Рис. 4. Резерви страховика

Вільні резерви - це частина власних коштів страховика яка резервується з метою додаткового забезпечення платоспроможності відповідно до прийнятої методики здійснення страхування Джерелом їх створення є нерозподілений прибуток страхової компанії.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів страхування страховики можуть створювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами.

Централізовані страхові резервні фонди - це фонди, що утворюються Моторним транспортним (страховим) бюро України та іншими подібними організаціями; формуються за рахунок внесків страховиків - це членів цих організацій.

Проведення страхування зумовлює інверсію страхового циклу, оскільки потребує спочатку внесення страхової премії, а потім, через деякий час, -- надання страхової послуги у вигляді виплати страхового відшкодування. Моменти надходження страхових премій і виплати страхового відшкодування, як правило, не збігаються, і це дає змогу страховику акумулювати значні кошти у вигляді страхових резервів. Розмір цих резервів на будь-який момент має бути постійно достатнім для виконання страховиком умов договору страхування. Формування страхових резервів - це метод розподілу грошових потоків страхової організації, який дає змогу відокремити частину коштів від доходу страховика з метою надання цій частині цільового призначення.

Через неоднаковий розподіл ризику та різну методику і структуру тарифної ставки джерела формування страхових резервів у ризикових видах страхування і страхуванні життя мають відмінності у складі та методах визначення. У світовій практиці страховий бізнес поділяється на ризикове (загальне) страхування та страхування життя. Відповідно, страхові резерви поділяються на:

резерви за ризиковими видами страхування (технічні);

резерви по страхуванню життя (математичні).

Технічні резерви - це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування. Технічні резерви дозволяють страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій за цими договорами.

Формування математичних резервів здійснюється відрахуванням частини страхової премії, яка передбачена для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика.

Виходячи із сутності страхових резервів та їхнього значення виконання страхових зобов'язань, формування страхових резервів має здійснюватися за такими принципами:

страхові резерви розраховуються на кожну звітну дату;

величина страхових резервів залежить від величини отриманих страхових платежів;

резерви формуються за договорами страхування і договорами, прийнятими в перестрахування;

за договорами, переданими у перестрахування, формується частка перестраховиків у страхових резервах.

Страхові резерви, які формують українські страховики, схематично унаочнює рис. 5.

Резерви зі страхування життя формуються за договорами, умови яких передбачають страхові виплати у разі:

смерті застрахованої особи;

дожиття застрахованої особи до закінчення терміну дії договору страхування;

досягнення застрахованою особою пенсійного віку (страхування додаткової пенсії) або віку, який визначено у договорі страхування;

настання події в житті застрахованої особи, яка обумовлена у договорі страхування (укладання шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу, смерть близького родича застрахованої особи - дружини, чоловіка, дітей, батьків).

Рис. 5. Система страхових резервів згідно із Законом України “Про страхування”

Резерви зі страхування життя мають у своєму складі резерви довгострокових зобов'язань; резерви належних виплат страхових сум. Величина резервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарно, окремо за кожним договором за методикою формування резервів зі страхування життя

Технічні резерви включають в себе: резерв незароблених премій, що включає в себе частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату; резерв збитків -- зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування. Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування.

Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Страховики країн ЄС, які здійснюють ризикові види страхування, формують резерви премій та резерви збитків. При цьому майже 2/3 обсягу річної премії припадає на резерв збитків, 1/3 - на резерв премій. Систему технічних ризиків, відповідно європейських вимог унаочнює рис.6.

Рис. 6. Система технічних резервів згідно з директивами ЄС

Резерви премій являють собою сукупність резерву незароблених премій та додаткового резерву ризиків, що не минули. Резерв незароблених премій виникає через розбіжність діяльності страховика та періоду дії договору страхування. Цей резерв складається з частини страхових премій, які надійшли за договорами страхування, що укладені у звітному періоді, але стосується терміну дії договору страхування, що припадає на наступний звітний період. Отже, резерв незароблених премій за своїм змістом є не резервом, а є статтею розмежування обліку отриманих страхових премій між суміжними звітними періодами. Це обумовлено тим, що страхові премії, як правило, сплачуються наперед -- авансом за весь термін дії договору страхування, який не завжди збігається зі звітним періодом. Резерв незаробленої премії -- це страховий резерв, який призначений для виплат страхового відшкодування в майбутньому. Отже, він являє собою витрати майбутніх періодів.

