Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

Олійник Олександр Миколайович

Спеціальність 08.00.08 - Гроші, фінанси і кредит

КИЇВ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі банківської справи ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент

Мирун Микола Іванович,

ДВНЗ „Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана”,

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Пересада Анатолій Анатолійович,

професор кафедри банківських інвестицій

Сомик Анжеліка Василівна,

Центр наукових досліджень Національного

банку України, заступник начальника відділу

досліджень грошово-кредитної політики та

Захист відбудеться “17” червня 2008 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.04 у ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, к. 601.

Автореферат розісланий “16” травня 2008 р.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради доктор економічних наук, професор М.Д. Алексеєнко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан банківської справи в Україні характеризується відсутністю комплексних досліджень довгострокового кредитування населення в умовах ринкової економіки. Довгострокові кредитні відносини банків з населенням, які склалися в Україні, не відповідають потребам населення в умовах ринкової економіки. У 2004-2006 рр. обсяги довгострокового кредиту, наданого населенню, зросли з 11,3 до 66,8 млрд грн, або майже в шість разів. Однак його питома вага відносно валового внутрішнього продукту в Україні становить лише 12,5%. У країнах з ринковою економікою цей показник дорівнює: у Великобританії - 110%, в Італії - 75%, у Нідерландах - 80%.

Окремі питання теоретичного та практичного значення щодо довгострокового кредитування населення досліджували українські вчені М.Алексеєнко, О.Бондар, З.Варналій, А.Герасимович, О.Євтух, Б.Івасів, В.Лагутін, М.Мирун, А.Мороз, А.Пересада, А.Сомик, В.Сусіденко, а також російські - В.Захаров, А.Казимагомедов, А.Козловский, Ю.Крупнов, З.Кузнецова, С.Ни, О.Лаврушин, Г.Панова, В.Поляков, В.Саутенко, А.Ужегов, В.Усоскин, Г.Цылина, Г.Шевцова. Проте дослідження, які б охоплювали всі складові системи довгострокових кредитних відносин, що виникають у ринкових умовах між банком та населенням, не проводилися.

З переходом України до ринкових умов спостерігається тенденція до зростання банківського кредитування фізичних осіб, які бажають задовольнити не тільки соціальні, а передусім виробничі потреби. Це вимагає створення в Україні нової системи довгострокового кредитування населення, яка б відповідала вимогам ринкової економіки. Від кредитування окремих об'єктів, переважно на споживчі цілі, банки повинні перейти до кредитування всього спектра потреб населення, забезпечуючи при цьому ефективність довгострокового кредитування населення. Для посилення ролі банків у кредитуванні населення, значна увага повинна приділятися новим кредитним технологіям.

Недостатньо ґрунтовне дослідження теоретичних та практичних аспектів довгострокового кредитування населення в Україні в умовах ринкової економіки визначило актуальність вибору теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана як складова комплексної науково-дослідної роботи кафедри банківської справи ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за темою “Банківська система України: її становлення та розвиток в перехідний період до ринкової економіки“ (реєстраційний номер 0196V023340), де автором розроблений окремий підрозділ, присвячений дослідженню проблем запровадження прогресивних механізмів довгострокового кредитування населення в Україні.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є вивчення й узагальнення теоретичних і методологічних засад системи довгострокового кредитування населення в Україні та розроблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення елементів цієї системи з метою забезпечення її ефективного функціонування в ринкових умовах. Відповідно до поставленої мети визначено коло основних завдань, спрямованих на її досягнення:

· розкрити сутність, зміст та визначити специфіку системи довгострокового кредитування населення банками на виробничі та соціальні потреби в ринкових умовах господарювання;

· проаналізувати вітчизняну банківську практику довгострокового кредитування населення та визначити її тенденції розвитку;

· дослідити сутність та класифікувати об'єкти довгострокового кредитування населення;

· дослідити складові елементи довгострокового кредитування населення, до яких належать форми та види кредиту, принципи кредитування, плата за кредит та обґрунтувати необхідність їх подальшого удосконалення;

· дослідити існуючі методи банківського довгострокового кредитування населення і розробити рекомендації щодо нових кредитних технологій з метою підвищення ролі довгострокового кредиту для населення;

· обґрунтувати взаємозв'язок системи довгострокового кредитування населення зі створенням та розвитком малого підприємництва, визначити тенденції цього кредитування та запропонувати рішення щодо вдосконалення механізмів кредитування;

· проаналізувати й оцінити структуру та динаміку ресурсної бази банків та визначити основні напрями забезпечення банків довгостроковими кредитними ресурсами;

· обґрунтувати необхідність забезпечення ефективності довгострокового кредитування, яку має досягати як банк, так і позичальник у процесі використання кредитних ресурсів, визначити показники ефективності довгострокового кредитування населення.

Об'єкт дослідження - банківська діяльність з довгострокового кредитування населення.

Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають між банками і населенням з приводу надання, використання та повернення довгострокових кредитів.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний підхід до вивчення банківського довгострокового кредитування населення. У процесі дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні прийоми і методи дослідження. Зокрема, теоретико-методологічну основу дослідження становить поглиблений аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів. При вивченні сутності, змісту та специфіки довгострокового кредитування населення використовувалися загальнонаукові методи пізнання, системний підхід. Для вивчення сучасного стану довгострокового кредитування населення та перспектив його розвитку застосовувалися методи порівняння, аналізу і синтезу; індукції і дедукції; статистичний, групування, табличний та графічний.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі й нормативні акти, періодичні та монографічні видання українських і зарубіжних авторів, наукові праці, матеріали науково-практичних конференцій. Для аналізу конкретних економічних явищ діяльності банків з довгострокового кредитування населення використано статистичні матеріали Держкомстату України, Національного банку України, Ощадного банку та інших банків України за 2001-2006 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні комплексного підходу до удосконалення системи банківського довгострокового кредитування населення та розроблені методичних і практичних рекомендацій, спрямованих на реалізацію зазначеного підходу в ринкових умовах. Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у такому:

вперше:

· запропоновано нову систему довгострокового кредитування населення. Ця система являє собою єдність елементів: суб'єктів та об'єктів кредитування, форм, видів, принципів та методів кредитування, плати за кредит, ресурсної бази. Обґрунтовано створення в Україні нової системи довгострокового кредитування населення в умовах ринкової економіки, яка б охоплювала весь спектр потреб населення, і насамперед виробничих. Це дозволить сформувати цілісну організацію кредитних відносин між банком та населенням;

· визначені та обґрунтовані засади оцінки ефективності довгострокового кредитування населення з урахуванням об'єктів кредитування. В основу оцінки ефективності покладено такі показники: збільшення процентних доходів банку; зміна обсягів виданих та погашених кредитів; збільшення кількості позичальників, залучених банком залежно від рівня процентних ставок за кредит. Для визначення ефективності використання довгострокового кредиту населенням у виробничій сфері необхідно використовувати такі показники: чистий прибуток позичальника у співвідношенні з отриманим кредитом; фондовіддача. Ефективне використання кредиту на соціальні потреби повинно характеризуватися збільшенням кількості громадян, які отримують кредит на освіту, купівлю квартир, туристичних путівок, товарів тривалого користування.

удосконалено:

· визначення сутності довгострокового кредиту, що надається населенню, з урахуванням специфічних ознак, якими він наповнюється в ринкових умовах. Такими є: використання населенням довгострокового кредиту як для розвитку малого підприємництва, так і для задоволення соціальних потреб; погашення кредиту за рахунок власних сукупних доходів; інвестування за допомогою кредиту довгострокових проектів населення та оплата товарів. Такі особливості дають можливість довгострокове кредитування населення виділити в окремий, самостійний вид кредиту, відмінний від споживчого;

· класифікацію довгострокових кредитів, що надаються населенню, за групами виробничих та соціальних об'єктів кредитування, стосовно витрат: 1) на створення та розвиток малого підприємництва; 2) у людський капітал; 3) в основні невиробничі фонди позичальника; 4) на придбання товарів тривалого користування. Це дозволить систематизувати та розширити коло об'єктів кредитування населення, удосконалити механізми кредитування з урахуванням особливостей кожної з названих груп об'єктів.

набули подальшого розвитку:

· обґрунтування принципів довгострокового кредитування населення, які пропонується доповнити принципом ефективності кредитування. Застосування цього принципу дозволить оцінювати процеси з участю кредиту банку, зокрема: раціональне використання кредитних ресурсів; вчасне виявлення неефективного використання кредиту населенням; вивчення передового досвіду кредитування та його поширення з метою підвищення іміджу філій банку;

· положення щодо нарощування депозитної бази банків через зростання її довгострокової складової через впровадження нових видів депозитів та удосконалення існуючих, залучення коштів сільського населення на основі розширення філійної мережі банків у сільській місцевості, а також через випуск іпотечних облігацій.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертації результати дозволили сформулювати ряд висновків і рекомендацій, які є внеском у вирішення проблеми створення в Україні нової системи довгострокового кредитування населення. Основні положення і висновки, сформульовані в роботі, висвітлюють наукові проблеми довгострокового кредитування населення, його роль у вирішенні економічних і соціальних проблем населення і можуть бути застосовані в подальших дослідженнях з даної проблематики. Пропозиції, викладені в дисертації, можуть бути використані як основа для прийняття рішень у практичній діяльності банків. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути також використані в навчальному процесі та при вдосконаленні програм навчальних курсів з кредитного менеджменту, банківського маркетингу.

Практична цінність дослідження полягає у розробленні методичних та практичних рекомендацій, які є внеском автора в теорію та практику банківської справи з довгострокового кредитування населення. Основні дисертаційні положення можуть застосовуватися банками як методологічна база при розробленні специфічних критеріїв визначення ефективного використання кредиту позичальником та якості кредитного портфеля банку.

Наукові розробки автора, практичні рекомендації та отримані результати використано та впроваджено у ВАТ “Ощадбанк” (довідка № 115 від 13.09.2007 р.) та ВАТ КБ “Хрещатик” (довідка № 01/5643 від 14.09.2007 р.). Крім того, результати дисертаційного дослідження використані Національним банком України при розробленні заходів щодо зміцнення фінансової стійкості банківської системи (довідка № 06-111/30007 від 23.11.2007 р.).

