Сучасні банківські операції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки і освіти України

Донбаська державна машинобудівна академія

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

з дисципліни «Макроекономіка»

на тему

«Сучасні банківські операції»

Краматорськ, 2008

Анотація

Курсова робота, 35 сторінок, 3 малюнки, 6 таблиць, 1 додаток, 14 посилань на використані джерела, робота складається з трьох розділів.

Об'єктом дослідження курсової роботи є банківські операції.

Мета роботи -- розгляд основних банківських операцій та механізму їх здійснення в Україні та за кордоном.

Дослідження проводяться шляхом аналізу і синтезу наявних джерел інформації, узагальнення стратистичних даних.

В курсовій роботі шляхом аналізу ринку банківських послуг виявлені об'єктивні фактори, які перешкоджають активному розвиткові банківських операцій, а відтак і повноцінній реалізації банками функції фінансового посередництва у масштабах усієї економіки.

Результатом дослідження можна вважати низку пропозицій щодо подальшого розвитку банківських послуг і клієнтської політики.

Банківський продукт, банківська операція, банківська послуга, пасивні операції, активні операції, комісійно-посередницькі операції, лізинг, факторинг, форфейтинг, банківські ресурси, статутний фонд резервний фонд, нерозподілений прибуток, депозит, кредит, інвестиційні операції, фондові операції, інкасові операції, розрахункові операції, акредитивні операції, переказні операції, касові операції, валютні операції, гарантійні операції, операції «спот», «форвард», «своп».

Зміст

Вступ

1 Загальна характеристика результатів банківської діяльності

1.1 Банківський продукт та його складові

1.2 Послуги в діяльності комерційних банків та їх модифікація

2 Склад і структура традиційних банківських операцій

2.1 Сутність пасивних операцій, депозиту та відсотка

2.2 Активні операції комерційних банків та їх механізм

2.3 Комісійно-посередницькі банківські операції

3 Сучасні проблеми та напрями розвитку банківської системи України

3.1 Перспективи розвитку банківських послуг в Україні

3.2 Пріоритетні напрями взаємовідносин клієнт - банк та особливості їх регулювання

Висновок

Література

Вступ

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов'язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб'єктів та населення в цілому. Саме комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх в реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах. Серед суб'єктів фінансово-господарської діяльності комерційні банки -- це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон'юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

Становлення банківської системи тісно пов'язане зі створенням ефективного механізму управління банківською діяльністю, дійової системи регулювання і контролю банківських операцій. Це, в свою чергу, потребує глибокого вивчення основ сучасної банківської справи, дослідження сутності й особливостей надання різноманітних банківських послуг, відстежування та врахування міжнародного досвіду, а також перспективних можливостей розвитку фінансово-кредитної системи України в цілому.

Мета курсової роботи полягає розгляді теоретичних основ банківських операцій, концептуальних підходів до становлення і механізму функціонування ринку банківських послуг в Україні, а також у визначенні головних напрямів його розвитку на найближчу перспективу. Об'єктом дослідження є банківські операції, предметом - їх стан в сучасних умовах.

Сучасна банківська система - це сфера багатообразних послуг своїм клієнтам - від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до новітніх форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, використовуваних банківськими структурами (лізинг, факторинг, траст і так далі).

У першій частині наводяться найбільш поширені й обґрунтовані визначення ключових термінів: «банківський продукт», «банківська операція», «банківська послуга», які у великій кількості робіт, присвячених проблематиці курсової, не мають чіткого розмежування.

Через світову кризу ліквідності багато банків не можуть повернути зовнішні позики, за рахунок яких останніми роками кредитують населення, а теперішній політико - економічний стан України та нестача зарубіжного фондування змушують банки підвищувати депозитні ставки (так, якщо вірити прогнозам Усесвітнього банку і МВФ, інфляція в Україні за підсумками 2008 року сягне 17,2%, окремі депозитні програми дозволять вкладникам вийти «в нуль» - нічого не заробити, нічого не втратити і лише найвдачливіші зможуть «наварити» 1-2% річних). В умовах інфляції боржники збагачуються за рахунок кредиторів. Тож банки змушені обмежувати також обсяги надання кредитів, бо при всій своїй прибутковості кредитна операція в умовах економічної кризи, спаду виробництва, банкрутства підприємств є найбільш ризикованою. Специфіка здійснення сучасних активних, пасивних та комісійно-посередницьких операцій в Україні та закордоном, їх сутність, склад, проблеми та перспективи розвитку безпосередньо визначені у другій частині.

Сьогодні дуже важко виділити хоча б один самостійний суб'єкт будь-якої галузі економіки, фінансова діяльність якого не знаходилась би в процесі постійної і глибокої взаємодії з банківською системою. Важливо, щоб серед клієнтів чітко формувався імідж банку як надійного фінансового партнера у будь-якій сфері бізнесу. Правильна клієнтської політика та успішна реалізація банківських продуктів і послуг, їх роль в успішності банку й пріоритетні шляхи розвитку визначені у третьому розділі.

1 Загальна характеристика результатів банківської діяльності

1.1 Банківський продукт та його складові

Специфіка банку визначається особливостями його діяльності. Результатом цієї діяльності є створення банківського продукту. Банківським продуктом є, з одного боку, надання різного роду послуг завдяки проведенню ними пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з іншого - створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих самих операцій створення платіжних засобів і надання послуг (мал. 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Малюнок 1.1 -- Склад продукції комерційних банків

Безготівкові платіжні засоби створюються комерційними банками у процесі депозитної емісії з допомогою видавання позик клієнтам, що веде до загального збільшення грошової маси. За зростання попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм уможливлює збільшення грошової маси, а за зниження попиту - зменшення її. Тому здатність комерційних банків створювати гроші має важливе значення для економіки, що реалізується в еластичній грошовій системі, яка є необхідною умовою відносно стійких темпів економічного зростання.

