Фінансові посередники грошового ринку

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Фінансові посередники грошового ринку

1.1 Визначення та функції фінансових посередників

Фінансові посередники - це спеціалізовані професійні учасники ринку (фінансово-кредитні установи), які пропонують і реалізують фінансові послуги як особливий товар.

Завдання фінансових посередників - спрямовувати рух капіталу (заощаджень) до найбільш ефективних споживачів.

Функції фінансових посередників

Консолідація (акумуляція) заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний фонд і наступне диверсифіковане вкладення накопиченого капіталу в різні проекти. Необхідна диверсифікація забезпечується шляхом об'єднання вільних коштів різних інвесторів для купівлі різноманітних ринкових активів, у результаті чого окремий інвестор отримує відповідну частку кожного з цих набутих ринкових активів. Для багатьох індивідуальних інвесторів (непрофесійних учасників ринку) користування послугами фінансових посередників є переважною формою участі в масштабних фінансових проектах і можливістю отримати дохід від подібних вкладень.

Забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладень шляхом професійного портфельного управління довіреними і набутими активами. Можливості індивідуальних інвесторів використати капітал як самозростаючу вартість є набагато меншими, ніж можливості фінансових посередників. При цьому ліквідність і ризики вкладень також відрізняються. У довгостроковому плані посередники універсально забезпечують ліквідність вкладень, регулюють інтереси інвесторів і компаній, що діють на відкритому ринку.

Забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозиції та попиту на фінансові ресурси. Фінансові посередники гармонізують відносини між постачальниками і споживачами капіталу, ліквідують дисбаланс між пропозицією і попитом на вільні кошти, забезпечуючи при цьому ефективний розподіл і перерозподіл ресурсів на ринках.

Перерозподіл і зниження фінансових ризиків. Професійні фінансові посередники під час купівлі чи продажу фінансових активів власне торгують ризиками, перерозподіляючи його між консервативними і агресивними учасниками ринку (між менш схильними і більш схильними до ризику економічними суб'єктами).

У цілому названі функції фінансових посередників зводяться до трансформації надлишкових і часто малорухомих фінансових ресурсів у інвестиційний капітал, попит на який практично завжди переважає над пропозицією. При цьому інформаційна обізнаність посередників є своєрідним нематеріальним активом. Звернення клієнтів до інституційних посередників означає делегування їм інвестиційних рішень.

Фінансове посередництво - це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб'єктами в обмін на свої зобов'язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені в дохідні активи. Унаслідок цієї діяльності:

- на ринку з'являються нові фінансові інструменти, і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули до формування вільних грошових капіталів;

- урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтворення;

- скорочуються витрати економічних суб'єктів на забезпечення руху свого грошового капіталу;

- зменшуються ризики економічних суб'єктів, пов'язані з використанням свого грошового капіталу.

Фінансові посередники, з одного боку, сприяють вирішенню проблем макроекономічного характеру, а з іншого - вирішують завдання щодо власного розвитку (питання мікрорівня).

Перелік проблем макро- і мікрорівня, які вирішують фінансові посередники.

1) Проблеми макрорівня:

- перетворення заощаджень і вільних ресурсів у інвестиції;

- здійснення перерозподілу фінансових потоків капіталу між інституційними секторами економіки;

розширення можливостей додаткового фінансування реального сектора;

збільшення надходжень інвестицій і кредитів для розвитку економіки;

виявлення ефективних у конкретних ситуаціях фінансових інструментів;

управління рухом, структурою інвестицій і, як наслідок, вплив на структуру економіки в цілому.

2) Проблеми мікрорівня:

- зменшення рівня фінансових ризиків для постачальників капіталу шляхом надання страхових послуг і портфельного управління активами;

- зменшення невизначеності у фінансовій діяльності;

- стимулювання підприємницької активності шляхом належного фінансування і участі в управлінні (у капіталі інших структур).

Фінансові посередники повинні зважати на дві обставини:

по-перше, обов'язково випереджати можливості індивідуальних інвесторів з точки зору дохідності вкладень та якості портфельного управління активами,

по-друге, застосовувати інновації в інструментах і формах роботи, продукувати сервісне «ноу-хау», формувати фінансову культуру поведінки на ринку.

У зв'язку з цим виокремлюють такі позиції фінансових посередників:

активна, коли пропозиція виступає піонерною, випереджає і формує попит;

пасивна, коли попит задовольняється навздогін потребам.

1.2 Види фінансових посередників

Банк - це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності представляють закінчений процес посередництва:

- акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними;

- вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

- безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання - повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

1) За видами фінансових установ:

а) банківські установи:

універсальні банки;

спеціалізовані банки (інвестиційні, іпотечні, ощадні, земельні тощо).

б) небанківські установи:

інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди та компанії);

довірчі товариства;

страхові компанії, пенсійні фонди;

установи кредитної кооперації (кредитні спілки, кооперативні банки, ощадно-кредитні асоціації);

ломбарди.

2) За видами пропонованих послуг:

а) депозитно-кредитні установи:

універсальні банки;

спеціалізовані банки;

установи кредитної кооперації (кредитні спілки, кооперативні банки, ощадно-кредитні асоціації);

ломбарди;

б) контрактно-ощадні установи:

страхові компанії;

пенсійні фонди;

установи кредитної кооперації (кредитні спілки, ощадно-кредитні асоціації);

в) інвестиційні установи:

інвестиційні банки;

інститути спільного інвестування тощо.

Відмінності між банківськими і небанківськими фінансовими посередниками:

1) тільки банки відкривають і ведуть розрахункові рахунки своїх клієнтів, депонують грошові кошти і кредитують позичальників у грошовій формі.

