Грошово-кредитна політика Національного банку України
Функції Національного банку України як центрального банку держави. Збереження фінансової стабільності в країні - головне завдання банку. Основні фінансові інструменти, економічна сутність грошово-кредитної політики. Стабільність гривні і обмінного курсу.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.02.2011 |
| Размер файла | 27,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Грошово-кредитна політика НБУ
План
Вступ
1. Економічна сутність грошово-кредитної політики
2. Основні фінансові інструменти грошово-кредитної політики
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Національний банк України виконує всі функції, притаманні центральному банку держави. Національний банк України для досягнення своїх цілей використовує відповідні інструменти, які за механізмом своєї дії діляться на прямі та непрямі.
До прямих інструментів грошово-кредитної політики відносять обмеження розмірів процентних ставок, встановлення агрегованої та індивідуальної кредитної межі, визначення правил розміщення кредитів для окремих фінансових інститутів, резервні вимоги.
Непрямі інструменти грошово-кредитної політики можуть тільки побічно впливати на монетарні кредитні агрегати всієї банківської системи. Основні з них-це операції па відкритому ринку, договори про зворотний викуп цінних паперів, вільні кредитні аукціони, переговори та попередження, а також ряд інших.
Головним завданням НБУ у сфері грошово-кредитної політики є збереження фінансової стабільності в країні як головної передумови забезпечення економічного зростання та підвищення добробуту населення. Досягнення цієї мети потребуватиме від Національного банку продовження виваженої монетарної політики. Вона й надалі має бути спрямована, з одного боку, на контролювання темпів інфляції (річне значення якої не повинно перевищувати відповідний програмний показник), а з другого -- на створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання, що потребуватиме забезпечення зростаючого попиту на гроші з боку суб'єктів господарювання.
1. Економічна сутність грошово-кредитної політики
Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток-економіки визначає ефективність самої грошової системи.
У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Найбільш повним та точним визначенням поняття грошово-кредитної політики є наступне -- це комплекс взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.
Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період.
Сутність грошово-кредитної політики полягає у зміні пропозиції грошей, тобто збільшення пропозиції в період спаду для заохочення витрат і зменшення -- під час інфляції для зменшення витрат.
В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки -- Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.
Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні і тактичні.
Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація ціп, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.
Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури. Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність.
Тактичні цілі -- це оперативні завдання банківської системи і щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та "валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Характерними ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей.
Залежно від економічних перемінних та пов'язаних з ними тактичних цілей, визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів монетарної політики є прерогативою центрального банку. У цьому полягає одна з важливих відмінностей тактичних цілей від проміжних і стратегічних цілей монетарної політики.
2. Основні фінансові інструменти грошово-кредитної політики
Норми обов'язкового резервування. Національний банк України для контролю за грошовими агрегатами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора використовує норматив обов'язкового резервування як один з інструментів здійснення грошово-кредитної політики. Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ. Обов'язкове резервування здійснюється відповідно до Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України від 27 червня 2001р.
Формування обов'язкових резервів здійснюється в процентному відношенні до зобов'язань у цілому за зведеним балансом банку -- юридичної особи, включаючи філії, і відповідна сума коштів обов'язкових резервів у національній валюті повинна перебувати на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в Національному банку України за встановлений період регулювання.
Норматив обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків. Національний банк України для різних видів зобов'язань може встановлювати диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від:
ь природи зобов'язань (депозити, ощадні вклади, кошти в розрахунках, поточні рахунки клієнтів, рахунки бюджетних організацій тощо);
ь строку зобов'язань або пасивів (короткострокові пасиви, довгострокові пасиви).
Норматив обов'язкового резервування, період та механізм його застосування встановлюються за рішенням Правління Національного банку України з огляду на необхідність впливу на сферу пропозиції грошей в обігу. Для збільшення пропозиції грошей Національний банк України зменшує норматив обов'язкового резервування, для зменшення пропозиції грошей норматив обов'язкового резервування збільшується.
Зобов'язання дотримуватися нормативу обов'язкового резервування коштів у банків виникає з часу отримання банківської ліцензії.
Зобов'язання банку щодо третьої особи не може бути підставою для звільнення його від дотримання нормативу обов'язкового резервування.