Для визначення справжнього розміру резерву незаробленої премії існують різні методи. При виборі тієї чи іншої методики розрахунку резерву незаробленої премії необхідно враховувати такі чинники: вид страхування, термін дії договору страхування, рівень збалансованості страхового портфеля, рівномірність розподілу ризику. Береться до уваги також періодичність сплати премій за укладеними договорами страхування.

Резерв ризиків, які ще не минули, формується як додаток до резерву незароблених премій, щоб компенсувати можливість заниження тарифу.

Підставою для формування резерву збитків є забезпечення можливості відшкодувати збитки в майбутньому періоді за страховими випадками. У практиці страхової справи збитки за застрахованими ризиками сплачуються страховиком не відразу, а через деякий час. Так, визначення резерву збитку можна поділити на кілька етапів. Перший етап -- настання страхового випадку: розмір збитку не визначений, і страховик не отримав повідомлення про його настання. На другому етапі -- страховик на підставі заяви страхувальника про випадок, який настав, у журналі реєстрації збитків фіксує страхову суму за даним договором страхування. Наступний етап -- визначення фактичної суми збитку. І останній етап -- розрахунок зі страхувальником за збитками, що заявлені. Отже, резерв збитків поділяється на резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані; резерв збитків, що сталися, але ще не відомі.

Резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, формується для забезпечення зобов'язань, які пов'язані з урегулюванням збитків за страховими випадками, про настання яких в обумовленому порядку було заявлено страховикові. При цьому резерв є сумою таких елементів:

невизначених збитків, які розраховуються в розмірі 5 % від сум надходжень страхових премій;

заявлених, але ще не врегульованих збитків, тобто збитків, за якими ще не складений розрахунок страхового відшкодування;

урегульованих, але ще не сплачених збитків, тобто збитків, які заявлені страхувальником і зафіксовані в регістрах обліку страховиком та за якими складений розрахунок страхового відшкодування, але відшкодування ще не надане.

Величина резерву збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, визначається за кожною неврегульованою заявою від страхувальника. Якщо збиток заявлений, але розмір збитку не встановлений, для розрахунку береться максимально можлива величина збитку, яка не перевищує страхової суми.

Резерв збитків, що сталися, але ще не відомі, формується у зв'язку з випадками, які сталися, але про факт настання яких страховикові не було повідомлено на звітну дату і зобов'язання за якими будуть виконані в наступному звітному періоді.

Зауважимо, що необхідну суму резерву збитків (на відміну від резерву премій), на практиці зарезервувати дуже важко. Складно оцінити майбутні збитки навіть за збитками, що заявлені, а тим більше за збитками, які сталися, але ще не відомі. Проте є види страхування, за якими можна точно оцінити розмір збитків. Наприклад, страхування майна, авто-каско. Але існують і такі види страхування, як страхування цивільної відповідальності, відповідальності роботодавця, що їх зарубіжні страховики називають “страхування з довгим хвостом”. Така назва пояснюється тим, що врегулювання збитків може тривати довго після закінчення договору страхування. Наслідок нещасного випадку або захворювання може виявитися через деякий час. Судовий розгляд може розтягтися на кілька місяців. Нерідко бувають - обставини, коли страховики сплачують збитки десятирічної давності. Найбільш відомий приклад - збитки, яких зазнали англійські та страховики інших країн у зв'язку з захворюваннями, що були викликані використанням у будівельній справі шкідливого азбесту, котрий у свій час вважався матеріалом, що не впливає на здоров'я людини. Зауважимо, що фактичний розмір резерву збитку досягається в практиці. Для розрахунку розміру резерву збитків, що сталися, але ще не відомі, існують різноманітні методи. За ступенем складності вони варіюються від вельми складних до найпростіших. Кожний метод обирається залежно від виду страхування, кількості показників і наявності відповідних даних.

