Сутність кредитно-банківської системи України

Кредит, його види, функції і роль в розвитку ринкової економіки

1. Кредит (лат. creditum - позика, борг) - є формою руху позичкового капіталу. Це система економічних відносин, які виникають в економічному обороті тимчасово вільних грошових коштів, з одного боку, і як нагальна потреба додаткових грошових засобів - з іншого, для розпорядження та використання на певний строк на умовах повернення з відсотком; продаж товарів з відстрочкою платежу. Кредит це важливий елемент ринкової економіки за допомогою якого розвивається виробництво, прискорюється кругообіг капіталу. За допомогою кредиту забезпечується безперервність процесу суспільного відтворення на всіх його стадіях. Кредит виник ще в період розпаду первіснообщинного ладу на основі становлення товарно-грошових відносин і майнової диференціації общини. В рабовласницьку добу він існував у формі лихварського кредиту. Кредиторами-лихварями були купці, відкупщики податків і храми. Згідно із законом позичковий відсоток у Давньому Римі коливався від 6 % до 48 %. За феодалізму кредиторами-лихварями були купці, церкви і монастирі. Вони надавали позики дрібним виробникам, феодальній знаті. Ставки кредиту були високими. Так, у Німеччині за феодалізму позичковий відсоток коливався у межах 21-43 %. Кредит сприяв первісному нагромадженню капіталу. За капіталізму кредит - це рух позичкового капіталу (грошової позики), що надається в кредит на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка. Форми позичкового капіталу різноманітні - комерційний(кредит товарами), банківський (кредит грошима), споживчий (кредит населенню), державний кредит тощо. Основними формами позичкового капіталу є комерційний і банківський кредит

Суть кредиту. Кредит - це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності.

Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткового доходу кожним із суб'єктів кредитних відносин.

Малюнок №1

Надання кредиту не є самоціллю, а закономірно поєднано з його поверненням. Поверненість кредиту - це його основа.

Малюнок №2

Суть кредиту полягає в тому, що це рух вартості на засадах поверненості в інтересах реалізації суспільних потреб.

Зв'язок кредиту з іншими економічними категоріями.

Малюнок №3

Характерні ознаки кредиту в ринковій економіці:

* позичальниками, як правило, виступають суб'єкти господарювання, а кредиторами - банківські установи;

* гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);

* джерелом позикового процента є прибуток на позичені кошти;

* кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

Суб'єкти та об'єкти кредиту суб'єкти:

* кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій формі чи натуральній формі іншому суб'єкту ринку на засадах поверненості, строковості і платності;

* позичальник - сторона, що одержує позику.

Об'єктом кредитних відносин в умовах ринкової економіки переважно виступають гроші, як загальний ресурс, за який можна придбати всі інші види ресурсів.

Малюнок №4

Теорії кредиту. Натуралістична теорія. Засновники натуралістичної теорії кредиту стали англійські економісти А. Сміт (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Основні постулати натуралістичної теорії кредиту:

* об'єктом кредиту є натуральні, тобто не грошові, матеріальні цінності;

* кредит - це рух натуральних благ і тому ці блага є лише способом перерозподілу існуючих у даному суспільстві цінностей;

* позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

* кредит виконує пасивну роль, а банки - це скромні посередники.

Представники натуралістичної теорії трактували кредит як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення і, разом з тим, загостренні протиріч відтворення.

Одночасно представники натуралістичної теорії обґрунтували ряд суттєвих положень щодо кредиту, а саме:

* кредит не створює реального капіталу;

* кредит залежить від виробництва (не перебільшуючи його ролі);

* кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

Капіталотворча теорія. Основні концепції цієї теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729рр.).

Згідно з його поглядами, кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки.

Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Проте ідеї Дж. Ло не витримали випробування практикою (див. історичну довідку в кінці розділу).

У міру розвитку кредитної системи капіталу ідеї Дж. Ло в XX столітті розвинули західні економісти Й. Шумпетер, А. Ган, які вважали, що кредит може бути безмежним, а тому безмежні капітал і депозити, які він створює. На їх думку, інфляційний кредит є рушійною силою відтворення та економічного зростання.

Помилковість поглядів цих учених полягала у виправданні кредитної експансії та інфляції. Криза 1929-1933 років розвінчала капіталотворчу теорію кредиту. Проте "раціональні зерна" теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками. Зокрема, були обґрунтовані принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка і відповідне розширення інвестицій, що призводить у кінцевому підсумку до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак - до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса виступали представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Семюелсон, Л. Лернет, Дж. Гелбрейт). В основу їх поглядів покладено ідею Кейнса про необхідність активного втручання держави в господарські процеси, у тому числі і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія отримує дальший розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.

Форми та види кредиту. У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відтермінуванням платежу - комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо.

Малюнок №5

У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й переважна більшість позик надається і погашається грошима.

За суб'єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту.

