Банківські послуги

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Перспективи розширення та розвитку ринку банківських послуг в Україні

Активний розвиток та розширення сфер діяльності банків вимагає окреслення пріоритетних напрямків упровадження нових послуг, на яких повинні бути сконцентровані зусилля.

Серед них можна відзначити: трастові операції; послуги по збереженню цінностей;

- консультаційно-інформаційні послуги;

- гарантійні та посередницькі послуги;

- факторингові та лізингові операції.

В Україні серед перспективних напрямків функціонування комерційних банків особливе місце може належати трастовим операціям, які передбачають управління майном та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. При здійсненні трастових операцій банк на підставі укладеного договору або за заповітом набуває відповідних прав і виступає розпорядником певного майна на користь довірителя чи третьої особи.

У промислово розвинутих країнах трастові послуги вже давно посідають одне з провідних місць серед широкого набору операцій, які здійснюють комерційні банки. Розвиток цього виду послуг був зумовлений потребами підприємств та домашніх господарств у правильному розпорядженні їхніми коштами, передачі їх іншим особам, оптимальному управлінні ризиками при здійсненні різноманітних фінансових операцій, а також обставинами, що вимагають певного досвіду і професійних знань, необхідних для нормального управління майном. І хоча надання трастових послуг може здійснюватися спеціалізованими компаніями та страховими фірмами, однак комерційні банки, що мають значний досвід і широкі можливості з виконання таких функцій, як облік операцій, зберігання цінностей у сейфах, депозитні операції, фінансовий аналіз і прийняття рішень, займають, безумовно, лідируючі позиції у даному сегменті ринку. При цьому трастові послуги можуть надаватися як фізичним, так і юридичним особам.

Трастові операції банків для фізичних осіб включають:

1) розпорядження спадщиною на підставі заповіту (виявлення і збір усіх активів спадщини, забезпечення їхнього збереження, сплата податків, боргів і адміністративних видатків, розподіл майна між спадкоємцями);

2) управління майном клієнта за дорученням (зберігання довіреного майна і коштів, інвестування їх у різні види активів, розпорядження отриманими доходами і основною сумою на користь довірителя);

3) агентські послуги (збереження цінностей, оренда сейфів, управління активами за вказівками клієнта);

4) опікунство та забезпечення збереження майна недієздатних осіб, у тому числі неповнолітніх спадкоємців.

Важливе місце у трастовій діяльності комерційних банків розвинутих країн належить також обслуговуванню юридичних осіб, для яких банки можуть:

по-перше, розпоряджатися активами (насамперед портфелями цінних паперів підприємств, заставленим майном, під яке випускаються облігації, а також коштами пенсійних фондів приватних компаній);

по-друге, здійснювати агентські операції, що передбачають виплату дивідендів за акціями корпорацій, процентів за облігаціями, зберігання акцій з передовіреним правом голосу; по-третє, тимчасово управляти справами підприємства в разі його реорганізації або банкрутства.

В Україні розвиток трастових послуг комерційних банків за розглянутими напрямками поки що стримується через відсутність належної законодавчої бази, яка б регламентувала банківську діяльність у відповідних сферах. Наявні вади чинного законодавства, що має регулювати відносини довірчої власності, суттєво обмежують можливості банків у здійсненні трастових операцій, несприяючи активному розвиткові цього сегменту ринку банківських послуг. Тому на сьогодні як перспективний напрямок організації трастових послуг у нашій країні можна виділити операції з цінними паперами за дорученням клієнтів. Цей вид послуг може стати основою для подальшого розвитку інших типів трастових операцій в міру становлення ринкових відносин та створення належної правової бази для здійснення операцій з управління майном за дорученням.

Серед найприйнятніших видів трастових операцій банків з цінними паперами доцільно відзначити такі:

1. Інвестиції у цінні папери та їх продаж за дорученням, від імені і за рахунок коштів клієнтів, що є власниками відповідних портфелів. При цьому комерційний банк залежно від умов укладеного договору може виступати або як агент свого клієнта, виконуючи його інструкції з купівлі-продажу цінних паперів, або як самостійний розпорядник інвестиційного портфеля, здійснюючи операції на власний розсуд, але в інтересах клієнта.

2. Забезпечення посередництва в організації випуску та первинному розміщенні цінних паперів. У даному разі банк може готувати документацію та умови випуску цінних паперів, здійснювати реєстрацію емісії у державних органах, організовувати рекламні компанії, добирати інвесторів, створювати групи передплати з числа інших фінансових установ.

