Банківська система в ринковому господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство фінансів України

Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі

Фінансово-економічний факультет

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

з дисципліни: Політична економія

на тему: Банківська система в ринковому господарстві

Київ 2009

Вступ

З розвитком ринкової економіки виникає потреба в створенні адекватної фінансової інфраструктури, яка включає фінансові ринки та фінансово-кредитні інститути, що обслуговують їхнє функціонування. Центральною ланкою при цьому є банки, які відіграють ключову роль у стабілізації фінансової системи, обслуговуванні грошового обігу, забезпеченні суб'єктів господарювання кредитними засобами. Міжнародний і вітчизняний досвід свідчить про те, що стан банківської системи є і індикатором стану всієї економіки.

1. В Україні прискореними темпами формується сучасна кредитно-фінансова система, банківський сектор якої представлений Національним банком й кредитними установами банківського і небанківського типів.

2. Основними тенденціями в розвитку банківського сектора економіки є скорочення кількості банківських організацій та зростання концентрації їхнього капіталу в незначній кількості великих банків, зосереджених у столиці та обласних (регіональних) центрах.

3. До найсерйозніших проблем зміцнення банківської системи належать дерегуляція банківської діяльності, підвищення якості розрахунково-касового обслуговування економічних суб'єктів, необхідність нарощування капіталу банків, зниження банківських ризиків, упровадження сучасних інформаційних технологій, підвищення якості банківського менеджменту і посилення захисту кредитних організацій від злочинних дій.

4. Удосконалювання банківської справи в країні на сучасному етапі значною мірою зв'язано з розвитком кредитних операцій. Провідна роль кредитних операцій у банківській діяльності загальновідома, однак на практиці існують численні проблеми: обмеженість кредитних ресурсів та надійних позичальників, короткостроковість наданих позичок і їхня висока ціна, ризикована кредитна політика, несприятливий інвестиційний клімат і через це незначна частка довгострокових кредитів у портфелях банків. Позитивна тенденція в кредитній діяльності банків - активне освоєння передового закордонного досвіду і впровадження сучасних технологій кредитування.

Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З'явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.

Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях, приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких випадків пов'язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу.

На Україні тепер склались специфічні умови як в економічній сфері в цілому, так і в банківській системі зокрема. Це пов'язано насамперед із нестабільністю законодавства, втратою довіри населення до держави і до банків. Саме тому зберегти добрий фінансовий стан банку і забезпечити його ефективну діяльність є досить складно. Це вимагає особливих зусиль з боку керівництва, і з кожного працівника.

Важливість даної теми полягає, на мій погляд, у вивченні банківської системи через оцінки фінансового стану банку, аналізуючи його діяльність. Тепер надійність і фінансова стійкість - основні фактори, які впливають на свідомість клієнта при виборі банку.

1. Сутність та структура сучасної банківської системи

1.1 Банківська система України

Історія не лишила достатньо повних відомостей про те, коли виникли банки, які операції вони виконували, що впливало на їхній розвиток. На думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного господарства виник на тій стадії розвитку кредиту, коли без його ділової допомоги неможливе було активне функціонування капіталістичних підприємств, а саме - в період розвитку мануфактурного виробництва.

Таким чином, уявлення про час появи банківських установ розтягується майже на дві тисячі років.

За свідченнями істориків, перші банківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи, що концентрували значні грошові та матеріальні ресурси. У давніх святилищах накопичувалась величезна кількість грошей. Храми були надійним місцем для зберігання цінностей. Вклади, недоторканність яких гарантувалася поважним ставленням до релігії, зробили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) водночас і своєрідними банківськими установами.

Перші банківські установи незабаром зрозуміли, що накопичені ними величезні грошові багатства лежать без руху, в той час як від них можна було б одержати істотну користь, віддаючи їх у тимчасове користування або відкриваючи самостійні торговельні й ремісничі підприємства. Заставою при цьому звичайно були кораблі й товари, а в окремих випадках - будинки, коштовні камені й навіть раби. Надання позик супроводжується стягненням високих відсотків. Разом із кредитними операціями давніх банків поступово знайшли розвиток і розрахунки з обслуговування вкладників. Поступово банківська клієнтура розширювалась. Банки, у свою чергу, стали виконувати функції довірителів в укладанні договорів між клієнтами, почали виступати посередниками в торгових угодах. Для полегшення розрахунків стародавні банки випускали навіть банківські квитки, що були в обігу нарівні з повноцінними грошима. Усе це свідчить про те, що перші банки виникли задовго до мануфактурної стадії капіталізму.

Отже, банк з економічної точки зору - особливий кредитний інститут, що спеціалізується на акумулюванні тимчасово вільних грошових коштів і розміщенні їх від свого імені з метою одержання прибутку.

У законі України «Про банки та банківську діяльність» банком названо будь-яку установу, яка виконує функції кредитування, касового й розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші операції, передбачені цим законом.

