Бухгалтерський облік в банках

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ

ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА КОНАШЕВИЧА-САГАЙДАЧНОГО

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТРАНСПОРТУ

КАФЕДРА ОБЛІКУ І АУДИТУ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Облік в банках ”

студентки 4-го курсу, групи №1

заочної форми навчання

факультету “Економіка транспорту”

спеціальності “Облік і аудит”

Матвієнко Юлії Русланівни

Номер залікової книжки: 120031

Зміст:

1. Вступ

2. Становлення та розвиток міжнародних стандартів бухгалтерського обліку

3. Особливості розрахунків в електронних системах типу «клієнт--банк»

4. Облік кредитів під заставу векселів

5. Задача 1,2

6. Висновок

7. Список використаної літератури

1. Вступ

Бухгалтерський облік банку можна визначити як систему реєстрування та підбиття підсумків операцій, виконуваних у банківському бізнесі, з дальшим аналізом та перевіркою результатів і складанням відповідних звітів.

Бухгалтерський облік є інформаційною системою, що надає фінансову інформацію про банк як суб'єкт господарської діяльності.

Бухгалтерський облік є процесом визначення, вимірювання та передавання інформації економічного характеру.

Бухгалтерські дані відіграють істотну роль, коли йдеться про функціонування в конкурентному середовищі за умов обмежених ресурсів.

Система обліку -- це сукупність процедур, що мають на меті фіксувати всі операції банку, а саме:

визначати зміст здійснених операцій і докладно записувати їх;

описувати операції в часовому вираженні;

підбивати підсумки виконаних операцій згідно з принципами міжнародних стандартів обліку.

На сучасному етапі розвитку банківської системи України постає завдання створення системи внутрішнього контролю банку, яка б охоплювала політику та процедури кожної банківської установи, сприяючи її успішній діяльності.

Зауважимо, що бухгалтерський облік є важливим елементом структури внутрішнього контролю. Так, на управлінські рішення істотно впливає бухгалтерська інформація щодо готівки, стану розрахунків, цінних паперів, які є у власності банку, депозитних операцій, валютних коштів, кредитних ресурсів та кредитного портфеля.

Бухгалтерська інформація базується на документах, які дають змогу простежити рух активів від моменту отримання таких до списання чи реалізації. Те саме стосується й пасивів -- від виникнення зобов'язань до їх погашення. Адже банк не може успішно функціонувати в конкурентному середовищі без відповідної системи щоденного обліку всіх своїх операцій і зобов'язань. Лише за такої умови керівництво цієї установи постійно простежує всі аспекти її діяльності, а отже, і ризики, на які вона наражається.

2.Становлення та розвиток міжнародних стандартів бухгалтерського обліку

Процес історичного розвитку системи обліку був тривалий і характеризувався окремими етапами, які рано чи пізно проходили всі країни світу, перш ніж принцип подвійного запису став основоположним у методології обліку.

Бухгалтерський облік з подвійним проведенням було запроваджено на початку ХІХ століття в Італії, звідки він поширився на всю Європу. Експансія Британської імперії в Північній Америці та Індії сприяла перенесенню розглядуваної версії бухгалтерського обліку. Голландські особливості обліку було експортовано до Індонезії та Південної Африки. Французький вплив відчутно позначився у країнах Африки, німецький -- у Японії, Швеції та царській Росії.

Отже, особливості національних систем бухгалтерського обліку розвинених країн того часу швидко проникали до країн -- торговельних партнерів на всій Земній кулі:

Італія - уся Європа;

Англія - Америка, Індія, Африка;

Франція - Африка, Полінезія;

Нідерланди - Індонезія, Південна Африка;

Німеччина - Швеція, Японія.

Перетворення бухгалтерського обліку з виду заняття на професію розпочалося наприкінці ХІХ століття в Англії заснуванням 1880 року Інституту атестованих бухгалтерів Англії та Уельсу. Зазначений процес істотно активізувався в 1887 році, коли запрацював Американський Інститут атестованих бухгалтерів.

Подальшій професіоналізації бухгалтерського обліку сприяли такі чинники:

- розробка загальної бази знань;

- включення цієї бази до навчальних планів університетів;

- вироблення вимог, необхідних для присвоєння кваліфікації «бухгалтер» при складанні кваліфікаційних іспитів.

