главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 





Анатомія людини

Суглоби, їх будова та види, м’язи тазового поясу. Тонка кишка: відділи, топографія, будова стінок. Гортань: хрящі, їх сполучення, м’язи, голосовий аппарат. Залози внутрішньої секреції, бронхіогеннні залози. Спинний та головний мозок, кровоносна система.

Рубрика: Биология и естествознание
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 29.09.2009
Размер файла: 753,8 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Класифікація нервової системи людини
Поняття нервової системи людини, її значення для організму. Будова спиного мозоку, його сегментарний апарат та головні елементи. Функції корінців спинномозкових нервів. Головний мозок як вищий відділ нервової системи людини: його будова та функції.
презентация [1,2 M], добавлена 17.12.2012

2. Загальна характеристика миші-крихітки
Зовнішня та внутрішня будова миші хатньої. Постачання всіх органів і тканин поживними речовинами, киснем, виведення з них продуктів життєдіяльності. Органи чуття, дотику, слуху і рівноваги. Залози внутрішньої секреції. Видові відмінності терморегуляції.
курсовая работа [967,7 K], добавлена 19.10.2013

3. Залози внутрішньої секреції
Загальні закономірності діяльності залоз внутрішньої секреції. Роль підзгірно-гіпофізарної системи в процесах саморегуляції функції ендокринних залоз. Поняття про гормони та їх вплив на обмін речовин. Гормональна функція кори надниркових залоз.
реферат [59,6 K], добавлена 29.11.2009

4. Будова та функції епіфізу, сальних та потових залоз
Сальні та потові залози, їх будова та функції. Епіфіз, його роль у птахів і ссавців як нейроендокринного перетворювача. Зв'язок епіфізу з порушеннями у людини добового ритму організму. Регуляція біологічних ритмів, ендокринних функцій та метаболізму.
контрольная работа [18,3 K], добавлена 12.07.2010

5. Фізіологічна характеристика нюхової сенсорної системи
Здатність людини сприймати запахи речовин за допомогою нюхових рецепторів, їх будова та кількість. Процес формування відчуття запаху. Значення аналізатора нюху в житті людини, місце його розташування. Периферичний та центральний відділи нюхового мозку.
презентация [3,9 M], добавлена 12.11.2011

6. Тип "Комахи"
Розвиток комах, особливості зовнішньої будови, середовища мешкання. Організація та поділ за функціями і способом життя бджоли. Види мурах, їх підряди та біологічна класифікація. Будова ротових апаратів хруща травневого. Анатомія та продукти бджіл.
реферат [917,3 K], добавлена 16.04.2011

7. Анатомія і фізіологія собаки
Основи анатомії і фізіології собаки. Форма і внутрішня будова органів та їх функції. Системи органів травлення, дихання, кровообігу та лімфоутворення, сечовиділення, розмноження. Будова і функції відділів головного мозку, обмін речовин та енергії.
доклад [1,8 M], добавлена 19.03.2010

8. Будова і функції опорно-рухової системи
Визначення тканини як системи клітин і міжклітинної речовини, що мають подібну будову. Поняття єдності фізіологічних систем організму. Характеристика, будова та функції опорно-рухового апарату людини. Хімічна, анатомічна і мікроскопічна будова кісток.
конспект урока [16,3 K], добавлена 06.04.2012

9. Анатомія людини. Системи органів
Характеристика систем органів людини: дихальної, сечовидільної, верхніх і нижніх відділів травного каналу, та зовнішніх і внутрішніх статевих органів. Будова серцевої стінки та клапанного апарату. Огляд артерій і вен малого та великого кіл кровообігу.
контрольная работа [39,0 K], добавлена 23.11.2010

10. Клас Плазуни. Особливості будови і життєдіяльності
Клас Плазуни - перші справжні наземні хордові тварини. Середовище існування, зовнішня будова, скелет, кровоносна, травна, дихальна, видільна та нервова системи. Органи чуття, розмноження та значення плазунів. Ознаки прогресивного розвитку класу Плазунів.
презентация [15,0 M], добавлена 25.02.2013


Другие работы, подобные Анатомія людини


КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

АНАТОМІЯ ЛЮДИНИ

1) Суглоби, їх будова та види

Кістки скелета сполучаються різними способами. Є дві основні групи сполучень: синартрози (synarthrosis) і діартрози (diarthrosis). Діартрози - це рухомі порожнинні сполучення кісток, які називаються ще суглобами. У суглобі відрізняють основні і обов'язкові для цього частини: суглобову сумку або карсулу (capsula articularis), поверхні кісток (facie articularis), які зчленовуються і порожнину (carum articulare).

Суглобова сумка прикріпляється по краю суглобових поверхонь, які оточуються нею з усіх боків. У неї 2 шари:

зовнішній - щільний, фіброзний

внутрішній - м'який, силовіальний, багатий на кровоносні судини.

На вн. оболонці капсули є оболонка, яка виділяє клейку рідину - синовію, яка служить для змазування зчленівних поверхонь кісток, внаслідок чого знижується тертя суглобових поверхонь. Суглобова сумка обмежує з усіх боків замкнуту суглобову порожнину (carum articul). Поверхні кісток, які зчленовуються вкриті тонкою пластиною гіалінового хряща, який має значну прочність і щільність.

Суглобові поверхні, сумка і порожнина є кардинальними ознаками всякого справжнього суглоба. Крім цих обов'язкових елементів у суглобах іноді зустрічаються деякі допоміжні апарати: допоміжні зв'язки, суглобові губи, диски, меніски та ін.

