Регулювання банківської діяльності в Україні

Теоретичні засади побудови системи регулювання банківської діяльності, її сутність і необхідність. Види регулювання в даній сфері та основні інструменти його здійснення. Механізм допуску комерційних банків на ринки, розробка шляхів його вдосконалення.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 08.11.2013
Размер файла 38,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регулювання банківської діяльності в Україні

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика дисертацiйної роботи

Актуальність теми дослідження обумовлена тією роллю, яку почала відігравати банківська система України в економіці перехідного періоду. Специфіка банківського сектора економіки потребує посиленого контролю і нагляду з боку державних органів регулювання. Діяльність банків забезпечує проведення розрахунків в економіці, акумуляцію грошових коштів і подальше використання їх для кредитування суб'єктів господарювання, впливає на стабільність грошей, на функціонування всіх секторів фінансового ринку, на динаміку інвестиційного процесу. Банки беруть на себе основну частку ризиків, які існують на фінансовому ринку.

Головними цілями регулювання банківської діяльності є підтримка стабільності банківської системи, конкурентного середовища серед банків та захист інтересів вкладників і кредиторів. Вирішення саме цих завдань дозволить, з одного боку, ефективно виконувати банками свої головні функції, а з другого - забезпечити стійкість і динамічний розвиток національної економіки. Як свідчить практика, саме в період становлення і розвитку якісно нового (ринкового) етапу функціонування кредитної системи банківське регулювання характеризується особливою складністю і вимагає вирішення цілої низки суперечливих проблем. Отже, надзвичайно важливими й актуальними є питання визначення і практичного застосування механізмів та інструментів державного регулювання банківської діяльності, адекватних стану економіки. Наведені аргументи визначили вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Дослідженню проблем грошово-кредитної політики, державного управління грошовим обігом, фінансами, окремих питань регулювання банківської діяльності присвячені роботи багатьох вітчизняних економістів. Проте найчастіше у вітчизняних публікаціях зустрічається аналіз регулювання окремих банківських операцій або певних аспектів грошово-кредитної політики. В той же час практично відсутнє комплексне, всебічне дослідження системи державного регулювання банківської діяльності, її видів прояву та інструментів впливу на діяльність комерційних банків, особливо в умовах перехідного періоду.

У своєму дослідженні автор спирався на досягнення сучасної економічної науки в галузі становлення та особливостей функціонування банківської системи України та інших держав, нагляду та регулювання банківської діяльності, висвітлених, зокрема, в працях українських вчених: О.І. Береславської, О.В. Дзюблюка, С. Михайличенка, А.М. Мороза, Т. Мусієнко, М.Д. Олексієнко, Л.О. Примостки, М.І. Савлука, О.М. Шарова, В.А. Ющенка; російських вчених Г.Н. Анулової, М.З. Бора, Е.Н. Василишина, В.І. Колеснікова, В.В. Кисельова, О.І. Лаврушина, І.Д. Мамонової, В.П. Полякова, В.А. Пономарьова, О.В. Трохової, В.М. Усоскіна, О.Б. Ширинської, М.М. Ямпольского; західних вчених Ед. Доллана, Ж. Матука, Поліцатто Вінсента, Портера Роберта, Е. Рида, Рудольфа Бернда, Симпсона Томаса, Дж. Синки, Л. Харріса, Е. Шенга та інших.

Зв'язок роботи з планами науково-дослідних робіт. Дисертація виконана як складова комплексної науково-дослідної теми «Банківська система України: її становлення та розвиток в перехідний період до ринкової економіки» (номер державної реєстрації 01-96V023340), яка розроблялася колективом кафедри банківської справи Київського національного економічного університету.

Мета і задачі дослідження. Метою є розробка методологічних основ, практичних форм і засобів регулювання банківської діяльності, визначення місця банківського нагляду в системі державних регулятивних заходів та його вдосконалення на підставі результатів аналізу існуючої практики в Україні та досвіду розвинутих країн світу.

У відповідності з метою дослідження в процесі виконання роботи були поставлені наступні задачі:

розробити теоретичні засади побудови системи регулювання банківської діяльності, її суті і необхідності;

визначити і обґрунтувати види банківського регулювання і основні інструменти його здійснення;

розглянути світовий досвід організації регулювання банківської діяльності і визначити доцільність покладання цієї функції в Україні на Національний банк України;

дослідити діючий механізм допуску комерційних банків на ринки;

проаналізувати особливості застосування основних видів впливу НБУ на діяльність комерційних банків;

розглянути і визначити шляхи вдосконалення регулювання внутрішньої структури комерційних банків, їх кредитних, депозитних і валютних операцій.

Предметом дослідження є своєрідна сфера економічних і правових відносин, що виникають в процесі регулювання банківської діяльності між інститутами державного нагляду (в особі Національного банку України) і комерційними банками України.

Об'єктом дослідження є банківська система в її взаємодії з державою як в країнах з перехідною економікою (в тому числі в Україні), так і в провідних економічно розвинутих країнах.

Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є сучасні досягнення вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці з проблем грошово-кредитного регулювання і нагляду за банківською діяльністю. Методика дослідження базується на використанні законів, прийнятих Верховною Радою України, постанов та декретів Кабінету Міністрів, указів Президента, які регламентують діяльність комерційних банків, нормативних документів Національного банку України, методичних матеріалів міжнародних організацій. Автором застосовуються методи системного аналізу, статистичного, графічного групування, типізації, порівняння та графічне представлення результатів дослідження. Для аналізу конкретних регулятивних процесів діяльності комерційних банків України використані матеріали Національного банку України в цій сфері.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше проведено комплексне дослідження системи регулювання діяльності комерційних банків України в нових економічних умовах. Конкретно новизна виявляється у наступному:

уточнено тлумачення категорій «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за діяльністю комерційних банків»;

вперше механізм регулювання банківської діяльності розглянуто з позицій інституційних та функціональних аспектів;

на підставі українського досвіду обгрунтована необхідність державного нагляду за діяльністю банківських установ, а на основі досвіду економічно розвинених країн розроблено конкретні рекомендації щодо впровадження таких форм регулювання банківської діяльності як регулювання допуску банків на ринки, страхування банківських депозитів, регулювання внутрішньої структури комерційних банків;

дано оцінку ролі Національного банку України як головного державного регулятивного органу банківської діяльності, обгрунтована доцільність закріплення за ним наглядових функцій на даному етапі розвитку банківської системи;

розроблена нова система методичних рекомендацій щодо аналізу бізнес плану і інтерв'ювання керівників банку в процесі його реєстрації та ліцензування;

виявлено слабкі та сильні сторони діючої системи нагляду за банківською діяльністю в Україні та потенційні можливості і реальні умови подальшого вдосконалення регулювання кредитних, депозитних і валютних операцій комерційних банків.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і висновки дослідження можуть бути використані для розробки практичних заходів зі вдосконалення регулятивного процесу в сфері діяльності комерційних банків України. Запропоновані в роботі рекомендації щодо формування банками резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, з питань концентрації кредитів, формування і використання фонду страхування вкладів дають можливість вдосконалити діяльність комерційних банків, покращити їх ліквідність і стабільність. Окремі теоретичні висновки і пропозиції роботи доведені до рівня практичних рекомендацій і використані в діяльності департаменту банківського нагляду Національного банку України.

Матеріали досліджень використані у навчальному процесі Київського національного економічного університету під час проведення практичних занять з курсів «Операції комерційних банків», «Центральний банк і грошово-кредитна політика».

Апробація результатів дослідження. Окремі положення дисертації викладені в опублікованих автором наукових працях. Результати роботи обговорювались на засіданнях кафедри банківської справи Київського національного економічного університету у 1996-1999 роках. Рекомендації автора з питань регулювання банківської діяльності доповідалися на науково-методичному семінарі «Управління банківськими ризиками» (Київ, 1996), науково-методичній конференції «Удосконалення змісту й методики викладання фінансово-банківських дисциплін за умов рівневої системи освіти» (Київ, 1997).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 4 роботи загальним обсягом 5,1 д. а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури із 82 найменувань та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 180 сторінок, в тому числі 14 таблиць, 11 рисунків.

Основні положення та результати дисертаційної роботи

банк комерційний ринок

У вступі обґрунтовано актуальність теми, відображено наукову новизну та практичне значення роботи.

Розділ 1 «Сутність і цілі регулювання банківської діяльності» присвячений визначенню необхідності, мети та видів регулювання банківської діяльності.

Необхідність створення ефективної системи регулювання визначається особливою роллю банків у економічній системі країни та специфікою їх діяльності як комерційних структур.

Особливу увагу приділено розкриттю сутності та межі вживання термінів «регулювання діяльності комерційних банків» та «нагляд за банківською діяльністю». Процес регулювання банківської діяльності в широкому розумінні охоплює декілька відносно самостійних аспектів: грошово-кредитне регулювання, нагляд за банківською діяльністю, валютне регулювання, податково-правове регулювання. Перед кожною складовою частиною цього поняття стоять окремі, хоч і взаємопов'язані завдання. Оскільки саме нагляд безпосередньо спрямований на функціонування комерційних банків і в кінцевому рахунку саме механізм нагляду забезпечує загальний контроль за їх діяльністю, то головне місце в роботі відведено розгляду та дослідженню саме цієї складової частини системи регулювання банківської діяльності.

У широкому розумінні банківський нагляд можливо визначити як регулятивну систему економічних і правових заходів, які здійснюють органи державної влади (або їх уповноважений представник, як правило, центральний банк) для забезпечення стабільності, безпеки та ефективності банківського сектора шляхом обмеження ризиків банківської діяльності, а також створення резервів, достатніх для компенсації можливих втрат.

Економічне регулювання банківської діяльності впливає на банки опосередковано і не передбачає встановлення прямих заборон чи обмежень. Існують три основні групи методів економічного регулювання: податкові; нормативні, коли розміри обмежень або пільг, які вводяться, прив'язуються до кількісних характеристик операцій, що регулюються; коригуючи, яким притаманні гнучкість і оперативність, можливість діяти стимулююче в залежності від ситуації. Використання податкових методів є прерогативою фінансових органів, в той час як нормативних і коригуючих - центрального банку.

