• Вступ 4
• 1. Комерційні банки в міжнародних відносинах 6
• 1.1 Комерційні банки в кредитно-грошовій політиці 6
• 1.2 Роль кредитно-банківської системи в економіці країни 10
• 1.3 Роль комерційних банків в економіці України 15
• 2. Валютні операції комерційних банків 21
• 2.1 Зовнішньоекономічні зв'язки, міжнародні валютні й кредитні відносини 21
• 2.2 Роль національного банку України в операціях комерційних банків 24
• 2.2.1 Розробка грошово-кредитної програми 24
• 2.2.2 Політика стабілізації НБУ 26
• 3. Обслуговування зовнішнього державного боргу національним банком України 30
• 3.1 Динаміка зовнішнього державного боргу України 30
• 3.2 Кредити Світового банку 31
• Висновки 33
• Список використаної літератури. 35

Вступ

1.1 Комерційні банки в кредитно-грошовій політиці

комерційний банк міжнародний кредитний

Основна форма надання центральним банком кредитів комерційним банкам -- скуповування у них цінних паперів та переоблік (дисконт) векселів, виданих підприємствами і прийнятими на облік (для забезпечення кредиту) комерційними банками. При цьому центральний банк регулює процентну ставку.

Грошово-кредитна політика центральних банків -- це сукупність заходів, спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягів кредиту й емісії, або на їх обмеження -- залежно від стану економіки. Емісія здійснюється, коли потрібно подолати спад в економіці, а її обмеження -- під час промислового піднесення, щоб не допускати «перегріву» економіки.

Мета грошово-кредитної політики центрального банку, -- створити сприятливі умови для зайнятості робочої сили, стримування інфляції, регулювання темпів економічного зростання та збалансованості народного господарства і платіжного фонду.

Серед методів грошово-кредитної політики важливе місце посідає дисконтна політика, пов'язана з купівлею векселів. Це найстаріший метод кредитного регулювання. Зниження дисконтної ставки центрального банку стимулює комерційні банки розширювати кредитування підприємств, а підвищення -- навпаки. Продаж цінних паперів центральним банком означає зменшення сум на резервних рахунках і звуження кредитування комерційними банками своїх клієнтів.

Грошово-кредитна політика центральних банків не позбавлена суперечностей. Адже коли для підвищення ділової активності банк піднімає дисконтну ставку, щоб сприяти припливу грошового капіталу з-за кордону, то подорожчання кредиту гальмує зростання виробництва і пожвавлення внутрішньої ділової активності.

Центральний банк впливає на процес кредитування у народному господарстві також шляхом відкриття спеціальних резервних рахунків комерційних банків, на яких вони зобов'язані розміщати депозити (вклади). Розміри останніх (у %) залежать від того, які вклади своїх клієнтів мобілізував комерційний банк. Ці депозити є резервом для розширення кредитування, якщо цього потребує кон'юнктура розвитку народного господарства, і страховим фондом для комерційних банків від банкрутства.

Центральний банк не може бути конкурентом комерційних банків. Його головна мета -- забезпечувати стабільність грошового обігу та регулювати кредитні відносини. Заслуговує на увагу досвід взаємозв'язку з комерційними банками у Великобританії. Банк Англії ставиться до своїх банків з турботою, але й вимогливо. Його керуючий кожного тижня зустрічається з президентами різних кредитних, промислових і торговельних асоціацій. Отже, центральні банки застосовують і адміністративні санкції (різні обмеження) до комерційних банків, але впливають на їх кредитну політику переважно економічними методами -- через процентні ставки та регулювання грошового обігу.

Комерційні банки є основою-кредитної системи. Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають «фінансовими універмагами» або «супермаркетами кредиту». Вони пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення. Характерна риса комерційних банків -- повна самостійність підприємств у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення ін ших операцій, проводять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють безконтрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать до найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності. Основою такого контролю є спеціальне законодавство й антимонопольні закони. Щоб обмежити створення великої кількості «слабких» банків, які можуть легко банкрутувати і викликати «ланцюгову реакцію банкрутств» серед своїх клієнтів, держави встановлюють до сить високі квоти на їх статутний капітал. Крім того, центральний банк визначає для комерційних банків розмір обов'язкових резервів, які у більшості випадків зберігаються у центральному банку, розмір граничного ризику на одного позичальника (встановлюється певний відсоток від загальної суми власних коштів банку). Так забезпечується ліквідність комерційного банку, тобто його здатність у кожен певний момент задовольнити вимоги вкладників на готівку. Уряд, центральний банк і страхові компанії (за допомогою спеціального страхування) гарантують, що комерційні банки забезпечать збереження коштів своїх клієнтів. [7, с.68]

Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове, та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян шляхом виконання операцій і надання послуг, а саме:

- залучення та розміщення грошових вкладів та кредитів;

- здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

- ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

- фінансування капітальних вкладень;

- випуск платіжних документів і цінних паперів;

- купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з ними;

- видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

- купівля у організацій і громадян та продаж 'їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках у вкладах;

- залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями;

- довірчі операції за дорученням клієнтів.

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють в процесі своєї діяльності. Комерційні банки при необхідності можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів і вкладів. Вони також можуть одержувати позичку у раціональному банку.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки по своїх операціях.

Отже, перша економічна функція комерційних банків полягає в акумулюванні безстрокових депозитів (введення поточних рахунків) і оплаті чеків, виписаних на ці банки. Друга важлива функція полягає в наданні кредитів промисловим підприємствам, фермерам, торговцям тощо. Банки виконують також різні інші функції, конкуруючи з рештою фінансових інститутів. Вони приймають ощадні і строкові вклади, які часто вилучаються на вимогу їх вкладників. На відміну від поточних рахунків по цих вкладах виплачується відсоток. Майже всюди комерційні банки конкурують з кооперативними товариствами по наданню позик на будівництво і центральними ощадними товариствами. Приймаючи грошові перекази і видаючи туристичні чеки, банки конкурують з поштовими агентствами і спеціальними компаніями. Користуючись майном за дорученням, вони частково виконують функції радників з питань доцільності вкладення капіталу в цінні папери.

Навіть надаючи грошові позики окремим особам і бізнесменам, банки конкурують з фінансовими компаніями і так званими "факторськими фірмами", які забезпечують корпорації оборотним капіталом. Купуючи облігації, іпотеки і цінні папери, банки конкурують зі страховими компаніями та іншими інвесторами.

Таким чином, комерційні банки не є єдиним фінансовим інститутом.

1.2 Роль кредитно-банківської системи в економіці країни

Основне призначення банку -- посередництво в процесі переміщення коштів від кредитів до позичальників і від продавців до покупців. Неможливість повного збігу економічних інтересів банку і клієнта зв'язане з тим, що банк по своїй економічній природі -- фінансовий посередник, що забезпечує обслуговування грошових потоків в економіці і не є власником притягнутих коштів.

Фінансова система складається з депозитних установ і небанківських фінансових інститутів.

Депозитні установи містять у собі комерційні банки й ощадні установи (ссудосберегательні асоціації, взаємо-ощадні банки і кредитні союзи).

Небанківські фінансові інститути складаються зі страхових компаній, пенсійних фондів, фінансових компаній, іпотечних банків, брокерських фірм і інвестиційних банків.

Для фінансових установ головним джерелом доходів служить різниця між отриманими виплачуваними відсотками, а джерелом ризику в основному є мінливість цих ставок.

Банківська система України складається з Національного банку України й інших банків, створених і діючих на території України відповідно до положень Закону "Про банки і банківську діяльність".

Основною базовою ланкою дворівневої банківської системи України є комерційні банки. Сьогодні до групи комерційних банків у різних країнах відноситься цілий ряд інститутів з різною структурою і різним співвідношенням власності. Головна відмінність від центральних банків - відсутність права емісії банкнот. Розрізняють два типи комерційних банків - універсальні і спеціалізовані. Універсальні банки надають клієнтам повний комплекс фінансового обслуговування, тобто здійснюють усі види банківських операцій. Спеціалізовані банки мають обмежені функції і здійснюють один чи кілька видів банківської діяльності. По спеціалізації банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Комерційний банк - це підприємство, що в умовах ринку будує свої взаємини з партнерами як звичайні, ринкові, тобто на основі прибутковості і ризику. [4, с.52]

В умовах ринку комерційний банк є не тільки одним з видів комерційного підприємства, але і виконує важливу роль фінансового посередника в наступних областях:

- по-перше, в області перерозподілу тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на основі терміновості, платності, зворотності;

- по-друге, - при здійсненні платежів між суб'єктами, що хазяюють, коли особливо важлива відповідальність банків за своєчасне і повне виконання платіжних доручень своїх клієнтів;

- по-третє, при здійсненні операцій з цінними паперами, коли банк виступає як інвестиційного брокера, інвестиційного консультанта, інвестиційної чи компанії фонду.