Резерв катастроф формується з метою забезпечення страхових виплат у разі настання природних катастроф або значних промислових аварій, у результаті яких буде завдано збитків численним страховим об'єктам і коли постає потреба здійснювати виплати страхового відшкодування в сумах, що значно перевищують середні розміри збитків, які взято до уваги при розрахунку страхових тарифів. Резерв катастроф формується з урахуванням можливості великомасштабних аварій, від яких одночасно постраждає багато страхових об'єктів, і виявиться брак страхових резервів, сформованих з огляду на рівномірне настання випадків. Резерв катастроф особливо необхідний при страхуванні ризиків стихійних лих, а також при формуванні страхового портфеля на території підвищеної небезпеки. Відрахування до резерву катастроф мають надходити протягом тривалого періоду і формуватися страховиками в разі, якщо діючими договорами страхування передбачена відповідальність при настанні такого роду подій.

Резерв коливань збитковості дозволяє страховикам компенсувати перевищення своїх витрат, що пов'язані з відшкодуванням збитків, у випадках, коли фактична збитковість страхової суми за видом страхування на звітний період перевищує очікуваний рівень збитковості, який узято за основу при розрахунку тарифної ставки за цим видом страхування. У роки успішної діяльності страховика цей резерв поповнюється за рахунок отриманих у результаті страхової діяльності надлишків, у збиткові з нього вилучаються кошти для покриття збитків, що пов'язані зі здійсненням страхових операцій.

Що ж до резерву збитків, то фіксуються суми виплат, які передбачаються за страховими випадками, що настануть до закінчення фінансового року.

З прийняттям нової редакції Закону України “Про страхування” вітчизняні страховики мають право прийняти рішення про формування і ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування іншими ніж страхування життя:

резерву незароблених премій;

резерву заявлених, але не виплачених збитків;

резерву збитків, які виникли, але не заявлені;

резерву катастроф;

резерву коливань збитковості.

Вітчизняні страхові компанії одержали можливість формувати ширше коло технічних резервів. У цьому разі вони повинні повідомити Уповноважений орган про запровадження і ведення обліку таких технічних резервів не пізніше, ніж на 45 днів до початку календарного року.

3. Особливості формування доходів страхової компанії

Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов'язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.

Двоїстий характер діяльності страховика, що полягає як у проведенні власне страхування, так і у виконанні ним ролі активного інвестора, зумовлює специфіку його доходів. Доходи страховика можна поділити на три великі групи, що схематично представлені на рис. 7.

Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з'являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату. Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування

Рис. 7. Доходи страховика

Тільки після сплати страхувальником страхової премії (або першого платежу страхової премії, коли вона сплачується в кілька строків) договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін. Своєчасне внесення страхових премій один з найважливіших обов'язків страхувальника щодо страховика. Саме надходження страхової премії приводить у дію механізм страхового захисту. Страхувальники - фізичні особи мають право сплачувати страхові премії як готівкою, так і безготівковим шляхом. Юридичні особи - тільки безготівково. Страхові премії на території нашої країни сплачуються лише валютою України за винятком тих випадків, коли страхувальник є нерезидент. Він може сплачувати премію як валютою України, так і іноземною вільно конвертованою валютою.

Термін “страхова премія” - загальноприйнятий у світовій практиці. У практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше використовується термін “страховий платіж” або “страховий внесок”. Усе це слова-синоніми. Але слід зазначити, що інтеграція у світовий страховий ринок потребує додержання певних стандартів, зокрема й у визначенні понять. З огляду на це вважається за доцільніше вживати термін “страхова премія”. Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу. Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів - це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком і страхувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) обчислюється за формулою:

Страхова премія = Страхова сума х Страховий тариф

Страхова сума - це сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальником за конкретним страховим договором. Виплата відшкодування в максимальному розмірі, тобто в розмірі страхової суми, здійснюється, наприклад, у тому разі, коли застраховане майно повністю знищене. Коли ж воно не знищене, а пошкоджено, або, коли знищеною є лише частина майна, розмір відшкодування також становитиме лише частину його вартості, тобто буде меншим від розміру узгодженої страхової суми за цим договором.

