Управління комерційними банками

У той же час специфіка організації управління фінансовими ресурсами комерційного банку в Україні в порівнянні з країнами стабільної ринкової економіки, не говорячи вже про його ресурсний потенціал, полягає в тому, що приходиться заново конструювати такі структури. При цьому відсутність необхідних знань для здійснення подібних перетворень призводить до того, що організаційні процеси здійснюються спонтанно під впливом інтуїції і минулого досвіду або інформації про організаційні структури, що виправдали себе в країнах з розвинутою ринковою економікою. Однак такий підхід не завжди дає позитивний ефект. Тому необхідний стратегічний підхід щодо управління ресурсним потенціалом комерційного банку, який поєднує у собі комплексність і системність, аналіз сформованої ситуації та варіативний вибір відомих методів рішення поставленої задачі.

Не менш важливою особливістю управління ресурсним потенціалом комерційного банку є і те, що теорія банківського менеджменту розрізняє такі поняття як власні кошти і власний капітал банку. Поняття «власні кошти» включає всі пасиви, утворені в процесі внутрішньої діяльності банку, а також прибуток поточного року [16]. Власний капітал комерційного банку - це величина, обумовлена розрахунковим шляхом. Отже, вони вимагають різних підходів до їх управління, хоча з іншої сторони власний капітал банку є частиною його власних коштів. Одночасно треба зазначити, що власний капітал комерційного банку - це першооснова його створення та ефективного функціонування. Збільшення розміру капіталу дозволяє банку відповідно розширювати вартісні межі своєї діяльності (тобто розширювати сферу управління ресурсним потенціалом банку) та разом з цим здійснювати більш складні, ризиковані та більш доходні операції на фінансових ринках. Розмір та структура капіталу дозволяє судити про стійкість, надійність та стабільність окремої банківської установи [23].

В даний час жодна країна у світі не має цілком дерегульованої банківської системи, оскільки держава змушена втручатися для запобігання її краху. Не є виключенням і банківська система України [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7]. Тому найбільш істотною особливістю як банківського менеджменту в цілому, так і підсистеми управління ресурсним потенціалом комерційного банку є регулювання з боку держави. При цьому дане регулювання стосується практично всіх сфер банківської діяльності.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» [1] визначені: елементи структури капіталу банку й адекватність капіталу; розмір статутного капіталу банку; порядок здійснення банками емісії власних акцій; органи управління банком і вимоги до керівників банку; організація управління ризиками; вимоги до діяльності банку; регулювання банківської діяльності.

Разом з тим Національний банк установлює для комерційних банків наступні економічні нормативи, які об'єднані в такі групи [7]:

1. Нормативи капіталу: норматив регулятивного капіталу банку (Н1); норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2); норматив адекватності основного капіталу (Н3);

2. Нормативи ліквідності: норматив миттєвої ліквідності (Н4); норматив поточної ліквідності (Н5); норматив короткострокової ліквідності (Н6).

3. Нормативи ризику: норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7); норматив великих кредитних ризиків (Н8); норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9); норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10); норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11); норматив загальної суми інвестування (Н12); норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13).

Крім того, НБУ може переглядати значення нормативу капіталу станом на кожне перше число нового року залежно від економічного стану країни, стану світових фінансових ринків та відповідно до змін курсу національної валюти. Тобто можна стверджувати, що управління ресурсним потенціалом комерційного банку доводитися здійснювати в умовах можливих постійних змін нормативів та обмежень, тобто в умовах жорсткого регулювання.

Ще одним прикладом жорсткого регулювання в банківській сфері є «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків», яке істотно впливає на управління ресурсним потенціалом банку, бо з одному боку, допомагає створити більш привабливі умови для захисту коштів клієнтів, а з іншого, - обмежує можливі обсяги використання фінансових ресурсів для здійснення активних операцій (дотакок Г за даними [3]).

Але така політика Національного банку України дає можливість збільшити розмір статутного й резервного фонду комерційних банків, резервів на покриття кредитних ризиків, що в купі дозволяє комерційним банкам ефективніше протидіяти кризовим явищам у банківській діяльності, а отже, більш раціонально здійснювати управління як наявними ресурсами, так і ресурсним потенціалом.

Таким чином, підсумовуючи проведений аналіз сутності поняття «ресурсний потенціал комерційного банку», методичних основ управління активами та пасивами комерційного банку й особливостей управління його ресурсним потенціалом можна сформулювати ряд задач, які, на думку автора, будуть сприяти підвищенню ефективності управління фінансовими ресурсами, що знаходяться в безпосереднім розпорядженні банку та залученням у банківську діяльність нових ресурсів, а саме:

- обґрунтування стратегічного підходу щодо управління ресурсним потенціалом комерційного банку;

- розробка методичного підходу до вибору потенційних кредитних угод і надання позичок;

- удосконалення збалансованого планування проведення активно-пасивних операцій;

- раціоналізація формування кредитних і депозитних ставок;

- розробка методичних рекомендацій з використання інформаційного забезпечення при проведенні активних та пасивних операцій.

Висновки по першому розділу

Дослідження й аналіз теоретичних основ управління ресурсним потенціалом комерційного банку дозволили виявити існуючі недоліки у визначенні терміна «банківські ресурси», які полягають у тім, що у визначеннях відсутній взаємозв'язок між сутністю терміна «банківські ресурси» і спеціалізацією конкретного банку. З огляду на ці недоліки, у роботі запропоноване наступне уточнене визначення «ресурси комерційного банку» - це сукупність власних, залучених і цільових фінансових коштів банку, що знаходяться в безпосередньому його розпорядженні та використовуються на його розсуд для здійснення повномасштабної банківської діяльності.

Вивчення сутності й уточнення терміна «ресурси комерційного банку» дозволили ввести в розгляд наступні поняття: «ресурсний потенціал комерційного банку» - це сукупність усіх фінансових коштів банку, що знаходяться в безпосередньому його розпорядженні, і коштів, які можуть бути потенційно залучені банком у результаті проведення ефективної повномасштабної банківської діяльності або прирощені чи втрачені в разі проведення активних операцій; поточний ресурсний потенціал комерційного банку, який ототожнюється із сутністю терміна «ресурси комерційного банку» та тими коштами, які можуть бути прирощені або втрачені в разі проведення активних операцій банку відповідно до фіксованого моменту часу;

У результаті обґрунтування тези про те, що управління ресурсним потенціалом комерційного банку є особлива складова частина фінансового менеджменту, визначена сутність такого управління як система підходів, методів й інструментів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних із процесами формування, організації залучення й обґрунтування різних напрямків вкладення і використання фінансових ресурсів комерційного банку, для досягнення головної мети управління банком у рамках ефективної повномасштабної банківської діяльності на тривалому часовому інтервалі.