Господарська діяльність підприємств здійснювалася тоді без відокремлення управління від власності, а отже, бухгалтерський облік працював згідно з теорією права власності, яку можна подати так:

Активи - Зобов'язання = Капітал Власника

Ця теорія грунтувалася на тому, що власник має право безпосередньої власності на активи і безпосередньо відповідає щодо зобов'язань. Такий підхід зумовив:

- потребу незалежної перевірки фінансової інформації;

- акцентування результатів господарської діяльності як гаранта полегшення зобов'язань, тобто увагу зосередили на показниках ліквідності та платоспроможності;

- розробку принципу витрат (собівартості), згідно з яким активи мають обліковуватися за ціною придбання.

Такий історичний шлях привів до створення об'єднань незалежних громадських бухгалтерів, які виконували замовлення щодо незалежних перевірок об'єктивності фінансової інформації.

Уже на початку ХХ століття масовою стає корпоративна форма власності, оскільки малі підприємства поступово укрупнюються, що дає змогу активніше працювати в конкурентному середовищі. Корпоративна форма власності характеризується обмеженою відповідальністю акціонерів та засновників, можливістю передавання акцій. Ці зрушення супроводжуються значним впливом на організацію бухгалтерського обліку.

У 1844 році в Англії набув чинності Закон про акціонерні товариства, який вимагав повної і правдивої інформації в балансовому звіті, необхідної для акціонерів.

Закон про німецькі компанії від 1884 року вимагав від компаній оголошувати свої прибутки та подавати балансовий звіт, в якому активи оцінюються за собівартістю чи за нижчою ціною (собівартість або ринкова ціна).

В Англії Закон про компанії від 1900 року вимагав повного розкриття інформації, поданої у фінансовій звітності.

Розвиток холдингових компаній (корпорацій, що володіють акціями інших компаній) у США в 90-ті роки XIX століття зумовив потребу запровадження консолідованих балансових звітів.

У 1900 році було впроваджено вимогу Нью-Йоркської фондової біржі про те, що всі компанії, внесені до списку біржових торгів, зобов'язані публікувати баланс та звіт про прибутки і збитки з докладним розкриттям всієї інформації.

Промислова революція на початку XX століття сприяла активному розвитку великих корпорацій, що мали розгалужену структуру відділень та філій. Щоб обслуговувати потік численних клієнтів створювалися національні та міжнаціональні бухгалтерські фірми.

Виникли й укорінилися нові об'єкти бухгалтерського обліку: фінансові інвестиції, капітальні вкладення.

Значного поширення набуває такий елемент методу бухгалтерського обліку як калькуляція:

- виокремлюються в собівартості продукції виробничі витрати (матеріальні, трудові, накладні), а також невиробничі, що списуються за рахунок доходу, отриманого за період;

- запроваджується нова бухгалтерська операція з нарахуванням зносу операційних активів (активної частини основних фондів).

Зрозуміло, що великі корпорації потребували значних сум капіталу, а це спричинилося до розмежування власності та управління (менеджменту) і появи різних типів акціонерів. Відбулися фундаментальні зміни в теорії бухгалтерського обліку: теорія права власності поступово трансформувалася в теорію установи.

Отже, за теорією установи, корпорація є господарюючим суб'єктом, в якого капітал власників виокремлюється.

За теорією установи, бухгалтерське рівняння подається у вигляді

Актив = Пасиву.

Активи вважаються нагромадженими правами установи, а капітал вимагає права на ці активи, проте включає як суми кредиторської заборгованості, так і суми акціонерів.

Надалі потреба у великих сумах капіталу зумовила створення активних ринків, де боргові цінні папери та цінні папери капіталу могли б швидко продаватися та купуватися.

За цих умов:

- публічна фінансова звітність набуває особливої ваги при відпрацюванні інвестиційних рішень;

- переносяться акценти з балансового звіту на звіт про прибутки і збитки, який дає корисну інформацію при визначенні доходу на інвестиції;

- постає необхідність уніфікувати, зробити однорідними положення бухгалтерського обліку, аби мати змогу порівнювати й аналізувати стан капіталу за окремі періоди, а також порівнювати капітал різних суб'єктів господарської діяльності.

І нарешті, вкрай необхідним стає розрізнення основних компонентів капіталу акціонерів, а саме:

- капіталу, що внесений власниками за свої акції;

- прибутку, який залишається в розпорядженні корпорації.

Іншими словами, постала потреба при розподілі коштів корпорації між акціонерами чітко визначити, як сплачуються дивіденди: за рахунок розподілу прибутку чи за рахунок попереднього внеску капіталу акціонерів до корпорації.

Отже, вимогою часу стало створення нормативних органів, які регулювали б порядок і встановлювали загальні правила ведення обліку.

