Класифікація суб’єктів, що мають право на обслуговування відповідних засобів електронних розрахунків

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ'ЄКТІВ, ЩО МАЮТЬ ПРАВО НА ОБСЛУГОВУВАННЯ ВІДПОВІДНИХ ЗАСОБІВ ЕЛЕКТРОННИХ РОЗРАХУНКІВ

суб'єкт розрахунок електронний європейський

Г.О. Тітова,

Хмельницький університет управління та права

Стаття присвячена питанням суб'єктів, що мають право на обслуговування засобів електронних розрахунків і їх видів у європейській практиці та перспективному національному законодавстві.

Ключові слова: електронні розрахунки, розрахункові відносини, електронні гроші, мережа «Інтернет», Директива PSD2.

Г.О. Титова

Классификация субъектов, имеющих право на обслуживание соответствующих средств электронных расчетов

Статья посвящена вопросам субъектов, имеющих право на обслуживание средств электронных расчетов и их видов в европейской практике и перспективном национальном законодательстве.

Ключевые слова: электронные расчеты, расчетные отношения, электронные деньги, сеть Интернет, Директива PSD2.

G. O. Titova. Classification of entities that have the right to service appropriate means of electronic accounting

The paper is dedicated to issues on entities that have the right to service means of electronic accounting and their types in European practice and perspective national legislation. Safety and reliability ofpayment services are the most important conditions of effective activities the market as well as providing counteraction to illegal phenomena. Payment services are the basis for current economic and social activities. Particular principled points were separated as a result of analysis of classification of entities that have the right to service appropriate means of electronic accounting and of legal status of these subjects. Thus, the statement on exhaustive defining of the list of entities in national legislation is emphasized. The statements of European PSD2 Directive that were implemented step by step and on January 13, 2018 have begun to replace the PSD1 Directive are analyzed. There is noted that it is expedient to use the list of entities enshrined in the PSD2 Directive of the European Union as a basis for classification. There is stressed on necessity to change the state of the electronic money emission process as the entities of it in Ukraine are banks. In this case, the European practice and the provisions of the mentioned PSD2 Directive should also be used, which separately distinguishes “electronic money institutions, their branches, if such branches are located within the European Union, and their head offices - outside the European Union, if payment services provided by such branches related to the issuance of electronic money”. At the national level, it is necessary to regulate the activities of entities engaged in cryptocurrency transactions, outline their rights and responsibilities in the field of protection of personal data and electronic assets of customers.

Key words: electronic settlement, settlement relations, electronic money, Internet, PSD2 Directive.

Активний процес поширення електронних розрахунків у сфері цивільно-правових та господарських відносин сприяє розвитку національної економіки та формуванню нової якості розрахункових зобов'язань. Криза, викликана пандемією COVID-19 та карантинними заходами, пов'язаними з поширенням захворювання, лише підштовхнула увесь світ прискорити перехід до «цифровізації» розрахункових відносин. Бурхливе запровадження інноваційних рішень у сферу електронних платежів, як і поява нових видів послуг та великої різноманітності електронних пристроїв та додатків, у тому числі мобільних, прискорюють процес електронних розрахунків.

Водночас в останні роки збільшилися ризики, пов'язані з безпекою в сфері електронних платежів. Це обумовлюється зростанням технічної складності здійснення електронних платежів по всьому світі та появою нових видів платіжних послуг. При цьому безпека і надійність платіжних сервісів є найважливішими умовами ефективного функціонування як самого ринку, так і забезпечення протидії тероризму, торгівлі наркотичними речовинами та зброєю. Сучасні користувачі платіжних послуг повинні бути належним чином захищені від ризиків розголошення власних персональних даних та розкриття фінансової інформації.

Платіжні послуги є основою для сучасної економічної та соціальної діяльності. Грошові перекази - це, на перший погляд, проста платіжна послуга, яка, зазвичай, полягає у передачі платником готівки, грошових коштів провайдеру платіжних послуг, який перераховує відповідну суму, наприклад через мережу зв'язку, одержувачу або іншому постачальнику платіжних послуг, що діє від імені одержувача.