РОЗДІЛ 2. стан формування та розміщення ресурсів комерційних банків

2.1 Тенденція розвитку банківської системи в Україні та її основні задачі

Сучасна банківська система України являє собою дворівневу фінансово-кредитну формацію (рис. 2.1 [22]), на яку покладено задачі грошово-кредитного регулювання, емісії грошей, регулювання валютного курсу, збереження золотовалютних резервів країни, залучення і розміщення коштів, а також виконання доручень клієнтів. Основу банківської системи України складають комерційні банки.

27

Размещено на http://www.allbest.ru/

Однак, перш ніж перейти до безпосереднього аналізу її розвитку варто зазначити, що підвищення ефективності функціонування системи комерційних банків, раціональне використання ресурсів кожного з банків, нерозривно пов'язано з низкою факторів:

- економічних (динамікою зміни основних макроекономічних показників);

- політичних (насамперед стабільністю роботи кабінету Міністрів, послідовністю проведення економічних реформ, наявністю довіри з боку міжнародних фінансових установ);

- юридичних (наявністю відповідних нормативних і правових актів та стабільності законодавчих актів);

- соціальних (життєвим рівнем населення та його довіри до банків).

Утім, як було зазначено у першому розділі, формування й ефективність управління ресурсним потенціалом окремого комерційного банку багато в чому визначається, насамперед, станом економіки і як наслідок розвиненням системи комерційних банків.

Поряд з цим треба зазначити, що всебічний аналіз загальних тенденцій розвитку сприяє розробці стратегії та тактики для кожного банку окремо, виявленню резервів підвищення ефективності проведення його активних і пасивних операцій.

Тобто дослідження змін, які відбуваються у банківській сфері, доцільно почати з загального аналізу економічного стану. У цьому аспекті передусім треба підкреслити, що розвиток банківської системи України декілька років здійснювався на фоні скорочення внутрішнього валового продукту (ВВП) і падіння виробництва (рис. 2.2, рис. 2.3 побудовано за даними [21, 65, 85]). Утім, треба відзначити й ті позитивні зрушення, які відбуваються в економіці країни протягом останніх років і, насамперед, те, що вдалося подолати негативну тенденцію спаду ВВП, намітилося збільшення темпів приросту обсягів промислового виробництва (див. рис. 2.2, рис. 2.3).

Такий загальний стан має своє відображення і на розвиток банківської діяльності, яка в силу специфіки свого функціонування дуже чуттєва до змін в економічному середовищі. Перш за все, різкі зміни основних макроекономічних перемінних впливають на вартість можливих ресурсів банку, що особливо важливо при визначенні підходів відносно управління ресурсним потенціалом.



Механізм цього впливу опосередковується вартістю фінансових контрактів, які складають основу банківського портфеля. Крім того, змінюється й попит на банківські послуги, що в цілому призводить до нерівномірного використання ресурсів та як наслідок ускладнюється проведення відповідної банківської діяльності. Тому характерною тенденцією розвитку системи комерційних банків України є скорочення кількості банківських установ, протягом останніх шести років (рис. 2.4 за даними [21, 41]), що, перш за все, пов'язано з негативними наслідками змін у провідних галузях економіки і насамперед у промисловості.



Разом з тим кількість діючих банків і того менше. Так, станом на кінець 2002 року діючих банків було 178, 2003 - 164, 2004 - 154, 2005 - 152 [21, 41, 91], що в цілому не сприяє розвитку і зміцненню банківської системи України.

Одночасно треба зазначити, що в період з 24.06.1996 року по 29.08.2005 року з Реєстру виключено 84 комерційних банки [21, 91]. При цьому за підсумками 2003 року 54 комерційних банки, або 33% від їх загальної кількості, допустили порушення встановлених економічних нормативів. У той же час протягом 2004 року в 70 банках була припинена ліцензія на здійснення окремих видів банківських операцій, до категорії «проблемних» було віднесено 63 комерційних банки, або 41,2% від загальної кількості, з них 38 знаходилися в стадії ліквідації [54, 61]. Упродовж 2005 року з Державного реєстру банків України вилучено 9 банків, а на 1 січня 2006 року в стадії ліквідації перебувало 35 банків [41]. Протягом 2006 року з Державного реєстру вилучено 12 банків [91]. Поряд з цим у 2004 році був зареєстрований лише один новий комерційний банк, у 2003 році - жодного, а у 2000-2002 роках було зареєстровано відповідно 60, 84 і 28 нових комерційних банків.

Такі ж тенденції спостерігаються і по окремих регіонах. Наприклад, в Автономній Республіці Крим кількість банків зменшилась майже в два рази, у Донецькій, Дніпропетровській та Харківській областях - на третину. Варто підкреслити, що в розрізі областей істотну роль у кредитуванні суб'єктів господарювання відіграють регіональні банки, що з іншого боку суттєво впливає й на управління ресурсним потенціалом банківських установ на рівні регіону. Так, наприклад, по Харківській області з загального обсягу виданих кредитів на кінець 2000 року 73,5% припадає на кредити, що видані регіональними банками. Але скорочення банківських установ обмежує розширений взаємозв'язок з суб'єктами господарювання та населенням, що в остаточному може й зменшити ефективність формування та управління відносно залучених банківських ресурсів, якщо не вжити додаткових заходів.

Утім, серед чинників такого скорочення банківських установ, крім тих, що було зазначено вище, на думку автора, є й об'єктивний розвиток банківського сектора фінансового ринку України, спрямований на зміцнення позицій як окремих банківських установ, так і всієї системи комерційних банків. У підтвердження цього висновку треба помітити, що скорочення кількості діючих банків відбувається на фоні зростання капіталу банківських установ і концентрації їх по окремих регіонах, чому насамперед сприяла політика, що проводиться НБУ, яка була спрямована на подальшу капіталізацію комерційних банків, нарощування статутного та резервного фондів комерційних банків, резервів на покриття кредитних ризиків [41, 54]. Тобто, першочергове завдання зміцнення банківської системи України спрямоване на покращення власної ресурсної бази. Зазначимо, що такий розвиток процесів у банківській сфері невипадковий, бо саме капіталізація є одним із вирішальних факторів конкурентних переваг, передумовою ефективного управління ресурсним потенціалом банку. Це обумовлено тим, що низьке значення капіталу обмежує обсяг ризиків, прийнятих банківською системою та призводить до неповного використання наявних у розпорядженні банків резервів.

