Статутний капітал банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Статутний капітал банку

банківський капітал ринковий економіка

Вступ

Банківська система - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

Для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів. Ресурси банку - це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Операції, з допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними.

Згідно з існуючими у банківській практиці традиціями, ресурси банків поділяють на власні, залучені та позичені кошти. До власних ресурсів банків або до банківського капіталу належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.

Власний капітал банку є одним із найважливіших показників, які характеризують фінансову стійкість банку та його здатність до подальшого розвитку. Зміцнення ресурсної бази вітчизняної банківської системи, інтеграція її у світову спільноту значною мірою залежатимуть від зростання обсягів власного капіталу банків, зокрема такого його важливого складника, як статутний капітал.

Проблема формування власного капіталу банків досліджувалась як вітчизняними, так і зарубіжними економістами. Серед них можна виділити роботи О. В. Васюренка, В. В. Кисельова, А. М. Мороза, Ф. Мишкіна, П. Роуза та інших. Незважаючи на такі дослідження, що стосуються формування власного капіталу банків, доцільно й надалі продовжувати наукові та практичні пошуки у цьому напрямку, оскільки зазначена проблема й дотепер є однією з найактуальніших.

Метою нашого дослідження є розгляд окремих питань, пов'язаних із статутним капіталом банку та обґрунтування деяких шляхів удосконалення його формування на підставі аналізу наявної практики в Україні. Основним завдання цієї статті є уточнення терміна «статутний капітал банку»; дослідження ролі статутного капіталу у формування власного капіталу банку; розроблення пропозицій щодо удосконалення формування власного капіталу через найважливіший його складник - статутний капітал.

Види банківського капіталу, його функції та складові. Суть значення , джерела формування та напрямки використання капіталу банку

Фінансовою основою банку виступає його власний капітал. Створення банку розпочинається з вирішення найважливішого питання -- формування статутного капіталу, який є основною складовою власного банківського капіталу.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим розміщенням їх серед юридичних і фізичних осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Це чітко простежується через виконувані власним капіталом банку функції (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Функції, які виконує власний капітал банку

Суть захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від поточної діяльності. Такі збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо поточних прибутків для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, використовується частка власного капіталу. Тому коли банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможним навіть за наявності збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економічного погляду неприпустимо, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Функція забезпечення оперативної діяльності порівняно із захисною функцією у банківській діяльності є другорядною для власного капіталу банку. Проте недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та функціонування банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська діяльність. Роль цієї функції власного капіталу відчутна за подальшого розширення та структурного розвитку банку, розроблення та запровадження нових банківських технологій і продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті недопустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків і підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталів банків робить його неоднорідним за своїм складом. Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація видів власного капіталу банку

Найважливішою часткою власного капіталу банку є його статутний капітал. На сьогодні в економічній літературі немає єдиного, позбавленого розбіжностей і вад визначення поняття «статутний капітал». Так, в одних літературних джерелах статутний капітал трактується як «кошти, що внесені акціонерами банку шляхом придбання його акцій». За іншим визначенням статутний капітал -- це «сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами». І те, і те визначення мають вади. По-перше, не можна пов'язувати поняття «статутний капітал» лише з такою організаційно-правовою формою діяльності, як акціонерна. Банки, зокрема, можуть створюватися й у формі товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. По-друге, з позицій бухгалтерського обліку статутний капітал є пасивним рахунком, а тому відбиває джерела утворення господарських засобів і коштів, а не майно, передане учасниками підприємству та обліковуване на активних рахунках. Отже, неприпустимо ототожнювати поняття «статутний капітал підприємства» з поняттям «майно підприємства». По-третє, мінімальний розмір статутного капіталу визначається засновницькими документами з урахуванням вимог чинного законодавства України. Не вдаючись до аналізу інших поглядів на поняття «статутний капітал», наведемо визначення, яке, на нашу думку, найповніше відбиває суттєві риси статутного капіталу та забезпечує чіткість розгляду порядку його формування: статутний капітал являє собою вартість вкладів учасників (засновників, акціонерів) банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників і кредиторів банку. Виходячи з такого визначення, а також функцій, які виконує власний банківський капітал і які притаманні й найважливішій його складовій -- статутному капіталу, видається за доцільне системно підійти до розгляду механізму формування статутного капіталу (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Системний підхід до формування статутного капіталу банку

Статутний капітал банку формується через випуск і продаж акцій його учасникам -- юридичним і фізичним особам. Відповідно до цього здійснюється методика відображення операцій з формування статутного капіталу банку.

У процесі діяльності банку статутний капітал може зменшуватися за умови зменшення кількості його учасників. Як збільшення, так і зменшення статутного капіталу відбувається лише за рішенням загальних зборів учасників з обов'язковою наступною реєстрацією змін у Національному банку України та в Комісії з цінних паперів і фондового ринку при Кабінеті Міністрів України. Ці установи контролюють також, щоб статутний капітал формувався тільки за рахунок власних (а не позичених чи залучених) коштів учасників, як правило, з прибутку та спецфондів, накопичених ними з цією метою.