3. Виконання агентських послуг з платежів за цінними паперами клієнта. Банк може, з одного боку, проводити виплати дивідендів за акціями, процентів за облігаціями, погашати боргові цінні папери при настанні строків їх погашення, а з іншого, - здійснювати інкасацію платежів, що належать за цінними паперами клієнта.

4. Виконання функцій незалежного реєстратора цінних паперів.

5. Реінвестування дивідендів, процентів та інших доходів, отриманих за цінними паперами.

6. Зберігання, охорона, перевезення та пересилання цінних паперів за дорученням клієнта.

7. Реалізація повноважень з голосування на щорічних зборах акціонерів у разі, якщо власник акцій, передаючи їх у довірче управління банку, одночасно доручає йому відповідне право голосу.

8. Створення різного роду резервних фондів для страхування фінансових ризиків за операціями з цінними паперами клієнта.
Зазначеними послугами не вичерпується увесь спектр трастових операцій банків із цінними паперами, однак вони можуть скласти базовий набір для вітчизняних кредитних установ на початкових етапах формування ринку банківських послуг.

Окрім трастових послуг, заслуговує на увагу такий важливий напрямок банківської діяльності, як надання клієнтам кваліфікованих консультацій та інформації з різноманітних аспектів управління фінансами та організації господарської діяльності. Досвідчені фахівці банку можуть надавати клієнтам роз'яснення, інформацію, консультації з різного роду банківських, правових і фінансових питань, проблем ведення бізнесу та особистого господарства.

У цьому виді банківських послуг до числа найперспективніших напрямків можна віднести:

- консультації з питань застосування законодавчих, нормативних та інших актів, що регламентують господарську діяльність;

- підготовку і правову експертизу господарських договорів, зовнішньоторговельних контрактів, установчих документів різних підприємств, документів на отримання ліцензій з певних видів діяльності;

- консультації з організації і ведення бухгалтерського обліку, складання звітності, фінансового планування і контролю, складання кошторисів, калькуляції собівартості продукції, питань ціноутворення, організації розрахунків з контрагентами;

- консультації з питань діяльності на фондовому і валютному ринках, прогнозування динаміки валютних курсів і курсів цінних паперів, інвестування коштів, маркетингу, управління активами фірм, зовнішньоекономічної діяльності;

- консультації із загальних питань ведення бізнесу - збільшення капіталу підприємства, реорганізації, злиття, придбання інших компаній;

- консультації та рекомендації клієнтам - фізичним особам з питань купівлі і продажу цінних паперів, нерухомості та інших активів, управління доходами, а також оптимальних напрямків інвестування коштів;

- збір, аналітичну обробку та надання клієнтам найрізноманітнішої інформації про тенденції розвитку економіки на макрорівні, фінансовий стан, особливості господарювання, місце контрагентів на ринку, обмінні курси іноземних валют, поточну, господарську кон'юнктуру, стан світових ринків різних товарів та інші дані.

Реальні перспективи розвитку в банківській практиці нашої країни можуть мати гарантійні та посередницькі послуги, реалізація яких вимагає від персоналу банків глибоких знань особливостей функціонування господарюючих суб'єктів різних галузей економіки. Такого роду послуги можуть надаватися як у рамках уже існуючих кредитно-розрахункових відносин банків з основним контингентом клієнтури, так і в окремому порядку, на договірних засадах, що сприяє залученню нових клієнтів. Cюди відносяться:

- аудиторські послуги, що передбачають проведення комплексної перевірки банком усієї фінансово-господарської діяльності клієнта або окремих її аспектів;

- маркетингові послуги, пов'язані з пошуком нових ринків збуту для клієнта, організацією рекламної компанії, добором партнерів, зацікавлених у господарських стосунках із клієнтом;

- гарантійні послуги, надання яких пов'язане з видачею банком зобов'язань за клієнта, виконання яких передбачає здійснення різних грошових виплат;

- виконання окремих внутрішніх операцій клієнтів - таких, як ведення бухгалтерського обліку, касового господарства, управління фінансами, виплата заробітної плати, регулювання постачання і збуту та деякі інші функції внутрішнього управління компанією;

- організація інженерно-економічних експертиз, що включають перевірку проектно-кошторисної документації на будівництво нового, розширення і модернізацію діючого виробництва, контроль за реалізацією проектів та відповідністю фактичних затрат кошторисній вартості, експертні роботи, пов'язані з фінансуванням проектів.

Важливе місце серед нетрадиційних банківських послуг займають факторингові та лізингові.

Факторинг - одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася у банківській практиці у 50-х роках. Факторинг - це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередницько-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.

У факторингу беруть участь три сторони:

* фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комерційного банку);

* постачальник;

* покупець.

