Перестрахування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади функціонування ринку перестрахування України

1.1 Сутність, методи та види перестрахування

1.2 Форми перестрахування

1.3 Нормативно-правове регулювання ринку перестрахування в Україні

Розділ 2. Оцінка ефективності діяльності ринку страхових та перестрахових послуг України

2.1 Аналіз структури ринку перестрахування в Україні

2.2 Аналіз стану світового ринку перестрахування

Розділ 3. Перестрахування як захист на національному страховому ринку

3.1 Проблеми і перспективи розвитку ринку перестрахування України

3.2 Шляхи підвищення ефективності функціонування ринку перестрахування в Україні

Висновки

Список використаних джерел

перестрахування ринок україна правовий

Вступ

Кризові явища в економіці та суспільстві сприяють зростанню ролі страхування як елементу соціального захисту населення та засобу компенсації матеріальних збитків від підприємницьких, техногенних та екологічних ризиків. Страхування виступає як елемент інституціональної системи держави та відображає загальні закономірності фінансових відносин, які сприяють більш ефективному використанню всіх ресурсів.

Актуальність теми полягає в тому, що страховий ринок забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів усіх громадян і підприємств, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство.

Перестрахування є найважливішим сегментом міжнародного ринку страхування. Виникнення перестрахування як системи перерозподілу страхових ризиків і збитків було історично обумовлене розвитком світового господарства, появою нових об'єктів страхування та пошуком страховиками нових форм і методів їх страхового захисту на якісно новій фінансовій основі.

Український ринок страхових послуг має значні можливості, проте потреби національної економіки та населення у якісних страхових послугах не задоволено. На страховому ринку є серйозні проблеми, які перешкоджають подальшому розвитку, зокрема це недосконала законодавча нормативно-правова база, недосконала система державного контролю за фінансовою надійністю страхових компаній, використання в неповному обсязі інвестиційних можливостей страхових компаній, зволікання страховими компа-ніями з виплатами страхових сум і страхового відшкодування, неправомірна відмова від виплати та порушення страхового законодавства тощо.

Варто зазначити, що сьогодні вітчизняний страховий ринок значно відстає від страхових ринків розвинених країн. На ньому наявна велика кількість кептивних страхових компаній, що не забезпечує конкурентний розвиток страхування, висока частка псевдо страхування та перестрахування. Інвестиційна діяльність страхових компаній знаходиться теж не на найкращому рівні, адже нерозвиненість фінансових інструментів, занепад фондового ринку суттєво впливають на розвиток страхування, оскільки знижують його інвестиційні можливості. Сьогодні інвестиційна діяльність страхових компаній фактично зводиться до утримання страхових резервів на депозитних рахунках в банках, що в умовах фінансової кризи загострює проблему своєчасної сплати страхового відшкодування.

В Україні основні проблеми теорії та практики страхування та перестрахування в умовах ринкової економіки досліджували В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, О.І. Барановський, В.А. Борисова, Є.В. Бридун, Н.М. Внукова, О.О. Гаманкова, О.Д. Заруба, М.С. Клапків, Н.І. Костіна, С.С. Осадець, Т.А. Ротова, Л.С. Руденко, К.В. Шелехов та інші.

Основною метою даної роботи є визначення теоретичних засад, обґрунтування основних напрямів формування та розвитку страхового та перестрахового ринку України та визначення засобів реалізації цього процесу.

Для досягнення мети необхідно вирішити ряд завдань, а саме:

· розкрити теоретичні засади функціонування ринку перестрахування;

· дослідити сучасний стан ринку перестрахування України та ефективність його функціонування;

· визначити основні проблеми функціонування ринку страхових послуг України та перспективи його розвитку.

Об'єктом дослідження в даній роботі виступають соціально-економічні взаємовідносини суб'єктів ринку, що виникають при наданні страхових та пере-страхових послуг та пов'язані з процесом формування ринку страхових послуг.

Предметом дослідження є теоретичні основи функціонування страхового ринку, ринку перестрахування та сучасний стан ринку перестрахування в Україні.

При написанні роботи були використанні наукові розробки провідних вчених, нормативно-правові акти та офіційні статистичні дані Держаної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Національного банку України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України.

Розділ 1. Теоретичні засади функціонування ринку перестрахування

України

1.1 Сутність, методи та види перестрахування

Страхування є невід'ємною складовою фінансової системи держави і однією з форм забезпечення захисту соціально-економічних інтересів як окремої людини, так і суспільства в цілому. З економічної точки зору через страхування здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між його учасниками - суб'єктами господарських відносин і громадянами. Такий перерозподіл відбувається через страхові фонди, що являють сукупність грошових коштів, акумульованих в спеціальній організаційній структурі - страховій компанії, яка може витрачати їх на відшкодування збитків і, при наявності вільних резервів, інвестування в економіку.[24]

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, - цесіонарієм.[10]

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються Договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм (рис. 1.1.).

