Управління кредитним портфелем ПАТ "Альфабанк"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи управління кредитним портфелем банку

1.1 Економічна сутність та склад кредитного портфеля банку

1.2 Методи управління кредитним портфелем банку

1.3 Законодавче регулювання кредитних операцій

2. Оцінка ефективності управління кредитним портфелем ПАТ «Альфабанк»

2.1 Організаційно-економічна характеристика ПАТ «Альфабанк»

2.2 Аналіз стану кредитного портфеля ПАТ «Альфабанк»

2.3 Аналіз якості та доходності кредитного портфеля ПАТ «Альфабанк»

3. Шляхи удосконалення управління кредитним портфелем ПАТ «Альфабанк»

3.1 Шляхи мінімізації кредитного ризику

3.2 Перспективи розвитку кредитних операцій ПАТ «Альфабанк»

4. Охорона праці у банку

4.1 Перелік нормативно-правових документів, які нормують дотримання правил охорони праці у банку

4.2 Дотримання санітарно-гігієнічних вимог у ПАТ «Альфабанк»

5. Цивільний захист в надзвичайних ситуаціях

5.1 Вихідні дані

5.2 Виконання завдання

Висновки

Список використаних літературних джерел

Додатки кредитний портфель банк альфабанк

Вступ

Починаючи із листопада 2013 року, Україна знаходиться у стані політичних та економічних потрясінь. У лютому 2014 року Парламент України проголосував рішення щодо відновлення дії Конституції 2004 року та відставку чинного Президента. Нові президентські вибори відбулися у травні 2014 року, і був сформований перехідний уряд. У березні 2014 року Крим, автономна республіка у складі України, був фактично анексований Російською Федерацією.

Українська гривня девальвувала щодо основних світових валют, і для підтримання стабільності економіки необхідне істотне зовнішнє фінансування. Національний банк України запровадив низку стабілізаційних заходів для обмеження відтоку коштів клієнтів із банківської системи України та вирішення питання ліквідності українських банків, у тому числі:

тимчасові обмеження стосовно обробки банками клієнтських платежів, зокрема, встановлення мінімального строку у чотири банківські дні для здійснення купівлі іноземної валюти за дорученням юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

тимчасові обмеження на придбання іноземної валюти на міжбанківському ринку для дострокового погашення резидентами кредитів від нерезидентів у іноземній валюті;

обмеження на видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати банків у межах до 15 тисяч гривень на добу на одного клієнта та введення обмежень щодо переказу коштів клієнтів в іноземній валюті;

здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти за гривні на міжбанківському валютному ринку України виключно на умовах «тод», «том» або «спот». Операції без фізичного постачання валюти заборонено.

У лютому 2014 року суверенний кредитний рейтинг України було понижено, і він досяг рівня CCCР із негативним прогнозом. Протягом березня 2014 перехідний уряд України здійснив низку заходів для стабілізації економіки та фінансів та зменшення політичної та соціальної напруги. Уряд відновив переговірний процес із місією Міжнародного Валютного Фонду щодо рефінансування заборгованості та виділення стабілізаційних кредитів, а також кредитів на реформування економіки та державного управління. Міжнародні організації, США та Європейський Союз зголосилися надати суттєву фінансову допомогу на реструктуризацію та підтримку української економіки. Стабілізація економіки знаходиться, в значній мірі, в залежності від успішності дій уряду України, разом з тим, подальший розвиток політичної ситуації на разі неможливо передбачити.

Актуальність теми підтверджується тим, що прийняття ризиків та формування кредитного портфелю - основа банківської справи. Банки мають успіх лише тоді, коли прийняті ризики розумні, контрольовані й у межах їхніх фінансових можливостей та компетенції. Активи, в основному кредити, повинні бути досить ліквідні для того, щоб покрити будь відтік коштів, витрати і збитки при цьому забезпечити прийнятний для акціонерів розмір прибутку. Досягнення цих цілей лежить в основі політики банку з прийняттю ризиків та управління ними.

В зазначених умовах для підвищення ефективності діяльності банків в сфері кредитування оптимальним засобом має стати розвиток системи ринкових досліджень в діяльності банківських установ. Цим пояснюється вибір теми дипломного дослідження.

Об'єктом дипломного дослідження є Публічне акціонерне товариство «Альфабанк» (далі ПАТ «Альфабанк»). Предметом дослідження є методи управління кредитним портфелем об'єкту дослідження та шляхи їх вдосконалення.

В дипломному дослідженні ставляться наступні цілі:

- систематизувати теоретичні основи формування кредитної політики банку;

- дослідити фактори впливу на ефективність процесу формування кредитної політики ПАТ «Альфабанк»;

- розробити та економічно обґрунтувати рекомендацій щодо оптимізації кредитної політики ПАТ «Альфабанк».

Досягнення зазначених цілей передбачає вирішення наступних задач дипломного дослідження:

- дослідити економічну природу та роль ринкових досліджень в діяльності банку;

- розглянути організаційну структуру, елементи ринкового планування банку як фактори забезпечення ефективної кредитної діяльності;

- показати значення стратегії розвитку банку в оптимізації кредитної політики;

- розглянути елементи аналізу ефективності банківських операцій;

- проаналізувати кон'юнктуру депозитного ринку України, структуру і динаміку кредитування ПАТ «Альфабанк»;

- дослідити розподіл кредитів ПАТ «Альфабанк» за галузями економіки;

- проаналізувати структуру розподілу кредитних ресурсів об'єкту дослідження за регіонами та галузями;

- проаналізувати ризики формування кредитного портфелю банку та фактори формування оптимальної кредитної політики.