Загальна (балансова) сума капіталу всієї банківської системи станом на 01.01.2005 року складала 6449,6 млн. грн., що на 572,0 млн. грн. більше, ніж на початок 01.01.2004 року. Протягом 2005 року балансовий капітал системи комерційних банків України збільшився на 1 459,3 млн. грн. і станом на 01.01.06 дорівнює 7 908, 9 млн. грн. [41, 78]. Протягом 2006 року темпи зростання балансового капіталу відповідно до обсягів 2001 року склали 26,1% [78].

У той же час, як видно з табл. 2.1 (розраховано за даними [21, 54, 61, 78]), велику частку капіталу системи комерційних банків України складає статутний капітал. Поряд з цим, як показують розрахунки, тенденція зростання статутного капіталу випереджає тенденцію зростання капіталу, яка становила відповідно у 2003 році 129,71% і 121,73%, у 2004 році - 126,71% і 109,73%, у 2005 році - 126,36% і 122,62%, у 2006 році - 125,4% і 129,5%. Іншими словами, зростання капіталу системи комерційних банків України обумовлено переважно зростанням статутного капіталу банків, що цілком відповідає підвищеним вимогам НБУ щодо капіталізації банківської системи.

Таблиця 2.1

Динаміка капіталу та статутного капіталу

системи комерційних банків України

Показник	на початок року
	2003	2004	2005	2006	2007
Капітал, млн. грн.	4 828,2	5 877,6	6 449,6	7 908,9	9 923,4
Статутний капітал, млн. грн.	2 230,3	2 893,1	3 666,0	4 632,5	5 998,1
Частка статутного капіталу в загальній сумі капіталу, %	46,19	49,22	56,84	58,57	60,44

Проте треба зауважити, що не по всіх банках однаково змінюється приріст капіталу. На рис. 2.5 (узагальнено автором за даними [78, 91]) відображена динаміка зміни статутного капіталу за окремими групами банків (критерієм поєднання банків виступає величина їх чистих активів), по яких НБУ надає відповідну статистичну інформацію. Це такі групи як: найбільші банки; великі банки; середні банки; малі банки.

Але абсолютна величина критерію, за яким відбувається групування банків, постійно змінюється і призводить до зміни складу кожної з груп протягом часу, що ускладнює проведення відповідного аналізу. Треба також констатувати, що найбільшою є група малих банків, яка у відсотковому виразі складає понад 64 одиниці станом на 01.01.07.

Утім, такий вид ресурсів, як власний капітал, помітно впливає на здатність банку до кредитування, бо використання власного капіталу для довгострокового кредитування збільшує середній термін активів. Одночасно треба зазначити, що ефект масштабу дозволяє знизити потребу в капіталі банків при тих же ризиках по індивідуальних операціях. Тому найбільш стале зростання статутного капіталу, однієї із складових власного капіталу, що відбувається по групі малі банки є позитивним (як видно з рис. 2.5). Також відзначимо, що зростання загального обсягу капіталу більшими темпами відбувається по банках, які відносяться до груп середні та малі, хоча абсолютний приріст переважно більший у банках по групах найбільші та великі (дадаток Д, тут і далі розрахунки по окремих банках проведені на основі оприлюднених статистичних даних).

Проте банки, які забезпечили максимальне зростання свого капіталу, зуміють скористатися надлишком резервів для кредитування, у той час як дуже ліквідні, але недокапіталізовані банки будуть змушені розміщати ресурси в порівняно низькоприбуткові активи. Крім того, при недостатності резервів або капіталу для розширення кредитування обсяг наданих кредитів виявляється не еластичний по процентній ставці. Тому у підсумку процентна ставка буде встановлюватися на більш високому рівні, чим при капіталізованій банківській системі. Тобто задача раціоналізації підходу щодо формування кредитних та депозитних відсотків комерційного банку залишається досить актуальною.

У підсумку можна зауважити, що капіталізація системи комерційних банків в Україні має стійке зростання та відбувається у напрямку досягнення відповідної межі, встановленої НБУ, що в цілому зміцнює банківську систему.

Але одночасно відмітимо, що зростання банківського капіталу протягом 2005-2006 років супроводжувалося розшаруванням груп великі та середні банки, переходом значної кількості банків у групу малі банки. Це підтверджується наступними даними: питома вага групи найбільші банки складала відповідно станом на 01.01.04, 01.01.05 та 01.01.06 5%, 5,3% і 6,4%; питома вага групи великі банки - 22%, 7,9% та 7,6%; питома вага групи середні банки - 27%, 23% та 21,7%; питома вага групи малі банки - 46%, 63,8% та 64,3% [41, 54, 91]. З одного боку, таке розшарування по групах пояснюється важелями ринкової економіки, а з іншого - відсутністю стратегії розвитку банківської системи, визначення ролі кожної з групи банків, що, на думку автора, безумовно пов'язано з необхідністю обґрунтування стратегічного підходу стосовно управління ресурсним потенціалом комерційного банку. Цей висновок обумовлений також тим, що значення кожної окремої банківської установи визначається не розміром активів, а місцем в економіці регіону та країни в цілому.

Відзначимо також позитивну тенденцію зростання обсягів резервного фонду, що в цілому сприяє підвищенню ефективності управління ресурсним потенціалом банку. Але треба зазначити, що до зростання обсягів резервів треба відноситися обережно, бо невідповідність такого зростання обсягам проведення активних операцій призводить до втрат темпів приросту доходів банку. Це у свою чергу впливає на його фінансовий стан і як наслідок на якість управління ресурсним потенціалом.

Крім того, якщо порівняти окремі показники розвитку системи комерційних банків України та показники системи комерційних банків держав з розвинутою економікою (табл. 2.2 розраховано за даними [21, 41, 54, 61, 91], табл. 2.3 (розраховано на основі аналізу даних з відповідних сайтів Internet)), то на перший погляд здається, що вони схожі, за винятком частки банківських активів в одиниці ВВП.