Малюнок №6

Існує кілька різних класифікацій банківських кредитів. Провідним видом кредиту в ринковій економіці є банківський кредит. Система банківського кредитування базується на використанні ряду базових принципів кредитування.

Принципи кредитування - це визначальні правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитних операцій.

Основні принципи банківського кредитування:

* цільовий характер кредитування передбачає вкладення запозичених коштів у конкретні господарські процеси;

* поверненість кредиту передбачає надання позики у тимчасове користування і повне повернення позичальником вартості основного боргу;

* строковість кредиту вимагає повернення позики в строки, передбачені кредитною угодою;

* платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт сплачує банку додаткову суму у вигляді процентів,

* забезпеченість кредиту полягає у відповідності між вартістю майна, що є заставою позики, і заборгованістю за позикою.

Малюнок №7

Малюнок №8

Обов'язковою умовою надання споживчого кредиту банком є забезпечення його заставою майна або цінними паперами. Кредити фізичним особам комерційні банки надають у межах визначених банківських продуктів.

Малюнок №9

Проблема збереження позикового капіталу стає особливо актуальною в період інфляції, оскільки на момент повернення кредиту його реальна вартість значно нижча від тої, що була на момент надання.

Малюнок №10

Процент за кредит. Процент за кредит або позиковий процент (від латинського "рго сепігит" - на сотню) - це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими коштами.

В умовах ринкової економіки суть процента розглядається як ціна капіталу, взятого в кредит. Джерелом сплати позикового процента є прибуток, що його отримує позичальник.

Показником, що кількісно характеризує плату за кредит, є норма процента або процентна ставка.

Середньорічна сума капіталу, наданого в позику.

Процентна політика Національного банку України та відсоткові ставки.

Сприятливі умови розвитку національної економіки (січень - травень поточного року), а також стійка тенденція щодо зниження інфляції давали змогу Національному банку України активно застосовувати важелі процентної політики для стимулювання процесів економічного зростання.

Зокрема, з метою підтримки ринкових тенденцій щодо здешевлення вартості кредитів Національний банк України з 23 березня 2012 року знизив на 0,25 в. п. до 7,5 % річних облікову ставку, яка є базовою ставкою щодо інших процентних ставок Національного банку України.

Також Національний банк України тричі знижував ставки за постійно діючими механізмами рефінансування овернайт (на 0,25 в. п. кожного разу) - до 8,5 % та до 10,5 % за забезпеченими та незабезпеченими (бланковими) кредитами відповідно (останнє зниження здійснено 23 березня 2012 року).

Відповідно знижувалися середньозважені відсоткові ставки за тендерними кредитами Національного банку України та операціями прямого РЕПО до 7,5 % та до 7,62 % у грудні 2012 року порівняно з 11,4 % та 12,0 % у грудні 2011 року відповідно.

Зазначені заходи поряд з іншими стимулюючими діями Національного банку України протягом перших п'яти місяців 2012 року сприяли формуванню тенденції до поступового зменшення вартості ресурсів як за міжбанківськими операціями, так і за операціями банків з клієнтами. Так, протягом зазначеного періоду процентні ставки за активними та пасивними операціями комерційних банків, у тому числі на міжбанківському кредитному ринку, були нижчими порівняно з груднем 2011 року.

Починаючи з червня 2012 року в умовах дії зовнішньоекономічного шоку та погіршення очікувань відбувалося підвищення вартості позичкових ресурсів, яке тривало до грудня. В останньому місяці року процентні ставки за позичковими коштами знизилися, що пояснюється насиченням банківської системи гривневою ліквідністю в умовах збалансування грошово-кредитного ринку на фоні покращення ринкових очікувань.

Незважаючи на зазначене вище, вартість коштів за депозитно-кредитними операціями банків із клієнтами в грудні 2012 року була вищою, ніж у відповідному місяці 2011 року. Зокрема, збільшилися середньозважені процентні ставки в національній валюті за: кредитами - до 17,6 % з 17,2 % відповідно; депозитами - до 13,7 % порівняно з 11,1 %.

Водночас середньозважена процентна ставка за угодами на міжбанківському кредитному ринку зменшилася до 8,1 % порівняно з 9,5 % відповідно.

Середньозважена процентна ставка в іноземній валюті за депозитами в грудні 2012 року зменшилися до 4,8 % з 5,7 % у грудні 2011 року, тоді як цей показник за кредитами збільшився до 9,3 % з 8,4 % відповідно.

У січні 2013 року процентні ставки за кредитами, наданими протягом місяця не фінансовим корпораціям, у гривнях становили 16.32 %, у доларах США - 8.70 %, в євро - 9.15 %. Процентні ставки за кредитами, наданими протягом місяця домашнім господарствам, у гривнях становили 28.06 %, у доларах США - 10.82 %, в євро - 14.84 %.

Процентні ставки за депозитами, залученими протягом місяця від нефінансових корпорацій, у гривнях становили 8.39 %, у доларах США - 3.10 %, в євро - 4.25 %. Процентні ставки за депозитами, залученими протягом місяця від домашніх господарств, у гривнях становили 19.95 %, у доларах США - 7.52 %, в євро - 6.53 %.

