Медичне страхування як підгалузь особистого страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медичне страхування

Медичне страхування - це страхування на випадок втрати здоров я з будь-якої причини, в тому числі у зв'язку з хворобою та нещасним випадком.

Як підгалузь особистого страхування відноситься до сфери загального страхування, але може бути як короткостроковим, так і довгостроковим.

Суть медичного страхування полягає в тому, що відносно за невелику плату страхувальник отримує право на обслуговування в медичних закладах за рахунок страхового фонду страхової компанії.

В світі склалося два типи систем фінансового забезпечення охорони здоров'я:

1. Американська, яка базується переважно на приватних джерелах.

2. Західноєвропейська, яка базується на суспільних фондах охорони здоров'я. Але при цьому не відкидається участь держави у формуванні фондів охорони здоров'я.

Джерелом поповнення цих фондів є внески роботодавців та найманих працівників і величина внесків роботодавців залежить від рівня захворюваності найманих працівників.

Медичне страхування може проводитись як в добровільній, так і в обов'язковій формах. Обом формам властиві свої переваги та недоліки. В той же час обов'язкове медичне страхування має одну суттєву перевагу - воно забезпечує регулярність надходження грошових коштів, створюючи, тим самим можливість планування медичної допомоги. В різних країнах залежно від особливостей розвитку охорони здоров'я віддається перевага тій чи іншій формі медичного страхування.

Що стосується України, то система охорони здоров'я населення має бюджетне фінансування. Медичне страхування знаходиться на першій позиції серед переліку видів обов'язкового страхування, визначених статтею 7 Закону України "Про страхування". Але поки що не існує єдиного концептуального підходу до запровадження обов'язкової форми медичного страхування.

Тим часом система охорони здоров'я населення України перебуває на дуже низькому та незадовільному рівні. Частково проблему поліпшення якості медичних послуг може вирішити добровільне медичне страхування як індивідуальне, так і колективне.

Суб'єктами добровільного медичного страхування є:

1. страхові компанії, які мають відповідну ліцензію;

2. страхувальники: фізичні та юридичні особи;

3. медичні заклади незалежно від форми власності.

Відносини між суб'єктами добровільного медичного страхування будуються на основі двох договорів: договору страхування, що укладається між страховиком та страхувальником, і договору на надання лікувально-профілактичної допомоги, який укладається між страховиком та лікувально-профілактичним закладом.

Договір добровільного медичного страхування укладається на підставі відповідної програми добровільного медичного страхування

Страхувальники, фізичні особи, мають право укладати договір як на свою користь, так і на користь третьої особи, яка буде вважатись застрахованою за цим договором

Страхувальники, юридичні особи, укладають договори тільки на користь третіх осіб, тобто трудового колективу, на який буде поширюватись страховий захист згідно з договором добровільного медичного страхування.

Обсяг страхової відповідальності за договором добровільного медичного страхування визначається переліком страхових випадків, при настанні яких у страховика виникає обов'язок зробити страхову виплату.

Страховим випадком визнається звернення страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування до медичної установи зі скаргами на здоров'я за умови, що симптоми захворювання відповідають переліченим у договорі випадкам, що вважаються страховими.

Страхова сума, у межах якої страховик несе відповідальність щодо виплат, визначається вартістю обраної страхувальником програми добровільного медичного страхування.

Програма є невід'ємною частиною договору страхування. Страховики можуть пропонувати програми, що відрізняються обставинами, за яких страхувальник буде отримувати медичну допомогу: амбулаторно, у стаціонарі, шляхом виклику медичної допомоги чи лікаря додому. Крім того, програми можуть бути розраховані тільки на надання допомоги дітям чи дорослим, відрізнятися переліком медичних установ, залучених до реалізації послуг із медичного страхування. І, нарешті, програми відрізняються вартістю, на яку впливають усі вище перераховані умови.

Отже, страховик виступає посередником між страхувальником та медичною установ. Він бере на себе зобов'язання не лише оплатити, але й організувати застрахованому одержання гарантованої договором медичної допомоги. Відповідно, страхова компанія здійснює страхову виплату шляхом перерахунку вартості лікування на розрахунковий рахунок медичної установи на підставі виставлених останньою рахунків. При цьому страховик контролює не лише відповідність виставлених рахунків передбаченим договором переліку послуг, але й якість цих послуг, захищаючи в спірних ситуаціях страхувальника.

