Фінансово-правові основи регулювання банківської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глава 7 ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Зміст

1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України

2. Правовий статус Національного банку України

3. Банківське регулювання і банківський нагляд

1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України

банківський кредитний регулювання банк

Категорія „система" визначає себе як сукупність певних елементів, що об'єднані у цілісну структуру за певними ознаками, метою та роллю. Сфері суспільних відносин, пов'язаних з діяльністю банків, також властива системність, що визначається Законом України „Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року. Так, відповідно до ч.1 ст.4 вказаного закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону.

На підставі цього можна стверджувати, що в Україні, як і в більшості інших країн існує двоступенева банківська система. Першим ступенем є Національний Банк України, що діє відповідно до Конституції України та Закону України „Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року, які визначають його статус та компетенцію.

Стаття 99 Конституції України визначає, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави -Національного банку України. Тобто, встановлено, що Національний банк України є центральною ланкою банківської системи. Його основний орган -Рада Національного банку України - розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Другою ланкою банківської системи згідно ч.1 ст.4 Закону України „Про банки і банківську діяльність" є інші банки. Їх прийнято називати комерційними банками.

Проте, в теорії існує позиція відносно віднесення до банківської системи інших організацій за метою їх діяльності. Так, за Законом Російської Федерації „Про банки і банківську діяльність в РРФСР" від 03 лютого 1996 року передбачається, що до банківської системи відносяться: Банк Росії, кредитні організації, філії та представництва іноземних банків. Тобто, окрім самих банків в дану систему входять інші кредитні організації, що виконують певні функції банків, як от надання кредитів та виконання вкладних депозитних операцій. Найпоширенішим видом подібних кредитних організацій є кредитні спілки.

Діяльність подібних кредитних організацій регулюється імперативно Постановами та іншими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Хоча за етимологією „банківська система" й означає систему банківських установ, проте вважаємо, що до банківської системи України слід включати кредитні організації, які виконують ряд повноважень комерційних банків.

Дворівневість структури банківської системи, необхідність виконання Національним банком функцій, покладених на нього Конституцією України та Законом України „Про Національний банк України" встановлює існування особливих форм відносин представників обох рівнів банківської системи України, зумовленість використання специфічних методів правового регулювання.

Природно, що та сфера суспільних відносин, яка пов'язана з необхідністю встановлення публічного порядку, вимагає свого відповідного правового регулювання, причому засобами імперативного впливу.

Іншими словами, на Національний банк України покладено, окрім інших функцій, встановлення імперативів щодо діяльності другої ланки банківської системи - комерційних банків щодо кредитування та надання інших видів банківських послуг.

Тобто, основними напрямами діяльності Національного банку України є регулювання діяльності комерційних банків та виконання самостійних функцій щодо забезпечення стабільності грошової одиниці України. Національний банк України має особливий правовий статус. Він наділений владними повноваженнями. Нормативні акти, які видає Національний банк, обов'язкові для всіх без виключення органів держави і органів місцевого самоврядування.

Розгалуження банківської системи дає можливість комерційним банкам самостійно здійснювати свої повноваження. Комерційні банки не видають нормативних актів, приписи яких розповсюджувалися б на всіх, але самі будують свою діяльність на законодавстві і нормативних актах Національного банку України.

Так, наприклад, правила Національного банку України, які регламентують проведення операцій за рахунками в кредитних установах, вказують, що вони відкриваються: а) для зберігання коштів; б) для проведення операцій за розрахунково-грошовими документами визначеної форми; в) для здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства при утворенні, реорганізації, ліквідації підприємств будь-якої форми власності і видів діяльності, при відкритті і закритті рахунків і повсякденного контролю за фінансово-господарською діяльністю клієнтів - власників рахунків. Причому контроль здійснює комерційний банк, Державна податкова інспекція, контрольно-ревізійна служба, органи МВС, а за діяльністю комерційного банку спостерігає Національний банк України.