Наведені дані в табл.1. виявляють збільшення питомої ваги статутного капіталу у балансовому власному капіталі. Упродовж аналізованого періоду відбувається постійне збільшення розміру як балансованого капіталу, так і статутного. Причому їхні темпи зростання істотно різняться, особливо в розрізі валют. Так, обсяг балансованого власного капіталу у гривні збільшився в 4,1 разу а в доларовому еквіваленті - в 1,4 разу. Відповідне збільшення статутного капіталу становило: у гривні - 7,4 разу, у доларах США - 2,6 разу, в євро - 2,7 разу. Це пояснюється, зокрема, не лише втратою під час фінансової кризи 1998 року третини власного капіталу, а й девальвацією національної валюти. Так, якщо офіційний середній курс гривні щодо долара США та євро, встановлений НБУ, становив у 1999 році відповідно 4,1304 грн. та 4,3933 грн., то у 2003-му - відповідно 5,3327 грн. та 6,0244 грн.

Основні показники діяльності банків України на 1 січня 2012 року

Таблиця 1. Наявність банків в Україні за 2006 - 2012 р.

№ п/п	Назва показника	01.01. 2006 р.	01.01. 2007 р.	01.01. 2008 р.	01.01. 2009 р.	01.01. 2010 р.	01.01. 2011 р.	01.01. 2012 р.
1	Кількість зареєстрованих банків	186	193	198	198	197	194	198
2	Вилучено з Державного реєстру банків (з початку року)	1	6	1	7	6	6	0
3	Кількість банків, що перебувають у стадії ліквідації	20	19	19	13	14	18	21
4	Кількість діючих банків	165	170	175	184	182	176	176
4.1	Із них: з іноземним капіталом	23	35	47	53	51	55	53
4.1.1	у тому числі зі 100-відсотковим іноземним капіталом	9	13	17	17	18	20	22

Таблиця 2. Статутний капітал банківської системи України

Показник	01.01. 2006 р.	01.01. 2007 р.	01.01. 2008 р.	01.01. 2009 р.	01.01. 2010 р.	01.01. 2011 р.	01.01. 2012 р.
Балансовий власний капітал млн.грн.	25 451	42 566	69 578	119 263	115 175	137 725	155 487
Частка капіталув пасивах,%	11.9	12.5	11.6	12.9	13. 1	14.6	14.7
Сплачений зареєстрований статутний капітал	16 144	26 266	42 873	82 454	81198	98611	113972
Питома вага статутного капіталу у балансовому власному капіталі, %	63,4	52,3	61,6	69,1	70,5	71,6	73,3
Частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків, %	19.5	27.6	35.0	36.7	35.8	40.6	41.9

Характеризуючи структуру власного капіталу банків України, слід звернути увагу на місце в ньому статутного капіталу за групами банків (табл. 2).

15 лютого Верховна Рада підвищила вимоги до мінімального розміру статутного капіталу банку з 75 млн грн до 120 млн грн.

За відповідний закон в середу проголосували 230 народних депутатів при необхідному мінімумі 226.

"Мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність не може бути менше 120 млн грн", - йдеться в прийнятому документі.

Діючим банкам дається 5 років для адаптації до даної норми.

Законом передбачений єдиний для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядок державної реєстрації. Передбачено також, що Нацбанк здійснює погодження статутів банків і веде державний реєстр банків.

Прийнятий у першому читанні цей законопроект містив більш жорсткі вимоги: мінімальний статутний капітал 500 млн грн і термін адаптації 3 роки.

Як бачимо, у структурі балансового капіталу зростає питома вага статутного капіталу. Найбільшою є питома вага статутного капітал у банків IV групи, а найменшою - у банків I групи. Несхожість у розмірах питомої ваги статутного капіталу пов'язана, зокрема, з різними можливостями банків кожної групи формувати власний капітал за рахунок тих чи інших джерел, а також з метою збільшення сукупного банківського капіталу. У банків I та II груп можливостей залучення коштів для формування банківського капіталу з різних джерел (як внутрішніх, так і зовнішніх) значно більше. Рівень прибутковості таких банків дає змогу істотно збільшувати сукупний капітал за рахунок чистого прибутку, залучення та запозичення коштів від юридичних і фізичних осіб, зокрема у формі додаткової емісії акцій та/або на умовах субординованого боргу. У банків III та IV груп внутрішніх джерел для істотного збільшення капіталу недостатньо, тому збільшення відбувається переважно за рахунок зовнішніх джерел. Потреба у зростанні власного капіталу таких банків здебільшого була пов'язана з необхідністю виконання нормативних вимог чинного законодавства та НБУ щодо мінімальних розмірів статутного та регульованого капіталу, інших економічних нормативів.

Аналізуючи структуру балансового власного капіталу банківської системи України в розрізі груп банків треба враховувати загальну кількість діючих банків у кожній групі (табл. 3.), а також критерій (розмір активів), за яким відбувається розподіл банків на групи.