В обов'язкових видах страхування страхова сума встановлюється, як правило, відповідними законодавчими актами. У добровільних видах страхування страхову суму встановлюють страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою. При цьому в договорі страхування обов'язково має бути зазначений її розмір, а у правилах страхування порядок визначення.

У майновому страхуванні страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачене договором страхування, або умовами обов'язкового страхування. В особистому страхуванні розмір страхової суми не лімітується. Об'єктом страхування тут є життя, здоров'я і працездатність людини, які не мають вартісної оцінки. Тому страхова сума, на яку укладаються договори особистого страхування, теоретично може бути як завгодно великою. Але на практиці її розмір обмежується здатністю страхувальника сплачувати відповідні премії. При укладанні договорів страхування відповідальності визначити страхову суму і, відповідно, розмір страхової премії особливо складно. Адже ці договори пов'язані з компенсацією збитків, завданих страхувальником життю, здоров'ю і майну третьої особи. Хто саме буде цією третьою особою, якого розміру збитків вона зазнає - нікому невідомо. Страхова сума є базою для обчислення страхової премії. Вона так би мовити, - “кількісний чинник”, від якого залежить обсяг премії. Роль “якісного” чинника відіграє страховий тариф.

Тому, в основу доходів від страхової діяльності покладені зароблені страхові премії. Зароблена страхова премія - це та частина страхової премії, яка припадає на час, що минув після початку страхового періоду.

Крім страхових премій страховик може отримувати також інші види доходів, які належать до доходів від страхової діяльності. Якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик, вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків на перестрахування. Економічна виправданість цих доходів полягає у природі перестрахування. Справи з клієнтом веде прямий страховик. Він укладає зі страхувальником страховий договір; у повному обсязі, згідно з цим договором несе перед ним відповідальність щодо компенсації збитків. Страхувальникові може бути зовсім невідома подальша доля його страхового ризику: перестрахований він чи ні, хто саме виконує функції перестраховика.

При настанні страхової події з об'єктом, що був перестрахований, прямий страховик в повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частину у відшкодуванні збитків у сумі згідно з перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності: частка від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.

Інколи здійснення деяких видів страхування вимагає утворення централізованих страхових резервних фондів. Наприклад, при страхуванні цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, законом вимагається утворення фонду страхових гарантій та фонду захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах при Моторному транспортному бюро України. Результатом взаємних розрахунків між страховиками та цим бюро може бути повернення певному страховикові коштів із зазначених фондів. Повернені суми із централізованих страхових резервних фондів також вважаються доходом від страхової діяльності.

Останнім видом доходів від страхової діяльності, який віднесений до цієї категорії доходів чинним законодавством є повернення суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Наприклад, повернення сум резерву збитків. Про повернення з цього резерву суми може йтися у тому разі, коли про страхову подію до резерву збитків була спрямована певна сума грошей з метою подальшого їх використання для компенсації збитків страхувальникові. Коли, у процесі з'ясування причин настання страхового випадку і визначення відшкодування сума фактичної виплати виявилася дещо меншою, ніж та, що була зарезервована. Різниця між зарезервованою сумою та сумою, фактично сплаченою страхувальникові, і є поверненою сумою з резерву збитків та розглядається як ще один вид доходу.

Отже, види доходів, що їх отримує страхова компанія від проведення страхових операцій представимо у вигляді рис. 8.

Крім страхових доходів, страховик має доходи від інвестиційної діяльності (доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів). Ці доходи є похідними від первинних доходів страховика (страхових премій).

Рис. 8. Доходи від страхової діяльності

Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової діяльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різноманітні сфери. Свобода дії страховика у сфері інвестиційної діяльності безпосередньо пов'язана з характером коштів, що використовуються для інвестування. Страховик має в розпорядженні дві групи коштів: по-перше - власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку; по-друге, залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Третя група доходів страховика - це інші доходи (крім доходів від страхової та інвестиційної діяльності). Такі доходи не мають якихось особливостей, пов'язаних зі специфікою страхування. Вони такі самі, як аналогічні доходи інших суб'єктів підприємницької діяльності, тому називаються доходами від господарської діяльності. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг); доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та передачі (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів; доходи прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток; доходи від надання консультаційних послуг; штрафи, пені, інші доходи.

Перелічені доходи, зрозуміло, не відіграють такої значної ролі, як доходи від страхової та інвестиційної діяльності. Проте надходження, наприклад, по реалізованих правах регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, часом можуть бути досить вагомими і становити значні суми. Значними також можуть бути доходи від операцій лізингу (оренди), якщо в структурі активів страхової компанії значне місце посідають активи, здатні приносити такі доходи.

4. Інвестиційні доходи страховика

страховий тариф премія дохід

Світовий досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше, це пов'язано з інверсією циклу, а по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку. Тому кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністю ресурсів, за рахунок яких він (страховик) виконує свої зобов'язання при настанні страхового випадку та забезпечує нормальне функціонування компанії. Ці кошти представлені, по-перше, надходженнями страхових премії, по-друге, власними коштами, які можуть використовуватися протягом кількох років.

З огляду на це при інвестуванні таких коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування. Потрібно виходити з того, що резерви є коштами страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за надання страхової послуги. Активи страхової компанії мають бути розміщені з урахуванням принципів, що схематично представлені на рис.9.

Отже, страховик обирає власну інвестиційну політику, виходячи з видів страхування, терміну та розміру акумульованих коштів. Компанії, які здійснюють страхування життя, на відміну від страховиків, що проводять ризиковані види страхування, довше володіють коштами і можуть інвестувати їх у нерухомість, державні цінні папери та інші довгострокові активи.

Рис. 9. Принципи розміщення активів страхової компанії

Для компаній, які здійснюють ризикові види страхування, слід робити акцент на більш ліквідних інвестиційних коштах.

Згідно із Законом України “Про страхування” страхові резерви мають бути представлені активами таких категорій:

грошові кошти на розрахунковому рахунку;

банківські вклади (депозити);

валютні вкладення згідно із валютою страхування;

нерухоме майно;

акції, облігації;

цінні папери, що емітуються державою;

права вимоги до перестраховиків;

інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

банківські метали;

кредити-страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми;

готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених НБУ.

Постановою КМУ від 17 серпня 2002 р. № 121 затверджено напрями інвестування галузей економіки за рахунок коштів страхових резервів:

розробка та впровадження високотехнологічного устаткування іншої інноваційної продукції, ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

розвиток інфраструктури туризму;

добування корисних копалин;

перероблення відходів гірничо-металургійного виробництва;

будівництво житла;

розвиток транспортної інфраструктури, в т.ч. будівництво та реконструкція автомобільних доріг;

розвиток сектора зв'язку та телекомунікацій.

З метою захисту страхувальників від невиконання страховиком своїх зобов'язань установлюється державний контроль над інвестиційною діяльністю.

Директивами ЄС установлені також розміри обсягів інвестицій страхових резервів, а саме: вкладення в нерухомість - не більш як 10 % загального обсягу резервів за кожним об'єктом; вкладення в акції, які котируються, та гарантовані кредити - не більш як 10 % розміру резервів за кожним із видів зазначених вкладів; інвестиції в незабезпечені кредити - не більш як 5 % за кожним їх видом; в акції, що не котируються, - не більш як 10% у сукупності вкладень; у готівку - не більш як 3% загальної суми резервів.

В Україні нормативно встановлена певна структура розміщення активів. Так, наприклад, розмір окремих категорій активів приймається для розміщення в обмежених обсягах та визначається у відсотках до технічних резервів, що налічуються:

* на банківській вклад (депозит) - в кожному банку не більш як 30%;

* у нерухоме майно - не більш 10%;

* права вимоги до перестраховиків - не більш 50%;

* цінні папери, що передбачають одержання доходів, - не більш як 40%, у тому числі:

акції, які не котируються на фондовій біржі, - не більш як 15%, з них акцій одного емітента - не більш як 2%;

акції, які котируються на фондовій біржі, - не більше 5% одного емітента;

облігації - не більше 5%, з них облігацій одного підприємства - не більше 2%.