Таблиця 2.2

Динаміка окремих показників системи комерційних банків України

Показники	станом на
	01.01.03	01.01.04	01.01.05	01.01.06	01.01.07
Банківські активи в одиниці ВВП	0,20	0,19	0,21	0,26	0,31
Відношення депозитів до активів (%)	60,39	68,97	71,78	60,95	62,04
Відношення кредитів до активів (%)	42,83	42,38	47,59	63,21	68,91

Але треба враховувати, що в країнах з розвинутою ринковою економікою значна частину грошових ресурсів акумулюється, крім банків, у різних фінансових і інвестиційних фондах, пенсійних фондах, страхових компаніях і т. ін. Через ці фонди здійснюються інвестиції, у тому числі й на фінансовому ринку. Таким чином, відносно непомітна роль комерційних банків в економіці цих держав обумовлена розвитком рівнобіжного ринкового фінансового сектора. Тобто управління ресурсним потенціалом системи комерційних банків відбувається, насамперед, за рахунок збалансованого розвитку всього фінансового сектора.

Таблиця 2.3

Узагальнені показники системи комерційних банків держав

з розвинутою економікою

Показники	Держава
	США	Японія	Англія	Німеччина	Франція	Італія
Банківські активи в одиниці ВВП	0,59	1,46	2,33	0,50	0,91	0,97
Відношення депозитів до активів (%)	74,3	63,9	71,2	42,8	20,3	54,6
Відношення кредитів до активів (%)	58,0	69,7	68,6	65,6	34,6	41,7

Втім, треба зауважити, що основними факторами, які сприяють орієнтації банківських установ на інтеграцію з промисловістю та розвиток сталого фінансового ринку, повинні бути:

- посилення фінансової сили провідних комерційних банків, що сприяє переносу акцентів у їх діяльності на середньострокові і довгострокові операції;

- інтеграція діяльності банківських структур, що забезпечує додаткові можливості для мобілізації фінансових ресурсів та розміщення їх вкладень з урахуванням пріоритетів;

- посилення впливу галузевих органів управління та великих промислових структур на створення банків, які спеціалізуються на обслуговуванні конкретних виробничих груп підприємств і організацій;

- законодавча підтримка банківських установ, що прагнуть до співробітництва з надійними і рентабельними товаровиробниками;

- врахування специфіки операцій різних банків, що дозволить виділити ринкові стратегії і групи банків, які забезпечили б найбільший внесок у перетворення ресурсів в економіці. Тобто планомірне управління ресурсним потенціалом комерційних банків.

Впровадження таких методів у практику управління ресурсним потенціалом комерційних банків України також мусить дати свої позитивні результати, але утворення рівноправного фінансового ринку, діючого на засадах ринкових стосунків, в Україні ще триває. Крім того, міри стосовно розвитку фінансового ринку, які більш за все будуть впроваджуватися та змінюватися протягом деякого проміжку часу, належать до компетенції держави. Тому додаткові заходи щодо підвищення ефективності управління ресурсним потенціалом комерційного банку повинні бути спрямовані на удосконалення відповідної діяльності, насамперед окремих банківських установ, та торкатися їх повсякденної діяльності. А це, перш за все, - планування та збалансоване проведення активно-пасивних операцій комерційного банку.

Аналіз даних табл. 2.2 та табл. 2.3 вказує також на те, що в країнах з розвинутою ринковою економікою використання ресурсів системи комерційних банків більш ефективне, ніж в Україні. Так, якщо розглядати табл. 2.2, то з неї випливає, що відношення депозитів до активів значно більше відношення кредитів до активів (крім цих показників за останні два роки). Тобто, можна стверджувати, що в діяльності комерційних банків України існує неадекватне використання наявних клієнтських ресурсів відносно відповідного їх вкладання та недостатність власних ресурсів. Такий же висновок можна зробити й на основі аналізу частки банківських активів у ВВП.

Поряд з цим треба зазначити, що протягом 2005-2006 років ця ситуація поліпшилась на краще, але ж з метою її сталого розвитку відповідні певні заходи і в першу чергу, на думку автора, ці заходи повинні бути пов'язані з плануванням ресурсного потенціалу комерційного банку, однією із вагомих складових загального процесу управління.

Зазначимо також, що зобов'язання першої та другої груп банків складають 70% від усіх зобов'язань системи діючих комерційних банків, при тому що у ці групи входять 20 банківських установ, або 13% від загальної кількості діючих банків, а обсяг загальних активів цих груп охоплює 67,5% всіх активів. У порівнянні з західними країнами загальний рівень концентрації банківського капіталу в Україні залишається низькою. У державах з розвинутою ринковою економікою на кілька найбільших комерційних банків припадає переважна сума активів усіх банків. Наприклад, у 12 з 19 провідних розвинутих країн на 3 найбільших комерційних банки в середньому припадає більш 50% активів банківської системи. У тому числі у Німеччині - 89,5%, Франції - 63,6% [46, 47, 48, 49]. Досить жвавими залишаються й процеси щодо концентрації банківського капіталу в Україні. Про це, наприклад, свідчить аналіз коефіцієнта Герфіндаля (показника концентрації) по групі найбільші банки (рис. 2.6, розрахунки проведені автором):

,(2.1)

де - коефіцієнт Герфіндаля;

- частка активів -го банка в загальному обсязі активів.

З рис. 2.6 видно, що концентрація активів по групі найбільші банки була значною на початок 2003 року, потім вона почала з часом знижуватися, а протягом 2004-2005 років збільшуватися, відповідний коефіцієнт Герфіндаля на початок 2005 року складає 384,23, а на кінець 2005 року 392,27 одиниць. Втім, це набагато менше, ніж на початок 2003 року.

Як видно з рис. 2.7 протягом 2003-2005 років, питома вага активів групи найбільші банки незначно, але зменшується, а питома вага інших груп збільшується (розраховано за даними [66, 67, 68, 69, 92, 91]). При цьому найбільш зростає питома вага активів групи малі банки. Зростала питома вага активів групи малі банки і протягом 2006 року Одночасно протягом 2006 року зменшувалася питома вага активів групи великі банки. Загалом ж треба зазначити, що активи банківської системи в цілому зросли. Протягом 2004 року обсяги чистих активів збільшилися на 11 224,9 млн. грн., протягом 2005 року - на 10 376,5 млн. грн., протягом 2006 року - на 33,5% від обсягу 2005 року та становили 67 773,5 млн. грн. станом на 01.01.07 [41, 70, 91].

