудочки, що свідчить про існування найбільш мілководних умов осадконагромадження (аж до перших метрів, або літоральної зони затоплення - осушення). За класифікацією Р.Дж. Данхема (1962) виявлені мікрофаціальні типи вапняків належать до біокластичних грейстоунів, пакстоунів, вакстоунів та бафлстоунів, а умови осадконагромадження візейських відкладів Донбасу в цілому характерні для фацій карбонатної платформи відкритого моря (фаціальні пояси 7-8) за Дж.Л. Уілсоном (1962).

До питання про систематичну належність родини Palaeoberesellaceae Mamet et Roux, 1974

Важливим біотичним компонентом мілководних ділянок морів верхнього девону та нижнього і середнього карбону були організми, які у тонких шліфах мають вигляд перфорованих вапнистих трубок, сегментованих у середині перегородками. Саме методика вивчення цих організмів переважно у тонких шліфах призвела, на наш погляд, до виділення невиправдано великої кількості родів та видів. Нині ця група викопних вапнистих мікрофосилій дещо формально належить до зелених водоростей родини Palaeoberesellaсeае Mamet et Roux.

Початково представники цієї групи були описані Еренбергом та Мьоллером, як форамініфери. Такий висновок витікав з їх загальних морфологічних характеристик. Вперше належність цих організмів до форамініфер піддала сумніву Д.М. Маузер-Черноусова. З часом думку про водоростеву природу палеоберезелід висловили В.П. Маслов та І.А. Антропов, які виділили два нових роди - Anthracoporellopsis та Kamaena. Суттєвим аргументом, що вказував на водоростеву природу утворень стала наявність прямих або дихотомічно розгалужених пор, розміщених перпендикулярно до поверхні стінок тубусу.

Хоча з'являється все більша кількість робіт, присвячених систематичний належності палеоберезелід, ця проблема і досі лишається невирішеною ані в загальних рисах - до якого з царств - рослинного чи тваринного вони належать, ані з більш детальних систематичних позицій. Ж.-П. Басулле (1979) виключив усю названу групу з порядку дазікладієвих. С. Бергер і М.Й. Каевер (1992) вважають, що у більшості морфологічні характеристики родини Palaeoberesellaceae є нетиповими для водоростей, особливо для дазікладієвих, але досить добре співпадають з ознаками палеозойських форамініфер. Розбіжності у структурі вони пояснюють діагенетичними перетвореннями вапнистого чохла. Рід Anthrcoporellopsis, для якого характерні великі пори наявні навіть у септах, ці автори з певними ваганнями, порівнюють зі Sphinctozoa. М. Герак (1977) пов`язав палеоберезеліди з березелідами, вказавши на важливий рівень еволюції палеоберезелід (третій рівень - поява мутовок) і зазначив при цьому, що палеоберезеліди і березеліди за морфологією подібні до родів Nanopora i Oligoporella, але значно відрізняються від останніх за типом обвапнування таліта, яке відбувається навколо мутовок.

На сьогодні існує дві, як на нашу думку, ймовірні гіпотези про природу палеоберезелід. Перша належить В.П. Шуйському (1985), який порівняв сучасні псевдоклітинні сифонокладієві водорості та викопні сегментовані форми та вказав на їх значну зовнішню подібність. С. Скомпськи (1987) вивчив палеоберезеліди у шліфах та методом розчинення у кислоті і виявив у них дазікладієвий тип морфології решток таліта - відгалуження які відходять від центрального стрижня.

У нашому розпоряджені знаходилось кілька сотень палеоберезелід різної збереженості. Рештки вивчались виключно у тонких шліфах під мікроскопом, що не дало змоги дослідити їх внутрішню структуру. Проте аналіз наявного матеріалу та літературних джерел дозволив зробити наступні висновки:

1. Палеоберезеліди є зеленими водоростями сифонового типу, їх належність до дазікладієвих або сифонокладієвих поки що кінцево не з'ясована.