Для допитливих. Медичне страхування осіб, які подорожують у різних справах за кордон, реалізується з використанням послуг асистанських компаній.

Асистанська кампанія - це організація, яка на високому професійному рівні здійснює цілодобову координацію надання допомоги застрахованим особам та контролює процес витрат для страхових компаній та корпоративних клієнтів.

Асистанс - перелік послуг (у рамках договору страхування), які надаються в потрібний момент через медичне, технічне і фінансове сприяння. Широко використовується в зарубіжних країнах для безпеки подорожуючих під час поїздок за кордон (у разі хвороби, нещасного випадку).

З практичної точки зору такі компанії дозволяють страховим організаціям реально реалізувати закладені в страхових полісах механізми захисту застрахованих у таких видах страхування, як медичне, автомобільного транспорту, вантажів тощо. Тобто для страховика співробітництво з асистанською компанією є засобом підвищення конкурентоспроможності страхових послуг, їх привабливості для потенційних клієнтів, оскільки клієнт купує не лише фінансову послугу, а й можливість негайно отримати необхідну допомогу у будь-якій точці земної кулі. Саме необхідність надання такої допомоги у міжнародному масштабі зумовила виникнення венеціанських мереж - компаній з розгалуженою системою філій, розміщених у різних країнах світу.

Стосовно економічної основи асистансу, необхідно зазначити, що страховим компаніям невигідно створювати у своїй структурі відповідні служби. По-перше, функція обслуговування не є власне функцією страхування, а, по - друге, - створення такого підрозділу є дуже затратним і призводить до збільшення витрат на ведення справи страховика. У той же час для асистанської компанії надання оперативної допомоги застрахованим - це основний вид діяльності, що дозволяє співробітничати з декількома страховиками, які потребують цих послуг.

Стосовно медичного страхування осіб, які від'їжджають за кордон, асистанські компанії, як правило, виконують такі функції:

1. цілодобово приймають заяви від застрахованих осіб зручною для них мовою;

2. укладають договори з медичними та технічними організаціями для швидкого реагування у випадку необхідності;

3. виступають незалежними експертами при оцінці страхового випадку;

4. спільно з іноземними партнерами здійснюють моніторинг страхового випадку від початку до закриття справи. Моніторинг страхового випадку для України має свою специфіку: виникає потреба більш ретельно перевіряти виставлені рахунки, при необхідності, вимагаючи додаткову інформацію та суму витрат по страховому випадку;

5. проводять аналіз та контроль рахунків щодо орієнтованої суми витрат, виставлених іноземними партнерами по кожному страховому випадку;

6. сприяють виявленню страхового шахрайства:

7. накопичують відомості та формують базу даних про недобросовісних страховиків та випадки шахрайства.

Описане передбачає страховий захист не тільки застрахованих осіб, а й забезпечення ефективної діяльності страхової кампанії, сприяючи якісному та швидкому наданню послуг щодо медичної допомоги застрахованим особам, які перебувають за межами країни.

Медичне страхування дає змогу подорожуючим за кордон громадянам укласти договори страхування на випадок раптового захворювання, тілесних ушкоджень внаслідок нещасного випадку, а також смерті під час перебування за кордоном.

Щодо обсягу страхового захисту, який може бути обраний за полісом, то він розподіляється на чотири категорії: А, В, С, Д.

Категорія А передбачає лише надання послуг невідкладної медичної допомоги і оплату медичних витрат та перевезення транспортним засобом до найближчої медичної установи; репатріацію у випадку хвороби до місця постійного проживання; репатріацію у випадку смерті; невідкладну стоматологічну допомогу.

Категорія В включає всі пункти, передбачені категорією А і забезпечує додатково візит третьої особи у випадку перебування в лікарні понад 10 діб; дострокове повернення застрахованої особи у випадку смерті найближчих родичів (чоловік, дружина, діти, батьки); евакуацію дітей.

Категорія С, включаючи категорії А та В, передбачає ще надання юридичної та адміністративної допомоги:

1. можливість зв'язатися з адвокатом;

2. допомога у порушенні справи про захист застрахованої особи;

3. повернення та відправлення багажу за іншою адресою;

4. передача термінових повідомлень;

5. допомога при втраті або викраденні документів для їх заміни (як правило, на суму не більше 200 доларів США).

