Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Приватизація і акціонування приватної власності, розвиток підприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвитку грошових і кредитних відносин. Виникає особливий сектор господарювання, який пов'язаний з обігом цінних паперів - фінансовий ринок.

Фінансовий ринок умовно можна поділити на дві частини: ринок банківських позичок і ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею. Комерційний банк рідко видає позички на тривалий час (більше року). Цінні папери дають змогу отримати кошти на довгий період (на десятиріччя - облігації) чи у безстрокове користування (акції). Цінний папір являє собою документ, який виражає пов'язані з ним майнові і немайнові права, може самостійно обертатися на ринку і бути об'єктом купівлі-продажу і інших операцій, служить джерелом отримання регулярного або разового прибутку. Таким чином, цінні папери виступають різновидом грошового капіталу, рух якого опосередковує подальший розподіл матеріальних цінностей. Цінні папери, як правило, виготовляються з досить високою мірою захищеності від можливих підробок. Останнім часом в зв'язку зі значним збільшенням обороту цінних паперів багато хто з них став оформлятися у вигляді записів в книгах обліку, а також на різних носіях інформації, тобто перейшли в фізично невідчутну (непаперову) форму. Тому на ринку цінних паперів випускаються, обертаються і гасяться як власне цінні папери, так і їх замінники. Об'єкти операцій на ринку цінних паперів також називають інструментами ринку цінних паперів, фондами (в значенні грошові фонди) або фондові цінності.Фінансовий ринок - це складна економічна система, що є сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи. Під фінансовими активами розуміють грошові зобов'язання та інвестиційні цінності. Інвестиційні цінності - це інструменти утворення фінансових ресурсів (цінні папери, валютні цінності, дорогоцінні метали, нерухомість та ін);

- сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів. На фінансовому ринку взаємодіють попит в особі покупця фінансових активів і пропозиція в особі продавця цих активів. Кожний з них має свої інтереси, що можуть збігатися або не збігатися. При збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, дарування, застави фінансових активів. А це означає реалізацію вартості і споживчої вартості, укладених у даних активах; - сферою прояву економічних відносин між вартістю і споживчою вартістю тих товарів, що обертаються на фінансовому ринку, - це фінансові активи. До них відносяться гроші, депозити, цінні папери, зобов'язання та борги, позичковий капітал, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об'єкти нерухомості. Рино цінних паперів складається з двох частин -- первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'язки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Зокрема, прямий зв'язок біржової кон'юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон'юнктури. Зворотні зв'язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на перебивання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо [14, с. 167-168]. Метою роботи є дослідження ефективності операцій з цінними паперами в межах підприємства. Предметом дослідження є відносини, що виникають між суб'єктами господарювання з приводу використання в їх практиці цінних паперів. Структура й обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У першому розділі роботи «Теоретичні засади», розкривається сутність Світового ринку цінних паперів. Розглянуто поняття класифікацію, а також основні види цінних паперів, механізм формування курсової вартості цінних паперів та дивідендну політику. У другому розділі «Ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення» розглянуто механізми акумулювання інвестиційних ресурсів, фондові кризи в ринковій економіці, та сучасний стан фондового ринку України. У висновках сформульовано основні результати, здобуті у процесі написання курсової роботи.



1. Теоретичні засади Світового ринку цінних паперів

1.1 Поняття цінних паперів та їх класифікація

Цiннi папери - це грошовi документи, що засвiдчують право власностi на той чи iнший вид капiталу, визначають вiдносини юридичноi особи, яка їх випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливicть передання грошових та iнших прав, що випливають iз цих документiв, iншим особам. Цiннi папери можуть бути iменними або на пред'явника. Iменнi цiннi папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати iншим особам шляхом передавальних записiв, що засвiдчують перехiд прав на цiнний папiр до iншої особи. Цiннi папери на пред'явника обертаються вiльно. Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на трьох групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються державні облігації, особливо короткострокові ощадні векселя. Потім йдуть приватні облігації й акції значних компаній, що регулярно сплачують дивіденди.

Цiннi папери можуть використовуватися для розрахункiв, а також як застава для забеспечення платежiв i кредитiв. Випускає їх юридична особа, яка забов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов випуску цiнних паперiв. Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов»язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiв цiнних паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом першого порядку, в практицi фондової бiржi широко застосовуються також похiднi цiннi папери - фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До них належать депозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних фондiв та компанiй, опцiони i ф'ючерси. Цінні папери з фіксованим прибутком це боргові зобов'язання, у яких емітент зобов'язується виконати відповідні дії. Як правило, це оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди.

Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком:

державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів);

комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого органів керування);

комунальні облігації і заставні листи (іппотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов'язання товариств);

промислова облігація ( боргові зобов'язання з фіксованим прибутком промислової компанії).

