Центральний банк і грошово-кредитна політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Приватний вищий навчальний заклад

"Міжнародний економіко-гуманітарний університет

імені академіка Степана Дем'янчука"

Самостійна робота

з навчальної дисципліни

"ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА"

Виконала

студентка групи ФМ-71

Балашова Я. В.

Рівне

2018



ЗМІСТ

банк комерційний ставка кризовий

1. Основні засади функціонування НБУ

2. Порядок здійснення реєстрації та ліцензування комерційних банків в Україні

3. Проблеми формування ефективної політики процентних ставок центральними банками у кризових умовах



1. Основні засади функціонування НБУ

Національний банк України (НБУ) виступає першорівневим елементом банківської системи, регулює її діяльність у межах законодавчо наданих йому прав та повноважень, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

НБУ утворений на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про банки і банківську діяльність" від 23 березня 1991 р.

НБУ е державною власністю України і виступає виразником інтересів та завдань держави в сфері регулювання економіки; його правовий статус, функції, повноваження і принципи організації діяльності визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" (від 20 травня 1999 р.) та іншими законодавчими актами [2].

Національний банк України має статутний капітал, що формується за рахунок державних коштів. Розмір статутного капіталу становить 10 млн. грн.

Порядок формування статутного капіталу центрального банку не є однаковим у всіх країнах. Статутний капітал банку може належати державі (Франція, Німеччина). Держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія). І нарешті, весь капітал банку може бути власністю приватних акціонерів (СІЛА, Італія). Порядок (джерела) формування статутного капіталу центрального банку не має принципового значення для його функціонування, оскільки цільова спрямованість діяльності центральних банків визначається не інтересами акціонерів, а державними інтересами, тобто інтересами всього суспільства.

Головний банк країни -- НБУ -- є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності й перебуває у його повному господарському веденні. У той же час НБУ виступає як самостійний економічний суб'єкт, що має здійснювати свої витрати за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису (додатки 2 і 3), а в окремих випадках -- за рахунок державного бюджету України. Економічна самостійність банку посилюється також тим, що він не несе відповідальності за зобов'язаннями органів державної влади, які, своєю чергою, теж не відповідають за зобов'язаннями НБУ.

Водночас, незалежність центрального банку не може бути абсолютною, адже монетарна політика, яку визначає центральний банк, є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною та структурною політиками. Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави [3].

Головне призначення НБУ як центрального банку -- це управління грошовим обігом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий обіг через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.

НБУ бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як у формуванні її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею банки в обмін на їхні резерви, розміщені в центральному банку. Банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їх депозити, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює у поза банківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.

Ще важливішим компонентом пропозиції грошей, ураховуючи його розміри, є гроші суб'єктів економіки, розміщені в банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цих грошей центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи банкам позички та купуючи у них цінні папери на відкритому ринку.

Таким чином, НБУ як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності -- готівку в обігу і резерви банків, що слугують грошовою базою для зростання пропозиції грошей.

НБУ має, як правило, монопольне право здійснювати емісію готівки. Проте маса готівки, необхідна для обігу, визначається головним чином поведінкою суб'єктів економіки (фізичних і юридичних осіб), котрі вирішують, в якій пропорції вони триматимуть гроші готівкою і на депозитних рахунках у банках. Основні чинники, що впливають на це рішення:

-- довіра до банківської системи, тобто рівень ризику, пов'язаний із розміщенням коштів у банках (ймовірність банківської паніки);

-- сподіваний дохід від розміщення коштів у банках, який визначається рівнем депозитної процентної ставки банків;

-- масштаби тіньової економіки, підґрунтям якої е спроба уникнути контролю за законністю бізнесу, а також спроба уникнути сплати податків;

-- рівень доходів суб'єктів економіки. НБУ, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок.

НБУ має особливий правовий статус, зумовлений тим, що він поєднує у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Він здійснює банківські операції, що приносять дохід (кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з іноземною валютою тощо), але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральний банк використовує ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством [2].

Правовий статус НБУ можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.

Для реалізації цих функцій НБУ наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями:

-- він є самостійною юридичною особою;

-- його майно відокремлено від майна держави;

-- НБУ може ним розпоряджатись як власник;

-- він не є комерційною організацією.

Організаційний статус НБУ пов'язаний із вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:

-- визначення на законодавчому рівні завдань і функцій центрального банку;

-- формування статутного капіталу банку першого рівня;

-- визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;

-- порядку призначення і звільнення вищого керівного складу центрального банку.