Першою такою установою стала Міжштатна Комерційна Комісія у США з питань регулювання бухгалтерського обліку у залізничних компаніях. Результатами її діяльності було:

- розмежування у рахунках капіталу;

- визначення порядку і методики обліку зносу;

- підвищення вимог щодо розкриття фінансової інформації.

У царській Росії бухгалтерській облік до 1917 року розвивався за аналогією до країн Європи та США і, звичайно, базувався також на принципах подвійного запису.

Проведений історичний екскурс дає підстави вважати, що впродовж років у методології і організації бухгалтерського обліку визначалися певні загальні принципи і правила, характерні для країн світового співтовариства.

Істотні доповнення до цих правил було внесено в період так званого «обвалу фондового ринку». Зокрема, на 1929 рік припало дуже різке скорочення ринкової ціни акцій більшості компаній, які котирувалися на біржі.

Обвал фондового ринку викрив той факт, що більшість компаній фактично мала фінансовий стан набагато гірший, ніж це випливало із показників їхньої фінансової звітності. Саме це підвело американський уряд до створення Комісії із цінних паперів та бірж, яку наділили широкими повноваженнями щодо регулювання фінансового обліку та опрацювання методики складання звітності корпорацій, акції яких продаються на біржі.

З початку створення ця комісія сприяла встановленню стандартів ведення бухгалтерського обліку. Правила, визначені спеціалістами (професійними бухгалтерами), були обов'язковими до застосування в обліковій політиці всіх компаній -- учасників торгів на біржі.

Із часом окремі правила змінювалися, інші доповнювалися. Але у практику бухгалтерського обліку глибоко вкорінився обліковий термін: міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

Сьогодні у всіх країнах проблеми методології обліку, як правило, одні й ті самі. Найактуальнішим є питання впливу держави на формування облікової політики суб'єктів господарської діяльності взагалі та банків зокрема. За довгий період державного опікування банками, особливо у республіках Радянського Союзу та інших країнах із соціалістичним ладом правила ведення бухгалтерського обліку не допускали відхилень від положень багатьох інструктивно-нормативних документів.

У країнах Західної Європи та США намітилася тенденція переходу від повного регулювання державними органами всіх питань бухгалтерського обліку до встановлення лише загальних правил, загальних принципів. У межах цих правил банк може моделювати варіанти стосовно своїх конкретних умов.

Водночас обсяг інформації, що її містить бухгалтерська звітність, зростає з року в рік. За цих умов вкрай необхідно підвести, так би мовити, загальний знаменник під формування обліково-фінансової інформації, яка виноситься для зовнішніх користувачів. На сьогодні у країнах Заходу роль держави в питаннях регулювання бухгалтерського обліку досить висока. Наприклад, загальноприйнятого державного Плану рахунків нині немає лише у США, де Рада зі стандартів фінансового обліку є недержавною приватною організацією. Стандарти, затверджені Радою, є конкретнішими за міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

Для тих корпорацій, чиї акції обертаються на ринку, додержання стандартів, визначених Радою, є обов'язковою вимогою Комісії у справах бірж та цінних паперів.

Цікавим буде короткий огляд регулювання бухгалтерського обліку в Західній Європі.

Бухгалтерський облік, скажімо, у Великобританії характеризується такими рисами:

- господарська діяльність компаній регулюється Актом про компанії;

- у 1990 році згідно з Актом про компанії повноваження щодо встановлення стандартів було передано Комітету зі стандартів бухгалтерського обліку, який працює у спосіб, аналогічний Раді зі стандартів фінансового обліку у США;

- визначені Комітетом правила обліку мають узагальнюючий характер, а отже, є доволі гнучкими в застосуванні;

- рішення професійних асоціацій бухгалтерів вважаються рекомендаціями;

- Комітет зі стандартів видає Заяви про загальну практику бухгалтерського обліку та Заяви про рекомендовану практику, які на відміну від застосовуваних у США мають характер рекомендацій, а не обов'язкових стандартів.

У Франції бухгалтерське законодавство здійснюється Національною Радою з бухгалтерії (НРБ), що створена в 1957 році. Це громадська організація, яка хоч і працює в тісній взаємодії з міністерством економіки, фінансів і бюджетів, діє достатньо незалежно. Франція дуже прихильна до національного уніфікованого бухгалтерського обліку. Загальний План ведення бухгалтерії з 1983 року є обов'язковий до застосування всіма компаніями.