Малюнок №11

Функції та роль кредиту. Функція - це специфічний прояв суті кредиту, що відображає лише окремі її ознаки, які відрізняють кредит від інших, економічних категорій.

Малюнок №12

У період, що передував переходу до ринкової економіки в Україні, роль кредиту була обмежена. Обмежене застосування мав комерційний кредит, не використовувався кредит як джерело капіталовкладень, не видавався іпотечний кредит існувала жорстка централізація управління банківським кредитом усі кошти виділялися з центру для різних позичальників на різні цілі і в межах визначених сум (ліміт кредитування). Однорівнева банківська система також не сприяла розвитку кредитних відносин.

Малюнок №13

У перехідній економіці роль кредиту зростає, розширюється сфера кредитних відносин, розвиваються методи кредитування та управління кредитом, а саме:

* відбувається перехід до централізації управління кредитними операціями комерційних банків;

* розширюються права і можливості комерційних банків та їх клієнтів на основі договірних відносин;

* розширюється сфера застосування кредиту;

* вдосконалюються методи кредитування;

* поява акціонерних товариств, випуск акцій, залучення урядом коштів до бюджету за допомогою цінних паперів сприяє розширенню кредитних операцій з цінними паперами (участь кредиту в операціях з емісії цінних паперів, у кредитуванні під заставу цінних паперів);

* починає використовуватися комерційний та іпотечний кредити;

* підвищується роль кредиту як джерела інвестицій.

Отже, створюються умови для подальшого вдосконалення управління кредитом і розширення сфери його застосування.

Роль кредиту в розвитку ринкової економіки. Кредит виникає безпосередньо з потреб виробництва, внаслідок розвитку процесів обміну товарами.

Значна роль кредиту і в розширенні виробництва. Позикові кошти сприяють збільшенню запасів і витрат, що необхідні для розширення виробництва і реалізації продукції; використовуються для збільшення основних фондів. Кредиту сфері грошового обороту забезпечує надходження готівки та їх вилучення з обороту через банки на кредитній основі. Таким чином, кредит відіграє важливу роль в утворенні коштів для готівкового і безготівкового обороту і забезпечує безперебійність безготівкового.

Конкретною економічною основою, на якій з'являються і розвиваються кредитні відносини, виступає кругообіг капіталу Кругообіг капіталу безперервний, але при цьому не виключаються коливання, приливи і відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

На базі нерівномірності кругообігу й обороту капіталу виникають відносини, які усувають невідповідність між часом виробництва І часом обігу, вирішують відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів та необхідністю їх використання в народному господарстві. Таким відношенням і є кредит, який став невід'ємним атрибутом товарного виробництва.

В умовах ринкової економіки кредит набуває загального характеру. Необхідність кредиту тісно пов'язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Ще більшою мірою кредит необхідний для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки та технологій.

Малюнок №14

Завдяки кредиту:

* зменшується час на задоволення господарських та особистих потреб;

* він виступає як опора сучасної економіки, невід'ємний елемент економічного розвитку;

* кредитори мають можливість отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Отже, необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин та наявність поточних або майбутніх доходів у позичальників. Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту, - коливання потреби в обігових коштах суб'єктів ринку, а також виникнення потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

2. Кредитна система, її структура та особливості функціонування у вітчизняній економіці

Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують пі відносини.

У структурі кредитної системи вирізняють банківську систему та небанківські кредитно-фінансові установи. В загальному вигляді структура кредитної системи подана на мал. 4.

Малюнок №15

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банківська система, яка здійснює основну масу кредитних і фінансових операцій і є організаційною сукупністю різних видів банків у їх взаємозв'язку.

Банк - це установа, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності, терміновості та забезпеченості. Основне завдання банку - здійснювати посередництво в розміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Малюнок №16. Кредитна система України

Національний банк України. "НБ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України".

Закон України "Про Національний банк України".

Ліквідність банківської системи та напрями її регулювання. Середньоденний обсяг коррахунків банків у Національному банку України у 2012 році збільшився на 12,3 % порівняно з 2011 роком і становив 19,6 млрд. грн. З початку року загальний обсяг коррахунків банків за станом на 01.01.2013 підвищився на 12,5 % - до 24,7 млрд. грн.

