Характеристика структурно-функціональних особливостей зубощелепної системи у представників хребетних, зумовлених способом живлення

35

Дипломна робота для здобуття кваліфікації спеціаліст - біолог

Характеристика структурно-функціональних особливостей зубощелепної системи у представників хребетних, зумовлених способом живлення

Вступ

Мета і задачі досліджень:

Метою стало вияснення закономірних змін з боку зубощелепної системи ссавців та риб на різних етапах онтогенезу.

Об'єктом дослідження роботи є зубощелепна система у хребетних.

Завдання:

1. Вивчити характеристику структурно-функціональних особливостей зубощелепної системи у хрящових риб,зумовлених способом живлення.

2. Вивчити характеристику структурно-функціональних особливостей зубощелепної системи у ссавців,зумовлених способом живлення.

3. Вивчити характеристику структурно-функціональних особливостей зубощелепної системи у людини,зумовлених способом живлення.

Наукова новизна одержаних результатів:

Під впливом порівняльно-анатомічних досліджень набули розвитку гістологічні, мікро та макрометоди. А також проведення різних методик, які допомогли глибше зрозуміти структурно-функціональні особливості зубощелепної системи у різних представників хребетних та науково обґрунтовують диференціальні паралелі між ними.

Практичне значення одержаних результатів:

Знання закономірних змін в структурі зубощелепної системи та їх обговорення допоможе краще засвоїти особливості формування цієї системи в різних представників хребетних та поповнити знання в даній науці.

Матеріали дослідження можуть бути використані у навчальних цілях, а також в рамках викладання біології в середній школі.

Розділ І. Огляд літератури

Думка, що зуби є похідними шкіри (покривних скелетних утворень) науково обґрунтована і не викликає заперечень. Не дивлячись на генетичний зв'язок з зовнішніми покривами, зуби стали такими, тобто зубами, завдяки тому, що частина цих покривних елементів ввійшла до складу ротової порожнини. Подальша еволюційна доля ектодермальних і ентодермальних елементів ротової порожнини реалізовувалася під взаємним впливом і під впливом перебудов вісцерального скелету. Диференціації зубів, без сумніву, сприяло утворення щелеп, зміни в їжодобувній поведінці, прогресивні зміни в травній системі.[17]

Вперше зуби з'являються у риб. Скоріше за все час їх появи, в історичному аспекті, співпадає з розвитком щелеп. Останнє підтверджується тим, що як у сучасних, так і викопних нижчих хордових і безщелепних зуби невідомі. Круглороті, як і личинки безхвостих амфібій мають певні аналоги зубів -- це рогові утворення, схожі з зубами, але відрізняються від останніх і за походженням і за будовою.[13]

В процесі еволюції зуби відбулися внаслідок видозміни луски, що покривала тіло далеких предків хребетних тварин, що мешкали у воді. Форма зубів у різних сучасних тварин відрізняється; так, найбільш проста, конічна, форма зубів - у риб; найбільш складна - у ссавців, у круглоротих чітко розрізняються окремі групи зубів: різці, ікла, корінні зуби. Різці найбільш розвинені у гризунів; ікла - у хижих тварин, часто ікла є ознакою чоловічої статі, наприклад, ікла у кабана, моржа, бивні у слона. У травоїдних тварин особливо розвинені корінні зуби. У людиноподібних мавп кількість і форма зубів такі ж, як у людини.

Розвиток зубів в ембріогенезі нижчих хребетних майже не вивчено, практично всі знання про ембріогенез зубів отримані на ссавцях. Закладка зубів в ембріогенезі починається впинанням ектодерми навпроти щелеп. Це впинання згодом перетворюється в суцільну зубну пластинку, яка лежить вподовж всієї шелепи. В зубній пластині розвиваються окремі зубні початки.

Згодом, після формування зубних початків, зубна пластинка редукується, закладки зубів лежать тепер в тілі щелепи, їх з'єднує тяж ущільненої тканини, яка мабуть включає в себе частину тканини зубної пластинки. На користь останнього свідчить те, що описаний тяж має важливе значення для зміни зубів. Встановлено, що у нищих хребетних, у яких має місце багаторазова зміна зубів протягом всього життя, матеріал зачатків не використовується повністю для формування зубів. В даному випадку зубні зачатки залишаються, глибоко в тілі щелепи, а зуби, які змінюють один другого, утворюються лише із фрагментів зубних зачатків, які відпупковуються від них і поступово переміщуються на поверхню щелепи. Ці зубні пупки мають форму ковпачка або чашечки, відкритої в бік основи майбутнього зуба і визначають форму його коронки. На увігнутій поверхні ковпачка розташовані спеціальні клітини -- амелобласти, які секретують емаль, тому такий зубний пупок називають емалевим органом всередині пупка накопичуються мезенхімні клітини, походженням із нервового гребінця, із яких утворюються одонтобластци. Із мезенхімних клітин утворюється і пульпа ембріонального зуба зубний сосочок (Раpilla dentis), в пульпу вростають судини і нерви. Одонтобласти під впливом емалевого органа починають продукувати і відкладати дентин. Дентин є основним матеріалом, із якого побудовані зуби, і надає їм завершену форму. Коли зуб приймає завершену форму, він наближається до поверхні щелепи і врешті прорізається», займаючи своє робоче положення. У представників хребетних з безперервною зміною зубів, функціонуючі зуби в кінці кінців підлягають резорбції у своєї основи і випадають. В цей же час із матеріалу цього ж зубного зачатка формується один або декілька наступних пупків, які по черзі проходять вище описаний шлях і замінюють зуб, який випав.[19]

У загальних рисах описаний розвиток зубів характерний і для хребетних з одноразовою зміною зубів. Тільки у останніх (це переважно ссавці) із зубної пластинки утворюється два зачатки зубів -- молочних і постійних. Таким чином, ембріональний розвиток зубів підтверджує уявлення про їх генетичний зв'язок з ектодермою; це уявлення не вступає в протиріччя з даними по філогенетичному походженню зубів.

Давно біологи звертали увагу, що зуби і шкіряні зубчики акул схожі за своєю природою і є, очевидно, гомологічними утвореннями. Шкіра, яка покриває тіло хребетних і вистілка ротової порожнини також мають спільне походження -- із ектодерми і сполучної тканини, яка накопичується під нею. Тобто і шкіра, і вистілка ротової порожнини повинні мати схожі потенції і можна очікувати, що в них можуть виникати гомологічні утворення.