Таким чином, можна констатувати, що немає сталої тенденції стосовно концентрації банківського капіталу. Це також обумовлює розробку підходів стосовно управління ресурсним потенціалом комерційного банку незалежно від величини банку, що взаємопов'язано з вибором стратегії діяльності банківської установи. Тобто потрібен план дій та тактики проведення банківської діяльності, що включає механізми реалізації загальних стратегій і конкретні інструменти (технології, правила і процедури), в першу чергу, спрямовані на управління ресурсним потенціалом банку, які узагальнюють собою переважну більшість підходів відносно управління його пасивами та активами.

Одночасно треба зауважити, що висока концентрація банківського капіталу підвищує надійність банківської системи, сприяє стійкості національної системи платежів і розрахунків, формує розвиток національного ринку капіталів, забезпечує зв'язок з міжнародною системою платежів і розрахунків. Але в Україні таких великих кредитних інститутів, як на Заході, немає. Крім того, якщо прослідкувати тенденцію зміни частки банків-лідерів протягом 2002-2004 років, то як видно з рис. 2.8 (розраховано на основі статистичних даних, де кожна лінія відповідає частці лідерів відповідного року в активах банківської системи за кожний рік):

по-перше, питома вага банків-лідерів з часом поступово зменшується;

по-друге, відбувається зміна банків у групі лідерів. Така ж тенденція простежується й протягом 2001-2002 років.

Більш того, на думку автора, тенденція до концентрації банківського капіталу відбувається не стільки в силу конкуренції між комерційними банками і підвищення якості банківських послуг, скільки в силу постійно зростаючих вимог НБУ, що призводить до необхідності розробки відповідних підходів щодо збалансованого проведення активно-пасивних операцій комерційного банку.

Втім, вимоги НБУ значною мірою визначають характер процесу концентрації банківського капіталу - шлях злиття банків, поглиблення і ліквідації банків, оскільки можливості нарощування банківського капіталу залишаються ще обмеженими. Тому досить актуальною є й задача раціоналізації системи планування ресурсного потенціалу комерційного банку.

Стосовно класифікації «банківських центрів» по числу зареєстрованих банків найбільша питома вага належить м. Києву та Київській області - 51%, далі йде Харківська область та Автономна Республіка Крим з м. Севастополем - по 7%, потім Дніпропетровська і Донецька області - по 6% та Одеська область - 5% [21, 91]. На решту інших областей припадає 18% від загальної кількості банків. Втім, таке розмежування з точки зору на ефективність управління ресурсним потенціалом банку обумовлює необхідність існування розгалуженої системи банківських філій, що при значній питомій вазі малих банків створює певні проблеми. Крім того, необхідно враховувати, що більшість промислових підприємств та населення зосереджено у східних районах країни, на які припадає приблизно лише 30% зареєстрованих банків. Таким чином, можна зробити висновок відносно того, що територіальна концентрація теж недостатньо відповідає вимогам підвищення ефективності управління ресурсним потенціалом комерційних банків. Поряд із цим, значна концентрація рівня банківського капіталу по окремих регіонах може призвести до дисбалансу в розвитку банківської системи та економіки країни, прояв якого, в першу чергу, відіб'ється на формуванні ресурсної бази відповідних комерційних банків.

Негативно впливає на ефективність управління ресурсним потенціалом комерційного банку й відсутність сталої динаміки стосовно фінансових результатів діяльності комерційних банків як у розрізі окремих груп банків (особливо це прослідковується по групах великі й середні банки табл. 2.4, розраховано за даними [71, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 91]), так і у розрізі всієї банківської системи.

Наприклад, у цілому 12 комерційних банків за результатами 2004 року були збитковими. Інші комерційні банки за результатами 2004 року отримали 478,5 млн. грн., що на 34,3 млн. грн. менше попереднього року.

Таблиця 2.4

Фінансові результати діяльності по окремих групах

комерційних банків (тис. грн.)

станом на	Найбільші банки	Великі банки	Середні банки	Малі банки
01.07.03	- 58 696	139 373	52 441	- 4 789
01.10.03	- 22 498	243 505	104 453	- 1 264
01.01.04	8 726	387 971	120 594	- 4 668
01.10.04	16 911	15 974	27 714	6 944
01.01.05	21 298	- 105 238	47 932	6 433
01.07.05	658	96 632	49 491	18 393
01.10.05	125 593	174 568	82 478	27 138
01.01.06	153 076	90 640	216 955	69 385
01.01.07	316 574	87 225	204 584	76 133

За результатами 2005 року загальний прибуток системи комерційних банків склав 530, 1 млн. грн. Серед чинників, які вплинули на позитивну тенденцію зростання прибутку банків у 2005 році, фахівці вказують загальне покращення фінансового стану окремих банківських установ, зростання обсягу активних операцій [41]. Утім, діяльність 9 банків була збитковою, це такі установи: «Банк Австрія Кредитанштальт Україна», «Мікрофінансовий банк», «Банк Пекао (Україна)», «Славутич», «Автокразбанк», «Креді Свісс Фьорст Бостон (Україна)», «Південкомбанк», «Тас-Інвестбанк», «ФЕБ». Крім того, деякі банки погіршили свої фінансові результати за підсумком 2005 року навіть у порівнянні з таким явно провальним роком як 2004. З додатка 6 (розраховано за даними [71, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 91]) видно, що такими банками по Харківський області є наступні банки: «Грант», «Регіон-банк», «Європейський». Не минуло це й групу найбільші банки, так зменшив свої прибутки «Укрексімбанк» (32 675 тис. грн. протягом 2004 року та 9 314 тис. грн. протягом 2005 року). За результатами 2006 року збитковими (загалом по Україні) було 10 комерційних банків. Окремі банки погіршили свої фінансові результати (як приклад див. додаток Е).