Допоміжні зв'язки суглобів можуть мати різні призначення:

укріпні зв'язки

пікріпні зв'язки

внутрішньосуглобові зв'язки

гальмуючі зв'язки

захисні зв'язки

передавальні зв'язки

Суглобові губи є для деяких суглобів (плечового, кульшового) додатковими утвореннями, які розміщені по краю суглобової поверхні і збільшують її. Збудовані вони з волокнистого хряща і здебільшого мають кільцеподібну форму.

Суглобові диски і меніски являють собою утвори з сполучнотканинного волокнистого хряща і містяться всередині суглобової порожнини.

Форма суглобових поверхонь цілком відповідає функції суглоба і перебуває в певній залежності від м'язового апарату, який діє на даний суглоб. У більшості суглобів одна поверхня вгнута і утворює суглобову западину або ямку (fossa articularis), а друга, що їй відповідає, опукла і має назву суглобової головки (caput articulare).

Рухи в суглобі можливі тільки з умовою, якщо зчленівні поверхні суглобів тісно стикаються і не відходять одна від одної. Механізм і характер руху суглобів залежать від форми суглобових поверхонь. Всі суглобові поверхні з членівних кісток розкладаються як відрізки геометрично правильних тіл обертання, які утворюються при русі навколо прямої нерухомої лінії - осі - будь-якої іншої лінії, що називається твірною. Залежно від положення твірної до лінії осі в результаті її обертання навколо цієї осі утворюється те чи інше тіло обертання, тому відрізняють суглоби циліндричні, блоковидні, еліпсоподібні, сідловидні, кулясті і плоскі. Рух в суглобі ніби повторює рух твірної: одна суглобова поверхня нерухома, а друга обертається навколо неї, як твірна навколо своєї осі.

Суглоби можуть бути одноосьовими, двоосьовими, трьохосьовими (або багатоосьовими).

Одноосьові суглоби

До одноособових суглобів належать циліндричні та блоковидні суглоби.

У циліндричному суглобі (articulatio frochoidea) суглобові поверхні являють собою вирізки циліндрів, вставлених один в одний. Один відрізок опуклий і утворює головку, другий увігнутий і становить суглобову западину. Рухи відбуваються навколо осі, що проходить через центр головки паралельно поверхням циліндра. Якщо ця вісь збігається з довгою віссю кістки, то рух у суглобі викликає рух усієї кістки навколо своєї поздовжньої осі. Прикладом можуть бути суглоби між дистальними та проксимальними кінцями ліктьової та променевої кісток: променева кістка обертається навколо ліктьової всередину (пронація) і назовні (супінація).

Блоковидний суглоб - це різновидність циліндричного суглоба, він відрізняється тим, що на опуклій зчленовній поверхні посередині має борозенку, а на вгнутій - відповідне борозенці підвищення у вигляді валка. Такий суглоб дістав назву обертального.

Двохосьові суглоби.

До групи двохосьових суглобів належать еліпсовидні і сідловидні суглоби.

У еліпсовидного суглоба (articulario ellipsoidea) зчленівні поверхні становлять вирізки еліпсоїда. Останній виникає внаслідок обертання половини еліпса навколо довгої осі. Одна поверхня, як у всякому суглобі, опукла, друга, конгруентна першій, являє собою суглобову западину. Прикладом можуть бути променевозапястний суглоб, суглоби між потиличною кісткою і шийним хребцем.

Сідловидний суглоб (articulatio sellaris) являє собою відрізок такого тіла, яке утворюється в результаті обертання дуги навколо осі, розміщеної від опуклості цієї дуги. Рухи відбуваються навколо двох взаємно перпендикулярних осей. Прикладом є зап'ястно-п'ястний суглоб і пальця руки.

У двохосьових суглобах, крім рухів згинання і розгинання, приведення і відведення їх, можливі колові рухи (circumdutico).

Трьохосьові суглоби.

Кулястий суглоб (arthrodia) - найбільш руховий вид зчленувань у людському тілі з виразно виявленою кулястою головкою і відповідною їй суглобовою западиною, яка охоплює менше половини окружності головки. Рухи відбуваються по трьох головних взаємно перпендикулярних осях - сагітальній, фронтальній і вертикальній. У кулястому суглобі може бути безконечна кількість осей обертання, через що його і називають багатоосьовим. Також у ньому відбуваються колові рухи.

Як різновидності кулястих суглобів розглядають горіховидний та плоскі суглоби.

Горіховидний суглоб (charthrosis) являє собою типовий кулястий суглоб, що відрізняється глибокою западиною збільшеною за рахунок суглобової губи. Обсяг рухів трохи обмежений. Прикладом є кульшовий суглоб.

Плоский суглоб (ampniarthrosis) відрізняється від інших наявністю плоских, майже рівних суглобових поверхонь, які являють собою відрізки кулі з дуже великим радіусом. У плоских суглобах нема суглобових головок і западин, кривизна етичних поверхонь дуже мала. При русі допускається незначне ковзання однієї по іншій, внаслідок чого ці суглоби вважаються малорухомими і до них належать запястно-пястні і плеснево-передплеснові суглоби та суглоби утворені суглобовими відростками хребців.

Прості та складні суглоби.

Якщо в утворенні суглоба беруть участь дві кістки, то таке зчленування називається простим суглобом. Це сполучення плечової кістки і лопатки (плечовий суглоб), сполучення між фалангами пальців (міжфалангові суглоби).

