Нервова система

1

Нервова система (sustema nervosum)

Нервова система -- комплекс анатомічних структур, що забезпечують індивідуальне пристосування організму до зовнішнього середовища і регуляцію діяльності окремих органів і тканин.

Існувати може тільки така біологічна система, яка здатна діяти згідно зовнішнім умовам в тісному зв'язку з можливостями самого організму. Саме цієї єдиної мети -- встановленню адекватного середовищу поведінки і стану організму -- підлеглі функції окремих систем і органів в кожний момент часу. В цьому плані біологічна система виступає як єдине ціле. Нервова система разом із залозами внутрішньої секреції (ендокринними залозами) є головним інтегруючим і координуючим апаратом, який, з одного боку, забезпечує цілісність організму, з іншою, -- його поведінка, адекватна зовнішньому оточенню.

Нервова система грає найважливішу роль в регуляції функцій організму. Вона забезпечує злагоджену роботу кліток, тканин, органів і їх систем. Завдяки нервовій системі здійснюється зв'язок організму із зовнішнім середовищем.Цузмер А.М., Петришина О.Л. Биология:человек и его здоровье: Учеб. для 9 кл. сред. Шк./Под ред. Загорской и др. - 19-е изд. - М.: Просвещение, 1990. - 240 с.

Діяльність нервової системи лежить в основі відчуттів, навчання, пам'яті, мови і мислення - психічних процесів, за допомогою яких чоловік не тільки пізнає навколишнє середовище, але і може активно її міняти.

Відділи нервової системи. Нервова система складається з центрального і периферичного відділів. Центральний відділ представлений головним і спинним мозком, захищеним оболонками із сполучної тканини. До периферійного відділу відносяться нерви і нервові вузли.

Частина нервової системи, яка регулює роботу скелетних м'язів, називають соматичною (грецьк. сома - тіло). Частина нервової системи, регулюючу діяльність внутрішніх органів (серця, шлунку, залоз і т.д.), називають автономною (греч. автономія - самоврядування). Робота автономної нервової системи не підкоряється волі людини. Не можна, наприклад, за бажанням зупинити серце, прискорити процес травлення, затримати випіт.

В автономній нервовій системі розрізняють два відділи:

1) симпатичний;

2) парасимпатичний.

Більшість внутрішніх органів забезпечується нервами цих двох відділів. Як правило, вони роблять протилежні впливи на органи. Наприклад, симпатичний нерв усилює і прискорює роботу серця, а парасимпатичний - уповільнює і ослабляє її.

До нервової системи відносяться головний і спинний мозок, а також нерви, нервові вузли, сплетення і т.п. Всі ці утворення переважно побудовані з нервової тканини, яка:

- здатна збуджуватися під впливом роздратування з внутрішнього або зовнішнього для організму середовища і

- проводити збудження у вигляді нервового імпульсу до різних нервових центрів для аналізу, а потім

- передавати вироблений в центрі «наказ» виконавським органам для виконання у відповідь реакції організму у формі руху (переміщення в просторі) або зміни функції внутрішніх органів.Цузмер А.М., Петришина О.Л. Биология:человек и его здоровье: Учеб. для 9 кл. сред. Шк./Под ред. Загорской и др. - 19-е изд. - М.: Просвещение, 1990. - 240 с.

Гальмування в центральній нервовій системі -- активний фізіологічний процес, результатом якого є затримка збудження нервової клітки.

Разом із збудженням гальмування складає основу інтеграційної діяльності нервової системи і забезпечує координацію всіх функцій організму.

Таким чином, нервова система людини класифікується

1) за умов формування і виду управління як:

- Низька нервова діяльність;

- Вища нервова діяльність;

2) за способом передачі інформації як:

- Нейрогуморальна регуляція;

- Рефлекторна діяльність;

3) по області локалізації як:

- Центральна нервова система;

- Периферична нервова система;

4) по функціональній приналежності як:

- Вегетативна нервова система;

- Соматична нервова система;

- Симпатична нервова система;

- Парасимпатична нервова система.