Категорія В охоплює категорії А, В, С та додатково обумовлює надання допомоги при поломці особистого автотранспорту та захворюванні водія:

1. організація доставки всіх пасажирів до місця проживання в країні перебування (тільки в країнах Європи);

2. надання та оплата послуг іншого водія у разі захворювання водія;

3. забезпечення евакуації пасажирів у країну проживання.

МАЙНОВЕ СТРАХУВАННЯ

Сутність та особливості майнового страхування

Майнове страхування є обов'язковим елементом кожної соціально-економічної системи і в страховій літературі трактується як галузь страхової діяльності, де предметом страхового захисту виступають майнові інтереси фізичних та юридичних осіб, що не суперечать чинному законодавству і пов'язані з правом володіння, користування та розпорядження майном.

Економічне призначення майнового страхування полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних страхувальникові внаслідок знищення, пошкодження майна при настанні страхового випадку.

Усі види страхових послуг у галузі майнового страхування за статусом страхувальника поділяються на дві групи:

1. Послуги, що обслуговують майнові інтереси фізичних осіб;

2. Послуги, що обслуговують майнові інтереси юридичних осіб.

Такий розподіл пояснюється різним змістом правил страхування. З урахуванням цієї обставини структуру галузі майнового страхування формує дві підгалузі:

1. Страхування майна юридичних осіб;

2. Страхування майна фізичних осіб.

Проте є послуги, що мають універсальний характер і можуть бути реалізованими з метою забезпечення страхового захисту особистого майна громадян чи майна підприємств.

Галузь майнового страхування належить до сфери загального страхування (короткострокового ризикового) і має деякі особливості, що розглянуті у темі 2 "Класифікація страхування".

Раніше уже зазначалось, що за формою проведення страхування класифікується на добровільне і обов'язкове.

Обов'язкове майнове страхування складається з такого переліку видів страхових послуг:

1. страхування засобів водного транспорту;

2. страхування майнових ризиків користувача надр під час дослідно-промислового і промислового видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ;

3. страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законам України "Про угоди про розподіл продукції";

4. страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбаченій Законам України "Про нафту й газ";

5. страхування тварин (крім тих, що використовуються у цілях сільськогосподарського виробництва) на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, що визначені Кабінетом Міністрів України;

6. страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб;

7. страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування;

8. страхування майна, переданого у концесію;

9. страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням ЦКА;

10. страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запускам та експлуатацією її у космічному просторі;

11. авіаційне страхування цивільної авіації (має комплексний характер і охоплює, крім авіаційних суден цивільної авіації, що включені до Державного реєстру повітряних суден, також об'єкти, що за своєю сутністю належать до інших галузей страхування.

До добровільних видів майнового страхування, на які видається відповідна ліцензія належать:

1. страхування залізничного транспорту;

2. страхування наземного транспорту (крім залізничного);

3. страхування повітряного транспорту;

4. страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

5. страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

6. страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

7. страхування майна іншого, ніж вище перелічені види.

Види добровільного страхування реалізуються згідно з розробленими страховиками правилами (умовами) страхування, зареєстрованими в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Основи і умови добровільного страхування майна юридичних осіб

Умови добровільного страхування майна юридичних осіб, що пропонуються страховими компаніями, передбачають можливість страхового захисту не тільки майна, що належить підприємству, а й майна, що взяте у найм, лізинг, на зберігання переробку, комісію чи ремонт від фізичних та юридичних осіб.

Визначимо більш чітко можливі майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням такими видами майна:

1. будівлями, спорудами, устаткуванням, інвентарем, товарно-матеріальними цінностями, готовою продукцією, сировиною, матеріалами, та іншим майном, що належить підприємству та відображено у його балансі;

2. майно, отримане за договором лізингу, оренди (якщо воно не застраховане у орендодавця) чи прийняте від інших організацій і (або) населення.

Рухоме майно приймається на страхування і знаходиться під страховим захистом тільки на території, вказаній у договорі страхування.

При зміні місця перебування застрахованого майна підприємство повинно завчасно повідомити страховика й у випадку збільшення ступеню ризику сплатити додаткову премію, визначену страховою компанією.

На особливих умовах, визначених у договорі, страховик може взяти під страховий захист майно, незалежно від його місця перебування.

Резервуари (трубопроводи, апарати і т.п.), інше технологічне обладнання знаходяться під страховим захистом за умови, якщо вони перебувають у тому технологічному зв'язку між собою і використовуються для тих речовин та матеріалів, які було відображено у заяві на страхування, технологічному регламенті, монтажно-технологічних схемах та в інших документах, що є доповненнями до договору страхування.