Довго вважалося, що зуби походять безпосередньо від шкіряних зубчиків, які у предків риб розмішувалися з боків рота поверх щелеп. На основі сучасних уявлень зуби і шкірні зубчики гомологічні. Однак, зуби не походять безпосередньо від окремих шкірних зубчиків: і перші, і другі є видозміненими похідними горбиків, які були на покривних пластинах предкових форм хребетних, тіло яких було закуте в панцир. Ці горбики були схожими, як з шкіряними зубчиками акул, так і з примітивними зубами деяких риб. Одонтобласти, клітини, які будують основну масу зуба, і кісткові клітини -- остеоцити і остеобласти схожі за своїми властивостями і формують схожі тверді скелетні тканини. Тому філогенетичні одонтобласти являють собою спеціалізований тип остеоцитів, а дентин виник в філогенезі як спеціалізований тип кісткової тканини.[13, 17]

Будова і розміщення зубів. Найпростішими є зуби конусоподібної форми багатьох видів риб, плазунів. Ускладнення зубів відбувається шляхом утворення коронки з більш чи менш сплощеною поверхнею, диференціацією поверхні коронки, утворенням одного чи кількох коренів зуба, диференціацією зубного ряду.

Основними матеріалами, із яких побудований зуб, є дентин і емаль. Дентин утворює основну масу зуба. По хімічному складу він практично ідентичний кістці: біля двох третин його речовини складають різновиди фосфату кальцію, які відкладаються в волокнистому матриксі. На відміну від кістки, в товщі типового дентину зубів ссавців, тіла клітин (одонтобластів) відсутні, вони Емаль (enamelum) у тому вигляді, в якому вона представлена у ссавців, являє собою надзвичайно твердий матеріал; вона покриває тонким шаром поверхню зовнішньої частини зуба, в ній майже відсутня органічна речовина. У ссавців дві третини речовини емалі, складають видовжені, призмоподібні кристали фосфату кальцію, орієнтовані своєю повздовжньою віссю перпендикулярно поверхні зуба. Прикріплюються зуби до шелеп за допомогою губчастого кісткоподібного матеріалу -- цементу (сementum).

В будові зубів, в тому числі і у ссавців, існує багато варіантів. Наприклад, у багатьох ссавців емаль не утворює суцільного Поверхневого шару; у плазунів вона немає призматичної будови. На думку багатьох дослідників, тверда речовина, що покриває зуби і нижчих хребетних не є справжньою емаллю, а являє собою вітродентин, утворений як і справжній дентин, із мезодерми (справжня емаль -- із ектодерми). У деяких форм хребетних одонтобласти можуть знаходитись в товщі дентина. Описані і інші різновиди дентина, наприклад вазодентин, остеодентин і ін. Зуби у різних форм хребетних розрізняються також по наявності коренів та їх кількості, по способу фіксації на шелепах, по розміщенню їх в ротовій порожнині, по формі і кількості та деяким іншим ознакам.

У більшості костистих риб, із плазунів у гаттерії, зуби прикріплюються до зовнішньої поверхні, або краю щелепи -- це акродонтний тип прикріплення зубів. У ящірок зуби прикріплюються до внутрішньої поверхні щелепи одним краєм -- це плевродонтний тип. У акул, деяких костистих риб, у ящірок і змій зуби прикріплюються до щелеп зв'язками.

За розміщенням у ротовій порожнині зуби можна розділити на крайові, внутрішні і глоткові. Крайові -- розміщені вподовж країв верхньої і нижньої щелеп. Такі зуби є у тих чи інших представників майже всіх класів хребетних, у функціональному відношенні вони є найбільш важливими елементами зубної системи. Типові крайові зуби характерні ссавцям, функціонуючі крайові зуби є і у акул.

У більшості нижчих хребетних зуби розміщені в ротовій порожнині майже повсюди, де є скелетні елементи і де є ектодерма: на кісткових елементах піднебіння, на парасфеноїді, що лежить в основі мозкової коробки, на внутрішній поверхні щелеп, на леміші. Це внутрішні зуби. Глоточні зуби розміщені на різних елементах вісцеральних дуг.[14,16]

Як же виникла змінюваність зубів і яка біологічна сутність цього процесу? Змінюваність зубів не що інше як реалізація потенцій ектодерми в середовищі, яке здатне підтримувати ці потенції. Зуби - це видозмінені шкіряні зубчики пращурних форм риб, які залишилися від зовнішнього панцира. Періодичне оновлення, свого роду линька, ектодермальних утворів була притаманна пращурам риб, характерна вона і деяким сучасним рибам, Таким чином, зміна зубів явище аналогічне «линянню». Зрештою розвиток зубної системи в філогенетичному ряду хребетних відбувався за законом біологічного прогресу: зуби концентрувалися на щелепах -- бокові зуби; їх чисельність, як правило, зменшувалася, а ті, що залишилися -- посилювалися; йшли пошуки найбільш ефективного прикріплення їх до щелеп; відбувалися певні адаптивні перебудови форми зубів, з утвореннях пластинок для роздавлювання об'єктів живлення; прогресивна диференціація зубів, а потім редукція деяких з них; редукція потенцій до змінюваності; вторинна редукція; вторинна гомодонтність.

Концентрація зубів на щелепах призвела до суттєвої трансформації потенцій ектодермальної вистілки ротової порожнини: якщо в зовнішніх покривах шкірні зубчики утворювалися більш менш рівномірно, то в ротовій порожнині функція утворення цих чи гомологічних їм структур концентрується в зубній пластинці. Зубна пластинка у нижчих форм хребетних наділена досить великими потенціями і постійно продукує зачатки зубів, які проходячи відповідні стадії розвитку, хвилеподібно заміщують своїх попередників. Паралельно відбуваються зміни в прикріпленні зубів до шелеп, збільшуються зуби, особливо їх коренева частина, на шо використовується матеріал зубної пластинки. Відбувалося також посилення функцій органів чуття, на будову яких залучалася частина ектодерми нервового гребеня, остання слугує частково матеріалом і для зубної системи. Зубна пластинка не витримує навантаження, місцями редукується, редукуються і її потенції до поліфіодонтії. Прогресивні форми риб втрачають зуби на верхній шелепі (променепері) і втрачають крайові зуби (костисті), але зберігають піднебінні і глоткові. Останні, як правило, дрібні, сплощені, чисельні. Наводяться дані, що у одного з видів сомів нараховується 9000 таких зубів. Цікаво, чи потрібні вони в такій кількості цій рибі? Чи це просто данина ектодермі з вдячністю за те, що вона зробила сома хижаком? Думайте і досліджуйте. При цьому потрібно мати на увазі, що любі органогенези, в даному випадку утворення зубів, потребують і енергії, і матеріалів, тобто відповідної платні від організму. А як відомо, чим нище в своїй організації організми, тим менше вони схильні до марнотратства своєї енергії. Саме тому, мабуть вже вищі форми плазунів, а потім і плацентарні ссавці відмовилися від поліфіодонтії, про що, віддамо данину жарту Т.Парсонса, -- жаліють всі, окрім зубних лікарів. Зубні лікарі не заперечували б, мабуть, і проти збільшення Кількості зубів у людини в два чи в три рази.[18,19]