Конкретним результатом банківської діяльності є банківський продукт - особливі послуги, що надаються банком клієнтові, а також готівкові і безготівкові платіжні засоби, що імітуються ним у процесі надання вищезгаданих послуг. Специфікою банківського продукту є його обмеженість сферою грошовою обігу та нематеріальний зміст.

Вся сукупність банківських установ країни має бути належним чином організаційно оформлена. Під банківською системою розуміють історично складену і законодавчо закріплену встановлює структуру банківської системи, визначає сферу діяльності, підпорядкованість та відповідальність для різних інститутів, що входять до неї.

Необхідність формування банківської системи визначається двома групами причин:

1) пов'язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами - забезпечення сталості грошей та стабільної роботи банків;

2) пов'язаних з функціонуванням грошового та пропозицією на грошовому ринку.

Сучасні банківські системи складаються з двох рівнів. На верхньому рівні знаходиться Національний (центральний) банк країни, а на другому, нижньому, решта банків. Після набуття Україною незалежності почалась розбудова національної банківської системи, що також представлена двома рівнями банків: перший рівень займає Національний банк України, 26 регіональних обласних управлінь якого розміщені на території держави, а другий - комерційні банки.

Банківська система покликана виконувати такі функції:

* трансформаційну - зумовлена посередництвом банків. Трансформуються терміни, розміри та ризики в процесі перетворення банками грошових коштів на позиковий капітал;

* створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;

* забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку.

За правилом власності комерційні банки поділяються на:

* державні - переважна більшість центральних банків, а також окремі комерційні банки, що повністю націоналізовані, або ті, в яких держава володіє контрольним пакетом акцій;

* приватні - можуть бути створенні у будь-якій організаційно-правовій формі. В міжнародній практиці домінує акціонерна форма. В Україні поряд з цією формою активно створюються комерційні банки у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю;

* кооперативні - як правило, створюються за галузевою ознакою, наприклад у сфері сільського господарства. Своєю діяльністю охоплюють незначну територію - у межах області, федеральної землі, тощо. Особливістю їх є те, що кількість засновників не може бути меншою 50 осіб, і те, що в процесі своєї діяльності такий банк діє переважно в інтересах засновників. Наприклад, більшість власників фермерських господарств на певній території створили кооперативний банк для того, щоб кожен з них за потреби міг узяти там позику для оновлення машинного парку, птахоферм чи ферм для худоби, закупівлі насіння, добрив тощо.

За спектром виконуваних операцій банки поділяються на:

· універсальні (виконують усі види депозитних, кредитних та розрахункових операцій);

· спеціалізовані (діяльність яких обмежується кількістю виконуваних операцій за функціональною, галузевою чи клієнтською ознакою).

Окремі банківські операції на підставі ліцензій можуть здійснювати пенсійні та інвестиційні фонди, кредитні спілки, ломбарди, лізингові, факторингові та страхові компанії.

Лізинг (оренда) передбачає участь трьох сторін: підприємства (фірми) - виробника устаткування; лізингової компанії (орендодавача) - спеціалізованої установи, яка надає устаткування в оренду промисловим і торговельним фірмам; підприємства (орендатора), що отримує устаткування і використовує його. Нині більшість лізингових компаній є дочірніми товариствами комерційних банків, які мають перевагу порівняно з іншими учасниками лізингових операцій, оскільки тісно пов'язані з клієнтами.

Факторингові операції означають операції купівлі на договірних засадах вимог з товарних поставок. У результаті таких операцій продавець вимог отримує упродовж 2-3 днів 70-90% суми у вигляді авансу, а решту - тільки після надходження до клієнта рахунку оплати. Банк стягує з підприємця - продавця вимог певний відсоток за негайне надання еквівалента боргових зобов'язань, премію за фінансовий ризик і у такий спосіб покриває адміністративні витрати.

Функцію управління портфелем інвестицій фірми виконують ті банки, які мають у своїй структурі спеціальні відділи з управління капіталами. Фірма звертається до банку в тому разі, коли в неї з'являються тимчасово вільні грошові ресурси і для неї доцільніше помістити їх у доходні інвестиційні активи (цінні папери, закладні документи та інші види фінансових зобов'язань). Банк, зосередивши в себе портфелі інвестицій багатьох клієнтів, намагається досягти середнього ринкового рівня доходності з кожного портфеля, зменшуючи фінансовий ризик підприємців. За таким самим принципом банки управляють і пенсійними фондами.

Довірчі (трастові) операції банків - операції банків з управління майном і фондовими цінностями, виконання інших послуг в інтересах і за дорученням управляти довіреним йому майном і фондовими цінностями з прибутком для власників, за що отримує певну плату.

За територіальною ознакою банки поділяються на:

· міжнародні;

· національні;

· регіональні;

· міжрегіональні;

· муніципальні.

В процесі концентрації і централізації банківського капіталу можливе об'єднання банків та кредитно-фінансових установ у консорціуми (синдикати), картелі, трести та концерни.

Банківський картель - угода між кількома банками про координацію дій з метою забезпечення спільних інтересів.

Картельні угоди передбачають взаємну відповідальність за зобов'язаннями, підтримання єдиного рівня відсотків за вкладами та позиками тощо.