Цілком закономірно, що основним елементом банківської системи, що є суб'єктом безпосередніх відносин, - є банк.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" банком є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про банки і банківську діяльність" банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава та Національний банк не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом. Комерційні банки, подібно Національному банку України, виконують декілька основних функцій. По-перше, вони вступають в конкретні приватні правовідносини з іншими учасниками суспільних відносин і надають їм банківські послуги у відповідності до правил, розроблених Національним банком України. По-друге, під час здійснення своєї діяльності комерційні банки стають учасниками широкого кола правовідносин, які виникають у процесі публічно-правового регулювання банківської діяльності.

Статтею 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність" визначено перелік банківських операцій, які банки мають право здійснювати на підставі ліцензії Національного банку України:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені; з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій. Дозвіл надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України. Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у цій статті.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях, але їм заборонено надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Банкам також забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Відносини, що виникають з діяльності банків, мають юридичний зміст - суб'єктивні юридичні права і обов'язки їх учасників - банків та клієнтури. З одного боку кредитній установі належить певна міра дозволеної поведінки - надання кредитів різних видів і стягнення плати у вигляді відсотків за них у відповідності з кредитною угодою в межах, дозволених Національним банком України. З іншого боку, одержувачу позички надана забезпечена державним примусом міра необхідної поведінки (одержання позички і своєчасне повернення її), якої повинний додержуватися позичальник в інтересах кредитора.

Беззаперечно, що кредитні відносини є договірними і регулюються саме нормами цивільного права. Однак, суспільні відносини складаються таким чином, що більш доречним є поділ відносин не за галузями права, а за критерієм публічності та приватності. Проте, і в даному випадку майже неможливо виділити сферу суто публічну чи приватну. Все більшого значення набуває державне втручання в сферу приватну, з метою забезпечення публічних інтересів. Тому, навіть там, де є суто приватні (цивільні) правовідносини, мають місце імперативні заходи впливу на них.

Тому неможливо відносини в галузі кредитування з участю банку відносити тільки до цивільно-правових. Цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин характеризується рівністю суб'єктів, їх диспозитивністю та ініціативою у формуванні і реалізації відносин. У кредитних правовідносинах чітко визначається ініціативність - бажання суб'єкта підприємництва одержати позичку в банку на умовах, які виставляє кредитор, але немає диспозитивності - юридичної свободи (можливості) позичальника здійснити правосуб'єктність за своїм розсудом.

Банківська позичка надається на підставі угоди, в якій точно фіксується воля сторін. Одержувач позички - клієнт банка не підпорядкований кредитору, але їх права неоднакові. У банка-кредитора фактично знаходяться всі права, а на клієнті лежать обов'язки точного дотримання приписів кредитора. Виконання умов кредитора гарантоване, бо позичка видається під забезпечення. У цивільному праві угода виконує і захисну функцію, оскільки сторони повинні дотримуватися умов угоди. Кредитна угода захищає права кредитора, оскільки у випадку неповернення простроченої заборгованості банк може примусово повернути борг і стягнути підвищену плату. Позичальник же, оскільки має місце публічний договір про приєднання, виходячи з принципу свободи договору, може лише відмовитися від укладення угоди. Рівності сторін у кредитних правовідносинах фактично немає.

Комерційні банки (відповідно до ч.1 ст.4 Закону України „Про банки і банківську діяльність" - „інші банки") можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Закон України „Про банки і банківську діяльність" встановлює вичерпний перелік організаційно-правових форм банків. В Україні банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Державні та кооперативні банки мають свою специфіку. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України „Про банки і банківську діяльність" державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі. Державний банк засновують за рішенням Кабінету Міністрів України. Особливістю є те, що у законі про Державний бюджет України на відповідний рік повинні бути передбачені витрати на формування статутного капіталу державного банку. При цьому Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

На сьогоднішній день в реєстрі банків України зареєстровано два державні банки - Ощадний і Укрексімбанк.

Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку, якими є наглядова рада та правління банку.

Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку. До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України та Президентом України (по п'ять осіб). З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити народні депутати України, представники органів виконавчої влади та інші особи. Строк повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років. Члени наглядової ради державного банку виконують свої функції без отримання будь-якої матеріальної винагороди. Наглядову раду державного банку очолює голова, який обирається наглядовою радою зі складу її членів. Засідання наглядової ради є правомочним за наявності не менше десяти її членів. Рішення наглядової ради приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні членів наглядової ради державного банку. Внутрішні питання організації діяльності наглядової ради державного банку та питання діловодства визначаються положенням про наглядову раду, що приймається на її засіданні.

Повноваження призначеного складу наглядової ради державного банку та/або кожного з її членів можуть припинятися відповідно за рішенням Верховної Ради України та Президента України щодо призначених ними осіб, але не раніше ніж через один рік з дня призначення. У разі призначення тимчасового адміністратора державного банку повноваження наглядової ради припиняються.

В разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державного.

Кооперативні банки створюють за принципом територіальності й поділяють на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (в межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їхню кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняють шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження відповідно до цього Закону.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Законом України „Про банки і банківську діяльність" передбачена можливість створення банківських об'єднань. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України „Про банки і банківську діяльність" банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група.

Банківське об'єднання створюють за попередньою згодою Національного банку України, яке підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання. Учасники банківського об'єднання перед своєю власною назвою вказують назву банківського об'єднання.

Учасники банківського об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та дотриманням умов укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

Банківське об'єднання зобов'язане публікувати в офіційних друкованих виданнях газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" інформацію про створення банківського об'єднання за визначеною Національним банком України формою, про зміни в ньому та про припинення його діяльності, а також консолідовану звітність за обсягами та за формою, встановленими Національним банком України. Учасники банківського об'єднання несуть відповідальність за зобов'язаннями інших його учасників відповідно до укладеного між ними договору.

Банківське об'єднання ліквідується за рішенням його учасників або з ініціативи Національного банку України за рішенням суду у разі, якщо діяльність такого банківського об'єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи. Ліквідація банківського об'єднання не припиняє діяльності банків - його учасників.

Банківська корпорація - це юридична особа (банк), засновниками й акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківську корпорацію створюють із метою концентрації капіталів банків - учасників корпорації, підвищення їхньої загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їхньою діяльністю. Банки, що ввійшли до банківської корпорації, передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій і забезпечують централізацію виконання окремих функцій. Централізації в межах банківської корпорації підлягають: виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами; операції на ринках грошей і капіталів; встановлення та ведення кореспондентських рахунків (у національній та іноземних валютах); моніторинг кредитних ризиків; розробка та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил і процедур виконання операцій і внутрішньої звітності; формування зовнішньої звітності; внутрішній аудит.

Перелік централізованих функцій може бути розширений за згодою банків - членів корпорації. Передача повноважень щодо централізованого виконання зазначених вище функцій від банків - членів до банківської корпорації повинна бути зафіксована як у статутах банків - членів корпорації, так і в статуті самої банківської корпорації. Банківська корпорація виконує функції розрахункового центру для банків - членів корпорації і не веде безпосереднього обслуговування клієнтів (фізичних та юридичних осіб, крім банків та інших фінансових установ). Усі банки - члени корпорації виконують свої розрахунки та платежі (як у національній, так і в іноземних валютах) виключно через свої кореспондентські рахунки, відкриті в Національному банку України або безпосередньо у банківській корпорації.

Банки, що ввійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їхніми статутами та статутом банківської корпорації.

Банківська холдингова група - це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 % акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. Банківські холдингові групи дозволено створювати лише за умови, що угода про їхнє створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків-членів, а також створення системи управління спільною діяльністю. Банківській нагляд за діяльністю банківської холдингової групи здійснюють на індивідуальній та консолідованій основі.