У багатьох державах-членах ЄС супермаркети, невеликі магазини і приватні продавці надають споживачам аналогічну послугу, яка дозволяє їм оплачувати комунальні послуги та інші регулярні комунальні платежі. Такі послуги з оплати рахунків також повинні розглядатися як грошові перекази, якщо уповноважені органи не класифікують таку діяльність, як «інші платіжні послуги».

У таких умовах на перше місце виходить роль та значення професійних учасників обслуговування відповідних засобів електронних розрахунків, визначення їх правового статусу. На жаль, українське законодавство поки залишає це питання відкритим. За таких обставин для формування належних правових засад обслуговування електронних розрахунків доцільно та необхідно звернути увагу на європейський досвід у досліджуваній сфері.

Стан дослідження теми. Питання електронної комерції, електронних правочинів, інформаційних відносин та електронних розрахунків тощо розглядалися у різному контексті Н. Блажівською, Ю.О. Борисовою, О. Васильєвою, М.М. Дутовим, В.М. Желіховським, О. Кононенко, О.В. Кохановською, А.М. Новицьким, А.В. Чучківською, К.С. Шахбазян та ін.

Питання використання електронних технологій у сфері цивільних правовідносин залежать від узгодженості теоретичних підходів розуміння складу правовідносин. Серед відомих науковців, які зосередили увагу на проблематиці правочинів, що здійснюються в електронній комерції зокрема та у цій сфері в цілому, можна назвати Л.А. Радкевич, А.М. Желіховську, Т.В. Волинець, О.А. Баранова, С.О. Тенькова.

Водночас питання поняття, особливостей та видів розрахунків у сфері електронної комерції з позицій цивільного права у науковій літературі достатньо широко не досліджувалися, що обумовлює актуальність дослідження.

Визначення завдання. Правовий статус суб'єктів, що мають право на обслуговування відповідних засобів електронних розрахунків, та їх види залишаються малодослідженими питаннями у національній цивільно-правовій теорії та практиці правозастосування. Окреслення кола правових можливостей та формування кореспондуючих обов'язків таких суб'єктів створить передумови до поширення системи електронних розрахунків в Україні.

Основна частина

Суб'єкти, що мають право на обслуговування відповідних засобів електронних розрахунків, є центральним елементом структури правовідносин у цій сфері. На значенні суб'єкта цивільних правовідносин для виникнення власне самих правовідносин наголошував ще Ю. К. Толстой. «Велику значимість для виникнення правовідносин, - писав науковець, - має не стільки наявність у суб'єкта правоздатності, скільки наявність самого суб'єкта, оскільки правоздатність імпліцитно передбачає присутність цього суб'єкта, який має таку здатність». Тому суб'єкти, на думку Ю. К. Толстого, повинні розглядатися як елементи правовідносин. Роль суб'єкта правовідносин, на думку дослідника, полягає ще й у тому, що саме завдяки суб'єкту правовідносини набувають «тілесності», визначеності, оскільки не може бути apriori безсуб'єктних відносин: будь-які правовідносини є суспільними відносинами, які здійснюються між людьми або групою людей [1]. На думку відомого класика С. С. Алексєєва, до складу правовідносин належать: зміст правовідносин (матеріальний - поведінка суб'єктів і юридичний - суб'єктивні юридичні права й обов'язки); суб'єкти права, тобто учасники правовідносин; об'єкти правовідносин [2, с. 100]. О. Ф. Скакун стверджує, що структура правовідносин містить основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення публічних і приватних інтересів на основі суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності. До структури юридичних елементів вчена відносить: юридичний факт (підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин), суб'єкти (суб'єктивний склад - сукупність осіб, які беруть участь у правових відносинах: правомочна сторона і зобов'язана сторона), юридичний зміст і його структуру (суб'єктивне право, юридичний обов'язок та юридична відповідальність) та об'єкт (те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність суб'єктів правовідносин) [3, с. 525].