Малюнок №17. Національний банк України (структура та функції)

Основними чинниками збільшення банківської ліквідності були, зокрема такі:

? операції Національного банку України з купівлі цінних паперів. Обсяг таких операцій у 2012 році становив 38,6 млрд. грн. (сума за номінальною вартістю), із них придбано через механізм двостороннього котирування - 2,5 млрд. грн. Обсяг продажу державних облігацій України з портфеля Національного банку України за 2012 рік за номінальною вартістю становив 3,5 млрд. грн., із них 1,9 млрд. грн. продано через механізм двостороннього котирування та 1,6 млрд. грн. викуплено Міністерством фінансів України з метою дострокового погашення зазначених цінних паперів;

? операції Національного банку України з надання кредитів рефінансування. Обсяг таких операцій у 2012 році становив 97,6 млрд. грн. (за 2011 рік - 28,8 млрд. грн.), із них обсяг операцій прямого репо - близько 60 %, або 56,6 млрд. грн. Обсяг повернення заборгованості за наданими Національним банком України кредитами становив 93,6 млрд. грн.;

? перевищення обсягів повернення коштів за мобілізаційними операціями над залученими. Загальний обсяг операцій з мобілізації коштів через продаж депозитних сертифікатів Національного банку України за 2012 рік становив 16,7 млрд. грн. (за 2011 рік - 166,8 млрд. грн.), обсяг повернення коштів за цими операціями - 21,9 млрд. грн.;

? вивільнення коштів обов'язкових резервів з окремого рахунку в Національному банку України. Обсяг коштів, що обліковуються на цьому рахунку, в 2012 року зменшився на 0,8 млрд. грн. - до 6,5 млрд. грн.

Довідково: Обсяг обов'язкових резервів, сформованих Залежно від підпорядкованості банків, відповідно до чинного банківського законодавства, розрізняють два основних типи побудови банківської системи: однорівнева та дворівнева.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених держав, а також для країн із тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система характерна для держав із ринковою економікою, передбачає відносини підпорядкування між центральним і комерційними банками.

На першому рівні банківської системи знаходиться центральний (емісійний) банк, який є емісійним центром держави і відповідає за сталість грошової та банківської систем. Центральні (емісійні) банки всіх країн світу виконують такі функції:

розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

емісія грошей і контроль за грошовим обігом у країні;

кредитно-розрахункове обслуговування держави;

кредитно-розрахункове обслуговування банківських інститутів. Крім перелічених функцій центральний банк може зберігати централізовані золоті та валютні запаси, здійснювати регулювання і нагляд за діяльністю кредитних організацій.

На другому рівні банківської системи знаходяться комерційні банки, які обслуговують економічних суб'єктів, здійснюючи мобілізацію коштів, та надають кредитно-розрахункове обслуговування.

Комерційні банки. Головною їх функцією є створення за рахунок кредиту додаткових платіжних засобів через збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Розрізняють універсальні та спеціалізовані комерційні банки.

Крім банків, до кредитної системи входять небанківські фінансово-кредитні інститути.

Небанківські кредитно-фінансові інститути функціонують у порівняно вузьких сферах ринку позичкового капіталу і мають досить специфічну клієнтуру. Такі фінансово-кредитні інститути не мають статусу банку, і їхня діяльність не змінює маси грошей у обігу.

Інвестиційні компанії - вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який акумулює грошові кошти інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів і вкладає їх у цінні папери інших підприємств та нерухомість.

Розрізняють інвестиційні компанії відкритого та закритого типу. Інвестиційні компанії відкритого типу беруть на себе зобов'язання викуповувати свої акції на вимогу інвестора. Інвестиційні компанії закритого типу такого зобов'язання не беруть. Ці компанії більш поширені у світі через більшу ліквідність їхніх акцій.

Пенсійні фонди - вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що створюється приватними та/або державними установами, підприємствами для виплати пенсій особам, які вносять пенсійні внески. Вільні кошти пенсійних фондів можуть бути інвестовані у фінансові активи, які приносять прибуток.

Ощадні установи - вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який спеціалізується на залученні грошових коштів фізичних осіб і без участі кредитної системи не може розглядатися та функціонувати як інвестиційний капітал.

Страхові компанії - вид небанківського кредитно-фінансового інституту, для якого характерна особлива форма залучення коштів - продаж страхових полісів. Надходження від страхових премій та активних операцій перевищує суму страхових виплат, що дає змогу страховим компаніям здійснювати інвестиції. Порядок інвестицій страхових компаній встановлюється національним страховим законодавством.

Страхові компанії поділяються на компанії, що здійснюють страхування населення, та компанії, що здійснюють страхування майна.

Фінансові компанії - вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що надає позики споживачам шляхом купівлі у торговельній фірм боргових зобов'язань покупців, а також здійснює кредитування торговельних фірм під заставу боргових зобов'язань покупців. Джерелом їхніх позичкових ресурсів є кредити комерційних банків та капітали, які мобілізуються через випуск та розповсюдження власних цінних паперів.

Лізингові компанії - вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який спеціалізується на купівлі основних засобів виробництва і наданні їх у тимчасове користування орендарю, котрий поступово - сплачує, лізинговій компанії вартість узятого в оренду майна.

Факторингові компанії - вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що спеціалізується на купівлі дебіторської заборгованості клієнтів. пов'язаної з постачанням товарів або наданням послуг.

Кредитна система - це сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і заощадження юридичних і фізичних осіб і надають їх у позичку позичальникам - підприємствам, уряду, особам.