Нормативні методи застосовуються шляхом використання таких інструментів впливу, як встановлення відрахувань в певні фонди кредитних установ, коефіцієнтів ліквідності і достатності банківського капіталу, а також інших показників і коефіцієнтів, що встановлюються у вигляді нормативів, обов'язкових до виконання. До коригуючих методів впливу відносяться операції, які виконує центральний банк на відкритому ринку чи кредитному ринку.

Оскільки нормативні методи застосовуються шляхом встановлення і проведення періодичного контролю за виконанням нормативів у вигляді співставлення двох величин, то швидкість їх впливу доволі низька і ефект від нормативів, що вводяться, може проявитися через тривалий проміжок часу. В той же час коригуючий вплив здійснюється шляхом проведення кредитних операцій центрального банку і операцій з цінними паперами, які можуть здійснюватися на розсуд центрального банку в потрібних обсягах і з певною періодичністю. За рахунок даних характеристик досягається гнучкість, оперативність і більш швидкодіючий ефект.

За характером впливу на банки можна виділити такі два види регулювання банківської діяльності: саморегуляція через ринковий механізм і державне регулювання. Згідно з теорією саморегуляції через ринковий механізм («free banking»), розвиток, контроль та безпека банківської системи можливі і без регулювання з боку держави. Різновид ринкового саморегулювання має певний ряд переваг і недоліків, які розглянуті в роботі. Але в сучасних умовах більшість країн не обходиться без державного регулювання банківської системи і, на наш погляд, ефективно організований державний контроль повинен органічно доповнюватися саморегуляцією, внутрішнім контролем.

Протекційні і превентивні заходи є складовими частинами моделі державного регулювання (див. рис. 1). Превентивні дії направлені на недопущення можливих, тобто прогнозних, негативних наслідків того чи іншого процесу (наприклад, неплатежів, кризи). Вони можуть включати:

вимоги до розміру і структури власного капіталу банку;

вимоги до ліквідності банківської установи;

вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (максимальний розмір кредиту на одного позичальника, галузева диверсифікація тощо);

обмеження виконуваних операцій.

Фактична дія превентивних заходів реалізується шляхом затвердження обов'язкових до виконання норм. У свою чергу, норми поділяються на функціональні та інституційні і призначені для регулювання ризиків за операціями комерційних банків.

Інституційні норми відображаються відносними величинами, які регулюють в основному організаційні питання, визначення цілей кредитування, операційну діяльність, порядок проведення ревізій тощо.

Функціональні норми мають визначене цифрове значення і можуть мати загальний або селективний характер. Так, за допомогою селективних норм визначаються коефіцієнти ризику за окремими операціями банку, а загальні норми впливають на кредитний ринок взагалі.

Протекційні заходи вживаються для захисту від уже існуючої (загрозливої для банку) ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, збитки, банкрутство. Тобто за допомогою цих заходів здійснюється захист банків та їхніх клієнтів від можливих наслідків фінансових ускладнень. До протекційних заходів, зокрема, належать:

створення та функціонування фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

формування комерційними банками резерву для відшкодування можливих втрат за позичками та іншими активами;

рефінансування комерційних банків центральним банком;

цільова допомога інших державних органів тощо.

Спеціальними протекційними заходами передбачається використання різних видів резервних фондів або інших коштів цільового призначення. Залежно від окремого банку і конкретної ситуації можуть застосовуватися так звані договірні дії, зокрема підтримка регулюючими органами окремих банківських установ у вигляді рефінансування, надання гарантій, купівлі акцій тощо.

Два зазначені вище способи регулювання банківської діяльності, безперечно, тісно пов'язані між собою: протекційні заходи підвищують довіру вкладників до банківської системи, впливають на стабільність макроекономічних показників господарської діяльності; превентивні - забезпечують ефективність перших.

Питання про інструменти та організаційні форми державного регулювання банківської діяльності є чи не найменш дослідженими. Більшість авторів або взагалі обходять це питання, або зводять його до методів та інструментів перевірки та аналізу певних напрямків діяльності комерційних банків. Проте такий підхід є надто звуженим і не дає можливості розкрити всю складність проблеми регулювання банківської діяльності. Особливо неприпустимий такий підхід в умовах перехідної економіки, коли банки нового типу тільки формуються і державне регулювання повинно всіляко сприяти їх становленню, формуванню всіх складових функціонування банківської системи в цілому, в т. ч. і механізму банківського регулювання.

За розширене трактування регулювання банківської діяльності свідчить і внутрішня єдність його цілей та цілей грошово-кредитної політики держави, зокрема забезпечення стабільності національних грошей. Досягнення стабільності банківської системи не є самоціллю банківського регулювання, його добиваються передусім заради забезпечення стабільності грошей. Це зумовлює внутрішній взаємозв'язок інструментів та організаційних форм державного регулювання банківської діяльності та грошово-кредитної політики. Так, наприклад, встановлення норм обов'язкового резервування є не тільки інструментом грошово-кредитної політики, а й дієвим інструментом забезпечення ліквідності банків в системі їх державного регулювання.

І навпаки, чим більша частина грошових потоків проходить через банки, чим вищий рівень їх організації, який забезпечується завдяки ефективному банківському регулюванню, тим ширші можливості центрального банку для впливу на сталість грошей, тим дієвішими будуть його інструменти грошово-кредитної політики.