Проведення банками зазначених операцій безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обігу і відповідно на рівень монетизації економіки. Роль банків у творенні грошового капіталу та підтримці його кругообороту є виключною. Небанківські структури не мають таких можливостей впливу на обсяги грошової маси.

банки беруть на себе весь ризик ліквідності, тоді як небанківські посередники, наприклад, інвестиційні компанії і фонди, перерозподіляють ризики щодо зміни вартості чистих активів порівну між засновниками і учасниками;

відмінності у переліку фінансових послуг, пропонованих банківськими і небанківськими фінансовими посередниками: кредитування, інвестиції, операції з цінними паперами, страхування тощо;

відмінності у характері та підзвітності органам державного регулювання діяльності фінансових установ у країні, зокрема, діяльність комерційних банків регулюється Національним банком України, кредитних спілок - Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг тощо;

відмінними є державні регулятивні норми та вимоги щодо діяльності банківських і небанківських фінансових посередників. Зокрема, вимоги до банківської діяльності є більш жорсткими та містять більше обмежень. Наприклад, згідно з Постановою НБУ № 201 від 7 березня 2001р. «Про встановлення перехідних строків виконання вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» до 17.01.2003 р. банки повинні зафіксувати співвідношення між розміром капіталу і територією діяльності. Для небанківських структур подібних географічних «шлагбаумів» немає.

1.3 Банки і банківська система

Серед фінансових посередників найважливіше місце посідають банки, тому що:

- через розрахункові операції на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

за своїм функціональним призначенням банки беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають;

банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях.

Комерційний банк - кредитно-фінансовий інститут, що спеціалізується на прийманні депозитів, короткостроковому кредитуванні та розрахунковому обслуговуванні клієнтів, а також може займатися посередницькою діяльністю.

Функції банків:

1) Трансформаційна функція - змінювання (трансформація) якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки:

трансформація строків;

трансформація обсягів;

трансформація ризиків;

просторова трансформація.

2) Емісійна функція - створення додаткових платіжних засобів і спрямовування їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей або ж вилучання їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей.

Роль банків: фінансовий посередник платіжний капітал

Виконуючи свою трансформаційну функцію, комерційні банки впливають на якісні зміни грошової маси; на пришвидшення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва.

Виконуючи емісійну функцію, комерційні банки впливають на кількісні зміни в грошовій масі (її збільшення чи скорочення); сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору банківських послуг, зокрема:

а) первинні послуги:

депозитні послуги (приймати грошові вклади від клієнтів);

кредитні (позичкові) послуги;

розрахункові послуги (здійснювати розрахунки між клієнтами);

б) вторинні послуги:

інвестиційні вкладення;

портфельне управління;

трастові, заставні, консалтингові послуги;

посередництво на фінансових ринках;

депозитарні операції тощо.

Банк - це:

фінансовий посередник (макроекономічні підходи), оскільки банк є учасником руху капіталу в процесі суспільного відтворення;

підприємство, що продукує власний продукт (мікроекономічні підходи), оскільки банк є комерційною структурою, яка пропонує на ринку свої фінансові послуги як вироблений продукт.

Мета діяльності банку - це прибуток.

Банківська система - це законодавчо визначена, структурована сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально пов'язані в самостійну економічну структуру.

Станом на кінець вересня 2001 року в Україні 186 банків, у тому числі два банки державні, це - Ощадбанк та Укрексімбанк. До банків - Родовідбанк, Укргазбанк, банк Київ, Укрпромбанк - застосовується механізм націоналізації.

Банківська система - це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв'язків окремих її елементів та ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов'язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.

Цілі діяльності банківської системи:

забезпечення суспіль-ного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загально-суспільними інтересами;

забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперервного обслуговування економіки.

Функції банківської системи:

Емісійна - банківська система управляє пропозицією грошей -- найважливіша функція.

Трансформаційна - в межах банківської системи потенціал спеціалізованих банків може бути збільшений за рахунок універсальних банків. Наприклад, Ощадбанк України спеціалізується на депозитних операціях, а в межах банківської системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції.

Стабілізаційна - забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку; виконання банківською системою стабілізаційної функції здійснюється через:

приймання низки законів та інших нормативних актів, що регулюють діяльність банківської системи: від Центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

створення дієвого механізму державного контролю та нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків.

Заходи щодо забезпечення стабільності банківської діяльності:

- страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;

створення внутрішньобанківських резервів для покривання збитків від кредитних ризиків;

централізоване встановлення економічних нормативів для тих напрямів банківської діяльності, які найбільше пов'язані з ризиками;

централізований нагляд і контролювання банківської діяльності;

централізоване рефінансування комерційних банків тощо.

Основні риси банківської системи:

Загальні риси:

а) поєднання однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям;

б) динамічність системи (банківська система постійно розвивається);

в) закритість системи.

Банківська система є системою «закритого типу», що проявляється в концентрації уваги її суб'єктів переважно на специфічній діяльності, пов'язаній із грошовою сферою.

Наприклад:

банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяльністю, торгівлею, страховою діяльністю тощо;

суб'єктам інших систем заборонено займатися суто банківською діяльністю;

г) саморегуляція системи (банківська система також має здатність самоналаштовуватися, саморегулюватися: якщо один із банків збанкрутує, його «нішу» негайно займають інші банки).

Специфічні риси:

дворівнева побудова (існує також однорівнева побудова банківської системи);

поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;

централізований механізм контролювання і регулювання руху банківських резервів;

наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності та відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, який входить у систему.

Размещено на Allbest.ru