Зазначені доктринальні позиції науковців-цивілістів доводять взаємозв'язок між характером розрахункових відносин та характеристикою відповідного суб'єкта. Йдеться про існування чіткої «відповідності» між певними суб'єктами електронних розрахунків та послугами, які вони надають (об'єктами, якими вони оперують).

Національне законодавство, як це було зазначено вище, не дає відповіді на ці питання на відміну від європейської правозастосовної практики. Уже тривалий час питання електронних розрахунків є предметом правового регулювання Директиви 2015/2366/ЄС (друга Директива про надання платіжних послуг / друга Директива про платіжні послуги, скорочено Директива PSD2), що замінила першу Директиву 2007/64/ЄС (вона ж Директива про надання платіжних послуг / Директива про платіжні послуги, скорочено Директива PSD1) від 25 листопада 2015 року [4].

Ще в травні 2010 року Єврокомісія опублікувала комюніке «Цифровий порядок денний для Європи» («A Digital Agenda for Europe», COM (2010) 245; - 19 травня 2010 року). У ньому вперше йшлося саме про формування єдиного європейського простору е-комерції та поліпшення умов входу у нього нових учасників, проте як інструменти у 2010 році розглядали виключно поширені саме тоді електронні гаманці. Можна виділити такі стратегічні завдання документа Директива PSD2: продовження міжнародної інтеграції ринку платіжних послуг і його максимально-ефективна оптимізація; безумовний акцент на заходи щодо захисту відповідних інфраструктур від будь-яких кіберзлочинів (важливим елементом цієї директиви є врегулювання попиту на загальний та безпечний зв'язок (CSC), що вимагає аби при автентифікації вебсайтів та електронних підписів, що використовуються під час зв'язку між сторонами фінансових служб, використання кваліфікованих сертифікатів, визначених стандартом elDAS, а сам стандарт реалізації цих вимог визначений у технічній специфікації ETSI TS 119 495); підтримка заходів, спрямованих на зниження комісійної плати за транзакції; підтримка заходів, спрямованих на забезпечення рівних конкурентних умов для усіх гравців на ринку; безумовний акцент на захисті прав споживача.

У результаті поширення можливостей для споживачів здійснювати електронні розрахунки збільшилися пропорційно і ризики при оплаті товарів і послуг через інтернет. Аби забезпечити оптимальний рівень безпеки у середовищі інтернет Європейське агентство з банківського регулювання і нагляду і Європейський центральний банк розробили «Загальні правила забезпечення безпеки платежів, здійснюваних із використанням мережі «Інтернет», які набрали чинності 1 серпня 2015 року. Основне завдання цих правил - захистити гроші споживача (інтернет-користувача) від шахраїв при здійсненні платіжних онлайн-операцій у період, поки Директива PSD2 повністю не набере чинності, тобто до періоду 2018/2019 року. Державам-членам було дано два роки для впровадження Директиви у своє національне законодавство та правила. 27 листопада 2017 року Європейська комісія подала Регламент (ЄС) 2018/389, доповнений Директивою PSD2, щодо регуляторних технічних стандартів для надійної автентифікації клієнтів та безпечних відкритих стандартів зв'язку. Положення Директиви PSD2 вводилися у дію поступово і з 13 січня 2018 року почали замінювати Директиву PSD1. До цієї дати держави-члени Європейського Союзу повинні були впровадити їх у національне законодавство.

У цілому Директива PSD2 містить положення, що стосуються електронних платежів, здійснених у межах Європейського Союзу. Вона була розроблена для підвищення безпеки електронних платежів. Її основною метою є забезпечення захисту даних осіб, які користуються послугами фінансових суб'єктів. Директива PSD2 також призначена для сприяння виконанню міжнародних платежів у межах ЄС та покращення їх інтеграції.

