Введення бюджетно-страхової системи фінансування обов’язкового медичного страхування в Україні як один із шляхів реформування української системи охорони здоров’я

Размещено на http://allbest.ru/

ВВЕДЕННЯ БЮДЖЕТНО-СТРАХОВОЇ СИСТЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ОБОВ'ЯЗКОВОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ ЯК ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ РЕФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

У статті розглянуто сучасний стан фінансування сфери охорони здоров'я в Україні. Запропоновано ідею поетапного введення обов'язкового медичного страхування в Україні як одного із шляхів реформування української системи охорони здоров'я.

The modern fortune of financing of sphere of health protection of Ukraine is considered in the article. The idea of stage- by-stage introduction of obligatory medical insurance is offered in Ukraine as one of ways of reformation of the Ukrainian system of health protection.

Ключові слова: фінансування, медичне страхування, реформування системи охорони здоров'я.

В Україні давно назріла потреба змін в системі охорони здоров'я. Абсолютна більшість громадян не задоволена сучасним станом справ у зазначеній системі, рівнем доступності та якості медичної допомоги. Перебудова економіки охорони здоров'я може бути здійснена за допомогою введення обов'язкового медичного страхування, яке передбачає перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи.

Питанням впровадження бюджетно-страхової системи фінансування приділяють увагу такі вітчизняні науковці, як Бондаренко В.В., Колоденко В.О., Ліхотоп Р.І., Журавель В.І. та інші. Але до теперішнього часу результати досліджень цих авторів не реалізовано на практиці.

Мета роботи - розкрити ідею поетапного введення обов'язкового медичного страхування в Україні як одного із шляхів реформування української системи охорони здоров'я, ґрунтуючись на законодавчій базі та зарубіжному досвіді.

Фінансове забезпечення охорони здоров'я в розвинених країнах здійснюється з різних джерел: державного бюджету, коштів підприємств і внесків приватних осіб. Виходячи з цього, виділяють три базові моделі фінансування охорони здоров'я. Перша модель - державна, яка фінансується переважно (до 90%) з бюджетних джерел (за рахунок оподаткування). Оплату медичних послуг проводять з основних прибутків держави. За такою моделлю фінансуються, наприклад, системи охорони здоров'я Великобританії, Канади, Ірландії. Наступна модель - бюджетно-страхова, яка фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, громадян і субсидій держави. Медичні послуги оплачуються за рахунок внесків у фонд охорони здоров'я. Внески залежать від платоспроможності, а доступ до послуг залежить від потреби. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (71%), Швеції (91%), тощо. І третя модель - приватнопідприємницька, яка фінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страхування. Населення, що страхується, виплачує страхувальнику премію, сума якої визначається очікуваною середньою вартістю надаваних послуг, причому схильні до більшого ризику платять більше. Пряма оплата послуг не відноситься до страхування. Пацієнти сплачують медичні послуги відповідно до тарифів. Така система діє в США, Південній Кореї, Нідерландах [1].

Виходячи з концепцій законодавчих проектів [6, 7, 8], Україна, здійснюючи ринкові трансформації в цій галузі, прагне сформувати змішану бюджетно-страхову систему фінансування охорони здоров'я.

Основним офіційним джерелом фінансування охорони здоров'я в Україні залишається бюджет.

Проаналізувавши видатки Державного бюджету України за 2007 - 2009 рр. щодо Міністерства охорони здоров'я України порівняно з витратами за іншими статтями (табл. 1), можна зробити висновок, що сфера охорони здоров'я фінансується у значно меншому обсязі, ніж інші сфери державного фінансування. У динаміці з роками ситуація стосовно медицини практично не змінюється: витрати на охорону здоров'я, порівняно з 2007 роком, до 2008 року збільшилися лише на 1191,560 млн гривень, а до 2009 - вже зменшилися на 173,835 млн гривень, у той час, як обсяг видатків на Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство фінансів України з роками збільшується. Додатковим джерелом фінансування сфери охорони здоров'я можуть стати кошти загальнообов'язкового державного медичного страхування.

Таблиця 1 Видатки Державного бюджету України за 2007 - 2009 роки щодо Міністерства охорони здоров'я України в порівнянні з видатками відносно інших статей Державного бюджету [2; 3; 4]

Впровадження обов'язкового медичного страхування дало б можливість кардинально реструктурувати систему організації надання медичної допомоги. Адже кожен суб'єкт страхових відносин має свої інтереси: пацієнт прагне отримати доступну і якісну медичну допомогу, лікувальний заклад намагатиметься залучити якомога більше пацієнтів, страховик буде зацікавлений перевірити весь процес.

