Правове регулювання банківської таємниці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему: «Правове регулювання банківської таємниці»

Київ 2011 р.

Вступ

Поняття «банківська таємниця» є одним із центральних понять банківського права, оскільки пронизує усі напрямки банківської діяльності. Науковці вважають, що банківська таємниця -- це комплексний інститут, а сам термін припускає дві інтерпретації. У вузькому розумінні банківська таємниця -- це обов'язок банку зберігати в таємниці операції клієнтів від сторонніх осіб, насамперед конкурентів того чи іншого клієнта банку, операції, рахунки та вклади (депозити) своїх клієнтів і кореспондентів. У широкому розумінні це різновид службової таємниці, тобто конфіденційна інформація щодо клієнта, яка стала відома службовцю банку. Положення, присвячені основним засадам банківської таємниці, містяться як у загальному, так і у спеціальному банківському законодавстві. Інститут банківської таємниці є порівняно новим для нашої держави та правової системи взагалі, а також важливим для системи всього банківського законодавства нашої держави.

Поняття банківської таємниці

Згідно зі статтею 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди. Основні правові засади банківської таємниці закріплені у главі 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до статті 60 цього Закону є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним, чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

- відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

- операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

- фінансово-економічний стан клієнтів;

- системи охорони банку та клієнтів;

- інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи -- клієнта, її керівників, напрями діяльності;

- відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

- інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

- коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю. Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його його розсуд. Як справедливо відмічає у своєму дослідженні правових питань банківської таємниці Д. О. Гетманцев, частина 2 статті 60 Закону надає невичерпний перелік відомостей, які відносяться до банківської таємниці, у зв'язку з чим пропонує відносити до неї будь-яку інформацію про клієнта, яка стала відомою банку під час співпраці з клієнтом Згідно зі статтею 61 Закону «Про банки і банківську діяльність» банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

- обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

- організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

- застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

- застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

Збереження банківської таємниці

Обов'язок зі збереження банківської таємниці покладається в першу чергу на банк. Проте клієнт, укладаючи угоду з банком, так само може набути зобов'язань по забезпеченню встановленого режиму відповідної інформації, якщо це буде передбачено угодою. На клієнта, крім того, може бути покладено відповідальність за розголошення банківської таємниці (у тому числі тої, що стосується самого клієнта). Отже, спеціально зобов'язаними суб'єктами щодо збереження банківської таємниці можуть виступати як банк, так і клієнт, але у банка такі обов'язки виникають на підставі закону, а у клієнта вони можуть виникати на підставі договору з банком.

Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; організації спеціального діловодства з документа-ми, що містять банківську таємницю; застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом. Використання банками усіх вищенаведених способів для забезпечення збереження банківської таємниці є імперативною вимогою законодавця. А права і обов'язки щодо збереження банківської таємниці, відповідальність за їх порушення становлять істотні умови банківських договорів, без досягнення сторонами згоди про які договір, відповідно до статті 153 Цивільного Кодексу УРСР, не може вважатися укладеним.

Електронні документи, що містять інформацію, яка відноситься до банківської таємниці, мають бути зашифрованими під час передавання їх за допомогою телекомунікаційних каналів зв'язку. Під час шифрування відбувається перетворення електронного документа із застосуванням криптографічних методів з метою захисту його змісту. При проведенні переказу грошей його суб'єкти мають здійснювати в межах своїх повноважень захист відповідної інформації від несанкціонованого доступу до інформації (доступу до інформації щодо переказу, що є банківською таємницею, осіб, які не мають на це прав або повноважень, визначених законодавством України, а також якщо це не встановлено договором), від несанкціонованих змін інформації (внесення змін або часткового чи повного знищення інформації особами, які не мають на це права або повноважень, визначених законодавством України або договором), від несанкціонованих операцій з компонентами платіжних систем (використання або внесення змін до компонентів платіжної системи протягом її функціонування особами, які не мають на це права або повноважень, визначених законодавством України чи договором). Суб'єкти переказу зобов'язані повідомляти платіжну організацію відповідної платіжної системи про випадки порушення вимог захисту інформації. У разі виявлення при цьому ознак, що можуть свідчити про вчинення злочину, суб'єкти переказу та інші учасники платіжних систем зобов'язані повідомити про такий випадок порушення вимог захисту інформації відповідні правоохоронні органи.