Теоретичні положення, викладені у дисертаційній роботі, впроваджені в навчальний процес ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” при підготовці навчально-методичного посібника для самостійного вивчення дисципліни “Гроші та кредит” (довідка від 11.09.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного наукового дослідження. Наукові положення, висновки та пропозиції, які викладені у дисертації, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Теорія і практика управління організацією з погляду тисячоліть” (м. Київ, 2001 р.); “Роль грошових заощаджень населення у розбудові економіки України” (м. Київ, 2002 р.); “Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України” (м. Суми, 2003 р.); “Підвищення ролі банківської системи в економічному зростанні” (м. Київ, 2004 р.); “Забезпечення сталого розвитку банківської діяльності” (м. Київ, 2007 р.).

Наукові публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 наукових праць, загальним обсягом 2,7 друк. аркушів, з них 5 - у наукових фахових виданнях та 5 - матеріали конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки, у тому числі: 23 таблиці на 24 сторінках; 17 рисунків на 16 сторінках. Список використаних джерел містить 134 найменування і займає 12 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету та основні завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, розкрита наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, їх апробацію.

Розділ 1 “Теоретичні основи довгострокового кредитування населення” присвячений дослідженню економічної сутності та визначенню специфіки системи банківського довгострокового кредитування населення в ринкових умовах господарювання та елементів, які її формують.

Проведене в дисертації дослідження дає автору право стверджувати про необхідність створення в Україні нової системи банківського довгострокового кредитування населення, яка відповідала б вимогам ринкової економіки. У наукових працях і практиці банківської діяльності відсутнє поняття „система довгострокового кредитування населення”. У дисертації автором доведено, що система банківського довгострокового кредитування населення являє собою сукупність взаємопов'язаних елементів з притаманною їм специфікою, які зумовлюють цілісну організацію кредитних відносин. Елементами даної системи є: суб'єкти та об'єкти кредитування, форми, види, принципи та методи надання кредитів, плата за кредит, ресурсна кредитна база. Удосконалення цих елементів дасть можливість банкам задовольнити потреби населення як виробничого, так і соціального характеру.

Сутність довгострокового кредиту, що надається населенню, автором аналізується через призму категорії “кредит”. Автором доведено, що в ринкових умовах господарювання довгострокові кредити населенню набувають ряду специфічних ознак: суб'єктами кредитних відносин є фізичні особи; довгостроковий кредит населенням використовується як для розвитку малого підприємництва, так і для задоволення соціальних потреб. Це дає автору підстави стверджувати, що в ринкових умовах господарювання населення ширше використовує кредитні ресурси банку; кредит надається населенню переважно для покриття витрат довгострокового характеру; погашення кредиту здійснюється за рахунок власних сукупних доходів фізичних осіб, а не тільки заробітної плати. Крім цього, важливою особливістю довгострокового кредиту є те, що з його допомогою населення може здійснювати оплату товарів та послуг, що переважно притаманне кредиту грошей, та інвестувати кредит у довгострокові проекти, що здебільшого властиво кредиту капіталу. Сформульовані особливості дали можливість виокремити довгострокове кредитування населення в окремий, самостійний вид кредиту.

Специфіка довгострокового кредитування населення дала підстави визначити сутність цього процесу на мікро- та макрорівні. На мікрорівні - це економічні відносини між банком та населенням, що виникають із приводу отримання додаткових коштів населенням для задоволення потреб виробничого та соціального характеру. На макрорівні кредит впливає на розвиток економіки країни, полегшує процес реалізації продукції та послуг, прискорює отримання прибутку підприємствам та, як наслідок, надходження коштів до державного бюджету.

З метою систематизації та охоплення спектра потреб населення у дисертації запропоновано об'єкти довгострокового кредитування класифікувати залежно від витрат, які здійснює населення. Це дало змогу виокремити об'єкти кредитування населення в чотири групи: 1) витрати на створення та розвиток малого підприємництва; 2) витрати в людський капітал (освіта, медичні послуги, організація відпочинку тощо); 3) витрати в основні невиробничі фонди позичальника (житло, будівництво споруд); 4) придбання товарів тривалого користування, які слугують як основні фонди (трактори, автомобілі, побутова техніка тощо).

Відповідно до об'єктів кредитування дисертант пропонує подальше групування видів кредитів здійснювати за такими критеріями: спосіб надання; вид валюти; термін користування; метод погашення; забезпечення кредиту; спосіб сплати процентів.

Дослідження форм та методів довгострокового кредитування населення дозволило дисертанту уточнити сутність цих понять, оскільки один і той самий елемент системи окремі автори визначають як форму, а інші - як метод або вид кредитування. Дисертант стверджує, що форма кредитування - це загальний прояв руху позиченої вартості між кредитором і позичальником, що може виступати як у грошовому, так і в товарному виразі. Метод банківського довгострокового кредитування населення дисертант визначає як сукупність прийомів надання і погашення кредиту та класифікує як пряме і непряме кредитування.

Дисертантом доведено, що різноманітність методів банківського довгострокового кредитування населення, які враховували б інтереси та можливості населення, позитивно впливає на імідж банку, розширює його клієнтську базу. На цій основі в дисертації розглянуті існуючі у світовій практиці способи надання та погашення кредитів і сплати процентів та зіставлені з вітчизняними способами. Це дало змогу автору стверджувати, що у вітчизняному кредитуванні переважає одноразова видача кредиту з щомісячною сплатою основного боргу та процентів.

