Пасивні банківські операції

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Організація діяльності банків

на тему: Пасивні банківські операції

Зміст

Вступ

1. Основи організації діяльності комерційного банку

1.1 Сутність діяльності комерційного банку

1.2 Ресурси комерційного банку та їх структура

2. Теоретичні основи організації депозитних операцій комерційних банків

2.1 Залучений капітал комерційного банку та його характеристика

2.2 Порядок та умови здійснення депозитних операцій комерційного банку

3. Ситуація з депозитами в українських банках

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Специфіка банківської установи, як одного з видів комерційного підприємства полягає в тому, що переважна частина його ресурсів формується не за рахунок власних, а за рахунок залучених ресурсів.

Можливості банків в залученні засобів не безмежні і регламентовані з боку центрального банку. В Україні згідно із Законом «Про Національний банк України», а також із Законом «Про банки і банківську діяльність» регулювання діяльності банків здійснює Національний банк України.

Комерційний банк має можливість залучати засоби підприємств, організацій, установ, населення і інших банків у формі вкладів (депозитів) і відкриття відповідних рахунків. Засоби, що залучаються банками, всілякі по складу. Головними їх видами є засоби, притягнені банками в процесі роботи з клієнтурою (депозити), засоби акумульовані шляхом випуску власних боргових зобов'язань (депозитні і ощадні сертифікати).

Формування ресурсної бази в процесі здійснення банком пасивних операцій історично грало первинну і визначальну роль по відношенню до його активних операцій. Основна частина банківських ресурсів, як відомо, утворюється в процесі проведення депозитних операцій банку, від ефективної і правильної організації яких залежить стійкість функціонування будь-якої кредитної організації. У зв'язку з цим питання нарощування ресурсного потенціалу і забезпечення його стабільності за допомогою ефективного управління пасивами набувають особливої гостроти і актуальності.

Таким чином, актуальність теми обумовлена: по-перше, завданням, що стоїть перед українськими банками, по підвищенню ефективності управління фінансовими, інтелектуальними, матеріальними і інформаційними ресурсами для досягнення стійкого розвитку; по-друге, важливістю визначення шляхів вдосконалення депозитної політики банків.

Мета даної роботи полягає у визначенні депозитної політики комерційних банків України.

Виходячи з мети, в роботі поставлені наступні завдання: визначити сутність діяльності банку, ресурси банку, порядок здійснення депозитних операцій та шляхи вдосконалення депозитної ситуації в Україні.

1. Основи організації діяльності комерційного банку

пасивний банківський депозитний вклад

1.1 Сутність діяльності комерційного банку

Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспектах - широкому та вузькому:

· у широкому розумінні комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи;

· у вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що комерційний банк - це установа, функцією якої є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

До базових банківських операцій належать 16 операцій, які й визначають банк як фінансову установу (ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

· пасивні операції;

· активні операції;

· послуги.

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.

Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:

- залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;

- недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків. Результати пасивних операцій відображаються в пасиві балансу банку.

Активні операції - це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку. До активних операцій належать: надання кредитів юридичним та фізичним особам, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо). Результати активних операцій відображаються в активі балансу банку. Активні операції тісно пов'язані з пасивними операціями. Комерційний банк, розміщуючи грошові кошти в активи, постійно стежить, щоб частина коштів знаходилась у вигляді обов'язкових та вільних резервів і терміни вкладень в активи відповідали термінам залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків призводять до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банку управління активами та пасивами в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності.

Крім операцій, пов'язаних з формуванням банківських пасивів та активів, комерційні банки займаються і іншими видами діяльності, які дістали назву банківських послуг. До банківських послуг належать: розрахункові, касові, трастові (довірчі), посередницькі, консультаційні та інші. Істотною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює як правило у процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримають не у вигляді відсотків, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично безризиковим видом діяльності.

1.2 Ресурси комерційного банку та їх структура

Комерційні банки є насамперед підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов'язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого - їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності комерційних банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність.

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів.

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.

Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. Так, універсальні комерційні банки, які здійснюють переважно операції з короткострокового кредитування, як основний вид залучених ресурсів використовують короткотермінові депозити, а іпотечні банки, які займаються довгостроковим кредитуванням під заклад нерухомості, мобілізують кошти шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов'язань (іпотечних облігацій).

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.

Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:

* залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;

* недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків.