Покриття суми обов'язкових: резервів, що формуються банками, окремими видами банківських активів може здійснюватися у разі потреби регулювання грошово-кредитного ринку за окремими рішеннями Правління Національного банку України.
Проценти за залишками коштів обов'язкових резервів, що перебувають на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в Національному банку України, не нараховуються.
До залучених банками коштів належать кошти, які обліковуються на депозитних та поточних рахунках юридичних і фізичних осіб, а також залучені кошти, що відображені на інших рахунках бухгалтерського обліку.
Сума залишків коштів, що приймається для розрахунку обов'язкових резервів, визначається за формулою середньоарифметичної за відповідний звітний період.
Сума залучених коштів, що приймається для розрахунку обов'язкових резервів, та залишки коштів на кореспондентському рахунку банку за вихідні та святкові дні визначаються на рівні залишків коштів за той робочий день банку, що передував вихідним чи святковим дням.
Розрахована сума коштів обов'язкових резервів має перебувати на кореспондентському рахунку банку або за рішенням Правління Національного банку України має бути перерахована на окремий рахунок в Операційному або територіальному управлінні Національного банку України.
Операційне або територіальне управління Національного банку України за місцем обслуговування банку -- юридичної особи здійснює контроль за дотриманням банком нормативу обов'язкового резервування, порівнюючи суму, яка визначена на підставі встановленого нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку. Банк протягом двох робочих днів після закінчення встановленого періоду регулювання подає Операційному або територіальному управлінню Національного банку України довідку про залучені кошти та їх залишки на кореспондентському рахунку. Операційне або територіальне управління Національного банку України звіряє надану інформацію з даними щоденного балансу банку і визначає правильність дотримання ним установленого нормативу обов'язкового резервування. Якщо сума фактично зарезервованих коштів на кореспондентському рахунку банку відповідає нормативу обов'язкового резервування, то вимоги до банку щодо дотримання нормативу обов'язкового резервування вважаються виконаними. Операційне або територіальне управління Національного банку України у визначеній ним періодичності, але не частіше ніж один раз на рік, має здійснювати загальну або вибіркову перевірку достовірності поданих банком даних для розрахунку суми обов'язкових резервів, використовуючи для цього необхідні документи, що є в нього та в банку. Зазначену перевірку здійснюють відповідні підрозділи Національного банку України, на які покладено наглядові функції за діяльністю банків.
За трикратне порушення банком вимог щодо нормативу обов'язкового резервування Операційне або територіальне управління Національного банку України, у якому обслуговується банк-порушник, звертається до Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку України з обґрунтуванням щодо необхідності переведення банку в режим щоденного контролю за дотриманням нормативу обов'язкового резервування. Переведення банку на щоденний контроль здійснюється за відповідним рішенням Правління Національного банку України. Щоденний контроль за дотриманням банком нормативу обов'язкового резервування здійснює Операційне або територіальне управління Національного банку України на підставі даних щоденного балансу залишків коштів на кореспондентському рахунку та довідки про залучені банком кошти. Щоденний контроль за дотриманням банком нормативу обов'язкового резервування може бути відмінений за рішенням Правління Національного банку України в разі виконання банком вимог щодо обов'язкових резервів протягом двох місяців. За недотримання банком нормативу обов'язкового резервування у разі щоденного контролю протягом 7 календарних днів йому відкривається окремий рахунок у Національному банку України, на який банк зобов'язаний перераховувати кошти в розмірі встановленого нормативу обов'язкового резервування від суми залучених коштів.
Банки, які за рішенням Правління Національного банку України переведені в режим формування обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України, повинні перераховувати кошти обов'язкових резервів на окремий рахунок в Операційному або територіальному управлінні Національного банку України протягом двох робочих днів після закінчення встановленого періоду регулювання. Кошти обов'язкових резервів повинні перераховуватися відповідно до встановленого нормативу щодо залучених коштів. Операційне або територіальне управління Національного банку України на підставі довідки здійснює контроль за перерахуванням банками коштів обов'язкових резервів на окремий рахунок в Операційному або територіальному управлінні Національного банку України згідно з установленим нормативом за відповідний період регулювання. Якщо залишки коштів на окремому рахунку в Національному банку України за відповідний період регулювання перевищують установлений норматив обов'язкового резервування щодо залучених банком коштів, то Операційне або територіальне управління Національного банку України протягом двох робочих днів повертає банку суму перевищення. У разі зростання сум залучених коштів щодо попереднього періоду регулювання банк зобов'язаний протягом двох робочих днів перерахувати на окремий рахунок в Операційному або територіальному управлінні Національного банку України суми коштів відповідно до встановленого нормативу.