В процесі дослідження були застосовані як теоретичні, так і емпіричні методи наукового пізнання. Зокрема, у першому розділі дипломної роботи переважають формалізовані, філософські (аналізу і синтезу, індукції та дедукції, узагальнення, абстрагування, аналогії, доведення, пояснення) та спеціально наукові (методик, підходів, принципів, алгоритмів, правил) методи пізнання; у другому та третьому розділах - неформалізовані філософські (евристики, наукової уяви, інтуїції) та емпіричні (спостереження), загальнонаукові (ймовірнісно-статистичний, структурно-функціонального підходу, моделювання, програмування, прогнозування) та емпіричні (спостереження та експеримент) методи пізнання.

Інформаційною основою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, матеріали Національного банку України, державних статистичних органів України, Асоціації українських банків, науково-практичних конференцій, семінарів, періодичних видань; річні бухгалтерські, статистичні звіти; наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів

В розділі «Теоретичні основи управління кредитним портфелем банку» розглянута економічна природа та роль ринкових досліджень в діяльності банків; елементи ринкового планування кредитної діяльності; стратегія розвитку банку в оптимізації кредитної політики методи аналізу ефективності банківських операцій; досліджені стратегічні альтернативи діяльності банку.

Розділ «Оцінка ефективності управління кредитним портфелем ПАТ «Альфабанк» містить аналіз структури і динаміка кредитування ПАТ «Альфабанк»; дослідження розподілу його кредитів за галузями економіки та за регіонами; дослідження основних тенденцій ринку міжбанківських кредитів; аналіз ризиків формування кредитного портфелю банку та факторів формування оптимальної кредитної політики банку.

Розділ «Шляхи удосконалення управління кредитним портфелем ПАТ «Альфабанк» містить пропозиції щодо вдосконалення кредитної політики банку; рекомендації щодо використання елементів стратегічного планування як засобу оптимізації кредитної політики; пропозиції щодо використанню інформаційного потенціалу ринку в кредитній діяльності; модель можливих проблем застосування ринкового інструментарію в ході розробки кредитної політики; розробку стратегій управління кредитною діяльністю банку.

1. Теоретичні основи управління кредитним портфелем банку

1.1 Економічна сутність та склад кредитного портфеля банку

На сучасному етапі розвитку суспільства банки відіграють провідну роль щодо надання фінансових послуг суб'єктам господарювання. Метою діяльності будь-якого банку є одержання прибутків від надання фінансових послуг і здійснення банківських операцій. Прибутковість виступає головним показником ефективності роботи банків, а рівень надійності визначається сукупним ризиком, на який наражається конкретний банк у процесі своєї діяльності. Також вона виступає індикатором конкурентоспроможної позиції банку на банківських ринках і якості його менеджменту.

Розрізняють поняття пасивів та активів банку. Пасиви - сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення активних та інших операцій з розміщення коштів. До пасивів входить власний капітал банку, залучені банківські ресурси та запозичені кошти. За допомогою пасивних операцій банк формує свою ресурсну базу, яку згодом використовує для отримання доходів. Активними називаються такі операції, найбільшу частку яких займають саме кредитні операції.

Кредитні операції - це операції банку з надання коштів у тимчасове користування суб'єктам господарювання на умовах платності, строковості, забезпеченості, повернення та цільового використання.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний [38]. Класифікація видів кредитів представлена у таблиці 1.1.[.29,c.43-46]

Таблиця 1.1

Класифікація видів кредитів

№	Критерії класифікації	Види кредитів
1	Залежно від суб'єктів кредитних відносин	банківський кредит державний кредит міжгосподарський (комерційний) кредит міжнародний особистий (приватний) кредит
2	Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість	виробничий кредит споживчий кредит
3	За терміном	короткострокові (до одного року) середньострокові (до п'яти років) довгострокові (понад п'ять років)
4	За галузевою спрямованістю	кредити в промисловість кредити в сільське господарство кредити в торгівлю - кредити в будівництво - кредити в інші галузі
5	Залежно від цільового призначення	кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо) кредит у витрати виробництва кредит на створення запасів готової продукції кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі
6	За організаційно-правовими ознаками та умовами надання	забезпечений і незабезпечений прямий і опосередкований строковий і прострочений, пролонгований реальний, сумнівний, безнадійний платний, безплатний

З таблиці 1.1. видно, що банки надають велику кількість кредитів і саме при неповернені кредиту клієнтом в банку зменшується капітал, виникає дефіцит коштів. Якщо кредитні утрати великі, то це може призвести до банкрутства. У випадку, коли сума неповернених кредитів перевищує розмір власних коштів банку, кредитна організація об'єктивно стає несплато спроможною, оскільки обсяг реально наявних у неї активів є менше розміру зобов'язань і повна їхня оплата стає неможливою. При цьому страждають не тільки інтереси власників банку (акціонерів, учасників), але, найчастіше, і вкладників - фізичних і юридичних осіб, розрахунки, по рахунках яких припиняються.

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, який надають і одержують банки. саме банки акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. банківський кредит - це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. він відображає економічні відносини між кредиторами (банками) та суб'єктами кредитування (позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи.