Важливою метою Директиви PSD2 є внесення змін на ринок платежів шляхом створення нових фінансових структур. Результатом має стати підвищення конкурентоспроможності, розширення пропозиції, доступної для споживачів, та зміна цін на їх послуги. Запровадження положень Директиви PSD2 створили систему додаткового захисту операції з ідентифікації клієнтів, здійснення оплатою картою та інтернет-розрахунки. Так, наприклад, Директива PSD2 запровадила обов'язкове підтвердження ідентифікації власника картки або рахунку через додаткове введення коду, отриманого через послугу SMS, або коду із банківської програми, встановленої на мобільному телефоні власника банківського рахунку, введення додаткового паролю, якщо власник облікового запису хоче перевірити свою історію, з одночасним скороченням тривалості сеансу входу користувачів.

Проте найбільш важливим досягненням Директиви PSD2 стало окреслення кола суб'єктів надання послуг у сфері електронних розрахунків. Відповідно до положень розділу 1 Директиви PSD2: «Ця Директива встановлює правила, відповідно до яких держави-члени ЄС повинні розрізняти такі категорії провайдерів платіжних послуг:

(A) кредитні організації, визначені в пункті 1 статті 4 (1) Регламенту № 575/2013/ ЄС Європейського парламенту та Ради, у тому числі їх філії в розумінні пункту 17 статті 4 (1) цього Регламенту, якщо такі філії знаходяться у Європейському Союзі, а головні офіси цих філій - або всередині ЄС або, відповідно до статті 47 Директиви 2013/36/ЄС та національного законодавства, за межами Європейського Союзу;

(B) інститути електронних грошей, у розумінні пункту 1 статті 2 Директиви 2009/110/ЄС, у тому числі, відповідно до статті 8 цієї Директиви і відповідно до національного законодавства, їх філії, якщо такі філії знаходяться всередині Європейського Союзу, а їх головні офіси - за межами Європейського Союзу, якщо платіжні послуги, що надаються такими філіями, пов'язані з емісією електронних грошей;

(C) поштові відділення, які мають право надавати платіжні послуги відповідно до національного законодавства;

(Сі) платіжні установи;

(Е) ЄЦБ і національні центральні банки у тих випадках, коли вони виступають не як грошово-кредитні органи чи інші державні органи;

(1) держави-члени ЄС і їх регіональні або місцеві владні органи в разі, якщо вони не виступають як державні органи»[5].

Також Директива PSD2 дозволила класифікувати фінансові установи, що діляться на два типи (відповідно до виду їх ліцензії): PISP (Payment Initiation Service Provider) - ці суб'єкти можуть ініціювати операції від імені споживачів (за їх згодою) та виступати посередниками в оплаті; AISP (Account Information Service Providers) - якщо клієнт має кілька рахунків, ці установи можуть надати йому дані щодо кожного з них в одному місці.

У перспективному українському законодавстві знаходимо відображення закріпленої у Директиві PSD2 структури суб'єктів, що мають право на обслуговування відповідних засобів електронних розрахунків. Так, проект Закону України «Про платіжні послуги» в ч.1 ст. 10 дає такий перелік «постачальників платіжних послуг»:

1) банки;

2) платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи);

3) філії іноземних платіжних установ;

4) установи електронних грошей;

5) фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг;

6) оператори поштового зв'язку;

7) постачальники нефінансових платіжних послуг;

8) Національний банк України;

9) органи державної влади (місцевого самоврядування);

10) надавати платіжні послуги мають право лише особи, зазначені у частині першій цієї статті» [6].

Отже, при здійсненні порівняння положень проєкту Закону України «Про платіжні послуги» та Директиви PSD2 коло визначених ними суб'єктів у цілому збігається. Зазначене підштовхує правову систему України до встановлення більш «просунутих» інструментів правового регулювання обслуговування відповідних засобів електронних розрахунків.