Погіршення фінансового результату як окремих банків, так і системи комерційних банків України криється передусім в невідповідності темпів зростання доходів і витрат комерційних банків. Так темпи зміни доходів до попереднього року відповідно по роках склали: 2003 рік - 121,3%, 2004 рік - 108,2%, 2005 рік - 113,6%, 2006 рік - 132,6%. У той же час темпи зміни витрат складали: 2003 рік - 121,9%, 2004 рік - 117,3%, 2005 рік - 106,1%, 2006 рік - 131,2%. Тобто, з наведених даних цілком зрозуміло покращення фінансового результату за підсумками 2005 та 2006 років. Одночасно треба підкреслити, що значну частку як доходу, так і витрат складають процентні доходи та витрати (табл. 2.5 [91]), які у свою чергу є одними з важелів управління ресурсним потенціалом банку.

Таким чином, можна констатувати, що підвищення ефективності управління ресурсним потенціалом комерційного банку взаємозалежне з ризиком зміни процентних ставок, а також з ризиком недоступності необхідних обсягів ліквідних ресурсів. Все це призводить до того, що рівень рентабельності активів більшості українських банків поки що низький. Але банківська система може бути не просто рентабельною, але й одержувати надприбуток. Для цього принциповим є не величина процентної ставки, а спред між кредитними і депозитними ставками, що, у свою чергу, може бути досягнуто за рахунок відповідного формування кредитних та депозитних відсотків комерційного банку. Особливо це принципово в умовах зниження темпів інфляції, що обумовлює зниження відсотків за основними фінансовими інструментами, тобто падіння кредитних і депозитних ставок. Втім, при такому зниженні навіть упереджене падіння ставок за депозитами не стримує падіння процентної маржі, що й обумовлює необхідність розробки підходу щодо формування кредитних та депозитних відсотків комерційного банку.

Таблиця 2.5

Структура доходів та витрат системи комерційних банків України за результатами 2006 року

Доходи	Витрати
Процентні доходи - 65,9%	Процентні витрати - 37,4%
Комісійні доходи - 24,8%	Комісійні витрати - 3,1%
Результати від торговельних операцій - 6,4%	Відрахування в резерви та списання сумнівних активів - 9,5%
Інші доходи - 2,9%	Інші витрати - 50,0%

У той же час з метою обґрунтування і підтвердження визначених напрямів управління ресурсним потенціалом комерційного банку необхідно провести аналіз залучення коштів до банківських установ та розвитку надання банківських позик.

2.2 Аналіз залучення коштів до банківських установ

Залучені кошти до банківської установи є однією із складових понять банківські ресурси та ресурсний потенціал банку, тому відповідний аналіз змін, що відбуваються у цьому процесі залучення коштів, є доцільним. Звертають увагу на важливість дослідження цих процесів й інші фахівці, бо ефективна банківська діяльність неможлива без залучення грошових коштів на позичковій основі. Їх використання дає банкам змогу суттєво розширювати межі своєї діяльності, ефективніше використовувати власний капітал [22].

Одночасно, перш за все, треба відмітити, що депозитні угоди не пов'язані з ризиком кредитоспроможності клієнта і тому більш керовані банком з точки зору прибутковості. З іншого боку, депозитні кошти в умовах трансформаційної економіки є досить нестабільним джерелом банківських ресурсів у силу їх договірної природи. Тому в умовах кризових явищ, які найбільш притаманні, насамперед, трансформаційній економіці, банки поступово втрачають найдовгостроковішу частину своїх пасивів, що через депозитний мультиплікатор призводить до ще більшого зменшення активів банків та втрати відповідного ресурсного потенціалу. Більш того, у результаті скорочення строкової частини пасивів банки змушені тримати велику частину своїх активів у формі резервів під зобов'язання, що значною мірою виявляються зобов'язаннями до запитання. Як результат цього падає грошовий мультиплікатор і збільшується частка активів, які не приносять процентного доходу, що теж обмежує ресурсний потенціал банків.

Крім того, саме строкові зобов'язання є найбільш важливими ресурсами для розширення кредитних операцій, бо вони виступають накопиченими заощадженнями, і тому існує постійна асиметрія між процесами утворення і скорочення заощаджень. Утім, тенденція розвитку процесів залучення коштів до банківських установ свідчить про те, що переважно їх основу складають кошти суб'єктів господарювання (юридичних осіб) та кошти фізичних осіб (населення) (мал. 2.9, розраховано за даними [41, 54, 61, 91]), які станом на 01.01.07 дорівнювали 19 702,9 млн. грн. та 19 092,3 млн. грн. відповідно [91].

Поряд з цим характерною тенденцією залучення банківських ресурсів є збільшення питомої ваги коштів фізичних осіб та темпів їх зростання, що свідчить про зміцнення довіри до банків з боку населення, при цьому ці процеси відбуваються на фоні зменшення депозитних ставок. Так середньозважені річні ставки за депозитами зменшились з 18% у 2002 році до 11,1% у 2004 році, в січні 2006 року становили за депозитами на небанківському ринку - 10,35%, а середньозважена річна ставка за депозитами у 2006 році склала 7,4% - [21, 41, 91].

Одночасно про зростання довіри до банків з боку населення також свідчать статистичні дані по окремих банках, де наведені статистичні показники абсолютної зміни зобов'язань банків перед фізичними особами як у номінальному виразі, так із урахуванням інфляції (табл. 2.6, розраховано за даними оприлюднених звітів).

Винятком є «Реал-банк» та банк «Європейський». При цьому «Реал-банк» також має від'ємне значення і по загальній зміні зобов'язань перед суб'єктами господарювання та населенням. Станом на 01.01.05 сума цих зобов'язань «Реал-банку» складала 27 567 тис. грн., а станом на

01.01.06 - 26 346 тис. грн.. Також від'ємне значення по цьому узагальненому показнику має і «Мегабанк» і таки досить суттєві - 18 311 тис. грн. (159 668 тис. грн. та 141 357 тис. грн. відповідно), що свідчить про деякі труднощі у формуванні ресурсної бази цієї установи. Проте слід вказати, що у 2006 році «Реал-банк» дещо подолав зазначені труднощі (див. табл. 2.6).

Утім, обсяг коштів, залучених у населення системою комерційних банків України протягом 2006 року, збільшився на 71,0% (2005 року - 67,9%, 2000 року - на 53,2%), а обсяг коштів, залучених у суб'єктів господарювання на 25,9%, 21% та на 51,1% відповідно [41, 91]. Тобто можна говорити про те, що банки переорієнтувалися на інші джерела ресурсів, передусім - на вклади населення.