Структуру кредитно-фінансових інститутів, з яких складається кредитна система, подано на мал. 18.

Малюнок №18. Структура кредитної системи

Серед найважливіших процесів, що відбуваються у кредитній системі, можна виокремити такі:

* концентрація і централізація банківського капіталу (невеликі банки неспроможні надати необхідні кредити суб'єктам господарювання;

* наявність певної конкуренції між кредитними інститутами;

* інтеграція діяльності банків, зумовлена потребою обслуговування міжнародних розрахунків;

* перехід банківських установ до системи електронних розрахунків у країні та за її межами;

* кореспондентські відносини (договірні відносини між банками з метою взаємного виконання операцій).

Кредитна система, залежно від напрямку кредитної діяльності, включає багато структурних розділів, але головною ключовою фігурою є центральний банк

3. Сучасні проблеми розвитку кредитно-банківської системи в Україні

Як відомо, в Україні вже в 2000 р. було подолано затяжну, майже десятирічну, економічну кризу і вперше відбулись певні позитивні зміни в суспільному виробництві. Вони стали основою змін і в банківській системі.

По-перше, усе помітнішим стає процес концентрації банківського капіталу. Кількість банків зменшується за рахунок того, що банки, які потрапляють у розряд проблемних, приєднуються до більш сильних.

По-друге, помітно збільшився капітал банків. Протягом 2001 року балансовий капітал банків зріс майже на 15 % і досягнув 7,3 млрд. грн. На початок 2005 р. він сягнув уже 18,658 млрд. грн. При цьому серед залучених ресурсів збільшились кошти суб'єктів господарювання. Особливо важливим є значний темп (48 % у 2001 р.) приросту внесків населення, котрі займають друге місце серед залучених банками коштів. При цьому як серед внесків господарюючих суб'єктів, так і серед внесків фізичних осіб строкові депозити зростали в останні роки значно швидше, ніж внески до запитання. Це свідчить про зростання довіри населення і господарюючих суб'єктів до банківської системи, і відкриває перед банками більш широкі перспективи в організації довгострокового кредитування, а відтак, і посилення інвестиційних процесів у суспільному виробництві.

По-третє, концентрація банківського капіталу і нарощування банками кредитних ресурсів, що відбувалося з 2000 р. на фоні високих темпів зростання суспільного виробництва, дали змогу помітно збільшити частку довгострокових кредитів, яка зростала у 2001-2004 pp. значно вищими темпами, ніж зростав загальний кредитний портфель. Позитивним стало й помітне зменшення середньозваженого відсотка за кредитами. Якщо у 2000 р. він становив 38 %, то на початку 2005 р. - вже 18 %. Цьому безсумнівно позитивному явищу сприяло й те, що НБУ в цей період проводив досить чітку облікову політику, спрямовану на зниження облікової ставки, яка з 30,6 % у 2000 р. зменшилася в 2004 р. до 7 %, хоча на початок 2005 р. дещо зросла і становить 9 %. кредитна банківська україна іноземний

Позитивні зміни, які відбулися в банківській системі в останні роки, не відкидають і тих проблем, які притаманні цій системі. їх можна звести до таких моментів.

Рівень капіталізації банківської системи невеликий (на початок 2005 р. банківський капітал становив усього близько 5 % від ВВП). Про це свідчить і відносно малий обсяг активів наших банків. На початок 2005 р. сукупна сума активів усіх банків України становила близько 27 млрд. грн, тоді як у Німеччині один, щоправда, найбільший банк (Дойчсбанк) на цей рік мав активи, які перевищили 800 млрд. доларів.

Досить великий рівень відсоткових ставок за кредитами для господарюючих суб'єктів.

Наявність дуже високих ризиків при здійсненні кредитування, що відбиває як недостатній розвиток ринкових відносин у цілому, так і нерозвиненість системи страхування різноманітних ризиків.

Конкуренція між банками здійснюється переважно не в площині якісних показників обслуговування клієнтів, а в площині кількісних показників.

Названі недоліки виступають помітною перешкодою до подальшого розвитку економіки в цілому і банківської системи зокрема. Необхідність подолання цих перешкод диктується не тільки поточними цілями розвитку народногосподарського комплексу, але й стратегічними цілями, пов'язаними з прагненням нашої країни до вступу у Світову торговельну організацію та в Європейський союз. Сьогодні наша банківська система зовсім не готова до цього, і державі треба зосередити значні зусилля на даному напрямку, щоб пристосувати наш банківський сектор до обов'язкової (уже при вступі до COT) лібералізації фінансових ринків. Якщо цього не зробити, то ми при вступі до цієї організації понесемо величезні втрати.

У планах розвитку на найближчі роки намічені конкретні заходи щодо зміцнення банківської системи і вдосконалення її функціонування. Основними цілями при цьому є:

забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

збереження досягнутої фінансової стабільності;

підвищення ефективності функціонування всієї банківської системи;

прискорення на цій основі темпів ринкових перетворень у всій економіці і в кредитно-грошовій сфері зокрема.