У разі, коли обсяги страхових резервів, сформованих в іноземних валютах, перевищують 10% від загальної суми активів страховика для забезпечення ліквідності та безпечності розміщення резервів, не менш як 60% їх мають бути представлені у цих самих валютах активами таких категорій: грошові кошти на розрахунковому рахунку в іноземній валюті; банківські вклади (депозити) в іноземній валюті. Крім того страхове законодавство визначає, що не менше 90% страхових резервів повинні бути розміщенні на території України, якщо інше не передбачено чинним законодавством та міжнародними угодами.

Як показує зарубіжна практика доходи одержані від інвестиційної діяльності іноді перекривають збитки, одержані від страхування, про це яскраво свідчать фінансові результати страхового ринку США за 2002 р. (табл. 2).

Таблиця 2. Фінансові результати страхового ринку США за 2002 р., (млрд. дол. США)

Інвестиційна діяльність страхових компаній за кордоном є настільки масштабною, що численні страховики мають спеціалізовані відділи, які займаються управлінням інвестиційними портфелями. Зарубіжні страхові організації за обсягами інвестиційних вкладень перевищують загальновизнаних інституціональних інвесторів - банки та інвестиційні фонди.

Отже, роль інвестиційної діяльності страхових організацій полягає у такому. По-перше, інвестиційна діяльність визначає можливість надання страхових послуг за рахунок формування достатніх обсягів страхових резервів. По-друге, добре організована інвестиційна діяльність забезпечує в певній мірі якість страхових послуг і визначає ринкову позицію страховика. По-третє, інвестиційна діяльність впливає на основні характеристики страхового продукту, насамперед, його вартість, і на фактичне виконання зобов'язань страховиком, обумовлене строками страхових виплат. По-четверте, інвестування дає можливість власникам страхової компанії розвивати свій бізнес і самостійно управляти ним.

З розвитком страхового ринку, збільшенням обсягів страхових операцій, насамперед зі страхування життя, збільшенням розміру страхових резервів та власних коштів страховика зростає роль страхової системи в інвестиційному процесі нашої країни. Але обсяг коштів, акумульованих страховиками, на відміну від банківських, ще малий. Це тому, що розмір статутних фондів страхових компаній значно менший, ніж розмір таких самих фондів банків. Зростання продажу страхових послуг сприятиме збільшенню інвестування, добра передумова до цього така: витрати на придбання страхової послуги дозволено включати до собівартості продукції (послуги). Що ж до фізичних осіб, то їм слід було б надавати податкові пільги.

Надходження інвестиційних ресурсів страховика у сфери, важливі для розвитку суспільства, мають бути відповідно обумовлені, а їх вкладення бути надійними як для страховика, так і для страхувальника. Слід також приділити увагу вимогам, які застосовуються при визначенні рівня покриття коштів, що інвестуються страховиком. Щоб вкладення страховика були доцільними, перегляд структури та рівня покриття інвестиційних коштів має враховувати надійність вкладів та їх ліквідність. Тому ефективна інвестиційна діяльність страховика залежить насамперед від розвитку фінансового ринку, а також від забезпечення вільного доступу до нього страхових компаній.

5. Витрати страховика

Витрати страхової компанії, так само, як і доходи, пов'язані із двоїстим характером її діяльності. Виокремлюють витрати на проведення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестування й розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів). Понад 90 % загальної суми витрат страхової компанії припадає безперечно, на “страхові” витрати. Ці витрати дуже неоднорідні. Усю їх сукупність можна за економічним змістом поділити на три великі групи (рис.10.). Дві останні групи витрат можна об'єднати поняттям “витрати на ведення справи”. Найвагоміша стаття витрат страховика - виплати страхових сум та страхових відшкодувань. Ці витрати - саме ті, що виправдовує існування страховика в очах страхувальника.

Рис. 10. Витрати страховика

Дві останні групи витрат можна об'єднати поняттям “витрати на ведення справи”. Найвагоміша стаття витрат страховика - виплати страхових сум та страхових відшкодувань. Ці витрати - саме ті, що виправдовує існування страховика в очах страхувальника.