Поряд з цим треба зазначити, що найбільшу питому вагу зобов'язань перед юридичними та фізичними особами має група найбільші банки (мал. 2.10, побудовано за даними [79, 91]). При цьому, можна констатувати, що для всіх груп банків питому вагу у формуванні їх ресурсної бази відіграють кошти суб'єктів господарювання.

Це ж підтверджується даними і по окремих банках (додаток Є, розраховано на підставі оприлюднених даних). Як видно з додатка Є, у більшості банків у структурі зобов'язань переважають кошти суб'єктів господарювання. Утім, є й такі банки де більшу питому вагу мають кошти населення. До цих банків відносяться - «Реал-банк» (станом на 01.01.06), «Європейський» (станом на 01.01.06 та на 01.01.07). Проте, як свідчать ці дані, переорієнтація банків на вклади населення не носить ще чітко вираженої тенденції. Все ж таки більш вагомим джерелом ресурсів для більшості банків є кошти юридичних осіб. Гроші населення є вагомою складовою ресурсів лише в одному банку - «Ощадбанку» і складають 76,3% станом на 01.01.07, але переважна більшість цих вкладів - вклади до запитання.

Крім того, деякі банки у структурі своїх зобов'язань, наприклад, станом на 01.01.06 року зовсім не мали коштів фізичних осіб. Це такі банки, як «Банк Австрія Кредитаншттальт Україна», «Аллонж», «Креді Свісс Фьорст Бостон (Україна)», «Місто-банк», «Діалогбанк», «Корал-банк», «Велес», «Буковина», «Східно-промисловий комерційний банк», «Інвест-Кривбас банк», «Прайм-банк», «Фермерський земельний банк», що складає майже 8% від загальної кількості діючих банків. З одного боку, таке становище може свідчити про жорстоку конкуренцію у сфері банківської діяльності за джерела ресурсів, а з іншого - про труднощі, які відчувають перелічені банки в плані управління своїми ресурсами, бо диверсифікованість джерел ресурсів підвищує життєдіяльність банківської установи, її стійкість на фінансовому ринку та здатність до розвитку. Утім, можна говорити, що у цих банків відсутня чітка стратегія відносно формування та управління свого ресурсного потенціалу. Тобто задача розробки стратегічного підходу щодо управління ресурсним потенціалом комерційного банку є досить актуальною.

Якщо розглядати динаміку загальних зобов'язань за строками вкладень, то як свідчать дані, рис. 2.11 (побудовано за даними [21, 40, 91]), у цьому процесі відбуваються позитивні зрушення. Тобто зростає питома вага строкових коштів.

Крім того, як свідчать розрахунки, темпи зміни питомої ваги строкових коштів значно переважають темпи зміни депозитних зобов'язань банків до запитання. Так починаючи з 2004 року, темпи зміни питомої ваги зобов'язань до запитання (у підсумку до попереднього року) були такими: 2004 рік - 149,53%, 2005 рік - 119,17%, а темпи зміни строкових зобов'язань відповідно дорівнювали: 2004 рік - 158,48%, 2005 рік - 171,91%. Крім того, високими темпами зростали обсяги строкових коштів суб'єктів господарювання, які за 2005 рік збільшилися на 55,8%, а обсяги коштів до запитання лише на 10,6% [41, 54]. Тобто така зміна частки строкових зобов'язань свідчить про певне зміцнення стабільності відносно одного з головних джерел ресурсної бази банків. Одночасно треба зазначити, що намітилась стійка тенденція стосовно зростання загальних (коштів юридичних та фізичних осіб) довгострокових вкладень, що особливо важливо з точки зору управління не скільки ресурсами банку, а саме його ресурсним потенціалом. Так у 2003 році питома вага цих зобов'язань склала 5,54%, у 2004 році - 5,99%, у 2005 році - 13,7%, у 2006 році - 25,4% [91]. Поряд з цим треба зауважити таке: нарощування дешевих поточних залучень, з одного боку, позитивно впливає на зменшення поточних витрат установ банків і як наслідок підвищує ефективність використання ресурсів; а, з другого - посилює ризик нестабільності ресурсної бази і не сприяє розміщенню ресурсів банків у довгострокові вкладення.

Іншими словами існує дилема стосовно ефективності управління ресурсів банківської установи та її ресурсного потенціалу, тобто розв'язання задачі управління ресурсною базою на різних проміжках часу, що безпосередньо пов'язано зі збалансованим проведенням активно-пасивних операцій комерційного банка.

Утім, про активну політику багатьох банків можна судити передусім по зміні частки особливо строкових депозитів населення. Як видно з рис. 2.12, строкові вклади населення значно перевищують вклади до запитання (побудовано за даними [21, 41]). При цьому строкові вклади населення станом на 01.01.07 становили 74% [91]. Утім, протягом 2002-2004 рр. питома вага строкових зобов'язань банків перед населенням декілька зменшилась, і лише за результатами 2005 року питома вага строкових вкладів наблизилась до значення 2002 року. Поряд з цим темпи приросту строкових коштів населення за підсумками 2004 року були меншими загальних темпів зростання строкових коштів, а у 2005 році навпаки більше.

Крім того, якщо розглядати сукупність усіх зобов'язань банків перед юридичними та фізичними особами за видами вкладів, то можна стверджувати, що переважним джерелом банківських ресурсів до запитання є кошти суб'єктів господарювання, а строкових ресурсів - кошти населення (табл. 2.7 розрахована за даними [79, 91]). Винятком є група середніх банків, у яких обсяг строкових вкладів суб'єктів господарювання вище строкових вкладів населення. Взагалі такій структурі зобов'язань за видам вкладів є просте пояснення. Кошти до запитання суб'єктів господарювання - це кошти на поточних рахунках підприємств, і тому їх не можна вважати повною мірою як стабільні ресурси. Це пов'язано з тим, що при виникненні кризових явищ суб'єкти господарювання прагнуть збільшити оборотність своїх фінансових активів з метою зниження ризику «заморожування» грошових коштів на поточних рахунках та для збереження їхньої купівельної спроможності. Тобто доцільним було б або мати переважну більшість коштів до запитання фізичних осіб, або мати рівномірний розподіл, а взагалі певну частку довгострокових ресурсів. Тоді стрімкий відтік коштів з банку як у кризових явищах, так і для проведення платежів клієнтів буде врівноважуватися надходженнями на рахунки інших клієнтів, або стримуватися наявністю довгострокових зобов'язань.