Філії (територіальні управління) НБУ не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від його імені в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій НБУ визначаються Положенням, яке затверджує Правління НБУ.

Згідно з чинним законодавством, за Національним банком України закріплено виконання значної кількості функцій (зокрема, Закон України "Про Національний банк України" визначає 19 функцій). Ключовими серед них є такі функції НБУ:

- центральний банк держави;

- емісійний центр;

- валютний орган;

- орган банківського нагляду;

- банк банків;

- банк держави;

- організатор міжбанківських рахунків.

Розглянемо детальніше наведені функції НБУ.

Основним завданням НБУ як центрального банку держави є забезпечення стабільності національної грошової одиниці -- гривні. Національний банк веде Книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Функція НБУ як емісійного центру полягає в тому, що йому належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот та карбування монет створено власний Банкнотно-монетний двір. Тепер, із введенням у дію Малинської фабрики банкнотного паперу, Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей.

Виконання функції валютного органу означає, що НБУ є головним державним органом, який визначає валютну політику.

У сфері валютного регулювання НБУ:

-- складає разом із Кабінетом Міністрів платіжний баланс країни;

-- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

-- визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

-- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

-- видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій;

-- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

-- визначає способи встановлення і використання курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.

НБУ визначає структуру валютного ринку України й організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання.

НБУ проводить дисконтну та девізну валютну політику та застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Дисконтна політика полягає у зміні облікової ставки НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют. Девізна валютна політика здійснюється на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на фінансових ринках. Відповідно до наданих повноважень у сфері валютного регулювання НБУ встановлює умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту [2].

На Національний банк України покладено функцію банківського нагляду і контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, нормативних актів Національного банку та економічних нормативів. Головною метою банківського нагляду і контролю є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Виконуючи функцію банку банків. Національний банк України з метою підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей надає банкам кредити, які використовують для задоволення тимчасових потреб банків і потреб, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки України. Виступаючи кредитором останньої інстанції, НБУ надає банкам кредити під програми їх фінансового оздоровлення. Рефінансування банків з 1994 р. здійснюється через кредитні аукціони, що забезпечує створення рівноправних умов доступу банків до централізованих кредитних ресурсів. З 1996 р. запроваджено механізм ломбардного кредитування, а з 1997 р. почалось здійснення операцій РЕПО під заставу державних цінних паперів.

Як банк держави Національний банк України організовує і здійснює через органи Державного казначейства та уповноважені банки обслуговування державного бюджету України. При функціонуванні механізму обігу цінних паперів на НБУ покладено виконання операцій з державними цінними паперами.

Відповідно до функції організатора міжбанківських розрахунків НБУ створив і запровадив із січня 1994 р. автоматизовану систему міжбанківських розрахунків із використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Автономній Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у Києві. Нині всі банківські установи працюють у системі електронних міжбанківських платежів (СЕП) НБУ, що дозволяє їм як здійснювати, так і отримувати платежі в режимі реального часу.

Грошово-кредитне регулювання економіки є однією з найважливіших функцій НБУ, яка виконується відповідно до економічних інтересів та цілей держави.

В основу грошово-кредитної політики покладено здійснення комплексу заходів, спрямованих на розширення або звуження ліквідних коштів і обсягів кредитування банків та інших кредитних установ. Відтак метою грошово-кредитної політики є регулювання пропозиції та попиту на позиковий капітал через ефективне управління грошовою масою.

Основними економічними інструментами грошово-кредитної політики НБУ є такі:

- визначення та регулювання обов'язкових резервів для комерційних банків;

- облікова політика;

- рефінансування комерційних банків;

- управління золотовалютними резервами;

- операції з цінними паперами на відкритому ринку;

- регулювання імпорту та експорту капіталу.

Обов'язкові резерви встановлюють у вигляді певного процента від загальної суми залучених ресурсів, за винятком отриманих міжбанківських кредитів, які не підлягають резервуванню. Резервні кошти зберігають на рахунках банків у НБУ, вони не можуть бути використані ними на фінансування власних операцій. Таким чином, якщо НВУ необхідно зменшити пропозицію грошей в економіці, норму обов'язкового резервування буде підвищено. І навпаки, при недостатніх обсягах грошей в обігу НБУ може збільшити кредитні можливості банків шляхом зниження розміру обов'язкових резервів.