2. Родовими, на наш погляд, слід вважати такі ознаки: структура стінки (пряма або нерівна з регулярними перетисками), наявність перегородок (регулярні, нерегулярні), тип розгалуження (дихотомічне, біфуркаційне), або ж відсутність розгалуження, чергування різних типів перегородок, пропорції співвідношення висоти псевдоклітин до їх ширини. При виділенні родів усі ці ознаки враховуються комплексно і наявність однієї з них не є вагомою причиною для виділення нового роду.

3. Видовими ознаками можна вважати форму поясків (прямокутні, квадратні, округлі, трапецієподібні). В цілому форма перегородок більш залежить від ступеню збереженості решток, ніж від реальних відмінностей у структурі водорості. Пропорції окремих частин таліта, такі як співвідношення діаметру внутрішньої порожнини до діаметра таліта чи співвідношення товщини вапнистої стінки до товщини перегородок, слід також вважати видовими ознаками.

4. Користуючись запропонованими видовими критеріями при аналізі сучасної номенклатури палеоберезелід синонімами можна вважати роди: Parakamaena Mamet et Roux, 1974 = Kamaenella Mamet et Roux, 1974, Crassikamaena Brenckle, 1985 є молодшим синонімом Stylaella Berchenko, 1981, Pokorninella Vachard, 1977 є молодшим синонімом Proninella Reitlinger, 1971

Монографічний опис визначених видів водоростей

Монографічний опис водоростей проведений за систематикою розробленою Б.І. Чувашовим, В.А. Лучініною, В.П. Шуйським, І.М. Шайкіним, О.І. Берченко, А.А. Іщенко, В.Д. Салтовською, Д.І. Ширшовою (1987) з доповненнями, запропонованими С. Скомпськи (1986), Б. Маме (2006), А.А. Муромцевою (1989).

На рівні відділів визначені такі водорості: Cyanophyta - синьозелені, Rhodophyta - червоні, Chlorophyta - зелені та Insertae sedis - водорості невизначеного систематичного положення.

Відділ Chlorophyta Клас Siphonophyceae Fritsch, 1956.

Порядок Siphonales Wille, 1884.

Родина Anchicodiaceae Shuysky, 1987; Тріба Calcifoliae Shuysky, 1987; Рід Calcifolium Shvetzov et Birina, 1935:Calcifolium okense Shvetsov et Birina,1935, Calcifolium punctatum Maslo.

Порядок Dasycladales Pascher, 1931.

Родина Cyclocrinaceae Maslov, 1956, translat Shuysky, 1987; Тріба Cyclocrineae Pia, 1927, emend Shuysky, 1987; Підтріба Koninckopora Lee, 1912: Koninckopora inflata (de Koninck), 1842, Koninckopora minuta Weyer,1968, Koninckopora tenuiramosa Wood,1943, Koninckopora mortelmansi Mamet, 1973.

Родина Dasycladaceae (Kutzing, 1843) Stizenberger, 1860; Тріба Aciculelleae Bassoullet et al., 1979, translat Shuysky, 198; Рід Coelosporella Wood, 1940: Coelosporella johnesi Wood, 1940; Рід Kulikia Golubtsov, 1961: Kulikia sphaerica (Golubtsov), 1961; Тріба Gyroporelleae Pal, 1976, emend. Bassoullet et al., 1979; Тріба Dasyporelleae Pia, 1920, emend. Bassoullet et al., 1979; Рід Issinella Reitlinger, 1954: Issinella grandis Tchuvashov, 1965, Issinella? sainsii Mamet et Roux, 1975; Рід Anthracoporella Pia, 1920: Anthracoporella aff. baschkirikа Kulik, 1973.

Родина Wetheredellaceae Vachard, 1976 translat. emend. Shuysky, 1987; Тріба Wetheredeleae Berchenko, 1987; Рід Aphralysia Garwood, 1948: Aphralysia fereоlli Mamet et Roux, 1975, Рід Sparaphralysia Vachard, 1991: Sparaphralysia tacania Vachard, 1991; Рід Wetheredella Wood, 1948: Wetheredella starobeshevense Berchenko; 1983, Рід Polymonphocodium Derville, 1931: Polymorphocodium lapparenti Derville, 1931.