Банківський консорціум (синдикат) - угода між кількома банками з метою проведення спільних великомасштабних фінансових операцій (випуску і реалізації цінних паперів, розміщення державних займів тощо).

Главою консорціуму, як правило, є наймогутніший банк. Діяльність його суттєво знижує ризики банків - учасників консорціуму, спрощує позичальникам пролонгування (лат. prolongo - продовжую) кредиту.

Банківський трест - монополія, що виникає шляхом об'єднання капіталів великих банків.

При цьому методом поглинання великим банком своїх конкурентів (або злиття банків) є об'єднання власності банків та підпорядкування їх діяльності єдиному керівництву. Це найпоширеніша форма у Великобританії та США.

Банківський концерн - монополістичне об'єднання юридично (формально) незалежних банків під фінансовим контролем холдингу, який володіє контрольними пакетами банків, що входять до концерну.

У зв'язку з проникненням у монополістичне об'єднання холдингу - компанії, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній та управляє їх діяльністю, - стираються межі між ним і концерном. Хоча холдингова компанія може і не володіти власним промисловим потенціалом, не займатися виробничою діяльністю.

Для ефективної роботи банківської системи недостатньо самих лише банків, їм потрібна належна інфраструктура, що включає:

* міжбанківські розрахункові центри;

* системи технічного та технологічного обслуговування банків;

* інформаційні та навчальні центри для кадрів банківської системи;

* створення міжбанківських фондів страхування депозитних вкладів;

* банківські об'єднання, асоціації, союзи тощо.

1.2 Роль та місце Національного Банку України в банківській системі

Національний Банк України - державний банк країни, який разом із своїми філіями, є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Його було утворено згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 30 березня 1991 року.

Згідно із цим законом, на нього було покладено такі основні функції:

* емісія національних грошей та організація їх обігу;

* грошово-кредитне регулювання економіки (монетарна політика);

* акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;

* кредитно-розрахункове обслуговування уряду (обслуговування державного боргу країни, проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку);

* організація розрахунків між банками;

* видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

* контроль за діяльністю комерційних банків;

* накопичення, зберігання та проведення операцій із золотовалютними резервами країни.

НБУ є особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом «Про Національний банк України», іншими законами України.

Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 млн. грн. Розмір статутного капіталу може бути змінений за рішенням Ради Національного банку. Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а за необхідності - Державний бюджет України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському розпорядженні.

Емісія національної грошової одиниці

Національному банку належить виключне право випуску готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи.

У зв'язку з цим НБУ:

* визначає порядок введення касових операцій у народному господарстві;

* організовує виготовлення банкнот і металевих грошей;

* встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей;

* забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей;

* виключає ознаки грошових знаків, а також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.

Для друкування банкнот та карбування монет в Україні створено власний банкното-монетний двір. Із введенням у дію Малинської фабрики банкнотного паперу Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу регіональних управлінь Національного банку на замовлення комерційних банків.

Монетарна політика

На центральний банк покладається регулювання грошового обігу в країні, тому він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та свої пропозиції з цього питання.

Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтується на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрах економічного й соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом України.

Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

· визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

· відсоткову політику;

· рефінансування комерційних банків;

· управління золотовалютними резервами;

· операції з цінними паперами на відкритому ринку;

· регулювання імпорту та експорту капіталу.

Банк банків

Щоб підтримати стабільність банківської системи та розширити її кредитні можливості, Національний банк надає комерційним банкам кредити, що використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і кредитування потреб, пов'язаних із структурною перебудовою економіки України. Виконуючи функцію кредитора останньої інстанції, Національний банк України надає комерційним банкам кредити під програми фінансового оздоровлення банків.

Рефінансування комерційних банків здійснюється через аукціони (з 1994р.), що забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційних банків до централізованих кредитних ресурсів. Запроваджено ломбардний кредит (з 1996р.) та операції «РЕПО» під заставу державних цінних паперів (з 1997р.).

Банківське регулювання і нагляд

Система банківського регулювання та нагляду створена з огляду на необхідність:

· забезпечити державою стабільність грошового обігу;

· підтримати довіру до банків з боку суспільства;

· гарантувати державою збереження заощаджень суспільства, довірених банківської системі;

· сприяти зниженню банківських ризиків;

· запобігати кризовим явищам в економіці з вини банків;

· стимулювати цивілізовану конкуренцію в банківському секторі економіки.

Міжнародній банківській практиці відомі чотири способи організації банківського регулювання і нагляду:

* під егідою Центрального банку (зокрема в Україні);

* провідна роль належить Уряду, як правило, в особі Міністерства фінансів (Франція);

* незалежне агентство, що несе відповідальність перед парламентом чи президентом (Федеральне відомство банківського нагляду в Німеччині);

* змішаний тип організації, наприклад, у США - Федеральна Резервна Система (ФРС), Федеральна Корпорація страхування депозитів (ФКСД), Контролер грошового обігу (КДО), Федеральний Комітет відкритого ринку (ФКОР).