В цілому вітчизняний економічний погляд на проблему розмежування понять «банківська операція» і «банківська послуга» зводиться до оцінки банківської послуги як різновиду банківської операції. Але потрібно брати до уваги істотні відмінності цих понять. По-перше, банківська операція є самостійним банківським технологічним циклом, по суті, направленим на перетворення ресурсів в продукти. У свою чергу існує група послуг, пов'язаних з проведенням банківських операцій (інкасація готівки з подальшим зарахуванням на рахунок банку). По-друге, при проведенні операцій рівень використання основних засобів, як правило, невисокий - це переважно комп'ютери і засоби зв'язку. Проте значна кількість послуг передбачає використання спеціальних (часто дорогих) основних засобів: інкасація - броньованих автомобілів, зберігання цінностей - сейфів і системи охорони. Таким чином, під терміном «банківська операція» ми розуміємо сукупність певних дій банку, пов'язаних з рухом грошових коштів. У визначенні ж поняття «банківська послуга» в науковий обіг введено декілька тлумачень, що полягають в тому, що «банківська послуга» - це і вид діяльності, і її результат, і сама діяльність. Якщо спробувати привести дані визначення до спільного знаменника, то можна запропонувати наступне: «банківська послуга» - це регламаентована послідовність дій (операцій), які здійснюються банком за замовленням клієнта, на основі платності, в цілях задоволення потреб останнього.

1.2 Послуги в діяльності комерційних банків та їх модифікація

У сучасних умовах розвитку банківської системи України актуальною стає проблема формування широкої стійкої структури банківських послуг. Від обраної банком стратегії на ринку банківських послуг повною мірою залежить не тільки його прибутковість, а й надійність банківського сектору країни. Банківські послуги ще називають нетрадиційними операціями, тому що їх виконання не є обов'язковим і постійним видом діяльності банку.

Більшість зарубіжних і вітчизняних авторів до банківських послуг відносять лізинг, факторинг, форфейтинг, трастові послуги, консультаційні, інформаційні та інші.

Лізинг - це здача в оренду предметів тривалого користування на тривалий час. В Україні лізинг тільки починає розвиватись і застосовуватись у незначних масштабах. Для українських товаровиробників лізинг вигідний для фінансування технічного оновлення виробництва, який дозволяє економити кошти. Використання лізингу українськими підприємствами у сфері міжнародної торгівлі має великі перспективи, тому важливим є поширення лізингової діяльності в економіці в цілому. Прикладом створення лізингових компаній за участю комерційних банків є дочірня лізингова компанія "Укрексімлізинг" при "Укрексімбанку", "Аваль-лізинг" при АППБ "Аваль". Проте, "Укрексімлізинг" займається здебільшого тим, що надає в лізинг майно, яке його материнський банк стягнув у рахунок неповернених кредитів. Вітчизняні комерційні банки вважають лізингову діяльність непривабливою для себе тому, що, по-перше, щоб здійснити лізингову операцію банку необхідно видати кредит на тривалий термін, а по-друге, відповідно до вимог НБУ, комерційні банки можуть проводити лізингові операції тільки за рахунок власних коштів (тобто немає можливості залучати дешеві кошти західних банків). Про незацікавленість банків в роботі на ринку лізингу свідчать залишки заборгованості за вкладеними у фінансовий лізинг коштами на початок 2006р. в розмірі лише 65 тис. грн.

Факторинг є високоприбутковим, але ризиковим банківським бізнесом, пов'язаним з придбанням банком (чи фактор-фірмою) у клієнта права на стягнення боргів. Факторингові послуги надають Приватбанк, Укрсоцбанк, "Аваль", Правекс та ін. Так, у 2005 р. факторинг і овердрафти у Правексбанку становили 707 тис. дол., а у 2006 р. - 985 тис. дол. США. Досить суттєвою перешкодою до використання факторингу українськими банками є оподаткування доходів з цих послуг ПДВ. Розвиток факторингу в Україні допоміг би частково подолати кризу неплатежів.

Дещо подібним до факторингу є форфейтинг. Але форфейтинг, на відміну від факторингу, є одноразовою операцією, яка пов'язана зі стягненням грошових коштів на основі набуття прав на товари і послуги. Першим найбільшим центром цих операцій була Швейцарія, на початку 80-х років - Англія. Для вітчизняного ринку банківських послуг форфейтинг є ще новою операцією і тільки починає запроваджуватись.

У економічно розвинутих країнах світу серед широкого асортименту банківських послуг одне з провідних місць займають трастові послуги. Трастові послуги (їх ще називають довірчими) - це послуги, пов'язані з управлінням майном юридичних і фізичних осіб на правах його довіреної особи. Чимало зарубіжних комерційних банків беруть на себе функції довіреної особи і виконують різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. В Україні такі операції виконують довірчі товариства, які здійснюють представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їхніх прав власників. Майном довірителя є кошти, цінні папери й документи, які засвідчують його право власності. Довірче товариство може здійснювати операції, пов'язані з розміщенням приватизаційних паперів, у т. ч. для товариства покупців. На підставі Декрету Кабінету Міністрів "Про довірчі товариства" від 17.03.1993 в Україні було створено 4861 довірче товариство, страхові та інші небанківські фінансові установи, які залучили майна на суму 30,8 трлн. купоно-карбованців, у т. ч. 24,6 трлн. готівкою. Приблизно третину цих коштів було витрачено на купівлю іномарок, котеджів, квартир, меблів та ін. Значні кошти у валюті було вивезено за межі України. Заборгованість перед вкладниками становила 10,5 трлн. купоно-карбованців. Вітчизняні комерційні банки мають широкі можливості займатись цим видом послуг, проте у нашій країні підірвано довіру людей до таких видів операцій, їх розвиток затримується через відсутність налагодженого законодавства, яке б регулювало довірчі відносини.