Окрім додаткових затрат енергії і матеріалів процес зубоутворення і зміни прикусу загальмовує інші процеси розвитку, відволікає віл сприйняття процесів, що відбуваються в довкіллі. Згадайте як проходить процес прорізування 20 молочних зубів у малюків і розтягніть його в 2 рази. Зміна зубного ряду також несе в собі певні негаразди, в усякому випадку хижі риби під час зміни зубів втрачають кормодобувну активність. Незважаючи на те, що ми майже не маємо достовірних даних про патологію зубів у поліфіодонтних представників хребетних (якщо не вважати такими дані із «Доктора Айболіта») стверджувати, що їх немає, навряд чи було б справедливим. Думаємо, що якби далекі пращури людини зберегли поліфіодонтизм при великій чисельності зубів, то це значно загальмувало б розумовий розвиток їх, а шлях до Homo sapiens був би набагато довшим.[13]

У ссавців зуби сидять своїми коренями в глибоких комірках -- заглибленнях в щелепних кістках, які називаються альвеолами, де вони міцно прикріплюються за допомогою цементу. У деяких нижчих хребетних зуби також сидять в комірках, але вони мають тільки один корінь. Такий тип прикріплення зубів, коли корінь сидить в комірках, утворених в щелепах, називається текодонтним.[17]

У генералізованих представників класу, до яких відносяться деякі викопні форми, представники сучасних комахоїдних, сумчастих, розрізняють чотири типи зубів. Самими передніми, як у верхньому так і в нижньому зубних рядах є різці (incisivi), вони мають просту конічну або долотоподібну форму з гострими ріжучими краями і слугують для відкушування їжі. За ними в кожному ряду розміщене ікло (саninus) -- сильне, довге, з добре розвинутим коренем, конічної форми і з загостреним кінцем зуб, який слугував хижим ссавцям при нападі на жертву. За іклом розміщені кілька передкорінних зубів (рremolaris), у яких коронки вже можуть мати просту жувальну поверхню; за ними слідує ряд корінних зубів (molares), які мають складно побудовану коронку і приймають на себе головну жувальну функцію.

Кількість різців, передкорінних і коріннях зубів у ссавців варіює, ікло завжди одне. Загальна кількість зубів у викопних форм ссавців була більшою, ніж у сучасних. Генералізована зубна формула у ссавців виглядає так: 3.1.4.3. що означає наявність в верхньому і нижньому рядах по 3 різці, 1 ікло, 4 передкорінних і 3 корінних зубів. Формула показує кількість зубів на верхній і нижній щелепах з однієї сторони, тобто для визначення загальної кількості зубів кількість зубів з однієї сторони помножується на 2. Таким чином, у генералізованого ссавця, загальна кількість зубів дорівнювала 44.

В процесі історичного розвитку ссавці освоїли різноманітні регіони і біотопи з притаманними їм рослинними і тваринними організмами, останні ставали для них об'єктами живлення. Трофічна конкуренція змушувала проникати в найрізноманітніші екологічні ніші, змінювати об'єкти живлення, переходити від поліфагії до монофагії і, навпаки. Все це призводило до відповідних спеціалізацій зубної системи, що врешті решт завершувалося відповідними перебудовами зубних рядів. Спектр спеціалізацій і модифікацій зубних рядів у ссавців величезний.

Різці зберігаються у більшості видів ссавців, їх число, розміри і форма можуть варіювати. Так, наприклад, різні травоїдні для скубання трави виробили спеціальні пристосування і різці у них дуже змінені, або втрачені. Такі представники жуйних як корова, барани, олені втратили верхні різці, але зберегли нижні. У гризунів пари верхніх і нижніх різців служать для гризіння, в зв'язку з цим вони набули форму стамески; а оскільки їх ріжучі кінці при цьому стираються, то вони набули здатності до постійного росту протягом всього життя тварини.

Ікла найбільше розвинуті у хижих ссавців -- котячих, псових. У представників інших родин вони втратили функцію ріжучих і колючих знарядь і в більшій чи в меншій мірі редукувалися; у деяких травоїдних вони набувають схожості з різцями, або відсутні (в ембріогенезі вони закладаються).

Передкорінні зуби як правило зберігаються (окрім першого, який іноді втрачається) у травоїдних форм, зокрема копитних. Зубна формула у них виглядає 3.1.3.3.; у представників хижих, які слабо пережовують їжу, число передкорінних буває не більше 2-х, а корінних як правило -- один, зубна формула: З.1.2.1.

Найбільш функціонально значимі передкорінні і корінні зуби у жуйних і всеїдних. Часто у жуйних корінні зуби об'єднуються в своєрідну суцільну «батарею».

Ряд видів ссавців частково (неповнозубі) або повністю (беззубі кити) втратили зуби; є приклади коли зубна система представників класу втрачає диференціацію, набуває конусоподібної форми і збільшується в числі -- зубаті кити, дельфіни. Із всіх зубів описаних у ссавців найбільш складно побудовані щічні зуби -- передкорінні і корінні, особливо останні. Оскільки особливості будови корінних зубів і, зокрема, варіації їх рельєфу мають непересічне значення для філогенетики, систематики, антропології, палеонтології, як діагностичні ознаки то мабуть доцільно зупинитися на цьому питанні більш детально. По одному корінному зубу (досить часто при розкопках вдається знайти тільки один або кілька зубів, оскільки вони завдяки твердості матеріалу зберігаються найкраще із всіх елементів скелета) часто буває можливим точно визначити рід і навіть вид тварини, якій він належав. Тому на вивченні рельєфу корінних зубів ссавців побудована ціла наука, яка має свою специфічну термінологію, методи і завдання. В даному курсі немає потреби заглиблюватися в цю науку, але з її основами познайомитися корисно.[18]

Корінні зуби утворюють широку коронку з різноманітним і складним рельєфом із виступаючих горбів, горбиків, шипів, гребенів, вершин, які мабуть утворилися для покрашення процесу пережовування і перетирання їжі. Кожний горб називається кон, назви конкретних горбів утворюються шляхом додавання приставок прото-, пара-, мета-, гіпо-, енто-; суфікс -- юль позначає другорядні горбики.