Таблиця 3. Структура кількості українських банків у розрізі груп*

Показник	Станом на
	1.01.2001	1.01.2002	1.01.2003	1.01.2004
	Кількість	%	Кількість	%	Кількість	%	Кількість	%
Усього банків	154	100	152	100	157	100	157	100
I група	8	5,2	8	5,3	10	6,4	10	6,4
II група	52	33,8	12	7,9	12	7,6	14	8,9
III група	44	28,6	35	23,0	34	21,7	34	21,7
IV група	50	32,4	97	63,8	101	64,3	99	63,0

Так, розмір активів для малих банків у 2000 році становив менше 50 млн. грн., у 1999 році - менше 10 млн. грн., для середніх банків у 2000 році - понад 50 млн. грн., у 1999році - понад 10 млн. грн. У 2001 році розмір активів було знову підвищено з 50 млн. грн. до 70млн.грн. Нині комісіє НБУ З питань нагляду регулювання діяльності банків один раз на рік, до 1 лютого, переглядає граничні значення розміру активів для окремих груп банків і затверджує розподіл банків на групи на весь рік. На 2004 рік установлені такі граничні розміри активів: найбільші банки - понад 2 млрд. грн.; великі банки - понад 1 млрд. грн.; середні банк - понад 0,3 млрд. грн.; малі банки - менше за 0,3 млрд. грн.

На питому вагу статутного капіталу в балансовому власному капіталі банку істотно впливають фінансові результати діяльності банківської системи України, а також окремих банків у різних їхніх групах. Від'ємний фінансовий результат або незначний прибуток свідчать не лише про неефективну діяльність банку, його недостатню фінансову стійкість і конкурентоспроможність, а й про відсутність надійного фінансового підґрунтя для нормального функціонування та розвитку банку в довгостроковій перспективі.

Здійснювати банківські операції та надавати послуги, не маючи певних гарантій, які саме й забезпечують, зокрема необхідним розміром статутного капіталу, не можна. Тому актуальним є питання щодо призначення та особливосте механізму формування статутного капіталу банків.

На сьогодні в юридичній та економічній літературі немає єдиного, позбавленого розбіжностей і вад, визначення поняття «статутний капітал». Так, деякі економісти трактують статутний капітал як «кошти, що внесені акціонерами банку шляхом придбання його акцій» За іншим визначенням статутний капітал - це «сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників (власників) у майно підприємств для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами» У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджено наказом Міністерством фінансів України від 31 березня 1999 року №87, зазначається, що «у статті «Статутний капітал» наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів , які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства» Згідно зі статтею 87 Господарського кодексу України «сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства» Ці визначення мають такі вади. По-перше, не можна пов'язувати поняття «статутний капітал» лише з однією організаційно-правовою формою діяльності, такою як акціонерна. Банки, зокрема, можуть створюватися й у формі товариств з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. По-друге, з огляду бухгалтерського обліку статутний капітал є пивним рахунком, а тому відбиває право власності на майно, джерела його формування (створення), а не саме майно, отримане підприємством і контрольоване ним та обліковуване на активних рахунках. Отже, неприпустимо ототожнювати поняття «статутний капітал підприємства» з поняттям «майно підприємства». По-третє, мінімальний розмір статутного капіталу визначається засновницькими документами з урахуванням вимог чинного законодавства України. По-четверте, не простежується мета та призначення створення статутного капіталу.

Наведене дає підстави для висновків, які стануть основою при визначенні поняття «статутний капітал»:

1) попри широке застосування в економічній і юридичній літературі та на практиці терміна «статутний капітал», характерним для досліджень у цій сфері є наявність розбіжностей та невизначеностей щодо трактування;

2) при визначення поняття «статутний капітал» не слід пов'язувати його лише з однією організаційно-правовою формою діяльності;

3) характеризуючи власний та статутний капітал, треба вирізняти два поняття: вклад та додаткові внески засновників. Це пов'язано з тим, що вклади та додаткові внески у формування різних складових власного капіталу виконують різні функції. Вклад - це частка засновника (учасника) у статутному (пайовому) капіталі підприємства, яка виконує функції:

а) забезпечення інвестування та оперативної діяльності підприємств, є першочерговим джерелом формування його майна;

б) регулювання відносин власності між учасниками та засновниками, зокрема при розподілі одержаного прибутку, майна тощо;

в) участь в управлінні підприємством.

Говорячи про участь в управлінні та в регулюванні прав власності, слід враховувати поняття корпоративних прав: «Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організаціє, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами».

Додатковий внесок - це частка засновника (учасника) в інших видах балансового капіталу підприємства, зокрема резервному капіталі та нерозподіленому прибутку. Це означає, що додаткові внески засновників спрямовуються на розвиток та подальше розширення підприємства, розроблення й запровадження нових технологій і продуктів, покриття збитків тощо. Тобто додаткові внески виконують лише першу функцію - інвестування та оперативної діяльності.

За такого підходу можна дати таке визначення поняття «статутного капіталу», яке, на нашу думку, найповніше відбиває істотні риси статутного капіталу банку та забезпечує чіткість розгляду порядку його формування: статутний капітал є вартістю вкладів учасників (засновників банку), що передаються йому власниками вкладів у повне господарське відання з метою формування активів банку для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників і кредиторів банку.

Вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Оскільки діяльність банків пов'язана переважно з операціями з високоліквідними активами, то формування та збільшення їхнього статутного капіталу здійснюється в Україні лише у грошові формі: резидентами України - у гривнях, а нерезидентами - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Фактично це означає, що резидентам заборонено розраховуватися, зокрема за акції банку, вільно конвертованою валютою навіть за умов її наявності на законних підставах. Такі резиденти мають продати ВКВ на валютному ринку, а отримані гривні спрямувати на формування або збільшення статутного капіталу. Зазначений підхід ставить резидентів і нерезидентів у нерівні умови, оскільки перші мають можливість вибору, в якій валюті їм вигідніше здійснювати внески до статутного капіталу банку. Тому логічною є пропозиція щодо надання резидентам права (за умов наявності дозволу НБУ) здійснювати внески до статутного капіталу також у ВКВ.