Роль комерційних банків у фінансових потоках представлена на рисунку 1.1.

Діяльність комерційних банків регулюється законодавством. В Україні 17 січня 2004р. набрав сили новий Закон "Про банки і банківську діяльність", у якому врахована практика міжнародних стандартів по врегулюванню банківської діяльності.

Рисунок 1.1 - Комерційні банки і фінансові потоки

Відповідно до Закону "Про банки і банківську діяльність" (далі -- Закон) комерційні банки можуть створюватися у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю йди кооперативного банку; крім того, комерційні банки можуть організовуватися на базі 100%-го державного капіталу. Головна відмінність у керуванні комерційним банком від банку -- товариства з обмеженою відповідальністю полягає в тім, що кожен учасник комерційного банку незалежно від розміру свого паю має право одного голосу (стаття 8 Закону).

Комерційні банки мають право на територіальні філії (відособлений структурний підрозділ, що здійснює банківську діяльність від імені банку) і представництва (ці структурні підрозділи не наділені правом здійснення банківської діяльності).

Новим Законом визначені порядок і мети створення банківських об'єднань таких як банківські, корпорації, банківська холдингова і фінансова холдингова групи, а також, банківські союзи й асоціації. [1, с.67]

Банківська корпорація -- це юридична особа (банк), засновниками й акціонерами якого можуть бути винятково банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків-учасників корпорації, підвищення їхньої загальної ліквідності і платоспроможності, а також забезпечення координації і нагляду за їхньою діяльністю. Банківська корпорація виконує функції розрахункового центра для банків-членів корпорації і не веде безпосереднього обслуговування клієнтів (крім банків і інших фінансових установ).

Банківська холдингова група -- це банківське об'єднання, до складу якого входять тільки банки. Материнському банку повинний належати контрольний пакет акцій (паїв) у розмірі не менш 50% кожного з дочірніх банків. На головний банк-холдинг покладаються додаткові організаційні функції і створення системи керування спільною діяльністю.

Фінансова холдингова група повинна складатися чи переважно винятково з установ, наданих фінансові послуги, причому серед них повинний бути як мінімум один банк, і материнська компанія повинна бути фінансовою установою, з контрольним пакетом акцій дочірніх установ розміром більш 50%. Функції установи-холдингу полягає в загальному фінансовому керуванні і координації діяльності дочірніх утворень.

Неприбуткові банківські союзи й асоціації є договірними об'єднаннями банків і створюються з метою захисту і представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних і міжнародних зв'язків, забезпечення наукового й інформаційного обміну і професійних інтересів.

Оскільки кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання як з боку Національного банку України, так і з боку вищих органів державної влади і управління. Нагляд за комерційними банками і регулювання їхньої діяльності переслідує головним чином дві мети: забезпечення стійкості і запобігання банкрутства банків; обмеження концентрації капіталу в руках деяких банків з метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком.

Обов'язковими для кожного комерційного банку є наступні економічні нормативи, установлювані Національним банком України:

- платоспроможність банку;

- показники ліквідності балансу;

- максимальний розмір ризику на один позичальника;

- розмір обов'язкових резервів, розташовуваних у Національному банку України.

Для того, щоб постійно нарощувати свій статутний фонд, комерційні банки насамперед проводять таку політику в області дивідендів, що сприяє підвищенню ринкової ціни акцій. Це дозволяє продати значну частину акцій нових випусків по високому ринковому курсі, а виходить, одержати значну курсову різницю, використовувану банками в умовах гіперінфляції, насамперед на індексацію акцій попередніх випусків. На приріст статутного фонду банку може використовуватися нерозподілений прибуток банку, а також за бажанням акціонерів належні їм дивіденди.

Статутний фонд банку має дуже велике значення при виникненні великих непередбачених чи втрат екстраординарних витрат (масові неплатежі клієнтів по позичках і відсоткам(. У таких випадках на покриття збитку може бути використана частина статутного фонду банку, тобто цей фонд виконує роль свого роду страхового фонду. [11, с.102]

Платоспроможність банку - це достатність його власних засобів для захисту інтересів чи вкладників інших кредиторів банку. Вона визначається як співвідношення між власними засобами банку і його активів помножене на 10. Це співвідношення не повинне бути менш 8 %. Щоб домогтися високої платоспроможності, банк повинний постійно стежити за якістю своїх активів. Для цього насамперед варто домагатися чи ліквідації зменшення статей з високим коефіцієнтом ризику. Звичайно банк вважається платоспроможним доти, поки не торкнуться його статутний фонд для покриття збитків.

