Організація антикризового управління в банківському секторі економіки

У статті проведений аналіз основних напрямків антикризового управління в банківському секторі економіки, та запропоновано напрями його використання для стабілізації національної банківської системи в сучасних умовах.

Постановка проблеми. Сучасна економічна ситуація в Україні вимагає розробки принципово нових підходів до антикризового управління в банківському секторі з урахуванням наслідків глобальної фінансової кризи. У зв'язку з цим, зростає необхідність розробки та обґрунтування таких механізмів управління в банківському секторі, які б дали змогу мінімізувати можливість виникнення фінансових криз та забезпечити фінансову стійкість банківського сектору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам антикризового управління, присвячено роботи таких відомих українських вчених: О.Барановського [2], О. Дзюблюка, І. Д'яконової [4], І. Лютого, В. Міщенка, O. Петрика [1].

У зарубіжній економічній науці сутність фінансових криз досліджували А. Архипов, М. Бордо, А. Веласко, Р. Глік, Д. Даймонд, Р. Дорнбуш, М.Куінтін, P. Манделл, Г. Мінскі, Е. Роуз, А. Ряховська, С. Фішер, Д. Холшер та ін. Незважаючи на велику кількість опублікованих праць, недостатньо обґрунтованими залишаються методи антикризового управління та забезпечення стійкого функціонування й розвитку вітчизняного банківського сектору в умовах реформування.

Метою статті є дослідження сучасних підходів до організації антикризового управління в банківському секторі та пошук напрямів його покращення на підставі аналізу закордонних практик.

Виклад основного матеріалу. Економічна криза в Україні, як і в багатьох інших країнах, розпочалася з проблем у банківському секторі. Спад виробництва, масштабів будівництва, купівельної спроможності населення сприяли різкому збільшенню неповернених кредитів. Систематичне зниження ліквідності банків призвело до панічних настроїв населення, масового зняття коштів з банківських рахунків.

Варто відмітити що банківський сектор економіки забезпечує безперебійне функціонування всієї фінансової системи країни. Саме тому кожна країна зацікавлена в тому, щоб діяльність банків була регульованою, ефективною і надійною, забезпечувала безпеку і зростання економіки, протистояла кризам і захищала вклади клієнтів.

За 2014 рік кількість банків, які мають банківські ліцензії Національного банку України, скоротилася з 180 до 163 банків (рис.1). Протягом року було визнано неплатоспроможним 33 банки, по 17 з яких були прийняті рішення про ліквідацію. Зазначимо, що кількість банків з іноземним капіталом зросла з 49 до 51 банку (31% від загальної кількості банків, що мають ліцензію), з них 19 банків (12%) - зі 100% іноземним капіталом [7].

антикризовий управління банківський сфера

Рис. 1. Кількість банків в Україні з банківською ліцензією. Джерело: побудовано автором з використанням [7]

Варто відмітити, що динамічний розвиток кризових явищ і поглиблення невизначеності в банківському секторі економіки потребують розробки і впровадження ефективних заходів антикризового управління.

Антикризове управління в банківському секторі слід розуміти як передкризове управління, яке здійснюють для своєчасного виявлення та прийняття рішень, і передбачає систему профілактичних заходів щодо відновлення порушеної рівноваги, мінімізацію втрат конкурентоспроможності; управління в умовах кризи, що передбачає оцінку кризової ситуації, виявлення факторів, що зумовили виникнення кризи, вивчення слабких та сильних сторін установи, оцінку потенційних можливостей щодо подолання кризи, пошук шляхів мінімізації негативних наслідків кризи, відновлення фінансової стійкості [2].

Механізм антикризового управління має забезпечувати адаптацію банку до змін зовнішнього та внутрішнього середовищ, що надасть можливість в результаті впровадження цього механізму у практичну діяльність банку забезпечувати його стійке функціонування й розвиток за будь-яких економічних, політичних і соціальних перетворень в світі, або у внутрішньому середовищі.

Зважаючи на значні негативні наслідки системної банківської кризи й актуальність цього питання зарубіжні дослідники Д. Холшер та М. Куінтін виокремлюють три етапи антикризового управління в умовах системної банківської кризи, на кожному з яких може використовуватись певний набір інструментів.