Страхова компанія дозволяє підприємству використати вибіркове страхування. Тобто застрахувати окремі майнові об'єкти на власний вибір.

Не приймаються на страхування предмети, факт знищення яких складно встановити: грошові знаки, цінні папери, вироби з коштовних металів, напівкоштовного та коштовного каміння, рідкісні та антикварні предмети, слайди та фотокартки, предмети релігійного культу, філателістичні колекції, документи, рукописи, майно, яке знаходиться у застрахованому приміщенні, але не належить страхувальникові.

В договорі вказуються страхові ризики, обсяг страхової відповідальності, винятки зі страхових випадків та обмеження страхування.

Так, страховими ризиками є:

1. знищення або пошкодження майна внаслідок пожежі, удару блискавки;

2. знищення або пошкодження майна внаслідок землетрусу, виверження вулкану та дії підземного вогню, гірського обвалу, цунамі, бурі, урагану, граду, сходження снігових лавин, злив, повені, сильного снігопаду, просідання ґрунту.

В договорі можуть бути передбачені й інші події: вибух газу, котлів, машин, апаратів; аварії опалювальної, протипожежної, водопровідної, каналізаційної систем; проникнення води із сусіднього приміщення; крадіжки.

Найчастішою з небажаних подій на підприємствах є пожежі. Під поняттям "пожежа" слід розуміти неконтрольоване горіння, яке спричинило матеріальний збиток. Тому при укладенні договорів більшим попитом користується ризик знищення або пошкодження майна внаслідок пожежі, удару блискавки. Таке страхування називається пожежним. Страхові компанії відшкодовують також збитки, які виникли внаслідок безпосередньої дії вогню (пожежі), а також дії побічних явищ (тиск повітря або газу, тепло, дим), хоча захист від комплексу ризиків (стихійних лих, неправомірних дій третіх осіб та ін..) підвищує ступінь безпеки господарської діяльності підприємства. За погодженням сторін перелік страхових ризиків може бути розширений чи звужений.

Не відшкодовуються збитки, що виникли внаслідок таких причин:

1. обробки вогнем, теплом чи іншим термічним впливом на майно з метою переробки або в інших цілях (сушіння, зварювання, копчення, гаряча обробка тощо);

2. пошкодження тиском, що виник унаслідок вибуху, а також обробка вибухом чи тиском у виробничих чи інших цілях (зварювання вибухом, закріплення матеріалів вибухом, штампування тиском тощо);

3. використання вибухових речовин (динаміт, тротил тощо) та інших хімічних сполук або сумішей речовин, яким властиві швидкі екзотермічні реакції, що супроводжуються виділенням великої кількості тепла чи газів, спеціально призначених для проведення вибухів у тій чи іншій формах, чи для екзотермічних реакцій у режимі теплового вибуху тощо);

4. груба недбалість чи намір страхувальника (у тому числі з метою збільшення розміру страхового відшкодування);

5. порушення встановлених законодавством чи іншими нормативними актами правил та норм безпеки чи інших аналогічних норм;

6. неминучі в процесі роботи чи природно пов'язані з нею випадки самозагорання, корозії, гниття, природного зносу;

7. усякого роду військові дії, громадянська війна, народні збурення, страйки та їх наслідки, реквізиція, арешт, конфіскація, знищення чи пошкодження майна за розпорядженням цивільної чи військової влади;

8. дія бомб, мін, снарядів та інших знарядь війни;

9. радіоактивне забруднення та (чи) вплив ядерної енергії у будь-якій формі;

10. дія гризунів чи інших шкідників;

11. обвал будівель чи їх частин, якщо такий обвал не викликаний страховим випадком;

12. викрадення майна під час або безпосередньо після страхового випадку. Метою встановлення таких обмежень є підвищення відповідальності страхувальника за збереження майна.

Статтею 9 Закону № 2745-111 [4] визначено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості (страхової оцінки) майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

Значення страхової оцінки полягає в тому, що вона слугує головним орієнтиром для визначення страхової суми і с кількісним показником обсягу відповідальності страхової компанії

Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.

Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються за розміром фактичної собівартості або за цінами, що діяли на день укладання договору з вирахуванням зносу; об'єкти в стадії незавершеного будівництва - за розміром матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку; продукція в процесі виробництва або обробки - за вартістю витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці; для майна, отриманого за договорами оренди, лізингу - дійсна (балансова) вартість за даними бухгалтерського обліку підприємства, якому належить це майно, але не більше суми, в межах якої страхувальник несе відповідальність перед власником.