Для назви додаткових гребенів емалі, розміщених по периметру коронки, вживається термін цінгулюм (пояс); термін стиль -для назви вертикальних шипів на цінгулюмі; термін лоф -- для назви гребенів між горбами. Суфікс -- ід позначає аналогічні утворення на нижніх зубах: конід, талон ід (п'ятка), конюлід, стіл ід, тригонід -- трикутна площадка і т.д.

Походження таких корінних зубів із простих конусоподібних зубів плазунів, залишається предметом активних дискусій. Існують дві думки: більш рання із них допускає виникнення корінних зубів ссавців шляхом злиття декількох простих зубів плазунів; відповідно іншій думні складний рельєф корінних зубів ссавців утворився шляхом диференціації окремих простих зубів. Остання думка має більше доказів на палеонтологічних і порівняльно-анатомічних матеріалах і оформилася як класична теорія Копа-Осборна.

Згідно цієї теорії спочатку спереду і позаду від висхідної вершини конічного зуба плазунів -- протоконіда утворюються маленькі вершини -- параконід і метаконід. Ці вершини збільшуються і змішуються ближче до язикового краю зуба, внаслідок чого утворюється трикутний зуб відповідний тригоніду більш пізніших форм плазунів. Наступним на задній поверхні зуба розвивається талонід -- невелика площадочка, внаслідок виникають ще дві вершини -- гіпоконід і ентоконід (мал. 7, нижній ряд). Всі ці стадії можна більш чи менш виразно бачити у різних мезозойських ссавців: траконодонтів, симетродонтів, пантотеріїв. Теорія Копа-Осборна пояснює, головним чином, шлях ускладнення нижніх корінних зубів; для верхніх зубів вона постулює аналогічну послідовність перебудов коронки з тією різницею, що додаткові вершини на верхніх зубах зміщаються на щічний край коронки, а не на язиковий, а задня частина -- талон, якщо розвивається, то слабше від талоніда.

Відносно становлення верхніх корінних зубів, існує так звана теорія амфікона. На малюнку 6 еволюція верхніх корінних зубів зображена саме у відповідності з цією теорією. Згідно з теорією амфікона на простому конічному зубі плазунів спочатку з'являється маленька додаткова вершина з язикової сторони. Потім висхідна вершина -- еокон, починає розділятися на передню і задню вершини; напівроздвоєна висхідна вершина отримала назву амфікон, від неї отримала назву і теорія. Подальше роздвоювання і значне збільшення додаткової вершини (протокона за термінологією Копа-Ос борна) приводить до утворення тритона. Теорія амфікона базується наданих по будові верхніх зубів вимерлих форм теріодонтів, включаючи і деяких просунутих цинодонтів. [16,19]

У примітивних плацентарних ссавців горби заверталися гострими піками, розрізання їжі здійснювалося краями зубів, а роздавлювання відбувалося між протоконами і талонідами. Такі зуби найбільш пристосовані для живлення комахами і подібними їм об'єктами живлення. Деякі сучасні представники ряду комахоїдних мають зуби саме такого типу.

У ссавців зі змішаним живленням (людина, свині) горби на Жувальній поверхні зубів стають низькими і округлими, утворюючи на коронці маленькі горбики, такий тип будови коронки називається бунодонтним. У багатьох травоїдних копитних будова коронки ускладнюється: горби можуть набувати серпоподібної форми -- це селенодонтний тип будови, або горби з'єднуються з утворенням гребенів -- це лофодонтний тип будови.

Виходячи із викладених матеріалів, хребетних за особливостями зміни зубів можна розділити на кілька груп: ті, у яких зміна зубів відбувається протягом всього життя (поліфіодонтна зубна система), до них відносяться риби, земноводні і плазуни; ті, у яких відбувається лише одна зміна зубів -- діфіодонтна зубна система, до них відносяться більшість ссавців; ті, у яких зміна зубів не відбувається, тобто все життя існує лише один набір постійних зубів -- монофіодонтна зубна система, характерна деяким ссавцям (зубатим китам, дельфінам). Звичайно можна виділити і четверту групу хребетних, в яку ввійдуть ті їх представники, які не мають зубів. В цій групі слід розрізняти тих, які ніколи не мали зубів -- ланцетник, круглороті і тих, які в процесі еволюції втратили їх -- це черепахи із плазунів, всі представники класу птахів і деякі представники нижчих ссавців. Всі вони живуть мільйони років, незважаючи ні на ступінь «озубленості», ні на здатність до змінюваності зубів, ні, навіть, незважаючи на саму наявність зубів, але завдяки адаптаціям до певних умов існування, освоєнню певних екологічних ніш.[13]

У людини зуби розташовуються в щелепі так, що їх коронки утворюють так звані зубні дуги, або ряди. Кожен зубний ряд дорослої людини містить 16 зубів: 4 різці, 2 ікла, 4 малих корінних і 6 великих корінних , які розрізняються формою і по числу коріння. При зімкненні верхнього і нижнього рядів зуби з'єднуються в певному співвідношенні, які називаються прикусом.

Молочні зуби мають ту ж форму, що і постійні, але вони менше по розмірах, їх коріння значно коротше; молочними їх називають тому, що вони починають прорізуватися в грудному віці і функціонують до заміни їх постійними, тобто до 13-14 років дитини. Молочних зубів в кожному ряду десять: 4 різці, 2 ікла, 4 корінні; у молочному прикусі немає малих корінних зубів. У віці від 6 до 14 років утворюється так званий змінний прикус, в якому є і молочні, і постійні зуби. У цей період всі молочні зуби поступово заміщаються постійними, коронки яких до цього часу вже формуються в щелепі . При цьому корінні молочні зуби замінюються на малі корінні і постійні, а постійні великі корінні зуби не мають попередніх молочних. Перший великий корінний постійний зуб прорізується у дитини в 6 років.