Банківський кредит пов'язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподілом на умовах поверненості, а також з емісією грошових знаків в обігу через систему кредитування. умова поверненості грошових коштів дає можливість перерозподіляти грошові кошти неодноразово.

Як стверджує О.Я. Стойко, банківський кредит - це основна форма кредиту. ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування, які застосовуються до конкретних економічних умов [60].

Банківський кредит надається суб'єктам усіх форм власності на принципах строковості, цільового характеру, забезпеченості й платності.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення строковості і платності означає, що кредит має бути повернений позичальнику у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. (Рисунок 1.1)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 Принципи кредитування

При наданні споживчих кредитів (у тому числі при відкритті кредитних ліній ) для фізичних осіб цільовий характер використання може бути передбачений у кредитному договорі за згодою сторін відповідно до постанови Правління НБУ від 05.03.2003 р. №79.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних ( валютних ) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

При проведенні кредитної політики банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Банки самостійно визначають порядок залучення і використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Банки приймають рішення щодо надання кредитів позичальникам відповідно до своїх статутів та внутрішніх положень, які регулюють кредитну діяльність.

Кредитні операції здійснюються банками у межах своїх ресурсів (рис 1.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.2 Види кредитних операцій, що формують кредитний портфель банку

Кредитні операції формують кредитний портфель банку.

Більшість українських вчених визначає кредитний портфель як сукупність усіх позичок, наданих банком з метою одержання прибутку. Російські економісти ширше тлумачать це поняття, трактуючи його як сукупність наданих позичок, що класифікуються на основі критеріїв, пов'язаних із різноманітними факторами ризику або способом захисту від нього. Варто наголосити, що кредитний портфель є не просто пасивно сформованим набором позичок, а результатом активних, цілеспрямованих дій банку, який динамічно розвивається. На нашу думку, банківський кредитний портфель слід розглядати як втілення кредитної політики банку, що у свою чергу є невід'ємною складовою його загальної стратегії розвитку. Підсумувавши все це, можна сказати, що кредитний портфель - це економічно обґрунтована і структурована сукупність кредитних угод і кредитних зобов'язань, яка є результатом цілеспрямованих управлінських рішень, прийнятих відповідно до вимог кредитної політики банку та органів банківського нагляду.

Загальна сума кредитного портфеля визначається за балансовою вартістю всіх кредитів банку, в тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних, і вартістю позабалансових зобов'язань банку з кредитування.

Банки з метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля - оцінку рівня кредитного ризику за кожною кредитною операцією. НБУ розробив власну методику класифікації кредитного портфеля, що здійснюється за методами, що показані на рис. 1.3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.3 Методика класифікації кредитного портфеля

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору на здійснення кредитної операції, а в подальшому - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Зазначені у Положенні № 279 вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов'язань за кредитними операціями.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

- платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

- фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

- обсяг реалізації;

- обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

- собівартість продукції (у динаміці);

- прибутки та збитки (у динаміці);

- рентабельність (у динаміці);

- кредитна історія (погашення кредиторської заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

- ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

- наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

- ефективність управління позичальника;

- професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

- інша інформація.

Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше, ніж один раз на місяць на підставі інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів, аналізу якості активів і пасивів, аналізу прибутків і збитків, інформації про виконання банком зобов'язань у минулому, інформація про надані та одержані міжбанківські кредити, щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи мають враховуватись:

- вік клієнта;

- загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України, відповідні документи);

- соціальна стабільність клієнта - наявність постійної роботи, сімейний стан;

- інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій тощо) за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо;

- ділова репутація;

- інша інформація.

Міжнародні підходи щодо класифікації кредитного портфеля банку

В процесі багатовікового та динамічного розвитку банківської системи створювались все нові підходи до класифікації кредитного портфеля, що дає змогу банкам оцінити якість портфеля за різних підходів, що у свою чергу сприятиме підвищенню управління ним, мінімізації ризиків та підвищенню доходів за кредитними операціями.

Один з таких підходів ґрунтується на розподілі активів на знецінені та не знецінені. Знецінення являє собою ризик або високу ймовірність того, що частина відсотків, дивідендів або основної суми фінансового інструменту не буде виплачена вчасно або повністю за результатом минулої події. Фінансовий актив, або група фінансових активів знецінюються, і збитки від знецінення виникають тільки в тому випадку, якщо існують об'єктивні докази знецінення в результаті минулої події, яка сталася після першочергового визнання активу. Очікувані втрати, обумовлені майбутніми подіями, незалежно від ступеня ймовірності їх виникнення, не визнаються. На кожну звітну дату банк має аналізувати чи існують об'єктивні докази знецінення фінансового активу або групи активів. Зокрема, необхідно виявляти і аналізувати такі ознаки (рис. 1.4).