Потребує законодавчого врегулювання питання щодо джерел формування статутного капіталу. Відповідно до ст.. 87 Господарського кодексу України «з економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки за кредитами банків та облігаціями. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства». Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Однак у Законі України «Про банки і банкову діяльність» (ст.32) зазначається, що статутний капітал банку не повинен формуватися з підтверджених джерел; прописується й заборона використання для його формування бюджетних коштів, якщо такі кошти мають інше цільове призначення. Водночас законом не визначено поняття «непідтверджені джерела». Така законодавча невизначеність може негативно вплинути на практику формування статутного капіталу.

Актуальним є питання щодо мінімального рівня статутного капіталу банку та прив'язки його до євро. Згідно з міжнародною практикою та чинним законодавством України вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу встановлюється лише на момент реєстрації банку. Основним показником оцінки діяльності банку є його регулятивний капітал. Це пов'язано насамперед з тим, що коли взяти за основу тільки статутний капітал, то спрямування усього прибутку на його збільшення може позбавити банк можливості формувати в достатньому розмірі фонди й резерви, необхідні для покриття збитків від банківської діяльності та необхідні для забезпечення нормального функціонування банку. Невиплата або виплата у невеликих розмірах дивідендів власникам банку негативно впливає на його імідж, можливості банку залучати нових учасників і кредиторів.

Закон України «Про банки і банкову діяльність» встановлює мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації, який залежить від організаційно-правової форми та територіального охоплення діяльності банку. Крім того, НБУ надано право встановлювати для окремих банків, залежно від їхньої функціональної спеціалізації та територіального охоплення діяльності, диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації, але не нижче від встановлених цим законом розмірів. Зауважимо, що законом не визначено, саме поняття «спеціалізований банк», коло операцій і послуг таких банків. У ньому немає й визначення поняття «актив одного типу», яке істотно впливає на віднесення банку до спеціалізованого. Зазначимо також, що законом не визначено специфіку діяльності кооперативних банків, а також відмінність місцевих кооперативних банків від звичайних обласних банків (за винятком розміру статутного капіталу й кількості учасників). Отже, такі питання потребують законодавчого врегулювання.

Прив'язка мінімального розміру статутного капіталу та мінімального розміру регулятивного капіталу до євро викликає деякі зауваження. По-перше, згідно з валютним законодавством України гривня є єдиним законним засобом платежу. По-друге, у разі курсових коливань створюються додаткові перешкоди в планування банками своєї діяльності а також у їхніх відносинах із регулювальними та наглядовими органами. Так, у разі девальвації гривні може виникати ситуація, коли власний капітал банку знеціниться і стане меншим за мінімальний розмір, визначний в євро. Отже, з незалежних від банку обставин ним буде допущено порушення чинного законодавства.

Постановою Правління НБУ від 17.03.2004 року № 112 було внесено зміни до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків. Згідно з нею мінімальний розмір регулятивного капіталу визначається в гривнях щороку окремим рішенням Правління НБУ та встановлюється на відповідний період (рік) у розмірі, еквівалентному розміру нормативного значення, установленого в євро. Мінімальний розмір регулятивного капіталу в гривнях визначається НБУ щороку та має дотримуватися банками на кінець кожного періоду, що регулюється. Контроль за дотриманням банками нормативу Н1 здійснюється НБУ за нормативним значенням, що зафіксовані у гривнях. У цьому разі протягом усього періоду, що регулюється, нормативне значення мінімального розміру регулятивного капіталу банків у гривнях не може бути меншим, ніж установлене НБУ на початок року, що регулюється.

Зазначимо, що до розрахунку нормативного значення мінімального розміру регулятивного капіталу, що встановлюється у гривнях (на період до 2007 року включно), береться більший за величиною курс євро, а саме: курс євро встановлений НБУ на початок періоду, що регулюється (на 1 січня кожного року); або курс євро, розрахований як середньоарифметична величина курсу євро за IV квартал звітного року. У разі зниження курсу євро на кінець періоду, який регулюється, нормативне значення мінімального розміру регулятивного капіталу, що встановлюється НБУ у гривнях, не підлягає зменшенню на наступний період.

Підбиваючи підсумки викладеного, наголосимо, що питання удосконалення флотування власного капіталу банку та такого його складника, як статутний капітал, належить до найскладніших і поки ще далеко не вирішене. Потрібна подальша постійна і зацікавлена дискусія, до якої має бути залучена якомога більша кількість науковців та практиків.

Обліку статутного капіталу банку

Зареєстрований статутний капітал обліковується на пасивних балансових рахунках групи 500: рахунки 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку» і 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку», а до рахунка 5000 відкриваються ще два субрахунки: 5000/1 -- для обліку привілейованих акцій; 5000/2 -- для обліку простих акцій. Аналітичний облік ведеться в розрізі акціонерів банку в поіменному реєстрі.

Відображення операцій за рахунками групи 500 «Статутний капітал банку» здійснюється лише на балансі головного банку (юридичної особи).