Майно може бути також застраховане за відновною вартістю.

Знос за основними засобами розраховується на основі норм амортизаційних відрахувань, визначених діючим законодавством.

Страхова сума може дорівнювати дійсній вартості майна, що гарантує повне відшкодування завданих збитків з урахуванням механізму дії безумовної (умовної) франшизи, якщо вона передбачена договором страхування.

Якщо ж майно прийняте на страхування у певній частці (відсотку) від його повної вартості, то всі об'єкти вважаються застрахованими на таку частку (відсоток). Відхилення страхової суми від страхової оцінки змушує страхову компанію здійснювати відшкодування збитків за системою пропорційної відповідальності, за якої страхове відшкодування виплачується пропорційно до тієї частки збитків, яку становить страхова сума до страхової оцінки.

Невідповідність між страховою сумою та страховою оцінкою породжує проблему неповного страхового захисту майна. Існує загроза, що в період дії договору може відбутися зростання цін. Повністю нейтралізувати вплив зростання цін на страхову оцінку майна неможливо, але є можливість зменшити його наслідки. Ефективним, але складним шляхом вирішення цієї проблеми є страхування з умовою відшкодування витрат, віднесених до реальної (ринкової) вартості майна на день його пошкодження (загибелі). У цьому разі можливе використання умов укладання договору на річний термін з періодичним коригуванням страхових платежів. Застосування таких договорів означає, що і страховик, і страхувальник беруть на себе ризик переплати або недоплати залежно від частоти настання страхового випадку.

Страховий тариф встановлюється персонально для кожного страхувальника і залежить від місця розташування майнового об'єкта, його технічного стану, організації охорони, пожежної безпеки, інших даних, що впливають на ступінь ризику, та статистичних даних збитковості.

Величина страхової премії залежить від страхового тарифу, страхової суми та деяких інших умов. Наприклад, франшизи. Якщо в договорі зазначається франшиза, то страхувальник може отримати знижку зі страхової премії.

Якщо в період дії договору настає страховий випадок, то всі зусилля - страхувальник повинен спрямувати на зменшення його негативних наслідків, для страхової компанії однією з найскладніших і найвідповідальніших операцій є визначення розміру збитку та розміру виплати страхового відшкодування при настанні страхових випадків з майном підприємства.

Термін повідомлення про страховий випадок, як правило, встановлюється в межах трьох робочих днів. Страхова компанія, визнавши, що подія, яка призвела до загибелі або пошкодження майна, є страховим випадком, протягом п'яти-десяти днів з моменту отримання заяви від страхувальника повинна скласти страховий акт, зазначивши в ньому факт, причини та наслідки страхового випадку, а також розмір матеріального збитку.

Розмір збитку у разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, що належить до основних засобів, визначається на основі його дійсної вартості за вирахуванням вартості залишків, а у разі пошкодження згаданих будівель, споруд тощо - на основі вартості відновлення (ремонту), але в межах страхової суми.

До суми збитку входять також втрати внаслідок вжитих заходів, необхідних для рятування майна, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випадку.

Термін виплати страхового відшкодування вказується у договорі страхування. У більшості випадків він не перевищує 15 днів від дня складання страхового акту та отримання всіх необхідних документів, що підтверджують факт настання страхового випадку.

Особливості страхування майна сільськогосподарських підприємств

Для економічної і продовольчої безпеки держави та створення сприятливих умов для розвитку аграрного сектору економіки необхідно забезпечувати сільськогосподарським підприємствам належний страховий захист. З цією метою було запроваджено обов'язкове страхування врожаю, порядок та умови здійснення якого визначались Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 1000 "Про затвердження порядку та правил проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур та цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності" [34].

Проте у 2012 році сільськогосподарське страхування зазнало значних змін у зв'язку з прийняттям Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою" від 02.09.2012 р. № 4391-І7[див. додаток А].

За раніше діючих умов страховими ризиками у разі страхування врожаю визнавались град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, сель, посуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками.