Суглоби, в яких суглобові поверхні утворені трьома або більше кістками називаються складними. Це у променевозапястному суглобі одна із суглобових поверхонь утворена трьома кістками зап'ястя, в ліктьовому суглобі зчленовуються три кістки.

2) М'язи тазового поясу

М'язи таза починаються від тазових кісток та нижнього відділу хребта, прямують донизу і прикріплюються до проксимальної частини стегнової кістки. Вони оточують кульшовий суглоб, забезпечуючи в ньому різноманітні рухи.

Розрізняють передні і задньозовнішні м'язи таза.

Клубово-поперековий м'яз ( m. iliopsoas ) ( 17, 18, 1, 2, )

До передніх м'язів таза відносять лише цей великий м'яз.

Він складається з двох головок (які мають значення самостійних м'язів) поперекової (великий поперековий м'яз) і клубової (клубовий м'яз).

Починається великий поперековий м'яз від дванадцятого грудного і всіх поперекових хребців, клубовий м'яз -- від усієї поверхні клубової кістки. Вони об'єднуються разом, утворюючи клубово-поперековий м'яз, який проходить у низхідному напрямку під пахвинною зв'язкою на стегно.

Прикріплюється до малого вертела стегнової кістки.

Функції: згинає і супінує ногу у кульшовому суглобі, а при фіксованих нижніх кінцівках (при стоянні) згинає хребет у поперековому відділі.

Задньозовнішні м'язи таза

Задньозовнішні м'язи таза утворюють сідничну ділянку.

До цієї групи м'язів відносять:

· великий сідничний м'яз;

· середній сідничний м'яз;

· малий сідничний м'яз;

· грушоподібний м'яз;

Передні м'язи таза і стегна:

1 -- малий поперековий м'яз;

2 -- великий поперековий м'яз;

3 -- грушоподібний м'яз;

4 -- гребінчастий м'яз;

5 -- довгий привідний м'яз;

6 -- стрункий м'яз;

7 -- кравецький м'яз;

8 -- великий привідний м'яз;

9 -- медіальна головка триголового м'яза стегна;

10 -- сухожилок кравецького м'яза;

11 -- зв'язка колінної чашечки;

12 -- колінна чашечка;

13 -- сухожилок прямого м'яза стегна;

14 -- латеральна головка триголового м'яза стегна;

15 -- прямий м'яз стегна;

16 -- м'яз-натягач широкої фасції стегна;

17 -- клубово-поперековий м'яз;

18 -- клубовий м'яз.

· внутрішній затульний м'яз;

· м'язи-близнюки;

· квадратний м'яз стегна;

· зовнішній затульний м'яз;

· м'яз-натягач широкої фасції стегна.

1 -- великий сідничний м'яз;

Великий сідничний м'яз ( m. gluteus maximus) - у зв'язку з прямоходінням добре розвинений, розташований під шкірою сідничної ділянки. Починається від задньої поверхні куприкової, крижової і клубової кісток, тягнеться косо вниз і латерально. Прикріплюється до задньої поверхні стегнової кістки. Функції: розгинає ногу у кульшовому суглобі та обертає стегно назовні, а при фіксованих нижніх кінцівках (при стоянні) розгинає хребет у поперековому відділі і є антагоністом клубово-поперекового м'яза.

Середній сідничний м'яз ( m. gluteus medius ) ( 1, 5 ) розміщений під великим сідничним м'язом. Починається від зовнішньої поверхні клубової кістки. Прикріплюється до великого вертела стегнової кістки. Функції: відводить стегно, бере участь у повертанні стегна.

Грушоподібний м'яз ( m. piriformis ) ( 9 ) частково розміщений у порожнині малого таза (початкова частина). Починається від передньої поверхні крижової кістки, виходить із порожнини малого таза через великий сідничний отвір. Прикріплюється до великого вертела стегнової кістки.

Функції: повертає стегно назовні.

Внутрішній затульний м'яз ( m. obturatorius internus ) ( 8 ) розміщений між м'язами-близнюками. Починається від внутрішньої поверхні тазової кістки навколо затульного отвору і затульної перетинки, прямує догори і назад, виходить із порожнини малого таза через малий сідничний отвір. Прикріплюється до великого вертела стегнової кістки. Функції: повертає стегно назовні.

М'язи-близнюки (верхній і нижній) ( mm. gemelli superior et inferior ) ( 3, 4) розміщені відповідно вище і нижче внутрішнього затульного м'яза. Починаються верхній -- від сідничної ості, нижній -- від сідничного горба. Прикріплюються обидва до великого вертела стегнової кістки. Функції: повертають стегно назовні.

Квадратний м'яз стегна ( m. quadratus femoris ) ( 6 ) -- м'яз чотирикутної форми (його форма цілком відповідає назві), розміщений нижче нижнього м'яза-близнюка. Починається від сідничного горба сідничної кістки. Прикріплюється до міжвертельного гребеня. Функції: повертає стегно назовні.

Зовнішній затульний м'яз ( m. obturatorius externus ) ( 7 ) Починається від зовнішньої поверхні тазової кістки навколо затульного отвору та затульної перетинки. Прикріплюється до великого вертела стегнової кістки. Функції: повертає стегно назовні.

М'язи таза ззаду:

1 -- середній сідничний м'яз;

2 -- малий сідничний м'яз;

3 -- верхній близнюковий м'яз;

4 -- нижній близнюковий м'яз;

5 -- середній сідничний м'яз;

6 -- квадратний м'яз стегна;

7 -- зовнішній затульний м'яз;

8 -- внутрішній затульний м'яз;

9 -- грушоподібний м'яз

М'яз-натягач широкої фасції стегна ( m. tensor fasciae latae ) - розміщений на передньобічній поверхні таза.