У результаті перестрахування (цесїї) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.[11]

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Рис. 1.1.Цесія і ретроцесія [11]

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестрахувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.[30]

Отже, головні функції брокера такі:

- представлення клієнта;

- консультування;

- ведення переговорів;

- розподіл ризиків.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія - це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.[6]

Існують такі види комісій:

Оригінальна комісія - відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії.

Перестрахувальна комісія - відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

Брокерська комісія - відрахування з премії на користь брокера. Покриває витрати, пов'язані з розміщенням перестраховувального договору, і враховує прибуток по цьому розміщенню.[28]

Значне місце у перестрахуванні посідають перестраховувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перестрахування. Пул страхування проводить продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами. З огляду на світовий досвід доцільним вважається створювати пули у страхуванні ризиків з можливою катастрофічною відповідальністю (ядерні ризики, авіаційні, каско морських суден).[8]

Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикових ситуаціях.[13]

За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених не передбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

- факультативні;

- облігаторні (договірні);

- факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані).

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента. Переваги факультативного методу полягають ось у чому:

- у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);

- у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.

Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у відсотках страхової суми об'єкта. Складним питанням для практичного перестрахування є визначення частки ризику, яку слід залишати на своєму утриманні. Передавати в перестрахування досить велику частку не вигідно, оскільки страховик відраховує і значну частину зібраних ним страхових премій. Водночас досить високий ліміт власного утримання впливає на фінансову стійкість страховика. Занижений розмір власного утримання страховика не дає перестраховикові впевненості щодо якості ризику або добропорядності страховика при врегулюванні збитків у разі настання страхових подій.[28]

Отже, визначення оптимального розміру власного утримання є важливою ланкою в організації процесу перестрахування. У ст. 30 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування"" передбачена вимога щодо обов'язкового укладання договору перестрахування в тому разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів.[2]

Для кожного виду ризиків (груп ризиків) страхові компанії складають таблиці лімітів власних утримань, які часто коригуються.

Коли у страховика з'являється ризик, який він бажає перестрахувати згідно з Договором про співробітництво з факультативного перестрахування, він надсилає перестраховикові коверноту.

Ковернота містить таку інформацію: вид страхування; територію страхування; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання; премію перестраховика, комісію і т. ін.

Після вивчення інформації щодо ризику перестраховик повідомляє страховика (цедента), яку частку він приймає в факультативне перестрахування. Підтвердження робиться по телефону, факсу або відправленням підписаної копії пропозиції із зазначенням своєї частки.[11]

При розгляді факультативного перестрахування необхідно звернути увагу на недоліки цього методу:

1) без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;

2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;

3) тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;

4) вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику компанії-цедента;

5) неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.

Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не регулярно. Факультативні договори перестрахування укладаються на період дії оригінального полісу.[10]

Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

Облігаторне перестрахування дає змогу збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестраховувальної премії у професіональних перестраховиків світу. Інші переваги цього методу полягають ось у чому:

- у рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевнений у тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівномірно);

- автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов'язаних з обробкою ризиків, скороченні часу на андеррайтинг;

- можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами;

- гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодо проведення страхових операцій, розширення бізнесу.[15]

В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має систематично висилати перестраховикові бордеро-премії і бордеро-збитки. У такому разі відпадає потреба надавати додаткову інформацію, що відбиває стан страхового портфеля цедента. Бордеро-премії - це перелік ризиків, які підпадають під дію облігаторного договору перестрахування.

Зазвичай бордеро-премія містить такі дані: номер оригінального полісу; назву застрахованого об'єкта; період страхування; страхову суму; власне утримання перестрахувальника; частку перестраховика; перестраховувальну премію.[28]

Стосовно збитків, що сталися, перестрахувальник надсилає перестраховикові бордеро-збитки. Цей документ містить таку інформацію: номер оригінального полісу; дату настання збитку; деталі пошкодження об'єкта; повний збиток; сплачений збиток; зарезервований збиток і т. ін.

Зауважимо, проте, що облігаторне перестрахування не позбавлене й недоліків. Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.

Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення.

У разі факультативно-облігаторного перестрахування компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов'язаний прийняти обумовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність - для перестраховика.[18]

Зрозуміло, що перестраховик, який укладає факультативно-облігаторний договір, має повною мірою довіряти компанії-цеденту, оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежать від перестрахувальника. Тому перестраховик не завжди зацікавлений у факультативно-облігаторному договорі, віддаючи перевагу звичайній факультативній цесії, яка дає йому змогу всебічно проаналізувати кожний ризик. Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпана місткість пропорційних договорів.

Облігаторно-факультативне перестрахування, навпаки, передбачає обов'язковість для страховика, а факультативність - для перестраховика. З огляду на світовий досвід такі договори частіше застосовують страхові компанії зі своїми філіями. За облігаторно-факультативним договором перестраховикові надається можливість відбирати вигідніші ризики, що небажано для незалежного страховика (цедента), оскільки може порушити баланс його страхового портфеля.[11]

1.2 Форми перестрахування

Існує безліч різних за формою перестраховувальних договорів. Немає стандартного, спільного для всіх страхових компаній договору. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестраховувальних операцій (Рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Види перестрахування [11]

У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцедентний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.[13]

Згідно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов'язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов'язується приймати її. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором.