Розрізняють два види факторингу:

1. Конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;

2. Конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.

У договорі може передбачатися: право регресу - право повернення фактором клієнту несплачених покупцем розрахункових документів з вимогою повернення коштів; негайна оплата фактором розрахункових документів, тільки-но вони будуть йому пред'явлені (фактично це означає кредитування фактором клієнта).

Доходи фактора від здійснення факторингової операції складаються з двох частин:

* комісійні за послуги по обслуговуванню боргу (в розмірі 1-2% загальної суми придбаних банком рахунків);

* позичковий процент, нарахований на виданий клієнту аванс.

Різновидом факторингової операції є форфейтинг - форма кредитування зовнішньоекономічних операцій купівлею комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця. Форфейтинг передбачає перехід усіх ризиків до покупця векселя (банку), тому останній вимагає гарантій банку країни імпортера. Перевагою форфейтинга є тверда ставка кредитування та простота оформлення переуступки векселів.

Лізингові послуги це відносно нові, нетрадиційні види банківських послуг. Лізинг виник у 50-ті роки паралельно з розвитком системи прискорених амортизаційних відрахувань. Це господарська операція, що передбачає передачу лізингодавцем права користування матеріальними цінностями іншим суб'єктам господарювання (лізингоодержувачу). Лізинг також можна розглядати як довгострокову оренду, в якій наявні елементи кредитних відносин, а грошові та матеріальні потоки злиті в єдиний комплекс грошово-майнових відносин. І хоча зовні лізинг схожий на довгострокову оренду, однак повернення майна до свого юридичного власника при ньому не є обов'язковою умовою.

Лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашення якого здійснюється в розстрочку.

У лізинговій угоді беруть участь три сторони:

* постачальник, який є виробником об'єкта лізингу;

* лізингодавець, який оплачує об'єкт лізингу і здає його в лізинг;

* лізингоодержувач, той, хто отримує і використовує об'єкт лізингу.

Найпростіша схема лізингової операції передбачає:

* подачу заяви клієнтом, в якій зазначаються об'єкт лізингу, його характеристики, бажаний строк угоди тощо. Також надаються фінансові документи;

* аналіз документів і прийняття рішення щодо підписання договору про лізинг;

* передача об'єкта лізингу.

Лізингова послуга виникає таким чином: на прохання клієнта банк купує майно (обладнання, транспортні засоби, обчислювальну техніку та інше) і приймає на себе практично всі зобов'язання власника: відповідальність за зберігання майна, внесення страхових платежів, сплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було придбано майно, укладає з банком угоду про оренду, в якій визначаються, разом з іншими умовами, розмір та періодичність орендної плати. До складу лізингового платежу включаються амортизаційні відрахування, плата за ресурси, лізингова маржа, премія за ризикувач, той, хто отримує і використовує об'єкт лізингу.

Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв'язку з незначним періодом користуванням авансом дохід банку від позичкового процента менший, ніж від комісійних платежів.

Розглянуті операції можуть загалом вигідно доповнити стандартний набір кредитно-розрахункових операцій комерційних банків, що є важливою перевагою у конкурентній боротьбі за залучення нових клієнтів та утримання наявних. Ширший асортимент послуг створює надійнішу основу для ефективного функціонування банку.

Водночас слід відзначити, що необхідною умовою утримання стійких позицій на ринку банківських послуг є не лише впровадження у чинну практику банків нових видів операцій, а й постійне вдосконалення традиційних напрямків обслуговування клієнтури. Насамперед це стосується розрахункових та депозитно-позичкових операцій.

Проведення комплексу заходів щодо широкомасштабної автоматизації й комп'ютеризації банківської діяльності, запровадження передових технологій та ефективних систем зв'язку сприяють суттєвому прискоренню розрахунків і підвищенню якості обслуговування клієнтури.

Нині чинна в Україні система електронних міжбанківських платежів наближається до рівня відповідних систем розвинутих країн світу.

Перспективним напрямком розвитку ринку банківських послуг у цій сфері може стати розміщення електронних терміналів банків безпосередньо в офісах клієнтів та проведення розрахункових операцій через модемний зв'язок. Така форма взаємовідносин дає змогу значно економити витрати коштів і часу як клієнта, так і самого банку. Крім того, поширеним видом послуг у банківській практиці розвинутих країн є управління клієнтом своїм рахунком по телефону за допомогою узгодженого з банком паролю.