Першими з'являються нижні різці. Їх прорізання відбувається непомітно для малюка і його близьких. Решта молочних зубів же, особливо ікла і 5-і зуби (премоляри), може нести чималі проблеми. Дитина стає неспокійною, погано спить, відмовляється від їжі або погано їсть, пускає слину. До року у малюка вже може бути 6 зубів - 2 знизу і 4 верхніх. До 14 місяців додаються ще 2 зуби внизу. До 2-3 років у дитини прорізуються всі 20 молочних зубів. За розміром вони менше відповідних постійних зубів, коронки їх ширше і коротше, а коріння порівняно коротке. Нерідко спочатку молочні зуби розташовуються асиметрично, але коли з'являться всі вони, то в процесі жування, як правило, молочні зуби притираються один до одного і встають в правильне положення. [5]

Зуби розташовані в комірках альвеолярних відростків верхньої та нижньої щелепи. Розрізняють молочні та постійні зуби.

Кожний зуб складається з коронки, шийки і кореня. Коронка знаходиться над яснами, шийка охоплюється яснами, а корінь вставлений у зубну альвеолу. Через отвір на верхівці кореня в зуб входять судини та нерви. Всередині зуба знаходиться порожнина, заповнена пульпою. Корені зростаються з поверхнею альвеоли за допомогою окістя, яке багате кровоносними судинами. Основну масу зуба складає дентин, емаль покриває коронку, а корінь покритий цементом. За формою коронки розрізняють такі зуби: різці, ікла, малі та великі кутні зуби. Різці мають долотоподібну коронку і один корінь (їх є по чотири на кожній щелепі).

Ікла мають конусоподібну коронку і один корінь (їх є по два на кожній щелепі). Малі кутні зуби на жувальній поверхні коронки мають два горбики і один корінь, який на кінці може бути роздвоєний (їх є по чотири на кожній щелепі). Великі кутні зуби мають кубоподібну коронку, на жувальній поверхні якої є 3-4 горбики. Верхні зуби мають три корені, нижні - два. Співвідношення зубів верхньої і нижньої щелеп називається прикусом.[6]

Будова зубів. Кожен зуб складається з коронки - частини зуба, виступаючих над поверхнею ясен, і кореня, зануреного в кісткову лунку щелепи; коронка і корінь. 3уби розділені шийкою, звуженою частиною, яка щільно охоплена прилеглою слизистою оболонкою - яснами. Усередині коронки і коріння є порожнина - порожнина зуба і кореневі канали, які відкриваються на верхівці кореня отвором; через нього в порожнину зуба входять судини і нерви. Зуби в основному складається з дентину, в області коронки дентин покритий емаллю, в області кореня - цементом, що нагадує по будові кістку. Між коренем і кістковою лункою знаходиться зв'язка, що утримує зуб, вона складається з пучків сполучної тканини і називається кореневою оболонкою, або періодонтом; з періо-донта в порожнину зуба входять нерви і судини, що живлять зуб.

Порожнина зуба і кореневі канали заповнені м'якою тканиною - пульпою, вона складається з рихлої сполучної тканини, судин, нервів і різних клітин, зокрема, в пульпі знаходяться клітини - одонтобласти, завдяки яким відбувається обмін речовин в твердих тканинах зуба. Від одонтобластів відходять відростки, що проходять по канальцях, пронизливих весь дентин.

Першою тканиною, яка утворюється в зачатку зуба, є дентин, потім утворюється емаль.

Дентин - це колаген, який дуже сильно просочений мінеральними солями, в основному фосфорно-кислим вапном. Це додає дентину особливу міцність при мінімальній ламкості. Дентин пронизаний величезним числом якнайтонших канальців - до 50 тисяч на квадратний міліметр поверхні. У них працюють і забезпечують зростання, розвиток і життєздатність зуба спеціальні клітини - одонтобласти. Отже, дентин - жива тканина. У ній достатньо інтенсивно відбувається обмін речовин.

Емаль по міцності наближається до алмазу. Емаль в основній масі складається з неорганічної речовини. Вона представлена емалевими призмами, які відповідають за особливу її міцність, і між призматичною речовиною. Непошкоджена емаль покрита емалевою шкіркою.

Пульпа представлена кровоносними судинами, лімфатичними судинами, нервами, а також спеціальними клітками - одонтобластами. Одонтобласти формують особливий шар на поверхні зубної порожнини і своїми численними відростками проникають у всі канальці дентину, завдяки чому і здійснюється обмін речовин в такій міцній освіті, як зуб. Пульпа виконує безліч функцій, серед яких і трофічна (живильна), і захисна, і регенеративна, і регуляторна.

Цемент покриває кореневу частину зуба і відповідає за прикріплення зв'язкового апарату до зуба. Склад зубного цементу близький до складу кісткової тканини.

Кровопостачання зуба здійснюється гілочками, що відходять від зовнішньої сонної артерії. Найбільш значущі гілочки - верхньощелепна і нижня альвеолярна артерії. Венозна система повторює артеріальну.

Іннервація зубів здійснюється в основному трійчастим нервом. Назва трійчастий походить від трьох гілочок цього нерва - верхньощелепного, нижньощелепного і очного.

Лімфатичні судини зуба забезпечують відтік лімфи через найближчі лімфовузли, частина з яких доступна для пальпації, а значить, за допомогою їх обстеження можна побічно судити про наявність запальних захворювань.

Карієс зубів - патологічний процес, що виявляється після прорізування зубів, при якому відбувається демінералізація і розм'якшення твердих тканин зуба з подальшим утворенням дефекту у вигляді порожнини.

Доведено, що достатнє надходження фтору в організм обумовлює меншу подразливість зубів карієсом.[5]

Каріозний процес починається з втрати природного блиску емалі на обмеженій ділянці. Зазвичай це відбувається біля шийки зуба, поряд з яснами. Площа осередку ураження спочатку незначна, але поступово збільшується і може захопити значну ділянку пришийочної області. Початковий карієс перетворюється на поверхневий за рахунок порушення цілості поверхневого шару унаслідок уповільнення процесу демінералізації. Для поверхневого карієсу характерне виникнення короткочасного болю. В основному це походить від хімічних подразників - солодкого, солоного, кислого або від дії температурних подразників. При огляді зуба на ділянці поразки виявляється неглибокий дефект (порожнина).

Здорові зуби можуть бути будь-якого відтінку білого кольору. У деяких людей зуби бувають відносно темними, і з часом вони ще більше темніють, причиною чому є дентин, що стоншується з віком (речовина, з якої головним чином і полягає зуб).

Існує два види потемніння зуба - залежно від того, як блякне дентин -зсередини або зовні. Зуб може потемніти зсередини, як правило, унаслідок надлишку в організмі фтору (що отримало назву флюороз), яке іноді виникає унаслідок великої кількості зубної пасти, що проковтнула. При флюорозі на зубах виникають білі (а іноді і коричневі) плями.[5,7]

Розділ 2. Методи досліджень і матеріали

2.1 Гістологічні дослідження

Робота виконана на кафедрі анатомії людини з використанням препаратів анатомічного музею та гістологічних препаратів для дослідження зубів представників деяких хребетних.

