Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституційно-правове регулювання банківського кредитування

Важливе значення у процесі здійснення кредитних операцій банківськими установами має інституційне, законодавче та нормативно-правове забезпечення діяльності банків. Головними інституціями, які регламентують порядок здійснення банківської кредитної діяльності в Україні, є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк України, банківські установи тощо.

Кредитна діяльність банків регламентується Цивільним та Господарським кодексами України, Законами України, нормативно-правовими актами НБУ, статутами банків та кредитними договорами (рис. 2.3, див. с. 46).

Рис. 2.3. Інституційно-правове регулювання банківського кредитування в Україні

Серед основних законодавчих та нормативно-правових актів України, які регулюють кредитну діяльність банків, слід виділити такі:

1) Закон України "Про банки і банківську діяльність" - подає перелік операцій, зокрема кредитних, які можуть здійснюватися банками, що отримали ліцензію НБУ.

2) Закон України "Про Національний банк України" - визначає операції Національного банку, серед яких надання кредитів банківським установам для підтримки ліквідності, та регламентує здійснення Національним банком банківського регулювання і нагляду, зокрема, з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків.

3) Закон України "Про заставу" - розкриває основні норми застосування застави, вимоги до предмета застави, змісту і форми договору застави, збереження застави, її припинення та ін.

4) Закон України "Про іпотеку" - регулює взаємозв'язки між банківськими установами та позичальниками у сфері іпотечного кредитування, визначає моменти виникнення, застосування та припинення іпотеки; предмети іпотеки та вимоги, які ними забезпечуються, умови передачі нерухомого майна в іпотеку, описує державну реєстрацію та страхування предмета іпотеки, особливості надання в іпотеку різних видів нерухомого майна, порядок укладання договору іпотеки, висуває вимоги до змісту та форми заставної та можливості ЇЇ використання для рефінансування тощо.

5) Закон України "Про іпотечні облігації" - регулює діяльність щодо емісії та розміщення іпотечних облігацій банківських установ, визначає види іпотечних облігацій, правові засади їх обігу, вимоги до їх іпотечного покриття, умови виконання зобов'язань за іпотечними облігаціями, а також особливості державного регулювання і нагляду у цій сфері.

6) Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" - регламентує діяльність у системі іпотечного кредитування, порядок формування та обслуговування іпотечних активів, види та процедуру емісії іпотечних сертифікатів, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

7) Закон України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" - регулює діяльність в Україні бюро кредитних історій, визначає механізми врегулювання взаємозв'язків, які виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання позичальниками грошових зобов'язань, функціонування установ (бюро кредитних історій), пов'язаних з обміном інформації і забезпечення прав та інтересів суб'єктів кредитних історій.

8) Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" - визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

9) Закон України "Про страхування" - регулює процедуру здійснення страхування кредитних ризиків банківських установ, права та обов'язки страховика і страхувальника, порядок укладання договору страхування тощо.

10) Інструкція "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні" - регулює кредитну діяльність банківських установ шляхом визначених у ній Національним банком України нормативів кредитного ризику та їх граничних значень, яких повинні дотримуватися вітчизняні банки.

11) Положення "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" - подає критерії класифікації кредитних операцій, оцінку фінансового стану позичальника, класифікацію кредитного портфеля, порядок розрахунку резерву під кредитні ризики тощо.

12) Положення "Про порядок здійснення консорціумного кредитування" - визначає поняття банківського консорціуму, описує порядок надання консорціумах кредитів, укладення консорціумного договору, форми консорціумного кредитування тощо.

13) Положення "Про єдину інформаційну систему "Реєстр позичальників" - визначає учасників та регулює порядок роботи в єдиній інформаційній системі "Реєстр позичальників", що створена для обліку позичальників, які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банківськими установами.

14) Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту - регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним та вартості всіх супутніх послуг банку.

15) Методичні рекомендації щодо організації та функціонування системи ризик-менеджменту в банках України - визначають окремі положення управління кредитними ризиками в банках, структуру підрозділів з управління ризиками тощо.

Кредитні взаємозв'язки між банками і позичальниками визначаються на договірних засадах, через укладання кредитних договорів, які мають передбачати права і обов'язки сторін з належним оформленням справ за банківськими кредитами. При проведенні кредитної діяльності банківські установи також керуються кредитною політикою банку та внутрішньобанківськими положеннями щодо здійснення кредитних операцій.