Інструменти регулювання банківської діяльності в широкому розумінні можливо поділити на дві групи: інструменти монетарного регулювання та інструменти банківського регулювання. Не зважаючи на їх тісний зв'язок, кожну з цих груп інструментів можна розглядати окремо. Направленість роботи вимагає розгляду інструментів другої групи. До них, насамперед, відноситься процедура допуску банків на ринки, встановлення та контроль за дотриманням обов'язкових економічних нормативів, встановлення норм резервування та операції центрального банку з рефінансування. Зрозуміло, що досить важко визначити чітку межу між монетарними та наглядовими інструментами, бо вони пов'язані і певним чином впливають один на одного.

Важливу роль у забезпеченні високоефективного державного регулювання банківської діяльності має організаційна структура існуючої регулятивної системи.

Передумовами ефективної організації регулятивної системи є:

незалежність контрольного органу у виконанні поставлених перед ним задач;

можливість отримання ним необхідної інформації;

директивність (дієвість) здійснюваних ним заходів по відношенню до суб'єкту, що контролюється;

запровадження системи економічних санкцій за порушення норм і правил банківської діяльності, встановлених чинним законодавством.

Розглядаючи ці аспекти стосовно умов, які склалися в Україні, ми прийшли до висновку щодо доцільності закріплення питань регулювання та нагляду за банківською діяльністю саме за Національним банком. Але не виключена можливість впровадження іншої моделі в залежності від подальшого розвитку політичних та економічних подій в Україні.

Для Національного банку, як головного регулюючого органу банківської діяльності, важливим питанням в сучасних умовах є забезпечення його статусу як незалежної установи, спроможної виконувати загальнодержавні завдання захисту національної валюти і забезпечення стабільності функціонування кредитної системи. Зараз НБУ в своїй діяльності підзвітний тільки Верховній Раді і має право законодавчої ініціативи, діючі нормативні акти практично забезпечують досить високий рівень незалежності правового статусу Національного банку. Закріплення за НБУ функцій банківського регулювання і нагляду дає можливість підняти його організацію на досить високий рівень об'єктивності, який визначається досягнутим рівнем правової та економічної незалежності самого НБУ. Якби ця функція була передана не пов'язаній з Національним банком структурі, то вряд чи вдалося б досягнути такого рівня об'єктивності в її виконанні, оскільки ця структура не змогла б завоювати такого рівня незалежності, як НБУ. Важливо лише, щоб із прийняттям нового закону «Про Національний банк України» не втратити досягнутого рівня його незалежності від виконавчої і законодавчої влади в питаннях грошової політики та регулювання діяльності комерційних банків. Основні стосунки між НБУ і відповідними структурами влади повинні реалізуватися у формі регулярних консультацій і звітності центрального банку, а не прямих вказівок останньому.

Отже, кінцева мета регулювання банківської діяльності - досягнення стабільності банківської системи, здійснюється передусім заради забезпечення стабільності грошей, а згідно з Конституцією України, саме Національний банк відповідає за сталість грошей в економіці і саме він повинен в сучасних умовах здійснювати нагляд за діяльністю комерційних банків.

В другому розділі дисертаційної роботи - «Інституційні аспекти регулювання банківської діяльності в Україні» - розглянуті ключові питання, які пов'язані з регулюванням допуску банків на ринки, регулюванням організаційної структури комерційних банків та застосуванням заходів впливу НБУ на їх діяльність.

Важливе місце в процесі регулювання допуску банків на ринки має встановлення для них мінімального стандарту капіталу. Сам норматив мінімального розміру статутного капіталу має подвійне економічне призначення. З одного боку, це розмір так званого стартового капіталу, який дає змогу банку порівняно стабільно здійснювати свою діяльність у рамках визначеного його політикою сегмента ринку. З другого боку - це спосіб регулювання державою процесу формування і розвитку банківського сектора економіки, або регулювання кількості банків при забезпеченні нормальних конкурентних умов. Стартові умови для банків з національним капіталом створюються однакові - реєстрація при наявності 1 млн. євро, а в подальшому використовуються різні вимоги щодо капіталу при ліцензуванні в залежності від виду операцій, що будуть виконуватися банком.

Природно, що в обох випадках враховується комплекс факторів для визначення цього мінімального розміру статутного капіталу. Це передусім стан фінансової і кредитної систем, обсяг грошових капіталів, розвиток і дієвість системи страхування депозитів і кредитних ризиків, законодавча база, конкретна ситуація стану економіки і прогноз її розвитку, наявність підготовлених кадрів тощо.

На 01.01.99 р. близько більше 84% банків (рис. 2) виконують вимоги НБУ та мають наднормативний сплачений статутний фонд. Треба зважити на те, що станом на 31.03.98 р. всі комерційні банки виконали вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу. Через нестабільність на світових фінансових ринках у серпні-жовтні 1998 року відбулися значні коливання курсу гривні, що призвело до втрати всіма комерційними банками частини свого капіталу, у тому числі статутного фонду. Незважаючи на результати кризових явищ, більшість комерційних банків виконують дані вимоги НБУ. В сучасних умовах вимоги з допуску банківських установ на фінансовий ринок України з огляду на обсяги мінімального капіталу можна вважати оптимальними. Зрозуміло, що в процесі стабілізації економіки Національний банк буде цю «планку» поступово піднімати, і це цілком справедливо щодо універсальних банків. Але ці вимоги не зовсім справедливі стосовно невеликих банківських установ, спеціалізованих за своїми функціями, які з успіхом могли б обслуговувати окремі групи господарств, що функціонують у віддалених регіонах.