Отже, ключова теза Директиви PSD2: банк буде зобов'язаний надати провайдеру платіжних послуг фінансову інформацію про клієнта і списати гроші з його рахунку, навіть без укладення окремого договору. Достатньо лише доручення клієнта. Саме для цього і вводиться два нових поняття: «сервіси ініціації платежів» (Payment Initiation Service Provider) та «сервіси агрегації фінансової інформації» (Account Information Service Providers). Перший тип ліцензії безпосередньо дає право на фінансові операції. Другий - на отримання фінансової інформації. Для забезпечення безпеки вся інформація про власників цих ліцензій буде зберігатися в єдиному реєстрі ЄС, який планується створити. Тобто, по-перше, система договірних відносин замінюється на простий автоматизований алгоритм обміну інформацією. А по-друге, основну роль починають відігравати провайдери платежів, а не власники фондування. Наприклад, процесингова компанія, а не банк (якщо, звичайно, банк не надає, крім іншого, й процесингові послуги). У цьому випадку йдеться про відхід від монопольного становища банків у сфері грошових операцій.

Отже, неминуче зросте важливість вибору своєї процесингової компанії або банку, які якісно надають також і процесингові послуги (процесинговий центр банку, як правило, побудований на базі програмного продукту компанії BPC Group Bankпng Technology і обчислювальних серверів IBM Power 7XX та містить увесь спектр передових технологій карткової індустрії: емісію платіжних карток, торговий екваєринг, авторизацію та електронний обмін файлів, моніторинг ризиків, претензійну роботу, інтернет-комерцію. Обслуговуються як картки з магнітною смугою, так і чіп-картки). Так, за даними аудиторсько-консалтингової компанії Deloitte, чверть своїх доходів - 128 млрд дол. - банки ЄС заробили 2016 року саме на процесингових послугах.

Також на платіжному ринку з'явиться цілий ряд нових послуг. Наприклад, в один клік з мобільного пристрою можна буде зробити два невеликих платежі. Обрана користувачем процесингова компанія, отримавши доступ до банківської інформації клієнта, зможе запропонувати схему оптимального планування його витрат або підібрати іпотеку з більш низькою процентною ставкою і навіть оформити її. Зрозуміло, що більш повна банківська інформація про клієнта може допомогти і під час оформлення небанківського кредиту.

На окрему увагу сьогодні як у Європейському Союзі, так і в Україні заслуговують питання обігу криптовалюти. Важливість використання криптовалюти у ситуації подолання економічної кризи, викликаної поширенням епідемії, підкреслюється Єврокомісією [7, 8]. Перші кроки з регулювання використання криптовалюти у національній правовій системі та діяльності відповідних суб'єктів відображено у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 6 грудня 2019 року № 361-IX [9].

Зокрема, у законі йдеться про таку характеристику суб'єкта правопорушення - постачальника послуг, пов'язаних із обігом віртуальних активів (віртуальний актив - цифрове вираження вартості, яким можна торгувати у цифровому форматі або переказувати і яке може використовуватися для платіжних або інвестиційних цілей): будь-яка фізична чи юридична особа, яка провадить один або декілька таких видів діяльності та/або операцій для іншої фізичної та/або юридичної особи або від імені: обмін віртуальних активів; переказ віртуальних активів; зберігання та/або адміністрування віртуальних активів або інструментів, що дозволяють контролювати віртуальні активи; участь і надання фінансових послуг, пов'язаних із пропозицією емітента та/або продажем віртуальних активів.