Не підлягав обов'язковому страхуванню врожай природних сінокосів і пасовищ; сільськогосподарських культур, що посіяні на зелене добриво; сільськогосподарських культур, що висівалися понад три роки і жодного разу підприємства не одержали врожаю; підпокривних та безпокривних багаторічних трав; посівів та багаторічних насаджень плодоносного віку, які не розміщені в зоні офіційного землевпорядкування. Страхова оцінка (СО) врожаю с/г культур визначалась:

страхування медичний хвороба

Вср - врожайність середньорічна за попередні 5років (и/га) ЗП - фактична площа посіву чи посадки (га) Ц-ціна одного центнера врожаю за минулий рік (грн.) СО врожаю багаторічних насаджень визначається аналогічно. . Страхова сума не могла перевищувати 70% розрахованої страхової оцінки врожаю.

Загальним збитком вважалась повна чи часткова втрата застрахованого врожаю. Якщо врожай повністю знищувався, то збиток відповідав обсягу страхової суми, якщо частково пошкоджувався, то для обчислення суми збитку (3) використовували такий підхід:

де Вф - фактична врожайність, ц/га

Якщо на звільненій чи пошкодженій площі пересівались чи підсівались с/г культури, то сума збитків зменшувалась на вартість врожаю пересіяних або підсіяних культур.

Обов'язкове страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків проводилось з метою забезпечення економічної та продовольчої безпеки держави та на підставі Постанови Кабінету Міністрів від 23 квітня 2003р. № 590 "Про затвердження порядку та правил проведення обов'язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків", а також з метою створення сприятливих умов для розвитку племінної справи в аграрному секторі економіки, захисту економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників.

Обов'язковому страхуванню підлягали:

1. Племінні тварини: велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні (чистопорідні або одержані за затвердженою програмою породного вдосконалення тварини, що мають племінну (генетичну) цінність і можуть використовуватися в селекційному процесі) віком від 1 року;

2. Зоопаркові тварини віком від 1 року;

3. Циркові тварини віком від 1 року.

Обов'язковому страхуванню не підлягали тварини, що перебувають у місцевості, в якій введено карантинні обмеження, за винятком видів тварин, несхильних до хвороби, щодо якої введено зазначені обмеження; хворі, виснажені та ті, що перебувають у стані дородового чи післяродового залежування; тварини, у яких за результатами останніх досліджень установлено позитивну реакцію на бруцельоз, лейкоз або туберкульоз.

Страхова сума визначалась за балансовою вартістю, але не може перевищувати ринкової вартості тварини.

Договір передбачав франшизу, розмір якої становив 10 % страхової суми на страховий випадок.

Максимальні розміри страхових тарифів - 5% страхової суми.

Розмір прямих збитків у разі вимушеного забою тварин визначався як різниця між страховою сумою, встановленою договором на кожну тварину, і вартістю придатних до вживання/переробки м яса, шкіри тощо.

Під час визначення прямого збитку обов'язково враховувався норматив виходу м'яса від живої ваги тварини, зданої на вимушений забій.

Якщо кількість придатного до вживання/переробки м'яса була менша за норматив виходу, розмір збитків обчислювався як різниця між страховою сумою, встановленою договорам на кожну тварину, і вартістю придатного до вживання/переробки м яса, вихід якого визначався за нормативом виходу м'яса живої ваги тварини, зданої на вимушений забій.

Вартість придатних до вживання/переробки м'яса, шкіри тощо встановлювалась на підставі документа спеціалізованого підприємства, до якого тварину здано на вимушений забій або якому продано м'ясо, шкіру тощо.

У разі, коли внаслідок страхової події м'ясо, шкіру тощо вимушено забитої тварини спеціалістом ветеринарної медицини було визнано непридатними до вживання/ переробки і страхувальник здав його до спеціалізованого підприємства, страхове відшкодування виплачувалось у розмірі, що становила різницю між страховою сумою, встановленою договором на кожну тварину, і сумою, отриманою страхувальником за здане м'ясо, шкіру тощо.

Якщо страхувальником було подано документ про вартість зданої на вимушений забій тварини у живій вазі, страхове відшкодування виплачувалось у розмірі, що становила різницю між страховою сумою, визначеною договором на кожну тварину, і сумою, отриманою страхувальникам за здану тварину.

Якщо м'ясо, шкіру тощо було визнано повністю непридатними до вживання/переробки, розмір збитків визначався в межах страхової суми, встановленої на кожну тварину.

У розрахунок прямих збитків включались також витрати на ліки, введення їх хворій тварині, транспортні витрати за доставку тварини за направленням спеціаліста ветеринарної медицини на м'ясозаготівельний пункт, а в разі загибелі тварини - витрати на розтин туші та доставку до відповідного спеціалізованого підприємства.