Дослідження проводились на 16 гістологічних препаратах для визначення зубощелепної системи. Метод виготовлення постійного гістологічного препарату, відбувся паралельно із становленням самої науки гістології у другій половині XIX ст. Його називають ще методом класичної гістології. Цей метод, що має назву гістологічної, або мікроскопічної техніки, вимагає досить складної підготовки об'єкта дослідження. Остання є предметом для написання спеціальних, досить великих за обсягом посібників. Студентові, який починає вивчати гістологію, необхідно ознайомитись з основами техніки виготовлення гістологічних препаратів для того, щоб краще зрозуміти ці препарати і навчитися їх аналізувати, бо саме постійні гістологічні препарати широко використовуються як в учбовому процесі, так і в наукових дослідженнях.

Першим етапом при виготовленні препарату є одержання матеріалу. Вже на цьому етапі, як і на всіх наступних, слід уникати зайвого травмування об'єкта. Для цього, при вирізуванні шматочка органа чи тканини, треба брати гострі ножиці або лезо, не стискати тканину пінцетом. Шматочки беруться невеликих розмірів - близько 1 см3 (краще 7x7x3 мм). Матеріал повинен бути свіжим, брати його треба якомога скоріше після забивання експериментальної тварини або смерті людини.

Наступним етапом є фіксація матеріалу, яке здійснюємо шляхом занурення взятого шматочка у фіксуючу рідину. Метою цього етапу є закріплення гістологічних структур і макромолекул у тому місці і стані. В якому вони були у живому об'єкті. Звичайно, фіксатори викликають певні зміни прижиттєвого стану структур, але можна підбором спеціальних фіксуючих агентів звести ці зміни до мінімуму. Фіксаторами служать спирти (етиловий, метиловий), розчини формаліну, солі важких металів, кислоти. Частіше вживають різні складні фіксуючі суміші, які включають названі компоненти у різних співвідношеннях.

Третій етап - обезводнення фіксованого матеріалу. Для цього використовують спирти зростаючої концентрації (від 50 до 100 %). Обезводнення необхідне для наступного етапу - ущільнення об'єкта, яке здійснюється у парафіні. Целоїдині, синтетичних смолах. Переважна більшість цих речовин з водою не змішується і тому для просочення матеріалу необхідно ретельно видалити воду з тканини, а потім просочити її ксилолом, тобто речовиною, яка добре розчиняє парафін, а також змішується із 100-градусним спиртом. Після просочення об'єкта рідким парафіном при 55…56⁰С йому дають затверднути при кімнатній температурі разом з парафіном у спеціальних формочках. Так отримують парафіновий блок. Ця процедура називається заливкою. Більш швидше ущільнення досягається шляхом замороження шматочків тканини сухим льодом (двоокисом вуглецю) або рідким азотом, однак структура досліджуваних гістологічних об'єктів зберігається при цьому гірше. Ущільнення матеріалу дає змогу виготовити з нього тонкі (завтовшки 5…7 мкм), півтонкі (0,5…1мкм) зрізи, які використовують для світлової мікроскопії; для електронної мікроскопії вживають ультра тонкі зрізи (0,05…0,2 мкм). Виготовлення зрізів проводять на спеціальних приладах - мікротомах і ультра мікротомах. Тонкий, півтонкий або ультра тонкий зрізи є прозорими для світлових променів або пучка електронів об'єктами і дають можливість вивчення їх підводними мікроскопами. Для того, щоб розрізняти структурні деталі об'єкта, більшість яких не мають природного контрасту, отриманий зріз треба пофарбувати або контрастувати.

У гістології існує багато методів забарвлення препаратів і застосовується багато різних барвників, залежно від мети дослідження. Гістологічні барвники за походженням поділяють на рослинні, тваринні та синтетичні. Прикладом рослинних барвників є гематоксилін. Який одержують з кори кампешевого дерева, що росте в Центральній Америці, а тваринних - кармін, який отримують з комах - кошенілі. Абсолютна кількість барвників є синтетичними - еозин, фуксин, азот, тощо.

2.2 Мікроскопічні і макроскопічні методи

Для вивчення структурно-функціональної організації зубощелепної системи в умовах загальної гіпотермії проведено гістологічні, мікроскопічні та макроскопічні дослідження 20-ти препаратів пульпи зуба у білих безпородних статево зрілих щурів двох статей масою 180-200г. Вони є вигідним об'єктом для групового експерименту; крім того, відомо, що вдається знизити температуру їх тіла до низького рівня з наступним відновленням.

Першим етапом при виготовленні препарату є одержання матеріалу. Гострим лезом забираємо шматочок тканини розміром 1 см³ у забитих в ході експерименту тварин. Вирізаний блок занурюємо у 10% розчин формаліну, під дією якого більшість компонентів тканини утримуються на місці і не втрачаються при наступній обробці. В результаті фіксації тканини ущільнюються і стають твердішими. Більшість ферментів ін активується. Час фіксації становить 5 год.

Наступним етапом є обезводнення фіксованого матеріалу, яке здійснюємо наступним чином. Зафіксований кусочок тканини спочатку поміщаємо у спирт, сильно розбавлений водою, а потім послідовно переносимо в спирти наростаючої концентрації і на кінець двічі витримуємо в абсолютному спирті (100%), після чого в тканині не залишиться води. Цей етап триває приблизно 4 години. Тканина є готовою для ущільнення, яке здійснюємо в ксилолі. Кусочок тканини поміщаємо в ксилол, вийнявши його із абсолютного спирту, при цьому кусочок декілька разів переносимо в свіжі порції ксилолу, доки весь спирт заміниться ксилолом. Потім кусочок тканини поміщаємо в рідкий парафін, в якому він знаходиться близько 3 годин.

Ущільнений кусочок тканини піддається затвердженню при кімнатній температурі. Після цього виготовляємо зрізи на мікротоні. За допомогою гострого ножа, останнього утримують зрізи товщиною 6…7мкм, які є придатними для роботи. Використовуючи світлий мікроскоп. Для того, щоб розрізнити структурні компоненти тканини пульпи зуба проводять забарвлення.