Внески в статутний капітал можуть здійснюватися і в іноземній валюті, яка перераховується в гривні за курсом Національного банку України на дату внеску, і надалі коригування його зміни не проводиться.

Крім того, для обліку операцій, пов'язаних з рухом коштів із формування статутного капіталу -- випуском (емісією) акцій, їх

продажем, скуповуванням, нарахуванням емісійних різниць та дивідендів, -- використовуються ще й такі рахунки:

3630 (А) «Внески за незареєстрованим статутним капіталом»;

3631 (П) «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди»

5001 (КП) «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку»;

5002 (КП) «Власні акції, які викуплені в акціонерів»;

5003 (П) «Дивіденди, які направлені на збільшення статутного капіталу»;

5010 (П) «Емісійні різниці»;

5020 (П) «Загальні резерви»;

5021 (П) «Резервні фонди»;

5022 (П) «Інші фонди банку»;

5030 (П) «Нерозподілені прибутки минулих років»;

5031 (А) «Непокриті збитки минулих років»;

5040 (П) «Прибуток звітного року, Ідо очікує затвердження»;

5041 (А) «Збиток звітного року, що очікує затвердження»; 510 (П) «Результати переоцінки»; 59 (АП) «Результат поточного року»;

6203 (АП) «Результат від торгівлі цінними паперами на продаж».

Для формування статутного капіталу банку за місцем його створення в регіональному управлінні Національного банку України відкривається тимчасовий рахунок для внесків засновників. Внески акціонерів за незареєстрованим статутним капіталом обліковуються на рахунку 3630 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом». Після перерахування акумульованих коштів із тимчасового рахунка на кореспондентський рахунок, отримані внески за статутним капіталом обліковуються так:

Д-т 1200 «Коррахунки в НБУ» або Д-т 2600 «Поточні рахунки клієнтів»;

К-т 3630 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом».

Забороняється розміщення акцій серед засновників або інвесторів, відповідно до чинного законодавства, за вартістю, меншою за номінальну. У випадках реалізації за вищою ціною, ніж їх номінальна вартість, виникає емісійний дохід, який обліковується на пасивному рахунку 5010 «Емісійні різниці». Його використання регламентується установчими документами банку.

Банки можуть здійснювати викуп акцій власної емісії у акціонерів, а потім за необхідності їх перепродавати, розповсюджувати серед своїх працівників або анулювати, що відповідно відображається в бухгалтерському обліку.

Для обліку руху викуплених акцій в акціонерів у плані рахунків передбачено активний рахунок 5002 «Власні акції банку, які придбані в акціонерів».

З дати викупу акції протягом року мають бути розповсюджені серед працівників, перепродані або анульовані.

Продаж може здійснюватися як за ціною вищою, так і нижчою від номіналу. У випадку вищої ціни різниця відноситься на рахунок 5010 «Емісійні різниці», а в разі нижчої -- на зменшення залишку попередньої суми, яка раніше накопичилася на вказаному рахунку. Якщо ж різниці немає або вона недостатня, то втрата від продажу за ціною, нижчою номіналу, відноситься насамперед на дебет рахунка 5030 «Прибутки та збитки минулих років», а в разі їх недостачі або відсутності -- на рахунок 5040 «Прибуток чи збиток минулого року, що очікує затвердження».

Перепродаж акцій може здійснюватися як за номінальною вартістю, так і за ціною, вищою або нижчою від номіналу. Відображення різниці між ціною викупу та продажу, тобто прибутку або збитку, здійснюється на окремому активно-пасивному рахунку 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами на продаж».

До операцій, пов'язаних із обліком статутного капіталу, належать також операції з нарахуванням дивідендів акціонерам, індексація акцій та облік витрат на випуск і розповсюдження акцій власної емісії.

4. Нарахування дивідендів акціонерам за акціями банку.

На суму нарахованих дивідендів:

Д-т 5040 «Прибуток звітного року, що очікує затвердження», субрахунок «Оголошені дивіденди»;

К-т 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди».

Виплати нарахованих дивідендів:

Д-т 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди»;

К-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку» або

К-т 1200 «Коррахунок у Національному банку України».

5. Індексація акцій.

Д-т 5020 «Загальні резерви» (за рахунок прибутку);

К-т 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку».

6. Відображення витрат на випуск і розповсюдження акцій власної емісії.

Д-т 7103 «Комісійні витрати за операціями з цінними паперами»;

К-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку» або

К-т 1200 «Коррахунок у Національному банку України».

Аналіз статутного капіталу банку

Комплексний аналіз діяльності банку починається з кількісного і якісного аналізів банківських ресурсів, що складаються з власних і залучених засобів. Вони утворюють ресурсний потенціал комерційного банку, у зв'язку з чим особливу важливість здобуває їхній аналіз. Ціль аналізу - надати таку інформацію про поточний стан банківських ресурсів, що послужив би основою для прийняття рішень про оптимізацію їхньої структури.

Капітал першого рівня - основний капітал.

Капітал другого рівня - додатковий капитал.

Власні засоби, чи капітал банку - це засоби, що безпосередньо належать банку. Вони мають порівняно невелику питому вагу (близько 10 %) у загальному банківському капіталі, але виконують важливі функції:

- захисну,

- регулюючу ,

- оперативну.