Ліквідність банку - це його здатність вчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продажу чи активів мобілізації ресурсів з інших джерел (залучення депозитів, одержання міжбанківського кредиту й ін.). Банк зобов'язаний постійно стежити за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність.

До зобов'язань банку при розрахунку показників поточної, короткострокової і загальної ліквідності відносяться засоби на розрахункових, поточних і депозитних рахунках і в кредиторській заборгованості, а також суми гарантій і поручительств, наданих банком.

Сума ризику на один позичальника перевищуюча 10% власних засобів банку вважається великим кредитом. Сумарний залишок заборгованості по усіх великих кредитах, з урахуванням балансових зобов'язань (гарантій і доручень) не повинен перевищувати 8-кратного розміру власних засобів банку.

Якщо сума усіх великих кредитів перевищує 8-кратний розмір власних засобів не більше ніж на 50%, то вимоги до платоспроможності подвоюються, а якщо перевищують більш ніж на 50% - потроюються (тобто значення показника платоспроможності повинне бути не нижче 24%). [9, с.56]

1.3 Роль комерційних банків в економіці України

Якщо є підстави для відмови від оплати, то платник їх повідомляє постачальникові теж безпосередньо. У договор між підприємствами передбачається відповідальність платника за несвоєчасну оплату вимог-доручень. Ця формі набуває все більшого поширення. Отже, розрахунки, ще застосовуються між підприємствами, спрямовані на усунення автоматизму у розрахунках та підвищення відпові дальності за виконання договорів. анки забезпечують обіг ресурсів між підприємствами акумулюючи їх в одних точках господарського механізму і спрямовуючи в інші. [4, с.38]

2. Валютні операції комерційних банків

2.1 Зовнішньоекономічні зв'язки, міжнародні валютні й кредитні відносини

2.2.1 Розробка грошово-кредитної програми

Сучасний кредитний ринок визначається дією таких основних чинників:

1) станом економіки та тенденціями її розвитку;

2) можливостями уряду й НБУ в найбільш стислі строки подолати наслідки фінансової кризи;

3) знаходженням джерел для покриття зростаючого зовнішнього та внутрішнього державного боргу;

4) можливістю одержання і використання фінансової допомоги міжнародних фінансово-кредитних структур.

Ці чинники насамперед необхідно враховувати НБУ при розробці та реалізації основних засад грошово-кредитної політики. Ці чинники справляють неоднозначний і конкретно-цільовий вплив на окремі структурні елементи кредитного ринку, тому окремі з них можна використовувати як допоміжні елементи впливу на ті чи інші показники, щодо інших необхідно застосовувати політику стримування. Особливе занепокоєння викликає процес подальшого відокремлення кредитного ринку від реального сектору економіки, що характеризується постійною тенденцією зменшення обсягів виробництва за умови зростання обсягів грошової маси та обсягів кредитних вкладень, спрямованих комерційними банками суб'єктам господарювання.

Вдалося подолати негативну тенденцію падіння обсягів виробництва, та вже з серпня негативний вплив як внутрішніх, так і зовнішніх чинників (зокрема, вплив світової фінансової кризи) призвів до того, що загальні обсяги виробництва знизились на 1,7 % порівняно з 2006 р. Це відбувалося в умовах різкого підвищення курсу долара до гривні, що призвело до річної девальвації гривні на 80 %, при 20 % -му річному рівні інфляції. Індекс споживчих цін становив за рік 120 % , значно зросли ціни на промислову продукцію, що склали за рік 135,3 % . Така диспропорція в цінових індексах зумовлювалась залежністю українських виробників від імпорту енергоносіїв та сировини. Так, наприклад, індекс цін виробників продукції газової промисловості зріс до 214,1 % , а в електроенергетиці до 166,1 % .

Не змінилася відповідна тенденція і протягом 2008 року. Так, реальний ВНП зменшився на 0,4 %, зменшились валові та прямі інвестиції, реальна заробітна плата знизилася на 5,7 %.