Тому правомірною, на наш погляд, є градація вимог до мінімального статутного фонду банків залежно від їхньої спеціалізації і місця функціонування. Так, наприклад, у Росії вимоги щодо збільшення капітальної бази не поширюються на банки, що діють на принципах кредитної кооперації (фермерські, селянські тощо), акумулюючи вільні кошти своїх пайовиків (акціонерів). Банки, які не зможуть сформувати статутного фонду в необхідних обсягах, повинні мати можливість перетворитися на банки з обмеженим колом операцій, що виконуються ними (або на так звані «квазібанківські» установи).

Регулювання допуску комерційних банків на ринки здійснюється також за допомогою процесу ліцензування. В Україні перший етап ліцензування комерційних банків розпочався з введення в дію Положення «Про порядок ліцензування банків в Україні», затвердженого постановою Правління НБУ №77 від 27.03.96 р. Цим документом визначено порядок та умови надання комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій. Протягом 1996 року Національним банком були надані ліцензії усім діючим комерційним банкам. Тобто, на той період, на ринок через процес ліцензування були допущені усі банки, які вже функціонували, а виконання ліцензійних умов вимагалось тільки для новостворених банків. На наш погляд, якби в 1996 році і діючі банки були перевірені і підтвердили виконання кожного пункту ліцензування, то можливо було б в майбутньому уникнути цілої низки проблем, пов'язаних з капіталізацією, ліквідністю банків, якістю активів.

Відповідно до постанови Правління НБУ №180 від 09.06.97 р. функції ліцензування операцій комерційних банків з валютними цінностями були закріплені за департаментом реєстрації та ліцензування банків НБУ. У зв'язку з цим виникла необхідність розробки єдиного нормативного акта, що регламентував би надання та розширення ліцензії на здійснення банківських операцій у національній та іноземних валютах. Враховуючи це, було розроблено нове Положення «Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій», затверджене постановою Правління НБУ №181 від 06.05.1998 року.

Серед цілої низки проблем, з якими стикаються українські комерційні банки, проблема внутрішньої організації банку залишається, на наш погляд, найменш вивченою. Але встановлення правильних взаємовідносин між акціонерами (учасниками) банку, Радою банку, яка їх представляє, з одного боку та виконавчим апаратом банку (Правлінням) - з другого, - є важливою частиною ефективного управління банком і відповідно впливає на результативність його діяльності. На практиці дуже часто виникає антагонізм у взаємовідносинах між Правлінням і Радою банку, що є досить типовим для країн в період переходу до ринкової економіки.

Аналіз практики показує, що в кінцевому рахунку така ситуація є наслідком помилкової уяви керівників підприємств-засновників про те, що вкладені в банк кошти на акціонерних чи пайових засадах формально залишаються в їх розпорядженні і тому надають їм право диктувати Правлінню банку куди і як ці (та інші залучені) кошти використовувати. При цьому тиск на Правління може мати різний характер і далеко не кожна професійна та порядна людина зможе чинити опір. Питання це досить складне і потребує уваги, але на першому етапі створення банку його вирішення можливо знайти саме в співбесіді з кандидатом на керівні посади банку, під час якої виявляться не лише якості його характеру, профпридатність та можливі стосунки з засновниками, а що найголовніше, виникне атмосфера взаємодовіри та партнерства, що у подальшому обумовить прозорість дій банку і можливість отримання допомоги від регулюючих органів.

Третій розділ роботи «Функціональні аспекти регулювання діяльності банків в Україні» присвячений питанням регулювання кредитної діяльності комерційних банків, їх депозитних і валютних операцій.

Кредитні операції є найбільш поширеними і ризикованими операціями у структурі активів комерційних банків і тому є одним з головних об'єктів регулювання з боку контролюючих органів.

Регулювання кредитної діяльності комерційних банків здійснюється двома видами методів - опосередкованим впливом через регулювання кредитних ресурсів банків інструментами грошово-кредитної політики і прямим регулюванням кредитних операцій через встановлення певних нормативів та контролю за їх дотриманням, визначенням принципів кредитування, умов та порядку здійснення окремих кредитних операцій тощо.

Опосередковане регулювання через грошово-кредитну політику НБУ здійснюється за допомогою таких інструментів як обов'язкове резервування, політика рефінансування, політика облікової ставки та інші. Ефективність цих інструментів регулятивного впливу на кредитну діяльність банків надзвичайно висока і нерідко є вирішальною, особливо за умов надзвичайних фінансових обставин, коли виникає гостра потреба негайного згортання кредитних вкладень банків. Така потреба виникла, зокрема, у вересні-жовтні 1998 року.

Метод прямого регулювання застосовується безпосередньо в межах банківського нагляду, завданням якого в даному випадку є мінімізація кредитних ризиків, а отже - підтримання ліквідності і стабільності банківської системи. Пряме регулювання кредитної діяльності включає первинний контроль у процесі створення та ліцензування банків, контроль за виконанням банками встановлених централізовано норм та правил, вимог своїх внутрішніх кредитних положень, контроль за формуванням в повному обсягу резервних фондів під кредитні операції та ін.