За наявності об'єктивного доказу знецінення активу і у випадку, якщо його балансова вартість, яка виражена амортизованою вартістю, перевищує відшкодовану вартість, то вважається, що актив знецінився. Відшкодована вартість дорівнює вартості очікуваних майбутніх грошових потоків, дисконтова них по першочерговій ефективній ставці.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4 Ознаки знецінення фінансового активу або групи активів

Основною причиною кредитного ризику є дефолт позичальника. Відповідно до Базеля ІІ під дефолтом мається на увазі неповернення або прострочення основної суми боргу або відсотків. На підставі визначення дефолту, кредити поділяються на дефолтні та недефолтні. Дефолт конкретного боржника вважається таким, що відбувся, коли мала місце хоча б одна з таких подій: банк вважає, що боржник не в змозі повністю погасити свої кредитні зобов'язання перед ним без прийняття банком таких заходів, як реалізація забезпечення; боржник більш ніж на 90 днів (для юридичних осіб) прострочив погашення будь-яких істотних кредитних зобов'язань перед банком. В іншому випадку, кредит вважається таким, що не є в дефолті. Дефолт роздрібних зобов'язань може визначатися на рівні відповідного інструменту, а не боржника. Дефолт позичальника по одному зобов'язанню не потребує оцінювати всі інші зобов'язання по відношенню до банківської групи, як ті, які піддалися дефолту.

Досить поширений також підхід щодо класифікації кредитного портфеля банку на періоди прострочення ("бакети"). Далі у таблиці 1.2 наведений зразок класифікації по "бакетам".

Таблиця 1.2

Класифікація по "бакетам"

Сегмент	Періоди прострочення ("бакети")	Загальна сума під ризиком
		млн. грн.	%
TTLC	1. Regular	11 402,9	91%
TTLC	2.PD 1-30	205,3	2%
TTLC	3.PD31-60	264,8	2%
TTLC	4.PD61-90	98,5	1%
TTLC	5.PD90+	503,2	4%
TTLC		12 474,7	100%
ELC	1. Regular	4 097,5	81%
ELC	2.PD 1-30	77,8	2%
ELC	3.PD31-60	95,0	2%
ELC	4.PD61-90	244,2	5%
ELC	5.PD90+	523,6	10%
ELC		5 038,0	100%
SME	1. Regular	828,2	58%
SME	2.PD 1-30	64,4	5%
SME	3.PD31-60	28,5	2%
SME	4.PD61-90	150,5	11%
SME	5.PD90+	356,3	25%
SME		1 427,9	100%
Individuals	1. Regular	1 250,5	72%
Individuals	2.PD 1-30	63,7	4%
Individuals	3.PD31-60	36,4	2%
Individuals	4.PD61-90	57,4	3%
Individuals	5.PD90+	323,3	19%
Individuals		1 731,4	100%
Загальний результат	20 671,9

Класифікація активів за періодами прострочення може здійснюватися в розрізі сегментації клієнтів банку (рис.1.5)



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.5 Сегментація клієнтів банку

Часто використовується, зокрема, рейтинговими агентствами, також підхід щодо поділу кредитів на реструктуризовані та нереструктуризовані. Кредит переноситься до категорії реструктуризованого як правило, коли позичальник зазнає фінансових труднощів, і з метою уникнення дефолту. Важлива особливість реструктуризованих кредитів - за допомогою реструктуризації уникають дефолту. Тому це - кредити з підвищеним рівнем ризику. Банку необхідно ефективно управляти кредитами, а особливо тими, що були реструктуризовані, оскільки збільшення частки реструктуризованих кредитів свідчить про погіршення якості активів і може призвести до зниження рейтингу банку. Міжнародне рейтингове агентство Fitch знизило індивідуальні рейтинги трьох українських банків в іноземній власності: ПАТ "УкрСиббанк", ПАТ "Укрсоцбанк" та ПАТ "Банк Форум" через погіршення якості їх активів. За звітністю ПАТ «Альфабанк» за останній час збільшився рівень реструктуризованих кредитів до 10,4%. Це ще раз підкреслює необхідність раціонального управління кредитним портфелем з метою недопущення зниження рейтингу банку.

Кредитний ризик, як уже зазначалося, є невід'ємною складовою банківської діяльності. А тому управління кредитним ризиком - першочергове завдання кожного банку. Концентрація кредитного портфелю банку означає зосередження кредитних операцій банку в певних галузях, на географічній території тощо. Виділяють різні джерела концентрації, наприклад, за групами взаємопов'язаних компаній, за регіонами, галузями, термінами кредитування, валютою тощо. Досліджуючи ситуацію банків України протягом 2010-2013 року, концентрація портфелів за регіонами була спрямована на м. Київ, а також на Дніпропетровську, Донецьку, Харківську і Одеську області. Тобто, банки в основному спрямовують свої кредитні вкладення на найбільш пріоритетних і промислово розвинених регіонах країни. Щодо галузей економіки, то тут банки спрямовують свої ресурси на оптову і роздрібну торгівлю, торгівлю транспортними засобами, послуги з ремонту та обробну промисловість. За термінами кредитування розрізняють довгострокові і короткострокові кредити. Банки в основному концентрують свою діяльність саме на короткострокових кредитах, оскільки вони забезпечують швидше генерування прибутків банків. За валютою кредитування в кредитному портфелі переважають кредити в національній валюті. Це пояснюється сучасною ситуацією на фінансовому ринку, де відбувається різке коливання курсів різних валют. Принципи концентрації кредитного портфеля визначаються кожним банком окремо, і фіксується у кредитній політиці банку.