Ця форма перестрахування використовується тоді, коли компанія починає вести страхову діяльність в новому для неї виді страхування, за яким не існує чітких статистичних даних; коли компанії потрібна фінансова підтримка з огляду на збільшення обсягів бізнесу (формування резервів, участь у витратах на ведення справи і т. ін.); коли необхідно спростити адміністративні витрати в тих видах страхування, де існує великий обсяг відповідальності і відносно стабільні страхові суми.[29]

Основним недоліком квотного перестрахування є те, що за договором передаються всі ризики - великі і малі. Коли б цедент мав змогу утримувати на своїй відповідальності малі ризики, у нього була б можливість залишати за собою і страхову премію. Також наявність у квотних договорах лімітів відповідальності перестраховика в деяких випадках змушує здійснювати додаткове перестрахування на факультативній основі.

Ексцедентне перестрахування - складніший вид пропорційного перестрахування. Такий вид перестрахування використовується в тих випадках, коли застраховані ризики істотно відрізняються за страховими сумами. За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначну частку в усіх договорах, що перевищує власне утримання цедента.

Ексцедент за договором - це величина, кратна власному утриманню цедента. Сума ексцедента виражається в кілька разів збільшеному розмірі власного утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою). Місткість ексцедентного договору складається із суми власного утримання цедента і покриття перестраховика.[15]

Для покриття всього ризику буває недостатньо одного ексцедентного договору, тому крім договору першого ексцедента укладаються договори другого, третього і наступних ексцедентів.

До переваг ексцедентного перестрахування можна віднести:

- можливість компанії-цедента встановлювати ліміт власного утримання з урахуванням свого фінансового становища;

- цедент при старанному визначенні суми власного утримання залежно від характеристик застрахованих об'єктів може досягти не тільки обмеження своєї відповідальності, а й якісної зміни страхового портфеля.[19]

Недолік цього виду договору полягає в необхідності обробки кожного ризику - його вивчення, визначення відповідної частки в ексцедентному договорі, групування ризиків тощо. Тому витрати з обслуговування ексцедентних договорів значно вищі, ніж з обслуговування квотних договорів. До недоліків ексцедентного перестрахування, що стосуються переважно перестраховиків, можна віднести потенційно існуючу можливість передавання їм більш небезпечних ризиків при диференційованому власному утриманні. Як правило, у квотних та ексцедентних договорах передбачається тантьема.[22]

Ексцедентне перестрахування найчастіше застосовується у страхуванні від вогню, нещасних випадків, а також у страхуванні життя.

Іноді квотний договір та договір ексцедента суми використовуються комбіновано. Квотно-ексцедентний договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання. А понад рівень утримання використовується ексцедент - ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні.

Квотно-ексцедентний договір використовують у тому разі, коли компанія розширює свій бізнес у новому для неї виді страхування, тобто цедент може точно обчислити ефект збільшення квотного утримання.[11]

Всім договорам пропорційного перестрахування притаманна характерна особливість: збитки та премії за оригінальними полісами розподіляються між цедентом і перестраховиком у відповідній пропорції і прив'язані до страхової суми.

Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення непропорційного перестрахування - гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам оплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором. Відповідальність за непропорційним договором установлюється в абсолютній сумі (договір ексцедента збитку) чи у відсотках (договір ексцедента збитковості). У непропорційних договорах утримання цедента називають першим збитком, франшизою, пріоритетом. Відповідальність перестраховика - покриттям.[9]

Непропорційне перестрахування має такі особливості:

- страховик може захиститися від великих збитків, що впливають на його фінансові результати;

- перестраховик не бере участі у відшкодуванні дрібних збитків, які легко покриваються страховиком;

- обсяг обліку бухгалтерських операцій зменшується, оскільки враховуються лише окремі збитки або фінансові результати страхувань. Але водночас зростає потреба в підготовчій роботі;

- тантьема в договорах цієї форми, як правило, не передбачається;

- перестраховувальна премія за непропорційними договорами підраховується не для кожного окремого ризику, що передається, а для всього портфеля з одного або кількох видів страхування за рік.[5]

Непропорційне перестрахування представлене договором ексцедента збитку та договором ексцедента збитковості.