Для успішного вирішення поставлених завдань необхідно зосередити зусилля на поширенні безготівкових розрахунків, поліпшенні якості банківських послуг, розвитку національної системи електронних платежів, підвищенні прозорості банківських процедур і технологій. Важливе значення в досягненні визначених цілей відводиться подальшому вдосконаленню правової бази, яка регламентує банківську діяльність. Зокрема, необхідно суттєво підвищити діяльність системи гарантування вкладів фізичних осіб у банки.

Стаття 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" гарантує збереження банками таємниці по операціях, рахунках та вкладах своїх клієнтів і кореспондентів. Усі службовці банків зобов'язані зберігати таємницю по цих операціях.

Успішна реалізація цих заходів буде сприяти зміцненню банківської системи і створенню нею сприятливих умов для подальшого розвитку нашої економіки й зростання ефективності її функціонування.

Основними джерелами правових норм, що регулюють відносини, які виникають із діяльності установ кредитної системи, є Конституція, Укази Президента, Цивільний кодекс України, Закон України "Про банки і банківську діяльність", урядові постанови, статути кредитних установ, а також багаточисленні інструкції та нормативні листи Національного банку.

Ліквідність банку є однією з найважливіших системних характеристик банківської діяльності, яка потребує аналізу, вивчення та ефективної оцінки.

Досліджуючи ліквідність банківської системи України на сучасному етапі можна визначити наступне.

В періоді до 2010 року в банківській системі спостерігаються досить високі темпи зростання як вітчизняної економіки в цілому, так і банківського сектору, зокрема. Світова криза ліквідності спонукала українські банки до формування надлишкових запасів ліквідних коштів, що, однак, не врятувало їх від проблем з ліквідністю.

На початку 2009 року спостерігалося істотне погіршення платоспроможності значної кількості банків, що було спровоковане перш за все відтоком депозитів і зниженням ліквідності робочих активів. Банківським установам була надана значна фінансова (у вигляді кредитів рефінансування НБУ) і регуляторна (ряд постанов НБУ, спрямованих на утримання ресурсної бази) підтримка НБУ.

Починаючи з другого кварталу 2009 року спостерігається стабілізація ресурсної бази, а з другого півріччя - приріст депозитів.

Сучасні тенденції розвитку банківської системи. Інституційна структура. За підсумками 2010 року, незважаючи на появу окремих нових банків, кількість учасників ринку скоротилась на 6 одиниць. Як наслідок - на початок 2011 р. 176 банків мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій (182 на початок 2010 р.), ще 18 установ перебувають на ліквідації. У чотирьох банках ("Надра", "Родовід Банк", "Соцкомбанк", "Діалогбанк") на кінець 2010 р. продовжувала діяти тимчасова адміністрація, а наприкінці січня 2011 р. було введено тимчасові адміністрації ще у двох банках (Комерційний банк "Володимирський" та "Банк Столиця").

В минулому році кількість структурних підрозділів українських банків скоротилась на 247 одиниць (або на 22,6 %). При цьому на 18 банків, які перебувають у стані ліквідації, припадає 47 філіалів, решта 200 - на діючі банки. Разом з тим, окремі банки продемонстрували спроможність відкривати нові відділення, зокрема Приватбанк збільшив свою мережу на 159 нових відділень, Platinum Bank - на 45 відділень, Дочірній банк Сбербанку Росії - на 40 відділень.

Вплив іноземного капіталу. Протягом 2010 р. на український ринок увійшли п'ять нових іноземних банків, натомість один іноземний банк повністю вийшов із вітчизняного фінансового ринку. Так, на початку грудня Platinum Bank придбав 100 % корпоративних прав чеського Home Credit Bank, що дозволило йому розширити свою мережу додатково на 20 нових відділень. Це був перший такий прецедент з початку кризи, незважаючи на те, що із 41 збиткового банку за підсумками ІІІ кварталу 2010 р. 20 були банками з іноземним капіталом.

В цілому на кінець 2010 р. 55 банківських установ, діючих на українському фінансовому ринку, мали вклади з боку іноземних інвесторів, в тому числі 20 з них - зі 100 %-м іноземним капіталом. Протягом року частка іноземного капіталу збільшилась із 35,8 % до 40,6 %.

2010 р. характеризувався посиленням позицій російських банків, які є основними іноземними гравцями на фінансовому ринку України. Так, на чотири російських банка - ВТБ, Промінвестбанк, Альфа-Банк, Дочірній банк Сбербанку Росії - припадає більше 10 % активів, 8 % капіталу та 14 % корпоративного кредитного портфелю вітчизняної банківської системи.

Проблемна заборгованість. Протягом 2009-2010 рр. вітчизняна банківська система накопичила значний обсяг проблемної заборгованості, обсяги якої, за даними НБУ, становлять близько 12 % від кредитного портфелю. Реальні ж обсяги проблемної заборгованості, за різними експертними оцінками, складають від 35 % до 55 % сукупного кредитного портфелю. Більша частина негативно класифікованих кредитів припала на великі та найбільші банки, які до 2008 р. значно наростили портфель роздрібного кредитування. Все це знайшло своє вираження у звітах МВФ та міжнародних рейтингових агенцій, які неодноразово протягом 2010 р. нарікали на низьку якість кредитних портфелів українських банків.