Якщо у день настання страхового випадку в господарстві страхувальника утримувалося більше тварин страхового віку і одного виду, ніж застраховано, страхова сума, визначена у договорі, ділилась на фактичну кількість тварин. Страхове відшкодування у такому разі виплачувалось у розмірі страхової суми на одну тварину.

Решта тварин вважались застрахованими до кінця терміну дії договору страхування.

У разі внесення страхувальником чергового платежу не в повному обсязі прямий збиток відшкодовувався пропорційно сумі внесених страхових платежів.

трахування транспортних засобів і вантажів

Страхування транспортних засобів (страхування каско) охоплює страхування наземного, авіаційного та морського транспорту.

Страхування каско - страхування вартості засобів транспорту (суден, літаків, залізничних вагонів, автомобілів) без урахування вантажів.

Страхування авто-каско трактується як вид страхування, що передбачає страховий захист збитків, котрі можуть виникнути внаслідок пошкодження, повного знищення або втрати автотранспортного засобу чи окремих його частин у разі настання подій, передбачених страховим договором.

Страховим захистом покриваються майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству та пов'язані з правом володіння, користування й розпорядження засобом наземного транспорту, термін експлуатації якого не перевищує 10 років. Разом із транспортним засобом на страхування береться відповідне приладдя та додаткове обладнання до нього

Страховими випадками є знищення пошкодження або втрата транспортного засобу внаслідок: дорожньо-транспортної пригоди; стихійних лих (бурі, повені, землетрусу та ін.), нападу тварин, пожежі або вибуху у транспортному засобів; протиправні дії третіх осіб (крім угону та крадіжки); угон та крадіжки.

Не страхуються від угону автотранспортні засоби, які не обладнані протиугонними пристроями.

Страхова сума встановлюється на підставі страхової оцінки автотранспортного засобу. Дійсна вартість може бути визначена експертним шляхом, на підставі каталогу офіційного дилера чи рахунку-фактури заводу виробника.

На ринку пропонуються страхові тарифи в розрізі ризиків, сума яких становить сукупний базовий страховий тариф. Він може змінюватись у більшу чи меншу сторону в залежності від ступеню ризику, який визначають тип автотранспортного засобу, стаж водія, наявність та тип протиугонного пристрою тощо. На величину тарифної ставки впливає також тарифна політика страховика, що ураховує кон'юнктуру страхового ринку.

Договір може укладатись на термін від декількох днів до одного року і набуває чинності з 00 годин дня наступного за днем надходження страхового платежу на розрахунковий рахунок страхової компанії.

Власна участь страхувальника у покритті збитків реалізується за допомогою безумовної франшизи, що встановлюється кожною страховою компанією з урахуванням індивідуальних рис об'єкта страхування, виду ризику тощо. Крім того існує численний перелік обмежень щодо виконання страховиком свого основного обов'язку.

При настанні страхового випадку відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки, виключаючи втрачену вигоду, витрати на оренду чи наймання транспортного засобу, моральну шкоду тощо.

Розмір збитку визначається:

1. при повному або конструктивному знищенні автотранспортного засобу - у розмірі його дійсної вартості по договору страхування за вирахуванням вартості вузлів, деталей та устаткування, що придатні для подальшого використання або реалізації;

2. при пошкодженні автотранспортного засобу чи додаткового обладнання - в розмірі витрат на Його відновлення (з урахуванням зносу на день настання страхового випадку) згідно з кошторисом-розрахунком , який складено експертом страховика і погоджено зі страхувальником.

Витрати на відновлення включають:

1. витрати на матеріали і запасні частини , що необхідні для ремонту , по цінах на дату страхового випадку за вирахуванням зносу частин, вузлів, агрегатів та деталей, які замінюються в процесі відновлення (ремонту);

2. витрати на оплату ремонтних робіт за тарифами на дату настання страхового випадку.

При визначенні суми страхового відшкодування враховуються страхова сума, різниця між страховою сумою і зазначеною у заяві на страхування вартістю автотранспортного засобу та франшиза.

Якщо майно було прийнято на страхування у зазначеній частці ( % ) від повної його вартості, то страховик здійснює виплату страхового відшкодування за системою пропорційної відповідальності. Остаточний розмір страхового відшкодування визначається за вирахуванням франшизи.

Размещено на Allbest.ru