Останнім часом окремі банківські операції (з корпоративними цінними паперами) переходять під контроль іншого державного органа - Комісії з цінних паперів та фондового ринку в Україні, Федеральної комісії з цінних паперів - у Росії.

Банківський нагляд може бути двох видів: прямий (превентивний) і більш ліберальний - захисне регулювання. На практиці переважає поєднання обох методів. Закордонна банківська теорія використовує термін «розумний банківський нагляд».

Регулювання банківської діяльності комерційних банків - це створення органами державної влади чи уповноваженими системами норм і правил здійснення цього виду діяльності. Правове поле діяльності банків окреслюється:

* чинним законодавством, яке регулює безпосередньо чи опосередковано цю сферу діяльності через Закони України, Укази Президентами України;

* нормативно-правовими актами уповноважених органів, у яких конкретизуються основні положення законодавчих актів.

Нормативно-правові акти НБУ видаються у вигляді інструкцій, положень, постанов та правил.

Банківський нагляд - це система контролю за дотриманням банками в процесі їхньої діяльності системи норм і правил, установлених регулятивно-наглядовими органами. Органи банківського нагляду мають повноваження застосовувати адекватні заходи впливу за допущені банками порушення. Саме тому банківський нагляд розглядають як одну із адміністративних форм регулювання банківської діяльності.

Порядок реєстрації комерційних банків в Україні регулюється Положення про порядок створення і державної реєстрації комерційних банків, відкриття їхніх філій, представництв, відділень, затвердженим постановою Правління НБУ 31.08.2001 р., №375.

Порядок ліцензування банківської діяльності регулюється Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ 17.07.2001р., №275.

Правила, що регламентують діяльність банків на банківському ринку України, розробляються Національний банком України у вигляді інструкцій, правил, положень, які обов'язково затверджуються постановою Правління НБУ і набувають чинності з моменту їх реєстрації в Міністерстві юстиції України. Зміни та доповнення до нормативно-правових актів НБУ затверджуються в такому самому порядку. Нормативно-правові акти НБУ публікуються в періодичних виданнях для широкого кола користувачів, а до відома банків доводяться електронною поштовою. Порушення правил, що випливають із нормативно-правових актів НБУ, веде до застосування адекватних заходів впливу відносно банків-порушників.

Правила бухгалтерського обліку та звітності розробляються Національним банком України. З початку 1998 р. у банківські системі України запроваджено міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО). Усі зміни в бухгалтерський облік та вимоги до форм звітності запроваджує Національний банк України. Перелік щоденних, щомісячних, щоквартальних та щорічних форм звітності міститься в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених постановою Правління НБУ 12.12.1997 р. №436. Роз'яснення щодо їх змісту та порядку складання доводиться до банків окремими нормативними актами, що регулюють окремі сфери діяльності, та окремими листами НБУ електронною поштою.

Для регулювання діяльності комерційних банків Національний банк України визначає такі економічні нормативи:

· мінімальний розмір статутного фонду;

· граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів;

· показники ліквідності балансу. Визначаються у вигляді нормативного співвідношення міх активами і зобов'язаннями банку з урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реалізації активів;

· розмір обов'язкових резервів, що розміщуються в Національному банку;

· максимальний розмір на одного позичальника. Визначається у відсотковому відношенні до загальної суми власних коштів банку. В розрахунок ризику включається вся сума вкладень і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, доручення та інші зобов'язання;

· максимальні розміри валютного, відсоткового та курсового ризиків. Являють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною та відсотковою структурою.

Центральний банк здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства. У разі систематичного недотримання комерційними банками цього законодавства Центральний банк може:

* ставити перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з фінансового оздоровлення банку (збільшенню власних коштів, зміні структури активів тощо), про організацію чи ліквідацію банку;

* застосовувати санкції у вигляді стягнення грошового штрафу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій банку;

* підвищувати норми обов'язкових резервів;

* призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на строк необхідний для його фінансового оздоровлення;

* відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій.

Банк уряду

Національний банк організовує і здійснює через уповноважені банки касове обслуговування державного бюджету України.

Законом України «Про Національний банк України» Національному банку забороняється фінансувати дефіцит державного бюджету.

До 1995 р. надання прямих кредитів на покриття дефіциту державного бюджету здійснювалося Національним банком України в межах, установлених Верховною Радою України при затвердженні державного бюджету на відповідний рік. Починаючи з другої половини 1995 р., покривати дефіцит бюджету можна лише за рахунок випуску державних цінних паперів, а на Національний банк України покладено виконання операцій з державними цінними паперами, для обліку яких створено депозитарій.

Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центральних банках.

Організатор міжбанківських розрахунків

Із січня 1994 р. Національний банк, відповідно до покладених на нього функцій, створив і запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Автономній Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати. Вони об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходяться Центральна розрахункова палата у м. Києві.

Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання. Нині банківські установи працюють в системі електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України за одною із 7 моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунка. З березня 2001 р. НБУ тестувало систему миттєвих платежів (СМП), яка працює в режимі реального часу. З 15 травня 2004 р. система працює в робочому режимі. Для обслуговування в новій системі банки мають укласти угоду з Центральною рахунковою палатою. У майбутньому, за допомогою СМП Україна матиме можливість підключитися до Європейської СМП «Таргет».