У зв'язку з цим НБУ у другому півріччі 2010 р. активно почав втручатись у процес покращення фінансових показників українських банків. Спочатку, у вересні, регулятор видав відповідну постанову (№424), а вже наприкінці року (8-го грудня) всім банкам було розіслано відповідний офіційний лист у зв'язку з тим, що робота зі списання проблемної заборгованості "здійснюється банками вкрай незадовільно". Однак, неоднозначне тлумачення положень новоприйнятого податкового кодексу стосовно оподаткування списань проблемної заборгованості та рекомендаційний характер листа НБУ мали наслідком збереження низької активності банків щодо розчищення своїх балансів шляхом списань.

Основними способами позбавлення від "проблемки" і надалі залишаються продаж застав та передача колекторським компаніям (обсяг ринку останніх в 2010 р. склав 9-10 млрд. грн.).

Важливим кроком НБУ для покращення балансів вітчизняних банків стало введення в дію з 1 січня 2011 р. постанови №593, згідно з якою банки мають право формувати резерви під проблемні кредити без урахування реструктурованих позичок, обслуговування яких відбувається своєчасно протягом півріччя. Це дозволить вивільнити заморожені в резервах кошти і покращити кредитний портфель багатьом банкам. В першу чергу, це великі фінансові установи, які в 2010 р. відновили активність у кредитуванні корпоративного сектору економіки.

Кредити-депозити. Вже на початку другого кварталу 2010 р. почали проявлятись ознаки відновлення довіри населення до вітчизняних банків, що проявилось у збільшенні залишків громадян на депозитних рахунках. За підсумками року приріст депозитів населення склав майже 40 млрд. грн.

Минулий рік характеризувався стійким зниженням депозитних ставок. Протягом 2010 р. найбільш суттєво знизили ставки 10 найкрупніших за розмірами активів банків України.

Зокрема, по вкладах терміном на один рік у національній валюті вони пропонували не більше 11-12 % річних.

Ще через три місяці зупинилось падіння обсягів кредитних портфелів банків, в першу чергу - в корпоративному сегменті (за кредитами фізичним особам портфель продовжував знижуватись). В цілому обсяг кредитного портфелю за рік збільшився на 7,9 % (або на 37,9 млрд. грн.), склавши 520,1 млрд. грн. Однак, разом з тим, якість кредитів все ще дуже низька.

Фінансові результати. За даними НБУ на 1 січня 2011 р., негативний фінансовий результат за системою банків України склав 13 млрд. грн., що майже втричі менше, ніж станом на 1 січня 2010 року (38,4 млрд. грн.). При цьому доходи банків у порівнянні з 2009 р. скоротилися на 4,3 % і склали 136,8 млрд. грн., витрати скоротилися на 17,4 % і склали 149,9 млрд. грн.

За 2010 р. банками сплачено податків і зборів до зведеного бюджету 3,9 млрд. грн., у тому числі податку на прибуток - 1,1 млрд. грн. У порівнянні з 2009 р. загальна сплата податків і зборів банками зменшилася в 1,36 рази, в тому числі сплата податку на прибуток зменшилася в 2,7 рази. У загальному обсязі платежів фінансових установ до бюджетів усіх рівнів за минулий рік банківська частка склала 73,3 %.

Перспективи розвитку грошово-кредитного ринку. Відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики на 2013 рік (схвалені рішенням Ради Національного банку України 05.09.2012 № 16) головним критерієм успішності проведення грошово-кредитної політики є підтримання в середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін. Річний показник приросту індексу споживчих цін у 2013-2014 роках має стабілізуватися в діапазоні 4-6 %, а починаючи з 2015 року, - утримуватися в межах 3-5 %.

Основні завдання грошово-кредитної політики на 2013 рік передбачають необхідність утримання приросту індексу споживчих цін у межах 4,8-6,1 %.

Монетарні чинники впливу на стабільність грошової одиниці контролюватимуться через регулювання обсягу монетарної бази, яка розглядатиметься як операційний орієнтир грошово-кредитної політики.

Основними засадами грошово-кредитної політики передбачено, що за реалізації першого сценарію макроекономічного прогнозу Уряду України приріст обсягу монетарної бази у 2013 році може становити до 8 %. У разі розвитку макроекономічної ситуації за другим сценарієм є підстави прогнозувати, що приріст обсягу монетарної бази становитиме до 6 %.