Кредитна політика - це документ, в якому встановлюються основні принципи побудови кредитного процесу в банку, розподілу повноважень між його структурними підрозділами в рамках прийняття рішень щодо фінансування клієнтів, а також даний документ встановлює принципи стандартизації кредитно-інвестиційного портфелю банку, структури активів і умови надання фінансування, а також схильність банку до прийняття ризику. Основна ціль кредитної політики - оптимізація кредитного процесу в банку з цілю зниження рівня прийнятих ризиків, а також визначення структури кредитно-інвестиційного портфеля банку в поточних економічних умовах.

Активи кредитно-інвестиційного портфеля класифікують:

І клас - це корпоративні клієнти; боргові зобов'язання корпоративних клієнтів середнього і малого бізнесу за виключенням спеціалізованого кредитування:

- короткострокові кредити на поповнення операційного робочого капіталу. Сюди включають фінансування клієнтів для поповнення тимчасово робочого капіталу і постачання робочого капіталу;

- овердрафт на фінансування поточних клієнтських рахунків юридичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності (СПД), приватних підприємців (ПП), малих підприємств (МП) відкритих в банку для здійснення платежів при тимчасовій відсутності або нестачі коштів на їх рахунках;

- непоновлювальна кредитна лінія короткострокового фінансування операцій робочого капіталу клієнта шляхом встановлення максимального ліміту фінансування, який використовується у разі виникнення потреби;

- поновлювальна (автоматична та періодична) кредитна лінія - це можливість отримання фінансування в межах встановленого ліміту в період часу, який встановлюється у кредитному договорі; видача кредиту здійснюється траншем;

- кредит для фінансування окремої угоди;

- проміжне фінансування - фінансування короткострокових тимчасових потреб позичальника у грошових коштах;

- строкові кредити (по суті, основний вид). Строкові кредити як правило використовуються позичальником для оновлення основних засобів виробництва;

- структуроване торгове фінансування експортно-імпортних операцій клієнтів - це фінансування потреб клієнтів в операційний робочий капітал з метою здійснення міжнародної торгівлі. Основні види структурованого торгового фінансування:

1. предекспортне фінансування;

2. постекспортне фінансування;

3. імпортне фінансування;

4. фінансування імпорту за участю експортних кредитних агентств.

ІІ клас - спеціалізоване кредитування. Це фінансування клієнтів, при якому основним джерелом погашення заборгованості є грошові потоки, які генеруються за рахунок використання активів, що фінансування. До спеціалізованого фінансування висуваються певні вимоги, які чітко викладені в кредитній політиці банку. Спеціалізоване кредитування включає:

- проектне фінансування - це метод фінансування будівництва або придбання та монтажу устаткування, при якому основним джерелом погашення заборгованості є грошові потоки, що генеруються від реалізації проекту, який фінансується;

- об'єктне фінансування - це метод фінансування придбання фізичних активів (кораблів, літаків, фургонів, вагонів), при якому погашення заборгованості здійснюється за рахунок грошових потоків, що генеруються конкретними активами;

- товарне фінансування - це короткострокове структуроване фінансування запасів та дебіторської заборгованості біржових товарів. При цьому погашення даної заборгованості здійснюється за рахунок виручки від реалізації даних товарів і позичок;

- фінансування нерухомості, яка приносить доходи - це метод фінансування нерухомості, такої як офісні будівлі, що здаються в оренду, торгові центри, багато квартирні житлові будинки.

ІІІ клас - державне та муніципальне управління; це вимоги до державних та місцевих органів управління.

IV клас - вимоги до банківських і фінансових установ.

V клас - роздрібні вклади (кредитування фізичних осіб і суб'єктів підприємницької діяльності. При цьому здійснюється врахування кредитів, які надаються пов'язаним особам:

- поновлювальні кредити та кредитні лінії (кредитні картки, овердрафти);

- споживчі кредити (на придбання товарів, авто кредити, кредити для отримання освіти);

- іпотечні кредити (кредити під заставу житла);

- фінансування малого бізнесу на суму, що не перевищує певний встановлений банком ліміт.

VI клас - вкладення у капітал.

Таким чином, бачимо, що кредитування є найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій, так як кредитний портфель становить здебільшого від третини до половини всіх активів банку. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, що має свій рівень дохідності та ризику. Тому для успішного кредитування - забезпечення повернення наданих позичок та підвищення дохідності кредитних операцій, банки мають впровадити ефективну та гнучку систему управління кредитним портфелем. Досягнути ж цього можна завдяки вивченню теоретичних і практичних питань щодо підходів та процесу управління кредитним портфелем комерційного банку.

1.2 Методи управління кредитним портфелем банку

Кредити є найприбутковішим банківським активом, створюючи, як правило, більшу частину доходів банку. Проте кредитна діяльність не є винятком із загального правила щодо співвідношення між доходом і ризиком. А це означає, що висока дохідність неодмінно супроводжується підвищеним ризиком, унаслідок чого кредитні операції залишаються найризикованішою частиною активів банку. Саме тому ефективність кредитних операцій треба оцінювати за співвідношенням очікуваних доходів та кредитного ризику операції. Тільки такий підхід дає змогу отримати комплексну оцінку ефективності кредитної діяльності банку та знайти оптимальне співвідношення між доходом і ризиком. У цьому зв'язку варто звернути увагу на те, що намагання знизити кредитний ризик хоч є й природним, але виправдовується лише до певної межі, адже разом зі зменшенням ризику знижується і дохідність кредитної операції. Тому в процесі аналітичного дослідження слід виявити рівень кредитного ризику, який є прийнятним для банку і забезпечує достатній дохід від кредитної операції. Отже, будь-яке рішення щодо проведення кредитної операції має базуватися на результатах аналізу співвідношення очікуваного доходу й ризику.