Окрім названих банківських послуг, заслуговує на увагу такий напрямок банківської діяльності, як надання клієнтам кваліфікованих консультацій та інформації з різноманітних банківських, фінансових, правових питань та ін. Як правило, такий вид послуг тісно пов'язаний з іншими операціями та послугами банків.

2 Склад і структура традиційних банківських операцій

2.1 Сутність пасивних операцій, депозиту та відсотка

Пасивні операції - це операції, пов'язані з формуванням банківських ресурсів. Вони відіграють первинну й вирішальну роль щодо активних операцій, для яких необхідною умовою є достатність ресурсів.

До пасивних операцій належать:

ѕ Залишки на розрахункових, поточних і бюджетних рахунках клієнтів.

ѕ Депозитні операції.

ѕ Випуск акцій, облігацій, векселів.

ѕ Отримання міжбанківського кредиту.

ѕ Власні джерела.

ѕ Рахунки, відкриті в інших комерційних банках.

Банківські ресурси - це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій.

Відповідно до джерел формування кошти комерційного банку поділяють на власні й залучені.

Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших суб'єктів ринку і необхідною умовою розвитку діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, засновників банку або з врахувань від поточного прибутку. У банківському балансі власні кошти обліковуються в різних фондах банку.

Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобілізації коштів від випуску й розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство). Оскільки комерційні банки створюються переважно на корпоративних засадах, то статутний капітал здебільшого набирає форми акціонерного. Його величина дорівнює сумі випущених банком простих та привілейованих акцій. Збільшення акціонерного капіталу банку можливе за рахунок додаткових випусків акцій або за рахунок банківського прибутку спрямованого на поповнення власних коштів банку. Роль статутного капіталу визначається його значенням як головного джерела коштів для забезпечення витрат на початкових етапах діяльності банку в процесі його заснування, а також як гарантії платежів банку за своїми зобов'язаннями.

Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються спеціальні резерви. Він також може бути використаний для виплати дивідендів і процентів за браком поточного банківського прибутку. Як правило, резервний капітал використовується для покриття тільки непередбачених витрат.

Нерозподілений прибуток - це частина прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. З коштів нерозподіленого прибутку формується ряд спеціальних фондів розвитку банку - розширення його матеріально-технічної бази, матеріального стимулювання персоналу, вирішення соціальних питань та ін.

Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну, оперативну і регулювальну. Захисна функція полягає в реалізації інтересів вкладників і кредиторів виплатою компенсацій у разі виникнення збитків або банкрутства банку. Оперативна функція полягає у створенні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного збільшення його активних операцій. Регулювальна функція пов'язана зі встановленням центральним банком для комерційних банків певних нормативів щодо розміру власного капіталу.

Таким чином, власний банківський капітал має важливе значення для забезпечення надійності банку й ефективності його роботи. Водночас власні кошти, як правило, не бувають більшими за 10% обсягу ресурсів комерційних банків, що пояснюється специфікою їхньої діяльності та посередницькою роллю на фінансових ринках.

Дані таблиці 2.1 демонструють рівень капіталізації банківських установ за період 2002 - 2006 рр., при цьому враховується як розмір балансового, так і регуляторного капіталу.

Таблиця 2.1 -- Розрахунок рівня капіталізації банківських установ за 2002--2006 роки

Показник	Роки	Темп зростання, %
	2002	2003	2004	2005	2006
ВВП, млн грн	225810	267344	345113	441452	537667	238,11
Власний капітал банків,млн грн	9983	12882	18421	25451	42566	426,38
Частка власного капіталу у ВВП держави, %	4,42	4,82	5,34	5,77	7,92	3,50
Статутний капітал банків, млн грн	6003	8116	11648	16144	26266	437,55
Частка статутного капіталу у ВВП держави, %	2,66	3,04	3,38	3,66	4,89	2,23
Регуляторний капітал банків, млн грн	10099	13274	18188	26373	41148	407,45
Частка регуляторного капіталу у ВВП держави, %	4,47	4,97	5,27	5,97	7,65	3,18

Як видно з даних табл. 2.1, за останні роки при постійному збільшенні ВВП відношення банківського капіталу до ВВП залишається стабільним, тобто збільшення капіталу банків було адекватним збільшенню ВВП. Однак, слід зазначити недостатній рівень власного капіталу банків України, частка якого у ВВП на кінець 2005 р. становила 7,92 %. За результатами міжнародних оцінок, капітал банківського сектору держави є достатнім для нормального обслуговування виробничого циклу за умови, що він дорівнює 6--7 % ВВП держави. В принципі, ми можемо відмітити відповідність рівня капіталізації банків нашої держави рівню країн з розвиненими ринковими відносинами, але така адекватність пояснюється досить низьким рівнем ВВП, причиною чого стала тривала стагнація української економіки [3,22].

Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну частину яких становлять депозити (табл. 2.2).

Під депозитом розуміють кошти, передані на зберігання у фінансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використання, що регулюється банківським законодавством. Усі депозити поділяються на три основні види: до запитання, строкові та ощадні.

Депозити до запитання можуть бути вилучені власниками на першу вимогу. При цьому кошти можна вилучити як готівкою, так і у безготівковому порядку - переказом на інший рахунок. Депозити до запитання призначені в основному для поточних розрахунків. Рух коштів на цих рахунках може оформлятися чеком, дорученням або іншим розрахунковим документом. У розвинутих країнах надходження або витрачання коштів з депозитів до запитання здебільшого відбувається за виписаними чеками, тому ці рахунки ще називають чековими.

Можливість власника рахунку будь-коли вилучити кошти потребує наявності в обороті банку значної частки високоліквідних активів, які не дають доходу (готівка в касі, залишки на кореспондентському рахунку в центральному банку та ін.). Тому на депозити до запитання, як правило, не сплачують процентів. Водночас банки здебільшого не стягують з клієнтів і плати за користування такими рахунками.

Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання. На них сплачують фіксований процент і, як правило, обмежують можливість їх дострокового вилучення. Величина депозиту встановлюється здебільшого в круглих числах і залишається незмінною протягом усього строку зберігання коштів. Важливою перевагою строкових депозитів для банку є можливість використання залучених коштів вкладенням у різні високодохідні активи, прибутковість яких дає змогу сплачувати вкладникам порівняно високий процент.

Ощадні депозити призначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов'язане з певними обмеженнями (наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщені в ощадні депозити, не можуть бути використані для поточних розрахунків, а є лише заощадженням та засобом отримання доходу у формі фіксованого процента. Характерною особливістю ощадного депозиту є видача вкладнику ощадної книжки, яка засвідчує його особу та зобов'язує банк проводити відповідні виплати. Ощадну книжку можуть замінити періодичні виписки з рахунку, які надсилають клієнту поштою.

Окремим видом ощадних вкладів є депозитні рахунки грошового ринку, що їх почали відкривати комерційні банки США 1982 року. Процентні ставки на ці рахунки щотижня коригуються відповідно до змін ринкової норми процента. При цьому ощадна книжка не використовується, а обмежень щодо вилучення коштів вкладниками практично немає.

Ощадні депозити, як і строкові, вигідні комерційним банкам, оскільки мають здебільшого тривалий характер розміщення коштів, що дає можливість забезпечити належний рівень дохідності вкладанням цих коштів у довгострокові активи.

Загалом у промислове розвинутих країнах спостерігається тенденція до поступового зникнення чітких меж між різними видами депозитів. З'являються рахунки, що поєднують властивості як строкових депозитів, так і депозитів до запитання. Прикладом цього можуть служити НАУ-рахунки, на які сплачується ринкова ставка процента, а власник має право виписувати в межах залишку тратти на пред'явника, що приймаються в оплату нарівні з чеками.

Таблиця 2.2 -- Склад і структура ресурсної бази банків України

Банківські ресурси	На 1.01.2005р.	На 1.01.2006р.	На 1.01.2007р.
	сума	частка,%	сума	частка,%	сума	частка,%
Кошти банків	20350,5	15,2	31998,7	15,0	76644,7	22,5
Кошти фізичних осіб	49323,6	36,7	73510,8	34,4	95793,7	28,2
Кошти юридичних осіб	41611	31,0	73583,3	34,4	107135,3	31,5
Ощадні сертифікати, емітовані банками	477,7	0,4	833,8	0,4	991,5	0,3
Боргові цінні папери, емітовані банками	149,7	0,1	2020,8	0,9	5173,1	1,5
Інші зобов'язання	4014	3,0	6479,7	3,0	11874,9	3,5
Власний капітал	18421,4	13,7	25450,9	11,9	42566,1	12,5
Всього пасивів	134347,9	100	213878	100	340179,3	100

Банки України більшу частину своїх ресурсів формують за рахунок залучених коштів від юридичних та фізичних осіб, які на 1 січня 2007 р. становили 69,7% в їх зобов'язаннях. Основну частину ресурсів у 2006 р. становили кошти населення -- 31,5 %. У провідних країнах світу приблизно 90 % загальних банківських ресурсів становлять кошти населення. Такий показник був характерний для банківської системи вцілому колишнього СРСР. Це дає підстави стверджувати, що далеко не всі кошти населення спрямовує на заощадження в банки. За даними Національного банку України, у 2006 р. обсяг грошової маси фізичних осіб, яка знаходилася поза банками, порівняно з 2005 р. збільшився на 24,5 % і становила 41,2 % у загальній грошовій масі населення [3,23].

Крім залучених на депозити коштів, комерційні банки можуть формувати ресурси, отримуючи позики на грошовому ринку - на ринку міжбанківських кредитів, у центрального банку, на ринку євровалют, випускаючи власні боргові зобов'язання, а також укладаючи угоди про продаж цінних паперів із можливістю наступного викупу («репо»).

Найбільш поширений спосіб серед зазначених операцій - отримання позик на міжбанківському ринку, пропозицію на якому формують ті банки, що мають тимчасово вільні ресурси, не задіяні у власному обороті. Ці позики є короткостроковими і здебільшого не потребують забезпечення. Надання позик центральним банком має на меті допомогти комерційним банкам, коли їм тимчасово бракує ресурсів. Воно може здійснюватись у формі переобліку й перезастави комерційних векселів, а також у формі ломбардного кредиту (під заставу державних цінних паперів).

Джерелом надання позик на євровалютному ринку є вклади в іноземній валюті, що зберігаються комерційними банками даної країни й використовуються для кредитних операцій на міжнародних ринках позичкових капіталів.

Власні боргові зобов'язання є переважно короткостроковими і можуть бути випущені банком у формі векселів, облігацій, акцептів, комерційних паперів, що розміщуються на фондовому ринку.

Здійснюючи операції «репо», банк продає цінні папери із зобов'язанням викупити їх через певний час, але за більш високою ціною. Різниця в цінах і є платою, яку фактично сплачує банк за залучені в такий спосіб кошти. Об'єктом таких операцій, як правило, стають державні цінні папери, що мають високий рівень надійності та ліквідності.

Недепозитні способи залучення коштів комерційним банком дають йому змогу оперативно отримати необхідні ресурси у разі непередбачених виплат (несподіване вилучення депозитів, надходження багатьох заявок на отримання кредитів). Тим самим забезпечується належний рівень платоспроможності банку та підтримується його фінансова стійкість.

2.2 Активні операції комерційних банків та їх механізм

Активні операції комерційних банків - це діяльність, пов'язана з розміщенням власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку.

Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:

ѕ банківські кредити;

ѕ банківські інвестиції;

ѕ касова готівка та засоби, що прирівнюються до неї;

ѕ основні засоби та інші активи.

Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові засоби з умовою їх повернення та сплати процента за користування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу. Так, на початку 90-х років частка кредитування становила у комерційних банках США близько 60% усього обсягу активних операцій, у банках Франції - до 66%, Англії - до 64%.

Комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам усіх форм власності різних галузей господарства, населенню, центральним і місцевим органам державної влади, кредитно-фінансовим установам. З усіх типів кредитів найбільша питома вага (за категоріями позичальників) припадає на позики торгово-промисловим підприємствам. Водночас у розвинутих країнах в останні десятиліття спостерігається тенденція до збільшення споживчих позичок фізичним особам. У США, наприклад, нині 2/3 продажу здійснюється в кредит. Комерційні ж банки України поки що не використовують свої потенційні спроможності до кредитування про свідчить розбіжність значень кредитного та грошового мультиплікаторів (табл. 2.3).

банківський пасивний депозит клієнт активний

Таблиця 2.3 -- Показники банківської системи України

Показники	Роки
	2005	2006
Норматив обов'язкового резервування коштів банків у НБУ, %	6 - 8	0,5 - 5
Депозити, млн грн	124471,00	180962,00
Грошовий мультиплікатор, разів	2,34	2,69
Кредитний мультиплікатор, разів	14,28	36,36
Попит на гроші (на кредит), млн грн	1777446,00	6579778,00

З даних табл. 2.3 видно, що кредитний мультиплікатор за період 2005-- 2006 рр. зріс з 14,28 до 36,36 раза, у чому простежується експансіоністська політика НБУ, спрямована на збільшення грошової пропозиції через надання комерційним банкам значної спроможності до кредитування. Проте, комерційні банки не квапились використовувати таку можливість, що підтверджується значенням грошового мультиплікатора, який змінився за цей самий період тільки з 2,34 до 2,69 раза [14,54].

Призначенням кредитних операцій банку є задоволення різноманітних потреб його клієнтів у грошових ресурсах. Такими потребами можуть бути: формування і збільшення основного й оборотного капіталу; фінансування операцій спекулятивного характеру (наприклад біржових угод); витрати на споживчі потреби (придбання товарів тривалого користування або житла). Іноді кредит видається для загального фінансування діяльності позичальника без зазначення конкретних цілей. У цьому разі банк приймає рішення про надання позики, виходячи із наявних у нього даних про клієнта та рівня довіри до нього.

Важливою умовою надання банком кредиту є наявність певного забезпечення, що гарантує повернення позики. Традиційно банківські кредити поділяються на бланкові та забезпечені. Бланкові кредити видаються банком без конкретного забезпечення і ґрунтуються на його впевненості у здатності позичальника своєчасно виконати всі взяті на себе платіжні зобов'язання. Забезпечені позики видаються під заставу майна - найчастіше того самого, на придбання якого надається кредит (нерухомість, обладнання, товарно-матеріальні цінності). Крім того, у забезпечення можуть прийматися: цінні папери (акції, облігації, векселі, товаророзпорядні документи); документи, що засвідчують перевідступлення на користь банку вимог позичальника до третіх осіб; гарантії й поручництва інших осіб повернути кредит у разі неплатоспроможності позичальника. Забезпеченням кредиту може також бути страхування відповідальності позичальника за непогашення позики у страховій компанії.

Нарівні з оцінкою якісних параметрів активів, що пропонуються у забезпечення кредиту, необхідною умовою видачі позики є аналіз банком кредитоспроможності клієнта. Кредитоспроможність означає здатність позичальника своєчасно і в повному обсязі погасити заборгованість за виданими кредитами і нарахованими на них процентами.

Оцінюючи кредитоспроможність фірм і компаній, банки беруть до уваги такі фактори, як розмір власних коштів та їх співвідношення з позиченими, ліквідність активів, характер обороту коштів, співвідношення коротко- і довгострокових джерел позичених коштів, ступінь покриття джерел позичених коштів ліквідними активами, прибутковість діяльності та інші показники. Кредитоспроможність приватних осіб визначається на підставі як загальної вартості майна позичальника, так і розміру його постійних доходів (з урахуванням зобов'язань, узятих на себе іншими платоспроможними особами).

У разі позитивного вирішення питання про кредитування клієнта між ним і банком укладається кредитний договір, в якому фіксуються основні умови надання позики (цілі, строки, суми, процентні ставки, права й обов'язки сторін).

Інвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладанні банківських ресурсів у приватні й державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отримання прибутку.

Така діяльність є альтернативною щодо кредитування, але не виключає останнього. Водночас банківські інвестиції мають низку відмінностей від кредитних операцій. Так, за кредитування ініціатива укладення угоди належить позичальнику, а за інвестування ініціатором є банк, який намагається вкласти кошти. Позичкові операції передбачають видачу коштів переважно на короткий час, тоді як інвестиції є довгостроковим вкладанням грошових ресурсів. Видаючи позику, банк стає головним і, як правило, одним із небагатьох кредиторів, а в інвестиційному процесі він є лише одним з багатьох вкладників коштів.

Основними об'єктами інвестиційної діяльності банків є облігації приватних компаній і держави, а також акції корпорацій. Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуйся відповідно до інвестиційної політики банку. Суть такої політики полягає у визначенні кола цінних паперів, найбільш придатних для вкладання коштів, і оптимізації структури портфеля інвестицій стосовно конкретного періоду часу.