До тих видів цінних паперів, що зараз перебувають в обігу та котрими держава забузпечує своїх кредиторів, можливо додасться ще пара, котра може може стати реальним виходом з фінансової кризи. Це випуски довгострокових цінних паперів з індексованими відсотковими ставками та цінні папери з прив'язкою до обмінного курсу. Перші невдалі українські спроби запровадити такі механізми кілька років назад, були забуті через інфляційні негаразди та введенням валютного коридору з чіткими, потвердженими відповідним меморандумом МВФ рамками. Спочатку розглянемо цiннi папери першого порядку. Їх використовують пiдприємства, державнi та мунiципальнi органи для фiнансування своєi дiяльностi.ть. Акцiя - це цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує внесення певної суми грошей в статутний фонд акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi ним та на отримання частини прибутку в формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна у випадку лiквiдацiї товариства. Цiноутворення акцiй - дуже складний процес. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв як прогнозованого, так i не прогнозованого характеру. Для цього процесу характернi такi етапи, як:

1. Номiнальна вартiсть.

Всi акцii акцiонерного товариства повиннi мати тiльки одну номiнальну вартicть, що фiксується при реестрацii. Номiнальна вартicть практично нiяким чином не пов'язана з реальною вартicтю.

2. Балансова вартicть. Вона вираховується як частка вiд дiлення чистої вартостi активiв акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.

3. Курсова ( ринкова ) вартicть. Вона зумовлюється попитом i пропозицiею на ринку цiнних паперiв. Акцii можуть бути iменними та на пред'явника, безплатними, привiлейованими i звичайними.

Обiг iменних акцiй облiковується в книзi реєстрацiй. У нiй систематично записуються данi про час придбання кожноi такої акцiї, прiзвище власника, а також кiлькiсть акцiй на руках акцiонера.

Щодо акцiй на пред'явника, то в книзi реєструеться тiльки їхня загальна кiлькicть. В окремих краiнах Заходу акцiї на пред'явника складають до 90 % усiх акцiй.

Безплатнi акцii випускають з метою розподiлу їх серед акцiонерiв пропорцiйно кiлькостi акцiй, що їм уже належить.

Сума привiлейованих акцiй обмежена десятьма вiдсотками всього статутного фонду акцiонерного товариства. Цi папери надають iхнiм власникам майнове право на одержання дивiдендiв, а також на приоритетну участь у вiдшкодуваннi своєi долi капiталу при лiквiдацii акцiонерного товариства. Однак власник такої позбавлен права брати участь в управлiннi товариством.

Iснують такi види привiлейованих акцiй:

кумулятивнi, тобто такi, що дають власникам право не тiльки на поточний, а й на невиплачений ранiше дивiденд.

некумулятивнi, тобто тi, власники яких втрачають дивiденди за будь-який перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату

з пайовою участю, якi дають власникам право на отримання додаткових дивiдендiв понад суму, що передбачена, якщо дивiденди на простi акцiї бiльшi

конвертованi, якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих

акцii з коригованою ставкою дивiдендiв, прибуток за якими, на вiдмiну вiд акцiй з фiксованою ставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй до пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi папери або на основi iнших iндикаторiв ринку фiнансових ресурсiв

вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за цiною з надбавкою до номiналу.

Простi акцii - це акцii, прибуток вiд яких повнiстю зумовлюється чистим доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою. Акцii « з голубими корiнцями «- випускаються найпотужнiшими широковiдомими корпорацiями ( у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett - Packard та iншi ), якi утримують лiдерство у своiх галузях , а головне, протягом всiєi своєi iсторii стабiльно виплачують дивiденди акцiонерам. Прибутковими акцiями називають акцii компанiй, якi виплачують дивiденди, що перевищують середнiй рiвень. До них, як правило, належать телефоннi корпорацii, водо-, газо-, електропостачання. Акцiї зростання - це акцii корпорацiй, доходи i прибутки яких вищi вiд середнього рiвня, однак виплати по дивiдендам, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється така дивiдендна полiтика тим, що цi корпорацiї прагнуть у першу чергу фiнансувати науковi та iншi дослiдження, а також розширити масштаби виробництва i можливостi його збуту.

Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна зростає i падає синхронно зi спадами та пiдйомами в економiцi, тобто вiдповiдно до ритмiв дiлової активностi. В основному це акцii корпорацiй базових галузей економiки - важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно - паперовоi Спекулятивнi акцiї - так називають акцiї копорацiй, якi виникли недавно. Такi акцiї, як правило, не потрапляють на бiржу або ж перебувають в обiгу на так званих « спекулятивних « бiржах ( наприклад, Ванкуверська в Канадi ). Друге мiсце як об'єкт торгiвлi на фондових бiржах посiдають облiгацii. Вони є термiновим борговим зобов'язанням з фiксованим процентом, за допомогою якого держава i мiсцевi органи, а також пiдприємства мобiлiзують фiнансовi ресурси. Облiгацiї пiдприємств мають право випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, i тiльки пiсля повноi оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння облiгацiєю не дає права брати участь в управлiннi товариством. Облiгацiї можуть знаходитися у вiльному обiгу та з обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi ( цiльовi ) облiгацiї. Прибуток iз процентних облiгацiй виплачується вiдповiдно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв. Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсля iї погашення. Прибуток з облiгацiй цiльових позик ( безпроцентних ) не виплачується. Власнику такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строку надається можливiсть придбати вiдповiднi товари.