У дисертації аргументовано, що в ринкових умовах принципи кредитування наповнюються новим змістом. Поряд з існуючими принципами реалізується новий - принцип ефективності. Зміст його слід характеризувати як ефект, досягнутий банком та позичальником завдяки використанню кредиту.

У розділі 2 “Формування системи довгострокового кредитування населення та її ефективність” досліджено основні напрями довгострокового кредитування населення в Україні, фактори, які впливають на розвиток кредитних відносин банків із населенням, сформовано методологічні засади та визначено інструментарій оцінки ефективності довгострокового кредитування населення.

Особливе місце у дисертаційному дослідженні займає проблема кредитних ресурсів. Банки України формують кредитні ресурси за рахунок залучених коштів у населення і юридичних осіб та запозичених в інших інвесторів. На 01.01.2007 р. ці ресурси у банків України становили 84,0% їх загальних пасивів. Основну частину ресурсів складають залучені кошти, котрі на 01.01.2007 р. становили 59,7%, у тому числі на кошти населення припадає 31,5%. Аналіз темпів зростання залучених та запозичених коштів показав, що більшу активність банки проявляють у напрямі запозичень. У 2006 р. кошти, запозичені в інших банках, збільшилися в 2,4 раза, тоді як залучені - лише на 138%. Це свідчить про недостатньо активну роботу банків щодо залучення коштів у населення. У провідних країнах світу до 90% загальних ресурсів банків становлять кошти населення.

Активізувати зростання кредитних ресурсів за рахунок коштів населення дисертант пропонує через впровадження нових видів депозитів та удосконалення умов існуючих. Доцільним буде впровадження депозитів типу “депозитна лінія”; “депозит-кредит”; депозит, який би нівелював межу між інвалютними та гривневими депозитами; депозит із поступовим збільшенням процентної ставки. Особливу увагу необхідно приділити залученню депозитів сільського населення. Необхідним у цьому зв'язку є розвиток філійної мережі банків на селі. Суттєві можливості у нарощуванні довгострокових ресурсів дає випуск іпотечних облігацій. Банки оперативно можуть залучати значний обсяг таких ресурсів строком більше року.

З появою малого підприємництва на селі виокремився відповідний напрям довгострокового кредитування населення. У структурі грошових доходів сільських сімей Київської області частка доходів від підприємницької діяльності в 2006 р. зросла в 2 рази порівняно з 2001 р., тоді як питома вага доходів від оплати праці зменшилася на 2,0%. Частка господарств населення у виробництві продукції сільського господарства у 2006 р. в Київській області становила 39,7%. Аналіз практики кредитування підприємництва в сільській місцевості показує, що банками не охоплений для обслуговування цей сегмент кредитного ринку. За даними НБУ, станом на 01.01.2007 р. банки в Україні надали малим підприємцям 6,4 млрд грн довгострокових кредитів, що становить лише 2,6% загального кредитного портфеля банків. Незначний обсяг кредитування є однією з причин слабкого розвитку підприємництва в Україні. У 2006 р. у Київській області кількість фермерських та особистих господарств порівняно з 2005 р. зменшилася на 17,8% та становила 1,4 тис. одиниць. До основних причин, які не дають банкам можливості кредитувати населення на створення та розвиток малого підприємництва, слід віднести: обмеженість способів забезпечення кредиту (здебільшого майно під заставу), відсутність банківської мережі у селах, висока плата за кредит.

З метою інтенсифікації кредитування населення на виробничі потреби необхідно розширити права районних філій та відділень банків в організації кредитного процесу, зокрема право збільшувати розмір кредиту без погодження з головною філією банку; здійснювати диференційований підхід щодо процентних ставок; за основу кредитування брати прибутковість та окупність. Для розширення забезпечення дисертант пропонує як заставу використовувати проект, котрий кредитується. Як альтернативу заставі пропонуємо діючим підприємцям створювати спеціалізовані гарантійні фонди, які будуть гарантами перед банком. Такі підходи дозволять банкам кредитувати не тільки діючих підприємців, а й надавати кредити як стартовий капітал для створення малого підприємництва, особливо на селі. У зв'язку з нестатком коштів у бюджетах органів влади дисертант пропонує фізичним особам об'єднуватися на умовах пайової участі, використовуючи як власні кошти, так і довгостроковий кредит для розвитку інфраструктури села: будівництво доріг, електростанцій, підприємств переробної сільськогосподарської продукції, охорони здоров'я, освіти, об'єктів культури тощо. Такий підхід допоможе зняти навантаження з бюджетів, оптимізувати ризики банку, допомогти відродженню села. На нашу думку, кредитування сільськогосподарських підприємців має базуватися на таких засадах: термін надання кредиту повинен залежати від строків обороту капіталу; проценти, які мусить сплачувати позичальник, треба диференціювати залежно від строків кредиту та прибутковості кредитного проекту. Для стимулювання банків до активізації довгострокового кредитування підприємців на селі пропонуємо при першому кредитуванні підприємця не оподатковувати доходів банку, отриманих від кредитування.