План включає загальні принципи, термінологію, правила оцінювання, правила визначення прибутків і збитків, зведені бухгалтерські документи для груп компаній, порядок ведення бухгалтерських документів, щорічні бухгалтерські документи, розрахунок собівартості.

Німеччина має такі характерні риси організації бухгалтерського обліку:

- він, в основному, базується на податковому законодавстві;

- не існує професійної організації бухгалтерів, як у США та Великобританії;

- відмінності бухгалтерської практики пов'язані з розмірами підприємства;

- усі німецькі підприємства класифікуються як малі, середні та великі, кожна група має свої правила обліку;

- розподіл податку між періодами обліковується з використанням методу зобов'язань.

Розуміючи необхідність відпрацювання єдиної міжнародної методології і принципів бухгалтерського обліку, у 1972 році 9 країн заснували Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Сьогодні 70 країн світу входять до цього Комітету. Ним прийнято 33 бухгалтерські стандарти. Стандарти не є обов'язковими для виконання, а мають характер рекомендацій. За цих умов стандарти беруться за основу або приймаються повністю при постановці обліку у країнах, котрі входять до Комітету. Саме тому облікові системи зарубіжних країн мають істотні відмінності щодо моделі балансу, рахунків результатів, правил організації бухгалтерського обліку.

На розвиток системи бухгалтерського обліку в кожній конкретній країні впливають такі чинники:

- діяльність провідних теоретиків і професійних організацій;

- загальна економічна ситуація в країні;

- податкова політика;

- національні особливості;

- користувачі та цілі, які вони ставлять перед собою;

- юридичне середовище;

- мова;

- вплив інших країн.

У фінансовому світі запроваджено три моделі балансу. Перша переважає у країнах, які використовують англо-саксонську систему бухгалтерського обліку. Статті активу балансу за цією моделлю класифікуються за принципом ліквідності. Активи розміщені в порядку зниження ліквідності, а пасиви -- за ступенем поверненості боргових зобов'язань.

За другою моделлю, що поширена у Франції, статті балансу (особливо пасиви) класифікують за принципом володіння або права власності. Наприклад, пасив балансу поділяють на дві великі групи: власний капітал і запозичені кошти.

За третьою моделлю чітко відстежується зв'язок між статтями активу та пасиву. Зауважимо, що така модель застосовувалася в обліковій практиці господарюючих об'єктів у країнах колишнього Радянського Союзу. Статті балансу відображали цільову спрямованість використання ресурсів, що виділялися за планом. У Франції цей тип балансу за останні роки знаходить широку підтримку, його ще називають функціональним балансом. Баланс, актив якого побудовано за типом функціонального, а пасив -- за принципом прав власності, офіційно узаконено.

Для розуміння сучасного стану бухгалтерського обліку в Україні варто (хоча б побіжно) розглянути ситуацію в історичному ракурсі. Українська облікова система розвивалась так само, як і у країнах Західної Європи, за принципом подвійного запису. Великі відхилення намітилися в період переходу до централізованої планової економіки, у рамках якої бухгалтерський облік як функція управління перетворився на інструмент, за допомогою якого намагалися стабілізувати народне господарство країни.

Для Східної та Центральної України цей період почався з 1917, для Західної -- з 1939 року і тривав до 1985 року. Відтинок часу між 1985-м до середини 90-х років характеризувався як період незначних змін у системі бухгалтерського обліку. У науковій літературі дедалі частіше наголошувалося на необхідності поступового переходу до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Активний розвиток малого підприємництва, поява широкої мережі комерційних банків поставили зазначену проблему на порядок денний. Ще донедавна Державний банк колишнього Радянського Союзу практично повністю регламентував обліковий цикл банківських установ. Правила ведення бухгалтерського обліку і звітності в установах банків СРСР (від 30 вересня 1987 року № 7) регламентували кожний крок здійснення господарських операцій і відображення їх змісту на рахунках бухгалтерського обліку.

3. Особливості розрахунків в електронних системах типу «клієнт--банк»

бухгалтерський облік кредит банк капітал

В операціях українських банків все частіше застосовуються новітні банківські технології. На сьогоднішній день клієнтів банків вже не дивують електронні картки, банкомати і т.д.

Особливе місце в розвитку електронних банківських технологій посідає система “клієнт-банк”. Швидко увірвавшись до світової банківської системи, дана технологія з'являється на українському ринку на початку 90-х років і по цей день залишається найпоширенішою системою віддаленого доступу клієнтів до своїх банківських рахунків.