Зростання обсягів і подальше вдосконалення депозитних послуг може здійснюватися через автоматизацію вкладних операцій, пошук та запровадження нових форм взаємовигідного співробітництва банку з клієнтами. До таких форм можна віднести відкриття деяких нових видів депозитних рахунків, поширених у банківській практиці промислово розвинутих країн, наприклад:

- рахунки з управлінням коштами, на яких клієнтам надається можливість зберігати певний мінімум, необхідний для забезпечення поточних розрахунків, а всі суми понад цей мінімум автоматично вкладаються у різні види ліквідних доходних активів, що забезпечують вищий процент, ніж звичайні рахунки до запитання. У разі потреби в коштах для поточних операцій банком забезпечується зворотне перерахування;

- депозитні рахунки грошового ринку, що є, по суті, депозитами до запитання, рівень процентних ставок за якими регулярно (наприклад, щотижня) коригується відповідно до змін ринкової норми банківського процента або встановлюється згідно із середнім процентом за державними облігаціями. Ув'язування рівня процентних ставок за вкладами з доходністю державних цінних паперів може стати додатковим фактором довіри клієнтів до банку, спонукаючи їх розміщувати вільні ресурси на таких рахунках;

- рахунки «зв'язаних послуг», операції за якими передбачають надання цілого комплексу послуг, включаючи дозвіл на виписування чеків понад залишок на рахунку, надання сейфу, кредитної картки, скорочення процентів за деякими видами кредитів.

Останній із переліку зазначених рахунків тісно пов'язаний з удосконаленням банківської діяльності щодо надання кредитних послуг. Подібне вдосконалення може ґрунтуватися на застосуванні таких форм і методів організації кредитних відносин банку з позичальниками, як овердрафт, револьверне кредитування, кредитні картки.

Овердрафт у межах узгодженого ліміту дає змогу клієнтові виписувати чеки або платіжні доручення на суми, що перевищують залишок коштів на його поточному рахунку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер і дають змогу покрити витрати, які тимчасово перевищують надходження коштів на рахунок. Вигідність овердрафту полягає в можливості позичальника користуватися кредитом лише в тих сумах, які йому необхідні. При цьому процент за овердрафтом нараховується щоденно на суму кредиту, що є важливим фактором раціонального використання клієнтами своїх коштів.

Револьверний кредит надається банком клієнту повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше використаних частин кредиту. Зручність для клієнта цієї форми кредитування пов'язана з тим, що дає змогу позичальникам постійно мати у своєму розпорядженні певну суму, яка відновлюється після повернення здійснених виплат.

Операції з кредитними картками є ефективним методом надання споживчого кредиту фізичним особам, бо дають їм змогу швидко розрахуватися з торговельними організаціями за товари і послуги. При цьому банк бере на себе оплату витрат позичальника в рамках відкритої на його ім'я кредитної лінії.

Конкуренція у банківській галузі так загострилася, що постійний пошук і впровадження нових видів послуг стає для багатьох банків питанням не лише лідерства, але й виживання. Одна з інновацій полягає у створенні дебетової карточки, яка застосовується як при проведенні електронних комерційних операцій, так і у банкоматах. Поки що існуючі дебетові карточки не приймаються в якості електронного платежу, оскільки персональні комп'ютери при їх використанні не можуть забезпечити потрібної міри безпечності, як це можливо, наприклад, для кредитних чи оффлайнових дебетових карток, що емітуються банками - членами міжнародних асоціацій VISA i Master Card.

Операції з платіжними картками в Україні, за експертними оцінками складають 15-20% від загального обсягу грошових розрахунків. І це вважається досить непоганим показником, оскільки ринок платіжних карток у нас ще молодий, а клієнтська база недостатньо розвинута.

Помітно впливає на зацікавлений попит на карткові продукти в Україні рівень добробуту потенційних клієнтів. Ринок платіжних карток може оцінюватися з двох позицій: 1 - рівень купівельної спроможності низький, отже переважна більшість людей навряд чи їх придбає; 2 - платоспроможні громадяни надають перевагу платіжній картці швидше як засобу розрахунку. Отже, зважаючи на фінансові можливості співвітчизників, попит на карткові продукти умовно можна назвати задоволеним.

Розширення обсягу ринку платіжних карток в Україні багато в чому залежить від банків, що впроваджують цей вид послуг, від проведеної ними рекламної компанії. Більшість потенційних клієнтів недостатньо знає про перевагу безготівкових розрахунків. Тому необхідно вдатися до продуманої стратегії маркетингу.