Анатомічною і функціональною одиницею нервової системи є нервова клітка - нейрон. Нейрони мають відростки, за допомогою яких з'єднуються між собою і з інервованими утвореннями (м'язовими волокнами, кровоносними судинами, залозами). Відростки нервової клітки нерівнозначні у функціональному відношенні: деякі з них проводять роздратування до тіла нейрона - це дендріти, і лише один відросток - аксон - від тіла нервової клітки до інших нейронів або органів.

Відростки нейронів оточені оболонками і з'єднані в пучки, які і утворюють нерви. Оболонки ізолюють відростки різних нейронів один від одного і сприяють проведенню збудження. Покриті оболонками відростки нервових кліток називаються нервовими волокнами. Число нервових волокон в різних нервах коливається від 102 до 105. Більшість нервів містить відростки як чутливих, так і рухових нейронів. Вставочні нейрони переважно розташовуються в спинному і головному мозку, їх відростки утворюють провідні шляхи центральної нервової системи. Більшість нервів людського тіла змішана, тобто містять і чутливі, і рухові нервові волокна. Саме тому при поразці нервів розладу чутливості майже завжди поєднуються з руховими порушеннями. Роздратування сприймається нервовою системою через органи чуття (око, вухо, органи нюху і смаку) і спеціальні чутливі нервові закінчення - рецептори, розташовані в шкірі, внутрішніх органах, судинах, скелетних м'язах і суглобах. В основі функціонування нервової системи лежать нейрогуморальная регуляція і рефлекторна діяльність. Нейрогуморальна регуляція (грец. neuron нерв + лат. humor рідина) -- регулююче і координуючий вплив нервової системи і що містяться в крові, лімфі і тканинній рідині біологічно активних речовин на процеси життєдіяльності організму людини і тварин. В нейрогуморальной регуляції функцій беруть участь численні специфічні і неспецифічні продукти обміну речовин (метаболіти). Н.р.ф. має важливе значення для підтримки відносної постійності складу і властивостей внутрішнього середовища організму, а також для пристосування організму до змінних умов існування. Взаємодіючи з соматичною (анімальною) нервовою системою і ендокринною системою, нейрогуморальна регулятивна функція забезпечує підтримку постійності гомеостазу і адаптацію в змінних умовах зовнішнього середовища. Тривалий час нервову регуляцію активно протиставляли гуморальною. Сучасна фізіологія повністю відкинула зіставлення окремих видів регуляції (наприклад, рефлекторної -- гуморально-гормональної або інший). На ранніх етапах еволюційного розвитку тварин нервова система знаходилася в зачатковому стані. Зв'язок між окремими клітками або органами у таких організмів здійснювався за допомогою різних хімічних речовин, що виділяються працюючими клітками або органами (тобто носила гуморальний характер). У міру вдосконалення нервової системи гуморальна регуляція поступово потрапляла під контролююче вплив досконалішої нервової системи. В той же час багато передавачів нервового збудження (ацетілхолін, норадреналін, гемма- аміномасляная кислота, серотонін і ін.), виконавши свою основну роль -- роль медіаторів і уникнувши ферментативної інактиваціі або зворотного захоплення нервовими закінченнями, поступають в кров, здійснюючи дістантну (немедіаторну) дію. При цьому біологічно активні речовини проникають через гістогематичні бар'єри до органів і тканин, направляють і регулюють їх життєдіяльність.

Вчення про рефлекси

Рефлекс (лат. reflexus повернутий назад, відбитий) - це у відповідь реакція організму на зовнішнє або внутрішнє роздратування з участю нервової системи, що забезпечує виникнення, зміну або припинення функціональної активності органів, тканин або цілісного організму, здійснювана за участю центральної нервової системи у відповідь на роздратування рецепторів організму. Шлях рефлексу в організмі - це ланцюжок послідовно зв'язаних між собою нейронів, що передають роздратування від рецептора в спинний або головний мозок, а звідти - до робочого органу (м'язу, залозі). Це називається рефлекторною дугою.

Рефлекторна дуга складається з п'яти частин: рецептора, чутливого шляху, ділянки центральної нервової системи, рухового шляху, ділянки центральної нервової системи, рухового шляху і робочого органу. Кожний нейрон в рефлекторній дузі виконує свою функцію.