Залежно вiд того, яким умовам вiдповiдає та чи iнша облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:

виходячи iз ступеня безпеки:

гарантованi ( безпечнi ) облiгацii ; впевненiсть у погашеннi цих облiгацiй в установлений термiн грунтується на наявностi оголошеної застави нерухомого майна або iнших фондiв

незабезпеченнi облiгацiї, котрi не пiдтверджуються заставою.

виходячи з умов погашення ( викупу ):

серiйнi облiгацiї , якi погашаються послiдовно, за серiями, через певнi часовi iнтервали;

ординарнi облiгацiї , що пiдлягають викупу одночасно, в установлену дату.

виходячи iз можливостi дострокового викупу:

облiгацiї з правом дострокового погашення , якi за iнiцiативою емiтента можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну;

компенсованi облiгацiї , якi за бажанням власника можуть у будь - який момент вiльно обмiнюватись на готiвку;

конвертованi облiгацiї, котрi за бажанням власника можуть обмiнюватися на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом.

виходячи iз механiзму виплати процентноi ставки:

iменнi облiгацiї, процентнi виплати за якими поштою або iншими видами зв'язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому iмена власникiв повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї.

облiгацiї на пред'явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату.

На розвинутих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило, невелика по обсязі. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представничі функції: норми, встановлені державою для інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом із них одержувати облігації, що не котируються на якийсь із фондових бірж. Оскільки зараз важко знайти емітенту, що не розраховує на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивовижно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до котирування. І усе ж угоди з облігаціями відбуваються головним чином у позабіржовому обороті. Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов'язання. Це вид цiнних паперiв на пред'явника, що розмiщуються виключно на добровiльних засадах серед населення, засвiдчують внесення їхнiми власниками грошових коштiв до бюджету й дають право на одержання фiнансового доходу.

Випускаються такi види казначейських зобов'язань:

довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв

середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв

короткостроковi - до одного року

Рiшення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни. Рiшення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймаеться Мiнiстерством фiнансiв Украiни. Кошти вiд реалiзацiї казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видаткiв республiканського бюджету. Виплата доходу вiд казначейських зобов'язань та їх погашення здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.

Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку про депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника на одержання пiсля закiнчення встановленого строку депозиту й вiдсоткiв.

Ощаднi сертифiкати видаються:

строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк )

до запитання

iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )

на пред'явника

Також до паперiв першого порядку належить вексель - офiцiйне боргове зобов'язання певної форми, яке надає його власниковi право вимагати оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк. Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий вексель являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи: векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов'язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем. Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов'язань в тому, що:

вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;

явка для засвідчення підпису не потрібна;

при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального протесту;

утримання векселя точно встановлено законом;

вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, заставою або неустойкою.

Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження іншого. Видати (трасувати) перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом із векселем право потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її. Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі такої прямой боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).

Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв. Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фiктивний капiтал другого порядку скоро з'явиться на фондовому ринку Украiни.

Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також на частину активiв цiєї корпорацiї у випадку iї лiквiдацiї. Депозитнi свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi ринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств, мають змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.

Ф'ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання пiсля закiнчення певного строку продати клiєнтовi ( або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнсрументiв за обумовленою цiною.

Iснує кiлька позицiй, за якими ф'ючерс вiдрiзняється вiд опцiону:

1. Укладання ф'ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу 2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф'ючерсного контракту є обов'язковими. 3. Ризик по ф'ючерсному контракту бiльш високий. З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф'ючерсні угоди - інструмент страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих коливань цін на них. Ф'ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди в клірингову палату біржі вноситься невелика сума застави. Опцiон - це угода мiж партнерами, один з яких виписує i продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи, яка виписала опцiон, або ж продати їх.

Iснують два рiзновиди опцiонiв:

« американський «, який можна реалiзувати протягом всього термiну контракту.

« європейський «, котрий реалiзовуеться на певну дату.

Мета опційної торгівлі - уникнути ризику, пов'язоного з торгівлею ф'ючерсними контрактами. Опційна угода - це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов'язання продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу. На біржі торгують опціонами на ф'ючерсні контракти, тобто, крім ціни і позиції ( строку поставки ), погоджених між сторонами по звичайному ф'ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію ( опціон ), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону - це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов'язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.

Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого перiоду. Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях, бо надає можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв простих акцiй у випадку iї зростання порiвняно з обумовленою у варрантi. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.



1.2 Механізм формування курсової вартості цінних паперів та дивідендна політика

Цiннi папери мають номiнальну i ринкову вартicть, або цiну. Номiнальною називають вартiсть, зазначену на цiнному паперi. Але купiвля - продаж цiнних паперiв проводиться не за номiналом, а за цiнами, що складаються на ринку цiнних паперiв. Цiна, за якою папери продаються i купуються на ринку, називається ринковою цiною, або курсом цiнних паперiв. Курс акцiї залежить вiд рiчного дивiденду, який вона приносить, рiвня позичкового процента та спiввiдношення мiж пропозицiєю акцiй i попитом на них. Курс акцiї тим вищий, чим бiльшим є дивiденд, виплачуваний по нiй, i чим нижчим є рiвень позичкового процента, оскiльки, купуючи акцiї, власник грошового капiталу завжди порiвнює виплачуваний по них дивiденд з тим доходом, який вiн мiг би одержати, поклавши свiй капiтал у банк, тобто з позичковим процентом. Середнiй курс акцii дорiвнює сумi грошового капiталу, яка принесе доход, що дорiвнюе дивiденду, в разi вкладання цiєi суми в банк ( чи передачi у позичку).

Курс акцii розраховується за формулою:

Д х 100

Ка =

Рп

де Д - сума рiчного дивiденду по акцiї

Рп - рiвень позичкового процента. Курс облiгацii залежить вiд iї номiнальноi вартостi, рiчного доходу, який вона приносить, рiвня позичкового процента, кiлькостi рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї, та спiввiдношення мiж пропозицiєю облiгацiї та попитом на них. Курс облiгацiї на ринку цiнних паперiв, як i акцiї, залежить вiд попиту та пропозицii на неї. Визначальними факторами у формуваннi попиту та пропозицii є прибуток, який приносить дана облiгацiя, рiвень позичкового процента, ступiнь прибутковостi альтернативних грошових вкладiв, у тому числi iнших облiгацiй, випущених конкурентами. Тому ринкова вартicть кожноi конкретної облiгацiї у певний момент часу може бути вищою вiд номiнальної, пiдвищуватись та падати. Середнiй курс облiгацii, за яким рiвень доходiв i рiвень позичкового процента однаковi, дорiвнюватиме номiнальнiй вартостi. Якщо ж рiвень доходу по облiгацiї нижчий за рiвень позичкового процента, то iї середнiй курс буде меншим за номiнальну вартiсть, а при рiвнi доходу по облiгацiї вищому за рiвень позичкового процента - бiльшим.

Курс облiгацi визначаеться формулою:

( Сн + нД )

Ко =

100 н Рп

де: Сн - номiнальна вартiсть облiгацiї; н - кiлькiсть рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї; Д - сума рiчного доходу по облiгацiї; Рп - рiвень позичкового процента.

Приклад. Припустимо, що iнвестор придбав за номiналом нову п'ятипроцентну облiгацiю вартiстю 1000 $ при рiвнi позичкового процента 5%. На момент перепродажу облiгацiї рiвень позичкового процента пiднявся удвiчi, тому за номiналом iї нiхто не захоче купити. За тiж грошi, вiддавши їх у позичку ( поклавши в банк ), можна одержати доход у розмiрi 10%. Курс облiгацiї за умови, що до iї погашення залишається один рiк, становитиме 955 $. Витративши цю суму на придбання облiгацiї, iї власник одержить 1000 $, заробивши на рiзницi у цiнах 45 $, i, крiм того, за рiк йому будуть нарахованi та виплаченi як проценти 50 $. Увесь доход 95 $ - це 10 % вкладеного капiталу. Якщо ж облiгацiя пiдлягає погашенню через три роки, вона оцiнюється у 855 $. Iнший випадок. Рiвень позичкового процента на момент перепродажу облiгацiї не пiдвищiвся, а зменшився до 3 %. Тодi курс облiгацiї, термiн погашення якоi настає через рiк, дорiвнював би 1019 $, а тiєї, що пiдлягає погашенню через три роки - 1055 $. Курсова вартiсть цiнних паперiв постiйно коливається залежно вiд змiни спiввiдношення мiж попитом на тi або iншi цiннi папери та їх пропозицiєю на ринку. У свою чергу, попит i пропозицiя залежать вiд очикуваної змiни рiвня позичкового процента, а за звичайними акцiями - i доходiв, якi визначаються насамперед перспективами розвитку корпорацiї, що випустила акцiї, а також станом полiтичноi обстановки, загальною економiчною ситуацiєю в країнi. На курс цiнних паперiв також впливає стан державних фiнансiв i грощового обiгу. Iнфляцiйне знецiнення грошей призводить до зменшення попиту на цiннi папери з фiксованим доходом, i водночас зростае попит на звичайнi акцiї, облiгацiї, що конвертуються.