Згідно з договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує межу обумовленої в договорі суми у разі настання страхового випадку. У разі недостатньої місткості першого ексцедентного договору у договорі ексцедента збитку, як і в договорі ексцедента суми, застосовують другий, третій і наступні ексцеденти. Але спосіб розподілу відповідальності в ексцедентних договорах непропорційного перестрахування відмінний від того, що характерний для пропорційного ексцедентного покриття. На відміну від договорів ексцедента суми, де перестраховики беруть участь у всіх і в кожному збитку незалежно від його розміру, у договорах ексцедента збитку перестраховики відшкодовують лише ті збитки, які перевищують встановлений страховиком (цедентом) пріоритет. [19]

Премія, призначена перестраховикам за договором ексцедента збитку, частіше розраховується в певних відсотках відносно річної суми брутто-премії за портфелем страхувань, що підлягає захисту. Оскільки до початку дії договору може бути відома тільки сума очікуваної премії, то спочатку сплачується повністю або частково визначена сума авансу - депозит премії з подальшими перерахунками. Результати договорів по закінченні кожного року розглядаються, і проводяться переговори між сторонами стосовно розмірів ставок премій або лімітів покриття на наступний строк. Договори ексцедента збитку досить прибуткові для перестраховиків. Частіше вони укладаються в результаті вірогідного прогнозування можливості настання дуже великих збитків.[10]

Збитки можуть виникати внаслідок одного випадку або кумуляції ризиків. Тому розрізняють два типи покриття:

1) ризикований ексцедент збитку - WXL (working exess of loss - робочий ексцедент збитку за окремим ризиком);

2) катастрофічний ексцедент збитку - CXL (catatroph exess of loss).

Основою договору ризикованого ексцедента збитку є одиничний ризик. Договір в умовах певного випадку (вибух, ризик від вогню) використовується стільки, скільки існує окремих ризиків, що призводять до збитків, обсяг яких перевищує пріоритет.[11]

У таких видах страхування, як страхування цивільної відповідальності, не завжди можна визначити сам ризик (якщо це вимоги третіх осіб), тому доцільно використовувати покриття не за ризиком, а за цілим випадком. Скажімо, під час стихійного лиха (землетрус, буря) вступають у дію більшість договорів страхового портфеля, але жодний збиток не перевищує ліміту. Сукупність цих збитків може істотно зашкодити цеденту. У цій ситуації має сенс використати покриття за випадком - катастрофічний ексцедент збитку.[24]

В основі катастрофічного ексцедента збитку лежить захист від кумуляції збитків в разі настання одного випадку (ДТП, авіакатастрофа, стихійне лихо). Зрозуміло, що цей вид захисту потребує точного визначення випадку. Тому в таких договорах застосовується "погодинне" застереження, яке обмежує час виявлення страхового випадку (у годинах, днях). Перестрахувальник фіксує час початку страхового випадку.

Ризикований ексцедент збитку та катастрофічний ексцедент збитку можуть доповнювати один одного. У цьому виді договору покриття поширюється на збитки за ризиком і за випадком, де немає змоги запобігти кумуляції. Тому найчастіше це покриття використовується при автотранспортному страхуванні або страхуванні цивільної відповідальності.[19]

До цілком особливого, відокремленого виду договорів непропорційного перестрахування можна віднести договір ексцедента збитковості (stop loss). Це - договір перестрахування, який покриває не окремі збитки або їх сукупність, а певний вид страхування або весь страховий портфель цедента.

Особливість договору ексцедента збитковості полягає в тому, Що перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків лише у випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток. Цей договір не гарантує отримання прибутку для страховика (цедента), а лише захищає його від надзвичайно великих втрат.[23]

Перестраховики несуть відповідальність у встановленому розмірі, наприклад у відсотках збитковості або в максимальному розмірі збитків, який визначають за результатами останніх років.

Особливості, які слід враховувати при укладанні договорів ексцедента збитковості:

- повна довіра перестраховика щодо компанії-цедента, її стратегії в проведенні страхування;

- це форма покриття, що призначена для кореляції відхилень частотності від норми. Отже, обов'язково мають існувати попередні форми перестрахування;

- пріоритет страховика має бути на такому рівні, щоб компа-нія-цедент на початку дії договору ексцедента збитковості вже несла понаднормативні збитки.[20]

Договори ексцедента збитковості використовуються в тих випадках, коли за окремими видами страхування результати проходження договорів піддаються різким коливанням або існує небезпека, що один чи кілька страхових випадків можуть негативно вплинути на результати (градобиття, бурі).[23]

Отже, непропорційні договори перестрахування є досить мобільними, простими в обробці та організації, але водночас і більш збитковими. Хоча пропорційні договори виникли значно раніше, однак тенденція сьогодні така, що непропорційні договори набувають все більшої ваги, насамперед з розглянутих щойно причин. Цим пояснюється зростання інтересу страховиків до непропорційних договорів.

При перестрахуванні наявні економічні взаємовідносини між цедентом і цесіонарієм. Вони суттєво відрізняються від інших видів економічної діяльності, якою займаються різні суб'єкти ринку. Саме в процесі передачі частини страхового ризику у перестрахування відбувається обмеження власного ризику страховика, що дає йому додаткові можливості проводити страхові операції та підвищує рівень гарантованості виконання зобов'язань перед страхувальником. Саме перестрахування сприяє зростанню обсягів страхової відповідальності, що може прийняти на себе кожний окремий страховик. Перестрахова цесія дозволяє страховику суттєво обмежувати власний ризик витрат великих коштів при настанні страхових подій, вона сприяє підвищенню конкурентноздатності страховиків на риках страхових послуг. Особливо це актуально для перехідної економіки України.