Облікова політика НБУ ґрунтується на переобліку та купівлі векселів й інших цінних паперів, дисконтованих раніше банками. При цьому центральний банк утримує з векселя обліковий процент (дисконт), від розміру якого залежить обсяг кредитування в економіці. Підвищення дисконту означає, що НБУ здійснює політику кредитної рестрикції -- тобто політику дорогих грошей, зниження дисконту спричиняє "здешевлення" грошей, а, отже, проведення політики кредитної експансії.

Політика рефінансування комерційних банків ґрунтується на наданні НБУ кредитним установам позик під визначені види забезпечення за встановленою ставкою рефінансування.

Управління золотовалютними резервами забезпечується шляхом здійснення НБУ валютних інтервенцій, тобто операцій з купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо інших валют і також на загальний попит та пропозицію грошей в економіці. Для задоволення попиту на національну валюту НВУ купуватиме іноземні валютні цінності, а для скорочення пропозиції національних грошей -- продаватиме їх.

Купівля НБУ цінних паперів на відкритому ринку буде означати збільшення грошової маси, а відтак і кредитних можливостей банків; операції з продажу призведуть до скорочення грошових ресурсів та відповідних кредитних обмежень [3].

Нині Національний банк України функціонує як повноцінний і самостійний орган державного управління в сфері монетарної та фінансово-кредитної діяльності.

Національний банк України для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції:

1) надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначеному ним;

2) надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції строком на 5 років;

3) здійснює дисконтні операції з векселями та чеками;

4) купує та продає на вторинному ринку цінні папери в порядку, передбаченому законодавством України;

5) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

6) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

7) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені й інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому та зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

8) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А;

9) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;

10) видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою НБУ;

11) веде рахунок Державного казначейства України без оплати та нарахування процентів;

12) виконує операції щодо обслуговування державного боргу, пов'язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними;

18) веде особові рахунки працівників Національного банку України;

14) веде рахунки міжнародних організацій;

15) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України, у тому числі за рішенням суду;

16) інші операції.

2. Порядок здійснення реєстрації та ліцензування комерційних банків в Україні

Реєстрація і ліцензування банків -- найважливіші функції банківського нагляду. Вони покликані обмежувати або розширювати банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України.

Реєстрація банку -- це момент відповідного запису у "Республіканській книзі реєстрації банків і кредитно-банківських установ". Він означає створення згідно з чинним законодавством специфічної юридичної особи -- банківської установи. Зворотний процес -- викреслення реквізитів банку з Республіканської книги -- свідчить про те, що банк як юридична особа перестав існувати [1].

Створення і реєстрація комерційних банків в Україні регулюється "Положенням про порядок створення і реєстрації комерційних банків", затвердженим Постановою Правління НБУ від 21 липня 1998 р.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", інших законодавчих актів України та нормативних актів Національного банку України.

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначається мінімальний розмір статутного капіталу банку.

Статутний капітал комерційного банку формується тільки за рахунок власних вільних коштів учасників (акціонерів). Забороняється використовувати для формування статутного фонду комерційного банку бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Банкам забороняється збільшувати статутний капітал за рахунок нерозподіленого прибутку та коштів інших фондів, а також збільшувати статутний капітал для покриття збитків.

Внесок учасників (акціонерів) до статутного капіталу комерційного банку здійснюється тільки у вигляді грошових коштів у національній валюті України.

Для реєстрації комерційного банку в двотижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану його засновників до регіонального управління НБУ за місцем створення банку подаються такі документи:

-- заява про реєстрацію банку;

-- установчий договір, підписаний засновниками банку;

-- статут банку;

-- протокол установчих зборів;

-- економічне обґрунтування і мета створення банку;

— аудиторський висновок про фінансовий стан та платоспроможність засновників;

-- бухгалтерська і фінансова звітність учасників (засновників)банку;

-- наявність керуючих осіб банку (голови правління та головного бухгалтера);

-- копія платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку;

-- копія звіту про проведення відкритої підписки на акції;

-- угода про надання приміщення для розміщення банку;

-- установчі документи акціонерів;

-- копія рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення банку у випадках, передбачених чинним законодавством.

Регіональне управління НБУ за місцезнаходженням комерційного банку в двотижневий строк з дати отримання від банку повного пакета документів готує висновок про:

-- фінансовий стан, платоспроможність і репутацію акціонерів (учасників) банку, наявність вільних власних коштів для внеску до статутного фонду банку і підтвердження про внесок на тимчасовий рахунок банку коштів до статутного фонду кожним акціонером (учасником) у передбачених законом розмірах;

-- наявність приміщення, придатного для розміщення банку;

-- професійну придатність і репутацію голови виконавчого органу (правління) банку і головного бухгалтера банку [5].