Дивіденд -- це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.

Дивідендна політика -- це сукупність заходів, які здійснюються АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власникам акцій цього АТ. Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам -- перший із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.

У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти:

позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку (інформаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпічдкні добробуту акціонерів;

негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розширення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.

Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в АТ, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й практичні рекомендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії створення та розвитку підприємства.

Слід виділити такі типи дивідендної політики АТ:

політика постійних виплат, згідно з якою АТ платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;

політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів;

політика поступового збільшення дивідендів;

політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за сприятливих обставин;

виплата дивідендів акціями.

На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного товариства, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі викупу акціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не зобов'язані їх продавати.

Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики немає. Кожне акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану справ, прибутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей. Для вітчизняних підприємств найкращим є вибір другого та третього типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких межах, а зменшення дивідендів не бажане для АТ. Метод виплати дивідендів акціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому.

Дивіденд -- один із чинників привабливості акцій для дрібних потенційних інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залучення широкого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від дивідендних виплат та доходу від зміни вартості акцій:

Да = Д + (Ц1 - Ц0) / Ц0,

де Да -- дохідність акції; Д -- отримані за період дивіденди; ЦІ -- поточна ринкова ціна акції; ЦО -- ціна, за якою акція була придбана.

Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на інвестований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а також (в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права власності на частину АТ та участі в управлінні ним.

Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у вигляді дивіденду приймається на зборах АТ за підсумками діяльності за період. Після відрахування податків, зборів та інших платежів отримується прибуток до розподілу, який АТ може використати по-різному, зокрема й на формування спеціального фонду дивідендів:

ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ,

де ПДР -- прибуток до розподілу;

РФ -- резервний (страховий) фонд;

ФРВ -- фонд розвитку виробництва;

ФД -- фонд дивідендів;

ФСП -- фонд на соціальні потреби;

ІФ -- інші фонди.

Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендів нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в розпорядженні емітента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди можуть виплачуватися незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних періодів, так і кошти фондів економічного стимулювання та кошти фондів спеціального призначення.Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те, що АТ повинне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми для резидентів та 15% -- для нерезидентів до або одночасно з виплатою дивідендів. Отже, навіть за відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток АТ є платником податку на дивіденди з наступним його заліком у податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди перевищить суму нарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату податку на прибуток у наступних податкових періодах. Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в Україну є зниження ставки оподаткування дивідендів для нерезидентів. Якщо раніше вони отримували 59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня 1999 року отримують 85%. Нарахування та виплата дивідендів, а також сплата податку проводиться таким чином:

нараховуються дивіденди разом із податком, нараховується податок на дивіденди;

отримується в банку сума до виплати, одночасно перераховується до бюджету податок на дивіденди;

перераховуються дивіденди юридичним особам та виплачуються дивіденди фізичним особам.

Для розрахунків пропонується застосовувати такі формули:

Сд = ФД \ СК * 100,

де Сд -- ставка дивіденду; СК -- статутний капітал.

Дн = НВ х Сд х А,

де Дн -- нарахований дивіденд одному акціонеру; НВ -- номінальна вартість акції; А -- кількість акцій у акціонера.

Дв = Дн - ПП,

де Дв -- виплачений дивіденд одному акціонеру; ПП -- податок на прибуток із громадян на дивіденд. Нині встановлено такі співвідношення: Дв = 0,70 Дн -- для резидентів, Дв = 0,85 Дн -- для нерезидентів. Якщо власник акції змінювався, то Дн може визначатися із врахуванням строку, протягом якого акціонер володів акціями:

Днт = Дн * Т \ 365 * 100

де Днт -- нарахований дивіденд залежно від терміну; Т -- термін володіння акціями в днях у межах звітного періоду. Застосування останньої формули проблематичне і навіть недоцільне, бо власник акції протягом періоду (в Україні найчастіше він становить один рік) може багато разів змінюватися, що ускладнює розрахунки та може призвести до порушення прав акціонерів.

1.3 Сутність Світового ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які виявляються через випуск спеціальних документів (цінних паперів, які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися та погашатися). Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею.