В дисертаційній роботі значну увагу приділено питанням контролю за концентрацією кредитів, які направлені на обмеження практики залучення в значних обсягах банківських кредитних ресурсів окремою особою або відносно малочисельною групою, а також на захист інтересів вкладників за допомогою розподілу кредитів серед широкого кола суб'єктів (територіальна, галузева, за формами власності диверсифікація та ін.). Питання концентрації кредитів повинні контролюватися як складова частина кредитної політики, отже під час регулярних перевірок цим відношенням необхідно приділяти більше уваги, ніж іншим компонентам кредитного портфелю. Проблема концентрації кредитів розповсюджується на одного позичальника, групу пов'язаних між собою позичальників, або позичальників, які функціонують і впливають один на одного в окремій галузі. Розгляд і аналіз різних видів концентрації кредитів є частиною внутрішньої роботи банку з управління активними і пасивними операціями. І завданням регулюючого органу є перевірка ефективності проведення цього аналізу, визначення його достовірності і вичерпності.

Важливе місце в роботі займають питання формування комерційними банками резервів за кредитними операціями. При регулярному і повному формуванні резерву виконується одна із задач регулюючого органу - підвищується ліквідність і стабільність банків. Крім того, необхідність створення резерву спонукає банки проводити більш зважену кредитну політику, тому що видача позичальнику з незадовільним фінансовим станом незабезпеченого кредиту призводить до втрати ресурсів (в розмірі 50% або 100% від суми кредиту), що робить подібне кредитування малопривабливим. На наш погляд, виникає питання щодо доцільності при розрахунку розміру резерву зменшувати його на певний відсоток вартості застави або суми гарантій по даному кредиту. Наявність якісного забезпечення або надійного гарантування бажано було б враховувати при визначенні класу позичальника і відповідно віднести наданий йому кредит до вищої групи. А зменшення абсолютної суми резерву на вартість застави негативно впливає на дієвість резерву як інструменту забезпечення надійності банків, тому що об'єкти застави, як правило, зазнають значних ризиків, пов'язаних з оцінкою, зміною кон'юнктури на ринках тощо.

В роботі також обґрунтовані пропозиції щодо зміни періодичності обчислення розміру резерву (раз на місяць); індивідуального підходу до окремих комерційних банків в питаннях встановлення строків та обсягів формування резервів в залежності від всіх аспектів їх діяльності.

Інструментом опосередкованого впливу на обсяг кредитних операцій банків, який широко застосовується в практиці НБУ, є обов'язкове резервування залучених коштів комерційних банків. Підвищення дієвості цього інструменту регулювання можливо досягти, на наш погляд, через скорочення терміну розрахунку резерву (до 7, 10 днів); диференціацію норм резервування в залежності від виду банку, валюти, характеру і строку вкладу, типу вкладника та ін.

Цілі державного регулювання депозитної діяльності комерційних банків більш явно і безпосередньо пов'язані з захистом інтересів клієнтів банків, ніж при регулюванні кредитної діяльності. В процесі регулювання депозитної діяльності банку особливе місце займають превентивні заходи захисту коштів вкладників шляхом зниження ризикованості банківських операцій. Так, необхідно істотно підвищити роль системи страхування депозитів, що дасть можливість зменшити банківські ризики з одночасним зменшенням адміністративних обмежень щодо діяльності банків на грошовому ринку.

У роботі наведені конкретні рекомендації щодо створення і функціонування системи страхування депозитів в Україні. Узагальнити їх можна наступним чином:

- система захисту депозитів повинна встановлюватися законом і бути обов'язковою для всіх банків;

- ця система повинна охоплювати всі депозити дрібних вкладників і надавати обмежене покриття великим вкладникам;

- на першому етапі розвитку система страхування забезпечує покриття депозитів фізичних осіб, але в процесі розвитку повинні бути охоплені і інші вклади;

- фонд страхування депозитів має діяти як незалежна організація, до складу керівництва якої повинні входити представники уряду, центрального банку та інших банківських установ;

- фонд повинен відповідним чином фінансуватися комерційними банками та отримувати підтримку держави у випадках непередбачених фінансових ситуацій;

- правила функціонування фонду повинні бути чіткими і дозволяти фонду страхування депозитів оперативно реагувати на можливі фінансові кризові явища.

Останнім видом банківських операцій, регулювання яких досліджується в роботі, є валютні операції. Важливою особливістю валютного регулювання є застосування переважно адміністративних методів управління. За сучасних економічних умов спостерігається об'єктивна тенденція до міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів. Таким чином створюються сприятливі умови для обігу тих національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий рівень конвертованості за межами країн-емітентів. У зв'язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на стабільність національної валюти. В дисертації проаналізовано процес формування механізму регулювання валютних операцій банків в Україні, розкрито його суперечливий характер, що проявився в частих змінах лібералізації та жорстких адміністративних обмежень з метою запобігання чи послаблення валютних наслідків фінансової кризи.