Значний вплив на кредитний і грошовий ринки України справила фінансова криза. Масовий вихід нерезидентів з ринку державних цінних паперів і падіння попиту на ОВДП змусило уряд підвищити процент доходності за облігаціями й провести реструктуризацію державної заборгованості на ринку ОВДП. За перші три квартали 2007 року відбулося масове вилучення інвесторами своїх коштів з ринку ОВДП, це призвело до того, що основним власником ОВДП в 2007 році став НБУ - 70,5 % , тоді як нерезиденти володіли 7,8 %. Вперше в Україні баланс за гарантованими урядом кредитами був від'ємним, це склалось як наслідок зменшення обсягу залучених кредитів на 29 % проти попереднього року та збільшення виплат на обслуговування боргу на 41 % . У 2007 році спостерігалося подальше нарощування обсягів зовнішнього запозичення у вигляді довгострокових гарантованих та негарантованих урядом кредитів загальною сумою 1,8 млрд. дол. США.

Ускладнення макроекономічної ситуації, посилене фінансовою кризою, поставило в кінці 2007 р. уряд і НБУ перед загостренням проблем, пов'язаних із необхідністю виплат за зовнішніми і внутрішніми зобов'язаннями держави. Особливо це питання ускладнювалось у зв'язку зі зростанням дефіциту платіжного й торговельного балансу і необхідністю знаходження нових джерел для його покриття. Структура фінансування дефіциту платіжного балансу зазнала значних змін. Україна втратила таке джерело фінансування як залучення коштів через державний ринок цінних паперів, при цьому, навпаки, крах ринку ОВДП змушував шукати кошти для покриття заборгованості за державними цінними паперами, тому уряд України вийшов на зовнішній борговий ринок з метою розміщення облігацій зовнішньої позики, таким чином було залучено коштів на суму 1,1 млрд. дол. США. Завдяки підписанню угоди між урядами України та Російської Федерації про взаємні розрахунки й домовленості влітку 2008 року вдалося дещо пом 'якшити проблему української заборгованості за енергоносії. Але ця проблема знову загострилася в кінці 2008 - на початку 2009 року, коли перед Україною постала дилема: реструктуризація зовнішнього державного боргу чи оголошення дефолту і втрата економічної підтримки міжнародних фінансових інститутів.

Традиційним джерелом фінансування дефіциту для України залишаються прямі інвестиції та приватні трансферти, за рахунок яких у 2007 році профінансовано дефіциту на 12 і 13 % відповідно. Джерелом покриття дефіциту платіжного балансу також стали офіційні валютні резерви НБУ. Зменшилися можливості валютних надходжень від експорту товарів, який скоротився на 11 %, в основному за рахунок звуження торговельних відносин із країнами СНД і Балтії. Економічна та фінансова криза в Росії, яка залишається головним торговельним партнером України, значно зменшила обсяги українського експорту. Надходження валютної виручки на кореспондентські рахунки від експорту товарів знизилися за рік майже на 17 %.

2.2.2 Політика стабілізації НБУ

Враховуючи труднощі економічної ситуації, в якій опинилась Україна в кінці 2007 року, НБУ проводить грошово-кредитну політику, основним завданням якої є стабілізація грошового і кредитного ринків та можливість використання їхнього стабілізуючого впливу на реальний сектор економіки. Перш за все це проявилося в заходах боротьби з дестабілізацією цін на кредитні ресурси, у збільшенні кредитоспроможності комерційних банків при одночасному підвищенні їхньої ліквідності. Система банківського нагляду й контролю з боку НБУ підвищила ефективність системи страхування вкладів, що призвело до збільшення їхніх обсягів. Відбулися позитивні зміни і в структурі пасивів та активів комерційних банків, зросла частка залучених коштів населення й підприємців та частка надання кредитів у виробничу сферу.

Національним банком України проводиться політика стабілізації облікової ставки і норми резерву, при цьому відмова від активного використання ринку державних цінних паперів у грошово-кредитній політиці значною мірою вплинула на стабілізацію грошово-кредитного ринку. Як показала практика широкого застосування ОВДП у регулюванні грошово-кредитного ринку їхня слабка забезпеченість і високий ступінь залежності від показників фінансового стану держави, якщо й можуть використовуватись як фактори стабілізації, то тільки на дуже короткий період, на довгострокових етапах використання їх давало негативні наслідки. Сьогодні зростає посилення поєднання монетарної політики НБУ з фіскальною політикою держави, що дає можливість врахувати реальний стан грошово-кредитного і фінансового секторів з метою вироблення спільної програми економічного зростання.