Важливим об'єктом кредитування населення є витрати на навчання. Аналіз прийому студентів за джерелами фінансування показав, що в м. Києві в 2006 р. на навчання до вищих навчальних закладів за рахунок власних коштів було прийнято студентів на 96,5% більше порівняно з кількістю студентів, що здобувають вищу освіту за рахунок державного бюджету. У Київській області цей показник становив 35,9%. Одночасно в портфелі кредитів, наданих банками України фізичним особам, частка кредитів на навчання складає менше 1%. Автор пропонує кредитувати витрати на навчання фізичної особи не одноразово, а поступово, у міру здійснення процесу її навчання у школі, ліцеї, коледжі, університеті. Термін погашення кредиту у кожному окремому випадку може бути встановлений до 10 років.

Ситуація, що склалася в Україні щодо забезпечення населення житлом, потребує запровадження іпотечного ринку житла. У середньому щорічно в Україні отримують житло лише 1,6% черговиків при тому, що на квартирному обліку нині перебуває 1,3 млн сімей. Середня забезпеченість житлом у країні становить 22,2 мІ загальної площі на одну особу, тоді як у розвинутих країнах цей показник у два-три рази вищий. У Київському регіоні у 2006 р. житлові умови поліпшили лише 4,1 тис. сімей, або 1,8% черговиків. До основних чинників, котрі обумовлюють потребу в прискореному становленні ринку житла, слід віднести розвиток підприємництва та здійснення будівництва житла за рахунок власних доходів населення. Становлення іпотечного ринку житла, дисертант вбачає в іпотечному житловому кредитуванні. Специфіку даного кредитування автор визначає так: це кредит під визначену заставу - нерухомість довгострокового характеру. Аналіз іпотечного кредитування в Україні показав, що серед населення зростає попит на даний кредит. Станом на 01.01.2007 р. кредитний портфель, що забезпечений житловою іпотекою, зріс у 86,1 раза порівняно з відповідним показником станом на 01.01.2002 р. Упродовж останніх років серед банків сформувалася стабільна группа, які активно займаються житловим кредитуванням, мають найбільшу ринкову частину за обсягами зростання кредитного портфеля, розгалужену мережу філій та відділень, а також достатні обсяги довгострокових ресурсів. До таких банків слід віднести: „Укрсиббанк” - 15,0% ринку житлового кредитування, АКБ „Укрсоцбанк” - 14,0%, ЗАТ КБ „Приватбанк” - 12,8%, „Райффайзенбанк Аваль (Україна)” - 10,8%, АКБ „Правекс-банк” - 8,3%, „Фінанси та кредит” - 5,5%, АКБ „Надра” - 4,1%, ВАТ „Ощадбанк” - 1,8%. Незважаючи на зазначені позитивні тенденції, у структурі кредитного портфеля банків України іпотечні кредити становлять, на наш погляд, незначну частку - 11,1%. До причин недостатньої зацікавленості банків розширювати практику іпотечного житлового кредитування дисертант відносить: дефіцит довгострокових ресурсів у банків, відсутність будівельних потужностей для зведення житла. До основних причин недостатньої зацікавленості населення до іпотечного житлового кредитування дисертант відносить відсутність різноманітних методів кредитування. Аналіз сучасних методів житлового кредитування в Україні показав, що банки перебувають на стадії пошуку оптимальних схем кредитування, які б задовольняли банки та населення. Так, Ощадбанк запроваджував схему “Ощаджитло”. Утім за цією схемою в односторонньому порядку захищалися лише інтереси банку, оскільки позичальник перебував у повній залежності і від банку, і від будівельної компанії, не маючи права власності на житло. Як наслідок, зазначена схема кредитування не знайшла належного поширення і підтримки у позичальників. Заслуговує на увагу досвід роботи з іпотечного житлового кредитування населення банку “Аркада” у співпраці з холдинговою компанією “Київміськбуд”.

З розвитком ринкових умов господарювання в Україні значно збільшується кількість товарів тривалого користування. Довгостроковий кредит дає змогу задовольнити потреби населення в даних товарах та збільшити продаж товарних запасів. Аналіз практики кредитування витрат населення на придбання товарів показав, що вітчизняні банки, намагаючись збільшити обсяги кредитування, розробляють спрощені процедури видачі кредитів. Такий підхід є однією з причин збільшення в Україні в 2006 р. майже у 2,5 рази простроченої та сумнівної заборгованості за кредитами, наданими фізичним особам. Умови ринкової економіки, вимагають від банків ґрунтовного підходу до процесу кредитування, тобто розроблення технологічних засад здійснення кредитних операцій, які регламентували б діяльність банку на всіх етапах кредитування. „Приховані” витрати по кредиту у вигляді різноманітних комісійних, на думку дисертанта, також є причиною зростання простроченої заборгованості, оскільки позичальник розраховує плату за кредит, обмежуючись процентною ставкою.

У дисертації обґрунтовано, що при створенні нової системи банківського довгострокового кредитування населення, основну увагу в процесі кредитування необхідно приділяти не тільки зростанню кредитних вкладень, а й ефективності кредитування. На підставі цих обґрунтувань нами визначені показники, які будуть характеризувати ефективність, що досягається банком і позичальником у процесі використання кредитних ресурсів. За своєю суттю даний принцип включає зміну таких показників (табл. 1):

довгострокове кредитування населення ринковий

Таблиця 1

Показники, що характеризують ефективність банківського довгострокового кредитування населення

Використання запропонованих у табл. 1 показників потрібне для визначення ефективності кредитування з урахуванням специфіки окремих видів кредитів. З метою отримання інформації для визначення ефективності довгострокового кредитування населення, автор пропонує банкам використовувати баланси та звітні форми, а також анкетування та тестування.