Суб'єкти переказу грошей мають забезпечувати захист інформації шляхом обов'язкового впровадження та використання відповідної системи захисту, що складається з а) законодавчих актів України та інших нормативно-правових актів, а також внутрішніх нормативних документів суб'єктів переказу, що регулюють порядок доступу та роботи з відповідною інформацією, а також відповідальність за порушення цих правил; б) заходів охорони приміщень, технічного обладнання відповідної платіжної системи та персоналу суб'єкта переказу; в) засобів технічного та криптографічного захисту інформації.

Чи не найважливішою гарантією забезпечення збереження банківської таємниці є належним чином організовані взаємовідносини банку зі своїми працівниками і службовцями - особами, які безпосередньо працюють з документами та іншими матеріальними носіями конфіденційної інформації. Законом України “Про банки і банківську діяльність” встановлено, що службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Працівники служби внутрішнього аудиту при призначенні на посаду дають письмове зобов'язання про нерозголошення інформації щодо діяльності банку та збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Не меншу роль відіграє забезпечення режиму безпеки банківської інформації у взаємовідносинах між банком та іншими особами. Так, приватні особи й організації, які при виконанні своїх функцій або наданні по-слуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Працівники суб'єктів переказу повинні виконувати вимоги щодо захисту інформації при здійсненні переказів, зберігати банківську таємницю та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту відомостей з обмеженим доступом.

Відомо, що в ряді випадків Національний банк України має право призначити тимчасову адміністрацію банку. Тимчасовий адміністратор не має права розголошувати банківську таємницю та іншу службову інформацію, якщо це не пов'язано з виконанням функцій тимчасового адміністратора. Невиконання або неналежне виконання тимчасовим адміністратором своїх повноважень, що завдало збитків банку чи кредиторам, може бути підставою для припинення виконання ним обов'язків та позбавлення сертифіката на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків. У разі завдання при цьому збитків діями або бездіяльністю тимчасового адміністратора банк, рівно як і кредитори, має право звернутися з позовом до суду щодо їх відшкодування.

Закріплення на законодавчому рівні обов'язку за всіма особами, обізнаними з банківською таємницею (а не лише за банком і клієнтом), щодо її нерозголошення та невикористання у своїх інтересах чи інтересах тре-тіх осіб є важливою юридичною гарантією збереження режиму конфіденційності відомостей, що становлять банківську таємницю.

Порядок розкриття банківської таємниці

Порядок розкриття банківської таємниці закріплений у статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до цієї статті інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного ко мітету України -- на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1. бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2. бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3. містити передбачені Законом підстави для отримання цієї інформації;

4. містити посилання на норми закону, відповідно до якихдержавний орган має право на отримання такої інформації.

Право органів державної податкової служби на отримання інформації про рахунки клієнтів банків обмежене Законом України «Про Державну податкову службу в Україні».

Відповідно до статті 11 цього Закону органи державної податкової служби можуть звертатися із запитами до установ банків для отримання інформації про наявність рахунків відповідних платників банків. Інформація щодо руху коштів за цими рахунками може надаватися лише за рішенням суду. У зв'язку із зверненнями правоохоронних органів та банків щодо порядку та обсягів розкриття банками інформації, що становить банківську таємницю, за рішенням суду, Національний банк України у листі від 19.04.2005 р. № 48-012/275-3973 роз'яснив, що рішення суду, які набрали законної сили, відповідно до норм статті 124 Конституції України та статті 11 Закону України «Про судоустрій України» є обов'язковими для виконання на всій території України. Умисне невиконання рішення (постанови, ухвали) суду тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену статтею 382 Кримінального кодексу України. Законодавством не передбачено здійснення виконавчого провадження щодо судових рішень про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю. Водночас нормами нової редакції Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що рішення суду щодо розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, підлягає негайному виконанню. Оскарження такого рішення не зупиняє його виконання. На підставі вищевикладеного, у разі надходження до банку (отримання банком) рішення (ухвали, постанови) суду щодо розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо зазначеного у рішенні клієнта (клієнтів), Національний банк рекомендує вжити заходів щодо негайного виконання такого рішення суду. Якщо у рішенні суду не визначено порядку та/або форми надання такої інформації, рекомендується узгоджувати ці питання з особою, якій згідно з рішенням суду має бути розкрита інформація, що містить банківську таємницю.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені статтею 62 Закону «Про банки і банківську діяльність», не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю. Національний банк України має право відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності надати інформацію про банк органу банківського нагляду іншої країни, якщо:

- це не порушує державні інтереси та банківську таємницю;

- є гарантії того, що отримана інформація інформація буде використана
виключно з метою банківського нагляду;

- є гарантія того, що отримана інформація не буде передана
за межі органу банківського нагляду.