Структура НБУ

Структура Національного банку побудована за принципом децентралізації з вертикальним підпорядкуванням. Структуру Національного банку України становить центральний апарат та його функціональні органи (Центральна розрахункова палата, через яку проходять усі міжбанківські платежі, Центр міждержавних розрахунків, Центральне сховище тощо); Кримське республіканське, обласні управління і розрахункові центри при них, регіональні відділення і розрахунково-касові в містах і районах; низка організацій при Національному банку.

Вищим органом Національного банку є Рада Національного банку України. Керівним органом Національного банку є Правління Національного банку України.

Рада Національного банку складається з 14 осіб, половина з яких, включаючи Голову НБУ, призначаються Указом Президента, а інші 7 - Постановою ради України.

Особи, кандидатури яких підлягають затвердженню Верховною Радою України, проходять обговорення на спеціальному відкритому засіданні профільного комітету Верховної Ради України, який вносить свої рекомендації Верховної Раді України. Чергове призначення Ради Національного банку здійснюється не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку повноважень попередньо призначених членів Ради Національного банку. Строк повноважень членів Ради Національного банку - 7 років. Голова Ради Національного банку строком на 3 роки.

Правління Національного банку, згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики, через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організовує виконання інших функцій згідно із Законами та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Очолює правління Національного банку голова Національного банку, який призначається Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 5 років.

1.3 Функції та операції комерційних банків в Україні

Банком з юридичної точки зору прийнято вважати фінансово-кредитну установу, яку зареєстровано як банк і яка може здійснювати сукупність операцій, віднесених до кола банківських.

Банківська діяльність в Україні має здійснюватися із Законом України «Про банки та банківські діяльність» від 07.12.2000 р. Цим законом визначено значний перелік операцій, які віднесено до банківської діяльності, зокрема:

– залучення коштів фізичних і юридичних осіб (до запитання і на певній строк);

– розміщення залучених коштів від свого імені та за свій рахунок кредитними та інвестиційними операціями;

– відкриття і введення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;

– здійснення розрахунків за дорученням фізичних та юридичних осіб, банків-кореспондентів;

– інкасація коштів, векселів, платежів і розрахункових документів та касове обслуговування фізичних та юридичних осіб;

– купівля-продаж іноземної валюти в готівковій і безготівковій формах;

– операції з банківськими металами;

– видача банківських гарантій;

– операції з платіжними картками.

Отже, банки - це особливі економічні інститути, що акумулюють грошові кошти, надають кредити, здійснюють розрахунки на грошовому ринку. Саме таке визначення можна дати банку в економічному розумінні.

Комерційні банки також часто розглядаються у двох аспектах - широкому та вузькому:

· у широкому розумінні комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи;

· у вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання прибутку.

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

1. пасивні операції;

2. активні операції;

3. послуги.

За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. Акумульовані в результаті пасивних операцій грошові кошти становлять переважну частину ресурсів банку, що визначає важливу роль цих операцій у його діяльності.

Пасивні операції включають:

· залучення коштів юридичних осіб та вкладів населення;

· отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку;

· випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Результати пасивних операцій відображаються в пасиві балансу банку.

Активні операції - це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку.

До активних операцій належать:

· надання кредитів юридичним та фізичним особам;

· вкладення в цінні папери;

· формування касових залишків та резервів;

· формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо).

Результати активних операцій відображаються в активі балансу банку. Активні операції тісно повязані з пасивними операціями. Комерційний банк, розміщуючи грошові кошти в активи, постійно стежить, щоб частина коштів знаходилась у вигляді обов'язкових та вільних резервів, і терміни вкладень в активи відповідали термінам залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків призводять до появи додаткових коштів у пасивах. Усе це потребує від банку управління активами та пасивами в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності.

Крім операцій, пов'язаних з формуванням банківських пасивів та активів, комерційні банки займаються і іншими видами діяльності, які дістали назву банківських послуг. До банківських послуг належать:

– розрахункові,

– касові,

– трастові (довірчі),

– посередницькі,

– консультаційні та ін.

Істотною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює, як правило, в процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримують, як правило, не у вигляді відсотків, а у формі комісійних. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично без ризиковим видом діяльності.

Для того щоб банк зміг розпочати свою роботу, він має бути зареєстрованим. Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації НБУ в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ. Порядок реєстрації і ліцензування встановлений Законом «Про банки і банківську діяльність» і докладно викладений у Постанові НБУ №375 від 07.12.2003 р. «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій».

Для державної реєстрації й одержання ліцензії на здійснення банківських операцій банки надають наступні документи:

* заяву з клопотанням про державну реєстрацію кредитної організації та видачі ліцензії на здійснення банківських операцій;

* установчий договір;

* статут;

* протокол зборів засновників про прийняття статуту та про затвердження кандидатур для призначення на посади керівників виконавчих органів та головного бухгалтера;

* слідство про сплату державного збору;

* копії свідоцтв про державну реєстрацію засновників, їх статутні документи та аудиторські висновки про їх фінансовий стан;

* декларації про доходи засновників - фізичних осіб;

* анкети кандидатів на посади керівників департаментів і головного бухгалтера банку;

* за необхідності інші.