1.3 Нормативно-правове регулювання ринку перестрахування в Україні

Перестрахуванням є страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестрахувальника) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестрахувальника, відповідно до законодавства країни, в якій він зареєстрований (ст. 12 Закону України “Про страхування”). Перестрахування здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України (в проекті, про який йшлося вище - “Уповноваженим органом”, тобто Держфінпослуг).

Після нормативного врегулювання операцій перестрахування вони досить часто використовувалися для ухилення від сплати податків і відтоку капіталів за межі України (особливо активно як “перестрахувальники” виступали країни Балтії). З метою запобігання подібним правопорушенням і злочинам, починаючи з 2003 р. держава почала вживати заходів з урегулювання і контролю операцій перестрахування за кордон. Так, у 2003 р. було введено процедуру фінансового моніторингу операцій клієнтів страхових компаній, а також прийнято постанову Кабміну № 1640 “Про затвердження вимог до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків і перестрахувальників-нерезидентів”. Згідно з нормами цієї ухвали, платоспроможність страховиків і перестрахувальників-нерезидентів має відповідати рівню не нижче за високу надійність за класифікацією міжнародних рейтингових агентств (“A.M.Best” (США) - “B, B-”; “Moody's Investors Service” (США) - “A3”; “Standard & Poor's” (США) - “A-”; “IBCA” (Великобританія) - “A-”), або страховик і перестрахувальник-нерезидент мають бути синдикатом або авторизованим брокером міжнародного страхового об'єднання “Lloyd's”. Причому якщо місцезнаходженням страховиків і перестрахувальників-нерезидентів є країна, яка не бере участі в міжнародній співпраці у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також у сфері боротьби з тероризмом, або є офшорною зоною, рейтинги фінансової активності цих страховиків і перестрахувальників-нерезидентів вважаються такими, що суперечать нормам згаданих вимог.

Так “з легкої руки” Кабміну з'явилося поняття “рейтингового” і “нерейтингового” страхування, причому страхові компанії в більшості випадків продовжували працювати з тими самими страховиками і перестрахувальниками-нерезидентами, що й раніше, незважаючи навіть на те, що оподаткування операцій перестрахування було “прив'язано” до рейтингової системи - при співпраці з рейтинговими перестрахувальниками застосовувалася ставка 0%, з нерейтинговими - 15%.

4 лютого 2004 р. Кабінет Міністрів України видав постанову № 12, покликану забезпечити платоспроможність страховиків, а також надійність, безпеку та диверсифікованість розміщення страхових резервів. Порядок і вимоги щодо здійснення перестрахування у страховика (перестрахувальника) нерезидента, затверджений цією постановою, дозволили укладати договори перестрахування за межами України з нерезидентами тільки у випадку, якщо:

законодавство країни, в якій зареєстрований страховик (перестрахувальник) нерезидент, передбачає державний нагляд за страховою і перестрахувальною діяльністю;

страховик (перестрахувальник) нерезидент займається безперервною страховою (перестрахувальною) діяльністю не менше трьох років;

відсутні факти порушення страховиком (перестрахувальником) нерезидентом законодавства про страхову й перестрахувальну діяльність, а також законодавства про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Цим документом також у черговий раз були розширені повноваження Держфінпослуг у сфері регулювання ринку страхування і перестрахування.

Результатом застосування на практиці положень цих нормативно-правових актів стало створення бази даних перестрахувальників-нерезидентів. Крім того, Держфінпослуг зобов'язала 66 страховиків розірвати договори перестрахування, що не відповідають вимогам чинного законодавства; була відкликана ліцензія у страхової компанії, яка протягом 2003 р. перерахувала до Литви близько 900 млн.грн. Здавалося б, зміни на краще є очевидними, проте Держфінпослуг у березні 2004 р. ініціює подачу до Верховної Ради України законопроекту, що передбачає ліцензування перестрахувальної діяльності, пояснюючи це тим, що “ліцензування перестрахувальної діяльності відповідає кращим міжнародним стандартам нагляду за сектором страхування”.

Кроком у відповідь Ліги страхових організацій стало оприлюднення офіційної заяви, що містила протест проти таких “новацій” Держфінпослуг, а також лобіювання змін у податковому законодавстві щодо оподаткування перестрахувальної діяльності. Нова схема оподаткування передбачає зменшення податку на нерейтингове страхування з 15 до 3%, що дозволить здійснювати оподаткування за схемою “3+3” (тривідсотковий податок страхові компанії сплачуватимуть з валових доходів, і три відсотки - з суми страхових платежів, сплачених перестрахувальникам-нерезидентам). Що стосується рейтингового страхування, то воно, як і раніше, оподатковуватиметься за нульовою ставкою.