Пакет цих документів, включаючи статут банку в 4-х примірниках і висновок регіонального управління Національного банку України, подається до Національного банку України.

Документи для реєстрації банку розглядаються департаментом реєстрації і ліцензування банків, юридичним департаментом та (у разі необхідності) іншими департаментами і подаються Комісії Національного банку України з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за участю іноземного капіталу, ухвалює Правління Національного банку України, а комерційного банку, створеного за участю вітчизняного капіталу, -- комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Реєстрація здійснюється внесенням відповідного запису до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний строк з дня одержання всіх передбачених документів.

Національний банк України може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту та інших установчих документів законодавству України, незадовільного фінансового стану засновників, що загрожуватиме інтересам вкладників і кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва банку, відсутності відповідної матеріально-технічної бази.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржене у судовому порядку.

Комерційні банки, зареєстровані Національним банком України, можуть відкрити філії і представництва після отримання відповідної ліцензії Національного банку України за умови, що з моменту її отримання до моменту відкриття певної філії ними не порушені вимоги, на підставі яких була отримана ліцензія.

Філія банку -- банківська установа, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО та здійснює банківські операції, передбачені положенням про філію, за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу на здійснення операцій, виданого регіональним управлінням Національного банку України за місцезнаходженням філії банку.

Представництво банку -- це банківська установа, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується. Представництво банку не має права здійснювати банківські операції.

Ліцензування банківської діяльності полягає в наданні банкам офіційного дозволу на здійснення певних банківських операцій.

Національний банк України визначає порядок надання ліцензії банкам відповідно до статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", "Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій", затвердженого постановою Правління НБУ від 6 травня 1998 р.

Під час ліцензування враховується обсяг капіталу банку (статутний та загальний), його фінансовий стан, дотримання банком установлених економічних нормативів, термін його діяльності на фінансовому ринку, професійна придатність керівників та позитивні висновки незалежного аудиту.

Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків та банківських установ, умови діяльності яких відповідають установленим Національним банком України обов'язковим вимогам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів.

Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку України за місцезнаходженням філії банку.

Операціями банків, що підлягають ліцензуванню, вважаються банківські операції, перелічені у ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність", та інші операції з дозволу Національного банку України.

НБУ надає банкам ліцензію на здійснення низки операцій з готівкою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цінностями та інших.

Закон повинен забороняти здійснення банківських операцій тими економічними суб'єктами, які не мають банківської ліцензії, а також передбачати повноваження органів нагляду щодо проведення розслідування стосовно суб'єктів, які підозрюються в тому, що вони здійснюють банківські операції, не маючи на це права [1].

Політика ліцензування повинна передбачати низку критеріїв, які застосовуються під час розгляду заявок на видачу банківської ліцензії. Основні критерії такі:

-- мінімальний розмір статутного капіталу. Цей критерій має найбільше значення під час розгляду заявок на видачу ліцензій;

-- фінансовий стан засновників банку та їхня репутація;

-- перспективи діяльності нового банку, що визначаються на підставі висновків незалежного аудиту;

--- професійна придатність керівництва тощо.

У разі змін обсягу капіталу банку, його фінансового стану та інших умов Національний банк України може переглянути перелік пунктів ліцензії на здійснення банківських операцій за встановленою процедурою.

Чим конкретнішими будуть критерії ліцензування, тим легше буде органам нагляду визначити, можлива чи ні видача ліцензії.

НБУ видає новоствореним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій за умови, що вони мають:

-- професійно придатних перших керівних осіб банку (голову правління та головного бухгалтера), кандидатури яких погоджені з Національним банком України;

-- підрозділ, який виконуватиме відповідні банківські операції, підрозділ внутрішнього аудиту, вкомплектовані професійно придатними, кваліфікованими кадрами;

-- відповідні внутрішні документи банку, що регламентують здійснення банком діяльності, яка ліцензується Національним банком України;

-- необхідне банківське обладнання, комп'ютерну техніку, програмні продукти та засоби зв'язку, що відповідають вимогам Національного банку України;

-- приміщення банку, що відповідає вимогам, установленим Національним банком України, або укладену угоду на оренду приміщення на строк не менше 5-ти років, чи свідоцтво на право власності на приміщення.