Варто зазначити, що під дію Директиви PSD2 не потрапляють покупки квитків, програмного забезпечення, благодійність та інші подібні транзакції на суму до 50 євро (300 євро в місяць), які виконуються через телекомунікаційних операторів. Не поширюється Директива PSD2 і на платіжні інструменти з обмеженим функціоналом, наприклад, призначені для обслуговування окремої торгової точки або вузького товарного сегмента. Безумовно, якщо Директива PSD2 буде реалізована послідовно і в повному обсязі, то ринок платіжних рішень зміниться кардинально. Окремо наголосимо, що платіжна діяльність, яка охоплюється виключеннями, описаними у Директиві PSD2, наприклад, платіжні інструменти, які приймаються до оплати в обмеженій кількості торгових точок, часто становить значні обсяги, що дозволяє споживачам оплачувати сотні або тисячі різних товарів і послуг. Це призводить до створення зайвих ризиків через відсутність правового захисту для користувачів таких платіжних послуг. Для обмеження цих ризиків використання одного і того ж інструмента для оплати угод з придбання товарів і послуг у рамках більш ніж однієї обмеженої мережі, або для придбання необмеженого асортименту товарів і послуг має бути неможливим. Платіжний інструмент повинен розглядатися як такий, що працює в обмеженій мережі, у випадках: по-перше, для покупки товарів і послуг у певному магазині або певної торгової мережі, де суб'єкти безпосередньо пов'язані комерційною угодою, яка, наприклад, передбачає використання єдиного платіжного бренду і цей платіжний бренд використовується у точках продажу; по-друге, для придбання досить обмеженого асортименту товарів або послуг, наприклад, функціонально пов'язаних із іншими товарами або послугами, незалежно від географічного розташування пункту продажу; по-третє, там, де платіжний інструмент регулюється національним або регіональним органом державної влади у зв'язку з певними соціальними або податковими цілями для придбання конкретних товарів або послуг.

Директива PSD2 включає вимоги, яким повинні відповідати постачальники послуг (включно із банками). Вона вимагає від банків докладати максимум зусиль для забезпечення надійного захисту персональних даних. У зв'язку з цим банки зобов'язані адаптувати один із інтерфейсів, що надаються користувачеві, або надати спеціальний API (англ. Application programming interface - спеціальний алгоритм, який дозволяє власникам сайтів автоматично завантажувати інформацію), що використовується для зв'язку мім базами даних, програмами та послугами. Сучасні API часто набувають форми вебсервісів, що надають користувачам (як людям, так і іншим вебсервісам) певну інформацію. Зазвичай, ця процедура обміну інформацією і формат передачі даних структуровані, щоб обидві сторони знали, як взаємодіяти між собою. Хоча існує безліч форматів даних, за допомогою яких користувачі взаємодіють з API, найбільш уживаним залишається формат передачі даних XML - жорстко ієрархічно структурований формат передачі даних. Також для використання API потрібний спеціальний ключ, за допомогою якого сервер дізнається про користувача. API-ключ може бути відсутнім або надаватися за запитом (наприклад після реєстрації на сайті).

Спільним для усіх суб'єктів обслуговування відповідних засобів електронних розрахунків є дотримання ряду вимог. Так, ця Директива вводить нейтральне визначення еквайрингу платіжних операцій для того, щоб позначити не тільки традиційні моделі еквайрингу, сфокусовані навколо використання платіжних карт, але й інші бізнес-моделі, включаючи ті, де беруть участь більше одного еквайра. При цьому потрібно переконатися, що магазини отримують той самий рівень захисту, що і при еквайрингу карт, незалежно від того, який використовується платіжний інструмент. Технічні послуги, що надаються провайдерам платіжних послуг, такі як обробка та зберігання даних або обслуговування терміналів, не повинні вважатися еквайрингом.

Більш того, деякі моделі еквайрингу не передбачають фактичну передачу грошових коштів еквайєром одержувачу, так як сторони можуть узгодити інші форми взаєморозрахунків.

Після прийняття Директиви PSD2 ЄС виникли нові види платіжних послуг, особливо у сфері інтернет-платежів. Зокрема, активно розвиваються послуги з ініціації платежів у сфері електронної комерції. Ці платіжні послуги відіграють сьогодні провідну роль в електронній комерції, створюючи програмне забезпечення для роботи між сайтом продавця і платформами онлайн-банкінгу постачальника платіжних послуг з обслуговування рахунку платника.