Система “клієнт-банк” безперечно увійшла до банківських технологій на рівні програми операційного дня банку, електронної пошти НБУ та інших комп'ютерних програм без яких неможливо уявити сучасний комерційний банк.

Слідуючи розвитку банківських технологій високорозвинутих країн Західної Європи, США та Азіатського регіону, Україна долає перепони недостатності капіталу для розвитку високих технологій і долає прірву між українським банківським ринком та банківським ринком вищеперечислених країн за рівнем послуг, що надаються клієнтам, зокрема й рівнем системи “клієнт-банк”.

Систему "Клієнт-Банк" не можна назвати новинкою - цю послугу банки надають уже протягом 6-7 років. За оцінками самих банкірів, за цей час на систему перейшло близько 20% клієнтів. Потенційних користувачів умовно поділяють на дві категорії. Перша - регіональні підприємства, які не мають змоги постійно їздити до банку, хоча б тому, що вони віддалені від нього. Друга - підприємства, які розташовані у великих містах, але здійснюють дуже багато оперативних платежів.

"Клієнт-Банк" дає можливість не лише вчасно проводити платежі, а й подеколи заощаджувати. Адже у вітчизняних банків різна цінова політика (див. "Що кажуть банкіри про систему "Клієнт-Банк"). Деякі не беруть плату за встановлення програмного забезпечення, інші при переході клієнта на систему "Клієнт-Банк" звільняють його від плати за обслуговування.

Немає одностайного підходу і до власне програмного забезпечення. При тому, що все-таки переважна більшість вітчизняних банків купує програмне забезпечення "Клієнт-Банку" в розробників, деякі самі розробляють свої системи.

До речі, саме ці банки вже сьогодні намагаються розширити сервіс для клієнтів. Створюється Інтернет-банкінг. Ця послуга дозволить бухгалтерам здійснювати платежі без встановлення окремого каналу зв'язку з банком і без плати за його обслуговування.

Що являє собою система "Клієнт-Банк"

Система "Клієнт-Банк" належить до систем віддаленого банківського обслуговування (ВБО). Крім неї, сюди входять Інтернет-банкінг та телебанк.

"Клієнт-Банк" є програмно-технічним комплексом, який дозволяє підприємству керувати своїм рахунком з комп'ютера, встановленого в офісі підприємства. Банки розробляють програми "Клієнт-Банк" самостійно, або купують уже готову програму в організації, що володіє правами на неї, і пристосовують до власної автоматизованої банківської системи (надалі - АБС), або отримують програму при купівлі АБС.

Оскільки зв'язок між комп'ютером клієнта і комп'ютерною мережею банку здійснюється за допомогою телефонних ліній загального користування, система "Клієнт-Банк" повинна відповідати вимогам НБУ щодо захисту електронних банківських розрахунків. Кожний програмний комплекс "Клієнт-Банк" проходить в НБУ перевірку на відповідність вимогам безпеки передачі інформації та іншим технічним вимогам, при успішному результаті якої розробник отримує сертифікат відповідності. Це потрібно для того, щоб запобігти несанкціонованому доступу до рахунка клієнта третіх осіб або доступу клієнта до інших банківських рахунків, крім тих, які зазначені в договорі на обслуговування.

Функції "Клієнт-Банку"

Основною функцією "Клієнт-Банку" є надання можливості підприємству проводити платежі зі свого поточного рахунка в банку, не відвідуючи банку, з офісу підприємства.

Крім того, "Клієнт-Банк" дозволяє:

- здійснювати моніторинг коштів на поточному рахунку. Тобто уповноважений працівник підприємства (як правило, це особи, наділені правом першого та другого підпису на платіжних документах) може, не відвідуючи банку, контролювати рух коштів на поточному рахунку, з'ясовувати особу платника та призначення платежу. Завдяки цьому можна, приміром, оперативно відвантажувати продукцію споживачам за фактом її оплати;

- отримувати виписки з поточного рахунка;

- отримувати від банку щоденні офіційні курси іноземних валют, які використовуються при бухобліку операцій;

- вести довідник своїх контрагентів за платежами та довідник призначення платежу. Ці довідники дозволяють значно швидше формувати платіжні документи, оскільки відпадає потреба заново заносити інформацію до кожного документа - готовий шаблон переноситься до платіжного документа з довідників;

- отримувати від обслуговуючого банку повідомлення про нові банківські послуги, поточні відсоткові ставки за кредитами та депозитами, іншу інформацію, яку банк вважає за потрібне оперативно доводити до клієнтів. Можливе і звернення клієнта до обслуговуючого банку. Ця функція дозволяє підприємству і банку оперативно обмінюватися інформацією.