Національний банк України видає ліцензію функціонуючим банкам, на розширення їхньої діяльності, якщо ними дотримуються такі обов'язкові умови:

-- статутний капітал банку зареєстрований і фактично сплачений у розмірі, не меншому від установленого Національним банком України;

-- формування резервного фонду банку відповідає вимогам чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України, статуту банку;

-- формування резерву на покриття можливих витрат за кредитами відповідає вимогам чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України. Внутрішні документи банку про порядок формування таких резервів не повинні суперечити вимогам Національного банку України;

-- банком дотримуються економічні нормативи, які встановлені Національним банком України протягом півріччя, що передує його зверненню до Національного банку України;

-- забезпечується стабільна беззбиткова діяльність банку протягом півріччя, що передує його зверненню до Національного банку України щодо надання ліцензії;

-- стан кредитного портфеля банку не загрожує інтересам його кредиторів та вкладників (сума безнадійних до повернення кредитів не перевищує розмірів фактично сформованих резервного та страхового фондів банку);

-- формування фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідає чинному законодавству України та нормативним актам НБУ;

-- позитивним є висновок зовнішнього аудитора про діяльність банку за звітний рік, що передує зверненню банку до НБУ;

-- банківські операції, які ліцензуються НБУ, не можуть негативно вплинути на діяльність банку;

-- відсутні порушення банком вимог чинного законодавства, нормативних актів НБУ і внутрішніх документів банку.

Для отримання ліцензії новоствореними банками подаються такі документи до НБУ:

-- клопотання банку про надання ліцензії на здійснення банківських операцій;

-- бізнес-план банку на перші три роки його діяльності;

-- професійна придатність керівників відповідних підрозділів;

-- висновок регіонального управління НБУ щодо технічної готовності та забезпеченості кваліфікованими кадрами.

Рішення про надання ліцензії ухвалює Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій є крайнім заходом Національного банку України. До його застосування НБУ використовує інші заходи застережливого характеру відповідно до чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України [5].

Ліцензія на здійснення банківських операцій (окремих чи всіх) може бути відкликана за поданням регіонального управління Національного банку України у разі:

- виявлення недостовірних даних, на підставі яких була надана ліцензія;

- затримання початку здійснення діяльності, на яку видана ліцензія, більше як на один рік з моменту видання ліцензії;

- виникнення загрози інтересам кредиторів та вкладників банку;

- виявлення порушень банком вимог банківського і антимонопольного законодавства та нормативних актів НБУ;

- збиткової діяльності банку протягом 3-х місяців;

- систематичного порушення економічних нормативів, які встановлені Національним банком України, протягом 3-х місяців підряд або 6-ти місяців протягом року;

- здійснення операцій, на які не було видано ліцензії;

- недостовірних інформації та звітності або несвоєчасного їх подання;

- невиконання в установлений термін вимог НБУ щодо діяльності банку та умов, на підставі яких була видана ліцензія.

У разі прийняття Комісією рішення про відкликання ліцензії на здійснення однієї або кількох банківських операцій комерційний банк повинен у день отримання зазначеного рішення припинити здійснення нових операцій та забезпечити виконання зобов'язань банку за банківськими операціями, за якими відкликано ліцензію, перед кредиторами і вкладниками згідно з укладеними договорами. Банк зобов'язаний у триденний термін повернути Національному банку України раніше отриману ліцензію для заміни переліку дозволених операцій [1].

Підрозділи банківського нагляду Національного банку України та його регіональних управлінь здійснюють постійний контроль за дотриманням банком вимог НБУ щодо припинення операцій, за якими відкликано ліцензію. Якщо банк не припинив виконання банківських операцій, на які ліцензія була відкликана, Правління Національного банку України може ухвалити рішення про відкликання ліцензій на всі види банківських операцій.

Рішення про відкликання ліцензії на всі банківські операції приймається Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

У разі прийняття рішення про відкликання ліцензії на всі види банківських операцій Правління Національного банку України зобов'язує засновників, акціонерів (учасників) банку вирішити в двотижневий термін питання щодо форм подальшого функціонування банку або припинення його діяльності через реорганізацію чи ліквідацію.

Якщо зазначені вимоги не виконані, Правління Національного банку України на підставі пропозицій Комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків приймає рішення про ліквідацію банку.

Рішення Правління Національного банку України про відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій повідомляється всім банкам України, а також оповіщається у центральній пресі.