Висока результативність такої політики валютного регулювання стала очевидною в період серпневої кризи 1998 року. Загострення ситуації на валютному ринку в цей період призвело до ажіотажного попиту на міжбанківському та біржовому ринках. Щоб стабілізувати становище, запобігти відпливу іноземної валюти та не допустити подальшої девальвації національної грошової одиниці, Національний банк України вжив рішучих адміністративних заходів щодо обмеження валютних операцій. Основні з них:

- припинення операцій з вільно конвертованою валютою на міжбанківському ринку і проведення їх виключно на УМВБ;

- поновлення обов'язкового продажу валюти від експортних надходжень у розмірі 50%;

- обмеження відхилень обмінних курсів при операціях комерційних банків на безготівковому та готівковому валютних ринках;

- зменшення комерційним банкам ліміту відкритої валютної позиції;

- запровадження нового порядку допуску клієнтів на біржу для купівлі валюти з документальним підтвердженням фактичного надходження товарів та отриманням послуг по імпорту;

- заборона використання передплатної форми безготівкових розрахунків з нерезидентами і рекомендації поширення акредитивної, інкасової форм розрахунків та гарантійних інструментів уповноважених банків.

Розуміючи, що введені обмеження могли призвести до негативних наслідків трансформації всього валютного ринку, НБУ чітко визначив тимчасовий характер терміну дії обмежень, постійно їх аналізував та коригував діючі механізми відповідно до зміни умов збалансованості попиту і пропозиції на валютному ринку аж до повного скасування введених обмежень.

Висновки

Дослідження основних засад державного регулювання банківської діяльності дало можливість виявити три групи причин необхідності його існування в економічних відносинах: специфіка діяльності банків, недостатність саморегуляції банків через ринковий механізм, необхідність виконання певних суспільних задач державного нагляду.

Державне регулювання охоплює всі сторони діяльності банків і розповсюджується як на інституційні, так і на функціональні її аспекти. Широкий спектр регулятивних заходів дає можливість класифікувати види банківського регулювання на: протекційні і превентивні заходи. Протекційні регулятивні заходи підрозділяються на спеціальні і договірні, а превентивні - на функціональні і інституційні.

Регулювання банківської діяльності здійснюється за допомогою певних інструментів, вибір яких залежить від об'єкта і цілі регулювання, від ступеню розвитку ринкових відносин. До інструментів банківського регулювання відносяться: процедура допуску банків на ринки, встановлення та контроль за дотриманням обов'язкових економічних нормативів, встановлення норм обов'язкового резервування та операції центрального банку по рефінансуванню.

Кінцевою метою регулювання банківської діяльності є забезпечення стабільності банківської системи, яка здійснюється передусім заради стабільності грошей. Згідно з Конституцією України Національний банк відповідає за сталість грошей в країні і тому в сучасних умовах саме він повинен здійснювати нагляд за діяльністю комерційних банків. В роботі обгрунтовано і доведено доцільність збереження існуючої в Україні практики організації державного нагляду за банківською діяльністю через центральний банк.

В сфері конкретних завдань з вдосконалення регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ в дисертаційній роботі основна увага приділена наступним питанням:

1. Питання допуску банків на ринки. Існуючі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу новостворених комерційних банків (1 млн. євро) в сучасних умовах можливо вважати оптимальними. В процесі стабілізації економіки Національним банком будуть поступово підвищуватися вимоги, і це цілком справедливо щодо універсальних банків. Разом із тим в роботі обгрунтована доцільність градації вимог до мінімального статутного фонду банків залежно від їхньої спеціалізації і місця функціонування, наприклад, до банків, які діють на принципах кредитної кооперації.

2. У процесі реєстрації і ліцензування комерційних банків регулюючим органам слід посилити вимоги з питань організаційної структури новоствореного банку, особливо дієвості і кадрового забезпечення підрозділів внутрішнього аудиту.

3. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями формується комерційними банками з явним відставанням від реальних потреб. Слід встановити більш жорсткий контроль за формуванням комерційними банками резервів під кредитні ризики і застосовувати, в разі необхідності, певні заходи впливу.

Виникають сумніви щодо доцільності при розрахунку розміру резерву за кредитними операціями зменшувати його на певний відсоток вартості застави або суми гарантій по даному кредиту. Наявність якісного забезпечення або надійного гарантування бажано було б враховувати при визначенні класу позичальника і відповідно віднести наданий йому кредит до вищої групи.

Доцільно було б органам нагляду враховувати всі аспекти діяльності конкретного комерційного банку і розробити індивідуальний підхід щодо вимог до строків і обсягів формування резервів.

4. Проблеми, пов'язані з кредитною діяльністю банків. З боку регулюючих органів об'єктом вивчення і контролю є стан кредитного портфелю комерційних банків. Важливу роль в процесі зниження кредитних ризиків відіграють питання концентрації кредитів. У роботі надані конкретні рекомендації щодо виявлення та аналізу нових форм кредитних концентрацій.

Важливе значення мають питання точного визначення як самим банком, так і регулюючим органом належності позичальника до категорії інсайдера. В окремих випадках доцільно надати банку право аргументованого визначення належності того чи іншого клієнта до групи інсайдерів при кредитуванні. Також викликає сумнів правомірність практики глобального обмеження кредитування інсайдерів при виконанні банком до такого позичальника всіх пруденційних норм (як внутрішніх вимог, так і вимог НБУ).