Сутність ринка цінних паперів визначається законами розвитку капіталістичного суспільства, такими як всезагальний закон капіталістичного накопичення, закон тенденції норми прибутку до зниження, закон попиту, пропозиції та інші. Тенденція норми прибутку до зниження сприяє виникненню надлишкового капіталу, інвестування якого в реальний процес не видно з точки зору окремого капіталу, з зв'язку з його обмеженим об'єктом. Власники такого капіталу змушені віддавати його в борг під звичайний процент, цифра якого нижче цифри середньої норми прибутку. Ця суперечність може бути вирішена шляхом заснування акціонерних товариств, які, з однієї сторони, дозволяють зібрати воєдино достатню для прибуткового функціонування суму капіталів, а з іншої сторони - дають їх власникам надію на отримання дивідендів, які будуть більше виплат позичкового процента на аналогічний капітал. Однак при цьому інвестори несуть певний ризик, пов'язаний, по-перше, з тим, що фінансові результати діяльності акціонерного товариства можуть бути нижче середнього рівня або вони взагалі можуть збанкрутувати, по-друге, з можливістю збільшення позичкового відсотка.

Збільшення надлишкового капіталу по мірі зростання органічної будови капіталу в наслідок науково-технічного прогресу призводить до постійного збільшення фіктивного капіталу, який являє титули власності на дійсний та позичковий капітал.

Ступінь розвитку світового ринку визначається рівнем зрілості державно-відокремлених продуктивних сил, виробничих відносин та ступенем їх інтернаціоналізації. Історично світовий ринок передує формуванню світового господарства, а потім стає однією із основних його структурних ланок. Інтернаціоналізація господарського життя веде до появи нових форм світового ринку. Зараз у світовому господарстві поряд з традиційним світовим ринком товарів існують ринки капіталу, робочої сили, валюти, цінних паперів, інтелектуальної власності, послуг та багато інших. Наша увага буде приділена світовому фінансовому ринку, який визначається як сукупність економічних відносин між суб'єктами світового господарства з приводу надання фінансових послуг. В його основі лежить швидко зростаюча частина світового господарства - сфера послуг. Зараз частка всіх видів послуг у ВВП економічно розвинутих країн наближається до 70%, у тому числі і у фінансовій сфері. Серед основних передумов створення світового фінансового ринку є поглиблення міжнародного поділу праці, високий рівень розвитку продуктивних сил, зростання життєвого рівня у багатьох країнах. В сучасних умовах світовий фінансовий ринок характеризується певними особливостями. Послуги в міжнародній торгівлі надаються і споживаються одночасно і не зберігаються. Фінансові ринки більшою мірою, ніж інші, захищаються державами, оскільки знаходяться у їх власності або контролюються ними. Світові фінансові ринки послуг діляться на окремі, більш вузькі, ринки. Так, активно розвивається система фінансових послуг на грошовому, валютному ринках, на ринках капіталів та цінних паперів. На сучасному етапі розвитку економічної думки в фінансовій галузі здійснюється багато наукових досліджень, мета яких - розгляд та встановлення взаємозв'язків між тими процесами, що відбуваються на фінансовому ринку. Теоретико-методологічні проблеми вивчення фінансового ринку пов'язані з відсутністю єдиного трактування основоположних фінансових категорій, таких, як фінанси, фінансова система, фінансовий ринок, фінансові послуги тощо. В економічній літературі відсутня єдина концепція трактування економічної сутності цих понять. Тому нашим завданням, перш за все, є уточнення цих понять для більш чіткого розуміння процесів, що відбуваються за сучасних умов. Поняття «фінансовий ринок» є дуже широким, оскільки охоплює не тільки фінансові зв'язки, але і значну кількість форм відносин власності та їх перерозподілу. Плутанину в об'єктивність оцінки фінансового ринку та його територіальної організації вносить той факт, що "фінансовий ринок» намагаються замінити в літературі поняттям «грошового» або «кредитного ринку», «інвестиційного ринку».

З огляду на наведене вище, досить важко досліджувати той сегмент загально ринкового простору, який, маючи історичне й економічне підґрунтя, не знайшов чіткого визначення в економічній літературі як самостійна категорія. А.А. Пересада, наводячи схему класифікації ринків, наголошує, що найбільш розроблені класифікації фінансових ринків, але єдиної принципової схеми не існує У його «спрощеному розумінні» «фінансовий інвестиційний ринок капіталу - це місце, де громадяни й організації, які хочуть взяти гроші в борг, зустрічаються з тими, у кого є зайві гроші».

Л.М. Красавіна при розгляді міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин, використовує поняття «світового кредитного ринку» як специфічної сфери ринкових відносин, де здійснюється рух грошового капіталу між країнами на умовах повернення і сплати відсотків та формується попит і пропозиція. «Світовий фінансовий ринок» - це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі в євровалютах. Протиріччя полягає в наступному: у структурі світового ринку позичкових капіталів, такого поняття, як «світовий кредитний ринок», ми не знаходимо, а натомість розглядається світовий ринок позичкових капіталів. Він, згідно із запропонованою автором класифікацією, включає: світовий грошовий ринок, світовий ринок капіталів, світовий фінансовий ринок. Грошовий ринок - це ринок короткотермінових позичкових капіталів, а ринок капіталів - це ринок середньо- і довгострокових капіталів, що включає і фінансовий ринок. На нашу думку, даний підхід не дає можливості об'єктивно судити про економічну сутність таких понять, як «кредитний ринок», «фінансовий ринок», «ринок фінансових послуг» тощо.