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, до того ж серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Материнській компанії має належати більше 50% акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

2. Правовий статус Національного банку України

Перша і центральна ланка банківської системи - Національний банк України. У правовій літературі сформувалася позиція відносно його ролі та функцій. Вважається, що він повинен бути:

1. Єдиним емісійним центром, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золотовалютні резерви.

2. Банком уряду, зобов'язаним підтримувати державні економічні програми, здійснювати кредитування дефіциту державного бюджету, розміщувати державні цінні папери.

3. Органом стабільності національної грошової системи.

4. Кредитувати комерційні банки, коли в них не вистачає коштів.

5. Органом банківського нагляду, який підтримує необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній Кредитній системі.

Вказаним ознакам відповідає Національний банк України. Національний банк України представляє інтереси держави в центральних банках других країн, міжнародних банках та фінансово-кредитних організаціях. Відповідно до ст. 2 Закону України „Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року, Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції і повноваження якого визначено Конституцією України та іншими законами України.

Стаття 99 Конституції України визначає основну функцію і призначення Національного банку України - забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Забезпечення стабільності національної валюти є прерогативою Національного банку України й саме тому особливого значення набуває закріплення його правового статусу, який би забезпечував ефективну реалізацію центральним банком його основної та інших функцій.

Відповідно до Закону України „Про Національний банк України" ст.7 до таких інших функцій відносить наступні, встановлюючи, що:

- Національний банк відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

- монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

- встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

- організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

- визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

- здійснює банківське регулювання та нагляд;

- веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

- веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

- здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

- складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

- представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

- здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

- забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

- аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

- організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

- реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

- бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

- визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

- вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

- здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

- здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Правовий статус центрального банку як системна категорія поряд із функціональною характеристикою включає також передбачену нормами права спеціальну правоздатність суб'єкта права в питаннях відання, а також його повноваження, що, враховуючи публічні функції Національного банку, становлять його компетенцію.

Визначальним елементом правового статусу Національного банку України є положення, закріплене в ст. 2 Закону про НБУ: Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Застосування терміну „особливий центральний орган державного управління" під час характеристики Національного банку України викликає у науковців ряд зауважень. Так, В. Кротюк вважає використання вказаного терміна не зовсім вдалим, оскільки поняття системи державного управління, яке дається у Концепції адміністративної реформи в Україні, включає як суб'єктів управління органи виконавчої влади, що може давати основу для віднесення центрального банку до виконавчої гілки влади.

Однак, таке формулювання дозволяє доволі точно визначити особливості правового статусу Національного банку України.

Так, О. Лукашев виділяє наступні. По-перше, визначається державно-управлінська природа діяльності Національного банку України в процесі реалізації покладених на нього функцій, оскільки Національний банк активно бере участь у державному управлінні економікою в Україні шляхом проведення грошово-кредитної політики, а також здійснює спеціальні управлінські заходи в формі адміністративного та індикативного регулювання банківської діяльності. По-друге, визначено принципову особливість правового статусу вітчизняного центрального банку. З урахуванням положення ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, що виступає важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Незалежність Національного банку від органів державної влади слід вважати основним принципом його діяльності. Важливе значення цього принципу доведено практикою законодавчого закріплення статусу центрального банку в інших країнах.

Традиційно зміст незалежності Національного банку України розкривається через призму аналізу інституційного та бюджетного аспектів.

Інституційний аспект принципу незалежності полягає в розподілі функцій інституцій, що забезпечує режим невтручання в діяльність Національного банку з боку органів державної влади.

Проте, така незалежність не є виключною, оскільки Національний банк України, відповідаючи за управління грошово-кредитною системою і будучи єдиним емісійним центром, вступає у взаємовідносини з іншими органами державної законодавчої та виконавчої влади і виконує покладені на нього функції, а відповідно він не може бути само ізольованим від інших суб'єктів економічної політики держави.

Зміст інституційної незалежності Національного банку України розкривається через механізм його відносин із парламентом, урядом і главою держави - Президентом України. Особливості форм цих взаємовідносин закріплено в розділі IX Закону України „Про Національний банк України".