Розглянемо ці функції:

Захисна як основна функція власного капіталу банку, що припускає захист інтересів клієнтів і власників, яким у випадку банкрутства банка будуть компенсовані втрати. Завдяки наявності власного капіталу підтримується платоспроможність банку, тобто його здатність вчасно відповідати за своїми обов'язками;

Регулююча, складається у виконанні комерційними банками визначених вимог до розмірів акціонерного і власного капіталу;

Оперативна, припускає, що власний капітал може бути використаний для придбання будинків, споруджень і устаткування, що необхідні для функціонування банку, а також для створення фінансових резервів на випадок непередбачених збитків.

Аналіз власних засобів банку починається з якісного аналізу, що дозволяє виділити джерела формування і склад власного капіталу банку. Потім проводиться кількісний аналіз структури власного капіталу, фіксуються зміни його структури за визначений період і тенденції розвитку. При цьому порівнюють структуру власного капіталу даного банку з аналогічними даними інших банків.

Для якісного аналізу структури власного капіталу важливо знати його складові. При цьому розрізняють два види капіталу банку:

- як суму всіх його фондів (п'ятий клас бухгалтерського балансу);

- розрахований за методикою НБУ, розмір якого потім використовують при розрахунку деяких обов'язкових нормативів; у даному випадку в загальний об'їм капіталу входять тільки фонди, сформовані за рахунок чистого прибутку і зменшені на ризикові активи (цінні папери і дебіторську заборгованість по господарській діяльності).

У цілому капітал банку складається зі статутного фонду, резервів банку і нерозподіленого прибутку.

Статутний фонд формується як за рахунок коштів шляхом емісії акцій, так і за рахунок внесків у виді матеріальних і нематеріальних активів, а також цінних паперів третіх осіб (це не характерно для українських банків, тому що законодавчо внески акціонерів можливі тільки у виді коштів).

За оцінками фахівців, у закордонних банках до 70 % статутного капіталу приходиться на частку матеріальних активів. Це негативно позначається на рівні платоспроможності і ліквідності банку, скорочує його ресурсну базу.

Статутний фонд формується за рахунок емісії простих і привілейованих акцій (останні, як правило, не перевищують 10 %). Банки розміщають свої акції на фондовому ринку, витягаючи додатковий прибуток. З огляду на нестабільну економічну ситуацію в Україні і нерозвиненість фондового ринку, нарощування статутного капіталу шляхом випуску і розміщення нових акцій важко для банків. Крім того, такий спосіб мобілізації грошових ресурсів є дорогим і не завжди прийнятним через втрату контрольного пакета акцій.

Резерви банку формуються за рахунок прибутку і включають резерви по позичках, резерви під знецінювання цінних паперів, фонд економічного стимулювання й ін.

Нерозподілений прибуток - це прибуток, що залишається в розпорядженні банку (нею розпоряджаються збори акціонерів і керівництво банку).

Власний капітал відіграє важливу роль у забезпеченні стійкості банку і є основою нарощування його активних операцій.

Залучені засоби підрозділяються на депозити та інші.

Під депозитом розуміють зобов'язання банку по тимчасово залучених засобах фізичних і юридичних осіб за відповідну плату.

До інших відносяться засоби, приваблювані на міжбанківському ринку чи отримані за рахунок продажу на грошовому ринку боргових зобов'язань (депозитних і ощадних сертифікатів, банківських векселів).

Аналіз залучених засобів починається з проведення порівняльного якісного аналізу даних по клієнтах і термінам. Використовуються дані синтетичного й аналітичного обліку. Порівняльний аналіз проводиться в динаміці і з зіставленням зі структурою залучених засобів банків-конку-рентів. Потім за допомогою кількісного аналізу структури залучених засобів визначається питома вага кожної підгрупи чи декількох підгруп у загальній сумі засобів. За допомогою такого аналізу виявляється роль кожного економічного контрагента у формуванні залучених засобів банку (детальний аналіз проводиться на основі даних аналітичного обліку). Структуру залучених засобів варто проаналізувати також з погляду їхнього розміру. На думку фахівців, частка великих депозитів характеризує стабільність ресурсної бази, оскільки вплив дострокового вилучення внеску на ресурсну базу зростає зі збільшенням його розмірів. Підвищення частки великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку.

Залучені засоби по ступені ліквідності підрозділяються на наступні групи:

- депозити до запитання;

- термінові депозити;

- засоби кредиторів;

- засоби, що надійшли від продажу цінних паперів;

- кредити інших банків.

Збільшення частки термінових депозитів поліпшує ліквідність банку й у меншому ступені сприяє підвищенню його прибутковості. Збільшення ж частки депозитів до запитання приводить до зворотних результатів.

Основними видами залучених засобів в Україні є депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Банки, що обслуговують інші банки-кореспонденти, мають значні залишки на рахунках лоро. Збільшення частки депозитів юридичних і фізичних осіб приводить до здешевлення ресурсної бази банку і підвищенню прибутковості банківських операцій. На основі аналізу структури ресурсної бази можна оцінити значимість кожного джерела залучених засобів, а також їхню динаміку. Отримана інформація дозволяє зробити висновки щодо політики банку: збільшуючи обсяги своїх операцій, банк проводить агресивну політику або дотримується політики помірного росту.