4.Облік кредитів під заставу векселів

Надання кредитів під заставу векселів здійснюється з урахуванням загальних принципів банківського кредитування. Особливістю цього виду кредитування є порядок надання, зберігання та реалізації застави (векселів). Як правило, у заставу беруть векселі, строк платежів за якими перевищує термін дії кредитної угоди. Нагадаємо, що векселі подаються пред'явником у заставу разом із реєстром векселів, складеним щонайменше у двох примірниках (додаток 31). Приймаючи реєстр, банк перевіряє відповідність даних пред'явника і реквізитів векселів. За умови, що векселі прийнято банком до розгляду, пред'явнику видається розписка про одержання векселів та зазначається орієнтовний термін кредитування. Далі векселі проходять юридичну та фінансову експертизу, за висновками якої приймається остаточне рішення щодо кредитування під заставу векселів, яке доводиться до відома позичальника. Визначається оцінна вартість кожного заставленого векселя і сума кредиту, що надається, а з позичальником укладається договір застави.

Вексель може бути переданий у заставу способом:

1) здійснення заставного індосаменту і передавання векселя заставодержателю;

2) здійснення іменного індосаменту на користь заставодержателя чи бланкового індосаменту та передавання векселя на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса чи банку;

3) здійснення іменного чи бланкового індосаменту і передавання векселя заставодержателю;

4) простого передавання векселя на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса чи банку без учинення на користь заставодержателя будь-якого індосаменту;

5) простого передавання векселя на зберігання заставодержателю без учинення на його користь будь-якого індосаменту.

Місце зберігання заставлених векселів визначається в договорі застави відповідно до вимог чинного законодавства.

Договір надання кредиту під заставу векселів може містити положення, що стосуються специфіки застави, зокрема:

застереження права банку в разі потреби повертати на погашення боргу суми, що надходять в оплату прийнятих у заставу векселів;

застереження права банку дозволяти чи не дозволяти позичальнику з його ініціативи замінювати одні векселі (до настання строку їх оплати) іншими.

У разі належного виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту банк може повертати векселі, передані в заставу, пропорційно сумі погашеної заборгованості з урахуванням поточної оцінної вартості векселів, а також погодити з позичальником право перезастави та інкасування заставлених векселів.

У разі одержання банком платежу за векселем до настання строку погашення кредитної заборгованості банк може зарахувати суму платежу як виконання позичальником його зобов'язань, якщо це передбачено угодою сторін. Різниця між сумою платежу за векселем і заборгованістю позичальника, якщо така виявиться, підлягає поверненню.

Подання банком заставлених векселів до стягнення може бути здійснене через:

1) пред'явлення векселя до платежу зобов'язаній особі, якщо вексель одержано із заставним або передавальним індосаментом;

2) продажу, якщо вексель одержано із передавальним індосаментом.

Банки можуть надавати надійним клієнтам також спеціальні кредити до запитання (онкольні кредити) під заставу векселів.

Надання кредитів під заставу векселів в обліку супроводжується такими бухгалтерськими проведеннями:

отримання векселя в заставу як забезпечення наданого кредиту:

Д-т рахунка 9900 «Контррахунок»

К-т рахунка 9501 «Застава, за якої предмет застави передається на зберігання заставодержателю»;

повернення заставлених кредитів і списання їх вартості з позабалансових рахунків за умови погашення кредиту:

Д-т рахунка 9501 «Застава, за якої предмет застави передається на зберігання заставодержателю»

К-т рахунка 9000 «Контррахунок»;

одержання коштів від реалізації (погашення або продажу) векселів внаслідок подання заставних векселів до стягнення за непогашення кредиту в строк:

Д-т рахунка 1200 «Кореспондентський рахунок у НБУ»

К-т рахунка 3739 «Транзитний рахунок за іншими розрахунками»;

погашення заборгованості за кредитом, нарахованими процентами, пенею, штрафами:

Д-т рахунка 3739 «Транзитний рахунок за іншими розрахунками»

К-т рахунків заборгованості за кредитом, нарахованих доходів тощо;

перехід векселя у власність банку за умовами договору про заставу:

на номінальну суму векселів:

Д-т рахунків 3113 (3114), 3213 (3214); «Боргові цінні папери, випущені фінансовими небанківськими установами (нефінансовими підприємствами) в портфелі банку на продаж (на інвестиції)»;

на суму премії:

Д-т рахунків 3117 (3217) «Неамортизована премія за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж (на інвестиції)»;

на суму дисконту:

К-т рахунків 3116 (3216) «Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж (на інвестиції)»;

на суму заборгованості за кредитом:

К-т рахунків кредитної заборгованості, рахунків нарахованих доходів.