Так, ст. 51 цього Закону Національний банк підзвітний главі держави та Верховній Раді України в межах їхніх конституційних повноважень. Підзвітність означає:

1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України Верховною Радою України за поданням Президента України;

2) призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку України;

3) призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку України;

4) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку;

5) надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Національний банк України має право подавати Президенту України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України.

Особливості взаємовідносин Національного банку України з Кабінетом Міністрів України викладено в ст. 52 Закону про НБУ, яка закріплює наступні форми.

Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів. Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу. Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. Національний банк України має право подавати Кабінету Міністрів України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України.

Другий аспект принципу незалежності Національного банку України - його бюджетна незалежність. Тут варто акцентувати увагу на двох моментах - участі Національного банку України у фінансуванні дефіциту державного бюджету та порядку перерахування прибутку банку до Державного бюджету України.

Зміст вказаного випливає з норми ст. 54 Закону України „Про Національний банк України", якою заборонено надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Наявність цієї норми в указаному Законі викликана об'єктивними потребами - необхідністю забезпечення стабільності функціонування грошово-кредитної системи країни, оскільки пряме кредитування уряду Національним банком з метою фінансування бюджетного дефіциту становить реальну загрозу як для монетарної стабільності, так і для фінансової безпеки держави в цілому.

Інше законодавче обмеження фінансування Національним банком України дефіциту Державного бюджету передбачено в ч. 6 ст. 15 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року: „емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України".

Проте, п.3 ст. 42 Закону України „Про Національний банк України" дозволяє Національному банку України купувати та продавати на вторинному ринку цінні папери в порядку, передбаченому законодавством України. Але ця норма не забороняє Національному банку придбання державних цінних паперів під час їхнього первинного розміщення, що за певних умов може становити загрозу монетарній стабільності у випадку, якщо в такий спосіб центральний банк фактично буде кредитувати уряд у значних розмірах. Саме тому Бюджетний кодекс Російської Федерації містить норму щодо неможливості придбання Банком Росії боргових зобов'язань Російської Федерації, суб'єктів Російської Федерації, муніципальних утворень під час їхнього первинного розміщення з метою використання їх як джерела фінансування дефіциту бюджету.

Другий елемент бюджетної незалежності Національного банку України визначено порядком перерахування частки його прибутку до Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України „Про Національний банк України" Національний банк за підсумками року в разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету. Але і в свою чергу перевищення витрат над доходами Національного банку України відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

3. Банківське регулювання і банківський нагляд

П.8 ст. 7 Закону України „Про Національний банк України" серед інших до функцій Національного банку відносить банківське регулювання та нагляд. Порядок здійснення банківського регулювання та нагляду врегульовано Законом України „Про Національний банк України" - розділ X, Законом України „Про банки і банківську діяльність" - розділ IV, а також іншими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Закон України „Про Національний банк України" в ст. 1 дає визначення понять банківського регулювання та нагляду. Банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. У даному випадку Закон встановлює, що банківський нагляд є однією із функцій банківського регулювання. Основною метою банківського регулювання та нагляду відповідно до ст. 55 Закону України „Про Національний банк України" є безпека й фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Банківське регулювання в Україні здійснює Національний банк України, оскільки виключно цей державний орган наділено спеціальною компетенцією в сфері управління банківською системою. Законодавство визначає форми банківського регулювання. Відповідно до ст. 66 Закону України „Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснює Національний банк України в таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їхньої діяльності;

2) встановлення вимог і обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) операції з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорту й експорту капіталу.

Сукупність форм банківського регулювання спрямовано на створення єдиних державних стандартів банківської діяльності в Україні, що дозволяє забезпечувати рівні умови під час здійснення діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ і стабільність банківської системи України.

Сферою наглядової діяльності Національного банку України є нижній рівень банківської системи. Нагляд поширено на всі банки, їхні підрозділи, афілійовані і споріднені особи на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних і фізичних осіб у частині дотримання Закону України „Про банки і банківську діяльність" щодо здійснення банківської діяльності. Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами. У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки. Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.