Статутний капітал складається із внесків її засновників чи акціонерів, підтверджених аудитом. Засновниками комерційного банку можуть бути українські та іноземні юридичні й фізичні особи, за винятком профспілкових і політичних організацій, спілок і партій, громадських фондів, рад усіх рівнів, їх виконавчих органів, компаній і банків. Норматив мінімального розміру статутного капіталу встановлюється НБУ.

Мінімальний розмір статутного фонду становить:

* для банків з національним капіталом - еквівалент не менше ніж 1 млн. євро;

* для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить менше ніж 50% - еквівалент не менше ніж 5 млн. євро; якщо частка іноземного капіталу 50% і більше, - не менше ніж 10 млн. євро;

* якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства, частка іноземного капіталу в яких перевищує 50%) і частка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10% і більше, та мінімальний розмір статутного фонду має бути не менший ніж 3 млн. євро.

Внески засновників, акціонерів до статутного капіталу комерційного банку здійснюються у грошовій формі в національній валюті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів).

Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку.

Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття такого рахунку є заява на відкриття рахунку та установчий договір.

На момент реєстрації комерційного банку статутний фонд має бути сплачений у розмірі 30% для банків відкритого типу і 50% - для банків закритого типу.

Після реєстрації банку зібрані кошти перераховуються з тимчасового рахунку комерційного банку на його кореспондентський рахунок у регіональному управлінні НБУ за місцем знаходження.

Організаційна структура банку

Банк для виконання своїх функцій має бути упорядкований, тобто мати таку будову, що дасть можливість ефективно координувати використання фінансових, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів відповідно до стратегічних цілей діяльності банку.

Банки самостійно обирають організаційну структуру управління залежно від таких факторів:

* законодавчі обмеження;

* розмір банку і масштаби його діяльності;

* юридичний статус (реалізація відносин власності);

* спеціалізація чи універсалізація діяльності.

У міжнародній банківській практиці найпоширеніші три види організаційних структур:

· лінійна;

· багатолінійна (штабна);

· лінійно-штабна.

Усі вони ґрунтуються на двох основних принципах:

· субординація - інстанції органів управління, що приймають рішення;

· функціональна спрямованість діяльності - поділ управлінських та виконавських функцій на всіх рівнях.

Найвищим органом управління комерційного банку є загальні збори товариства, до компетенції яких належить:

* визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звіту про їх виконання;

* затвердження річних результатів діяльності банку, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати дивідендів, визначення порядку покриття збитків;

* затвердження внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури;

* деякі інші повноваження.

Загальне керівництво діяльністю банку здійснює рада банку (спостережна рада банку), яка контролює діяльність правління банку, а також виконує інші функції, делеговані загальними зборами.

Виконавчим органом банку є правління (дирекція - для ТОВ) або інший орган, передбачений статусом. Типову структури управління комерційним банком, побудовану за функціональними ознаками, показано на рисунку 1.1.

Правління вирішує всі питання, пов'язані з поточною діяльністю банку, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради банку. Очолює правління голова, який має заступників (менеджерів, які очолюють структурні підрозділи банку). Голова правління несе персональну відповідальність перед акціонерами за результатами діяльності банку.

Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кредитний комітет.

Він виконує такі функції:

· затверджує організаційну структуру процесу кредитування;

· встановлює напрями диверсифікації кредитного портфеля;

· аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов'язані з кредитуванням;

· оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позикам;

· приймає рішення щодо надання «великих» кредитів та періодичне списання безнадійних позик.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійна комісія. Без її висновку загальні збори акціонерів неправомочні затвердити баланс.

Комерційні банки є основою кредитної системи, вони проводять різні фінансові операції, зокрема обслуговують підприємства, фірми, населення, приймають і видають банківські чеки, надають кредити.

Кредит - це рух позичкового капіталу, що здійснюється на засадах терміновості, повернення та платності.

Кредит як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу позики грошей на умовах обов'язкового повернення їх у перший термін з оплатою у вигляді відсотка.

Юридична або фізична особа, що видала гроші в борг, є кредитором, а та, що отримала, - позичальником.

Кредит у ринковій економіці виконує такі функції.

1. Історично кредит сприяв розширенню меж суспільного виробництва і обігу, розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

2. Прискорення концентрації та централізації капіталу. Кредит активного використовується у конкурентній боротьбі, сприяючи процесу поглинання та злиття компаній. Одні підприємці, яким вдалося отримати кредити на пільгових умовах, отримують можливості швидкого зростання капіталу, інші, не отримавши цих можливостей, програють.