Висновок

Сьогодні, в умовах розвитку товарного і становлення фінансового ринку, різко міняється структура банківської системи. З'являються нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів. Йде пошук оптимальних форм устрою кредитної системи, ефективно працюючого механізму на ринку капіталів, нових методів обслуговування комерційних структур. Створення стійкої, гнучкої й ефективної банківської інфраструктури - одна з найважливіших задач економічної реформи в Україні. Завдання ускладнюється тим, що крім економічних труднощів додаються соціальні: постійно міняється законодавча база; прагнення більшості банкірів одержати відразу прибуток - як наслідок - розвиток тільки одного напрямку діяльності, що веде до банкрутства окремих банків і кризи банківської системи в цілому. Завдяки тому, що прибуткові та стабільні клієнти стали рідкістю, посилилась конкурентна боротьба за клієнта. Внаслідок цього, для залучення клієнтів банки почали знижувати кредитні і підвищувати депозитні ставки. Ця тенденція посилюється також внаслідок зниження темпів інфляції. Таким чином, прибуток банку стає чутливим до змін ринкової ставки, що свідчить про підвищення процентного ризику. Середовище, в якому працюють українські банки, є дуже ризиковим.

Банкам для того, щоб вижити в даних умовах, необхідно досконало володіти інформацією про стан своїх справ, мати детальну інформацію про свою діяльність, володіти та застосовувати методи оперативного реагування на зміни зовнішніх факторів. Необхідно, шляхом вдумливого вивчення закордонної практики, відновити втрачені раціональні принципи функціонування банківських установ, які існують в цивілізованому світі і опираються на багатовіковий досвід ринкових фінансових структур.

Нині банківська система України розвивається по вертикалі: головний банк - філіал - регіон. Доля фінансів повністю залежить від головних банків. Діяльність філіалів регулюється головним банком, який у першу чергу розв`язує свої проблеми, а потім - проблеми регіонів, де розташовані його філіали.

Тепер настав час розвитку банківської системи по горизонталі: головний банк - регіональне управління - дочірні банки. Заслуговує мабуть на увагу ідея об`єднання філіалів одного банку, які розташовані в конкретному регіоні, з наданням цьому об`єднанню статусу юридичної особи.

Нині в Україні на понад 50 мільйонів населення приходиться трохи більше двохсот банків, що в 20-25 разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже з метою всебічного зміцнення банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки з боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й кількісного розвитку банківської системи України. Кількісний розвиток комерційних банків (їх виникнення та ліквідація) має відбуватися під впливом економічних процесів, а не шляхом прямого втручання державних органів управління. Держава має стимулювати розвиток власної банківської системи, інакше з`являться можливості виникнення явища монополізації на фінансово-кредитному ринку, а на місце вітчизняних банків прийдуть іноземні.

Щоб Україна успішно увійшла в завершальний етап перехідного періоду з добре підготовленою кредитно-банківською системою, здатною розв`язувати нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки, необхідно вже сьогодні забезпечити вирішення таких трьох основних завдань:

1) прискорити зростання економічного потенціалу банків, нагромадження їхнього власного капіталу;

2) захистити банки від втручання з боку державних структур, створити надійну систему страхування банківських депозитів, сприяти формуванню високої довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;

3) створити дієву законодавчо-правову базу діяльності банків, яка забезпечила б їм умови для надійного захисту від усіх видів ризиків та вдосконалення високої стабільності їх роботи.

Рекомендації щодо напрямків зміцнення кредитно-банківської системи в Україні:

Комерційним банкам, що здійснюють довгострокове кредитування та інвестиційну діяльність забезпечити надання: а) державних гарантій; б) податкових пільг.

Внести зміни до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо оподаткування банківської діяльності.

Завершити формування банку даних "сумнівних" позичальників. До цього створити реєстр заставленого майна, який дозволив би запобігти подвійній заставі одного й того ж майна.

Створити умови для залучення в банківські установи коштів, що перебувають на руках населення та в тіньовому обігу.

З метою підвищення довіри до гривні: а) підтримувати стабільний обмінний курс гривні; б) НБУ провести роз`яснювальну роботу щодо переходу гривні в розряд вільно конвертованих валют.

Список використаної літератури

1. Білецька Л.В., Білецький О.В.,Савич В.І., Економічна теорія (Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка).

2. Дзюбик С.Д. Основи економічної теорії.

3. Луціва Б.Л. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навчальний посібник/ 2-ге видання, перер. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. -225 с.

4. Семененко В.М. - Економічна теорія. Політекономія.

5. Щетинін А.І. - Гроші та кредит.

5. Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 р.

6. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20.09.2001 р.

7. Кредит у ринковій економіці. http://www.refine.org.ua/pageid-1710-1.html.

8. http://buklib.net/component/option.com_jbook/task.view/Itemid.99999999/ catid.78/id.702/.

9. http://www.kbs.org.ua/index.php?get=14&id=6427.

10. http://bank.gov.ua/control/uk/index.

11. http://pidruchniki.ws/18120108/politekonomiya/sutnist_kreditnoyi_ sistemi_struktura.

12. http://www.info-works.com.ua/all/groshi_ta_kredit/68.html.

Размещено на Allbest.ru