Зауважимо, що цей підхід до формування методики аналізу кредитної діяльності банку ще не знайшов широкого висвітлення в економічній літературі, де показники дохідності і кредитного ризику здебільшого розглядаються автономно. В одних дослідженнях увагу зосереджено на аналізі дохідності, в інших -- на методах оцінки кредитного ризику. У книжці А. Д. Шеремета і Г. М. Щербакової "Фінансовий аналіз у комерційному банку" зроблено спробу описати залежність дохідності та кредитного ризику, але брак опису методики оцінки та одиниць вимірювання кредитного ризику ускладнює практичне застосування наведених формул. Г. В. Митрофанов серед основних напрямів аналізу кредитної діяльності називає такі: загальний аналіз кредитів (аналіз структури та динаміки); аналіз руху кредитів; аналіз забезпеченості кредитів; аналіз погашення кредитів; оцінка кредитного ризику банку та формування резерву на його покриття. Аналіз співвідношення доходів та ризиків кредитного портфеля мав би стати завершальним етапом аналітичного процесу.

У процесі аналізу кредитної діяльності часто використовується метод коефіцієнтів. Перелік коефіцієнтів, що характеризують кредитну діяльність банку, є достатньо широким. Але якщо дослідити глибше економічний зміст пропонованих показників, то можна дійти висновку, що кожен з них опосередковано характеризує один з двох параметрів -- або дохідність, або ризик. Наприклад, показники залежності банку від міжбанківських кредитів фактично є індикаторами ризикованості діяльності банку на міжбанківському ринку. Ту саму функцію виконують і такі показники, як питома вага кредитів, наданих різним категоріям позичальників, у загальному обсязі кредитного портфеля, адже в такий спосіб фактично оцінюється рівень диверсифікації портфеля, який свідчить про рівень ризикованості. Коефіцієнти дохідності окремих видів кредитних операцій, дохідності кредитного портфеля в цілому, використання кредитних ресурсів, рентабельності кредитних операцій і т. п. характеризують такий параметр, як дохідність. Отже, аналіз таких коефіцієнтів дає змогу всебічно і ґрунтовно оцінити доходи та ризики банку. Зауважимо, що доцільність застосування методу коефіцієнтів у процесі аналізу кредитної діяльності банку є безсумнівною, але для поліпшення результативності аналізу варто більше уваги приділяти дослідженню економічної сутності пропонованих показників.

У цілому вивчення економічної літератури свідчить, що проблематика аналізу кредитної діяльності банків привертає увагу багатьох учених і нині є чи не найбільш дослідженою. Натомість аналізу ефективності кредитних операцій належної уваги майже не приділяється, хоч, на нашу думку, цей аспект є одним з найважливіших. Аналіз співвідношення дохідності та ризику дає узагальнену оцінку якості управління кредитним портфелем банку, а також можливість вибору найприйнятнішого напряму кредитування в процесі порівняльного аналізу альтернативних варіантів. Зважаючи на те, що традиційні прийоми аналізу кредитної діяльності банків викладено в науковій літературі повно та різнобічно, у цьому дослідженні зосередимо увагу на питаннях формування методичних засад аналізу ефективності кредитної діяльності банку.

Спираючись на викладені вище теоретичні засади банківського аналізу, реалізуємо портфельний підхід до кредитної діяльності комерційного банку. Сукупність усіх наданих банком позичок формує кредитний портфель, який у структурі банківського балансу розглядається як одне ціле і характеризується показниками дохідності та ризику.

Структуруємо аналітичний процес, розподіливши його на три блоки (або етапи):

­ методика аналізу доходів за кредитними операціями;

­ методика оцінки кредитних ризиків;

­ аналіз ефективності управління кредитним портфелем.

Очевидно, що метою проведення кредитних операцій банку є одержання доходів, а тому саме цей параметр кредитного портфеля аналізується на першому етапі. Дохідність характеризується абсолютними (сума доходів у грошовому виразі) та відносними (середній рівень дохідності кредитних вкладень) показниками.

Дохідність кредитного портфеля банку протягом певного періоду загалом залежить від обсягу портфеля та рівня відсоткових ставок за кредитами. Останній є узагальнюючим показником, оскільки через рівень відсоткової ставки опосередковано враховуються й такі чинники, як тривалість користування кредитом (що триваліший термін -- то вища ставка), міра ризику, метод нарахування і спосіб сплати відсотків, забезпеченість позички та ін. Основними критеріями кредитного портфеля є кредитний ризик і дохідність.

Узагальнюючим показником дохідності є рівень дохідності кредитного портфеля, який розраховується як відношення суми доходів від кредитних операцій до обсягу наданих кредитів:

,

де: d -- дохідність кредитного портфеля (у відсотках);

Е -- дохід кредитного портфеля

V -- обсяг кредитного портфеля банку.

Коефіцієнт дієздатності, який є прогнозним інструментом для оцінки стабільної діяльності банку. Для життєздатності банку необхідно, щоб операційні та інвестиційні витрати покривались за рахунок доходів від усіх операцій.

,

де: К - коефіцієнт дієздатності;

ВВ - валові витрати банку;

ВД - валові доходи банку.