Згідно із Законом України “Про страхування”, страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Що стосується страхування особистого, то виплату за умовами такого страхування у вітчизняному страхуванні називають не “страховим відшкодуванням”, а “страховою виплатою”. Страхове відшкодування, згідно з чинним законодавством, не може перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Виплату страховик здійснює згідно з договором страхування, або керуючись законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою особою у формі, яку визначає сам страховик.

Наступна група витрат страховика - витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування. У практиці західних страхових компаніях, як зазначають провідні українські фахівці страхової справи, ці витрати поділяють на аквізиційні, інкасійні, ліквідаційні.

Аквізиційні витрати - це витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових договорів страхування. Вони можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків; комісійну винагороду страховим посередникам і т. ін.

Інкасаційні витрати - це витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обігу страхових премій: на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання страхових премій у готівковій формі; витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій; на оплату банківських послуг, пов'язаних з інкасацією страхових премій.

Ліквідаційні витрати - це витрати з урегулювання збитків. Вони включають оплату послуг спеціалістів зі з'ясування причин і визначення розміру збитків, завданих об'єктам страхування тощо.

Остання група витрат - витрати на утримання страхової компанії - це адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб'єкт. Вони включають заробітну плату персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуванням, плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв'язку; витрати на придбання канцелярських і господарських товарів, рекламу, відрядження, утримання і обслуговування автотранспорту, амортизаційні відрахування та інші витрати, які, згідно з чинним законодавством, відносяться на собівартість страхової діяльності. Окрім витрат, які забезпечують виконання страховиком його основної діяльності (страхування і перестрахування) і на основі яких визначається собівартість страхової послуги, страхова компанія має витрати, пов'язані із забезпеченням процесу інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, тобто управління своїми активами. Характер цих витрат залежить від конкретних видів активів, якими представлені тимчасово вільні кошти. Здебільшого такі витрати складаються з оплати послуг фінансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів. Усі перелічені види витрат страхова компанія бере до уваги при визначенні фінансових результатів своєї діяльності.

6. Фінансові результати діяльності страхової компанії

Фінансовий результат - це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Вона визначається як різниця між доходами і витратами. Фінансовий результат, як правило, має додатний характер, тобто набуває форми прибутку, хоча іноді можуть бути й збитки. Позитивний фінансовий результат відображає прибуток, негативний - збиток. Прибуток страхової компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік). Оскільки страхова компанія проводить не лише страхову, а ще й інвестиційну та господарську діяльність, прибуток страховика також є підсумком фінансових результатів усіх перелічених видів діяльності.

У зв'язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” прибуток страховиків від страхової діяльності для цілей оподаткування не визначається. Проте це не означає, що він не повинен визначатися взагалі. Адже страховик за будь-яких обставин має точно знати фінансові результати від проведення страхових операцій, щоб контролювати, наскільки ефективно він веде страхову справу; щоб на чітко визначеній основі формувати спеціальні і резервні фонди, вільні резерви; виплачувати дивіденди засновникам та акціонерам; складати фінансову звітність, в якій передбачається висвітлення цього показника.

З практичної точки зору, прибуток від страхової діяльності можна обчислити за формулою:

ПСД = (ЗП+КП+ВП+ПЦР+ПТР) - (ВС+ВЦР+ВТР+ВВС),

де ЗП - зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;

КП - комісійні винагороди за перестрахування;

ВП - частки страхових виплат, сплачені перестраховиками;

ПЦР - повернуті суми з централізованих страхових резервних фондів;

ПТР - повернуті суми з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій;

ВС - виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

ВЦР - відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

ВТР - відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;

ВВС - витрати на ведення справи.

Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною балансового прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутку, а збитки, що компенсуються прибутком від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів, а також прибутком від інших операцій. Балансовий прибуток страховика розподіляється за спільними для всіх суб'єктів підприємницької діяльності принципами. Схема розподілу прибутку залежить від форми організації страхової компанії і регулюється Законом України “Про господарські товариства” та установчими документами страховика. Особливістю розподілу прибутку страхової компанії є те, що згідно із Законом України “Про страхування” за рахунок нерозподіленого прибутку страховик може створювати вільні резерви з метою зміцнення своєї платоспроможності.