Економічні відносини та взаємозв'язки, які виникають на фінансовому ринку, визначаються об'єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою суб'єктів економіки здійснювати заощадження та інвестиції, надавати та брати грошові кошти в борг. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансових активів. Ринок цiнних паперiв - це частина фiнансового ринку ( крiм ринку позичкових капiталiв ), на якому здiйснюється купiвля - продаж цiнних паперiв. Рiзноманiтнiсть функцiй, якi виконують цiннi папери, веде до зростаючої диференцiацiї їх ринкiв. Слiд зазначити, що поряд iз загальними рисами ринки цiнних паперiв мають iстотнi вiдмiнностi, мiж ними iснують певнi iнституанальнi та юридичнi межi.

Ринки цiнних паперiв розрiзняються за багатьма факторами. Насамперед, фiнансовий ринок подiляеться на первинний i вторинний. Первинний фiнансовий ринок - формується за рахунок емiсiї цiнних паперiв пiдрпиємствами. Продаж цiнних паперiв може бути прямим або опосередкованим.

Прямий продаж - це публiчна реалiзацiя цiнних паперiв населенню або незначнiй кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж - це реалiзацiя цiнних паперiв через посереднiка, яким є банк або брокерська кантора. На первинних ринках уперше вiдбувається реалiзацiя випущенних цiнних паперiв, доход вiд якої надходить емiтенту. Вторинний ринок цiнних паперiв - це повторна купiвля або продаж цiнних паперiв. Вiн подiляеться на бiржовий та позабiржовий ( вуличний ) ринки.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки. Високоефективні біржові технології динамізують національні і міжнародні товарні, фондові і валютні ринки, уніфікують, роблять доступними і надійними складні виробничо-фінансовими операції великої кількості підприємств і організацій. Досліджуючи біржовий ринок, важливо розуміти його як постійно еволюціонізуючий і багато в чому саморегульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до сучасних технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах біржової торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф'ючерсний ринок, на якому через фінансові інструменти реалізується більше половини операцій. Разом з тим, поява нових біржових продуктів та інструментів не руйнує традиційні оригінальні риси біржі - відкритість і конкурентність при заключенні угод. Навіть при здійсненні чисто спекулятивних операцій ризик переноситься на тих, хто хоче ризикувати. Перша біржа, механізм торгів якої був наближений до сучасних, була заснована в Антверпені в 1531 році, хоча деякі французькі та італійські комерційні об'єднання, які виникли раніше ( в 12-13 ст. ), вважались її попередниками. У 1549 році виникли біржі в Ліоні та Тулузі, потім в Лондоні (1556), в 1717 - у Парижі, у 1771 - Відні, у 1760 - Берліні, 1817 - Варшаві. Перша російська біржа була створена Петром І в 1730 році в Санкт-Петербурзі. Переважно біржі виникали в центрах хлібної торгівлі. У 1913 році їх було 115, в т.ч. - 11 в Україні.

Біржа - це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду, укладену в торговому залі; плата компаній за вмикання їхніх акцій у біржовий список; щорічні внески нових членів і т.п. Ці внески і складають основні статті прибутку біржі. Iнакше вiдбуватиметься перерозподiл доходiв на користь тих членiв бiржi, якi працюють з малою активнiстю, залучають невелику кiлькiсть клiентiв, а вимагають iз загального фонду виплат вiдповiдно до своеi кiлькостi акцiй. Бiржа забеспечує прискорення централiзацiї капiталу i розширює межi використання тимчасово вiльних коштiв для фiнансування господарства. Крiм того, бiржа пiдвищує мобiльнiсть акцiонерного капiталу, створює умови для прискорення його кругообороту. В результатi постiйного обiгу капiталiв i змiн у складi iнвесторiв бiржа забеспечує перерозподiл капiталу мiж рiзними галузями i сферами економiки. Біржа забезпечує концентрацію попиту і пропозиції, але вона фізично не в змозі вмістити усіх, хто хотів би продати або купити ці папери.