Крім того, в останні роки технологічний розвиток призвів до появи цілого ряду додаткових послуг, наприклад, таких як послуги з агрегації фінансової інформації. Агрегація рахунків - це процес, в якому дані з багатьох (або всіх) фінансових рахунків фізичної особи чи домогосподарства збираються в одному місці. Це також називається агрегацією фінансових даних. Наприклад, послуга онлайн-банкінгу може надати домашню сторінку, на якій власники рахунків бачитимуть інформацію з усіх своїх чекових, заощаджень, компакт-дисків та брокерських рахунків. Програми особистого фінансування, додатки та онлайн-сервіси, такі як Quicken або Mint, також надають послуги з об'єднання облікових записів.

Такі послуги надають користувачеві платіжних послуг агреговану інформацію щодо одного або кількох платіжних рахунків, відкритих у одного або декількох провайдерів платіжних послуг і доступних через інтернет. Отже, користувач платіжних послуг у будь-який момент може отримати загальне уявлення про своє фінансове становище. Такі послуги повинні підпадати під дію Директиви PSD2 ЄС з метою належного захисту платіжних та облікових даних споживачів, а також правової визначеності про статус провайдера послуг щодо агрегації фінансової інформації.

Персональні облікові дані, що використовуються для безпечної аутентифікації клієнта користувачем платіжних послуг або провайдером послуг з ініціації платежів, як правило, зберігаються провайдером платіжних послуг, де у клієнта відкритий рахунок. Директива PSD2 ЄС фактично запроваджує таку формулу: провайдер послуг з ініціації платежів не зобов'язаний вступати в договірні відносини з провайдером платіжних послуг, де у клієнта відкритий рахунок, а також, незалежно від бізнес-моделі, яка використовується провайдером послуг з ініціації платежів, провайдер платіжних послуг, де у клієнта відкритий рахунок, повинен надати можливість провайдеру послуг по ініціації платежів покладатися на свої процедури аутентифікації, для ініціації платежу від імені платника.

Для забезпечення повністю інтегрованої та прямої обробки платежів, а також із метою правової визначеності під час виконання зобов'язань між користувачами платіжної послуги необхідно, щоб на рахунок одержувача платежу зараховувалася повна сума, що переказується платником. Відповідно, посередникам, залученим у виконання платіжних операцій, повинно бути заборонено проводити відрахування із суми переказу. Однак у одержувачів платежу й обслуговуючих їх провайдерів послуг повинна бути можливість домовитися, що провайдер може стягувати комісії із суми переказу. Щоб одержувач платежу міг упевнитися, що покладена до оплати сума сплачена коректно, інформація про платіжну операцію повинна включати не тільки розмір переведених грошових коштів, але й величину суми будь-яких утриманих комісій.

Висновки та пропозиції дослідження

У результаті проведеного аналізу класифікації та особливостей правового статусу суб'єктів, що мають право на обслуговування відповідних засобів електронних розрахунків, наголосимо на таких принципових позиціях.

По-перше, коло таких суб'єктів має бути вичерпно визначено у національному законодавстві. При цьому за основу пропонуємо використати перелік суб'єктів, окреслений у Директиві PSD2 Європейського Союзу.

По-друге, необхідно докорінно змінити ситуацію щодо здійснення процесу емітування електронних грошей, оскільки суб'єктами такої діяльності в Україні є виключно банки. У цьому випадку також варто використати європейську практику та положення згаданої Директиви PSD2, яка окремо виділяє «інститути електронних грошей, їх філії, якщо такі філії знаходяться всередині Європейського Союзу, а їх головні офіси - за межами Європейського Союзу, якщо платіжні послуги, що надаються такими філіями, пов'язані з емісією електронних грошей».

По-третє, на національному рівні необхідно врегулювати питання діяльності суб'єктів, які здійснюють операції з криптовалютами, окреслити їх права та обов'язки у сфері захисту персональних даних та електронних активів клієнтів.

Список використаних джерел