У розділі 3 “Фактори підвищення ефективності довгострокового кредитування населення” - досліджуються шляхи створення ефективної системи довгострокового кредитування населення в ринковій економіці України.

На основі дослідження довгострокового кредитування населення в Україні встановлено, що тільки починаючи з 2004 р. довгострокове кредитування почало інтенсивно розвиватися. За період з 2004 до 2006 р. портфель довгострокових кредитів, наданих фізичним особам у банківських установах, збільшився на 592% та становив 66,8 млрд грн, тобто 85,1% загального кредитного портфеля фізичних осіб. Однак аналіз довгострокового кредитування населення по регіонах показав, що переважна більшість банків здійснює кредитування в незначних обсягах. Станом на 01.01.2007 р. основна частина довгострокового кредиту припадала на м. Київ та Київську область - 30,3%, наступною була Одеська область - 9,7% (табл. 2). Здебільшого кредитувалися витрати населення на купівлю автомобілів, побутової техніки та житла, тобто невиробничі витрати.

Таблиця 2

Портфель довгострокових кредитів, наданих фізичним особам банками України в розрізі регіонів, у 2004 - 2006 рр., млн грн.

Розраховано за даними: Бюлетень НБУ. - 2005. - № 2. - С. 73; Бюлетень НБУ. - 2006. - № 2. - С. 94; Бюлетень НБУ. - 2007. - № 2. - С. 113.

До основних причин, що стримують розвиток довгострокового кредитування населення, автор відносить: нерозвиненість мережі банківських установ на селі, обмеженість кола об'єктів та видів кредитування, високі процентні ставки, слабка забезпеченість банків довгостроковими кредитними ресурсами. Маркетингові дослідження ринку кредитних послуг для населення, особливо сільського, банками не проводяться. В установах банків відсутні спеціалізовані підрозділи, які б надавали довгострокові кредити населенню.

Недостатній розвиток довгострокового кредитування населення дисертант пропонує інтенсифікувати за допомогою розширення видів кредитування з урахуванням потреб населення та можливості підвищення рівня зайнятості населення, особливо молоді в сільській місцевості. У Київській області в 2006 р. рівень безробіття серед молоді становив 15,4%. З цією метою автор пропонує поряд із виробничим підприємництвом належну увагу приділити соціальній інфраструктурі села насамперед, культурно-побутового та медичного призначення, а також торгівлі, будівництву, приватному туризму. За допомогою довгострокового кредиту пропонується активізувати в сільській місцевості впровадження інноваційних технологій. Основними напрямами інноваційного кредитування, автор визначає: освоєння сучасних технологічних процесів для виробництва нових видів продовольства; максимальне наближення переробних підприємств до місць виробництва сільськогосподарської продукції; технічне переозброєння, реконструкцію та розширення малого підприємництва; поліпшення системи землеробства за допомогою відтворення родючості ґрунту; будівництво місцевих доріг.

У роботі доведено, що в умовах ринкової економіки принципи довгострокового кредитування населення набувають нових специфічних ознак, які необхідно враховувати при кредитуванні населення, впровадженні нових кредитних технологій або вдосконаленні існуючих, Так, принцип цільового характеру застосовується вже не тільки у соціальній сфері населення, а насамперед у виробничій; строковість та поверненість залежать від тривалості обороту капіталу у малому підприємництві; забезпеченість безпосередньо пов'язана з основними виробничими та невиробничими фондами населення, а платність - з сукупними доходами фізичної особи. Після вивчення поглядів учених М.Савлука, В.Лагутіна, В.Сусіденка, Б.Івасіва дисертант приходить висновку, що для здійснення ефективного довгострокового кредитування населення кількість принципів кредитування та послідовність їх застосування в процесі кредитування оптимально згруповано у проф. М.І. Савлука, а саме: цільове призначення кредиту; строковість передання коштів кредитором позичальнику; поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі; забезпеченість кредиту; платність користування позиченими коштами. З урахуванням визначеної специфіки та оптимального групування принципів кредитування банки при застосуванні цих принципів на практиці повинні брати до уваги, що контроль за цільовим використанням наданого позичальникові кредиту повинен здійснюватися не тільки як попередній, а й наступний; терміни кредитування необхідно узгоджувати з самого початку кредитних відносин позичальника з банком; особливість принципу поверненості полягає в тому, що кредит має бути погашений саме у встановлений строк за рахунок прибутку від прокредитованого проекту; принцип забезпеченості тісно пов'язаний із принципом платності, оскільки служить додатковим заходом гарантії не тільки повернення кредиту, а й плати за користування кредитом. Банку перш ніж остаточно визначитися з забезпеченням кредиту необхідно особливу увагу звернути на кредитоспроможність позичальника в майбутньому, зокрема на окупність та прибутковість об'єкта, що кредитується.