На даний час питання щодо обов'язкового медичного страхування визначено лише для певних верств населення, зокрема, «працівники, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, проводять діагностичні дослідження на туберкульоз і надають лікувально-діагностичну допомогу хворим» [10] та «працівники, зайняті наданням медичної допомоги населенню, проведенням лабораторних і наукових досліджень з проблем ВІЛ-інфекції, виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лікування і профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДу» [11].

Реформування української системи охорони здоров'я треба проводити структуровано. Можна виділити етапи переходу до бюджетно-страхової системи фінансування охорони здоров'я:

I етап. Проведення реформи, перш за все, потребує чинного законодавства в сфері охорони здоров'я, зокрема, щодо введення обов'язкового медичного страхування. Законодавство України, що регулює відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, включає:

1) основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 № 2801-XII;

2) основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 № 16/98-ВР.

Останні декілька років у Верховній Раді України розробляються і розглядаються нові законодавчі ініціативи, такі як:

1) Проект Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» від 27.11.2007 № 1040;

2) Проект Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» від 18.12.2007 № 1040-1;

3) Проект Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства про охорону здоров'я» від 26.01.2009 № 675 (4).

Статтею 1 закону «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом [5].

Впровадження обов'язкового медичного страхування в Україні передбачає такі принципи:

1) обов'язковість: виплати страхових внесків повинні надходити в обов'язковому порядку;

2) єдність і солідарність: страхування не залежить від стану здоров'я і доходів застрахованих осіб;

3) рівність і забезпеченість: всім застрахованим гарантований повний спектр медичних послуг. II етап. Визначити структуру Фонду обов'язкового медичного страхування.

В Україні проект закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» (№ 1040-1), ініційований народними депутатами Лілією Григорович, Євгеном Добряком і Володимиром Карпуком, передбачає, що медичне страхування здійснюватиметься Фондом загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, який належить до державних позабюджетних цільових фондів, його робочими органами на місцях - територіальними управліннями й відділеннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, у районах і містах обласного підпорядкування, які мають укладати договори із закладами охорони здоров'я, здійснювати оплату за надану медичну допомогу, контролювати якість надання медичної допомоги [7]. Медичні заклади пропонується залишити самостійними суб'єктами господарювання, а їх фінансування здійснювати за конкретно виконану роботу певного обсягу і якості, що передбачено умовами договору.

Діяльність Фонду медичного страхування України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Уповноважений орган [6].

Джерела формування коштів Фонду загальнообов'язкового державного медичного страхування, порядок їх надходження та використання визначається проектом Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства про охорону здоров'я» та Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Необхідно зазначити, що у Росії, де досить поширена бюджетно-страхова система фінансування охорони здоров'я, окрім Фонду обов'язкового медичного страхування, існує страхова медична організація, яка утворює додаткові кошти шляхом вкладення тимчасово вільних страхових резервів [9]. Україна має перейняти цей досвід і створити трирівневу систему обов'язкового медичного страхування: Фонд обов'язкового державного медичного страхування, територіальні управління на місцях, страхова медична організація.

Таким чином, на основі законодавства України та зарубіжного досвіду виділимо джерела формування коштів Фонду обов'язкового медичного страхування:

1. Обов'язкові внески працюючого і непрацюючого населення.

Обов'язкові внески працюючого населення - це внески підприємств, установ, організацій (роботодавців) за своїх працівників (у відсотках до сум витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам); внески приватних підприємців за себе та найманих працівників (у фіксованих розмірах); внески застрахованих працюючих у разі, якщо рівень їх доходів перевищує встановлені законодавством розміри (у відсотках до розміру оплати праці).

Обов'язкові внески за непрацююче населення (пенсіонерів, дітей, безробітних, інших непрацюючих категорій) здійснює держава у вигляді відрахувань із бюджету до спеціального фонду в розрахунку фіксована ставка за кожного непрацюючого.

2. Кошти інвестиційного доходу, отриманого від вкладення тимчасово вільних страхових резервів.

3. Кошти фінансових санкцій, накладених за порушення програми обов'язкового медичного страхування.

4. Суми благодійних внесків підприємств, установ та фізичних осіб.

III етап. Проведення інформаційно-просвітительської роботи зі всіма верствами населення України щодо необхідності введення обов'язкового медичного страхування.

У зв'язку з тим, що для широких шарів населення діяльність і термінологія організацій, подібних до фондів обов'язкового медичного страхування, досить складна для сприйняття, - суспільна думка по джерелах місцевих систем масової інформації, висловленням медичних працівників, роботодавців, із власного досвіду одержання медичного обслуговування, - склався досить спрощений імідж системи обов'язкового медичного страхування.

Проведення інформаційно-просвітительської і роз'яснювальної роботи з питань, що відноситься до функціонування системи обов'язкового медичного страхування, є однією з основних законодавчо визначених функцій територіальних фондів обов'язкового медичного страхування. Недосконале забезпечення цієї функції, поряд з іншим, визначає найбільшу частку негативного відношення населення й окремих соціальних груп до системи, що вводиться, та її сучасного стану.