Банк також може отримувати кредити під заставу векселів. На суму, зазначену у договорі застави, здійснюється проведення:

Д-т рахунка 9510 «Надана застава»

К-т рахунка 9900 «Контррахунок».

Векселі, передані у заставу, обліковуються на окремому аналітичному рахунку.

За повернення векселів через погашення банківського кредиту виконується зворотне бухгалтерське проведення.

5. Задача 4

1 травня банк купує в хімічного комбінату рахунки-фактури на суму 100000 грн. За ціною 97000 грн. Згідно з угодою 5 травня банк сплачує аванс хімічному комбінату у розмірі 80% купівельної ціни дебіторської заборгованості. Усі рахунки-фактури виписано на 1 равня. З них 40000 грн. Мають бути виплачені протягом 10 днів, а інші 60000 - протягом 30 днів. За узгодженням з кліентом датою розрахунків буде 27 травня. Скласти проведення за даною операцією.

Рішення:

За узгодженням з клієнтом дата розрахунків встановлюється на 27 травня.

1 травня банк обліковує позабалансом рахунки-фактури, які отримані від хімічного комбінату:

Д-т 9800 Розрахункові документи за факторин- говими операціями 100000 грн.

К-т 9910 Контррахунок 100000 грн.

Одночасно банк відображає виникнення позабалансом зобов'язань з кредитування:

Д-т 9129 Інші зобов'язання з кредитування, які надані клієнтам 97000 грн.

К-т 9900 Контррахунок 97000 грн.

5 травня банк здійснює аванс у розмірі 80 % купівельної ціни дебіторської заборгованості:

Д-т 2030 Рахунки суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями 77600 грн.

К-т 2600 Поточний рахунок клієнта, кореспон- дентський рахунок 77600 грн.

І водночас позабалансом:

Д-т 9900 Контррахунок 77600 грн.

К-т 9129 Інші зобов'язання з кредитування, які надані клієнтам 77600 грн.

10 травня дебітор вчасно сплачує відповідну частку дебіторської заборгованості:

Д-т Поточний рахунок дебітора, кореспондентський рахунок 40000 грн.

К-т 2030 Рахунки суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями 40000 грн.

27 травня, на дату розрахунків, згідно з угодою банк здійснює заключні розрахунки з клієнтом, тобто перераховує на його рахунок 20 %, що залишились:

Д-т 2030 Рахунки суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями 19400 грн.

К-т Поточний рахунок клієнта, кореспондентський рахунок 19400 грн.

Та одночасно позабалансом:

Д-т 9900 Контррахунок 19400 грн.

К-т 9129 Інші зобов'язання з кредитування, які надані клієнтам 19400 грн.

30 травня у разі своєчасної оплати дебітором своєї заборгованості банк здійснює бухгалтерське проведення:

Д-т Поточний рахунок дебітора (кореспондентський рахунок банку) 60000 грн.

К-т 2030 Рахунки суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями 60000 грн.

Якщо дебітор своєчасно не сплачує за своєю заборгованістю, банк переносить відповідну суму на рахунок простроченої заборгованості за факторингом:

Д-т 2037 Прострочена заборгованість суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями 60000 грн.

К-т 2030 Рахунки суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями 60000 грн.

У разі укладання факторингової угоди з умовами регресу, при своєчасній несплаті дебітором заборгованості, банк повертає клієнтові несплачені платіжні документи і вимагає відшкодування коштів, які були надані банком згідно з умовами факторингової угоди. При цьому здійснюються такі бухгалтерські проведення:

Д-т 9910

К-т 9800 Розрахункові документи за факторинговими операціями.

Задача 14

1 березня 2000р. Банк придбав 12-ти процентний облігації за 2200 грн., номінал яких 2000 грн. Під час прижбання банк-інвестор сплатив банку продавцю належну суму процентів від дня випуску до дня купівлі ( з 01.01.2000 р. По 01.03.2000 р.) - 40 грн. ( за 60 днів). Скласти проведення за даними операціями

Рішення:

Д-т рахунка 3212 «Боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на інвестиції» 2000 грн.

Д-т рахунка 3217 «Неамортизована премія за борговими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції» 200 грн.