Створення нової системи довгострокового кредитування населення, що відповідала б ринковим умовам, неможливо без інновацій. З цією метою в дисертації значна увага приділяється новим кредитним технологіям. Так, при кредитуванні витрат населення на створення малого підприємства дисертант пропонує кредитувати не окрему стадію процесу створення, а весь комплекс витрат, необхідний для його успішного функціонування. Банк у такому разі стає безпосереднім учасником підприємницького проекту. Він може впливати на хід виконання проекту та бути впевненим у тому, що створення підприємцем власної справи не буде зупинено на окремій стадії виробництва через відсутність коштів для продовження робіт на наступній стадії або що кредит буде використаний не за цільовим призначенням. Основними критеріями при такому кредитуванні повинні бути прибутковість та термін окупності проекту. Альтернативою довгостроковому кредиту для населення може бути лізинг. Для ефективної організації в банках процесу кредитування малого підприємництва автор пропонує відокремити цей напрям кредитування в окрему структуру банку, в якій крім кредитних фахівців були б аналітики інвестиційних проектів і бізнес-планів з їх реалізації, фахівці з економіки та організації сільського господарства.

Важливим напрямом удосконалення кредитування є запровадження інновацій в іпотечному кредитуванні житла, які б ураховували склад сімей, їх доходи, вікові групи, виробничу діяльність тощо. До таких технологій слід віднести іпотечне кредитування на купівлю нового житла, з тим що погашення буде здійснюватися і за рахунок отриманих доходів від продажу житла, що було в користуванні позичальника. У цьому разі купувати нове житло можна буде за рахунок трьох джерел: власних коштів позичальника, виручки від продажу житла, що було у користуванні, та кредиту банку. Удосконалення житлового кредитування також пов'язане з іпотекою, яка має неамортизовані платежі. Сутність цього кредитування полягає в разовій оплаті всієї суми основного кредитного боргу наприкінці строку кредитування. Можливий альтернативний варіант із поділом платежу, коли погашення кредиту здійснюється частинами. Дисертант пропонує й інші способи іпотечного кредитування, наприклад кредитування з доданим процентом, що дозволяє позичальникові здійснити дострокову виплату боргу за кредитом.

Створення системи довгострокового кредитування населення нового типу передбачає також удосконалення плати за кредит, яка змогла б зменшити борговий тиск на позичальника та збільшити привабливість довгострокового кредиту для населення. При визначенні процентних ставок дисертант пропонує керуватися принципом ціноутворення: базова процентна ставка плюс надбавка, що дасть можливість отримати оптимальне, з позиції прибутковості, рішення. Для розширення способів плати за кредит, дисертант рекомендує банкам застосовувати умови кредитування, що передбачають лише сплату процентів у перші роки використання кредиту; утримання лише процентів упродовж дії кредитного договору; виплату збільшеного процента на початку дії кредитного договору; виплату зменшеного процента на початку дії кредитного договору; фіксовану процентну ставку в перші роки дії кредитного договору.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у вивченні й узагальненні теоретичних та методологічних засад системи довгострокового кредитування населення в Україні та розроблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення елементів цієї системи з метою забезпечення її ефективного функціонування в ринкових умовах. У результаті проведеного дослідження стало можливим сформулювати такі висновки та пропозиції:

1. У сучасних умовах найбільш вагомою причиною, що знижує ефективність довгострокового кредитування населення в Україні є його неадекватність вимогам ринкової економіки. Для цього необхідно створити нову систему банківського довгострокового кредитування населення, яка б відповідала цим вимогам економіки. Майбутнє кредитної діяльності банків повинно визначатися тим, що основною їх клієнтурою є фізичні особи. У ринкових умовах господарювання населення не тільки споживач, а й безпосередній виробник товарів. Довгостроковий кредит задовольняє як виробничі, так і соціальні потреби населення. Погашення кредиту здійснюється за рахунок власних сукупних доходів фізичних осіб.

2. За своєю сутністю система банківського довгострокового кредитування населення являє собою сукупність взаємопов'язаних елементів із притаманною їм специфікою, які зумовлюють цілісну організацію кредитних відносин. Такими елементами є: суб'єкти та об'єкти кредитування, форми, види, принципи та методи надання кредитів, плата за кредит, ресурсна кредитна база. Удосконалення цих елементів спрямоване на зростання ефективності довгострокового кредитування населення на виробничі та соціальні потреби.

3. Організація довгострокового кредитування населення в ринкових умовах господарювання набуває специфічних ознак. Економічні відносини між банком і фізичною особою обслуговують потреби останнього на покриття довгострокових витрат як виробничого, так і соціального характеру. Особливістю довгострокового кредиту є також те, що з його допомогою населення може здійснювати оплату товарів та інвестувати кредит у довготермінові проекти. Такі особливості дають можливість довгострокове кредитування населення виділити в окремий, самостійний вид кредиту, відмінний від споживчого.

4. Об'єкти кредитування в новій системі довгострокового кредитування населення поділяються на чотири групи залежно від витрат, які здійснює населення для задоволення своїх потреб. До першої групи відносяться витрати на створення та розвиток малого підприємництва. Друга група - це витрати в людський капітал. Третя група - витрати в основні невиробничі фонди позичальника. Четверту групу формують витрати на придбання товарів тривалого користування. Для об'єднання наданих кредитів за спільними ознаками, для визначення внутрішньої структури кожного наданого кредиту класифікацію довгострокового кредиту за видами, доцільно здійснювати за такими критеріями: за способом надання; видом валют; терміном користування; методом погашення; забезпеченням кредиту; за способом сплати процентів.