Коефіцієнт ризику, який характеризує якість кредитного портфеля банківської установи розраховується так:

де: ПрВ - прогнозовані витрати, що дорівнюють резерву на можливі втрати на позичках;

ЗЗ - загальна сума позичкової заборгованості.

Формуючи кредитний портфель, керуються правилом: видавати кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за певним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.

У разі проведення ретроспективного аналізу сума доходів за кредитними операціями визначається за даними бухгалтерського обліку. При цьому до розрахунку береться сума одержаних та нарахованих доходів у грошовому виразі, оскільки в обліку діють принципи нарахування та відповідності.

Рівень дохідності кредитного портфеля банку залежить від низки економічних чинників: ринкової ставки відсотка, обсягу та структури кредитного портфеля, умов конкуренції на банківському ринку, власних можливостей банку щодо вибору напрямів та об'єктів кредитування. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектору ринку, що його обслуговує цей банк. Наприклад, у структурі кредитного портфеля іпотечних банків переважають довгострокові кредити, а в ощадних установах -- споживчі кредити та позички фізичним особам. Факторний аналіз дохідності кредитного портфеля з'ясовує, які саме чинники істотно вплинули на формування доходів, та виявляє можливі резерви їх підвищення.

На другому етапі аналізують ризик кредитного портфеля.

У найзагальнішому розумінні кредитний ризик -- це невизначеність стосовно повного та своєчасного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно з умовами кредитної угоди. Кажучи про кредитний ризик, слід виокремити два поняття: ризик кожної окремої позички і ризик кредитного портфеля в цілому, оскільки вони різняться за методикою аналізу та методами управління, які детально буде розглянуто в питанні 3.1 цієї дипломної роботи.

Серед основних причин виникнення кредитного ризику на рівні окремої позички -- нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку, моральні та етичні характеристики позичальника (наприклад, небажання повертати кредит), ризик ліквідності застави.

Сукупний ризик кредитного портфеля залежить від ризикованості кредитних операцій, що входять до його складу. До збільшення сукупного ризику кредитного портфеля банку призводять надмірна концентрація (зосередження кредитів у одному із секторів економіки), недосконала структура портфеля, якщо його сформовано з урахуванням потреб тільки клієнтів, а не самого банку, надмірна диверсифікація, недостатня кваліфікація персоналу банку та ін. Для того щоб оцінити сукупний ризик кредитного портфеля, слід насамперед проаналізувати ризик усіх його складових.

З метою обмеження ризику окремих кредитних операцій банку, а отже, і кредитного портфеля загалом, Національним банком України встановлено вимоги щодо порядку надання кредитів та обов'язкові нормативи кредитного ризику, згідно з Інструкцією № 368 "Про порядок регулювання діяльності банків України" від 28.08.2001 р.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) визначається як співвідношення суми всіх вимог банку (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань щодо цього контрагента та капіталу банку. Нормативне значення не може перевищувати 25 % (наведені тут і далі нормативні значення стосуються універсальних банків, для спеціалізованих банків нормативи встановлюються диференційовано).

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) визначається як співвідношення суми всіх великих кредитів (за мінусом фактично сформованих резервів) та регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н8 не може перевищувати 8-кратного розміру регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує цю величину, то автоматично підвищуються вимоги до адекватності регулятивного капіталу. Кредитний ризик уважається великим, якщо сума всіх вимог та позабалансових зобов'язань щодо одного контрагента (або групи пов'язаних контрагентів) становить 10% і більше від величини регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручництв, наданих одному інсайдеру (Н9) визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань щодо цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. Нормативне значення Н9 не може перевищувати 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручництв, наданих інсайдерам (Н10) визначається як співвідношення суми сукупних зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100 % суми всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком усім інсайдерам, та капіталу банку. Нормативне значення Н9 не може перевищувати 40 %.

Аналізуючи кредитний ризик, звернімо увагу на кілька особливостей. По-перше, оцінка кредитного ризику є значно суб'єктивнішою, в порівнянні з іншими фінансовими ризиками, зокрема ціновими. Адже ризик зміни валютного курсу чи відсоткової ставки оцінюється всіма учасниками ринку, а не одним банком. Це уможливлює в процесі аналізу цих ризиків орієнтацію не лише на власну думку, а й на сигнали, що надходять з ринку. Кінець-кінцем, сама економічна сутність цінових ризиків сприяє формуванню об'єктивних уявлень про їхній рівень. Стосовно кредитного ризику такої можливості бракує. А тому можемо сказати, що кредитний ризик має індивідуальний характер, пов'язаний з кожним конкретним позичальником.

Крім того, елемент суб'єктивізму містить і оцінка фінансового стану та моральних якостей позичальника, що здійснюється кредитором. Цікаво, що рівень кредитного ризику, пов'язаного з тим самим позичальником, може бути різним у кожному банку. Це й зрозуміло, бо кредитний ризик характеризує економічні відносини, що виникають між двома контрагентами -- кредитором та позичальником -- з приводу перерозподілу фінансових активів, а між кожною парою контрагентів складаються власні відносини, які не повторюються і не можуть бути виміряні точно. Через це процес оцінювання кредитного ризику формалізувати дуже складно.