Короткі підсумки

1. Банківський кредит виступає одним із джерел поповнення обігових коштів позичальника і відіграє важливу роль у розвитку національної" економіки. Кредитні операції банківських установ є основними активними операціями, оскільки дають змогу банку отримувати доходи у виді процентів, а позичальникам - задовольняти потреби у грошових коштах. Банківський кредит відображає економічні взаємозв'язки між суб'єктами господарювання: кредитором - банком, який надає кредити, і позичальником - суб'єктом кредитування, який отримує в тимчасове користування кредитні кошти. Позичальниками можуть бути фізичні, юридичні особи-суб'єкти господарювання, банки і небанківські фінансово-кредитні установи, держава.

2. В економічній літературі подаються різноманітні тлумачення таких понять, як: "позика", "позичка", "кредит", "банківський кредит", "кредитування" тощо. І саме від чіткого визначення цих понять залежить ефективність здійснення банківської кредитної діяльності.

3. Банківський кредит в економічній літературі розглядається як сума тимчасово вільних грошових коштів банку, які він надає чи зобов'язується надати позичальникові на умовах дотримання принципів кредитування. При цьому слід розмежовувати такі поняття як "позика" І "кредит". Зокрема, ці категорії відрізняються одна від одної як за колом суб'єктів і об'єктів, так і за умовами надання та джерелами формування коштів.

4. Банківські кредити можна класифікувати за різноманітними ознаками. Зокрема, за цільовим спрямуванням, групами позичальників, призначенням і характером використання, терміном користування, строками користування, характером забезпечення, характером повернення, видом процентної ставки, періодичністю сплати процентів, валютою надання, кількістю кредиторів, методами надання, формою надання, строками погашення, ступенем кредитного ризику, обсягами кредитних коштів тощо. При цьому немає одностайності у визначенні кількості ознак, за якими можна класифікувати кредити банків. Банківські установи самостійно можуть розробляти класифікації кредитів залежно від специфіки діяльності банку і позичальника та характеру кредитної операції, що проводиться.

5. Кредитування пройшло довгий шлях свого розвитку. Еволюція кредитної діяльності починалася ще від давніх часів, а виникнення кредитування було зумовлене розвитком торгівлі і обміну, поділом праці та появою перших банківських установ. При цьому різні періоди розвитку кредитування характеризувалися своїми особливостями, які стосувалися характеру самих кредитних операцій, цілей кредитування, груп кредиторів і позичальників, забезпечення кредитів, процентних ставок та регулювання кредитної діяльності.

6. Від початку незалежності України до сучасного етапу розвитку банківництва спостерігається значний розвиток кредитної діяльності банків та небанківських фінансово-кредитних установ. Кредити надаються позичальникам на різноманітні цілі, під різні види забезпечення. При цьому використовуються поширені у світовій практиці методи кредитування з урахуванням останніх тенденцій розвитку банківського бізнесу та використанням сучасних інформаційних технологій.

7. Інституційне регулювання кредитної діяльності банків в Україні здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, які розробляють та затверджують законодавчі і нормативно-правові акти щодо здійснення кредитної діяльності, а також банківськими установами, які формують положення кредитної політики. У процесі здійснення кредитної діяльності банківські установи керуються чинними законодавчими та нормативно-правовими актами України, статутами банків, внутрішньобанківськими положеннями з кредитування, розробленими кредитними інструкціями та кредитними договорами.

Механізми здійснення банківської кредитної діяльності

Джерела формування кредитних ресурсів банку

Здійснювати операції з кредитування господарських суб'єктів і населення банки можуть лише за наявності відповідних кредитних ресурсів, які формуються у процесі діяльності банків. Банківські установи можуть позичати однин в одного на договірних засадах ресурси, залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів тощо. За недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати кредити у Національному банку України.

Банківська установа здійснює свою діяльність у межах сформованого банківського капіталу. Банківський капітал - це сукупність банківських ресурсів у матеріально-речовій формі, у формі нематеріальних та фінансових активів, виражених у грошовій формі, сформованих за рахунок власних коштів (внесків учасників і акціонерів), залучених, тобто вкладів суб'єктів господарювання та населення, і позичених коштів на грошовому ринку, що використовуються для здійснення повномасштабної банківської діяльності з метою одержання прибутку. банк кредитування залучений капітал

Сукупність грошових коштів, які перебувають у розпорядженні банківських установ і використовуються ними для здійснення кредитних операцій, становлять кредитні ресурси банку.

Банківський капітал можна класифікувати за різними ознаками. Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелами утворення: власний, залучений та позичений.

Власний банківський капітал - це складова частина банківського капіталу, яка перебуває у власності банку, сформована за рахунок коштів власників, складається зі статутного і резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та інших фондів, сформованих за рахунок прибутку, і використовується для гарантування фінансової стійкості та прибутковості, а також служить для забезпечення довіри до банківської установи й використовується для здійснення банківської діяльності з метою одержання прибутку.