Страховики прогнозують, що введення нової системи оподаткування зробить невигідним незаконне застосування операцій перестрахування, а також планують ще раз обговорити у профільному комітеті Верховної Ради України питання необхідності введення ліцензування перестрахувальної діяльності.

Розділ 2. Оцінка ефективності діяльності ринку страхових та

перестрахових послуг України

2.1 Аналіз структури ринку перестрахування в Україні

Ринок перестрахування в Україні вимагає вдосконалення та структурних змін. Виникає необхідність підвищення статусу внутрішніх перестраховиків, застосування нових форм і методів перестрахових операцій. Нові форми співробітництва між різними компаніями, в тому числі щодо перестрахування екологічних ризиків, здатні оптимізувати ринок перестрахування в України. Нарощення активів страховими компаніями та розвиток ринку перестрахування є необхідним чинником для дальшого розвитку ринку страхування України в цілому.

Проблеми ринку перестрахування та його розвиток в Україні досліджені в працях А.І. Гінзбурга, Ю.М. Дьячкова, Н.І. Машина, Н.В. Ткаченко та інших дослідників. Проте інтеграція вітчизняного страхового ринку в європейський ринок страхування потребує визначення подальших напрямків розвитку ринку перестрахування в Україні та з'ясування його економічно-соціальних пріоритетів для держави в цілому.

В останні роки в Україні відбувається значний розвиток страхових послуг і зростання страхового ринку в цілому. Так, кількість страхових компаній у період 1998--2007 рр. зросла на 193 одиниць. Валові страхові премії збільшилися майже в 23 рази і в 2007 році становили 18 008,2 млн грн.

Одним з факторів розширення страхового ринку є розвиток ринку перестра-хування, який є важливим фінансовим інструментом для страхових компаній, соціально важливим чинником розвитку суспільства в державі та необхідною умовою розвитку економіки в цілому.

Застосовуючи перестрахування, страхові компанії:

-- зменшують розмір технічного ризику, тобто ймовірності відхилення фактичного рівня сукупних страхових виплат від рівня, що прогнозується страховиком (недостатність коштів страховика для виконання зобов'язань за договорами страхування);

-- беруть на себе частину ризиків страховика,зменшуючи його відповідальність і тим самим перетворюючи непередбачені, змінні витрати в постійні;

-- збільшують ємність страховика стосовно можливості підписання ризиків;

-- аналізують міжнародний досвід, що є корисним для страховиків при оцінці розвитку ринку.

Крім того, процес перестрахування дає впевненість страхувальникові у своєчасному відшкодуванні збитків, оскільки страховик, який перестраховує взяті на себе ризики, створює додаткові гарантії своєї фінансової стійкості.

Незважаючи на значимість та всеосяжність процесу перестрахування, даний вид послуг ще недостатньо розвинутий та досліджений в Україні як з наукового погляду, так і з практичного. Перестрахування в нашій державі тільки починає виділятись у самостійний вид фінансової діяльності.

В Україні в даний момент не існує законодавчого середовища для роботи професійної перестрахувальної компанії. Перестрахуванням можуть займатись усі суб'єкти страхового ринку, які отримали ліцензію на той чи інший вид страхування, що призвело до демпінгування тарифів та обумовило ситуацію з відсутністю єдиних стандартів і вимог до договорів перестрахування. Єдиної думки стосовно сутності перестрахування немає й у вітчизняній науковій літературі. В своїй більшості вітчизняні автори [23-26] використовують визначення перестрахування, яке закріплене в законі «Про страхування», але, на наш погляд, воно не відображає повною мірою всієї сутності даного виду фінансової діяльності і залишає невизначеними питання, наприклад, стосовно ретроцесії або відносин, які виникають у ході вторинного перестрахування між ретроцедентом і ретроцесіонарієм. Крім того, більшість авторів акцентують свою увагу на обмеженій кількості завдань перестрахування, використовуючи їх у різній послідовності та інтерпретації.

Отже, проаналізувавши наявні дефініції, вважаємо, що найбільш прийнятним є таке визначення перестрахування: це -- самостійний вид фінансової діяльності стосовно процесу передачі ризику виконання визначеної частини зобов'язань прямим страховиком (цедентом, перестрахувальником) іншому страховику (перестраховику, цесіонеру) або подальшої передачі ризику перестраховиком (ретроцедент) іншому страховику (ретроцесіонеру) з метою забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності прямого страховика, розширення фінансових можливостей та стабілізації портфеля учасників перестрахування, збору та обробки інформації для вирішення міжнародних проблем страхової діяльності. Увесь процес перестрахування відбувається на договірних умовах та за визначеними тарифами.

Страхування ризиків, пов'язаних з реконструкцією АЕС, вугільних шахт, будівництва доріг, аеропортів, стимулювання розвитку експортних операцій, страхування аграрних ризиків та екологічних ризиків, потребує значних резервних фондів. Фінансова стабільність страхового ринку обумовлюється здійсненням операцій з перестрахування. У даний момент окреслені види діяльності не покриті договорами страхування та перестрахування чи покриті частково. А виявлення, визначення та управління такими ризиками є соціально-економічною необхідністю розвитку держави. Вказані принципи безпосередньо стосуються, на наш погляд, процесу перестрахування, оскільки даний процес є як засобом впливу на суб'єктів господарювання, так і методом впровадження даної стратегії з боку держави.