2. Теоретичні основи організації депозитних операцій комерційних банків

2.1 Залучений капітал комерційного банку та його характеристика

Залучений капітал (кошти) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Залучений капітал включає:

* кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;

* кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов'язань банку (облігацій та векселів);

* кошти, отримані від інших комерційних банків;

* позики, отримані від НБУ та інших кредитних установ.

Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте, практично усі клієнтські рахунки відносяться до депозитних. Депозитним може бути буд-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.

Депозит (вклад) - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством. Депозити класифікуються за такими ознаками: за категоріями вкладників та за строками використання коштів.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

* депозити суб'єктів господарської діяльності;

* депозити фізичних осіб;

* депозити банків.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

* депозити до запитання;

* строкові депозити.

Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків.

Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. У цьому сенсі стає зрозумілим, чому комерційні банки одним із пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких та ресурсномістких клієнтів.

За користування залишками коштів на клієнтських рахунках банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу чекових книжок та бланків векселів, за прийом і перелік готівки для зарахування на рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам, за відправку запитів на прохання клієнтів електронною поштою, за оформлення документів і переказ коштів в інші банки при закритті рахунку тощо.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб'єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

* чітко встановлений строк зберігання;

* оформляються депозитною угодою;

* не використовуються для здійснення поточних платежів;

* при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим триваліший термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. На величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

* спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);

* спосіб оформлення (іменні і на пред'явника);

* термін обертання (строкові і до запитання);

* умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).

Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку. В той же час дострокове вилучення власником строкового депозиту означає для нього втрату доходу, а для банку - втрату частини ресурсів.

Ощадний сертифікат - це документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень в банку. Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. По ощадних вкладах банки нараховують відсотки. Ощадні вклади можуть не мати чітко встановленого строку зберігання. Отже, ощадні вклади передбачають тривале осідання на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується банками для розширення активних операцій.

До залученого капіталу комерційного банку належать також кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов'язань (облігацій та векселів). Облігація - це цінний папір, що емітується банком для залучення коштів. Власники облігацій фактично надають банку довгострокову позику, за що отримують фіксований прибуток по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість даної облігації. В Україні банківські облігації не дістали належного розвитку. До причин, що призвели до такого становища відносяться: незабезпеченість облігацій, нездатність комерційних банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі, з якими постійно стикаються комерційні банки, а також нерозвинений вторинний ринок цінних паперів.

Банківський вексель має депозитну форму і цим нагадує сертифікат. Проте, на відміну від останнього, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передати його третій особі шляхом індосаменту. Для придбання банківського векселя покупець перераховує кошти на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк векселя на ім'я покупця із зазначенням дати зарахування грошей. Погашення банківського векселя відбувається шляхом його викупу після закінчення строку обертання або ж дострокового викупу векселя. У банківському векселі вказується розмір прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продається вексель за номіналом, а викуповується банком за ціною продажу.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є позики, одержані у інших комерційних банків. Міжбанківський кредит - це позичковий капітал комерційного банку, що передається іншому банку у тимчасове користування на умовах повернення і платності. Кредитними ресурсами торгують комерційні банки у яких в окремі періоди часу є надлишок ресурсів. Комерційні банки залучають міжбанківські кредити для:

* розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами;

* отримання прибутку на купівлі-продажу ресурсів;

* регулювання банківської ліквідності та виконання вимог щодо обов'язкового резервування;

* встановлення більш тісних ділових стосунків між банками.

Кредитні відносини між комерційними банками здійснюються на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, в яких обумовлюється сума кредиту, термін, рівень відсоткової ставки, порядок погашення та інші умови. При розгляді питання про надання міжбанківського кредиту банк-кредитор робить оцінку фінансового стану банку-позичальника, яка здійснюється на підставі: дотримання обов'язкових економічних нормативів діяльності комерційного банку, наявності прибутку та збитків, аналізу якості активів та пасивів, створення резервів під певні ризики, виконання зобов'язань комерційним банком у минулому, якість банківського менеджменту. З впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення цих цінних паперів.

Терміни міжбанківських депозитів можуть бути різними від одного дня до шести місяців. Досить активно використовуються міжбанківські депозити (овернайт) на термін не більше одного операційного дня без урахування неробочих днів банка, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності. Сплата процентів за депозитом овернайт здійснюється одночасно з його поверненням.

Якщо комерційний банк залучив депозитні ресурси на міжбанківському ринку і не може їх повернути у встановлений термін, то він купує грошові кошти у іншого банку та розраховується зі своїм попереднім банком-кредитором. При порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту звичайно застосовуються штрафні санкції.