На відміну від капіталу суб'єктів господарської діяльності виробничої сфери, власний капітал банків мас невелику питому вагу в сукупному капіталі. Власний капітал виступає в першу чергу гарантом прибутковості й стабільності банківських установ, а також формується на страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, покриття поточних збитків від банківської діяльності.

Залучений та позичений капітал - це мобілізовані кошти банківських установ. Теоретично банки можуть вкладати у свої активи власні та мобілізовані кошти, однак для збереження своєї ліквідності банки формують у себе кредитний потенціал, який визначається так:

де КП - кредитний потенціал банку;

МК- мобілізовані кошти банку;

КОР - кошти обов'язкового резервування.

Основне джерело кредитного потенціалу банку - це залучені кошти. Залучений капітал банку є суттєвою частиною пасивів банку, яка в кілька разів перевищує його власний капітал. У ринковій економіці банківські установи виконують роль фінансових посередників, що дає їм змогу залучати великі суми вільних грошових капіталів і заощаджень, вкладаючи їх у різні види активів, які дають прибуток. Отже, специфікою банківської діяльності є те, що банк оперує переважно залученими коштами, тобто чужими грошима.

Залучений банківський капітал - це найбільша складова частина і основне джерело формування банківського капіталу, яка складається із коштів суб'єктів господарювання і населення, залучених банком на депозитних та поточних рахунках, і використовується для формування кредитних ресурсів та здійснення банківських операцій і надання послуг з метою одержання прибутку.

Залучений капітал є найбільшою частиною зобов'язань банку - це кошти юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади. Залучений банківський капітал можна класифікувати за різними ознаками (рис. 3.1, див. с. 54).

Р и с. 3.1. Класифікація залученого банківського капіталу

До основних джерел залучення коштів, які складають кредитний потенціал банку, відносять кошти суб'єктів господарювання. При цьому банки зацікавлені у прийманні депозитів і наданні кредитів одним і тим же клієнтам - менші витрати на вивчення фінансового стану. Кошти населення останнім часом почали займати у банках значне місце у формуванні кредитного потенціалу. У зв'язку з цим банки повинні враховувати чинники, які б сприяли збільшенню обсягу саме таких коштів.

Зокрема:

- розробляти нові, привабливі для вкладників види депозитів;

- розширювати мережу банківських установ, що обслуговуватимуть населення;

- вдосконалювати якість банківського обслуговування клієнтів;

- ставитися до кожного вкладника як до індивідуальної особистості тощо.

Однак, із розширенням банківської діяльності, поряд з традиційним джерелом формування банківського капіталу - залученням коштів клієнтів, виникає потреба в пошуках нових шляхів зростання капітальної бази. У випадку, якщо власного та залученого капіталів недостатньо для проведення всіх активних операцій, для банку виникає необхідність у позиченому банківському капіталі.

Позичений капітал банку - складова частина банківського капіталу, яка включає кошти, запозичені у кредиторів та інвесторів на грошовому ринку.

Основними джерелами запозичення коштів для банківських установ є:

- кошти, отримані від емісії та продажу боргових цінних паперів;

- кредити, отримані від НБУ;

- кредити, отримані від інших банків.

Отримання міжбанківських кредитів, особливо у формі рефінансування НБУ, та випуск на ринок цінних паперів власного боргу (ощадних сертифікатів, облігацій) значною мірою залежить від кон'юнктури кредитного ринку та ринку цінних паперів. При цьому такі кошти найчастіше є короткостроковими - до одного року, що не завжди вигідно для банків.

Кошти обов'язкового резервування, що є на кореспондентських рахунках банків у НБУ, необхідні їм для створення надійних гарантій для клієнтів у разі непередбачених виплат чи збитків.

Загальна сума кредитного потенціалу зменшується після видачі нових кредитів. Тому для недопущення неправильного їх розподілу в банках щоденно розраховують вільні кредитні ресурси:

де ВКР - вільні кредитні ресурси; КП - кредитний потенціал; К"ал. - кредити надані.

На формування кредитного потенціалу банку впливають різноманітні як внутрішні, так і зовнішні чинники. До основних чинників, що впливають на формування кредитного потенціалу, можна зачислити: збільшення кількості банківських клієнтів; збільшення коштів, наявних у банківських клієнтів; розширення мережі банківських установ; об'єднання коштів учасників банку та його клієнтів за цільовим призначенням (наприклад, створення загального фонду житлового будівництва) тощо.

Отже, для здійснення відповідного обсягу кредитних операцій банківські установи мобілізують вільні грошові кошти суб'єктів господарювання і населення та формують кредитні ресурси.

Размещено на Allbest.ru