Д-т рахунка 3218 «Нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції» 40 грн.

К-т рахунка 1200 «Кореспондентський рахунок в НБУ» 2240 грн.

Перша дата отримання процентів -- 1 липня. За період (щомісячно) з 01.03 по 01.07 (120 днів) банк проводив нарахування процентів -- всього 80 грн., тобто за один місяць -- 20 грн.

В обліку операція з нарахування процентів відображувалась записом:

Д-т рахунка 3218 «Нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції» 20 грн.

К-т рахунка 6053 «Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції» 20 грн.

1 липня банк-емітент виплатив проценти:

Д-т рахунка 1200 «Кореспондентський рахунок в НБУ» 120 грн.

К-т рахунка 3218 «Нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції» 120 грн..

Отже, 40 грн. було компенсовано як суму, сплачену банком-інвестором під час купівлі облігацій.

6. Висновок

Для узагальнення інформації, що стосується наявності і руху коштів (у національній та іноземній валюті в касах, на розрахункових (поточних) рахунках, валютних та інших рахунках у банках), грошових документів, короткострокових векселів отриманих, фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості, резерву сумнівних боргів і витрат майбутніх періодів, призначені рахунки 3 класу «Кошти, розрахунки та інші активи».

Кошти в іноземній валюті, операції з ними і розрахунки іноземною валютою за рахунками 3 і 4 класів «Власний капітал і забезпечення зобов'язань», іншими рахунками обліковуються в гривнях за курсом НБУ на дату здійснення грошової операції, оформлення митних документів, підписання документів про виконання робіт (послуг), підписання установчих документів, затвердження авансового звіту про використання підзвітних сум. Одночасно кошти, розрахунки відображаються в іноземній валюті.

Курсові різниці, що виникають під час операцій з іноземною валютою, відносять до рахунків 71 «Інший операційний дохід», 74 «Інші доходи», 85 «Інші витрати», 94 «Інші витрати операційної діяльності», 97 «Інші витрати».

За дебетом рахунка 31 «Рахунки в банках» відображається надходження коштів у кореспонденції з такими рахунками: 15 «Капітальні інвестиції», 30 «Каса» (внески готівкою), 31 «Рахунки в банках», 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами», 42 «Додатковий капітал», 46 «Неоплачений капітал», 60 «Короткострокові позики», 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками», 64 «Розрахунки за податками й платежами» (зарахування повернених зайво сплачених сум до бюджету), 70 «Доходи від реалізації» і т.д. За кредитом відбивається використання коштів у кореспонденції з дебетом рахунків 30 «Каса» (одержання готівки), 31 «Рахунки в банках», 37 «Розрахунки з різними дебіторами», 45 «Вилучений капітал», 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками» (оплата рахунків-фактур за товарно-матеріальні цінності, послуги, виконані роботи), 64 «Розрахунки за податками і платежами» (облік сум, що належать до перерахування до бюджету), 66 «Розрахунки з оплати праці», 91 «Загаль-новиробничі витрати», 93 «Витрати на збут» та ін.

Таким чином, бухгалтерський облік -- це система документального, суцільного, безперервного і взаємозалежного спостереження і контролю за діяльністю підприємства, спосіб узагальнення всіх господарських операцій у вартісному вираженні. Бухгалтерський облік на підприємствах призначений для забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, віддзеркалювання в облікових і звітних документах повної і достовірної інформації про виробничо-господарську діяльність підприємства, додержування договірної і фінансової дисципліни.

У свою чергу, добре налагоджена й ефективно працююча система бухгалтерського обліку дозволяє аналізувати стан справ підприємства, контролювати надходження і витрату коштів, вчасно розраховуватися з дебіторами і кредиторами, з бюджетом. Створення такої фінансової системи є спільною справою керівника і бухгалтера. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку несе керівник підприємства, який призначає і звільняє бухгалтера за своїм розсудом.

7.Список використаної літератури

1. Закон України Про банки та банківську діяльність № 2121-ІІІ від 07.12.00

2. Інструкція Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України затверджена Постановою Правління НБУ № 280 від 17.06.04

3. Інструкція про касові операції в банках України затвердженою Постановою Правління НБУ від 14.08.03р. за № 337

4. Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ 2000. -- 404 с.

5. Облік і аудит в банках: Підручник/ А. М. Герасимович Л. М Кіндрацька Т. В. Кривовязта ін.. За заг. ред.. проф. А. М. Герасимовича. - К.: КНЕУ 2005. - 536 с.

Размещено на Allbest.ru