Процентна ставка за міжбанківськими депозитами пов'язана з обліковою ставкою НБУ і, як правило, є нижчою ніж за кредитами, наданими суб'єктам господарської діяльності. Разом з тим, банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках у порівнянні з кредитуванням суб'єктів господарської діяльності, оскільки комерційні банки є більш надійними партнерами. Комерційні банки на купівлі-продажу ресурсів на міжбанківському ринку можуть отримувати суттєві доходи.

Загальний розмір отримання комерційним банком міжбанківських ресурсів обмежується певним розміром власного капіталу банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. Банківські установи можуть купувати та продавати ресурси тільки в системі одного банку, який має філійну мережу.

Комерційні банки позичають кошти у Національного банку України шляхом одержання кредитів через:

* закриті кредитні аукціони;

* ломбардний кредит (кредитування під забезпечення державних цінних паперів);

* операції РЕПО. Це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною;

* рефінансування у формі переобліку векселів та перезастави векселів.

Економічна сутність кредитів НБУ полягає у тому, що на макрорівні через кредитування комерційних банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, а на мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні та зміні структури їхніх активів на користь кредитування своїх клієнтів.

2.2 Порядок та умови здійснення депозитних операцій комерційного банку

Депозитні операції - це операції із залучення грошових коштів на депозитні рахунки. Під час здійснення депозитної операції виконуються такі операції: відкриття та реєстрація депозитного рахунку, залучення грошових коштів на депозит, вилучення коштів з депозиту, нарахування відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам, повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.

Комерційний банк відкриває клієнту строковий або ощадний депозитний рахунок на підставі таких документів:

* депозитної угоди;

* картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);

* паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб).

Депозитна угода укладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках, один із яких зберігається у банку, а інший у клієнта. Укладена угода засвідчує право комерційного банку керувати на свій розсуд залученими грошовими коштами і право вкладників отримувати у встановлений термін суму депозиту та відсотків за його користування. В депозитній угоді передбачається: дата внесення депозиту, сума депозиту, форма зарахування коштів на депозитний рахунок, відсоткова ставка за користування депозитом, періодичність сплати відсотків, порядок повернення депозиту та відсотків після закінчення строку зберігання коштів, права, зобов'язання та відповідальність сторін тощо. В угоді проставляється номер відкритого особового депозитного рахунку. В номер рахунку вносять параметри, що характеризують вид, тип вкладу, строк дії, термін закінчення угоди, тип контрагента, відсоткову ставку та інші.

Підписана депозитна угода передається в бухгалтерію банку. Всі особові рахунки вкладників підлягають реєстрації як у бухгалтерії, так і в депозитному відділі банку. Датою відкриття депозитного рахунку є дата надходження грошей на депозитний рахунок. Форма надходження грошей обумовлюється угодою. Юридичні особи мають право перераховувати кошти на депозитний рахунок тільки з поточного рахунку, а фізичні особи можуть вносити кошти готівкою або перераховувати з поточного рахунку.

Згідно з депозитною угодою можуть бути передбачені додаткові надходження грошей на депозитні рахунки. Строкові депозити не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу - збільшити або зменшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. Часткове вилучення коштів з депозиту передбачено тільки для окремих типів ощадних вкладів (пенсійних, для зарахування заробітної плати та інші.).

Після закінчення депозитної угоди закриття депозиту здійснюється на основі оформлення меморіального ордеру. Повернення депозиту і сплата відсоткового доходу юридичним особам здійснюється тільки через перерахування коштів на поточний рахунок, а фізичним особам - шляхом виплати готівки або перерахування коштів на поточний рахунок. Дострокове закриття депозитного рахунку можливе на підставі заяви або клопотання вкладника.

За користування залученими коштами комерційні банки сплачують вкладникам відсотковий дохід, який може виплачуватись авансом, періодично (щомісяця, раз у квартал, за підсумками року) та після закінчення строку дії депозиту. Діючими правилами передбачено щомісячне нарахування відсотків незалежно від дати їх фактичної виплати згідно укладеної угоди. Відсотки підлягають нарахуванню щомісяця, не пізніше, ніж в останній робочий день місяця. Нараховані, але не сплачені відсотки відносять до нарахованих витрат. Нараховані за депозитами відсотки відображаються в балансі на перше число наступного місяця як зобов'язання банку, а в звіті про прибутки і збитки - як понесені витрати.

У банківській практиці використовується три методи визначення кількості днів для розрахунку відсотків:

1. Метод "факт/факт" - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці та році;

2. Метод "факт/360" - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році - 360 днів.