Починається від гребеня клубової кістки, прямує вертикально донизу і переходить у сухожилок. З'єднується з широкою фасцією стегна.

Функції: натягує широку фасцію і бере участь у згинанні ноги в колінному суглобі.

3) Тонка кишка: відділи, топографія, будова стінок

Являється наступним за шлунком відділом травного тракту. По своєму функціональному значенню вона займає центральне місце в травній системі. Тут проходить остаточне розчеплення всіх поживних речовин під дією кишкового соку, соку підшлункової залози, і жовчі печінки і всмоктування продуктів переварювання в кровоносні і лімфатичні капіляри.

Починається від пілоричного відділу шлунка на рівні першого поперекового хребця і закінчується в правій клубовій ямці, де вона переходить в сліпу кишку товстого кишківника.

Розміщуються петлі тонкої кишки нижче шлунка, печінки, поперечновідної кишки, в мезогастрії (середня область живота) і гіпогастрії, досягаючи і дещо заходячи в порожнину малого тазу. Довжина 3-5-7 метрів.

В тонкій кишці виділяють три відділи: дванадцятипала кишка, порожниста, клубова.

Дванадцятипала кишка - це відділ тонкої кишки, являється найбільш короткою частиною тонкої кишки, довжина = 25 см. Починається ампулою (цибулиною) від воротаря шлунка і закінчується вигином, що з'єднує їх з порожнистою кишкою. Вона фіксована на задній черевній стінці, лежить з переду і справа від поперекової частини діафрагми, під квадратною долею печінки, підковоподібно охоплює головку підшлункової залози. В кишці розрізняють чотири частини: верхню, нисхідну, горизонтальну (нижню) і висхідну.

Дванадцятипала знаходиться в позаочеревинному просторі. Очеревина прилягає до кишки спереду, покриваючи з усіх сторін тільки початковий відділ дванадцятипалої кишки - 11 ампулу.

На внутрішній поверхні слизової оболонки стінки дванадцятипалої кишки містяться кругові складки, характерні для всієї тонкої кишки. На медіальній стінці нисхідної частини виражена повздовжня складка, на якій є великий сосочок, тут відкриваються протоки : загальна жовчна і протока підшлункової залози. На 2-3 см. вище від нього знаходиться малий сосок дванадцятипалої кишки. Кругові м'язеві волокна стінки кишки навколо отворів протоків формують сфінктери що регулюють поступання сока підшлункової залози, жовчі в кишку.

В підшлунковій основі розміщується багаточисленні дуоденальні залози, що відкриваються в просвіт кишки.

М'язова оболонка складається з кругового і повздовжнього шарів гладких м'язових волокнах. Зверху дванадцятипала кишка покрита адвентицією.

Порожниста кишка починається від дванадцятипало-порожнистого згину, займає більшу частину середнього відділу черевної порожнини, утворює багато петель.

Клубова кишка є продовженням порожнистої кишки, займає праву нижню частину черевної порожнини, і спускається частково в порожнину таза, і закінчується в області правої клубової ямки імоцекальним отвором в сліпій кишці. Порожниста і клубова кишки покриті очеревиною з усіх сторін, (інтраперітонеально).

Стінка тонкої кишки складається з трьох оболонок:

1) зовнішня - серозна (очеревина);

2) середня - м'язова (непосмугована (гладенька) м'язова тканина

3) внутрішня - слизова оболонка.

Особливості будови слизової оболонки стінки тонкої кишки:

1) колові складки, завдяки яким поверхня слизової оболонки значно збільшується, отже збільшують поверхню всмоктування.

2) слизова оболонка має бархатистий (матовий) вигляд.

Її покривають кишкові ворсинки, мікроворсинки - це пальцеподібні вирости слизової оболонки. В кожній ворсинці є канадець, через який проходить судини (лімфатичні, кровоносні). Ворсинки відіграють важливу роль всмоктуванні поживних речовин.

Мікроворсинки - вирости слизової оболонки. Відіграють важливу роль ще і в пристінковому травленні.

3) між клітинами багатошарового стовпчастого епітелію зустрічаються поодинокі бокаловидні клітини, що виділяють слизь (захисна функція).

4) кишкові залози між ворсинками, що виділяють кишковий сік.

5) багаточисельні поодинокі лімфоїдні вузли, а в слизовій клубової кишки є великі скопичення лімфоїдної тканини - групові лімфоїдні вузлики (пейерові бляшки). Знешкоджуюча функція - знешкодження отруйних речовин, шкідливих речовин, патогенних лімфоорганізмів.

6) на всьому протязі в стінці кишки є велика кількість кишкових крипт - це трубчасті заглибини епітелію. В кишковій крипті відкриваються залозисті клітини різних типів.

4) Гортань: хрящі, їх сполучення, м'язи, голосовий аппарат. Кровопостачання та іннервація гортані, її лімфатичні вузли. Будова трахеї

Гортань розміщена на передній частині шиї, і зовні її частину видно як підвищення, яке називають кадиком. Гортань -- не лише повітроносний орган, а й орган утворення голосу, звукової мови, її порівнюють з музичним інструментом, який поєднує елементи духового і струнного інструментів. Під час ковтання вхід у гортань прикриває надгортанник, який перешкоджає потраплянню їжі в гортань і дихальні шляхи.