Серед нейронів можна виділити три вигляд:

1) сприймаючий роздратування - чутливий (афферентний) нейрон;

2) передаючий роздратування на робочий орган - руховий (ефферентний) нейрон;

3) сполучаючий між собою чутливий і руховий нейрони - вставний (асоціативний нейрон).

При цьому збудження завжди проводиться в одному напрямі: від чутливого до рухового нейрона.

Від рецептора імпульси по чутливому шляху передаються в центральну нервову систему. Цей шлях утворений чутливим нейроном. Від центральної нервової системи імпульси по руховому шляху йдуть до робочого органу. До складу більшості рефлекторних дуг входять і вставні нейрони, які знаходяться як в спинному, так і в головному мозку.

Необхідно відзначити, що рефлекс є елементарною одиницею нервової дії. В природних умовах рефлекси здійснюються не ізольований, а об'єднуються (інтегруються) в складні рефлекторні акти, що мають певну біологічну спрямованість. Біологічне значення рефлекторних механізмів полягає в регуляції роботи органів і координації їх функціональної взаємодії з метою забезпечення постійності внутрішнього середовища організму, збереження його цілісності і можливості пристосування до постійно змінних умов навколишнього середовища.

Рефлекси об'єднують в різні групи залежно від провідної ознаки, узятої в основу їх розподілу. Досить поширена характеристика рефлексів по окремих ланках рефлекторної дуги. По локалізації рецепторів рефлекси діляться на екстеро-, інтеро- і, пропріоцептивні по розташуванню центральної ланки -- на спинальні, бульбарні, мезенцефалічні, мозочки, діенцефалічні кіркові; по локалізації ефферентної частини -- на соматичні і вегетативні; по реакції , що викликається, -- на ковтальний, мигальний, кашляний і т.д.

По класифікації І.І. Павлова, всі рефлекси ділять на природжені, або безумовні (вони є видовими і відносно постійними), і індивідуально придбані, або умовні рефлекси (носять мінливий і тимчасовий характер і виробляються в процесі взаємодії організму з навколишнім середовищем).

Безумовні рефлекси підрозділяються на прості (харчові, оборонні, статеві, вісцелярні, сухожильні) і складні рефлекси (інстинкти, емоції). Деякі дослідники до безумовних рефлексів відносять і орієнтовні (орієнтовно-дослідницькі) рефлекси. Інстинктивна діяльність тварин (інстинкти) включає декілька етапів поведінки тваринного, причому окремі етапи його виконання послідовно пов'язані один з одним по типу ланцюгового рефлексу.

На підставі положення І.П. Павлова про нервовий центр як про морфофункціональну сукупність нервових утворень, розташованих в різних відділах ЦНС, розроблена концепція структурно-функціональної архітектури безумовного рефлексу. Центральна частина дуги Б.р. проходить не через яку-небудь одну частину ЦНС, а є багатоповерховою і багатогіллястою. Кожна гілка проходить через який-небудь важливий відділ нервової системи: спинний мозок, довгастий мозок, середній мозок, кору головного мозку. Вища гілка, у вигляді кортикального представництва того або іншого безумовного рефлексу, служить базою для утворення умовних рефлексів.

Сукупність безумовних рефлексів складає так звану низьку нервову діяльність тварин. Еволюційно більш примітивним видам тварин властиві прості безумовні рефлекси і інстинкти, наприклад, у тварин, у яких роль придбаних, індивідуально вироблялися реакцій ще відносно мала і переважають природжені, хоча і складні форми поведінки, спостерігається домінування сухожильних і лабіринтових рефлексів. З ускладненням структурної організації ЦНС і прогресивним розвитком кори головного мозку значну роль придбавають складні безумовні рефлекси і, зокрема, емоції.

Безумовні рефлекси успадковуються потомством від батьків і зберігаються в перебігу всього життя організму.

У відповідь на дію життєво важливих подразників, наприклад, їжі або пошкодження, виникають рефлекси.