Сьогодні все більшу популярність у сфері банківських послуг одержують технології без проводів. За сучасних умов у банківській практиці почали впроваджуватися нові технології в банківському обслуговуванні клієнтів - система дистанційного банківського обслуговування. Комерційні банки надають клієнтам такі послуги, як проведення банківських операцій вдома («home banking»), в офісі тощо, повсюди, де це зручно клієнту. На сьогодні виділяють чотири основних різновидності Віддаленого банкінгу:

1) телефонний банкінг, коли за допомогою телефону або «мобілки» можна виконати безліч банківських операцій;

2) відеобанкінг - це телеміст, який працює між клієнтами і банком, за допомогою спеціальних пристроїв, обладнаних телемоніторами, клієнт може поспілкуватися зі службовцем банку і здійснити необхідні операції;

3) Інтернет-банкінг - коли клієнти використовують цю систему для управління банківськими рахунками;

4) РС-баюсінг - коли доступ до рахунка банку здійснюється за допомогою персонального комп'ютера. В Україні ця система відома як «Банк-клієнт», яка дає можливість банку продавати, а клієнту отримувати максимальний спектр банківських послуг. У перспективі таке обслуговування клієнтів банками стане основною формою банківських послуг.

Розглянуті напрямки розвитку ринку банківських послуг можуть сприяти розширенню сфери діяльності комерційних банків в Україні, їх адаптації до нових умов ринку і зростаючих потреб клієнтури у повноцінному комплексі послуг, адекватному вимогам сучасного стану економіки.

Важливими тенденціями у розвитку ринку банківських послуг розвинених країн є інституціоналізація, глобалізація та сек'юритизація. Активно розвиваються інвестиційні та консультаційні банківські послуги. Європейські комерційні банки прискореними темпами освоюють Інтернет, прагнучи догнати лідерів та захопити максимально-можливу частку ринку. Банки прагнуть розвивати свої інформаційні технології, щоб іти в ногу з новими тенденціями в світовому банківському секторі.

Серед проектів електронної комерції особливе місце посідає Інтернет-банкінг. Україна має певні позитивні чинники для розвитку системи Інтернет-комерції - систему електронних міжбанківських переказів НБУ, системи біржових торгів, корпоративні платіжні системи (в т.ч. типу «банк-клієнт») ряду комерційних банків, досвід роботи з міжнародними платіжними системами VISA тощо.

Запровадження новітніх банківських технологій є запорукою сталого розвитку українського фінансового ринку, довіри населення до вітчизняних банків та широкого його залучення до розрахунків у безготівковій формі, і прискорення платежів і т. п.

Аналіз стану сучасного рівня залучення вітчизняних банків до інноваційної діяльності показав, що на сьогодні поступово збільшується кількість банків, які значну увагу приділяють інноваційним продуктам і технологіям. Однак цей процес має швидше стихійний характер, ніж системний.

В Україні банківськими інноваціями можуть вважатися:

1) новий для України зарубіжний банківський продукт;

2) новий український банківський продукт, який раніше не мав аналогів на вітчизняному ринку банківських послуг;

3) нові технології обслуговування клієнтів.

Дослідження світової практики з впровадження банківських інновацій підтверджує, що переважна кількість вітчизняних банків застосовує стратегію запозичення банківських інновацій, а не розроблення власних. Це пов'язано, у першу чергу, з тим, що банківські установи України порівняно з банками промислово розвинених країн мають відносно невеликий термін існування. Застосовуючи таку стратегію, вітчизняні банки страхують себе від ризиків, пов'язаних з веденням інноваційної діяльності. Крім того, такий підхід дозволяє їм значно скоротити витрати на розроблення та впровадження інновацій, обмежуючись при цьому лише витратами на проведення досліджень щодо адаптації новинки на внутрішньому ринку.

На сьогодні лідером з впровадження інновацій в Україні є ПриватБанк. Інноваційна політика ПриватБанку орієнтована на впровадження на українському ринку принципово нових, провідних банківських послуг, які надають клієнтам нові можливості управління своїми фінансами. Приватбанк першим в Україні запропонував своїм клієнтам послуги Інтернет-банкінгу «Приват24» та GSM-банкінгу, а також послуги з продажу через мережу своїх банкоматів та POS-терміналів електронних ваучерів провідних операторів мобільного зв'язку та IP-телефонії [1]. Крім того, остання інновація ПриватБанку, яка має назву «без монет» і являє собою систему електронної здачі, визнана міжнародним рейтингом Innovation in Banking Technology Awards 2010 кращою банківською інновацією 2010 року [6]. Окрім ПриватБанку, інновації на сьогодні активно впроваджують «ОТП Банк», «Укрсоцбанк», «Райффайзен Банк Аваль» та ін.

Досить великого поширення сьогодні набувають інновації у Private Banking. Елементи Private Banking вже впроваджує ряд українських банків, зокрема, ВАТ КБ «ПриватБанк», ВАТ «БГ Банк», ВАТ «ОТП Банк», ВАТ «Укрсоцбанк» та інші.