3. Проблеми формування ефективної політики процентних ставок центральними банками у кризових умовах

Важливою складовою державної макроекономічної системи регуляції банківського сектору є грошово-кредитна політика. Конституція України за Радою НБУ закріплює повноваження щодо розроблення основних засад грошово-кредитної політики (ГКП) та надає їй право здійснювати контроль за її проведенням [6].

Реалізація ГКП передбачає використання певного набору інструментів. Дія інструментів ГКП запускає механізм грошово-кредитної регуляції. Закон України "Про Національний банк України" визначає, що головними економічними засобами і методами ГКП є регулювання обсягу грошової маси через:

- визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для банків;

- процентну політику;

- рефінансування банків;

- управління золотовалютними резервами;

- операції з цінними паперами;

- регулювання імпорту та експорту капіталу;

- емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними.

Одним з найдієвіших та найоперативніших методів є процентна політика, правильне застосування якої сприяє зниженню системного ризику та забезпеченню стабільності банківської системи. Проведення розгорнутого дослідження особливостей застосування процентної політики НБУ сприятиме розроблення нових теоретичних підходів до вдосконалення ГКП, а також дасть змогу надати рекомендації щодо підвищення її ефективності у формуванні сприятливої кон'юнктури фінансового ринку.

Світова практика сформулювала такі закономірності зміни величини процентної ставки:

- корегування процентної ставки центральними банками варто здійснювати нечасто;

- змінювати ставку доцільно одноразово на незначну величину;

- монетарна влада зобов'язана дотримуватися адаптаційної політики, відповідно до якої між останім корегуванням і моментом зміни тренду ставки Центрального банку повинен існувати значний лаг.

Різкі зміни Центральним банком процентної ставки можуть бути інтерпретовані суспільством, як підтвердження помилковості заходів монетарної влади або як свідчення непослідовності ГКП. Це веде до втрати довіри до Центрального банку і, як наслідок, зниження ефективності ГКП [4].

Аналізуючи політику НБУ щодо визначення та корегування величини облікової ставки, доречно зазначити, що Національний банк визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів [1]:

- облікову ставку НБУ використовує одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші;

- облікова ставка є одним із чинників, що характеризує головні напрямки змін грошово-кредитного регулювання;

- облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими КМУ основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та береться до уваги під час складання Державного бюджету з подальшими змінами. Рівень облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку.

До уваги беруться тенденції розвитку та змін таких показників:

- фактичний та прогнозний рівень інфляції у відповідному періоді;

- фактичний та прогнозний рівень зміни індексу цін виробників промислової продукції, рентабельність основних галузей економіки;

- фактичний та прогнозний рівень реального ВВП;

- розмір дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття;

- фактичний та прогнозний розмір платіжного та торгового балансів; темпи приросту грошової маси в обігу;

- фактична та прогнозна структура випущених в обіг НБУ платіжних засобів у відповідному періоді;

- динаміка процентних ставок на міжбанківському ринку кредитних ресурсів;

- динаміка процентних ставок за кредитами та депозитами банків.

Такий перелік показників засвідчує врахування монетарною владою основних надбань теорії грошово-кредитного регулювання. Зокрема НБУ дотримується правила Тейлора, відповідно до якого зміна процентних ставок центральними банками повинна відбуватися, беручи до уваги показник розриву виробництва, а в разі наявності інфляції - відповідно її цільовий рівень. Національний банк під час визначення облікової ставки зважає й на інші чинники, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, зокрема, інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовують центральні банки країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною тощо.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базилевич В. Д. Реєстрація банків та ліцензування банківської діяльності [Електронний ресурс] / В. Д. Базилевич - Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.com/1278021242493/strahova_sprava/reyestratsiya_bankiv_litsenzuvannya_bankivskoyi_diyalnosti.

2. Лобозинська С. М. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ [Електронний ресурс] / С. М. Лобозинська. - 2013. - Режим доступу до ресурсу: http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/23608/1/55-380-386.pdf

3. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ: ЗАВДАННЯ, ФУНКЦІЇ, МЕРЕЖА ТА СТРУКТУРА [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.com/13761106/bankivska_sprava/natsionalniy_bank_ukrayini_zavdannya_funktsiyi_merezha_struktura.

4. ПРОЦЕНТНА ПОЛІТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=123557

5. Реєстрація і ліцензування комерційних банків [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://readbookz.net/book/55/2157.html.

6. Функції та операції Національного банку України [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.com/12191010/bankivska_sprava/funktsiyi_operatsiyi_natsionalnogo_banku_ukrayini.

Размещено на Allbest.ru