Відомі харчові, оборонні, статеві і орієнтовні рефлекси. Наприклад, відділення травних соків у відповідь на роздратування рецепторів порожнини рота, ковтання, смоктальні рухи у новонародженого.

Дуги безумовних рефлексів проходять через стовбур головного мозку або через спинний мозок. Для їх здійснення необов'язково участь кори великих півкуль. Так, в украй окремих випадках народжуються діти, позбавлені великих півкуль мозку. Такі діти не можуть довго жити, але у них можна спостерігати прості безумовні рефлекси.

Завдяки безумовним рефлексам зберігається цілісність організму, підтримується постійність внутрішнього середовища і відбувається розмноження.

Умовні рефлекси -- реакції організму (рефлекси), що виробляються за певних умов протягом життя людини або тварини на базі природжених безумовних рефлексів. На відміну від безумовних рефлексів, умовні рефлекси володіють здібністю до швидкої освіти (коли це необхідне організму в даній ситуації) і до такого ж швидкого згасання (коли в них зникає необхідність). Умовно-рефлекторне збудження виникає, коли який-небудь індиферентний подразник (лат. indifferens -- байдужий) підкріплюється безумовним. Завдяки тимчасовим зв'язкам різної складності раніше індиферентні подразники, передуючі тій або іншій діяльності, стають сигналом (умовою) цієї діяльності. Придбаваючи сигнальне значення, умовний подразник приводить до виникнення в ЦНС збудження, випереджаючого активність структур мозку, що забезпечують формування майбутньої поведінки. Таке випереджаюче збудження не тільки забезпечує біологічно доцільне пристосування організму до навколишнього середовища, але і лежить в основі активної дії на це середовище. В основі класифікації умовних рефлексів можуть лежати характер у відповідь реакції (рухові, секреторні і ін.); спосіб освіти (У.р. першого, другого і інших порядків, асоціативні, імітаційні і т.д.), біологічне значення (харчові, оборонні, орієнтовно-дослідницькі і ін.).

Павлов І.П. вивчав умовні рефлекси в дослідах на тваринах (собаках). Для цього собаку закріплювали в спеціальному верстаті, щоб обмежити її рухи. Коли собаці давали їжу (безумовний подразник), у неї рефлекторно виділялася слина - виникав безумовний слиновидільний рефлекс. Щоб виробити умовний рефлекс, за півхвилини до годування включали електричну лампочку або інший байдужий для слиновидільного рефлексу подразник. Після декількох поєднань включення лампочки з годуванням одна лише спалах викликав слиновиділення навіть в тому випадку, якщо їжі в годівниці не було. Таким чином, спалах світла ставав сигналом появи їжі - умовним подразником.А.Б. Коган. Физиология человека и животных (общая и эволюционно-экологическая): в 2-х частях /Под ред. А.Б. Когана. - М.: Высшая школа, 1984.

Умовні рефлекси виробляються не тільки в експериментальних умовах, але і в повсякденному житті. Наприклад, у того, хто хоч раз пробував лимон, при одному тільки його вигляді рясно виділяється слина.

Таким чином, умовний рефлекс -- один з основних видів пристосовної діяльності організму, здійснюваної вищими відділами ЦНС шляхом утворення тимчасових зв'язків між сигнальним роздратуванням і безумовною (природженої) реакцією організму.

Типи поведінки людей

Відомо, що характер людини включає багато якостей, таких як життєвий досвід, рівень інтелекту, соціальний шар і середовище, освіта, підлога, стан здоров'я, у тому числі і психічного, темперамент, генотип і багато що інше. Соціоніка, на відміну від інших тіпологий людини, описує не весь характер людини, а лише одну його складову. Вона виводить особливості поведінки, мислення, зовнішності і т.д. з внутрішньої структури психіки людини. Соціоніка вивчає Тип Інформаційного Метаболізму (ТІМ) людини або психотип, як прийнято його називати. Модель "А", названа так на честь її автора Аушри Аугустінавічюте, схемно відображає пристрій психіки людини і включає вісім осередків з розташованими в них функціями, які "наповнюють" психіку. Для того, щоб зрозуміти, як працює психотип, потрібно визначити природу психічних функцій і зрозуміти, як зв'язані і взаємодіють осередки в Моделі А.