3. Перерозподільна функція. Завдяки кредиту приватні накопичення, прибутки підприємств (фірм), доходи, держави перетворюються на позичковий капітал і спрямовуються у прибуткову сферу господарства. Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткового доходу (прибутку) кожним суб'єктом кредитних відносин: кредитор отримує його у вигляді відсотка за позику, а позичальник - у вигляді прибутку на позичені кошти, які використовує в підприємницькій діяльності. В результаті кредит має важливий стимулюючий вплив на поведінку зазначених суб'єктів.

4. Стимулюючий вплив на поведінку позичальника кредит здійснює через свою зворотність. Оскільки позичальник має повернути позичені гроші в певні терміни і з оплатою відсотка, це примушує його використовувати їх так, щоб у необхідний момент вони вивільнялися з обороту і принести доход, достатній для сплати відсотка та одержання прибутку, не нижчого за середній рівень. Отже, позичальник повинен використати кредит раціонально і ефективно. Інакше він матиме великі збитки, підірве свій підприємницький авторитет або навіть збанкрутує.

5. Кредит сприяє економії витрат обігу. У процесі його розвитку з'являються різні засоби використання банківських рахунків і вкладів (кредитні картки, різні види рахунків, депозитні сертифікати, міжрегіональні електронні системи банківських розрахунків тощо), відбувається випереджаюче зростання безготівкового обороту, прискорення руху грошових потоків. банк операція національний фінансова стабільність

У процесі історичного розвитку залежно від суб'єктів економічних відносин склалися різні форми і види кредитів.

- комерційний кредит;

– банківський кредит;

– міжгосподарський кредит;

– споживчий кредит;

– державний кредит;

– міжнародний кредит.

Комерційні банки є «арматурою» кредитної системи і здійснюють різні фінансові операції. Сучасні комерційні банки - це кредитно-фінансові установи універсального типу. Існування великої кількості комерційних банків у розвинених країнах зумовило як економічною доцільністю, потребами фінансового обслуговування, так і особливостями законодавчого регулювання банківської системи. Наприклад, у США кредитна система включає майже 14 тис. комерційних банків, які ведуть гостру конкурентну боротьбу. Банки диференційовані за рівнем монополізації. Так, група банків з активами понад 500 млн. доларів володіє 74% усіх банківських активів, хоча за чисельністю це лише 4,4% загальної кількості комерційних банків США. Серед них банки-гіганти «Ситікорп» (з активами 230 млрд. доларів), «Чейз Манхеттен корпорейшен» (106 млрд. доларів), «Бен оф Америка» (97 млрд. доларів), «Морган енд компані» (88 млрд. доларів). Водночас понад 70% комерційних банків США володіють активами від 20 до 100 млн. доларів. Однак могутність великих банків у США та інших західних країнах визначається не тільки концентрацією активів і депозитів, а й включенням у замаскованій формі у сферу свого впливу дрібних і середніх банків.

Кошти комерційних банків складаються з власних, залучених та емітованих.

Власні кошти - це акціонерний капітал, створений шляхом продажу акцій на ринку цінних паперів, і резервний капітал, що утворюється з відрахувань від поточного прибутку (резервний капітал призначений для покриття непередбачених збитків і витрат від падіння курсів цінних паперів).

Залучені кошти - основні ресурси комерційного банку, що утворюються з депозитів (вкладів) клієнтів.

Емітовані фонди утворюються від акцепту на оплату грошових документів та від авалі гарантії платежу, який застосовує банк у разі банкрутства платника. Акцептовані та авальні суми у вигляді вимоги до платника становлять ресурси комерційного банку для кредитування.

2. Напрямки роботи НБУ і самих комерційних банків по підвищенню їх фінансової стабільності

Аналіз фінансової діяльності комерційних банків за 1996 рік свідчить, що в цілому склалися позитивні тенденції стабілізації їхнього фінансового стану.

Деякі банки ведуть невиправдано ризиковану кредитну політику, деякі не повністю виконують нормативи НБУ, не у всіх банках дотримано виконання нормативів щодо страхового, резервного фондів.

Банківська система України на чолі з НБУ є прогресивним надбанням суспільства періоду незалежності і виконує свої суспільні функції, а саме:

· забезпечує стабільність національної валюти;

· здійснює розрахунки і платежі;

· акумулює вільні кошти;

· спрямовує вільні кошти у найбільш ефективні галузі економіки.

Нині життя ставить перед банківською системою завдання здійснення якісних внутрішньо системних змін. Їх треба вирішити, аби галузь була готова до економічного зростання та інвестиційного процесу, аби завтра банки не стали гальмом реформ замість того, щоб бути їхнім локомотивом. Адже без надійного і сильного банківського сектора не може бути успішна економічна політика будь-якого уряду.

Факти банкрутства деяких банків та розміри проблемних кредитів потребують вирішення питання щодо створення резервів на покриття безнадійних боргів. Адже банкрутство одного банку спричинює проблеми для всієї економіки.

В Україні триває трансформаційна криза економіки, яка ще раз доводить нездатність державних структур оживити виробництво, триває протистояння між парламентом і урядом, а політична нестабільність завжди позначається на діяльності банківських структур, а також зберігається низька інвестиційна привабливість національної економіки як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів.

Якщо влада не подолає цих негативних факторів, то банківська система їй нічим не допоможе.

Комерційні банки, будучи складовою банківської системи, відчувають на собі весь спектр дії як загальноекономічної ситуації в країні, так і державних заходів грошово-кредитного регулювання.

В нашій країні також широко застосовують різні методи регулювання ліквідності і платоспроможності комерційних банків. Які полягають у встановленні НБУ різних норм і обмежень діяльності комерційних банків, так і в існуючій системі оподаткування діяльності банків.

Крім того, на ліквідність і платоспроможність комерційних банків впливають мікроекономічні фактори, основні з яких це: ресурсна база комерційного банку, якість вкладень, рівень менеджменту, а також функціональна структура і мотивація діяльності банку.

В умовах переходу до ринку проблема формування ресурсів стала винятково актуальною для банків. Сучасна ситуація характеризується тим, що різко звузився загальнодержавний фонд банківських ресурсів, банки в умовах комерційної самостійності і конкуренції багато сил і часу приділяють формуванню власного капіталу і залученню ресурсів.

Ресурси комерційних банків (банківські ресурси) звичайно визначають як сукупність власних і залучених коштів, які є в розпорядженні банку і визначають як сукупність власних і залучених банками в результаті проведення пасивних, а також активно-пасивних операцій (в частині перевищення пасиву над активом), і ті, які використовуються для активних операцій банків.

Разом з тим розгляд ресурсної бази комерційних банків необхідно пов'язати з межами використання мобілізованих в банку джерел грошових засобів для надання кредиту і здійснення інших операцій. Проблема полягає в тому, що не вся сукупність мобілізованих в банку засобів вільна для здійснення активних операцій банку. Ця обставина вимагає визначити поняття кредитного потенціалу комерційних банків - це величина мобілізованих в банку засобів за мінусом резерву ліквідності.

На загальний рівень банківської ліквідності значний вплив справляє стан в економіці в цілому. Зокрема, такі негативні явища, як спад виробництва, бюджетний дефіцит, інфляція, структурні диспропорції в економіці, платіжна криза призводять до погіршення ліквідності багатьох банків.

Зрозуміло, що вирішення зазначених проблем виходить за межі компетенції банківських установ, а тому істотно обмежує їхні можливості щодо регулювання власної ліквідності. Необхідні заходи з метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних процесів на макрорівні, що є прерогативою держави, а не окремих комерційних банків.

Аналіз фінансового стану комерційних банків має для українських банкірів особливе значення в умовах загальної політичної, економічної і соціальної нестабільності. Аналіз фінансового стану комерційного банку проводиться двома шляхами: з позицій зовнішнього і внутрішнього аудиту. Тому слід дбати про високий професійний рівень і об'єктивність таких перевірок.

Важливим напрямом вдосконалення діяльності банківської системи країни, підвищення її стабільності, на наш є подальша розробка теорії і практики аналізу фінансового стану комерційних банків за такими напрямками: розробка НБУ єдиної методики рейтингової системи оцінки банків, узгодженої з представниками комерційних банків; створення «регіональних» методик аналізу фінансового стану комерційних банків установами НБУ з метою повнішої і точної оцінки їх діяльності з врахуванням кон'юнктури і особливостей місцевого ринку; повна і всеохоплююча автоматизація фінансового стану комерційного банку, створення і вдосконалення існуючого програмного забезпечення для оцінки результатів роботи банку.

Таким чином, в світі не існує єдиного підходу до проведення такої роботи, але необхідність і доцільність аналізу фінансового стану комерційного банку не викликає сумнівів навіть у скептиків. Саме тому необхідно консолідувати зусилля всіх зацікавлених сторін по створенню і широкому застосуванню на практиці методик НБУ по рейтинговій оцінці фінансового стану комерційних банків і вдосконалення вже існуючих підходів до аналізу їх діяльності.

Висновки

Отже, банки з умовах переходу до ринку, перерозподіляючи і контролюючи величезні кошти, мають можливість впливати не тільки на поведінку окремих суб'єктів фінансово-кредитних відносин, а й на вирішальні господарські процеси на мікро- та макроекономічних рівнях, сприяти задоволенню інтересів держави та окремих соціальних груп населення.

Банківська система на національному рівні виконує, поряд із іншими, функцію акумулювання та перерозподілу фінансових ресурсів між галузями економіки, а на міжнародному рівні банківська система виступає самостійним фактором розвитку світової економіки.

Розвиток транснаціональних та багатофіліальних корпорацій створює попит на банківські послуги у країнах їх присутності, що спонукає крупні банки розширювати свою присутність (через створення філій, представництв та в інших формах) у різних країнах для задоволення потреб клієнтів.

Банківські установи розробляють свою стратегію на основі прогнозів макроекономічного розвитку не тільки країн базування головних офісів, а й світової економіки в цілому.

Банківська діяльність розвивається в напрямі уніфікації проведення банківських операцій і надання послуг клієнтам, що спричинило зближення національного й міжнародного законодавства у сфері банківського регулювання.