На першому етапі після виявлення системних ознак кризи органи державної влади повинні вжити негайні заходи, спрямовані на перешкоджання поширенню кризи на всю систему. Оскільки у минулому для 62% банківських криз було характерним різке зниження загального обсягу депозитів, пріоритетним завданням є зупинення “набігів” вкладників шляхом відновлення їх довіри до банківського сектору. Такі заходи полягають переважно у використанні фінансових інструментів: розширення схеми гарантування банківських депозитів, надання підтримки ліквідності банків, у тому числі за менш жорстких умов, ніж за нормальних обставин, а також структурного інструменту - невідкладної ліквідації цілковито неплатоспроможних банків.

Другий етап характеризується системною реструктуризацію банків, що спрямована на відновлення платоспроможності та прибутковості, виконання ними функцій фінансових посередників. Зазвичай цей процес є досить тривалим, він повинен розпочинатися з розробки дієвого правого та інституційного поля для здійснення реструктуризації банків. Першим кроком безпосередньо для проведення реструктуризації є оцінка активів банків з метою визначення їх поточного стану.

Варто наголосити, що необхідно розрізняти фінансову та операційну реструктуризацію. Фінансова реструктуризація спрямована на покращання балансу банків шляхом залучення додаткового капіталу (за рахунок отримання коштів від існуючих чи нових власників або від уряду, тобто вливання приватного чи державного капіталу), скорочення зобов'язань (завдяки списанню певних боргів), чи шляхом підвищення вартості активів (за рахунок підвищення відновної вартості проблемних кредитів чи забезпечення). В свою чергу, операційна реструктуризація спрямована на відновлення прибутковості банку за рахунок використання операційних інструментів.

Відновлення платоспроможності є більш швидким і простим процесом, однак для закріплення ефективності реформ фінансова реструктуризація повинна доповнюватись операційною реструктуризацію, спрямованою на відновлення прибутковості діяльності банків, що потребує більших затрат часу та праці. Доцільнішим є здійснення реструктуризації окремо створеною державною установою, а не центральним банком, який повинен залишатися напоготові надати підтримку життєздатним банкам.

На третьому етапі з метою доповнення процесу реструктуризації банків проводиться робота з проблемними активами, до яких відносять моніторинг працюючих кредитів; раннє реагування менеджменту на виникнення проблемних ситуацій щодо повернення кредитів; аналіз варіантів та вибір стратегії роботи з проблемними активами; відновлення функціонування проблемних кредитів; стягнення заборгованості за проблемними кредитами.

Завданнями “реабілітації” активів є максимізація вартості проблемних активів, мінімізація втрат банку тощо. Управління такими активами може здійснюватись шляхом: самостійної реструктуризації банком або списання їх вартості з балансу; передачі або продажу “поганому банку”, компанії з повернення кредитів чи приватній компанії, що спеціалізується на управлінні проблемними активами; передачі або продажу централізованій компанії з управління активами, що є зазвичай державною установою [3].

Механізм антикризового управління має забезпечувати адаптацію банку до змін зовнішнього та внутрішнього середовищ, що надасть можливість в результаті впровадження цього механізму у практичну діяльність банку забезпечувати його стійке функціонування й розвиток за будь-яких економічних, політичних і соціальних перетворень в світі, або у внутрішньому середовищі.

До основних стратегічних напрямків антикризового управління банківською діяльністю в сучасних умовах необхідно віднести створення умов для збільшення ресурсної бази банків. Це можливо досягти шляхом встановлення стійкої довіри населення до фінансових установ за рахунок створення стійкої системи гарантування вкладів.

Ефективна система гарантування вкладів є важливим чинником конкурентоспроможності банківської системи України в умовах глобалізації, оскільки вона створює умови для розв'язання важливих завдань таких, як сприяння створенню та мобілізації грошових заощаджень, захисту вкладників від ризиків, підвищення ефективності управління грошово-кредитним сектором економіки.

Для налагодження економічної діяльності банківських установ та виходу з кризи необхідне активне використання економічних та адміністративно-законодавчих важелів, системний, збалансований підхід до кредитної та депозитної політик банківських установ, вироблення чітких напрямів залучення заощаджень населення до інвестиційної та іншої діяльності.

Загальна політика держави повинна бути зорієнтована на ефективне залучення та розміщення національних фінансових ресурсів. Думка про те, що економіка країни не володіє значними фінансовими ресурсами, не є правильною, оскільки на 1 січня 2013 року банками було зосереджено 954 млрд. грн, зокрема:

- кошти фізичних осіб - 364,7 млрд. грн, або 38,1%;

- кошти суб'єктів господарювання - 202,6 млрд. грн, або 21,2%;

- міжбанківські кредити та депозити - 119,3 млрд. грн, або 12,5% [3].

Існує необхідність удосконалення системи ризик менеджменту банку.