Традиційно під Private Banking розуміють відносини між банком та клієнтом, характерними відмінностями яких є персональний підхід до клієнта, комплексність послуг, що надаються, і висококласне обслуговування. Слід зазначити, що одні вітчизняні банки акцентують увагу більше на послугах з консультування, а інші - на додаткових послугах для VIP-клієнтів.

Номенклатура послуг для VIP-клієнтів на сьогодні є вражаючою. Ряд банків займається створенням банківських продуктів і послуг, спрямованих на задоволення персональних фінансових потреб VIP-клієнта. Зокрема, такий підхід впроваджено вАКБ СР «Укрсоцбанк». Даний підхід полягає в дослідженні господарської діяльності заможного клієнта та його стилю в аспекті виробничої та фінансової активності. Далі на основі отриманих результатів розробляється підхід до індивідуального обслуговування клієнта, спрямований на максимальне задоволення його потреб у банківських послугах.

Щодо надання нестандартних фінансових послуг VIP-клієнтам, слід відмітити такі: довірче управління активами клієнта та членів його родини, формування банками індивідуальних інвестиційних портфелів VIP-осіб і управління ними, забезпечення фінансового управління на підприємствах, якими володіють такі особи, податкове планування та розроблення індивідуальних фінансових схем для оптимізації грошових потоків і т.д.

Окрім надання фінансових послуг, сьогодні банки пропонують ряд інших послуг, зокрема, організацію відпочинку, туристичних і ділових поїздок, підбір шкіл для дітей за кордоном, тест-драйв автомобілів класу «люкс», арт-банкінг і т.д.

Отже, проведений аналіз показав, що запровадження інновацій стосується різних сфер діяльності банку, тому більшість інновацій неможливо віднести до конкретного виду. Так, наприклад, продуктові інновації часто супроводжуються маркетинговими та технологічними, а структурні - управлінськими тощо. [10]

2. Резервні фонди грошових білетів та монети НБУ, порядок їх створення та лімітування

Резервні фонди банкнот і монет НБУ в грошових сховищах Республіканського банку Криму, регіональних управлінь установ НБУ створюються з дозволу НБУ і використовуються для оновлення готівкової маси в обігу та забезпечення грошового обороту білетами і монетами різних номіналів.

Для одержання дозволу в Департамент готівкового грошового обігу НБУ надсилається клопотання з обґрунтуванням потреби у створенні резервних фондів і два примірники заповнених паспортів грошових сховищ для реєстрації. Департамент готівкового грошового обігу розглядає подані документи і перевіряє наявність усіх необхідних умов щодо забезпечення збереження цінностей і виконання операцій з ними відповідно до вимог та нормативних вказівок НБУ. У разі прийняття позитивного рішення щодо створення резервних фондів і реєстрації грошових сховищ один примірник паспорта з реєстраційним номером повертається прохачеві, а другий - зберігається в департаменті готівкового грошового обігу НБУ. При відмові в реєстрації сховища та створення резервних фондів департамент готівкового грошового обігу НБУ повідомляє прохача із зазначенням причин.

Розмір резервних фондів у вигляді лімітів окремо за банкнотами і монетами затверджується правлінням НБУ загалом. Департамент готівкового грошового обігу в межах загального ліміту резервних фондів встановлює ліміти резервних фондів банкнот і монет регіональному банкові Криму, регіональним управлінням установ НБУ, центральному сховищу і доводять їм ці ліміти одночасно з реєстрацією грошових сховищ. Залишки зношених грошових білетів, які є у резервних фондів установ НБУ, в установлений ліміт не зараховуються.

Департамент готівкового грошового обігу за клопотанням установ НБУ може переглядати ліміти грошових резервів з урахуванням фактичної місткості грошових сховищ, ситуації з готівковим обігом, що складається в регіоні, та інших факторів.

Керівники установ НБУ повинні своєчасно вживати заходів щодо поповнення резервних фондів до встановленого ліміту, вивезення надлишків резервних фондів і зношених грошових білетів, а також встановити контроль за наявністю у резервних фондах банкнот і монет усіх номіналів, необхідних для нормального функціонування грошового обігу.

Департамент готівкового грошового обігу може внести пропозиції правлінню НБУ про накладення дисциплінарних стягнень та відшкодувань на керівників установ НБУ в разі невиконання ними встановленого порядку здійснення операцій з резервного формування і порушення умов забезпечення їх схоронності.