Ті, хто бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза її, оскільки далеко не всі папери котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту і пропозиції. Просторово посередники роз'єднані, але вони пов'язані між собою й утворять єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним

Таблица

Класифікаційні ознаки	Види бірж
За предметом діяльності	Товарні Фондові Змішані
За рівнем спеціалазації	Універсальні Спеціалізовані
За характером роботи	Відкриті Закриті Змішані
За юридичним статусом	Приватно-правові Держівні Акціонерно-пайові Змішані
За характером товару і особливостями його реалізації	Наявно-товарні Ф'ючерсні Опціонні Змішані
За характером участі в торгах і взаємовідносин з покупцями та продавцями	Акціонерно-пайові Брокерські Абонементні Комісійні Разового обслуговування Змішані

Фінансовий ринок потребує не тільки правового регулювання обороту цінних паперів, але і виникнення організації, яка б забезпечувала цей оборот. Такою організацією є фондова біржа. Фондова бiржа - спецiалiзована органiзацiя, яка об'еднує професiйних учасникiв ринку цiнних паперiв у одному примiщеннi для проведення торгiв, створює умови для концентрацiї попиту й пропозицiї та пiдвищення лiквiдностi ринку в цiлому. Концентрацiя означає, що усiм торговцям цiнними забеспечується доступ до усiх пропозицiй з купiвлi - продажу, якi в даний момент є на бiржi. I вже мiж торговцями йде конкурентна боротьба по тiй чи iншiй пропозицiї. Тобто фондова бiржа є найвiльнiшим ринком, ринком з мiнiмальними перешкодами для встановлення вiльного спiвставлення попиту та пропозицiї. Тому в Законi Украiни «Про цiннi папери i фондову бiржу» визначається: « Фондова бiржа - органiзацiйно оформлений, постiйно дiючий ринок, на якому здiйснюється торгiвля цiнними паперами... акцiонерне товариство, яке зосереджує попит i пропозицiю цiнних паперiв, сприяє формуванню їх бiржового курсу та здiйснює свою дiяльнicть вiповiдно до цього Закону, iнших актiв законодавства Украiни, статуту i правил фондової бiржi. « Водночас фондова бiржа є самоврядною органiзацiєю, яка характеризується високим ступенем самоорганiзацiї. Це певна i чiтка система органiзацiї та проведення торгiвлi, що пiдкоряється спецiальним правилам i процедурам, внутрiшньому етичному кодексу, який буває навiть бiльш жорстким, нiж норми, що встановлюються державою. Все це регулюється статутом, правилами та iншими нормативними документами бiржi, якi розробляються та затверджуються нею самою.

Поряд з централiзованим бiржовим ринком функцiонує позабiржовий ринок цiнних паперiв. Iсторично позабiржовий ринок передує бiржовому. У країнах з ринковою економiкою бiржi природно виростали iз вуличного ринку в мiру того, як збiльшувалися масштаби фондових операцiй, множилися емiтенти цiнних паперiв, вдосконалювалася технiка брокерської справи. Iнфраструктуру позабiржового ринку складають iнвестицiйнi фонди, iнвестицiйнi компанii, довiрчi товариства, холдинговi фiрми, страховi компанii, iншi незалежнi торговцi цiнними паперами, якi згiдно з Законом Украiни « Про цiннi папери i фондову бiржу « здiйснюють посередницьку комiсiйну та комерцiйну дiяльнiсть з цiнними паперами, а також аудиторськi та консалтинговi органiзацiї. Одна частина торговцiв входить до складу Украiнської Асоцiацiї торговцiв цiнними паперами, друга - до Украiнської Асоцiацiї довiрчих товариств, iнвестицiйних фондiв i компанiй, якi репрезентують їх iнтереси в державних органах та позаринкових сферах. Одночасно незалежнi фiнансовi посереднiки можуть утворити iншi асоцiацiї, спiлки, об'єднання для координацiї роботи, проведення спiльних дiй. Позабiржовий ринок цiнних паперiв не є альтернативою, а доповнює й розширює бiржовий ринок як на вторинному, так i, що особливо важливо, на первинному рiвнi. Первинне розмiщення цiнних паперiв рiзних компанiй може проводитися шляхом пiдписки, вiдкритого продажу або аукцiонiв. При цьому можуть використовуватися можливостi комунiкацiйноi мережi акцiонерного товариства «Центральний депозитарiй «, яке створене в м. Киевi групою торговцiв цiнними паперами. При переходi УФБ до засад вiльного асоцiйованого членства будь - який фiнансовий посередник зможе стати членом бiржi, тим самим розширюючи сферу своєї дiяльностi та маючи можливiсть включитися у систему електронного обiгу цiнних паперiв. При бажаннi торговцi цiнними паперами можуть стати учасниками Центрального депозитарiю цiнних паперiв Украiнськоi фондовоi бiржi. Членство в депозитарiї допоможе їм у врегулюваннi усiх позабiржових угод: при первинному розмiщеннi цiнних паперiв, операцiях з емiсiями iнвестицiйних фондiв вiдкритого типу, перепоставцi мiж депонентами, а також забезпечити розрахунки « поставка проти оплати « на взаємоузгоджену дату. Розрахунки можуть бути злiйсненими в день угоди, якщо спiвпадання замовлень на продаж i купiвлю мало мiсце до встановленоi дати. Розрахунки по всiх операцiях виконуються в центральнiй системi.