Рефінансування. Для ефективного регулювання грошово-кредитного ринку, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції Національний банк з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує механізми рефінансування банків. Рефінансування комерційних банків здійснюється згідно з «Положенням про механізми рефінансування банків України« від 28 лютого 2002 р. №82.
Механізми рефінансування банків:
рефінансування банків через операції на відкритому ринку;
надання стабілізаційного кредиту.
Національний банк здійснює операції на відкритому ринку через:
рефінансування банків на строк до 14 днів;
рефінансування банків на строк до 365 днів;
використання постійно діючої лінії рефінансування для надання банкам кредитів «овернайт».
Національний банк здійснює рефінансування банків через операції на відкритому ринку тільки під забезпечення (крім кредиту «овернайт») державних цінних паперів, векселів суб'єктів господарської діяльності -- резидентів України і векселів Державного казначейства України, що враховані банком за дисконтною ставкою, не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку та під заставу майнових прав, що виникли в банку в результаті укладення кредитного договору між ним та відповідним суб'єктом господарської діяльності.
Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселів нерезидентів України, авальованих іноземними банками з рейтингом, не нижчим, ніж «інвестиційний клас».
У разі надання під забезпечення кредиту Національного банку векселя нерезидента України вексель має бути перекладений українською мовою та засвідчений нотаріально в установленому чинним законодавством України порядку.
У разі потреби в підтримуванні ліквідності банки звертаються до Департаменту монетарної політики Національного банку та відповідних територіальних управлінь Національного банку за схемою залежно від механізмів рефінансування.
Національний банк може прийняти рішення про підтримування ліквідності банку через відповідні механізми рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:
ь має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій;
ь термін діяльності -- не менше ніж один рік;
ь має у своїй власності активи (державні цінні папери, майнові права та враховані векселі), які можуть бути прийняті в заставу;
ь виконує зобов'язання щодо таких економічних нормативів: мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), адекватності основного капіталу (Н3), поточної ліквідності (Н5) з урахуванням установленого нормативно-правовими актами Національного банку перехідного періоду для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації;
ь сформував резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;
ь здійснює своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів.
Національний банк може приймати рішення щодо рефінансування банку, після детального аналізу платоспроможності банку та якщо:
прострочені та сумнівні кредити в портфелі банку становлять до 10 процентів від суми кредитного портфеля;
у кредитному портфелі банку кредити, що надані іншим банкам на міжбанківському ринку, не перевищують 5%.
Кредити, що надані Національним банком через рефінансування, обліковуються на балансі Операційного управління Національного банку. З метою здійснення контролю за наданими кредитами територіальні управління Національного банку обліковують надані кредити на підставі повідомлення Департаменту монетарної політики Національного банку.
Підтримання ліквідності банків здійснюється і через проведення Національним банком операцій з купівлі/продажу державних цінних паперів та казначейських зобов'язань па відкритому ринку.
Операції на відкритому ринку. Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції центрального банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і па рівень ринкової процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети.
Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищенню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. Якщо центральний банк продає цінні папери безпосередньо комерційним банкам, то в ньому разі зменшуються надлишкові резерви банків, а депозитна база, тобто сума залучених банками коштів, залишається сталою. Зменшення банківських резервів породжує мультиплікативне скорочення грошової маси. Якщо ж центральний банк продає цінні папери небанківським учасникам (дилерам) фондового ринку, то в такому разі зменшуються резерви комерційних банків, які обслуговують небанківських дилерів, і одночасно зменшується депозитна база цих комерційних банків, оскільки для розрахунків із центральним банком за куплені цінні папери небанківські дилери використовують свої банківські депозити. Отже, і в цьому разі відбувається скорочення грошової маси, але частково воно відбувається в момент розрахунків за цінні папери, а частково -- через мультиплікативне скорочення депозитів.
Центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, коли ставить за мету збільшити грошову масу, знизити вартість грошей, тобто знизити рівень ринкової процентної ставки і в такий спосіб активізувати підприємницьку діяльність, пожвавити кон'юнктуру ринку. Механізм впливу операцій центрального банку на грошовий ринок під час купівлі цінних паперів такий самий, як і під час продажу, тільки процес відбувається у зворотному напрямі.
Об'єктом операцій центральних банків на відкритому ринку здебільшого є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються повсюдним попитом за незначних коливань ринкової вартості. Традиційно центральні банки проводять політику відкритого ринку переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку не належить купівля центральним .банком цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. Такі операції, по суті, є формою кредитування центральним банком уряду. У багатьох країнах вони заборонені або обмежені законом. Крім того, до операцій відкритого рийку не належать угоди з купівлі та продажу цінних паперів, які центральний банк здійснює не за свій рахунок, а за дорученням казначейства (міністерства фінансів) з метою підтримання певного курсу державних цінних паперів.
Політика відкритого ринку широко застосовується в регулятивній діяльності центральних банків. Це -- найбільш дійовий і гнучкий метод грошово-кредитної політики. Результати застосування цього методу центральні банки можуть досить точно спрогнозувати, передбачити, його ж дія забезпечує ефективний вплив на грошовий ринок, а отже, і на економіку в цілому. Позитивні аспекти цього методу грошово-кредитної політики полягають у тому, що центральний банк самостійно визначає обсяг, час і напрям здійснення операцій на відкритому ринку і в такий спосіб повністю контролює застосування цього методу. Наслідки проведення операцій на відкритому ринку легко піддаються коригуванню. Якщо у здійсненні грошово-кредитної політики допущена помилка, центральний банк може швидко ЇЇ виправити, здійснивши операцію зворотного спрямування.
Механізм операцій на відкритому ринку нескладний, що робить його привабливим для застосування. Водночас для проведення цих операцій центральні банки використовують різноманітні угоди стосовно цінних паперів.
Процентна політика. Практично в усіх країнах світу комерційні банки можуть отримати кредитні ресурси у центрального банку, котрі останній надає з певними процентами. Дисконтна чи облікова ставка, що застосовується центральним банком при операціях з комерційними банками щодо врахування короткострокових державних облігацій і переврахування комерційних векселів та інших видів цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою ставкою. Іншими словами, офіційна облікова ставка -- це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати.
Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами. Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками. Що вищий рівень офіційної облікової ставки, то вища вартість кредитів рефінансування центрального банку. Тобто політика зміни облікової ставки є варіантом регулювання якісного параметру грошового ринку вартості банківських кредитів.
Разом з тим різний рівень офіційної облікової ставки стимулює також переміщення «гарячих грошей», тобто капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із низькими ставками до країн, де ставки високі, що значно впливає на стан балансу руху капіталів і на платіжний баланс різних країн. Отже, зміна офіційної облікової ставки використовується і як метод валютного регулювання.
Регулювання облікової ставки відноситься до ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання. Механізм регулювання за допомогою змін офіційної облікової ставки доволі простий, що і є причиною його широкого використання як в розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, якщо центральний банк ставить за мету зменшення кредитних можливостей комерційних банків, -- він підвищує облікову ставку, роблячи тим самим дорожчими кредити рефінансування. Якщо ж метою центрального банку є розширення доступу до кредитів комерційним банкам, -- він знижує рівень облікової ставки, проте центральному банкові не завжди вдається досягти наміченої мети. Наприклад, підвищення облікової ставки центрального банку не буде ефективним, якщо на грошовому ринку в даний момент спостерігається тенденція зниження вартості кредитів у результаті їх значної пропозиції, оскільки у цьому випадку комерційні банки використовуватимуть дешевші кредити міжбанківського ринку, ніж дорогі кредитні кошти центрального банку. Якщо ж офіційна облікова ставка центрального банку вже до їі пониження знаходилась на рівні, що нижчий від ринкового, то здешевлення й без того дешевих кредитів призведе до відповідної реакції грошового ринку.