Резервні фонди перебувають у виключному віданні НБУ і можуть використовуватися лише на підставі його письмових вказівок про випуск грошей в обіг або про видачу їх для відправки Республіканському банкові Криму, регіональним управлінням установ НБУ, центральному сховищу. Їх керівники є розпорядниками резервних фондів на основі наказу про призначення їх на посаду. За згодою правління НБУ вони можуть надати право розпорядження резервним фондом одному із своїх заступників. За гроші, які зберігаються в резервних фондах, безпосередню відповідальність несуть їх керівники та головні бухгалтери, будь-які передоручення обовґязків можливі лише за згодою і розпорядженням НБУ.

Підкріплення резервних фондів здійснюється в кожному окремому випадку за письмовим розпорядженням департаменту готівкового грошового обігу НБУ з центрального сховища при НБУ, або з грошових сховищ Республіканського банку Криму, регіональних управлінь, установ НБУ. Розпорядження про відправлення цінностей з резервних фондів повинні виконуватися не пізніше наступного робочого дня. Про проведену відправку цінностей в той же день надсилається повідомлення департаменту готівкового грошового обігу й тим установам НБУ, які отримують підкріплення. У повідомленні вказується номер виконаного розпорядження, місце призначення та сума відісланих цінностей з розбивкою за номіналом. Воно підписується керівником, головним бухгалтером і завідуючим касою операційного відділу і скріплюється печаткою.

При одержанні підкріплення резервних фондів із центрального сховища департамент готівкового грошового обігу НБУ надсилає відправнику письмове підтвердження. При одержанні банкнот та монет від інших установ НБУ одержувач надсилає відповідне підтвердження відправнику й одночасно повідомляє про це департамент готівкового грошового обігу.

Аналітичний облік ведеться за позабалансовими рахунками №9000, 9001, 9002, 9003 за індексами і номіналами за допомогою підсистеми автоматизованої обробки інформації «Емісійний день банку».

Для Республіканського банку Криму, регіональних управлінь, установ НБУ, центральних сховищ встановлюються ліміти оборотної каси в такому порядку:

1) правління НБУ затверджує ліміт на загальну суму в цілому для НБУ;

2) департамент готівкового грошового обігу в межах ліміту, затвердженого в цілому для НБУ, встановлює ліміти оборотних кас республіканському банку Криму, установам НБУ, центральному сховищу при НБУ;

3) голова правління Республіканського банку Криму, начальники регіональних управлінь НБУ в межах ліміту встановлюють ліміти оборотних кас для операційних відділів й установ Ексімбанку.

Про встановлену суму ліміту здійснюється напис на обкладинці книги обліку готівки й інших цінностей оборотної каси, який скріплюється підписами керівника, головного бухгалтера і завідуючого касою операційного відділу.

Департамент готівкового грошового обігу при встановленні ліміту оборотної каси повинен враховувати:

1) обсяг касових оборотів операційного відділу Республіканського банку Криму, регіональних управлінь, установ НБУ;

2) розмір встановленого ліміту резервних фондів;

3) потребу в забезпеченні своєчасного задоволення заявок установ банків на підкріплення операційних кас готівкою для своєчасних розрахунків із підприємствами, організаціями, установами;

4) загальну ситуацію з готівковим обігом, що складається в конкретному регіоні (області).

У разі змін зазначених вище факторів департамент готівкового грошового обігу може в межах загального ліміту перерозподіляти ліміти оборотних кас НБУ між Республіканським банком Криму, регіональними управліннями, установами НБУ.

Ліміт оборотних кас встановлюють на кінець операційного дня. Якщо фактичний залишок перевищує встановлений ліміт, то вся сума залишку в той самий день перераховується у резервні фонди. Про це негайно у встановленому порядку надсилається повідомлення (авізо) департаменту готівкового грошового обігу НБУ. При зарахуванні понадлімітних залишків з оборотної каси в резервні фонди оформляється одночасно видатковий касовий ордер і прибутковий позабалансовий ордер на оприбуткування цих грошей у резервні фонди.

Протягом 2010 року Національний банк України забезпечував безперебійне та своєчасне задоволення потреб готівкового обігу країни в банкнотах і монетах усіх номіналів. У звітному році в цілому по країні спостерігався випуск готівки в обіг на загальну суму 29.6 млрд. грн. (у 2009 році -3.0 млрд. грн.).

Видача готівки (банкнот і монет) для підкріплення операційних кас банків України порівняно з 2009 роком збільшився на 23.7 млрд. грн., або в 1.3 рази. Одночасно повернулося готівки від банків України до грошових сховищ територіальних управлінь на суму 88.9 млрд. грн., або на 2.1% менше, ніж за відповідний період минулого року.