Визначення характеристики цінних паперів, придатних для вкладання банківських ресурсів, здійснюється з урахуванням пріоритетних цілей інвестиційної діяльності, вибраних комерційним банком Так, якщо основними цілями інвестування є отримання доходу, збереження капіталу й забезпечення його приросту, то вибір тієї чи іншої цілі як пріоритетної є підставою для формування банком певного типу інвестиційного портфеля. Портфель, орієнтований на отримання високих доходів, передбачає інвестування коштів переважно в акції приватних корпорацій, що забезпечують високу норму прибутку на капітал. Якщо метою інвестицій є збереження ресурсів, банк віддає перевагу твердопроцентним борговим зобов'язанням держави і великих надійних підприємств. Приріст капіталу забезпечується постійним зростанням курсової вартості цінних паперів. З цією метою треба інвестувати кошти у цінні папери молодих компаній «агресивного» типу, що вибрали стратегію швидкого зростання та завоювання ринку.

У багатьох країнах існують законодавчі обмеження щодо формування банками свого інвестиційного портфеля. У США, наприклад, комерційним банкам заборонено тримати акції промислових компаній у своїх портфелях, за винятком випадків їх придбання з метою запобігання втратам, пов'язаним із неплатоспроможністю позичальника.

Структура інвестиційного портфеля комерційних банків має бути оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат коштів, вкладених у цінні папери, що пов'язано передовсім із можливим невиконанням емітентом узятих на себе зобов'язань. Основним способом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Критеріями диверсифікації можуть бути тип цінних паперів емітента, якість і строки погашення, територіальний розподіл.

Як правило, комерційні банки формують спеціальні підрозділи для організації інвестиційних операцій, оскільки проведення таких потребує високої кваліфікації, знання ситуації на фондовому ринку, а також стану справ і перспектив розвитку окремих галузей економіки.

Крім інвестиційних операцій, що їх банк виконує власним коштом, банки можуть здійснювати інші операції з цінними паперами, які мають назву фондових. До фондових операцій належать:

ѕ емісійні операції, які передбачають випуск та розміщення цінних

ѕ паперів (як власних, так і третіх осіб) серед інвесторів та посередників;

ѕ операції купівлі-продажу цінних паперів на ринку з доручення і

ѕ за рахунок клієнтів (брокерські операції);

ѕ операції зберігання к управління цінними паперами (операції депо);

ѕ операції надання кредиту під заставу цінних паперів.

Хоча основною метою діяльності комерційних банків є отримання прибутку, вони не можуть вкладати всі ресурси тільки у високодохідні активи (позики та інвестиції), оскільки за здійснення активних операцій банки водночас мають забезпечити і своєчасне повернення коштів їхнім власникам, тобто виконувати свої зобов'язання за пасивами. Тому частина активних операцій комерційного банку передбачає утворення поточних резервів платіжних засобів з метою постійного підтримування платоспроможності банку. Ці резерви поділяються на дві основні групи - первинні та вторинні.

Первинні резерви - це вкладення банку у високоліквідні активи, які можуть бути негайно використані як засіб платежу. До них належать кошти на кореспондентському рахунку в центральному банку і на рахунках в інших банках, що забезпечують можливість безперебійної організації безготівкових розрахунків, а також залишки готівки в касі банку для готівкових платежів.

Групу вторинних резервів утворюють вкладення в активи, які можна перетворити на платіжні засоби з мінімальною затримкою, - це, як правило, інвестиції у короткострокові державні цінні папери боргові зобов'язання інших банків, що дають невеликий дохід, але мають високий рівень ліквідності. Вторинні резерви, по суті, є джерелом поповнення коштів первинних резервів.

Постійне утримання комерційним банком певної частини активів у формі первинних та вторинних резервів забезпечує високий рівень його платоспроможності, що уможливлює ефективну реалізацію банком кредитно-розрахункових, депозитних та інших послуг клієнтам.

2.3 Комісійно-посередницькі банківські операції

Комісійно-посередницька діяльність комерційного банку полягає у здійсненні різноманітних операцій з доручення клієнтів за певну плату - комісію. До таких операцій належать: розрахункові, касові, валютні, а також трастові, консультаційні, гарантійні та деякі інші послуги.

Провідне місце серед зазначених операцій займає розрахунково-касове обслуговування клієнтів, що зумовлено базовою функцією банків - посередництвом у платежах.

Розрахункові операції пов'язані зі здійсненням з доручення клієнтів внутрішніх та міжнародних безготівкових розрахунків переказуванням коштів на рахунках у банку. У банківській практиці розвинутих країн цей вид операцій залежно від способу організації розрахунків поділяється на три основні групи: інкасові, акредитивні та перекази.

Здійснюючи інкасові операції, комерційний банк з доручення свого клієнта і на підставі отриманих від нього грошових документів стягує кошти з боржників та зараховує їх на рахунок клієнта. З документів, що пред'являються до оплати, найбільш поширені векселі та чеки.

Форми векселів, що використовуються в розрахунках, порядок їх виставлення, оплати, обігу, права та обов'язки сторін і всі інші відносини регулюються нормами вексельного законодавства. Банки, приймаючи векселі на інкасо, виконують доручення власників векселів щодо отримання платежів на векселі. При цьому банки беруть на себе відповідальність за пред'явлення векселів у строк платнику і отримання платежів. Якщо платіж надійде, вексель повертають боржнику. За неотримання платежу опротестований вексель повертають кредитору. Відтак роль банку полягає в точному виконанні інструкцій клієнта. У сучасній господарській практиці сфера використання векселів як платіжного засобу значно звузилась порівняно з XIX і початком XX ст. їх головне застосування сьогодні - у зовнішній торгівлі.

Більш поширеним способом безготівкових розрахунків є чековий обіг. У США і Канаді, наприклад, він охоплює понад 90% усіх господарських угод. Процедуру інкасування чеків у більшості країн стандартизовано. Вона характеризується простотою оформлення та здійснення розрахунків, оскільки не потребує складання додаткових документів, як, наприклад, за інкасування векселів. Якщо платник і одержувач коштів є клієнтами одного банку, то на підставі пред'явлених до оплати чеків банк просто списує гроші з рахунка боржника й зараховує їх на рахунок кредитора. У разі, коли платник обслуговується іншим банком, інкасова операція трохи ускладнюється необхідністю попереднього отримання коштів від банку боржника. У цьому разі інкасування чеків найчастіше здійснюється через мережу клірингових палат, які проводять обрахунок взаємних вимог різних банків.