Шляхом маніпуляції! офіційною обліковою ставкою центральні банки виливають па стан не лише грошового, але й фінансового ринку. Наприклад, зростання офіційної облікової ставки призведе до підвищення ставок за кредитами і депозитами на грошовому ринку, що у свою чергу обумовить зменшення попиту на цінні папери й збільшення їх пропозиції. Попит па цінні папери падає як з боку небанківських закладів, оскільки більш привабливими стають депозити, так і з боку кредитних інститутів, оскільки при дорогих кредитах вигіднішим стає пряме фінансування. Пропозиція цінних паперів у свою чергу зростає. Таким чином, підвищення офіційної ставки призводить до пониження ринкової вартості цінних паперів. Зниження офіційної облікової ставки, навпаки, здешевлює кредити й депозити, що призводить до протилежних процесів: підвищується попит на цінні папери, зменшується їх пропозиція, зростає ринкова вартість.
Отже, облікова політика центрального банку є механізмом безпосереднього впливу на ліквідність кредитних інститутів шляхом змін вартості кредитів рефінансування, що опосередковано чинить вплив на економіку країни у цілому.
Практикою грошової політики доведено, що зміни облікової ставки здійснюються відповідно до розвитку окремих фаз економічного циклу. Вона підвищується в періоди економічного росту і залишається, як правило, незмінною в періоди депресії та спаду. Тому виникає проблема «запізнень» у здійсненні необхідних корекцій-облікової ставки. Це пояснюється недостатньою виразністю початкових етапів фаз економічного циклу та іншими -- об'єктивними й суб'єктивними чинниками, у деяких країнах використовують механізм автоматичної корекції облікової ставки щодо вексельного курсу на цінні папери скарбниці. Наприклад, із 1980 р. в Канаді банківська облікова ставка щотижня автоматично змінюється таким чином, що зберігає незмінне перевищення на 0,25% визначеної на останніх торгах середньої ставки процента за тримісячними скарбничими векселями.
Починаючи з 1992 р. облікова політика використовується Національним банком України головним чином для забезпечення надійності та стабільності банківської системи (функція кредитора останньої інстанції для комерційних банків) та регулювання обсягів грошової маси в обігу країни.
Для того, щоб облікова ставка Національного банку використовувалась у повному обсязі як інструмент монетарного регулювання, вона повинна відповідати певним принципам. Серед них основними є:
забезпечення позитивного рівня облікової ставки щодо інфляції;
рівень облікової ставки повинен перебувати в межах коридору ринкових процентних ставок комерційних банків за кредитами та депозитами.
Хоча облікова ставка НБУ, починаючи з 1994 р. відповідала цим двом принципам, в умовах перехідної економіки України облікова політика не використовується в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання Національним банком своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійснюється переважно через операції репо, а не через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. В цих умовах Національний банк встановлює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції.
Безперечно, завдяки адміністративному підвищенню облікової ставки у короткостроковому періоді можна мінімізувати негативні наслідки фінансової кризи, підвищити ціпу національної грошової одиниці для комерційних банків, а отже, послабити спекулятивний тиск на неї. Проте високий рівень ставки рефінансування в довгостроковому часовому інтервалі зумовлює значне подорожчання кредиту для кінцевих його споживачів, що вкрай негативно впливає па ділову активність, обсяги виробництва, стан економіки в цілому.
Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі центрального банку може провадити (залежно від обраних цілей) або політику кредитної рестрикції, або політику поступового зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва.
У перспективі роль процентних ставок у досягненні цілей економічної політики держави повинна істотно зрости. Завданням Національного банку має стати створення умов для поступового пониження загального рівня процентних ставок в економіці, особливо процентних ставок за кредитами реальному сектору економіки до рівня, що стимулює зростання платоспроможного попиту на позичкові ресурси.
Значення кількісних грошових орієнтирів у процесі формулювання і здійснення грошово-кредитної політики повинно зменшуватися, а роль якісних індикаторів, наприклад, процентних ставок, посилюватися.
Висновок
національний банк фінансовий кредитний
Пріоритетним напрямом грошово-кредитної політики НБУ залишається стабільність гривні, її обмінного курсу в поєднанні зі збільшенням обсягів міжнародних резервів. Грошово-кредитна політика формуватиметься на основі поточного прогнозу позитивного сальдо торгівельного балансу, зростання прямих іноземних інвестицій та надходжень від приватизації, позитивної динаміки інших макроекономічних та монетарних індикаторів. Національний банк підтримувати динаміку стабільного курсу гривні на економічно обґрунтованому рівні, яка б сприяла розвитку експорту, а відтак і економічному зростанню, але не впливала б на фінансову стабільність та інфляцію.