Для визначення загальних тенденцій на ринку перестрахування та з'ясування його місця в загальному ринку страхування України розглянемо динаміку частки перестрахування у валових преміях по ринку в цілому та структуру перестрахування у розрізі резидентів та нерезидентів (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Динаміка перестрахування резидентами та нерезидентами протягом 1998--2007 рр.

Можна стверджувати, що протягом періоду 1998--2007 рр. загальна частка перестрахування у валових страхових преміях невпинно зростала до 2004 р. і досягала 60 %, що становить 11678,3 млн грн. Надалі частка перестрахування в загальних валових преміях скорочувалась і в 2007 р. була 36 %. В абсолютному значенні частка перестрахування залишалась майже на одному рівні, що відповідає зростанню загальних валових премій по ринку страхування в Україні.

Розглядаючи частки перестрахування резидентів та нерезидентів у загальних валових преміях, треба зазначити, що до 2004 р. частка перестрахування у нерезидентів була неодмінно більшою і становила 35 % (3179,1 млн грн) проти 25 % (2238,1 млн грн) у резидентів. Але вже в наступному 2004 р. дана тенденція кардинально змінилась. Так, у 2004 р. частка внутрішнього перестрахування становила 50 % від загальних валових премій, або 9774,0 млн грн, а частка перестрахування нерезидентів -- тільки 10 % (1904,3 млн грн).

Дана зміна обумовлена законодавчими вимогам стосовно відповідності компаній нерезидентів рейтингам стійкості, що відразу унеможливило фінансові схеми стосовно страхування фінансових ризиків у перестраховиків з країн Прибалтики, які були основними партнерами українських компаній.

У наступні три роки розрив між часткою перестрахування резидентів та нерезидентів у валових страхових преміях зберігся.

Крім того, необхідно розглянути структуру перестрахування ризиків у нерезидентів за період 2005 р. -- ІІІ кв. 2008 р. (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Структура вхідного перестрахування за період 2005р. - 3 кв. 2008 р.

Так, протягом аналізованого періоду структура перестрахування ризиків у нерезидентів постійно змінювалась. Стабільним залишалась лише частка Росії, компанії якої перестраховували понад 20 % усіх ризиків. Значне зменшення частки Росії за ІІІ кв. 2008 р. обумовлено вступом України до СОТ. Після 16 травня 2008 р. договори перестрахування можуть бути укладені тільки з країнами членами СОТ, що неодмінно негативно вплине на весь ринок перестрахування України в цілому.

Тому частка збільшення перестрахування ризиків у Великобританії за останні два роки становила 32 %, що в абсолютному значенні перевищує 240 млн грн і є абсолютно зрозумілою тенденцією.

Частка інших країн, які беруть українські ризики на перестрахування, у своїй більшості не перевищує 10 % у загальній структурі.

Отже, ринок перестрахування в Україні розвивається паралельно з тенденціями розвитку страхового ринку України в цілому. Зростають обсяги премій, які одержують більшою мірою вітчизняні перестраховики, та поліпшується структура перестрахування ризиків у нерезидентів. У ІІІ кв. 2008 р. чисельність європейських компаній, в яких перестраховуються вітчизняні ризики, зросла (як в абсолютному, так і у відносному значенні).

Незважаючи на комплекс окреслених проблем, надалі ринок перестрахування в Україні очікує таке:

-- дальше збільшення фінансових ресурсів вітчизняних компаній у результаті збільшення статутних фондів та консолідації ринку в процесі злиття та поглинання з метою збільшення вхідних потоків перестрахування від перестрахувальників-нерезидентів;

-- створення об'єднань професійних перестраховиків, а також організацій, здатних поліпшити роботу на страховому ринку, зокрема інституту брокерів, перестрахових пулів;

-- удосконалення законодавства в напрямі стимулювання розвитку вітчизняного перестраховика в реальному секторі ринку;

-- упровадження нових перестрахових програм, розроблених спільно страховиками та перестраховиками, що дасть можливість зробити страховий продукт гнучкішим та комплексним.

Реалізація всіх наведених заходів дасть можливість сформувати стабільний український перестраховий ринок з максимальним використанням його внутрішнього потенціалу та наступної міжнародної інтеграції.

Аналіз ринку перестрахування в Україні та тенденції його дальшого розвитку показали таке:

-- український ринок перестрахування перебуває на стадії становлення розвитку та організації. Процес виділення перестрахування в самостійний вид фінансової діяльності тільки розпочинається;

-- перестрахування є багатогранним процесом, що впливає як на економічну діяльність суб'єктів господарювання, так і на їх соціальну складову;

-- держава повинна бути зацікавлена у розвитку перестрахування, оскільки це сприяє вирішенню соціальних проблем у розрізі розв'язання екологічних питань, зменшує витрати бюджетних коштів та знижує відплив фінансових ресурсів за кордон, що обумовлює зростання інвестиційної привабливості не тільки страхового ринку а й національної економіки;

-- вітчизняний ринок перестрахування розвивається паралельно з класичним ринком страхування, але незначна ємність українських компаній не дозволяє їм перестраховувати значні ризики, що спричинює відплив капіталу за кордон.