Вона повинна визначати всі рішення та дії, які вживаються з метою уникнення, зменшення ризику, переносу його на іншу ділянку, установлення лімітів ризику або відверто його прийняття. Система ризик-менеджменту також повинна охоплювати банк в цілому - зверху до низу, включаючи спостережну раду, вище керівництво, департамент управління і контролю ризику та, звичайно, підрозділи, які безпосередньо здійснюють операції, через які банк наражається на ризики.

Особлива увага повинна бути приділена ризику ліквідності, платоспроможності та банкрутства. Незважаючи на те, що форми прояву кризових явищ можуть змінюватися, центральний банк як основний регулятор має сформувати дієву систему моніторингу, за допомогою якої можна було б ретельно дослідити загальні ознаки кризових чинників, що наближаються:

- надлишкову ліквідність на фінансовому рику;

- надмірний приплив короткострокового капіталу у певні сектори економіки;

- швидке зростання цін на певні види активів (наприклад, нерухомість) [1].

Національний банк України змінюючи вимоги до формування банками обов'язкових резервів (середній розрахунковий норматив обов'язкового резервування за 2015 рік порівняно з попереднім роком не змінився і становив 2,1%), процентної політики (середньозважена процентна ставка за всіма інструментами рефінансування складає 11,96% в 2015 р) та в комплексі з іншими монетарними інструментами впливає на значну частку вільної ліквідності банківської системи що сприяє стабілізації ситуації на валютному ринку, збільшенню внутрішньої вартості гривні та інфляції.

Хоча практично неможливо точно передбачити виникнення кризових явищ, певна прогнозна оцінка можливих ризиків дає змогу розробити альтернативні варіанти діяльності на ринку з метою попередження криз і підтримання збалансованого функціонування банків.

При формуванні концепції антикризового управління в банківському секторі доцільно враховувати вплив монетарних інструментів, які використовують центральні банки для стабілізації грошово-кредитного ринку. Сукупність таких монетарних інструментів формується виходячи із основних засад грошово-кредитної політики. Як свідчить практична діяльність, проведення грошово-кредитної політики підпорядковується кільком цілям: рівню обмінного курсу національної валюти щодо іноземних валют, рівню інфляції, темпам зростання окремих монетарних агрегатів тощо.

Висновки. Розробка ефективної програми антикризового управління в банківському секторі економіки та дослідження її впливу на рівень економічного зростання в державі має важливе значення. Реалізація антикризових заходів в банківському секторі через застосування широкого спектру інструментів антикризового управління має розглядатися як джерело економічних зрушень, підвищення рівня життя населення, стримування інфляційних процесів та стимулювання розвитку підприємницької діяльності, що в свою чергу відповідає стратегічним цілям розвитку держави.

Таким чином, основні напрями антикризового управління банківською діяльністю повинні бути спрямовані на стратегічні орієнтири стабільного функціонування банків, досягнення конкурентних переваг на ринку з урахуванням ризиків з метою настання стабілізації та ліквідації або уникнення кризових явищ. Важливою є орієнтація загальнодержавної політики на ефективне залучення та розміщення національних фінансових ресурсів.

Список використаних джерел

1. Афанасьєва О. Б. Зарубіжний досвід антикризового управління в банках / О. Б. Афанасьєва // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : зб. наук. праць // Державний вищий навчальний заклад “Українська академія банківської справи Національного банку України” - Суми, 2010. - Вип. 29. - С. 159-167.

2. Барановський О. Антикризові заходи урядів і центральних банків зарубіжних країн / О. Барановський // Вісник Національного банку України - 2009. - № 4. - С. 8-19.

3. Барановський О. Проблемні банки: виявлення й лікування / О. Барановський // Вісник Національного банку України - 2009. - № 11. - С. 18-31.

4. Бережний О. Ризики використання послуг банків для легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансування тероризму в системі банківських ризиків / О. Бережний // Вісник Національного банку України. - 2009. - № 4. - С. 3-7.

5. Дзюблюк О. Грошово-кредитна політика в період кризових явищ на світових фінансових риках / О. Дзюблюк // Вісник Національного банку України. - № 5. - 2009. - С. 2030.

6. Котенко О. О. Напрямки впровадження елементів антикризового управління в комерційних банках України [Електронний ресурс] / О. О. Котенко // Сьома Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція “Сучасний соціокультурний простір 2010”.

7. Основні показники діяльності банків України у 2008 - 2015 роках за матеріалами Національного Банку України

Размещено на Allbest.ru