Зрізи наклеюємо на предметне скло, яке послідовно занурюємо в ксилол - для видалення парафіну і в абсолютний спирт для видалення ксилолу. Потім зріз пропускають через спирти спадаючої концентрації і на кінець поміщаємо у воду. Після цього проводимо забарвлення, використовуючи гематоксилін. На зріз наливаємо кілька крапель профільтрованого розчину гематоксиліну. Процес триває 1 хвилину. Після цього фарбу зливаємо у склянку, а препарат поміщаємо в посудину з водопровідною водою на 5 хвилин. Зрізи дофарбовуємо еузином. Для цього на зріз наливаємо кілька крапель барвника на 2 хвилини. Проводимо зневоднення у етиловому спирті наростаючої концентрації, починаючи від 70%, просвітлений у ксилолі препарат заносимо в канадський бальзам. В результаті цього ядра клітин зафарбовуються у синьо-фіолетовий колір, а цитоплазма - в рожевий. Виготовлені препарати поміщаємо в дерев'яні коробки, в яких вставлені зубні рейки і використовуємо при виконанні поставлених завдань.

Розділ ІІІ. Результати досліджень та їх обговорення

3.1 Характеристика структурно-функціональних особливостей зубощелепної системи у риб,зумовлених способом живлення

У більшості хребетних зуби у міру зношування замінюються новими. Зміна зубів відбувається або протягом всього життя - поліфіодонтизм (більшість хребетних, окрім ссавців), або тільки раз у молодому віці - діфіодонтизм (більшість ссавців), або не відбувається взагалі - монофіодонтизм (деякі ссавці - неповнозубі). У більшості риб, плазунів і у земноводних всі зуби однакові (ізодонтна, або гомодонтна, система), деякі риби, плазуни мають зуби різної форми (гетеродонтна система). У круглоротих розвиваються особливі рогові зуби, негомологічні зуби щелепноротих хребетних. У риб зуби розміщуються в м'яких тканинах і на кістках ротової порожнини, на зябрових дугах. Існують риби, наприклад, в'юни і коропові,які мають глоткові зуби. Дорослі осетрові риби, не мають зубів. У земноводних зуби розташовуються на кістках ротової порожнини. У плазунів зуби переважно приростають до щелеп (до їх краю або до внутрішньої сторони) і рідко розташовуються на ін. кістках ротової порожнини.

Серед зубощелепних аномалій звуження верхньої щелепи по відомостях різних авторів складає від 14 до 80 %. У зв'язку цим своєчасне виявлення, ортодонтичне лікування і наукова розробка цієї проблеми набувала важливого значення. Клінічні спостереження за хворими із звуженими щелепами, а також експериментально-морфологічні дослідження внутрішньосистемних перебудов в кісткових тканинах верхньої щелепи при розширенні її ортодонтичним апаратом, вельми численні, але єдиної думки на характер і локалізацію тканинних перетворень кістки, що відбуваються, при розширенні верхньої щелепи не було. Частина авторів вважає, що розширення верхньої щелепи відбувається за рахунок розкриття піднебінного шва. Інші заперечують розширення верхньої щелепи за рахунок розкриття медіального шва і ін. вважають, що розширення верхньої щелепи відбувається за рахунок одночасної перебудови тканин пародонту і медіального піднебінного шва.

В процесі історичного розвитку тварин зуби відбулися з шкірних зубів, або плакоїдної луски риб. Закладаються зуби в період зародкового розвитку у вигляді епітеліальної складки - "зубної пластинки" із зачатками окремих зубів. Мезенхімні клітини дерми утворюють під кожним зачатком згущування (зубні сосочки), над якими епітеліальні клітини зубної пластинки нависають у вигляді ковпачка. Внутрішній шар клітин зубної пластинки бере участь в утворенні емалі; зовнішні клітини зубного сосочка - одонтобласти - утворюють дентин, а що оточують його мезенхімні клітини - цемент. Зуби, що розвиваються. виходять назовні, прорізуючи слизисту оболонку ясен.

Порівняльно-анатомічна характеристика зубів. Вперше в філогенезі зуби з'явилися (разом із щелепами) у вимерлих панцирних риб. Висхідними були прості зуби конусоподібної форми. Але вже у риб в процесі адаптивної еволюції від цього генералізованого типу зубів утворилося багато модифікацій. (мал.9, 10).

У багатьох давніх китицеперих риб на зубах були поздовжні канавки, які представляли собою складки емалевого поверхового шару, мали складну будову і надавали зубу на поперечному зрізі схожість з лабіринтом. До цього часу дискутується питання чи покриває справжня емаль зуби у нижчих хребетних чи це вітродентин? У багатьох кісткових риб на поверхні одного і того ж зуба може знаходитися і справжня емаль і вітродентин.

Складчастість поверхні зуба китицеперих риб була, очевидно, успадкована давніми земноводними, які за цією ознакою отримали і назву -- лабіринтодонти. Давні земноводні мали досить добре розвинені крайові зуби, а також мали масивні піднебінні хижі зуби «ікла». У сучасних земноводних, які живляться переважно дрібними і м'якими об'єктами, зуби спрощені і дрібні; у безхвостих амфібій вони часто присутні тільки на верхній щелепі і повністю відсутні у деяких жаб.

3.2 Характеристика структурно-функціональних особливостей зубощелепної системи у ссавців,зумовлених способом живлення

У ссавців зуби сидять своїми коренями в глибоких комірках -- заглибленнях в щелепних кістках, які називаються альвеолами, де вони міцно прикріплюються за допомогою цементу. У деяких нижчих хребетних зуби також сидять в комірках, але вони мають тільки один корінь. Такий тип прикріплення зубів, коли корінь сидить в комірках, утворених в щелепах, називається текодонтним.

Зуби ссавцям розділяються на три розряди: різці, ікла і корінні.

Різці (d. incisivi) сидять вгорі в міжщелепній кістці, внизу по обидві сторони зрощення обох половин нижньої щелепи; вони мають звичайно долотоподібну форму. Число їх змінюється від 6 в кожній щелепі до 2. Іноді їх зовсім не буває (у верхній щелепі жуйних). Ікла (d. canini) - поодинці в кожній половині щелепи, поряд з різцями, більш менш конічної форми. Найбільш розвинені у хижих тварин; у травоїдних їх часто зовсім не буває, і тоді між різцями і корінним залишається значний проміжок. Корінні зуби представляють особливо різкі відмінності. У корінних ніколи не буває зміни, у них немає молочних зубів. У хижих ссавців один або два з середніх корінних зубів відрізняються величиною, стислою формою і гострим ріжучим краєм (м'ясоїдний зуб). Для позначення числа зубів у ссавців служить зубна формула, над межею ставлять цифри: що показують число відповідних зубів у кожній половині верхньої щелепи, під межею - відповідні цифри зубам нижній щелепі. Зубна формула : різців (i) з кожного боку по 2, іклів (с) по 1, хибно-корінних (pr) по 2, сьогоденню корінних (m) по 3 в кожній щелепі. Зубна формула биків: і так далі зуби одній щелепі звичайно чергуються із зубами інший.