Для наповнення моделі психіки в соціоніці використовують два способи - поведінковий і структурний. Щоб показати їх відмінності, проведемо спрощену аналогію. Наприклад, у нас є комп'ютер, але немає його технічного опису. Нам вимагається взнати, для яких задач підходить цей комп'ютер. Ми можемо спостерігати як він працює з різними програмами. Потім ми виберемо ті програми, з якими комп'ютер справився краще всього, і зробимо припущення, що він призначений для цих типів програм. Назвемо цей спосіб поведінковим, виходячи з того, що перепризначення комп'ютера ми визначали по тому, як він поводився з різними програмами. Або ми можемо оцінити конфігурацію комп'ютера, розібравши системний блок і побачивши, з яких комплектуючих він зібраний. Зрозумівши, таким чином, функціональний пристрій комп'ютера, ми взнаємо круг задач, заданий ще при його збірці. Назвемо цей спосіб структурним, виходячи з того, що перепризначення комп'ютера ми визначали по тому, як він влаштований, яка його структура.

Повертаючись до соціоніці, можна сказати, що психотип це своєрідна конфігурація психіки. Знаючи призначення деталей, і визначивши їх розташування в комп'ютері, ми визначили круг задач комп'ютера. Так само, знаючи призначення кожної психічної функції і на яких місцях вони розташовані в психіці, ми можемо визначити психотип людину. А з нього вивести певні риси його вдачі. Як ми займаємося прогнозом роботи комп'ютера на основі аналізу його конфігурації, соціоніці займаються прогнозом поведінки людини на основі структури його психіки. Використовуючи соціоніку , ми можемо передбачити, як людини справиться із задачами, пов'язаними з кожною психічною функцій, розташованої в тому або іншому осередку психіки.

В соціоніці звичайно використовуються обидва підходи, поведінковий і структурний, які доповнюють один одного. Структурний дає можливість розібратися у внутрішніх причинах вчинків людей і теоретично обгрунтувати особливості поведінки, а поведінковий дозволяє перевірити вірність теоретичних припущень на практиці.

Тому часто соціоніці рахують поведінка людини цілком що відноситься до типу і включають в типові властивості такі суб'єктивні якості як песимізм, життєрадісність, ентузіазм, дбайливість, чуйність і т.д. і т.п. Наприклад, таким шляхом була створена надзвичайно популярна нині теорія ознак Рейніна, названа так по прізвищу її творця. Григорій Рейнін вибрав в поведінці людини пари протилежних якостей і назвав їх ознаками соціонічних типів: "позитивист-негативист", "веселий-серйозний, "упертий-поступливий і т.д. Причому ніяких реальних підстав для прив'язки їх до психотипів у нього не було і немає дотепер. Замість практичних доказів Рейнін привів туманне математичне обґрунтовування цього зв'язку і цим задовольнився. Дотепер не проведено жодного практичного дослідження, що доводить, що між ознаками Рейніна і соціонічним психотипом існує хоч якийсь зв'язок. Але оскільки ці ознаки достатньо прості і будь-який охочий може їх зрозуміти, просто прочитавши їх список, вони придбали з часом широку популярність і стали використовуватися для пояснення поведінки, визначення психотипу і навіть для створення теоретичного фундаменту цілих соціонічних психотипових шкіл. Проте практична цінність такого колоса на глиняних ногах дуже невелика. Адже в цій типології відсутня відповідь на питання "чому?" Провівши поверхневу класифікацію поведінки, і отримавши на перший погляд працюючі ознаки, ми так і не взнаємо, чому люди поступають так, а не інакше. В даний час ознаками Рейніна і подібними типологіями, заснованими лише на класифікації поведінки, користуються ті, хто не хоче глибоко вивчати соціоніку, а прагне зрозуміти психотипи, не вивчаючи при цьому самі психотипи. На жаль, спроба зрозуміти психіку людини, не вникаючи при цьому в її структуру, а лише спостерігаючи за поведінкою людини із сторони, ніщо не дає, окрім загальної обізнаності на рівні побутової психології. Тому останнім часом множаться ряди "сертифікованих" соціоніків, що пройшли навчання у соціонічеських "гуру", які на практиці не можуть ні визначати типи, ні аналізувати ні терпіти відносини, ні передбачати поведінку на основі психотипа. Закономірно, що такою поверхневою типологією поведінки цікавляться і займаються в першу чергу люди з типами, у яких функція "структурна логіка" (БЛ), що відповідає за розуміння внутрішніх взаємозв'язків явищ, знаходиться в якнайменше усвідомлюваних осередках психіки - 7-й і 8-й, тобто "чорні логіки" (ЧЛ).