3. Метод "30/360" - при розрахунку суми відсотків береться умовна кількість днів у місяці - 30 та у році - 360.

Незалежно від методу розрахунку відсотків при визначенні кількості днів враховується перший день і не враховується останній день угоди. Так, якщо термін депозитному договору встановлено з 14 травня до 10 серпня, то при визначенні кількості днів для розрахунку відсотків враховується 14 травня і не враховується 10 серпня. При нарахуванні відсотків за звітний місяць останній день місяця має включатися в розрахунок, крім випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції.

Комерційні банки можуть здійснювати нарахування процентів вкладникам як за простими, так і складними відсотками. Прості відсотки є традиційним видом нарахування відсоткового доходу і обчислюються за формулою:

Рі = Р*n*r,

де: Pi - майбутня вартість,

P - поточна вартість,

r - ставка простого відсотка,

n - кількість років, за які розраховується простий відсоток.

Нарощена сума депозиту розраховується таким чином:

S = P*(1+r)^n,

де: S - нарощена сума депозиту наприкінці розрахункового періоду n, тобто номінал депозиту плюс відсотки;

P - сума номіналу депозиту;

r - річна відсоткова ставка;

n - кількість днів або років розрахункового періоду.

Відсотковий дохід за складними відсотками (капіталізація відсотків) визначається таким чином: після закінчення розрахункового періоду на суму вкладу нараховується відсоток і отримана величина приєднується до суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді відсоткова ставка застосовується до нової вже збільшеної суми. Складні відсотки доцільно застосовувати у тому випадку, коли виплата відсоткового доходу здійснюється по закінченні терміну дії депозитної угоди.

Визначити нарощену суму депозиту при застосуванні складних відсотків за період не більше одного року можна за формулою:

S = P*(1+r/m)^(m*n),

де: S - нарощена сума депозиту наприкінці періоду m, тобто номінал депозиту плюс капіталізовані відсотки;

P - сума номіналу депозиту;

r ? річна відсоткова ставка,%;

n - кількість днів за розрахунковий період;

m - кількість періодів (разів) нарахування складного відсотку;

Депозит на депозитному рахунку враховується на всю суму його номіналу до часу його погашення. Залежно від методу виплати відсотків за депозитами - за період або на період (авансом) змінюється сума, що надходить від вкладника. У будь-якому разі мінімальна сума депозиту і сума, що враховується на депозитному рахунку, збігаються. За умовами виплати відсотків за період відсотки можуть виплачуватись періодично або в кінці строку, що визначений депозитною угодою. У разі капіталізації, відсотки також можуть нараховуватись на суму депозиту з врахуванням відсотків, які отримані за минулі періоди.

Відсотки авансом сплачуються одночасно із внесенням коштів на депозит. Тому номінал депозиту буде більшим, ніж отримана від депонента сума. Сума, що перераховується на депозитний рахунок, дорівнює сумі номіналу депозиту за мінусом відсотків.

Залучення коштів на депозит здійснюється за відсотковою ставкою, що визначається депозитною угодою. Для розрахунку нарахованих відсотків комерційні банки можуть використовувати номінальну або фактичну відсоткову ставку. Загальна сума нарахованих відсотків на дату закінчення терміну дії депозитної угоди не змінюється.

Розрахунок за допомогою номінальної відсоткової ставки (метод рівних частин) веде до того, що витрати банку в перші періоди завищені по відношенню до поточної вартості сумарних зобов'язань за депозитом, які включають номінал плюс відсотки.

Розрахунок відсоткових витрат за допомогою фактичної відсоткової ставки (актуарний метод) дає змогу розподіляти витрати у відповідності з поточною вартістю депозиту в окремі періоди і відносити фактичні витрати банку до відповідної суми зобов'язань за депозитом, включаючи відсотки за ним, у визначений час. Тому вартість депозитних ресурсів, що визначається як співвідношення відсоткових витрат до сумарних зобов'язань за депозитом, буде незмінною.

3. Ситуація з депозитами в українських банках

Депозитна політика банків реалізується в депозитній діяльності комерційних банків. Аналіз депозитного залучення засобів в розрізі валют, термінів залучення і секторами економіки відображує сучасний стан реалізації депозитної політики комерційних банків України.

Об'єм депозитів на 01.02.2011 р. складав 423,0 млрд. гривень. Протягом року динаміка засобів на депозитних рахунках резидентів була незмінною і залежала від макроекономічної ситуації в країні, динаміки валютного курсу гривни і міри довіри суб'єктів господарювання до банківської системи.