Зуби ссавцям сидять завжди в кремих поглибленнях (осередках) щелепних кісток (міжщелепний, верхньощелепний і нижньощелеповий), тому в кожному зубі розрізняють: вільно виступаючу частину - коронку, і корінь, що сидить в осередку. Звужена частина зуба між коронкою і коренем називається шийкою. У кінчику кореня знаходиться отвір, що веде у внутрішню порожнину зуба, виконану зубною м'якоттю (pulpa dentis, яка складається із сполучної тканини з кровоносними судинами і нервовими волокнами (гілки трійчастого нерва). Часто корінь складається з декількох гілок, внутрішні канали яких відкриваються в одну загальну порожнину зуба. Іноді частина зуба, увязнена в осередку, не відрізняється формою і будові від коронки і не звужується до нижнього кінця; зубний сосочок (м'якоть) при підставі не утворює перехоплення. Такі зуби мають необмежене зростання і називаються позбавленими коріння (різці гризунів). Головна маса зуба складається із зубної речовини або дентину. Товща дентину прорізає численними, гіллястими трубочками, що йдуть від внутрішньої поверхні стінки до зовнішньої. У трубочки ці проникають протоплазматичні відростки клітин, розташованих майже безперервним шаром, на подібність епітелію, на поверхні зубної м'якоті і званих одонтобластами, за допомогою одонтобластів утворюється дентин. Коронка покрита зовні емаллю, вельми твердою речовиною, що складається з шестигранних довгих призм, розташованих перпендикулярно до поверхні дентину. Емаль - найтвердіша речовина тваринного організму; твердість її дорівнює твердості апатиту. Корінь зуба покритий шаром справжньої кісткової тканини (цемент). Якщо емаль покриває дентин майже рівномірним шаром (хижі, людина), зуби називаються прості (dentes simplices). Іноді емаль утворює відростки, у вигляді неправильних складок що вдаються до дентину; проміжки між складками емалі можуть бути також виконані цементом. Це складчасті зуби (d. complicati: корінні зуби жуйних, коней і ін.). Нарешті, складки емалі можуть бути у вигляді поперечних пластинок, що укладають усередині дентин і сполучених між собою цементом: складні або пластинчасті зуби (d. lamellati), наприклад, у зайця. Ці відмінності різко відбиваються на жувальній поверхні зуба, що представляє характерні виступи і поглиблення: емаль стирається повільніше, ніж дентин і цемент, при чому всі три речовини відрізняються один від одного своїм блиском. По своєму ембріональному розвитку зуби є органами змішаного походження: емаль походити від ектодерми, а решта всієї маси зуба - з мезодерми. Розвиток зуба починається з того, що багатошаровий епітелій порожнини рота вростає в належну сполучну тканину, у вигляді суцільного валика або пластинки, паралельної краю щелеп (Zahnleiste). Від цього епітеліального валика, що становить загальний зачаток для емалі, зростають потім в правильних проміжках колбо подібні потовщення, емалеві зачатки для окремих зубів. У підставу кожного зачатка з боку сполучної тканини вростає сосочок, що приймає поступово форму, відповідну коронці зуба. Емалевий зачаток разом зі своїм сосочком оточується шаром сполучної тканини, що утворює зубний мішечок. На поверхні зубного сосочка відособляються одонтобласти, у вигляді епітеліального шару кліток, початківців виділяти дентин; з боку емалевого зачатка відбуватися відкладення емалі на поверхні дентину. Емалевий зачаток, що спочатку складається з однорідних, круглястих кліток, розділяється в цей час на три шаруючи. Таким шляхом утворюється коронка зуба; корінь утворюється пізніше, унаслідок поступового подовження зубного сосочка і відкладення на нім дентину за межами емалевого зачатка; цемент утворюється окостенінням сполучної тканини зубного мішечка.

Карієс зубів - прогресуюче руйнування твердої субстанції зуба (емалі, дентину і цементу). Вражаються коронки і коріння як кореневих, так і різцевих зубів у всіх видів тварин . У великої рогатої худоби захворюваність досягає 18-34%, у овець 9,1%. Найбільш частіше карієс зубів реєструється у собак.

Етіологія. Причини карієсу зубів до цих пір не з'ясовані. Часто хвороба розвивається в результаті механічних пошкоджень і впровадження гнильної мікрофлори, порушень мінерального і вітамінного обміну, рахіту і остеомаляції.

Згідно хімічної теорії, вважається, що патологічний процес, що приводить до карієсу зубів, розвивається унаслідок надмірного накопичення в ротовій порожнині мурашиною, оцетовою, масляною, молочною кислот і залишків корму, що розклалися.

Дослідники, що дотримуються інфекційної теорії, причиною каріозного процесу вважають мікроби. Проте специфічного збудника не виявлено. Затверджується також, що карієс різців пов'язаний з порушенням функції слинних залоз, що супроводжується недостатнім надходженням ферментів. Хвороба може бути наслідком пульпіту зубів. Сприяючі причини - недостатня твердість зубної емалі, цементу і дентину, зубні камені, остеодистрофія кісткової системи і недоброякісний корм.

Патогенез. Розрізняють наступні форми карієсу зубів: 1) поверхнева (процес розпаду обмежений цементом); 2) середня (руйнується емаль і частково дентин і утворюється дупло - каріозна порожнина); 3) глибока (оголюється пульпа зуба і розвивається пульпіт).

Карієс у собак починається з емалі, сприяють цьому порушення цілісності зубної субстанції, рахіт, остеомаляція і зубні камені.

Для овець характерний поверхневий карієс у формі невеликих коричневих або чорних плям, що покривають емаль. Патологічний процес може досягати середини товщини зуба. При глибокому карієсі до процесу залучаються пульпа і періодонт ураженого зуба.

Клінічні ознаки. Спочатку процес не супроводжується вираженими симптомами і залишається непоміченим. При появі глибокого карієсу відзначають утруднене пережовування їжі і повільний прийом води, незвичайну слинотечу, больову реакцію і випадання корму з ротової порожнини і відчувають неприємний запах.