Підхід Школи Фізіогномічної соціоніки відрізняється від інших шкіл тим, що заснований на глибокому розумінні особливостей структури психіки і їх зв'язку з поведінкою, що робить його дійсно соціонічними і дозволяє одержувати практичні результати від використовування соціоніки. В рамках школи проведені безліч практичних досліджень і розроблені надійні способи, що дозволяють швидко і точно визначати психотип за системою взаємозв'язаних і взаємоперевіряючих методик, розуміти глибинні процеси, що відбуваються в психіці людини, з високою точністю прогнозувати на їх основі поведінку і відносини.Ковалев А.Г. Психология личности, изд. 3.//М., "Просвещение", 1970. - СПб.: Издательство «Питер», 2000.

Дуже цікаво і те, що тип поведінки людини можна також визначити і по смакових пристрастю індивідуума.

Ученим вдалося виявити взаємозалежність харчових пристрастей і психічного стану людини. Так, любителі шоколаду в глибині душі є самотніми і нещасними людьми, в житті яких спостерігається недолік любові, жалості, уваги.

А за словами психотерапевта, доцента кафедри психосоматологіі РУДН Володимира Єсаулова, пристрасть до молочних продуктів видає потребу в турботі і ласці. "Адже ця їжа асоціюється з молоком матері, а значить, і з періодом життя, коли ми були захищені і оточені любов'ю", - сказав Єсаулов. Психологи знають, що любов до певної їжі йде коренями в дитинство або будь-який інший щасливий час, коли ті або інші продукти асоціювалися з радістю, нагородою або відчуттям безпеки. Тому в основі харчової залежності лежить не стільки фізіологічна потреба в конкретному продукті живлення, скільки бажання повернути кращі моменти життя Симонов П. В., Ершов П. М. Темперамент. Характер. Личность// изд. М., "Наука", 1984.", - вважає психолог.

Тим часом відома і інша закономірність. Любителі м'яса, особливо яловичини нерідко виявляються нервовими і агресивними. А люди, що віддають перевагу в основному фруктам і овочам, володіють спокійним і урівноваженим характером.

Ще в XIX столітті біохімік Олександр Данільовський провів експеримент на голубах, яких протягом п'яти-шести тижнів годували абсолютно різною їжею: одна група харчувалася горохом, а інша - вареним м'ясом. Цікавою виявилася зміна характеру птахів. Так, птахи, що клювали горох, були спокійними і добродушними. А м'ясоїди ставали дратівливими і агресивними, причому після закінчення декількох місяців такої дієти вони перетворилися на справжніх хижаків. Постулат про миролюбність вегетаріанців і агресивність м'ясоїдів придбав широке розповсюдження. До речі, спосіб приготування овочів теж говорить багато про що. Ті, хто не геть похрускувати сирою морквиною, яблуком, капустою, психічно здорові і урівноважені, в характері ж любителів кислого, пересоленного і сильно маринованого присутні явні тиранічні ноти. Наприклад, Іван Грізний обожнював соління і кисле молоко. Петро I також віддавав перевагу продуктам з кислим смаком, а Сталін не міг жити без молодого вина і лимонів.

Продукти тваринного походження, безумовно, несуть свій особливий "психологічний заряд". Зокрема, Олександр Макаров затверджує, що ковбасі і вареному м'ясу віддають перевагу особи усидливі, старанні і обов'язкові. Любов до жирних продуктів - салу, бекону, грудинці, свинячим ребрам - свідчить про схильність до ревнощів, недовірливості і відчутті власництва.