Друга особливість є наслідком попередньої і полягає в тому, що для аналізу кредитного ризику не завжди можна застосувати методи статистики чи теорії ймовірностей, широко використовувані для оцінки інших ризиків. Як відомо, ці методи спрямовано на виявлення статистичних закономірностей, тобто повторюваності, послідовності й порядку в масових процесах. Ідеться про те, що таке явище, як кредитний ризик, унаслідок переважання в ньому індивідуальної складової погано описується поняттям статистичної сукупності. Варто, однак, зазначити, що вітчизняна наука робить спроби формалізувати цей процес і описати кредитний ризик математичними методами.

На нашу думку, у процесі оцінювання кредитного ризику перевагу слід віддавати не статистичним прийомам, а індивідуальній роботі з позичальником. Доказом цього є й досвід зарубіжних банкірів, котрі в процесі визначення кредитного ризику широко користуються такими прийомами, як індивідуальні бесіди з потенційним позичальником, відвідування підприємства, фундаментальний аналіз загального стану галузі, в якій працює позичальник, тощо. На важливості вдосконалення роботи банку з індивідуальним позичальником наголошують і вітчизняні економісти.

Отже, з теоретичного погляду для оцінки кожного окремого кредитного ризику має бути застосована спеціально створена методика, яка б ураховувала всі особливості конкретного позичальника. Зрозуміло, що реалізувати такий підхід на практиці досить складно, та й не завжди потрібно. Крім того, певні характеристики позичальника, наприклад, його моральні якості або репутація, які визначають серйозність намірів обов'язково повернути кредит, не можна виміряти кількісно. Тому в процесі аналізу застосовують певні формалізовані процедури та методики, призначені для оцінювання основних параметрів платоспроможності позичальника, абстрагуючись від другорядних. Щоправда, іноді саме такі, другорядні з погляду кредитора чинники, на які він своєчасно не звернув уваги, стають причиною зростання кредитного ризику. Тому можна стверджувати, що рівень кредитного ризику суттєво залежить від досконалості методики його оцінювання.

По-третє, кредитні ризики не є прерогативою лише кредитних операцій. Вони тією чи іншою мірою супроводжують більшість інших активних операцій банку, а тому потреба в оцінці кредитного ризику виникає в банку досить часто. Крім того, власне кредитні операції наражаються не тільки на кредитний, а й на інші ризики: відсотковий -- за надання кредиту під плаваючу ставку, інфляційний -- за видачі довгострокового кредиту під фіксовану ставку, валютний -- за надання позички в іноземній валюті і т. д. Отже, у процесі аналізу слід чітко відрізняти кредитний ризик, пов'язаний з неповерненням основної суми боргу та відсотків, від інших видів ризику, оскільки до них застосовуються різні методи аналізу та мінімізації.

Зі сказаного випливає, що проблема зниження кредитного ризику значною мірою розв'язується створенням адекватної методики його оцінювання. Однак цю методику можна уніфікувати лише до певної міри, адже кожен банк має власну клієнтуру, свій сегмент ринку, галузеву специфіку, конкретні можливості та ін. Тому методика аналізу має максимально враховувати ці особливості і втілювати диференційований підхід до оцінки кредитного ризику.

Очевидно, що показники, за якими оцінюється діяльність одних позичальників, можуть бути зовсім неприйнятними для інших. Проте певний мінімальний рівень уніфікації методики аналізу кредитного ризику є необхідним, адже це допомагає банкам розробити власну систему підтримки управлінських рішень з надання позичок та забезпечує заданий рівень якості кредитного портфеля банку.

Пошук оптимального співвідношення між уніфікацією та диференціацією підходів до оцінки кредитного ризику здійснюється й у вітчизняній банківській практиці. Диференціація забезпечується через кредитну політику, яку кожен банк формує на власний розсуд з огляду на свою стратегію, а уніфікація -- через методику аналізу, розроблену НБУ для формування резерву під кредитні ризики. У цілому можемо констатувати, що процес формування методики аналізу кредитних ризиків відбувається ітеративним способом, оскільки і методика НБУ, і методи кредитного аналізу банків постійно переглядаються, уточнюються, удосконалюються.

Досліджуючи проблеми аналізу кредитного портфеля, неважко дійти висновку, що питання оцінки якості кредитів тісно пов'язані з процесом формування та використання резерву під кредитні ризики. Методику аналізу кредитних ризиків спрямовано на з'ясування величини можливих втрат за кожною окремою позичкою, а сума знайдених у такий спосіб величин (імовірних втрат за всіма кредитними операціями банку) формує резерв. Отже, за економічним змістом величина резерву є показником, який відображає сукупний ризик кредитного портфеля банку.

Зазначимо, що методичні особливості формування резерву під кредитні ризики не змінюють його економічної сутності. Наприклад, якщо методика формування резерву під кредитні ризики передбачає оцінювання ризикованості не лише власне кредитних, а й інших активних операцій банку, обтяжених кредитним ризиком (як це має місце у вітчизняній практиці нині), то такий резерв є індикатором загального кредитного ризику банку. Для визначення ризику кредитного портфеля величину резерву необхідно скоригувати. Таким чином, у процесі реалізації портфельного підходу показники дохідності кредитного портфеля слід аналізувати спільно із сумою резерву під кредитні ризики, який є узагальнюючим показником кредитного ризику банку. Із цієї причини в процесі аналізу кредитного портфеля значна увага приділяється методиці формування резерву під кредитні ризики.