2.2 Аналіз стану світового ринку перестрахування

Попит на перестрахування в більшій мірі виходить від прямих страхувальників, а також від самих перестрахувальників в рамках ретроцесії. І для тих і для інших він полягає у “купівлі захисту” за передачу частини акумульованих внесків. Загальна величина світового попиту на перестрахування (таблиця 2.1.) розподіляється наступним чином:

Таблиця 2.1.[32] Розподіл світового попиту перестрахування

Вид страхування	Об'єм, млрд. долл.	% від розміру попиту
Страхування майна	80,8	81,4
Страхування життя	18,4	18,5
Усього:	99,2	100

Як видно з таблиці, найбільша доля сукупного попиту на послуги перестрахування (більше 80 %) виходить на страхування майна.

Хоча на рівні прямого страхування особисте страхування займає більше місце, ніж страхування майна (співвідношення 52,4% до 47,6%), потреба у перестрахуванні життя менша, оскільки лише біля 2,5% прямих внесків передається у перестрахування.

В основі цього явища є наступні причини:

§ перестрахування життя розповсюджується лише на покриття у випадку смерті, оскільки його використання для гарантій збереження, за винятком операцій по фінансуванню, невиправдане;

§ роль, яку грає на світовій арені Японія. Дійсно, хоча на долю цієї країни приходить більше 30% прямих внесків, вона практично не потребує перестрахування і передає лише 0,1% премій. Це, в свою чергу, пояснюється активною роллю співстрахування та законодавчим обмеженням розміру капіталу.[11]

Незважаючи на це, крупний перестрахувальник не може обійти увагою перестрахування життя, оскільки мова йде про дуже перспективну галузь, де є можливість зацікавити компанії-цедентів якістю послуг, які надаються і довгостроковістю співпраці.

Європа є центом, в якому зосереджені попит на перестрахування, оскільки це єдиний континент, де він перевищує долю прямого страхування.

Таблиця 2.2.[12] Основні ринки споживання страхових послуг

Країна	% у світовому попиті
	Страхування, інше ніж від страхуваня життя	Усього
США	31,7	33,7
Японія	21,0	17,4
Німеччина	14,4	14,9
Франція	5,5	5,4
Великобританія	4,7	6,0
Італія	4,3	4,5
Іспанія	1,8	1,6
Голландія	1,7	1,7
Швейцарія	1,2	1,0
Усього	86,3	86,5

Таблиця 2.3.[12] Концентрація ринку перестрахування

Країна	% до розмірів
	Доля у світовому страхуванні	Доля у світовому перестрахуванні
США	37,4	33,7
Японія	21,9	17,4
Європа	31,0	44,2

Це підтверджує, що у попиту на перестрахування дуже висока концентрація, оскільки 86% його зосереджено лише на дев'яти ринках (таблиця 2.2.) Крім того, більш дві третини попиту на перестрахування зосереджено на трьох основних ринках прямого страхування - США, Японії та Німеччини (таблиця 2.3.). Однак необхідно зробити два зауваження, що пояснюють в якійсь мірі важливість наявності законодавства з перестрахування:

- в Японії загальний обсяг попиту знаходиться на рівні 16 млрд. дол. Однак , в тому, що стосується легального та перестрахування, що здійснюється через пули перестрахування, лише 10% (1,5 млрд. дол.) цього попиту адресовано на світовий ринок;

- можливість формувати крупні страхові резерви, що не оподатковуються, надані німецькими перестрахувальниками, що вигідно і цедентам, а також в якійсь мірі дещо штучне збільшення числа цесій в цій країні.[8]

В таблиці приведено назви галузей страхування, в яких зосереджена основна доля попиту на перестрахування на основних ринках споживання договорів ризикового страхування (таблиця 2.4.).

Таблиця 2.4.[11] Склад попиту на перестрахування

Тип страхування	% до суми попиту по страхуванню
Автомобільне	27,0
Нещасний випадок, хвороби	17,5
Пожежа	19,3
Транспорту	3,9
Загальної цивільної відповідальності	9,4
Інші галузі	22,9

Таким чином, перше місце як у прямому страхуванні, так і в перестрахуванні, займає автомобільне. Однак слід зауважити, що ця цифра отримана за рахунок трьох перших ринків. В інших же європейських країнах, наприклад, південних, це не спостерігається, там доля автомобільного перестрахування складає лише біля 15%, це менше, ніж частина інших, особливо транспортного страхування і страхування від пожежі. Те ж можна сказати і про страхування цивільної відповідальності, відносно великий рівень якої отримано здебільшого за рахунок США.