5. Із розширенням в умовах ринкової економіки можливостей довгострокового кредитування населення, принципи кредитування наповнюються новим змістом. Специфікою принципів є те, що цільова направленість кредиту реалізується не тільки в соціальній, а й у виробничій сфері; принципи строковості та поверненості залежать від обороту капіталу в підприємництві; принцип забезпеченості кредиту залежить не тільки від невиробничих фондів позичальника, а й від його основних виробничих фондів; принцип платності визначається сукупними доходами фізичної особи. У дисертації обґрунтовано склад, послідовність застосування та специфіку принципів довгострокового кредитування населення в ринкових умовах господарювання.

6. В умовах ринкового господарювання формується принцип ефективності довгострокового кредитування населення. Для банків ефективне кредитування визначається системою показників: збільшення процентних доходів банку; зміна обсягів виданих та погашених кредитів; зростання оборотності довгострокового кредиту; використання залучених коштів для кредитування; відношення процентних доходів до загальних доходів або до загальних дохідних активів банку; темпів зростання довгострокового кредиту, наданого населенню, до темпів зростання дохідних активів банку; кількість усіх позичальників; збільшення кількості позичальників, залучених банком залежно від рівня процентних ставок за кредит. Ефективність використання довгострокового кредиту населенням у виробничій сфері визначають такі показники: валова продукцію, валовий дохід або чистий прибуток у співвідношенні з наданим кредитом; фондовіддача. Ефективне використання кредиту на соціальні потреби характеризується збільшення кількості громадян, які отримують кредит на освіту, купівлю квартир, туристичних путівок, товарів тривалого користування.

7. Для розвитку системи довгострокового кредитування населення важливою складовою є забезпечення банків довгостроковими кредитними ресурсами. Для активізації залучених коштів, важливим напрямом має стати робота банків із населенням. У провідних країнах світу приблизно 90% загальних банківських ресурсів становлять саме кошти населення, у нашій же країні цей показник станом на 01.01.2007 р. становив 31,5%. Розвиток депозитних операцій автор пропонує здійснювати через впровадження нових видів депозитів та удосконалення умов збереження коштів. Перспективними видами в розширені депозитів можуть стати: “депозитна лінія”; депозити, які б нівелювали межу між інвалютними і гривневими депозитами; депозити з поступовим збільшенням процентної ставки; депозити виду “депозит-кредит”. При розгляді питання активізації роботи українських банків щодо залучення коштів населення особливу увагу необхідно приділити сільському населенню через розширення філійної мережі банків у сільській місцевості. Важливим інструментом залучення довгострокових кредитних ресурсів на цілі житлового іпотечного кредитування мають стати банківські іпотечні облігації.

8. Розвиток малого підприємництва на селі, як правило, спричиняється інноваційними процесами. При створенні за рахунок кредиту малого підприємства як застава пропонується сам проект. Кредитувати в цьому випадку необхідно не окрему стадію проекту, а весь комплекс робіт, необхідний для нормального функціонування господарства. Основним критерієм у цьому разі має стати прибутковість та термін окупності проекту. Фізичним особам на умовах пайової участі доцільно об'єднувати отриманий довгостроковий кредит. Напрямами довгострокового кредитування населення мають стати: новостворювані малі підприємства з обов'язковим наданням їм кредитів для стартового капіталу; малі підприємства переробної галузі, які організовуються в максимально наближених до виробництва аграрної продукції місцях; мале підприємництво соціального призначення, що створюється в сільській місцевості.

9. Вирішення житлової проблеми можливе за рахунок активізації іпотечного житлового кредитування. Однак у структурі кредитного портфеля банків, житлові іпотечні кредити становлять лише 11,1%. З метою інтенсивного розвитку іпотечного кредитування, доцільно використовувати такі технології: кредити на купівлю нового житла замість існуючого; неамортизована іпотека; кредити з доданим процентом. Застосовуючи дані інструменти на практиці, банки зможуть максимально приблизити іпотечне житлове кредитування до населення та задовольнити потреби різних категорій населення.

10. Особливе місце в довгостроковому кредитуванні населення повинні зайняти кредити в людський капітал, а саме кредити на навчання та “професійні” кредити, необхідні для підготовки спеціалістів малого підприємництва на селі. Програма кредитування має бути розрахована на тривалий термін. Кошти повинні надаватися не одноразово, а поступово у міру здійснення витрат на навчання у ліцеї, коледжі, університеті. Термін погашення кредиту - до 10 років.

11. Позитивний ефект у розвитку системи довгострокового кредитування населення в Україні та в підвищенні рівня його життя набуває кредитування на купівлю товарів тривалого користування. Однак на практиці банки для інтенсивного збільшення кредитного портфеля та отримання якомога більших прибутків зводять процес кредитування до спрощеної процедури. Такий підхід призводить до збільшення простроченої заборгованості. У 2006 р. прострочена заборгованість банків України за кредитами, наданими населенню, збільшилася майже у 2,5 рази порівняно з 2005 р. Для запобігання негативним наслідкам дисертант наголошує на необхідності особливу увагу приділяти науковому обґрунтуванню процесу видачі цього кредиту.