Основна мета грошово-кредитної політики НБУ в 2008 році була пов'язана з необхідністю подолання кризових явищ у грошово-кредитній сфері, забезпечення стабільності національної валюти, внутрішніх цін та стабільності грошово-кредитного ринку. Пріоритетними сферами грошово-кредитної політики НБУ можна визначити: 1) кредитну політику; 2) регулювання грошової маси; 3) валютну політику; 4) банківський нагляд і контроль.

Грошово-кредитна політика НБУ передбачає:

- здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси;

- забезпечення рівня купівельної спроможності національної валюти, який би дав змогу збалансувати інтереси держави та інших суб'єктів господарської діяльності;

- стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему;

- збільшення обсягів кредитування вітчизняних виробників через інтенсифікацію кредитної активності комерційних банків;

- підтримання НБУ ліквідності комерційних банків через систему рефінансування, а також через здійснення банківського нагляду й контролю.

Кредитний ринок є похідною грошового ринку, тому будь-яка активізація на грошовому ринку, збільшення обсягів грошової маси, зміна її структури автоматично призводять до відповідних змін на кредитному ринку. За 2008 рік грошова маса збільшилася на 40 % , грошова база - на 39 % , а готівка в обігу - на 34 % . Ми бачимо, що грошова маса зростає більш швидкими темпами, ніж готівка в обігу. Основними причинами такої ситуації є знецінення гривні, яке за рік становило 52 % , що автоматично збільшило гривне-вий еквівалент валютних депозитів. При цьому частка готівки в структурі грошової маси МЗ зменшилася до 43,4-% . Грошовий мультиплікатор за рік збільшився до 1,84. Реальний попит на гривню зріс у результаті зростання ВВП, розвитку реального сектору економіки (зростання темпів виробництва в промисловості), зменшення частки негрошових розрахунків між суб'єктами господарської діяльності.

Така ситуація на грошовому ринку об'єктивно вплинула на стан кредитного ринку, який починаючи з 2008 року характеризується зростанням активності банківської системи й обсягів кредитних вкладень. Значно зростали залишки кредитної заборгованості, які на 01.03.2008 становили 17,1 млрд. грн., а вже на 01.10.2008 залишки заборгованості за кредитами банківської системи України в національній та іноземній валюті (без урахування міжбанківських позичок) становили 20,2 млрд. грн. На жовтень 2008 року заборгованість за кредитами в іноземній валюті станови" ла 10,5 млрд. грн., або 52,1 % від загальної суми залишків заборгованості за банківськими позичками, решта 9,7 млрд. грн., або 47,9 %, - у національній валюті. Тенденція до зростання частки заборгованості за кредитами в іноземній валюті, що (в обчисленні у національній валюті) за 9 місяців 2008 року зросла на 33,1 %, пов'язана з процесом подальшої девальвації гривні, її нестабільністю й очікуванням падіння курсу, насамперед напередодні президентських виборів в Україні4.

Для 2008 року характерним було зростанням кредитної активності НБУ. Збільшення кредитних вкладень НБУ відбувалося в основному за рахунок кредитів, наданих в іноземній валюті. Стратегія такого кредитування не тільки активізувала кредитний ринок, а й одночасно підтримувала його стійкість та сприяла стабільності національної грошової одиниці. Кредитні вкладення НБУ в національній та іноземній валюті (без урахування рефінансування комерційних банків) за три квартали 2008 р. становили 9 млрд. грн., з яких 39,7 % - кредитні вкладення в національній валюті, а 60,3 % - в іноземній. Таке співвідношення є наслідком того, що з початку року заборгованість за позичками в іноземній валюті зросла на 30,3 % , але таке зростання зумовлене лише зниженням обмінного курсу гривні щодо долара США, тоді як реальні кредитні вкладення скоротилися на 0,1 %5.

Зміни в розподілі кредитних ресурсів дають змогу виявити тенденції та закономірності цього процесу, фактори, що впливають на нього, і відповідно застосовувати механізм його корегування. Це важливо з позиції необхідності подолання тенденцій зменшення частки кредитів, особливо середньо- і довгострокових, безпосередньо у виробничу сферу. Управління механізмом процесу кредитування з боку НБУ, його орієнтація на виробничу сферу є одним із головних завдань грошово-кредитної політики стимулювання зростання обсягів ВВП та зайнятості.

3. Обслуговування зовнішнього державного боргу національним банком України

3.1 Динаміка зовнішнього державного боргу України