Стінки гортані утворені хрящами і зсередини вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм, якого немає на голосових зв'язках і частині надгортанника. Гортань утворюють три непарних (перснеподібний, щитоподібний, надгортанник) та три парних (черпакуваті, ріжкуваті, клиноподібні) хрящі. Вони з'єднані між собою суглобами та зв'язками. До них прикріплюються м'язи і голосові зв'язки.

Органи дихання:

а -- схема дихальної системи; б -- гортань (вигляд спереду і поздовжній розріз); в -- фрагмент альвеол і капілярів; г -- положення голосових зв'язок (28) у різні моменти відтворення звуків (вигляд зверху; схема); / -- порожнина рота; 2 -- порожнина носа; 3 -- язичок; 4 -- язик; 5 -- глотка; 6 -- надгортанник; 7 -- гортань; 8 -- голосовий апарат; 9-- стравохід; 10 -- трахея; 11 -- верхівка легені; 12 -- лівий бронх; 13 -- бронхіоли; 14 -- альвеоли; 15 -- діафрагма; 16 -- навколосерцева порожнина; 17 -- плевральна щілина; 18 -- легенева плевра; 19 -- пристінна плевра; 20 -- частки правої легені; 21 -- порожнина трахеї; 22 -- щитоподібний хрящ; 23 -- тверде піднебіння; 24 -- під'язикова кістка; 25 -- перснеподібний хрящ; 26 -- вена; 27 -- артерія альвеол; 28 -- голосові зв'язки

Останні складаються з гнучких, пружних волокон, які йдуть паралельно одне одному. Між голосовими зв'язками правої і лівої половин розміщена голосова щілина (див. мал. 112), ширина якої змінюється залежно від ступеня натягу зв'язок. Натяг зумовлюється скороченням особливих м'язів, які також називають голосовими, їхні ритмічні скорочення супроводжуються скороченням голосових зв'язок. Від цього струмінь повітря, що видихається, набуває коливного характеру. Виникають звуки, голос. Відтінки голосу залежать від резонаторів, роль яких виконують порожнини дихального шляху, а також глотка, ротова порожнина.

Нижній відділ гортані переходить у трахею. Вона розміщена в грудній клітці спереду від стравоходу і має довжину 9--11 см, діаметр 15--18 мм. На рівні п'ятого грудного хребця вона ділиться на два головних бронхи: лівий і правий.

Трахея складається з 16--20 неповних (приблизно 2/3 кола) хрящових кілець, з'єднаних між собою зв'язками. Задня стінка трахеї (де немає хрящових утворів) перетинчаста, в ній є непосмуговані м'язові волокна і вона прилягає до стравоходу. Це створює сприятливі умови для переміщення їжі по стравоходу.

5) Класифікація залоз внутрішньої секреції, бронхіогеннні залози (щитовидна, прищитовидна, загрудинна): їх топографія, будова

Основною ознакою будови залоз внутрішньої секреції є відсутність вивідних проток, тому їхні секрети виділяються безпосередньо у кров або лімфу, що їх омиває. Кількість цих секретів невелика, називаються вони гормонами (від грецького слова, яке означає «збудження»). Науку, що вивчає будову, функції і захворювання залоз внутрішньої секреції, називають ендокринологією.

До залоз внутрішньої секреції відносяться: гіпофіз, щитовидна, прищитовидні, шишковидна (епіфіз), вилочкова (тімус), наднирники, статеві і підшлункова. Останні дві одночасно є і залозами зовнішньої секреції, тому їх називають змішаними.

Щитовидна залоза розташована спереду від дихального горла і по боках гортані. Маса її близько 30-40 г. Продукує гормон тироксин, її природжене недорозвинення призводить де захворювання мікседемою і кретинізмом. Мікседема зумовлюється недостатністю гормону тироксину. При цьому відбувається надлишкове нагромадження в шкірі складних сполук, через що вона здається товстою. Затримується процес окостеніння. Діти погане ростуть, пізніше звичайного починають ходити і сидіти. Кретинізм -- більш важка форма недостатності функції щитовидної залози. У хворих затримується фізичний і психічний розвиток. Хворі діти виростають не більше 140 см і такими залишаються на все життя. При цьому у них тіло непропорціональне, білковий і сольовий обмін знижені, але підвищений вуглеводний обмін; затримується розвиток мови.

У цілому залози внутрішньої секреції, не дивлячись на невеликі розміри, невелику кількість гормонів, що вони продукують, мають великий вплив на життєдіяльність організму і тісно взаємодіють між собою. Разом з нервовою системою вони відносяться до біологічних регуляторів вищого ряду і забезпечує нейрогуморальну регуляцію.

Тимус (вилочкова залоза, загрудинна) - непарна залоза розташована за грудиною, досягає найбільшого розвитку на початку статевого дозрівання (11-14 років) після чого відбувається її зворотній розвиток із заміною функціональної тканини на жирову.

6) Спинний мозок: сіра і біла речовина, топографія провідних шляхів на поперечному перерізі (намалювати схему)

Спинний мозок лежить у каналі хребта і являє собою тяж завдовжки 41--45 см (у дорослої людини), дещо сплющений спереду назад. Вгорі він безпосередньо переходить у головний (довгастий) мозок, а внизу закінчується конічним звуженням, від якого вниз відходить кінцева нитка, утворена оболонками мозку. Ця нитка спускається в крижовий канал і прикріплюється до його стінки.

Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове, що відповідають місцям виходу з нього нервів, які йдуть до верхніх і нижніх кінцівок. Передньою щілиною і задньою борозною спинний мозок поділяється на дві симетричні половини, кожна з яких має по дві слабко виражені поздовжні бічні борозни, через які виходять передні й задні корінці. Передній і задній корінці кожного боку, з'єднуючись, утворюють змішаний спинномозковий нерв, у якому містяться як доцентрові, так і відцентрові нервові волокна. Місце виходу корінців не відповідає рівню міжхребцевих отворів і нерви, перш ніж вийти з каналу, ідуть донизу. У поперековому відділі вони йдуть паралельно кінцевій нитці і утворюють пучок, який називають кінським хвостом.

Від спинного мозку відходить 31 пара змішаних спинномозкових нервів, у яких є рухові волокна (виходять з бічних борозен, передні корінці) і чутливі волокна (входять у задні борозни, задні корінці). Ділянку спинного мозку, від якої відходить пара нервів, називають нервовим сегментом, або сегментом спинного мозку. Кожний сегмент іннервує певні скелетні м'язи і ділянки шкіри.

Спинний мозок здійснює дві функції: рефлекторну і провідникову. Як рефлекторний центр спинний мозок здатний здійснювати складні рухові вегетативні рефлекси. Аферентними (чутливими) шляхами він сполучений з рецепторами, а еферентними (руховими) -- із скелетною мускулатурою та всіма внутрішніми органами.

Довгими висхідними і низхідними шляхами спинний мозок сполучає двостороннім зв'язком периферію з головним мозком. Аферентні імпульси по провідних шляхах спинного мозку прямують у головний мозок, даючи йому інформацію про всі зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі організму. По низхідних шляхах імпульси від головного мозку передаються до ефекторних нейронів спинного мозку, які і зумовлюють або регулюють діяльність відповідних органів.

На розрізах мозку видно, що він складається з сірої і білої речовин. Сіра речовина утворена скупченням нервових клітин (з початковими відділами їхніх відростків), біла речовина -- це скупчення нервових волокон. Як у сірій, так і в білій речовині є клітини нейроглії.

В спинному мозку біла речовина лежить по периферії, а сіра -- в центрі і також утворює ядра. Ядра сірої речовини виконують роль центрів головного й спинного мозку, які регулюють діяльність органів (центр слиновиділення, центр ковтання, центр дихання тощо).

:

а -- спинний мозок (загальний вигляд); в -- частина спинного мозку (у верхній частині біла речовина видалена); 1 -- нижній кінець головного мозку; 2 -- межа між головним (довгастим) і спинним мозком; 3 -- шийне і 5 -- поперекове потовщення спинного мозку; 4 -- задня серединна борозна; 6 -- кінцева нитка; 16 -- передній корінець спинномозкового нерва; 17 -- спинномозковий нерв; 18 -- спинномозковий вузол; 19 -- задній корінець спинномозкового нерва; 20, 23 -- біла речовина; 21 -- спинномозковий канал; 22 -- сіра речовина; 24 -- передня серединна щілина

7) Верхньолатеральна поверхня півкуль головного мозку: борозни, закрутки, розподіл аналізаторів кровопостачання. Дослід В.О. Беца

Кора великого мозку представлена рівномірним шаром сірої речовини завтовшки 1,3--4,5 мм, в якому міститься понад 14 млрд нервових клітин. Численні борозни і звивини збільшують її поверхню, яка досягає в середньому 2000--2500 см2. Понад 2/3 поверхні кори заховано у вузьких глибоких борознах. Кора складається з шести шарів клітин, які проявляються після спеціального фарбування під час дослідження під мікроскопом. Клітини шарів різні за формою та розмірами. Від них у глибину мозку відходять відростки.

Вперше мікроскопічну будову кори дослідив наприкінці минулого століття професор Київського університету В. О. Бец. Він відкрив пірамідні нейрони, яким згодом було дано його ім'я (клітини Беца). Він же ввів термін "архітектоніка мозку", що підкреслює особливу складність будови кори великого мозку (цитоархітектоніка кори).

На підставі дослідів з частковим видаленням різних ділянок кори у тварин та спостережень за людьми з ураженою корою вдалося встановити, що різні ділянки -- поля кори півкуль різняться за будовою та функціями. Таких полів (їх називають також зонами, або центрами) виділяють від 50 до 200. Чітких меж між ними не існує. Вони утворюють апарат, який забезпечує приймання, перетворення сигналів, що надходять до них з периферії, та відповідну реакцію на ці сигнали.

У задній центральній звивині, позаду від центральної борозни, розміщена зона шкірної та суглобовом'язової чутливості. Тут сприймаються і аналізуються сигнали, що виникають при доторкуванні до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливах. У передній центральній звивині, спереду від центральної борозни, розміщена рухова зона. В ній виявлено ділянки, які забезпечують рух верхніх і нижніх кінцівок, м'язів тулуба, голови. У разі подразнення цієї зони електричним струмом виникають скорочення відповідних груп м'язів. Поранення чи інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м'язів тіла.

У скроневій частці міститься слухова зона. До неї надходять і в ній аналізуються імпульси, що виникають у рецепторах завитки внутрішнього вуха. Подразнення ділянок слухової зони спричинюють появу відчуття звуків, а їх ураження призводить до втрати слуху.

Зорова зона розміщена в корі потиличних часток півкуль. При її подразненні електричним струмом під час операцій на мозку людина відчуває спалахи світла і темряву. У разі її ураження погіршується або втрачається зір.