Важливою передумовою подальшого розвитку центрального банку країни та банківської системи має бути прискорення темпів реструктуризації та ринкової трансформації реального сектору економіки як головного чинника підвищення ефективності та прибутковості виробництва, що стимулюватиме зростання грошових доходів суб'єктів господарювання і заощаджень населення.
Список використаної літератури
1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р.
2. Закон України “Про Національний банк України” від 01.05.1991р. зі змінами та доповненнями.
3. Любунь О.С., Любунь В.С., Іванець І.В. національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.
4. Грінченко О. Гроші та грошово-кредитна політика. - К.: Основи, 1998.
5. Остапишин Т.П. Основи банківської справи: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2003.
6. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала. - Тернопіль: карт-бланш, 2001.
7. Сухарський В.С., Сухарський В.В. Ощадно-банківська справа. - Тернопіль: Астон, 2003.
8. Колесникова В.И., Кроливецкая Л.П. Банковское дело. - К.: Высшая школа, 2003.
9. Савлук М.І. Вступ до банківської справи. - К.: “Лібра”, 2004.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Сутність і значення грошово-кредитної політики, її основні інструменти та шляхи вдосконалення. Аналіз реалізації грошово-кредитної та валютно-курсової політики Національного банку України. Причини виникнення і засоби подолання фінансово-економічної кризи.
курсовая работа [757,0 K], добавлен 01.11.2012Стратегічні принципи монетарної політики, її позитивний вплив на розвиток економіки. Головні суб’єкти грошово-кредитної політики в Україні. Необхідні умови забезпечення збалансованості грошового ринку. Обсяги операцій Національного банку з рефінансування.
контрольная работа [32,3 K], добавлен 14.07.2016Вивчення нормативно-правових принципів проведення грошово-кредитної політики Національним банком України. Розкриття вмісту, дослідження основних принципів побудови і характеристика сучасних інструментів і механізмів грошово-кредитної політики НБУ.
контрольная работа [40,6 K], добавлен 29.08.2011Організаційно-правові основи функціонування, головні функції та керівні органи Національного Банку України. Принципи за якими здійснює банківський нагляд Центральний Банк України. Роль НБУ у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду.
курсовая работа [40,9 K], добавлен 09.01.2014Організаційно-правові основи діяльності Центрального банку РФ. Принципи грошово-кредитної політики на середньострокову перспективу, її основні напрями на 2007 рік, політика валютного курсу. Інструменти грошово-кредитної політики і їх використання.
реферат [117,9 K], добавлен 16.06.2009Основні функції Національного банку України (НБУ). Інструменти здійснення функцій та завдань НБУ. Процентна політика НБУ, рефінансування банків. Динаміка монетарної бази та грошової маси, основних показників грошового ринку. Реальний обмінний курс.
реферат [229,3 K], добавлен 07.10.2010Національний Банк України, його основні завдання та функції як особливого центрального органу державного управління. Загальне поняття та інструменти грошово-кредитної політики. Особливості проведення грошово-кредитної політики в перехідній економіці.
контрольная работа [108,5 K], добавлен 14.09.2013Статус Національного банку України і структура його керівництва. Функції фінансової установи: визначення грошово-кредитної і валютної політики держави, проведення емісії, організація національної платіжної системи та масових електронних розрахунків.
презентация [4,2 M], добавлен 26.02.2011Вдосконалення грошово-кредитної політики України. Регулювання емісії та забезпечення стабільності гривні. Оптимізація відносин центрального банку з комерційними фінансовими установами. Удосконалення платіжної системи, механізму обігу цінних паперів.
научная работа [1,3 M], добавлен 27.05.2019Статус, основні цілі і функції Банку Росії. Структура ЦБ РФ і задачі його департаментів. Грошово-кредитна політика, операції на відкритому ринку. Забезпечення стабільності внутрішньої і зовнішньої купівельної спроможності національної грошової одиниці.
дипломная работа [32,7 K], добавлен 21.04.2009