Акредитивні операції полягають у дорученні клієнта банку виплатити певну суму коштів третій особі за виконання нею умов, передбачених в акредитивній заяві клієнта. У господарському обороті така форма розрахунків застосовується порівняно рідко, передовсім тоді, коли постачальник не дуже впевнений у спроможності покупця оплатити відвантажений товар і бажає заручитися гарантією банку. Більш поширені акредитиви в міжнародних розрахунках. Переказні операції полягають у тім, що клієнт дає доручення своєму банкові переказати певну суму коштів в інше місто (країну) де їх може отримати він сам або інша особа, на адресу якої здійснено переказ. У багатьох країнах континентальної Європи такі розрахунки проводяться у так званій жиросистемі - за допомогою платіжних доручень, що передаються каналами міжбанківського та поштового зв'язку. У цій системі, яка може користуватися як паперовими носіями, так і електронними засобами, платник виписує наказ про зняття коштів зі свого рахунку і переказування їх на рахунок одержувача. Частина таких переказів має форму постійних доручень, якщо йдеться про платежі, які часто повторюються.

Касові операції комерційних банків полягають у прийманні банками від своїх клієнтів готівки і зараховуванні сум на різні види рахунків, видачі готівки на вимогу клієнтів, забезпеченні надійного збереження довірених банку коштів.

Клієнти банку, як правило, самостійно вибирають форму організації розрахунків - безготівкову чи готівкову. Зручність і дешевизна безготівкових платежів зумовлюють їх переважну роль у великому (оптовому) торговому обороті, у розрахунках між підприємствами. Водночас у сфері роздрібного товарного обміну основна маса угод оплачується готівкою. Тому комерційні банки відіграють важливу роль в організації невеликих за обсягом торговельних операцій, що здійснюються переважно фізичними особами, видаючи їм готівку на різноманітні потреби та інкасуючи виторг торгових фірм.

Удосконаленню касового обслуговування клієнтів сприяє широке застосування банкоматів, тобто електронних термінальних пристроїв або поєднаних безпосередньо з банківським комп'ютером, або таких, що функціонують в автономному режимі. Основне призначення банкоматів - видача готівки з рахунку клієнта або приймання від нього готівки та зараховування її на депозит. Доступ до банкоматів здійснюється за допомогою магнітної пластикової картки, а встановлювати їх можна у приміщеннях банків (всередині й назовні), у торгових центрах та в інших місцях, зручних для клієнтів.

Розвиток карткового бізнесу є одним із стратегічних напрямків вдосконалення банківської системи України. Частки банків на картковому ринку України представлені на мал. 2.1.

Малюнок 2.1 - Частки банків на картковому ринку України станом на 01.01.2007,%

Валютні операції - це вид банківської діяльності, пов'язаний з обміном однієї валюти на іншу, що передбачає купівлю і продаж іноземної за національну або за інші валюти. Такий обмін може здійснюватись банком з допомогою операцій «спот», «форвард» та комбінування цих операцій.

Операції «спот» - це купівля однієї валюти за іншу на ринкових умовах з поставкою валюти не пізніше, ніж за два робочі дні після укладення угоди. Операції «спот» застосовуються здебільшого для негайного отримання іноземної валюти, а також для швидкого «переливання» капіталів.

Операції «форвард» передбачають поставку для обміну певної суми валюти на визначену дату в майбутньому (понад два робочі дні) за курсом, зафіксованим на момент укладення угоди. До настання строку обміну (як правило, через 1 - 6 місяців) розрахунки не проводяться. Метою операцій «форвард», крім отримання валюти для комерційних операцій, є страхування капіталовкладень за кордоном, а також отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Своєрідним поєднанням операцій «спот» та «форвард» є операції «своп», що являють собою комбінацію купівлі або продажу валюти на умовах «спот» із одночасним укладенням зворотної угоди на умовах «форвард». Дані операції є зручними для банків, оскільки тимчасово забезпечують необхідною валютою без ризику, пов'язаного зі зміною курсу. Операції «своп» здійснюються з метою придбання банком необхідної валюти для забезпечення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків, кредитування (якщо є попит на позики в певній іноземній валюті), а також для укладання угод на грошових ринках, пов'язаних із короткостроковим експортом капіталів.

Гарантійні операції полягають у поручництві комерційного банку виконати грошові зобов'язання свого клієнта, якщо він буде неспроможний це зробити. Це означає, що банк бере на себе зобов'язання здійснити потрібний платіж за власний рахунок. До цієї групи банківських операцій належать: гарантії повернення кредиту за клієнта; гарантії відшкодування збитків, що можуть статися через невиконання клієнтом умов контракту на поставку товарів або надання послуг; гарантії вексельних зобов'язань клієнта (авальні операції).

Інші операції комерційних банків, якщо це не заборонено чинним законодавством, можуть включати: купівлю-продаж дорогоцінних металів і художніх цінностей, посередництво в реалізації обладнання й товарно-матеріальних цінностей, організацію укладання комерційних угод між клієнтами, проведення аудиторських перевірок на прохання клієнтів, надання страхових послуг.

3 Сучасні проблеми та напрями розвитку банківської системи України

3.1 Стратегічні напрями розвитку банківських послуг в Україні

Одним із головних факторів, що спонукає комерційні банки розширювати палітру банківських послуг та шукати виходи на роздрібний ринок, є зростання конкурентної боротьби між вітчизняними та зарубіжними банками та небанківськими фінансово-економічними інститутами за клієнтів (передусім, корпоративних). Населення перестає розглядатися банками виключно як джерело порівняно недорогих ресурсів для їх подальшої трансформації у кредити корпоративним клієнтам, а набуває усіх ознак повноцінної групи банківських клієнтів. За думкою О.Дзюблюка сьогодні можна констатувати одночасне зростання як депозитного, так і кредитного сегментів роздрібного банківського ринку. Важливо відзначити істотне зростання не лише депозитів до запитання, а й строкових вкладів, а також, відповідно, зростання довгострокових нарівні з короткостроковими, що є ознакою фінансової стабілізації та підвищення довіри населення до вітчизняної кредитної системи.

Обсяги кредитних операцій для населення -- це вкрай незначні величини, порівняно з банківською практикою розвинутих країн, де масштаби споживчого кредитування зіставимі з обсягами ВВП цих країн. В Україні ж частка банківських кредитів населенню перебуває в межах кількох процентів від ВВП країни, що загалом негативно характеризує рівень уваги, яка поки що приділяється цьому сегменту ринку банківських послуг (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 -- Динаміка кредитних вкладень банків на роздрібному ринку

Показник	2002	2003	2004	2005	2006
Валовий внутрішній продукт, млн. грн.	225810	264165	297789	441452	537667
Кредити банків фізичним особам, млн. грн.	3313	8986	15239	33155	61809
Частка кредитів банків фізичним особам у ВВП, %	1,47	3,40	5,11	7,51	11,5

Утім, необхідно відзначати і наявність низки об'єктивних факторів, які перешкоджають активному розвиткові кредитних операцій банків для населення, а відтак і повноцінній реалізації банками функції фінансового посередництва у масштабах усієї економіки. Серед таких факторів можна виокремити, по-перше, порівняно високий рівень початкових витрат, здійснюваних банками при впровадженні нових видів послуг; по-друге, відсутність достатньої кількості кваліфікованого персоналу, спроможного ефективно взаємодіяти з клієнтами -- фізичними особами та дотримуватись усіх необхідних технологічних вимог із надання роздрібних послуг; по-третє, недостатньо розвинута інфраструктура фінансового ринку в частині розширення філіальної мережі та формування загальної культури активного користування банківськими послугами населенням; по-четверте, тенденції зі зниження процентної маржі, що загострюють конкурентну боротьбу на ринку роздрібних послуг, де збільшення власної частки супроводжується зазвичай більшими витратами для банків порівняно з аналогічними сегментами ринку корпоративних банківських клієнтів; по-п'яте, все ще невисокий рівень доходів більшої частини населення попри позитивні тенденції кількох останніх років, що не дає змоги банкам активно реалізовувати повноцінні депозитні стратегії з широким розмаїттям відповідних послуг банків на роздрібному ринку залишається нереалізованим.

У 2006 р. вимоги банків за наданими кредитами становили 245 226 млн грн, які значною мірою формувалися за рахунок суб'єктів господарювання (мал. 3.1).



Малюнок 3.1 -- Структура кредитного портфеля банків за позичальниками на 01.01.07р.

Відзначаючи важливість кредитування у загальній стратегії розвитку і ринку банківських послуг, неможливо не відзначити й ті аспекти діяльності банків, які стосуються депозитних послуг. Очевидно, що тут активну роль відіграватиме реалізація банками різних карткових проектів, спроможних забезпечувати надійне збереження коштів, надаючи водночасклієнтам ширші можливості здійснювати платежі та отримувати позички в межах відкритих кредитних ліній. Перспективними можуть бути комбіновані депозитні продукти для фізичних осіб, що передбачає поєднання відповідних депозитних операцій із страхуванням життя та пенсійним забезпеченням -- практика, яка набуває усе більшого поширення у розвинутих країнах [14,55].

Проблема ефективної діяльності банків із залучення коштів фізичних осібна банківські депозити у подальшому набуватиме усе більшої актуальності, оскільки сьогодні депозитні продукти банків поки ще залишаються безальтернативним напрямом розміщення коштів населення. Однак в міру розвитку інфраструктури вторинного фондового ринку, інститутів приватного інвестування, пенсійного і страхового забезпечення конкурентна боротьба за вільні грошові ресурси населення загострюватиметься. Ще поставить перед банками завдання розширювати асортимент депозитних послуг та додатково залучати клієнтів за допомогою привабливих умов зберігання їхніх коштів. Важливим напрямом діяльності банків з вирішення цього завдання є розвиток сегменту ринку банківських послуг, пов'язаного з дистанційним обслуговуванням клієнтури.

3.2 Пріоритетні напрями взаємовідносин клієнт - банк та особливості їх регулювання

Пріоритетним напрямом клієнтської політики банку завжди було встановлення довгострокових і взаємовигідних відносин з клієнтами та партнерами банку, що забезпечується постійною увагою до їхніх потреб, розширенням спектра банківських послуг, що надаються у банку, поліпшенням їх якості. Це відбивається на результативності роботи банку. «Характерною особливістю 2006 року було істотне збільшення прибутковості банків. Так, чистий прибуток становив 4,1 млрд. грн., що на 1,9 млрд. грн. більше, ніж у 2005 році. У свою чергу, рентабельність банків становила 9,9%, що перевищує показник 2005 року на 2%. Загальна сума доходів банків за 2006 рік становила 41,4 млрд. грн., тобто зросла порівняно з 2005 роком більш як на 52%» [5,107].

Про правильність клієнтської політики свідчить постійне розширення кола клієнтів та підвищення їх ділової активності. Для клієнтів, які мають розвинену торговельну і дистриб'юторську мережу, застосовується індивідуальний підхід, а також упроваджено послуги, що полегшують головному офісу клієнта здійснювати дистанційне управління та контроль за окремими клієнтами. Тут важливим є постійний особистий контакт із клієнтом та індивідуальний підхід у роботі з ним.