Таблиця 2.7

Структура зобов'язань комерційних банків України перед юридичними та фізичними особами станом на 01.01.06 (тис. грн.)

Група банків	Кошти суб'єктів господарювання	Вклади фізичних осіб
	до запитання	строкові	до запитання	строкові
Найбільші	6 215 875	1 598 697	2 504 560	4 493 142
Великі	1 231 349	1 033 227	319 912	1 654 207
Середні	1 995 441	1 210 210	174 545	1 086 759
Малі	978 175	540 207	105 182	822 849

Поряд з цим з табл. 2.7 видно, що по групі найбільші банки кошти суб'єктів господарювання мають значно більшу питому вагу, ніж інші групи банків. Одночасно по групі великі банки більша частка зобов'язань припадає на строкові вклади фізичних осіб.

Одним із добутків 2005 року є переважна більшість вкладів населення у національній валюті - 60%. Така ж тенденція залишилась і протягом 2006 року. Але якщо врахувати, що при переводі коштів з однієї валюти в іншу можна зазнати певні втрати та з часом є ймовірність падіння курсу гривні, а депозитні ставки по вкладах в іноземній валюті значно нижчі депозитних ставок у національній валюті, цілком зрозумілим є небажання населення розставатися з готівковими коштами в іноземній валюті. Таким чином, можна зауважити, що значна частка ресурсів залишається поза банківськими установами. Тому, на думку автора, доцільним є раціоналізація підходу щодо формування депозитних відсотків комерційного банку. Треба також погодитися з тими авторами [22, 50], які підкреслюють недостатньо стимулююче залучення довгострокових ресурсів підвищенням відповідних процентних ставок.

Поряд із цим значну частку у формуванні банківських ресурсів відіграють кошти, залучені на міжбанківському ринку. У загальній структурі зобов'язань системи комерційних банків частка цього ресурсу станом на 01.01.07 склала 11,9% [91]. По деяких банках ця величина значно більша. Наприклад, для банка «Сітібанк» (Україна) вона складає 65,4%, «Одеса-банк» - 70,8%. Утім, відповідні ставки міжбанківського ринку значно вище, тому треба зауважити, що використання ресурсів є неефективним.

Ще однією складовою, яка обумовлює підвищення рівня капіталізації та формування ресурсної бази банків є субординований капітал. Однак, як вказують статистичні дані, впродовж 2005 року цей інструмент управління ресурсами банків використовувався менш ніж у 2004 році. Більш того, протягом 2005 року значна частка банків зовсім не мала цієї складової в структурі своїх зобов'язань - 51% банків, що здійснюють банківську діяльність. Станом на 01.01.07 субрдинований капітал склав 857,9 млн. грн., або 1,6% від загальних зобов'язань [91]. Проте треба відзначити, що існуючі обмеження у використанні цього виду ресурсів лежать у площині нормативно-законодавчої бази.

Відносно інших джерел залучення коштів до банківських установ слід зауважити, що їх частка у структурі загальних зобов'язань переважної більшості банків є невеликою. Поряд з цим кошти НБУ та бюджету розміщуються у найбільш стабільних банках, до яких відносяться установи, що входять до груп найбільші та середні банки. Крім того, з одного боку, використання цих коштів є досить регламентованим хоча й привабливим для покращення загальної ресурсної бази, а з другого - розміщення коштів бюджету пов'язано з лобіюванням інтересів окремих груп, що насамперед обумовлено суб'єктивними факторами впливу на ефективність управління ресурсами банку, а не об'єктивними. Розміщення позабюджетних фондів передусім має під собою деяку галузеву спрямованість, що також обумовлено низкою суб'єктивних факторів. Залучення коштів міжнародних організацій стримується відсутністю будь-яких рейтингових оцінок для більшості банків, вже не кажучи про значні оцінки, що пов'язано з необхідністю покращення ефективності залучення та розміщення коштів насамперед на внутрішньому ринку. Кошти, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій в структурі зобов'язань системи комерційних банків України станом на 01.01.06 складають 1,1%, а кількість банків, які мали ці кошти - 6,6% від загальної кількості діючих банків [79]. Така тенденція залишилась і у 2006 році. Залучення коштів від розміщення цінних паперів власного боргу, насамперед, стримується слабким розвитком фондового ринку.

Утім, для того щоб дослідження стану формування ресурсів комерційних банків було повним, необхідно провести аналіз розміщення коштів і насамперед розвитку надання банківських позик.

Висновки по другому розділу

У даному розділі проаналізовано тенденцію розвитку банківської системи в України проведено аналіз залучення коштів до банківських установ та єфективності їх розміщення.

Статистичний аналіз дарих, проведений у роботі, показав, що загально економічне становище має своє відображення і на розвиток банківської діяльності, яка в силу специфіки свого функціонування дуже чуттєва до змін в економічному середовищі 'Гак поглиблене дослідження окремих економічних показиників дозволило зробити висновок про те, що характерною тенденцією функціонування системи комерційних банків України с скорочення їх кількості, протягом останніх шести років, яке, перш за все, пов'язано з негативними явищами у провідних галузях економіки, а також з підвищенням вимог до банків з боку Національного банку України щодо виконання ними своїх функцій.

Одночасно доведено, що поступово підвищується ресурсна база українських банків, бо зростає питома вага додаткових ресурсів, спрямованих на кредитування суб'єктів господарювання. Тобто зменшується питома вага ресурсів, залучених безпосередньо від підприємств, у загальному обсязі кредитних ресурсів. Так за результатами 2004 року питома вага коштів суб'єктів підприємництва в загальних кредитах складала 62,8%, у 2005 - 62,3%, у 2006 - 61,8%.

У роботі також зазначено: політика НБУ та відповідний розвиток депозитної бази сприяє підвищенню обсягів довгострокових вкладень, що передусім важливо для підвищення ефективності управління ресурсним потенціалом банківських установ. За 2006 рік частка довгострокових кредитів у кредитному порі-фелі банків зросла з 17,7% до 22,9%. Утім, переважна більшість наданих кредитів все ж таки є короткостроковими. Це зумовлює удосконалювати підходи щодо взаємозалежного формування кредитних та депозитних відсотків банку.