Необхідно здійснювати контроль з боку регулюючих органів за розробкою та вдосконаленням внутрішніх документів комерційних банків, які регулюють їх кредитну діяльність.

5. Відновлення довіри до банків з боку вкладників - фізичних осіб. У період фінансово-економічної кризи восени 1998 року відтік вкладів населення у національній валюті з банків становив 15% від загальної суми вкладів. Доцільним є вирішення всіх питань з проблем створення і функціонування Фонду гарантування вкладів населення, а також вчасного перерахування внеску комерційних банків до Фонду, розрахункова сума якого становить 19132 тис. грн.

Система захисту депозитів повинна встановлюватися законом і бути обов'язковою для всіх банків. На першому етапі розвитку система страхування забезпечує покриття депозитів фізичних осіб, але в процесі розвитку повинні бути охоплені і інші види вкладів. Фонд страхування депозитів має діяти як незалежна організація, до складу керівництва якої повинні входити представники уряду, центрального банку і інших банківських установ. Правила функціонування фонду страхування депозитів повинні бути чіткими і дозволяти йому оперативно реагувати на можливі фінансові кризові явища.

Основні положення дисертації опубліковані в наступних роботах

1. Конопатська Л.В. Банківський нагляд: теорія і практика становлення в Україні // Проблеми фінансово-кредитного регулювання в перехідній економіці: Збірник наукових праць. - К., НАНУ, Інститут економіки, 1996, с. 81-86. - 0,3 д. а.

2. Конопатська Л.В. Економічні нормативи банківської діяльності // Фінанси України. - 1997. - №9, с. 39-43. - 0,3 д. а.

3. Конопатська Л.В. Горячек І.Ю. Регулювання діяльності комерційних банків // Вісник Національного банку України. - 1998. - №7, с. 13-15. - 0,4 д. а.

4. Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни «Банківські операції» Мороз А.М., Олексієнко М.Д., Пуховкіна М.Ф., Конопатська Л.В. та ін. - К.: КНЕУ, 1998. - 379 с. /Здобувачем підготовлено 4,1 д. а./. Особистий внесок: розробка варіантів зниження ризиків кредитних операцій, формування страхових фондів за кредитними операціями комерційних банків.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Теоретичні основи та економічна сутність регулювання діяльності комерційних банків. Грошово-кредитне регулювання банків як основа діяльності банківської системи України. Підвищення рівня прибутковості банку внаслідок дій органів банківського нагляду.

    дипломная работа [151,1 K], добавлен 15.09.2010

  • Суть, будова та функції банківської системи. Банківське регулювання та механізм реалізації банківського нагляду. Сучасний стан банківської системи України. Світовий досвід здійснення банківського нагляду та перспективи його застосування в Україні.

    курсовая работа [56,7 K], добавлен 23.04.2012

  • Огляд теоретичних підходів до визначення сутності категорії інвестицій. Інвестиційна політика банків України в умовах ринкової трансформації економіки. Інструменти і механізм державного регулювання банківської інвестиційної діяльності, її нормативна база.

    магистерская работа [581,4 K], добавлен 30.01.2013

  • Сутність банківської системи й грошової пропозиції. Функції Національного банку України та комерційних банків. Структура капіталу в банківській системі України. Надання послуг в банках. Державне регулювання банківської системи України, її саморегулювання.

    курсовая работа [76,2 K], добавлен 20.11.2010

  • Сутність та призначення валютного регулювання, характеристика методів його здійснення. Регулювання валютних обмежень, сфери їх застосування та основні форми. Механізм валютного регулювання в Україні. Дослідження основних факторів валютного курсоутворення.

    курсовая работа [3,6 M], добавлен 26.12.2016

  • Банківське регулювання як одна із функцій Національного банку України. Виконання директив Ради ЄС. Визначення терміну "регулювання банківської діяльності". Сутність превентивних та протекційних заходів. Завдання банківського регулювання та нагляду.

    презентация [1,5 M], добавлен 05.11.2014

  • Економічна сутність, зміст державного регулювання страхової діяльності. Обґрунтування необхідності управління страхуванням в сучасних умовах. Його інституційне та нормативно-правове забезпечення в Україні. Проблеми, шляхи вдосконалення цієї сфери.

    курсовая работа [43,9 K], добавлен 21.03.2016

  • Поняття страхового ринку, його види та загальна характеристика. Державне регулювання діяльності НАСК "Оранта". Шляхи розвитку страхування в Україні. Вдосконалення інноваційної політики страхових компаній. Основні інструменти регулювання страхового ринку.

    курсовая работа [143,8 K], добавлен 14.02.2010

  • Теоретичні основи, суть, значення та види інвестиційних операцій комерційних банків та основні фактори ризику. Інвестиційна діяльність як гарант стабільності функціонування банківської системи, аналіз її оцінки та основні проблеми і шляхи вдосконалення.

    курсовая работа [633,5 K], добавлен 13.10.2010

  • Підходи в регулюванні страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Сучасний стан правового регулювання діяльності суб’єктів ринку страхування в Україні та світі. Аналіз діяльності страхових посередників та ефективність їх державного регулювання.

    автореферат [72,7 K], добавлен 10.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.