Протягом 2010 року здійснювався щоденний моніторинг стану готівкового обігу, залишків банкнот і монет у запасах готівки територіальний управлінь, проводилося своєчасне та повне підкріплення готівкою. З резервних фондів Національного банку України протягом 2010 року було видано банкнот і монет у сумі понад 80.7 млрд. грн., що у 2.5 рази більше порівняно з 2009 роком (32.8 млрд. грн.) [11].

Висновки

Таким чином, враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що в процесі своєї діяльності банківські установи надають клієнтам безліч різноманітних банківських послуг.

Спостерігається дуже високий рівень конкуренції на ринку банківських послуг. В своєму прагненні привернути клієнтів до себе банки намагаються забезпечити найбільш високу привабливість своїх послуг. З цієї точки зору оцінка привабливості масової банківської послуги є актуальною

проблемою як для клієнтів, що активно працюють із банківськими структурами, так і для самих банків, яким необхідно оцінювати конкурентоспроможність своїх послуг на ринку.

Національному банку України як головному банку держави належить монопольне право на емісію грошей, випуск в обіг національних грошових знаків (банкнот та монет). Як центральний банк держави він здійснює грошово-кредитну політику і розпоряджається резервними фондами грошових білетів і монет. Резервні фонди перебувають у виключному віданні Національного банку України і можуть витрачатися лише на підставі його письмових вказівок про випуск грошей в обіг або про видачу їх для потреб Автономної Республіки Крим, територіальних управлінь, інших установ НБУ. Зрозуміло, що такі операції належать до виключної компетенції Національного банку.

Національний банк у повному обсязі безперебійно забезпечує потреби економіки та населення готівковими коштами. Децентралізація зберігання частини резервних фондів суттєво знизить ризики в забезпеченні потреб у готівці в разі виникнення непередбачуваних обставин.

Список літератури

1. Банківські операції: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. І. Шевченко. - К.: КНЕУ, 2003. - 276 с.

2. Банківські операції [Текст]: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закл. / В.І. Капран, М.С. Кривченко, О.К. Коваленко та ін. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 206 с. - Бібліогр.: с. 205-206.

3. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. Р. І. Тиркала. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001.

4. Васильченко З. Методологічні аспекти дослідження банківських установ, як фінансових посередників ? З. Васильченко ?? Банківська справа. - 2008. - №4. - С. 11-23.

5. Гроші та кредит: підручник. ? 4-те вид., перероб., і доп. / М.І. Савлук, А.М. Мороз, І.М. Лазепко та ін.; за заг. ред. проф. М.І. Савлука. ? К.: КНЕУ, 2006. ? 744 с.

6. Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. - К.: Поліграфкнига, 2000 -512 с.

7. Дзюблюк О.В. До питання про суть комерційного банку і специфіку банківського продукту // Вісник НБУ. - 1999. - №4 - С. 60 - 62.

8. Зублюк О.Д. Ринок банківських послуг теоретичні аспекти організації і стратегічного розвитку в Україні ?? О.Д. Зублюк ?? Банківська справа. - 2006. - №5?6. - С. 23-25.

9. Лютий І.О. Теоретичне обґрунтування стратегії розвитку банківської системи України // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. тез доповідей VIIІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (10-11 листопада 2005 р.). - Суми: УАБС НБУ, 2005. - C.10-11.

10. Маркетинг і менеджмент інновацій, 2011, №1 С.М. Козьменко, Т.А. Васильєва, С.В. Лєонов. Маркетинг банківських інновацій с. 13-28

11. Національний банк України. Річний звіт 2010 року. Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/

12. Перепечай Н.М. Маркетинг банківських послуг. Автореф. дис. канд. ек. наук. Харків, 2003.-С. 6

13. Савченко Т. Теоретичні аспекти ринку банківських послуг України ? Т. Савченко ?? Економіка України. - 2007. - №8. - С. 27-32.

14. Тігіпко С.Л. Напрями розвитку банківської системи України: проблеми вибору і впровадження // Вісник Національного банку України. - 2004. - №6. - C. 5-7.

15. Тігіпко С.Л. Стратегічні завдання розвитку банківської системи України в умовах глобалізації світової економіки // Вісник Української академії банківської справи. - 2003. - №2. - C. 3-8.

16. Центральний банк та грошово-кредитна політика: підручник / А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна, М.І. Савлук та ін.; за ред. А.М. Мороза, М.Ф. Пуховкіної. ? К.: КНЕУ, 2005. ? 556 с.

17. Шейко О.П. Аналіз сучасного стану та перспектив розвитку національної банківської системи // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9. - Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2004.-C.301-305.

банківський автоматизація послуга технологія

Размещено на Allbest.ru