Регулярні опитування суспільної думки дозволять відслідковувати динаміку змін соціально- економічної ситуації конкретної території і деякою мірою оцінити результативність інформаційно- просвітньої діяльності.

IV етап. Безпосереднє укладання договорів обов'язкового державного медичного страхування. Законодавчо про це указано у проекті Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства про охорону здоров'я» від 26.01.2009.

Всі стосунки між суб'єктами обов'язкового медичного страхування будуються на договірній основі. Укладається два види договору: договір про добровільну участь у загальнообов'язковому державному соціальному медичному страхуванні та договір про надання медичних послуг.

Термін дії договору загальнообов'язкового державного медичного страхування -- безстроковий, але страхове покриття за договором страхування розповсюджується на термін, за який сплачено страховий внесок [6].

V етап. Здійснення страхових виплат. Відповідно до статті 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за медичним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: діагностика та амбулаторне лікування; стаціонарне лікування; надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення; профілактичні та освітні заходи; забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання [5].

Для кожного хворого, який потрапляє на лікування, виписується медико-економічна картка. У цій картці вказуються основні компоненти, що формують стандарти (ознаки та критерії діагностики захворювання, умови, в яких повинна надаватися медична допомога, лікувальна програма, тривалість лікування і тому подібне). Також має бути вказана загальна вартість лікування, відповідно до цієї клініко-діагностичної групи. Копія медико-економічної картки направляється до страховика.

Страхова виплата перераховується страховиком до закладу охорони здоров'я у п'ятиденний строк з дня отримання документів від закладу охорони здоров'я, які підтверджують фактично надані медичні послуги застрахованій особі відповідно до договору страхування [6].

Отже, законодавча база дозволяє зробити висновок, що, обов'язкове медичне страхування в Україні пропонує два основні види покриття (рис. 1):

1) компенсацію заробітку, втраченого із-за хвороби;

2) оплату медичних витрат.

У першому випадку застрахованій особі виплачуються певні грошові кошти страховою медичною організацією за місцем проживання. У другому - громадянинові оплачуються необхідні медичні послуги, надані лікувальними установами (грошові кошти поступають з Фонду обов'язкового медичного страхування на рахунки лікарень).

Через низький рівень фінансування системи охорони здоров'я з Державного бюджету (табл. 1) обов'язкове медичне страхування не можна здійснювати лише за рахунок держави. Механічне збільшення фінансування охорони здоров'я не буде ефективним: покращиться матеріальна база, але для споживача введення додаткового податку для формування фонду медичного страхування - не буде інтересним та вигідним.

Таким чином, найкращим вирішенням проблеми існування обов'язкового медичного страхування є впровадження бюджетно-страхової системи фінансування охорони здоров'я, яка буде здійснюватися на трьох рівнях: державне фінансування, обов'язкове медичне страхування та добровільне медичне страхування. Така система заходів дозволить створити умови для найбільш повного задоволення потреб населення в одержанні доступної і високоякісної медичної допомоги, зменшить навантаження на державний бюджет та долю тіньової медицини в системі медичного обслуговування, допоможе уникнути необґрунтованих витрат на надання зайвих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку, підвищить фінансовий стан працівників медичних установ.

Рис. 1. Виплати за обов'язковим медичним страхуванням

Крім того, розвиватиметься інфраструктура страхового недержавного ринку, що в цілому позитивно позначається на розвитку будь-якої економіки, оскільки допомагає ефективно перерозподіляти фінансові ресурси.

Очевидна необхідність подальшого дослідження в даному напрямі з метою удосконалення нормативно-правової бази у сфері обов'язкового державного медичного страхування та визначення шляхів його співіснування із добровільним медичним страхуванням.

фінансування медичний страхування здоров'я

Література

1. Фоміна К. У пошуках моделі медичного страхування [Електронний ресурс] / К. Фоміна // Правовий тиждень. - 2008. - № 52 - 53. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.legalweekly.com.ua

2. Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» вiд 19.12.2006р. № 489-V [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

3. Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007р. № 107-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

4. Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» вiд 26.12.2008р. № 835-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

5. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998р. № 16/98-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

6. Проект Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства про охорону здоров'я» від 26.01.2009р. № 675 (4) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.apteka.ua

7. Проект Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» від 18.12.2007р. № 1040-1 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua

8. Проект Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» від 27.11.2007р. № 1040 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua

9. Страхование: Учебник / Под ред. Т.А. Федоровой. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Экономистъ, 2003. - 358 с.

10. Закон України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" вiд 05.07.2001р. № 2586-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

11. Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" вiд 12.12.1991р. № 1972-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

Размещено на Allbest.ru