Депозити до запитання є найбільш дешевим видом ресурсів, але їхня надмірна частка в загальній масі банківських ресурсів приводить до зниження ліквідності банку. З урахуванням світового досвіду ця частка не повинна перевищувати 30 % всіх залучених засобів.Якщо в складі залучених засобів переважають міжбанківські кредити як один з найбільш дорогих видів ресурсів, то це приводить до залежності банку від ситуації на грошовому ринку. Тому, за оцінками фахівців, частка міжбанківських кредитів у ресурсній базі банку не повинна перевищувати 20 %.

У процесі аналізу залучених засобів для банків України рекомендується наступна угруповання засобів клієнтів по термінах на рахунках:

- до запитання;

- депозитний, до одного місяця;

- депозитний, 1-3 місяця;

- депозитний, 3-6 місяців;

- депозитний, 6 місяців - 1 рік;

- депозитний, більш одного року.

Аналіз структури залучених засобів завершується визначенням темпів збільшення їхньої загальної суми й окремих її складових. Порівняння отриманих даних з темпами збільшення залучених засобів у банків-конкурентів за той же період дозволяє зробити висновок про масштаби розширення діяльності банку по залученню грошових ресурсів. Банки щомісяця надають звіти про залишки по депозитах за формою 341.

Метод коефіцієнтів - один з основних методів аналізу капіталу банку

Аналізуючи стан власного капіталу банків, використовують різні види та методи аналізу. Серед них важливе місце посідає метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різними статтями, класами чи групами статей балансу.

Власний капітал банку, виходячи з функцій, які він виконує, посідає важливе місце в системі показників, що характеризують фінансовий стан банку. Одним із показників, що характеризує стан власного капіталу, особливо під час створення банку, є мінімальний розмір статутного капіталу. Однак заведено вважати, що у процесі подальшого функціонування банку його статутний капітал перестає відігравати вирішальне значення як перманентна складова власного банківського капіталу, а відтак його питома вага, за інших рівних умов, в сукупному власному капіталі поступово зменшується. Натомість збільшується питома вага інших елементів власного капіталу банку. Проте нехтувати показником мінімального розміру статутного капіталу не слід: чим більший розмір статутного капіталу, тим фінансово стійкішим вважається банк.

Однак складність визначення достатності власного капіталу полягає в розрахунку не абсолютного, а відносного його розміру. Саме відносні показники достатності власного капіталу є провідними в системі аналізу фінансової стійкості банку.

Спочатку для оцінювання достатності власного капіталу банку використовувався коефіцієнт співвідношення власного капіталу (ВК) та залучених коштів (ЗК):

Порядок розрахунку коефіцієнта К1 має суттєві недоліки, які знижують його привабливість при проведенні аналізу. До них, зокрема, відносять такі:

- не враховується рівень ризикованості активів, у які вкладаються банківські ресурси;

- не беруться до уваги позабалансові зобов'язання банку та пов'язані з ними ризики;

- не враховується специфіка та призначення складових елементів власного капіталу, а також залучених коштів.

Разом з тим цей коефіцієнт показує, скільки власних коштів вистачить для забезпечення надійного зберігання коштів вкладників та кредиторів.

Для оцінювання власного капіталу банку можуть використовуватися і такі коефіцієнти:

Зазначені вище коефіцієнти характеризують з того чи іншого боку функціональне призначення власного капіталу банку, однак їм властиві недоліки.

По-перше, не враховується призначення окремих складових власного капіталу.

По-друге, суб'єктивний характер оцінок та висновків, відсутність обґрунтованих та загальновизнаних значень перелічених вище коефіцієнтів.

По-третє, велика трудомісткість визначення цих коефіцієнтів.

Значна частина вказаних вище недоліків була врахована в методиці визначення адекватності капіталу, прийнятої Базельським комітетом по банківському нагляду. Ця методика ґрунтується на взаємозв'язку структури власного капіталу і врахуванні кредитного ризику активів та позабалансових зобов'язань. Основні стандарти угоди єдині для всіх банківських установ країн, що підписали чи приєднались до Базельскої угоди, а регулювальні органи мають право встановлювати деякі коефіцієнти ризику та визначати окремі складові власного капіталу.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності або коефіцієнт Кука) визначається як співвідношення регулятивного власного капіталу (РВК) до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених на відповідні коефіцієнти ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями (А3):

Порядок розрахунку РВК наступний. Згідно з методикою Національного банку України регулятивний власний капітал банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за вирахуванням суми недосформованих резервів за активними операціями банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), за вирахуванням відвернень.

Алгоритм розрахунку розміру регулятивного власного капіталу банку має такий вигляд:

РВК = ОК + ДК - В,

де РВК - регулятивний власний капітал банку;

ОК - основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями .банку;

ДК - додатковий капітал банку;

В - відвернення.

При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики Національного банку України:

1. Основний капітал є постійним джерелом коштів, яке не може передаватися, перерозподілятися чи вилучатися у банку, а його розмір ґрунтується на консервативному підході до оцінювання активів банку. Мова йде про виключення «виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, а тому у наступних періодах він обов'язково зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді витрат на формування резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів.

2. Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов'язане з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення у міру того, як банк наближається до неплатоспроможності.