При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях: для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності; для перевірки права на здійснення банківської діяльності.

Відповідно до ст. 73 Закону України „Про банки і банківську діяльність" У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу, до яких відносяться:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) видати розпорядження щодо:

а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;

д) заборони надавати бланкові кредити;

е) накладення штрафів на:

керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

банки відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України;

ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України;

з) реорганізації банку;

и) призначення тимчасової адміністрації.

У разі порушення Закону чи нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку Національний банк України має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону.

Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представника юридичної особи - власника істотної участі, якій пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, не встановлено складу злочину, але має місце порушення вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України або якщо таку особу визнано винною у вчиненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавлення волі, Національний банк України має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв).

Особу, яку на підставі розпорядження Національного банку України було відсторонено від посади або якій тимчасово заборонено користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв), може бути поновлено на посаді або відновлено у використанні права голосу придбаних акцій (паїв) лише на підставі попереднього дозволу Національного банку України.

Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 369 (п. 1.3), передбачено, що для ведення щоденного контролю за діяльністю банків і виконанням ними вимог Національного банку України щодо усунення допущених порушень може бути встановлено особливий режим контролю за їхньою діяльністю, що є додатковим інструментом банківського нагляду, який здебільшого використовують разом із заходами впливу в разі виникнення в банку некерованої ситуації. Рішення про встановлення особливого режиму контролю приймає Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків або заступник Голови Національного банку України, або у виняткових випадках на строк до одного місяця для подальшого розв'язання питання щодо діяльності банку - Комісія при територіальному управлінні Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків з повідомленням про це Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку України протягом трьох робочих днів.

Заходи впливу застосовує Національний банк України на підставі: а) результатів інспекційних (планових і позапланових) перевірок діяльності банків чи їхніх філій; б) результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо; в) результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, вповноваженими відповідно до чинного законодавства на їхнє здійснення.

Вибір заходів впливу, які мають бути адекватними вчиненому порушенню банківського законодавства, має здійснюватися з урахуванням характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку та рівня достатності капіталу; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників.

Відповідно до п.1.2 зазначеної Постанови Національного банку України Національний банк, окрім заходів, передбачених ст. 73 Закону України „Про банки і банківську діяльність" застосовує до банків також наступні заходи впливу - відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку.

У разі виконання банком прийнятих зобов'язань і покращення показників діяльності Національний банк України може достроково відмінити застосовані заходи впливу на визначений строк (частково або зовсім).

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України № 108 від 17.03.2004 року „Про порядок накладення Національним банком України штрафів за порушення банками вимог Закону України „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", за невиконання (неналежне виконання) банком вимог статей 5, 6, 7 та 8 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" Національний банк України адекватно вчиненому правопорушенню може накласти на банк штраф у розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Штраф за порушення в діяльності філії банку накладається безпосередньо на банк - юридичну особу. Національний банк накладає штраф на банк на підставі результатів планових та позапланових перевірок діяльності банків чи їх філій.

Якщо матеріали перевірки містять також факти порушення банком банківського законодавства та/ або нормативно-правових актів Національного банку, то рішення про накладення штрафу на банк за порушення вимог Закону „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" приймається одночасно із застосуванням заходів впливу за порушення банківського законодавства та/ або нормативно-правових актів Національного банку.

Рішення про накладення штрафу на банк адекватно вчиненому правопорушенню приймає Комісія Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків або відповідна комісія Національного банку при територіальному управлінні (далі - Комісія Національного банку при територіальному управлінні). Рішення Комісії Національного банку (Комісії Національного банку при територіальному управлінні) про накладення штрафу на банк має містити перелік виявлених порушень з посиланням на норми Закону. Рішення Комісії Національного банку про накладення штрафу на банк надсилається відповідному територіальному управлінню Національного банку не пізніше наступного робочого дня після його прийняття.