У цілому за рік залишки депозитів скоротилися на 6,9%. Засоби сектора домашніх господарств були найбільшою долею депозитів в 2010 році і за станом на 01.02.2011 р. складають 276,9 млрд. гривень. В цілому за 2010 рік об'єми депозитів сектора домашніх господарств зросли на 1,9%. Об'єм депозитів юридичних осіб так само зріс на 3% і склав 146,4 млрд. гривень. Це пояснюється складною економічною ситуацією в країні, несприятливою кон'юнктурою зовнішніх ринків, зниженням обсягів виробництва і фінансового результату діяльності корпорацій.

У структурі депозитів вітчизняних банків переважають клієнтські депозити, а їх об'єм за станом на 01.04.2010 р. склав 333,7 млрд. гривень (в т.ч. 218,2 млрд. гривень - засоби фізичних осіб.). У першому кварталі 2010 року банками було залучено на депозити більше 265 млрд. грн., з яких 151 млрд. грн. - від фіз. осіб.

Специфічні критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, які їм виконуються). Депозитна політика націлена на формування депозитних баз, тобто сукупність засобів на депозитних рахунках клієнтів, відкритих в банку.

Висновки та пропозиції

Сьогодні в Україні особливого значення набуває підвищення ефективності функціонування ринкової інфраструктури, яка вимагає кардинальних якісних перетворень в банківській сфері, а відповідно, реалізації адекватної політики комерційними банками. Особливе місце в організації депозитної політики займає комплекс заходів щодо формування різних форм і методів залучення засобів з метою забезпечення стійкості і надійності депозитної бази для забезпечення конкурентних переваг комерційних банків на фінансовому ринку. У сучасних умовах притягнені засоби є основним джерелом формування ресурсів комерційного банку, для забезпечення його діяльності.

Перспективним напрямом удосконалення депозитних операцій банків можна назвати розширення депозитних рахунків клієнтів з різним режимом функціонування, яке надаватиме вкладникам банку додаткові можливості по використанню своїх засобів з прийнятним рівнем доходів. Оптимізація депозитного портфеля і забезпечення більшого вступу засобів на термінові і ощадні депозити потребують спрощення режиму функціонування відповідних рахунків, тобто порядку зарахування засобів на вклади, видачі грошової готівки і перерахування з депозитних рахунків. Тому, з метою посилення ефективності депозитної політики комерційних банків потрібно організувати депозитні операції так, щоб вони сприяли здобуттю банківського прибутку. Особливі умови необхідно створити для залучення термінових депозитів як основи ліквідності комерційного банку. Слід приймати заходи відносно розвитку банківських послуг і підвищення якості обслуговування клієнтів, яке сприяє залученню депозитів. Виходячи із специфіки депозитної політики, банкам необхідно здійснювати планування і регулювання власних ресурсів, забезпечувати кількісну і якісну відповідності між розмірами і характером засобів, що є у розпорядженні банку, і напрямами і термінами кредитних вкладень.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» із змінами і доповненнями, внесеними, останнє від 20 листопада 2003 року №1294-IV.

2. Закон України «Про Національний банк України» із змінами, внесеними згідно із Законами №3828-VI (3828-17) від 06.10.2011.

3. Банківська справа. / За ред. Р.І. Тиркала. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001. ? 316 с.

4. Банківські операції: Підручник. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А.М. Мороза. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. ? 476 с.

5. Нестеренко О.П. Історія економічних вчень: Опорний конспект. - К.: МАУП, 1998. - 104 с.

6. Русак Н.А., Русак А.В. Фінансовий аналіз суб'єкта господарювання. - К.: Вища шк., 1997. - 309 с.

7. Рябініна Л. Роль національного банку та законодавчих актів України в її економічному розвитку. // Економіка та держава. - 2004. ? №8. - С. 34-47.

8. Савицька Т.В. Аналіз господарської діяльності підприємства. - Мн.: Нове видання, 1999. - С. 512-536.

9. Старинський М. Порівняльне банківське право. - Суми: Університетська книга, 2006. - 299 с.

10. Тігіпко С. Стратегічні напрямки інтеграційного розвитку банківської системи України. // Вісник Української академії банківської справи. - 2004. ? №1 (16). - С. 3-9.

11. Шваб Л.І. Економіка підприємство: Навч. посіб. 2-е вид. - К.: Каравела, 2005. - 568 с.

Размещено на Allbest.ru