3. Додатковий капітал не обов'язково слугує постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість менш надійна, оскільки може включати "невиявлені», "приховані» збитки від банківської діяльності.

4. Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість зумовлене тим, що відносно цієї заборгованості на даний період не виникає сумнівів щодо повернення кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних рахунках, які виключаються із балансової суми кредитного портфеля та із власного капіталу (через віднесення на валові витрати), але для розрахунку регулятивного власного капіталу додаються до останнього.

5. Зменшення розрахункової суми регулятивного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, які випущені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов'язане з необхідністю упередження ланцюгового банкрутства банків. Фактично мова йде про недопущення ситуації, коли банки купуватимуть акції один одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.

6. Зменшення розміру регулятивного власного капіталу на здійснені банком інвестиції в асоційовані компанії та банки та/або дочірні компанії і банки пов'язане із ризиками, які несе банк, а також із тим, що джерелом таких інвестицій має бути чистий прибуток.

7. По-різному враховуються прибутки та збитки поточного року. Збитки виключаються при розрахунку з основного капіталу, а прибутки включаються до додаткового капіталу. Це зумовлено тим, що прибутки поточного року не є стабільним джерелом капіталу, їх сума часто коригується аудиторами чи іншими повноважними особами, причому, як правило, в бік зменшення. Натомість сума збитків практично ніколи не коригується в бік зменшення.

8. Погляду фінансового обліку субординований капітал є зобов'язаннями банку, однак йому властиві окремі ознаки власного капіталу: виплата відсотків інвесторам може призупинятись {якщо це зазначено в угоді) у разі погіршення фінансового стану банку-боржника; у разі ліквідації банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти лише після погашення претензій вкладників та кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється переведення (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу у встановленому чинним законо­давством порядку.

Що стосується знаменника формули, то кожний вид балансових активів банку множиться на відповідний коефіцієнт ризику (від 0 до 100 %), який відображає ймовірність неповернення даного активу. Кожний елемент позабалансових зобов'язань конвертується в активи через перевідні коефіцієнти, а потім також зважується на відповідний коефіцієнт ризику.

Нормативне значення Кб має бути (залежно від строку діяльності банку) не менше 8 %, 12 або 15 %, тобто на кожні 100 одиниць потенційних збитків банк повинен мати відповідно не менше 8, 12 або 15 одиниць власного капіталу. У випадку недостатності власного капіталу банк може довести його до мінімального нормативного значення через: збільшення розміру власного капіталу; зменшення розміру активів; зміну структури активів зменшенням частки високоризикованих активів. Зауважимо, що і коефіцієнт Кука має недоліки, зокрема він не враховує, крім кредитного, інші види ризиків, такі як відсотковий, валютний та фондовий ризики.

Іншим коефіцієнтом, який слід використовувати при аналізі власного капіталу, є відношення власного регулятивного капіталу (РВК) до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви (Ар):

Коефіцієнт К7 визначає достатність власного регулятивного капіталу, зважаючи при цьому на загальний обсяг банківської діяльності, незалежно від розміру різних видів ризиків. Нормативне значення К7 повинно було бути не менше 4 %. Зауважимо, що Національний банк України при розрахунку нормативу адекватності основного капіталу К7 тепер використовує в чисельнику формули замість РВК основний власний капітал банку (капітал 1-го рівня), а в знаменнику загальні активи, зменшені на суму коштів за окремими рахунками, зокрема недосформованого резерву на можливі втрати за кредитними операціями банків.

Залежність банку від його засновників (акціонерів, учасників) характеризує наступний коефіцієнт:

де СК - сплачений статутний капітал банку,

БВК - балансовий власний капітал банку.

Якісну оцінку власного капіталу банку дає співвідношення:

де БВК - балансовий власний капітал, або як іноді його називають брутто-капітал, який містить як відвернений (іммобілізований) власний капітал, так і фактичні залишки власного регулятивного капіталу (РВК), які можна використати для здійснення активних операцій.

Від'ємне значення РВК свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких приносить дохід, а й про використання залучених та позичкових коштів не за цільовим призначенням.

Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується за формулою:

де ОЗ - основні засоби,

ВК - власний капітал банку.

Коефіцієнт К10 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції через вкладення коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи.

Однак таке одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення ліквідності та платоспроможності банку. Слід враховувати існуючі законодавчі обмеження. Зокрема, банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25% капіталу банку.

Це обмеження не поширюється:

- на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують банківські операції;

- майно, яке перейшло до банків у власність на підставі реалізації прав заставодержателя;

- майно набуте банком з метою запобігання збиткам за умови відчуження його банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Ефективність використання власного капіталу характеризує коефіцієнт його рентабельності:

де ЧП - чистий прибуток банку;

ВК - власний капітал банку.

Визначити ефективність використання коштів власників та доцільність їх вкладання до банку можна за допомогою коефіцієнта рентабельності статутного капіталу:

де ЧП - чистий прибуток банку;

СК - сплачений статутний капітал банку.

Важливим показником, який характеризує власний капітал банку є мультиплікатор капіталу. Він відображає фінансовий важіль або політику в галузі фінансування: вибір джерел формування банківських ресурсів (боргові зобов'язання чи акціонерний капітал). Мультиплікатор (М) капіталу обчислюється як відношення суми загальних активів (А) до власного капіталу банку (ВКБ):