Положення цієї статті не поширюються на випадки повідомлення банками відповідно до законодавства про операції, що мають сумнівний характер, та на інші передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Співвідношення понять «банківська таємниця» та «комерційна таємниця банку»

Необхідно розрізняти поняття «банківська таємниця» та «комерційна таємниця банку». Науковці визначають комерційну таємницю банку як відомості про діяльність кредитної організації, конкретний перелік яких встановлено керівником банку з метою захисту прав та інтересів кредитної організації та доведено до посадових осіб банку з врахуванням правил про відомості, які не можуть бути віднесені до кола об'єктів комерційної таємниці". На думку А, Ю. Вікуліна, між поняттями «банківська таємниця» та «комерційна таємниця» існує ряд принципових відмінностей, які полягають:

1) у суб'єктному складі осіб, які встановлюють зміст та обсяг відповідної таємниці (банківська таємниця встановлена законодавцем на рівні федерального закону, комерційну таємницю встановлює керівник комерційної організації на свій розсуд, він має право взагалі не встановлювати у підпорядкованій йому організації режим комерційної таємниці);

2) у суб'єктному складі осіб, які є власниками відомостей, які складають відповідну таємницю (власником банківської таємниці по відношенню до відомостей про самого себе є клієнт; власником комерційної таємниці є засновники комерційної організації, тобто, особи, які здійснюють право власності по відношенню до її майна);

3) у тому, що встановлення та дотримання режиму банківської таємниці, а отже, і її захист, є обов'язком всіх службовців креди тної організації та за невиконання її вони несуть дисциплінарну, матеріальну і кримінальну відповідальність;

4) встановлення ж та дотримання режиму комерційної таємниці є не обов'язком, а правом керівника організації, яким він може і не скористатися.

комерційний таємниця банк інформація

Висновки

Таким чином на підставі всього викладеного вище можемо зробити висновки, що банківська таємниця -- інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Банківська таємниця є різновидом службової таємниці. Законом визначено перелік інформації, яка становить банківську таємницю. Законом закріплено порядок розкриття інформації. Необхідно розрізняти поняття «банківська таємниця» та «комерційна таємниця банку». Однією з основних причин недосконалості нормативно-правового регулювання у сфері правового захисту банківської таємниці є практична відсутність теоретичної розробки теми цього дослідження. Так, в Україні на даний момент відсутні будь-які фундаментальні монографічні дослідження правового інституту банківської таємниці, а наукові доробки, розроблені в Російській Федерації, хоч і є досить корисними для їх вивчення та аналізу, однак, навряд чи можуть бути в цілому використані для українського правозастосування, враховуючи той факт, що такі доробки базуються на нормах російського законодавства. На сучасному етапі банківська система й банківське законодавство України перебувають у процесі становлення, отже, їх розробка і розвиток є першочерговим і актуальним завданням сучасної науки. За цих умов важливого значення набуває вивчення банківського права.

Велике значення для функціонування механізму правового регулювання банківської діяльності в Україні і країнах з розвиненою ринкового економікою має правовий режим банківської інформації та забезпечення банківської таємниці. Банківська таємниця є специфічним видом комерційної таємниці і справляє вирішальний вплив на регулювання банківської діяльності.

В Україні , як і в більшості зарубіжних країн відомості про стан рахунків клієнтів та виконуваних по них операціях не підлягають розголошенню і є банківською таємницею.

Список використаної літератури

1. Гетманцев Д. О. Банківська таємниця: особливості її нормативно правового регулювання в Україні та в законодавстві зарубіжних країн // Автореф. дисс. канд. юрид. наук. -- К., 2003. -- 19 с.

2. Гетманцев Д. О. Проблеми визначення поняття банківської таємниці в законодавстві України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. -- 2001. -- № 44. -- С. 25--28.

3. Гетманцев Д. О. Проблеми обмеження правового захисту банківської таємниці з метою попередження легалізації майна, набутого злочинним шляхом // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. -- 2002. -- №47. -- С.233-236.

4. Карманов Є. Банківська таємниця як об'єкт цивільно-правового регулювання // Право України. -- 2001. -- № 12. -- С. 113.

5. Орлюк О. П. Банківське право: Навч. посібник. -- К.: Юрінком Інтер, 2004. -- 376 с.

6. Тосунян Г. А., Викулин А. /О., Зкмалян А. М. Банковское право Российской Федерации. Общая часть: Учебник / Под общ. ред. акад. Б. Н. Топорнина. -- М.: Юрисгь, 1999. -- 448 с.

Размещено на Allbest.ru