Поблизу бічної борозни розміщена смакова зона, де аналізуються і формуються відчуття смаку на основі сигналів, що виникають у рецепторах язика. Нюхова зона розміщена в так званому нюховому мозку, що знаходиться на внутрішній поверхні скроневої частки півкуль. При подразненні цих зон під час хірургічних операцій або при запаленні люди відчувають смак і запах будь-яких речовин.

Чисто мовної зони не існує. Вона частково міститься в корі скроневої частки, нижньої лобової звивини зліва, Ділянках тім'яної частки. Ураження їх супроводжується розладами мови.

Загалом зони кори великого мозку можна розподілити на три групи. До першої належать зони, що сприймають сигнали від різних рецепторів, їх називають сенсорними зонами. До другої групи належать рухові зони, в яких формується сигнал команди до відповідних ефекторів. До третьої групи, найважливішої для діяльності організму, належать асоціативні зони, які поєднують діяльність рухової й сенсорної зон, забезпечують асоціативну (інтегрувальну) функцію мозку; вони є в будь-якому відділі. З діяльністю асоціативних зон найбільше пов'язані вищі психічні функції -- мислення, свідомість.

8) Система нижньої порожнистої і ворітньої вен: топографія, формування, головні протоки.

Венозну частину великого кола ділять на систему верхньої та систему нижньої порожнистих вен.

Нижня порожниста вена (v. cava interior) знаходиться на задній стінці живота і далі крізь діафрагму входить у середостіння де і впадає в праве передсердя. Утворюється нижня порожниста злиттям на рівні 4-5 поперекових хребців правої і лівої клубових вен. На шляху до серця вена приймає вени внутрішніх органів і стінок живота (серед яких варто назвати ворітну вену . Вона утворюється злиттям верхньої і нижньої брижових та
селезінкової. За розмірами вона поступається лише порожнистій. Вона несе кров від кишечника, шлунка та інших нутряних органів до печінки). Між системами верхньої та нижньої порожнистих вен є анастомози: кава-кавальні та порто-кавальні.

9) Закономірності будови і розподілу поза- і внутрішньоорганних кровоносних судин. Мале і велике кола кровообігу

(намалювати схему)

З лівого шлуночка насичена киснем кров прямує в найбільшу артерію нашого тіла -- аорту. Тут починається велике коло кровообігу. Від аорти, біля самого виходу її з серця, відгалужуються вінцеві артерії, які, утворюючи коронарне (або серцеве) коло кровообігу, постачають кров'ю серцевий м'яз. Аорта утворює поблизу серця дугу (ліву) і прямує у грудну, а потім у черевну порожнину.

Від дуги аорти відходять три великі артерії: плечоголовний стовбур, який поділяється на праву загальну сонну артерію і праву підключичну артерію, ліва загальна сонна артерія і ліва підключична артерія. Ці судини постачають кров до голови, шиї та верхніх кінцівок.

У грудній і черевній порожнинах від аорти відгалужуються дрібніші артерії до м'язів і шкіри тулуба, до внутрішніх органів. На рівні 4го поперекового хребця аорта розгалужується на дві великі артерії {праву й ліву загальні клубові), що прямують до нижніх кінцівок. У кожному органі артерії поділяються на дедалі менші судини (до артеріол), які переходять у густу капілярну сітку. Проходячи по капілярах великого кола кровообігу, кров омиває всі тканини, віддає їм кисень і при цьому перетворюється з артеріальної на венозну. Тут же кров віддає поживні речовини і насичується вуглекислим газом та продуктами розпаду.

З капілярів кров збирається в невеликі вени, спочатку дрібні, потім більші і, нарешті, у дві великі. Вени голови, шиї та верхніх кінцівок утворюють верхню порожнисту вену, а вени всіх інших частин тіла впадають у нижню порожнисту вену. Обидві порожнисті вени впадають у праве передсердя. Сюди ж відкриваються своїми отворами і вінцеві вени, що несуть кров від стінки серця.

Мале коло кровообігу починається в правому шлуночку, куди венозна кров надходить з правого передсердя. З правого шлуночка венозна кров потрапляє через легеневий стовбур (який ділиться на дві легеневі артерії -- праву й ліву) в легені. Легеневі артерії розгалужуються в легенях на дедалі дрібніші артерії і переходять у капіляри. Капіляри густо обплітають альвеолярні пухирці, куди надходить атмосферне повітря. У капілярах легенів венозна кров перетворюється на артеріальну. Від капілярів починаються дрібні вени, які зливаються і утворюють чотири легеневі вени, що впадають у ліве передсердя, а звідти в лівий шлуночок.

Закономірності руху крові по колах кровообігу були відкриті англійським анатомом і лікарем У. Гарвеєм у 1628 р.

Артерії, капіляри і вени. У системі кровоносних судин людини розрізняють артерії, вени і капіляри.

Артерії -- циліндричні трубки, по яких кров рухається від серця до органів і тканин. Стінки артерій складаються з трьох шарів: зовнішньої сполучнотканинної оболонки, середнього шару, що утворений непосмугованими м'язами (між якими розміщені еластичні волокна, що надають їм міцності й пружності), і внутрішньої ендотеліальної оболонки. Завдяки пружності артерій забезпечується безперервний рух крові по судинах, яка надходить у них поштовхами в результаті пульсуючої роботи серця.

Мал. Схема кровообігу:

1 - аорта; 2 -- печінкова артеія. з -- одна з артерій кишок; 4 ~ сітка капілярів великого кола кровообігу; 5 -- ворітна вена печінки; Є -- печінкова вена; 7,8 -- нижня і верхня порожнисті вени; 9 -- праве передсердя; Ю -- правий шлуночок; 11 -- легеневий стовбур; 12 капілярна сітка малого кола; 13-- одна з 4х легеневих вен; 14 -- ліве передсердя; 15 -- лівий шлуночок; 16 -- лімфатична сітка верхньої і нижньої частин тіла; 17 -- верхня і нижня лімфатичні протоки. Стрілками позначено напрямки руху крові

10) Серце: топографія, проекція клапанів на передню грудну стінку

Серце (cor) розташоване в середньому середостінні асиметрично. Більша його частина розташована в лівій частині грудної клітки. Довга вісь (близько 12-13 см) серця розташовується зверху вниз, зправа наліво, ззаду наперед.

Найбільший поперечний переріз серця - 9-10 см, а передньо-задній - 6-7 см.

Межі серця проектуються на грудну стінку таким чином. Верхівка знаходиться на 1 см досередини від лівої середньоключичної лінії у 5-му міжреберному проміжку. Верхня межа іде на рівні верхнього краю третіх реберних хрящів. Права лежить на 1-2 см вправо від правого краю грудини від 3 до 5 ребер. Нижня проходить косо від хряща 5 правого ребра до верхівки серця; ліва - від хряща 3 ребра до верхівки серця.

Це порожнистий орган, розділений всередині на камери: 2 передсердя і два шлуночки (праві і ліві). Зовні передсердя відділені від шлуночків вінцевою борозною, шлуночки - передньою і задньою міжшлуночковими борознами. Передсердя розділені між собою міжпередсердною перетинкою, на якій є овальна ямка. В утробному періоді тут був овальний отвір, крізь який передсердя сполучалися між собою. З народженням цей отвір заростає. У ліве передсердя відкриваються 4 легеневі вени. У праве - порожнисті вени - верхня і нижня. На межі між передсердям і шлуночком є передсердно- шлуночковий отвір, по краю якого розташований передсердно-шлуночковий клапан: у лівій частині - двостулковий, у правій - тристулковий. У тристулкового клапана є передня, задня і перетинкова стулки (складки ендокарда із щільною волокнистою сполучною тканиною, вкритою ендотелієм). На шлуночковій поверхні стулок прикріплюються сухожильні хорди, протилежні кінці яких приєднуються до сосочкових м'язів на дні правого шлуночка.

Стінка серця складається з трьох оболонок. Зовнішня оболонка, що вкриває поверхню серця, представлена серозними клітинами і називається епікардом. Середня оболонка, яку називають міокардом, утворена особливою посмугованою м'язовою тканиною. Саме завдяки особливостям цієї тканини скорочення м'язів усього серця відбуваються майже одночасно. Товщина м'язової стінки передсердь менша, ніж шлуночків. Внутрішня оболонка -- ендокард -- представлена ендотеліальними клітинами. Вона вистилає камери серця всередині і утворює серцеві клапани. Серце розміщене в навколосерцевій сумці, або осерді (перикарді), що виділяє рідину, яка зменшує тертя серця під час скорочення.

Суцільною поздовжньою перегородкою серце поділене на дві цілком ізольовані одна від одної половини -- праву і ліву. У верхній частині обох половин розміщені праве й ліве передсердя, в нижній частині -- правий і лівий шлуночки. За рахунок більшого розвитку міокарда (більше навантаження) стінки лівого шлуночка значно товщі від стінок правого.

У праве передсердя по верхній і нижній порожнистих венах надходить кров з усіх частин тіла. З правого шлуночка виходить легеневий стовбур, по якому венозна кров надходить у легені. В ліве передсердя впадають чотири легеневі вени, які несуть артеріальну кров від легень. З лівого шлуночка виходить аорта, яка постачає артеріальну кров у велике коло кровообігу.

Отже, серце людини чотирикамерне. У правій його половиш міститься венозна кров, у лівій -- артеріальна. Передсердя й шлуночки сполучаються між собою передсердно шлуночковими отворами, які мають стулкові клапани. У правій половині серця цей клапан має три стулки (тристулковий), У лівій -- дві стулки (двостулковий, або мітральнии). До вільних кінців стулок, які звернені в шлуночок, прикріплені сухожилкові нитки. Другим кінцем вони прикріплені до стшки шлуночка за допомогою сосочкових м'язів. Це дає їм змогу утримувати тиск крові і не вивертатися в бік передсердь, що запобігає руху крові з шлуночків у передсердя.

Мал. Зовнішній вигляд (ззаду) і схема будови серця:

1 -- аорта; 2 -- ліва підключична артерія; 3 -- ліва сонна артерія; 4 -- велика вена серця; 5 -- верхня порожниста вена; 6 -- праві легеневі вени; 7 -- нижня порожниста вена; 8 -- правий шлуночок; 9 -- верхівка серця; 10 -- лівий шлуночок; 11 -- судини коронарного кола кровообігу; 12-- ліве передсердя; 73 -- ліві легеневі вени; 14 -- плечоголовний стовбур; 15 -- легеневі артерії; 16 -- півмісяцеві клапани; 17 -- стулкові клапани; 18 -- сосочкові м'язи; 19 -- праве передсердя

В аорті, на межі її з лівим шлуночком, і в легеневому стовбурі, на межі його з правим шлуночком, є клапани у вигляді трьох кишень, дно яких звернене до шлуночка серця. Через свою форму клапани дістали назву півмісяцевих. При зменшенні тиску в шлуночках кров не може повернутись у серце, бо при цьому вона затікає в кишені півмісяцевих клапанів, розтягує їх, і заслінки клапана змикаються.


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Анатомія людини" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов