Особливості розробки депозитної політики комерційних банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади та еволюція депозитних операцій та депозитної політики комерційних банків

1.1 Сутність та класифікація банківських депозитів

1.2 Депозитна політика та її роль у фінансовій діяльності банку

1.3 Чинники формування депозитної політики комерційними банками

Вступ

На сьогодні в Україні особливого значення набуває підвищення ефективності функціонування ринкової інфраструктури, що вимагає кардинальних якісних перетворень у банківській сфері, а відповідно, реалізації адекватної політики комерційними банками. Перехід від адміністративно-командних методів управління банківською системою до економічних посилює роль конкуренції та зумовлює необхідність врахування потреб клієнтів грошово-кредитного ринку, розробки і реалізації ефективної депозитної і кредитної політики. Саме це і визначає актуальність обраної теми нашого дослідження.

Досвід країн з розвиненою ринковою системою підтверджує, що головною функцією комерційних банків є сприяння мобілізації заощаджень суб'єктів господарювання, спрямування їх у напрямку найефективнішого використання, опосередковано збільшуючи загальну масу інвестицій та потенціал економічного зростання. Необхідними умовами для створення ефективної банківської системи в Україні є можливість та практичне здійснення переливу фінансових коштів між суб'єктами господарювання, надання споживачам свободи вибору між різними об'єктами розміщення тимчасово вільних грошових коштів, а також надання рівних прав усім, хто пред'являє попит на кредитні ресурси.

Розвиток банківської системи спричинив загострення конкуренції між комерційними банками за ресурси та ефективні напрямки їх розміщення. Це призвело до поступового зниження прибутковості банківської діяльності. Тепер для успішного функціонування та розширення діяльності банківської установи недостатньо залучати кошти за нижчою ціною, а розміщувати за вищою, для цього необхідно створювати ефективну систему менеджменту банку. Для підтримки своєї конкурентоспроможності банки вимушені пропонувати своїм клієнтам все нові послуги, застосовувати різноманітні фінансові інструменти та розширювати свою діяльність.

Теоретичні концепції, присвячені проблематиці депозитної діяльності банків, ускладнюються та диференціюються разом зі зміною умов функціонування і обігу позичкового капіталу. Спроби осмислити і теоретично обґрунтувати сутність та роль депозитних ресурсів пов'язані з процесами розвитку лихварського, а згодом грошового капіталу. Зокрема, проблеми депозитної діяльності у контексті формування збережень і інвестицій розглядали А.Сміт, Дж.С.Мілль, Д.Рікардо, І.Фішер, К.Віксель, а пізніше вони досліджувались Дж.М.Кейнсом, Дж.Хіксом, М.Фрідменом, Г.Джонсоном, Е. Доланом, Ф.Мишкіним та ін.

Значні розробки у вивченні депозитів у складі ресурсної бази сучасних банківських інститутів здійснили такі зарубіжні економісти, як Г. Айленбергер, Р.Еллер, П.Роуз, що аналізували проблеми формування депозитних вкладів у структурі ресурсної бази комерційного банку з двох позицій: управління банківським капіталом і управління зобов'язаннями банку.

Серед російських вчених варто зазначити праці Є.Жукова, О.Лаврушина. Проблемам формування ефективної депозитної політики комерційних банків присвячені роботи вітчизняних вчених, зокрема В.Вітлінського, А.Гальчинського, В. Грушка, О.Заруби, Т.Ковальчука, В.Лагутіна, І.Лютого, А.Мороза, А.Пересади, О.Пилипченка, М.Савлука та ін.

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних і практичних аспектів та особливостей розробки депозитної політики комерційними банками, а також внесення пропозицій щодо підвищення ефективності їх депозитної політики в умовах зростаючої конкуренції на грошово-кредитному ринку України.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

1) виявити та визначити сутність депозитів комерційних банків;

2) розглянути основні види депозитів, що пропонуються комерційними банками на ринку банківських послуг;

3) визначити значення депозитної політики у фінансовій діяльності банку

4) охарактеризувати особливості розвитку депозитних відносин в Україні на сучасному етапі на прикладі реально діючого комерційного банку;

5) розробити шляхи реформування та вдосконалення депозитної політики комерційних банків

Об'єктом нашого дослідження виступає діяльність банківських інститутів у сфері функціонування і розвитку депозитного ринку в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні засади і методичне забезпечення формування та реалізації депозитної політики комерційними банками.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти з питань функціонування банківських інститутів в Україні, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України та комерційного банку Райффайзен, а також енциклопедичні видання, монографічні дослідження та публікації зарубіжних і вітчизняних авторів.

Розділ 1. Теоретичні засади та еволюція депозитних операцій та депозитної політики комерційних банків

1.1 Сутність та класифікація депозитних операцій комерційних банків

Поява грошей, здатних обертатися як універсальний товар, перетворило примітивний бартерний обмін у оборот товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару й його споживачем стали виникати різноманітні посередники. Перші банківські послуги почали надаватися тоді, коли в процесі обміну одного товару на інший людство вперше застосувало гроші, і з'явилася потреба десь їх зберігати, заощаджувати, розмінювати, обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої, пересилати, а надалі - і позичати, щоб вчасно здійснити певні розрахунки чи розвинути свою справу.

Ще у Стародавньому Вавилоні діяли перші банкіри - міняли, які не тільки здійснювали "валютні" операції, обмінюючи гроші однієї держави на гроші іншої, а й приймали вклади під відсотки та надавали позики за письмовими зобов'язаннями та заставами. Значний розвиток банківської справи відбувся у Стародавній Греції, де навіть великі багаті храми приймали вклади та надавали позики під відсотки. Римська імперія додала до скарбниці банківської справи такі вдосконалені форми грошового обігу, як акредитиви та платежі за переказом за банкірськими книгами.

Століття розвитку грошового обігу призвели до виникнення інститутів -посередників, прототипів сучасних банків. Їх функціональне призначення зводилось, перш за все, до отримання вкладів на збереження і надання позик, з часом вони почали емітувати власні цінні папери. Постійне обертання банкнот з 1694 року став забезпечувати Англійський банк, що ввійшов в історію і як перший стійко функціонуючий банк у Європі. Емісійні банки покликані, у першу чергу, забезпечувати функціонування стабільної системи грошового обігу в межах держави, і, крім того, за визначених умов, створювати для себе кредит шляхом випуску незабезпечених чи не цілком забезпечених банкнот, з наступним їх вилученням з обороту після використання в якості законного платіжного засобу.

Надалі, вже у XIX сторіччі, розвиток банківської діяльності пішов шляхом створення великих акціонерних підприємств, діяльність яких ґрунтувалася не на емісії банкнот, а на вкладах та кредитуванні. Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, приймаючи участь у широкому спектрі фінансових операцій.

Дослідження сутності сучасних операцій комерційних банків і, перш за все, операцій на депозитному ринку потребує ґрунтовного аналізу еволюції депозитних операцій. Поняття "депозит" походить від латинського "depositum" - зданий на збереження [13, с.104]. Виникло воно в часи пізнього Середньовіччя з розвитком такого, значного на той момент, у суспільстві класу, як купецтво. Купець вкладав частину коштів у товар і в той же час був зацікавлений, щоб інша частина його коштів забезпечувала спокійне безбідне існування йому і його родині. Тому частину накопичених грошей він, як правило, віддавав у ріст, тобто розміщував під відсотки чи в лихварів, чи, небагато пізніше, - у банківських структурах, що зароджувалися. Депозит одночасно був і своєрідним страхуванням товару, відправленого на реалізацію, тому що у випадку значних втрат, він забезпечував компенсацію за рахунок доходів, отриманих від розміщення вільних засобів. Бізнес на грошах виявився таким успішним, що до початку XXI століття сформувався цілий клас рантьє, що не займався ніякою продуктивною діяльністю, а жив тільки за рахунок доходів, одержаних від коштів, розташованих в банку. Ці вкладення були довгостроковими (як мінімум, на один рік чи кілька років), вважалися одним із самих надійних способів розміщення капіталу для вкладників, і одним з найбільш вигідних джерел коштів для банків.

Досліджуючи сутність банківських депозитів, хочемо відзначити розмаїтість думок з цього приводу. Перш за все, варто звернути увагу на досягнення вчених в період становлення радянської влади, зокрема, З.С. Каценеленбаума, який особливість депозиту вбачав в його подвійній природі: „Депозити є для вкладників потенційними грошима. Вкладник може виписати чек і пустити відповідну суму в циркуляцію. Але в той же час „банківські гроші" приносять відсоток. Вони виступають для вкладника в подвійній ролі: в ролі грошей, з одного боку, і в ролі капіталу, що приносить відсоток, з іншого. Перевага депозиту перед готівкою полягає в тому, що депозит приносить відсотки... і недолік в тому, що депозит приносить знижений відсоток в порівнянні з тим відсотком, який звичайно приносить капітал. Цей знижений відсоток - не випадкове явище, а істотний момент природи банку. Бо все єство природи банку полягає в тому, що відсоток, виплачуваний по депозитах, нижче за той відсоток, який банки одержують за той, що поміщається ними в різних підприємствах капітал. Ця різниця у відсотках... складає близько 1/4 частини тих відсотків, які стягуються по активних операціях".

Розглянемо декілька визначень депозитів з позиції сьогодення провідних українських і російських економістів. Так, наприклад, професор Є.Ф.Жуков вважає, що „депозити - це кошти (у готівковій чи безготівковій формі, у національній чи іноземній валюті), передані в банк їх власником для збереження на визначених умовах" [9*, с.269].

Професор О.І. Лаврушин вважає, що "депозити - це записи в банківських книгах, що свідчать про наявність визначених вимог клієнтів до банку, чи ж грошові кошти клієнтів в банках у формі внесків за угодами і договорами; депозити складають основну частину залучених ресурсів комерційних банків" 11*, с. 45.

Професор А.М.Мороз визначає депозит як "кошти в національній і іноземній валюті, передані їх власником або іншою особою за його дорученням, в готівковій чи безготівковій формах на рахунок власника для збереження на визначених умовах" [10*, 14].

Професор О.В.Васюренко вважає, що „депозит - це гроші, передані в банк їх власником для збереження, і які, в залежності від умов збереження, обліковуються на тому чи іншому банківському рахунку" 8*, с.26.

Крім наукового обґрунтування та визначення сутності депозитів, існує ще і нормативне. Так, відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року №2121 "Внесок (депозит) - це кошти в готівковій чи безготівковій формі у валюті України чи в іноземній валюті, що розміщені клієнтами на їхніх іменних рахунках у банках на договірних засадах і на певний строк або без визначення такого терміну, і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України і умов договору" 13*.

Виходячи із вище наведених прикладів визначення сутності депозиту, на нашу думку, найбільш повним і точним буде наступне: депозит - це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі в гривні, вільноконвертованій валюті або у банківських металах, які банк прийняв від вкладника на визначений строк чи без визначення такого строку з відповідною відсотковою винагородою.

Особливість депозиту полягає в його двоїстій природі. Для вкладника депозит є потенційними грошима, які він може пустити в обіг. Але водночас "банківські гроші" приносять дохід у вигляді процентів. Тобто, з одного боку, це грошові ресурси, а з іншого -- це капітал, що приносить прибуток. Перевага депозиту перед готівкою полягає в тому, що депозит приносить дохід, а недолік -- в тому, що депозит приносить дохід нижчий порівняно з тим, який приносить звичайний капітал. Цей нижчий дохід -- сутність природи банку: платити за депозити дешевше, розміщувати дорожче. [13, с.200].

Принципи організації депозитних операцій:

-- депозитні операції здійснюються таким чином, щоб сприяти отриманню банківського прибутку або створювати умови для отримання прибутку в майбутньому;

-- у процесі організації забезпечується різноманітність суб'єктів депозитних операцій та поєднання різних форм депозитів;

-- у процесі здійснення банківських операцій забезпечується взаємозв'язок і взаємоузгодження між депозитними і кредитними операціями за термінами і сумами;

-- особлива увага в процесі організації депозитних операцій приділяється строковим депозитам, які сприяють підтримці ліквідності балансу банку;

-- у процесі організації депозитних операцій з метою забезпечення ліквідності діяльності банку щодо залучених коштів юридичних та фізичних осіб формуються обов'язкові резерви згідно з чинним законодавством (банки прагнуть, щоб резерви вільних коштів були мінімальними);

-- прагнення розширення спектра банківських послуг, підвищення якості і культури обслуговування клієнтів, що має сприяти залученню депозитів.

Існує надзвичайно багато видів депозитів, що обумовлено постійно зростаючою конкуренцією в банківському секторі. Також види депозитів залежать від особливостей ведення бухгалтерського обліку в окремих країнах.

Так, наприклад, у американський вчений Е.Долан [21, с. 116] виділяє серед видів депозитних вкладів наступні: основні депозити; вклади до запитання (або чекові депозити); ощадні вклади; депозити Казначейства США та інших урядових органів. До основних депозитів відносяться вклади фізичних та юридичних осіб. Чековий депозит визначається як рахунок, що надає право власнику чека на його обов'язкове погашення. Серед чекових депозитів виділяють також Нау-рахунки, тобто рахунки за якими виплачуються відсотки. Ощадні вклади поділяються на депозити за ощадними книжками та депозитні рахунки грошового ринку. Останні є новим типом ощадних вкладів, які вперше почали використовуватися в США у 1982 році. Відсоток по ним корегується щотижня, виходячи із змін ринкової норми процента на грошово-кредитному ринку. До категорії депозитів в США відносяться вклади Державного Казначейства та інших органів місцевого самоврядування, при цьому норма відсотка, що сплачується по векселям до запитання, які випускаються для Казначейства США змінюється разом із ставкою відсотка по цінним паперам уряду США. [21, с.122-129].

Однак, зважаючи на теоретичні і практичні наробки вчених-економістів країн СНД, а саме: О.І. Лаврушина, Є.Ф.Жукова, О.В.Васюренка, А. Н.Мороза, М. І. Савлука, можна відзначити наступні критерії класифікації депозитів:

1) за економічним призначенням :

— активні депозити -- розміщення банківських коштів на вклади в інші банки. Депозитні операції можуть бути активними лише на міжбанківському кредитному ринку;

— пасивні депозити -- це кошти, залучені банком.

2) за видом вкладників:

— депозити юридичних осіб;

— депозити фізичних осіб

-- депозити банків.

3) за статусом вкладників:

— депозити резидентів;

— депозити нерезидентів

4) за способом оформлення:

— договір банківського депозиту з або без видачі ощадної книжки;

— ощадний (депозитний) сертифікат;

— інший документ (наприклад, банківська платіжна картка)

5) за строками використання:

— депозити до запитання;

— депозити на визначений термін (строкові);

— ощадні вклади.

Загальна схема даної класифікації подана у Додатку 1.

Депозити до запитання -- це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках, кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах.

Умови сплати процентів за залишками коштів на цих рахунках визначаються у двосторонніх угодах при їх відкритті. Вклади до запитання призначені для здійснення розрахунків. До них відносять кошти на поточних, бюджетних рахунках, кошти підприємств і організацій у розрахунках; кошти на кореспондентських рахунках за розрахунками з іншими банками, кредитні залишки на рахунках іноземних банків -- кореспондентів. Залишки цих коштів постійно змінюються, мають короткостроковий характер.

До депозитів до запитання можна віднести контокорентний рахунок і рахунок за овердрафтом.

Особливості депозитного рахунку до запитання:

-- внесення і зняття грошей здійснюється як частинами, так і повністю у будь-який час без обмежень;

-- кошти можуть бути зняті з рахунку як у готівковій, так і безготівковій формах;

-- депозитний відсоток або зовсім не виплачується банком, або є досить низьким;

-- вкладник сплачує комерційному банку комісійні за користування рахунком у вигляді фіксованої місячної плати або за кожний виписаний платіжний документ;

-- за депозитом до запитання банк зобов'язаний зберігати мінімальний резерв в НБУ (може бути у більшій пропорції, ніж за вкладами на строк).

У більшості банків вклади до запитання становлять найбільшу частку в структурі залучених коштів. Це найбільш дешеве джерело банківських ресурсів. Власник рахунку може в будь-який момент вилучити кошти, тому банк повинен мати завжди високоліквідні активи за рахунок зменшення частки менш ліквідних, але таких, що дають високі доходи. Тому на залишок коштів на рахунках до запитання виплачуються низькі відсотки. Незважаючи на високу мобільність коштів на рахунках до запитання, є можливість визначити їх мінімальний нерухомий залишок і використати його як стабільний позичковий ресурс.

Для комерційного банку вклади до запитання є трудомісткими і дохід від комісійних зборів за обслуговування рахунків не завжди покриває ці витрати.

Банки зацікавлені у вкладах до запитання з двох причин:

-- клієнти мають залишки грошей на рахунку і виникає можливість для банку використовувати ці залишки для короткострокового кредитування і отримання доходу;

-- банк має можливість надати клієнту повний спектр банківських операцій та послуг.

Депозити на визначений термін -- це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у комерційному банку протягом встановленого терміну, який визначається при їх відкритті.

До них належать:

-- депозитні рахунки юридичних осіб;

-- рахунки з обліку ощадних (депозитних) сертифікатів;

-- строкові і цільові рахунки фізичних осіб;

-- рахунки зі збереження бюджетних коштів або коштів з фінансування капітальних вкладень на відповідний термін, у визначений період.

За строковими депозитами банки виплачують клієнтам дохід у вигляді процентів, які залежать від величини і терміну депозиту. Комерційний банк зацікавлений у залученні вкладів на визначений термін, тому що вони стабільні й дають змогу банку використовувати кошти вкладників протягом тривалого часу.

Перевагою строкових депозитних рахунків для клієнтів є отримання високого процента, а для банку -- можливість використання прогнозованих ресурсів для кредитування.

Недоліком строкових депозитів для клієнтів є низька ліквідність їх і неможливість використання для розрахункових і поточних платежів, а також для отримання готівки.

Вклади коштів юридичних і фізичних осіб на депозитний рахунок банком оформляються шляхом:

-- відкриття строкового депозитного рахунку з укладанням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки);

-- видачі ощадного (депозитного) сертифіката.

Власник коштів замість відкриття депозитного рахунку може придбати ощадний (депозитний) сертифікат комерційного банку на умовах, передбачених правилами їх випуску та іншими правилами.

Ощадні вклади населення слугують власникам для накопичення грошових заощаджень.

Ощадні вклади населення вигідні банку тим, що вони, як правило, мають довгостроковий характер і, відповідно, можуть бути джерелом довгострокових вкладень. Недоліки ощадних вкладів з погляду банку:

-- великі витрати комерційного банку у зв'язку з виплатою підвищених відсотків і зниження таким чином маржі;

-- залежність цих вкладів від різних чинників: політичних, економічних, психологічних, що підвищує загрозу швидкого відпливу коштів з цих рахунків і зниження ліквідності банку;

-- нездатність банку відновити ці ресурси на постійній основі.

У зв'язку зі здійсненням депозитних операцій можуть виникнути такі види ризиків; строковий, ризик зміни відсоткової ставки, валютний.

Строковий ризик пов'язаний із вилученням вкладів до закінчення терміну, передбаченого договором, що негативно впливатиме на платоспроможність банку. Цей ризик ліквідності розглядається на основі теорії залишку А. Агнера, яка базується на „золотому банківському правилі" О. Хюбнера.

Ризик зміни відсоткової ставки можливий у разі домовленості про твердий відсоток при процентних ставках, що швидко змінюються. Валютний ризик виникає, якщо у банківської установи є зобов'язання виплатити вклад в іноземній валюті і при цьому спостерігається девальвація гривні. [13, с. 204].

Таким чином, депозит (або вклад) це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті, що передані банку їх власникам, або третьою особою за дорученням та за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Вкладні операції є основним джерелом формування залучених банківських ресурсів. У зв'язку з тим, що склад юридичних осіб неоднорідний, вклади можна класифікувати залежно від форми організації, суб'єкта економічних відносин, форми власності, характеру інвестицій та інших ознак.

1.2 Сутність, роль та завдання депозитної політики

Зважаючи на значну кількість різновидів депозитів, умов їх розміщення і використання, постає проблема управління ними. Еволюція процесу формування і реалізації депозитної політики комерційних банків піднімається, зокрема, в працях Дж.М.Кейнса і М.Фрідмена. Згідно до „основного психологічного закону" Дж.М.Кейнса 23, люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не тією ж мірою, у якій росте доход. Таким чином, в теорії Дж.М.Кейнса 23, c. 340, психологічна схильність людини зберігати певну частину доходу стримує зростання доходу через скорочення обсягів капіталовкладень, в тому числі і на депозити. Гранична схильність людини до споживання постійна і може обумовлювати стійке співвідношення між збільшенням інвестицій і рівнем доходу. Основними чинниками у вченні Дж.М.Кейнса, які можна враховувати при формуванні державної депозитно-кредитної політики в даний час, можуть бути: збільшення при необхідності маси грошей у країні (як засіб їх здешевлення і, відповідно, зниження ставок позичкового відсотку та заохочення інвестицій у виробництво); визнання зростання цін як способу, що стимулює розширення торгівлі і виробництва; визнання, що нестача грошей служить причиною безробіття; розуміння національного характеру економічної політики [23, с.265].

На відміну від кейнсіанства сучасний монетаризм досліджує багатство у всіх його видах як джерело різноманітних (грошових і негрошових) доходів - з одного боку, і як причина витрат по його збереженню і відтворенню" з-іншого.

До п'яти основних форм багатства М.Фрідмен відносить гроші, облігації, акції, фізичні блага, людський капітал. Кожна з цих форм багатства здатна приносити доход як у грошовій, так і в негрошовій формі.

У 60-70-х рр. ХХ століття в світі спостерігалися значні зміни фінансового "ландшафту", і банкіри, стикаючись зі швидким ростом величини процентних ставок і інтенсивною конкуренцією за ресурси, почали приділяти підвищену увагу відшукуванню нових джерел своїх ресурсів, а також аналізу структури і вартості депозитів і недепозитних коштів. У результаті нововведень була вироблена стратегія управління пасивами. Її метою було встановлення контролю над джерелами засобів банку аналогічного контролю над активами. Головним важелем керування були ціни, у тому числі величина процентної ставки, та інші умови, які банк пропонував вкладникам і кредиторам, щоб забезпечити бажані обсяг, структуру ресурсів і витрати за ними.

Головним недоліком стратегії управління пасивами є те, що здебільшого вона застосовується за принципом „чим більше, тим краще", причому кошти залучаються без урахування ефективних напрямків їх розміщення. У період економічних підйомів, коли попит на кредитні ресурси зростає, такий підхід може бути виправданим і корисним. Але під час спадів, коли попит на кредити обмежений, незбалансований підхід до управління активами і пасивами банку може призвести до значного скорочення прибутків і навіть завдати збитків. Перевагою такого підходу до управління банком є можливість збільшити прибутки, контролюючи операційні витрати та точно прогнозуючи потреби банку в ліквідних засобах. В цілому, ця стратегія проіснувала років 10 - 15, а на зміну їй прийшла комплексна стратегія, сутність якої полягає в тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків, спричинених значними коливаннями кон'юнктури фінансових ринків.

Процес формування ресурсної бази конкретного комерційного банку визначається політикою цієї кредитної установи у зазначеній сфері. Політика у будь-якій сфері діяльності -- це набір визначених методів, сукупність тих чи інших заходів, спрямованих на розв'язання конкретної задачі.

Для розуміння сутності депозитної політики необхідно насамперед визначити її зміст, роль, мету, завдання, фактори, які на неї впливають.

Депозитна політика -- це лише одна зі складових широкого спектру політики банку, яку останній здійснює під час свого функціонування. Незважаючи на ряд досліджень Г. Панової, І. Мельникової, С. Шулькова, В. Ричаківської та інших авторів, термін "депозитна політика" в економічній літературі досі визначений не чітко [1*].

Як зазначають Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк, депозитна політика комерційного банку -- це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації таких джерел. Оптимізація депозитної політики банку -- не просте завдання, під час його вирішення необхідно врахувати цілу низку аспектів, від макроекономічних до мікроекономічних (рівень конкретного банку) показників. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності і ризику. Деякі дослідники [2*, 53] виділяють загальні критерії оптимальності депозитної політики:

-- зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

— диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

— сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

— диференційований підхід до різних груп клієнтів;

-- конкурентоспроможність банківських депозитних продуктів тощо. Специфічні критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, що ним виконуються).

Це питання розглядається у дослідженні Г.С. Пайової. Вона визначає депозитну політику як "стратегію і тактику банку щодо залучення коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найбільш ефективної комбінації джерел коштів для цього банку". При цьому Г.С. Панова розглядає депозитну політику банку у вузькому значенні як невід'ємну складову кредитної політики банку в цілому і вважає, що депозитна політика -- це банківська політика щодо залучення коштів у депозити та ефективне управління ними[3*, 17].

С.А. Шульков вважає, що діалектичний підхід до дослідження теоретичних і прикладних аспектів депозитної політики, її суб'єктивності та об'єктивності диктує необхідність розгляду їх в комплексі, а саме: як єдності протилежностей. Тому депозитну політику комерційного банку доцільно розглядати як складне явище: по-перше, у теоретичному і практичному аспектах; по-друге, на рівні макро- і мікроекономіки; по-третє, в широкому і вузькому значеннях слова.

У широкому значенні депозитну політику комерційного банку варто розглядати як стратегію і тактику банку при здійсненні ним діяльності щодо залучення ресурсів на обіговій основі, а також під час організації та управління депозитним процесом. У вузькому значенні депозитна політика -- це стратегія і тактика банку в частині організації депозитного процесу [4*, 17].

На думку І.М. Мельникової, яку поділяє автор, депозитна політика комерційного банку -- це комплекс заходів щодо формування асортименту високоякісних депозитних послуг, різноманітних форм та методів залучення коштів з метою забезпечення стійкості та надійності депозитної бази для забезпечення конкурентних переваг комерційного банку на фінансовому ринку [5*, 100]. Слід наголосити на необхідності завоювання комерційним банком конкурентних позицій на фінансовому ринку, оскільки конкурентна боротьба за потенційні депозитні кошти у подальшому розгортатиметься не тільки серед банків, а й серед інших фінансових інститутів (страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів тощо).

З огляду на специфіку формування і реалізації депозитної політики банку, правильно, на наш погляд, зробити такий висновок: депозитна політика виконує одну дуже важливу функцію -- функцію оптимізації депозитного процесу. Саме завдяки реалізації цієї функції відбувається створення умов для досягнення основної мети функціонування комерційного банку.

Роль депозитної політики полягає у визначенні пріоритетних напрямків розвитку та удосконаленні банківської діяльності в процесі залучення й акумулювання ресурсів, розвитку депозитних операцій та підвищенні їх ефективності. Варто розрізняти роль депозитної політики як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремо взятого комерційного банку. На макроекономічному рівні депозитна політика має важливе значення для формування позичкового фонду. На мікроекономічному рівні -- рівні конкретного банку -- роль депозитної політики виявляється у забезпеченні стабільності та стійкості банку, його рентабельності, ліквідності і надійності, а також адекватності його діяльності потребам клієнтів.

Депозитна політика комерційного банку ґрунтується на дослідженні досягнутого рівня розвитку депозитних відносин банку з клієнтами (у тому числі й з населенням) і спрямована на їх вдосконалення та розвиток. Комерційному банку важливо розробляти депозитну політику насамперед тому, що це дає можливість регулювати, управляти, раціонально організовувати взаємини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху коштів. У процесі розробки депозитної політики комерційного банку необхідно враховувати рівень розвитку суспільства, банківської системи держави і конкретного банку. Депозитна політика є однією зі складових процесу управління діяльністю банку. Як і управління будь-яким економічним процесом, управління депозитними операціями має насамперед містити в собі визначення мети й завдань. Ефективною, оптимальною депозитна політика може бути лише у тому разі, якщо вона побудована з урахуванням визначених принципів її формування -- невідповідності між наявною життєвою ситуацією і метою, причому досягнення мети є процесом подолання цієї невідповідності. У зв'язку з цим мета комерційного банку визначається кількісними і якісними характеристиками розвитку банку, оцінка досягнень якого дає змогу говорити про роль політики банку в забезпеченні стійкості його функціонування. При цьому для кожного банку насамперед мають бути цілком зрозумілі загальні цілі і напрямки його функціонування.

На макроекономічному рівні метою політики, що здійснюється банками країни на чолі з НБУ, є підтримка стабільності банківської системи і забезпечення стійкого поступального розвитку економіки. Виходячи із загальної мети комерційного банку, визначають пріоритетні напрямки його депозитної політики з позицій прибутковості, рентабельності, ліквідності, мінімізації ризиків, оптимізації депозитного портфеля.

Розглядаючи депозитну політику банку як елемент банківської політики, слід зазначити, що мета депозитної політики органічно пов'язана із загальними стратегічними цілями банку і узгоджується з ними. Загальною метою банківської політики в цілому і депозитної політики комерційного банку, як її елементу, є скорочення витрат, пов'язаних із залученням коштів, одержання прибутку від розміщення коштів вкладників, а також динамічний розвиток банку в напрямі збільшення обсягів і спектра послуг, що гарантує стабільність та зростання прибутку банку.

Окремі автори, наприклад, О.І. Лаврушин [6*, 125], виділяють основні правила, які є основою депозитних операцій і можуть бути використані під час розробки депозитної політики:

— депозитні операції організовуються таким чином, щоб сприяти одержанню банківського прибутку чи створенню умов для одержання прибутку в майбутньому,

— у процесі організації варто забезпечувати розмаїтість суб'єктів депозитних операцій і сполучення різних форм депозитів;

— під час здійснення банківських операцій необхідно забезпечувати взаємозв'язок і взаємоузгодженість між депозитними операціями й операціями щодо видачі позичок за термінами і сумами депозитів і кредитних вкладень;

— особлива увага в процесі організації депозитних операцій має приділятись терміновим депозитам, що найбільшою мірою забезпечують підтримку ліквідності балансу банку;

— під час організації депозитних операцій банк повинен прагнути до того, щоб резерви вільних (не залучених в активні операції) засобів на депозитних рахунках були мінімальні;

— варто вживати заходів щодо розвитку банківських послуг і підвищення якості й культури обслуговування клієнтів, що сприяє залученню депозитів.

Виходячи зі специфіки депозитної політики, основною метою її здійснення є залучення якомога більшого обсягу грошових коштів за найменшою ціною. Досягнення цієї мети фактично означатиме створення необхідних передумов і для досягнення основної мети діяльності будь-якого комерційного банку -- одержання максимального прибутку. Для того щоб досягнути цієї мети, банку необхідно здійснювати планування і регулювання всіх банківських ресурсів, забезпечувати кількісну та якісну відповідності між розмірами і характером наявних у розпорядженні банку коштів та напрямками і строками кредитних вкладень з урахуванням отриманих даних банк розробляє концепцію свого подальшого розвитку. Важливе місце в процесі формування депозитної політики комерційного банку має приділятися аналізові складу, структури, динаміки ресурсної бази і пасивних операцій. Проведення такого аналізу необхідне для виявлення впливу різних факторів на обсяг банківських ресурсів та структуру цих факторів. На основі результатів такого аналізу банки можуть оперативно коригувати свою політику в частині депозитних операцій. Успіх депозитної політики залежить від того, якою мірою втілені її установки в планах, що розробляються на кожному етапі розвитку банку. Вирішення стратегічних і тактичних питань проведення депозитних операцій та повнота їхньої реалізації багато в чому визначають роль депозитної політики в розвитку банку як специфічного підприємства.

Неабияке значення під час здійснення депозитної політики приділяється проведенню регулювання роботи банку з коштами та депозитами. Комерційні банки здійснюють ресурсне регулювання в основному в оперативному порядку. Вони щодня порівнюють очікувані надходження і зобов'язання, що підлягають погашенню. Вільні кошти можуть бути спрямовані на збільшення активних операцій, для розміщення на міжбанківському ринку, а також для проведення інших активних операцій. Поряд з оперативним регулюванням банки складають і перспективні плани, прогнози на квартал, рік або інший період. Для підвищення якості планування багато банків використовують принципи маркетингу, спеціальні програми обстеження клієнтури.

Необхідно зазначити, що немає єдиної депозитної політики для всіх банків. Кожен банк визначає свою власну депозитну політику, з огляду на економічну, політичну, соціальну ситуацію в регіоні своєї діяльності. Якщо банк не має власної депозитної політики, або має депозитну політику невисокої якості, або не зміг довести її основні положення до відома конкретних виконавців, ставлячи тим самим під сумнів можливість її реалізації, значно підвищується сукупний ризик його діяльності. Виходячи з викладеного, можна визначити такі завдання депозитної політики банку:

1. Сприяння одержанню банківського прибутку або створення умов для отримання прибутку в майбутньому.

2. Забезпечення диверсифікованості суб'єктів депозитних операцій та сполучення різних форм депозитів.

3. Забезпечення взаємозв'язку та взаємної погодженості між депозитними операціями та операціями з надання позичок за строками і сумами депозитів та кредитних вкладень.

4. Збільшення частки термінових депозитів, що найбільшою мірою забезпечують підтримку ліквідності балансу банку.

5. Забезпечення ліквідності банку навіть при мінімальних резервах вільних (не залучених до активних операцій) коштів на депозитних рахунках.

6. Проведення маркетингових досліджень ринку банківських послуг.

7. Проведення гнучкої процентної політики.

8. Постійний пошук шляхів та заходів зменшення процентних витрат за залученими ресурсами з метою підвищення прибутку.

9. Розвиток банківських послуг та підвищення якості й культури обслуговування клієнтів.

Слід відмітити, що депозитна політика у більшості комерційних банків не розробляється, оскільки це, по-перше, нормативно не визначено, а по-друге, відсутня методологічна база для її складання. Але з погляду управління і регулювання ресурсної бази комерційного банку вона, безперечно, необхідна.

З метою ефективного здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно розробляти відповідній меморандум. У західних банках розробці меморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного планування, казначейства та маркетингу, приділяють особливу увагу. Єдиної схем меморандуму депозитної політики не існує, тому цей документ конфіденційний і щорічно затверджується радою банку.

Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації. По суті, це визначення стратегії банку щодо цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів юридичних і фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності.

Меморандум закріплює напрямки депозитної політики, виходячи з цілей, завдань комерційного банку, визначених у його статуті: отримання максимального прибутку при збереженні банківської ліквідності.

При розробці меморандуму депозитної політики необхідно врахувати такі принципи:

- максимізація прибутку;

- забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності;

- гнучкість асортиментної і цінової політики та пристосування окремих параметрів збуту до вимог клієнтів.

Депозитна політика є важливою складовою стратегії банку в управлінні активами та пасивами, оскільки сприяє формуванню коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. Тому можна стверджувати, що банківський прибуток починає формуватися на етапі реалізації депозитної політики комерційного банку. Досягнення мети отримання максимального прибутку залежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів депозитів від усіх категорій клієнтів.

Обов'язковою умовою проведення будь-яких банківських операцій, у тому числі депозитних, є принцип ліквідності. Гнучка депозитна політика, яка враховує терміни й умови залучення коштів, має ґрунтуватися на підтримці ліквідності. Зумовлено це тим, що розміри і структура пасивів банку визначають його можливості щодо проведення активних операцій як за ступенем ризику, так і терміном укладення коштів. У свою чергу, характер активних операцій, попит на них із боку клієнтів банку потребують формування адекватної ресурсної підтримки. При такому підході первинну роль відіграють структура й розміри ресурсів банку, в тому числі депозитних.

Принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування. Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну від депозитів юридичних осіб.

Якісно розроблена депозитна політика, що має максимально задовольняти різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки і впровадження модифікацій окремих депозитів, п6ередбачає встановлення детально обміркованих параметрів депозитних продуктів. Це дасть змогу залучати більшу кількість клієнтів, завойовувати нові сегменти ринку й проводити успішну конкурентну боротьбу. У разі досягнення цієї мети можна зробити висновок про дотримання банком принципу гнучкої асортиментної політики.

Важливим чинником успішності депозитної політики банку вважають процентну політику. Об'єктами цінової політики у сфері депозитної діяльності є:

- розміри процентних ставок;

- умови нарахування і сплати процентів;

- мінімальна сума відкриття депозитного рахунка;

- можливості встановлення індивідуальних процентних ставок для окремих категорій клієнтів.

Від цінових параметрів депозитів конкурентне середовище потребує такої самої гнучкості, як і від асортименту послуг, тобто ціни на депозитні продукти мають постійно реагувати на ринкові зміни.

Розроблений із максимальним урахуванням ринкових вимог, депозитний продукт не може бути реалізований сам по собі. Для цього необхідно розробити зважену збутову політику, яка б передбачила можливості комплексного обслуговування клієнтури, пакетування банківських продуктів, спільний збут тощо.

Попереджувальними кроками до розробки меморандуму депозитної політики банку має бути:

- проведення маркетингових досліджень ринку депозитних послуг та оцінка впливу політики Національного банку України на його стан і тенденції розвитку;

- аналіз продуктової, цінової, збутової та комунікаційної політики банків -конкурентів на депозитному ринку;

- здійснення SWOT - аналізу депозитної діяльності банку.

При цьому необхідно також урахувати вплив таких зовнішніх факторів, як економічна ситуація в країні, стан ринку кредитних ресурсів, інвестиційна привабливість інших секторів економіки, структура доходів та витрат населення тощо.

У процесі підготовки меморандуму можна виділити чотири основних етапи:

- визначення позицій банку на депозитному ринку;

- формування мети і завдань депозитної політики;

- розробка моделі поведінки банку на депозитному ринку;

- підготовка програми розвитку банку.

Визначити поточний стан банку у залученні депозитів можна за допомогою структурного, операційного та фактичного аналізу. Ця процедура має бути обов'язковою при розробці меморандуму депозитної політики банку. Для успішної реалізації цього етапу необхідно розробити положення про маркетинговий звіт, яке б чітко встановлювало формати подання до служби маркетингу інформації про депозитний рахунок.

Моніторинг ринку депозитних послуг є ключовим у процесі розробки меморандуму депозитної політики.

Другий етап підготовки меморандуму депозитної політики - формулювання її мети і завдань. Мета депозитної політики єдина для всіх банків - це досягнення максимального прибутку при всебічному задоволенні потреб клієнтів у депозитних послугах. Для досягнення цієї мети банками можуть бути сформульовані різні завдання. Наприклад, диверсифікація депозитів за призначенням, сумою, терміном тощо.

Третій етап - розробка прийнятої моделі поведінки та позицій банку на депозитному ринку. Одним із елементів цієї моделі є визначення питомої ваги і структури цього джерела в ресурсному потенціалі банку. Збільшення довгострокових операцій інвестиційного характеру можливе тільки за умови залучення стабільних ресурсів на тривалий час.

Окрім того, при визначенні депозитної політики необхідно враховувати, що вклади населення - найстійкіша частина залучених банком ресурсів. Як свідчить банківська практика, депозити населення у своїй масі невеликі за розмірами, але досить чисельні й менш рухливі, ніж відповідні вклади юридичних осіб.

Четвертий етап - заключний етап у розробці депозитного меморандуму - розробка програми розвитку. За своїм змістом це комплекс дій із досягнення бажаної позицій банку на депозитному ринку та встановленої частки депозитів у залучених ресурсах. Умовно всі заходи можна класифікувати як заходи організаційного і технологічного характеру. При детальному розгляді програми можна виходити з того, що банк намагається поліпшити свою ресурсну позицію за рахунок збільшення частки депозитів:

Заходи організаційного характеру передбачають наявність відповідної матеріально-технологічної бази для забезпечення приймання депозитів, а саме:

- спеціальних приміщень;

- зручного місцезнаходження;

- гнучкого графіка роботи банку;

- спеціально підготовленого персоналу;

- рекламно-інформаційних проспектів, буклетів для клієнтів;

- сформованої інформаційно-аналітичної бази для оцінки конкурентної позиції банку на ринку депозитних послуг;

- ефективних засобів прогнозування ресурсів комерційного банку.

Але значною мірою ці організаційні заходи - досить дорогі й стосуються переважно депозитного обслуговування фізичних осіб.

Заходи технологічного характеру передбачають упровадження політики асортиментної гнучкості, системи управління якістю депозитних послуг, зваженої цінової політики та ефективних методів стимулювання збуту.

Меморандум депозитної політики складається з семи самостійних розділів, тісно пов'язаних між собою.

Перший розділ "Мета і завдання депозитної політики" передбачає визначення мети і завдань банку. Метою депозитної політики банку є досягнення максимального прибутку банком при всебічному й комплексному задоволенні потреб клієнтів. Для реалізації цієї мети необхідно вирішити такі стратегічні завдання:

- встановлення оптимальних пропозицій між обсягом депозитів та іншим видами залучених банком ресурсів;

- визначення політики банку щодо завоювання конкурентних позицій на певних сегментах депозитного ринку.

Стратегічні завдання розробляються на 2-3 роки. У розрізі цих завдань банки можуть вирішувати ряд поточних завдань, до яких належить:

- розширення спектра депозитних послуг та їх диверсифікація за різними ознаками (сумою, термінами тощо);

- збільшення (зменшення) обсягу депозитних послуг;

- вибір цільових клієнтів і розробка пакета різних послуг, що реалізується клієнтами із премією (знижкою);

- проведення активної рекламної кампанії з метою залучення нових клієнтів.

Другий розділ "Асортимент депозитних послуг" передбачає наведення переліку депозитних продуктів для корпоративних та фізичних осіб.

У третьому розділі "Цільове призначення депозитного продукту та його переваги для банку і клієнтів" констатується, на яких цільових клієнтів орієнтований той чи інший депозитний продукт, у чому полягають його позитивні сторони для банку та його клієнтів.

У четвертому розділі "Цінова політика" розкриваються принципи цінової політики й методологічні підходи щодо встановлення ціни на депозитний продукт, а також тип стратегії, яку підтримує банк на депозитному ринку (агресивна, помірно агресивна, зважена, пасивна).

П'ятий розділ "Канали, методи збуту продукту і засоби його стимулювання" передбачає визначення збутової політики щодо депозитних продуктів, можливості спільного їх збуту з іншими ринковими інститутами ті методів мотивації потенціальних клієнтів.

У шостому розділі "Організаційно-управлінські заходи" мають бути висвітлені заходи з додаткового залучення персоналу, підвищення його кваліфікації, можливого створення спеціального підрозділу в банку або структурної реорганізації наявних підрозділів, які б займалися відповідним видом діяльності, встановлення сучасного обладнання.

У сьомому розділі "Прибутковість" мають бути відображені доходи й витрати на депозитне обслуговування в розрізі окремих депозитних продуктів, цільових клієнтів та за підрозділами банку, що надають депозитні послуги.

Відповідно до меморандуму депозитної політики банкам рекомендується розробляти каталог депозитних операцій, які містять детальний опис депозитних вкладів і зразки відповідно оформлених юридичних документів.

З метою ефективного здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно розробляти відповідній меморандум, призначення якого полягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації.

Таким чином, теоретичну базу депозитної політики комерційних банків складають роботи Дж.М.Кейнса та М.Фрідмена, де визначається пряма залежність між заощадженнями, споживанням і депозитною політикою. З таких теоретичних позицій щодо функціональної діяльності сучасних банківських інститутів, констатовано, що кожен комерційний банк включає в механізм банківського менеджменту необхідність розробки і реалізації депозитної політики. Депозитна політика комерційного банку представляє комплекс заходів комерційного банку по формуванню портфеля депозитних ресурсів, різноманітних форм і методів здійснення цих заходів, визначення конкурентних позицій на даному сегменті ринку і забезпечення стійкості і надійності ресурсної бази.

депозитний комерційний банк конкуренція

1.3 Чинники формування депозитної політики та її роль у фінансовій діяльності комерційних банків

Під час вирішення завдань депозитної політики банки мають враховувати безліч факторів. Серед них можна виділити зовнішні -- макроекономічні фактори, тобто ті, які впливають на всі банки, та внутрішні -- мікроекономічні, які впливають на роботу конкретного банку. Дану класифікацію наведено у Додатку 2.

Фактори впливу на депозитну політику комерційного банку можна розглядати як корисну інформацію для процесу прийняття управлінських рішень. Таким чином, ми маємо справу з класичним прикладом теорії інформації, тому і поняття "ентропії" має завжди бути у полі нашого зору. Під "ентропією" за К. Шенноном [7*], розуміємо величину, яка характеризує ступінь невизначеності системи. Тому кожний з наведених на рис. 1 факторів зменшує ентропію, тобто інформаційну невизначеність у сфері депозитної політики.

Банківська політика в цілому та депозитна політика комерційного банку зокрема на сучасному етапі становлення ринкових відносин залежить від двох груп факторів. У першій групі варто виділити зовнішні фактори (стан ринку, на якому функціонує банк, ризики, рівень інфляції, конкуренція, попит на банківські операції та послуги тощо). Найважливішими серед них, безумовно, є такі фактори: