Сучасні регіональні аспекти розвитку банківських послуг в Україні

з курсу «Регіональна економіка»

• Перелік умовних позначень
• Вступ
• 1. Суть, функції та основні принципи будови банківської системи
• 2. Будова сучасної банківської системи України
• 3. Національний банк України: роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду
• 4. Характеристика сучасного розвитку ринку банківських послуг
• 5. Регіональні особливості надання банківських послуг в Україні
• 6. Проблеми та перспективи розвитку сфери банківських послуг в Україні
• Висновки
• Список літературних джерел
• Додатки

Перелік умовних позначень

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Банківська система України сьогодні - один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було почато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва, і через це дана тема є надзвичайно актуальною. Водночас усебічне розкриття їхніх потенційних можливостей у реалізації функції фінансового посередництва на ринку значною мірою визначається особливостями структурної організації банківської системи країни, яка забезпечує складний механізм практичної реалізації взаємозв'язків і взаємовідносин між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать результати їхньої діяльності та ефективність кредитно-фінансового обслуговування усіх ланок народногосподарського комплексу.

Банківська система є фундаментом монетарної стабільності країни і запорукою її успіху, особливо, враховуючи трансформацію та бурхливий рух української економіки. Незважаючи на кризові події 2008-2009 років та уповільнення економічних процесів, спостерігалися позитивні тенденції в розвитку банківського сектору України. Отриманню найбільшого за всі роки функціонування вітчизняної банківської системи обсягу прибутку та досягненню найвищого рівня рентабельності активів сприяли високі темпи приросту кредитування і поліпшення його якісних характеристик. Поточний стан банківської справи, хоч він і не є задовільним з точки зору міжнародних стандартів, дає змогу позитивно оцінити перспективи розвитку, зростання ролі та вкладу банківського сектору в економіку країни. Проблеми існують, але їх вдале вирішення залежить від тієї уваги, яку приділяє цьому сектору економіки держава.

Об'єкт дослідження - банківська система України як складова національної економіки, процеси її формування і розвитку, механізми регулювання та сучасний стан.

Предмет дослідження - теоретичні і практичні проблеми становлення, функціонування та регіонального розвитку банківської системи України.

Теоретичною та методологічною основою даної курсової роботи стали фундаментальні положення зарубіжної та вітчизняної теорії функціонування та розвитку банківської системи, а також загальнодоступні статистичні дані про її сучасний розвиток. Під час написання роботи мною застосовувався комплекс загальнонаукових методів: аналіз і узагальнення, класифікація, оцінювання; системний та порівняльний аналіз.

1. Суть, функції та основні принципи будови банківської системи

Банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом тільки під особливим наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. Банк в правовому відношенні - це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох посередницьких операцій:

§ приймати грошові вклади від клієнтів;

§ надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

§ здійснювати розрахунки між клієнтами.

Комплекс з трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

В дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеціальними.

Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо (див. Додаток А)

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції.

Функції банківської системи:

o Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

o Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

o Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється:

* у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

* у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період.

Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

* однорівнева банківська система;

* дворівнева банківська система

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів.

Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі.

По вертикалі - це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками.

По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи:

1) емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі "банку банків";

2) кредитно-розрахункове обслуговування держави;

3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Комерційні банки мають право здійснювати три групи угод:

Ш банківські операції, які становлять безпосередній предмет діяльності;

Ш угоди, які мають допоміжне значення та служать для забезпечення організаційних і матеріальних передумов роботи банку (придбання паперу, оренда приміщень тощо);

Ш ряд інших небанківських угод, не заборонених законодавством, але не включених у другу групу (наприклад, заснування інших підприємств та організацій).

У сучасній теорії банківської справи при характеристиці банківських угод, як правило, застосовується поділ банківських операцій на три групи: активні, пасивні та комісійні.

Активні операції спрямовані на використання ресурсів банку (наприклад, надання кредитів, здійснення лізингових операцій).

Пасивні операції спрямовані на залучення коштів. Власний капітал банку, наявний під час його утворення, становить незначну частину його ресурсів. Головна частина - депозити клієнтів. Депозити поділяються на поточні (гроші видаються на вимогу вкладника у будь-який час) та строкові (гроші можуть бути зняті з рахунків лише через встановлений строк) [6, c.58].

Комісійні операції - це посередницька діяльність банку: обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов'язаннями (векселями, чеками), за дорученням своїх клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів тощо.

2. Будова сучасної банківської системи України

Після проголошення незалежності одним з невідкладних і пріоритетних завдань Україна визначила реформування банківської системи та, відповідно, розробку і прийняття національного банківського законодавства. У прийнятому 20 березня 1991 р. Законі України "Про банки і банківську діяльність" банками визнавалися установи, функцією яких було кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Нова редакція Закону України "Про банки і банківську діяльність" була прийнята Верховною Радою України 7 грудня 2000 р., оскільки попередня не могла забезпечити вирішення усіх питань, які постали разом зі змінами національної економіки та політичного життя країни, і внесла істотні корективи в регулювання банківської справи. Відповідно до цієї редакції, чинної і на даний час, законодавство визначає банк як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст.2).

В Україні побудовано дворівневу банківську систему, яка основана на взаємовідносинах між банками у двох площинах - по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі - відносини підлеглості між центральним банком як таким, що керує, управляє і низовими ланками - комерційними банками; по горизонталі - відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками (див. Додаток Б).

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (комерційних), що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" (див. Додаток В). Банки в Україні функціонують як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Вони можуть засновуватися резидентами України, за участю нерезидентів або лише нерезидентами. За формою власності банки можуть бути державними або такими, що основані на приватній формі власності. Зокрема, державний банк - це банк, 100% статутного капіталу якого належать державі. Державний банк створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, його статут затверджуються відповідною постановою уряду. В Україні, крім Національного банку України, державними банками є Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк.

Особливе місце в банківській системі займають системоутворюючі банки. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" системоутворюючий банк - це банк, зобов'язання якого становлять не менше 10 % загальних зобов'язань банківської системи. Це такі вітчизняні банки, як "Аваль", Приватбанк, Промінвестбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк, Укрсоцбанк та УкрСиббанк.

Банківські установи можуть створювати відокремлені підрозділи - філії, відділення, представництва. Найбільшу кількість філій в Україні мають системоутворюючі банки, в першу чергу ПІБ і Ощадбанк України, що пов'язано з історичними особливостями їх утворення. Поступово зростає мережа філій великих банків.

3. Національний банк України: роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду

Банківська система незалежної України і відповідно НБУ створювалися протягом 1991р. у зв'язку з дезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність»» цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991 року.

Особливо важливим було те, що окремо в п. 3 постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність»» передбачалося «створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України». Власне цим пунктом постанови Верховної Ради України організаційно було вирішено питання про створення центрального банку незалежної держави - України.

Національний банк України за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Свою діяльність здійснює на засадах незалежності та економічної самостійності. Проте цей головний орган банківської системи з ряду питань є залежним від Верховної Ради України, перед якою і звітує про свою діяльність.

Функції НБУ та його органів є невід'ємною складовою функцій державного управління.

Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: «Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України».

До переліку функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні. Їх виконання забезпечується через:

Ш здійснення всіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних установ та суб'єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірної інформації, що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій;

Ш висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.

Національний банк України може направляти своїх представників для участі у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління та ревізійної комісії іншого банку або кредитної установи з правом дорадчого голосу. Він може також вимагати здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків та інших кредитних установ, одержувати висновки незалежних аудиторських організацій про результати цих перевірок.

НБУ та його установи традиційно здійснюють нагляд за банками двома методами: безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд; виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд - це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків.

Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити сутність ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками.

Порівняно з безвиїзним наглядом інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі реального фінансового стану банку. Так, макроекономічним аналізом банківської системи країни нині займається спеціально створений для цього підрозділ.

НБУ має право вживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ має право застосувати такі заходи впливу:

v підвищувати норми обов'язкових резервів;

v стягувати з банків чи інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу;

v усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;

v відкликати ліцензію на здійснення окремих чи усіх банківських операцій;

v приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку.

Звичайно, заходи впливу мають бути адекватними допущеним порушенням.

У разі виникнення незадовільного фінансового стану комерційного банку чи іншої кредитної установи НБУ може вживати заходи щодо їх фінансового оздоровлення.

Водночас чинне законодавство передбачає певні обмеження щодо вимог Національного банку України. Так, він не має права вимагати від банків чи інших кредитних установ виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами НБУ.

НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць та підрозділів через проведення внутрішнього аудиту, який здійснюється його ревізійним управлінням, безпосередньо підпорядкованим голові НБУ. Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідше як один раз на рік.

Правління НБУ не пізніше 1 листопада звітного року приймає рішення про аудит Національного банку України і визначає аудиторську фірму, яка має відповідний досвід роботи, для перевірки річного звіту і подання аудиторського висновку.

Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є також однією з ключових функцій центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральний банк спроможний виконувати своє основне завдання - забезпечувати стабільність грошової одиниці.

Враховуючи взаємозв'язок між незалежністю центрального банку та особливостями застосування інструментів грошово-кредитної політики, можна говорити про явний політичний вплив з боку уряду або представницьких органів чи його відсутність у визначенні інструментів монетарної політики [10, c157].

Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

До основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку можна віднести: політику обов'язкових резервів; процентну політику (основою якої є використання облікової ставки НБУ та процентних ставок за його операціями як базової ціни національної валюти); здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному та фондовому ринках з метою додержання стабільності курсу національної валюти.

Відповідно до пріоритетів економічних напрямів країни центральний банк здійснює грошово-кредитну політику із застосуванням таких інструментів регулювання грошового обігу та обсягу кредитування в господарстві: непрямих методів - облікова (дисконтна) та ломбардна політика, а також політика на відкритому ринку; прямих або адміністративних методів - переоблікове контингентування, політика обов'язкових резервів та різні селективні методи [13].

4. Характеристика сучасного розвитку ринку банківських послуг

Навряд чи сьогодні в Україні знайдеться людина, підприємство або організація, повністю задоволені роботою вітчизняної банківської системи (див. Додаток Г). При цьому спектр оцінок досить широкий: від повного заперечення будь-яких позитивних зрушень останніми роками до переможних реляцій про видатні досягнення.

Основою для зміцнення банківської системи України, підвищення її надійності та стійкості до криз є достатній рівень капіталізації. Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни (станом на 1 жовтня 2009 р. - 11,7 млрд. ЄВРО) приблизно дорівнює розміру капіталів із провідних зарубіжних банків. А загалом обсяг капіталізації усіх українських банків становить близько 5,4% до ВВП (порогове значення цього показника -- 20%), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави.

Проблемними, на думку вітчизняних фінансових експертів [4], є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що капіталізація багатьох вітчизняних банків складається з коштів переоцінки основних засобів, не сплачених відсотків, субординованого боргу. Зростання таких складових можна вважати штучним нарощуванням капіталу.

З огляду на те, що 55% української економіки перебуває у «тіні», занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у зв'язку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними (нині у банківській системі України працює близько 13% іноземного капіталу). Розв'язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок прибутків банків та додаткових внесків акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ, оскільки зараз доцільніше говорити про недовіру (див. Додаток Д). На мою думку, підняти ці показники можна, здійснюючи нарощення капіталу відкрито і публічно, щоб населення знало організаційну форму банків, їх власників, зокрема й реальних. Окрім того, банки мають щомісячно оприлюднювати власні активи, широко використовувати фондовий ринок (більш як 90 комерційних банків -- це ВАТ) для визначення реальної вартості банківських акцій.

Газета «ДЕЛО» за сприяння провідних фінансових аналітиків визначила двадцять найбільш надійних українських банків. При складанні рейтингу надійності враховували низку фінансових показників банків, експертні оцінки, а також рейтинги міжнародних рейтингових агентств і рівень потенційної підтримки акціонерів банку.

Серед 20 найбільш надійних банків в Україні 16 повністю або частково належать іноземним акціонерам. Два банки перебувають у власності українського уряду. І тільки дві фінустанови виявилися «натуральними» українськими приватними банками.

Я приведу лише першу п'ятірку найнадійніших банків України:

1. Ощадбанк

ВАТ «Ощадбанк» - український спадкоємець Ощадбанку СРСР. 100% акцій Ощадбанку перебуває в державній власності. Банк має третій за величиною портфель депозитів фізичних осіб - 12,1 млрд. грн. (за даними АУБ на 1 лютого). Ощадбанк єдиний серед українських банків, повернення внесків у якому на 100% гарантує держава.

У грудні 2008 року Кабінет Міністрів вирішив збільшити статутний капітал майже у 6 разів. Уряд виділив 11,7 млрд. грн. на збільшення статутного капіталу.

Активи*: 56,9 млрд. грн. - 3 місце***

Капітал*: 15,7 млрд. грн. - 1 місце***

Прибуток за 2008 рік**: 305,8 млн. грн.

* Активи і капітал українських банків представлені на 1 лютого 2009 року, за даними Асоціації українських банків.

** Прибуток за 2008 рік, за даними Національного банку.

*** Зазначене місце, котре посідає банк у рейтингу за обсягом активів і величиною капіталу серед усіх українських банків (за даним АУБ на 1 лютого 2009 року).

2. Дочірній банк Ощадбанку Росії

ЗАТ «Дочірній банк Ощадбанку Росії» засноване в 2001 році (до 2008 називався НРБ). Зараз 100% акцій належить Ощадбанку Росії. В 2007 році Ощадбанк Росії купив банк НРБ за $100 млн. у Національної резервної корпорації (НРК), що належить російському бізнесменові Олександру Лебедєву. Цікавим фактом є те, що Антимонопольний комітет України з 2005 до 2007 року не видавав дозволу на купівлю банку.

У лютому 2009 року Агентство Brand Finance опублікувало рейтинг найкращих світових брендів, де Ощадбанк РФ посів 26 місце. Рейтинг агентства розраховують на основі капіталізації компанії та прогнозів щодо її розвитку на найближчі п'ять років. На Ощадбанк Росії припадає 26% активів російської банківської системи і 51,5% депозитів фізичних осіб. Це єдиний банк, котрий ЦБ контролює не тільки як регулятор, але й як акціонер, що володіє 57,6% його акцій. Активи на початок 2009 року сягнули майже $166 млрд., прибуток за 2008 рік - $2,7 млрд.

Сьогодні банк представлений у Росії, Україні та Казахстані.

Активи: 4,8 млрд. грн. - 37 місце

Капітал: 1,1 млрд. грн. - 27 місце

Прибуток за 2008 рік: 50,8 млн. грн.

3. Укрсиббанк

АКІБ «УкрСиббанк» заснований у 1990 році, до 1992 року називався Харківінкомбанк. У 2006 році 51% акцій банку купила французька фінансова група BNP Paribas. Сума угоди офіційно не розголошувалася, але за оцінками експертів вона становила $350 млн. Банк є лідером на іпотечному ринку - його частка перевищує 18%.

За даними НБУ, найбільшими акціонерами банку є BNP Paribas (51%) і Українська металургійна компанія (39,5%). Кінцевими власниками Української металургійної компанії є Олександр Ярославський й Ернест Галієв.

BNP Paribas Group представлена у 85 країнах. Загальні активи групи перевищують $2,5 трлн. (2 місце у світі після Royal Bank of Scotland). Прибуток BNP Paribas за 2008 рік становить 3 млрд. євро.

Активи: 53,9 млрд. грн. - 4 місці

Капітал: 5,7 млрд. грн. - 5 місце

Прибуток за 2008 рік: 427,6 млн. грн.

4. Райффайзен Банк Аваль

ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заснований у 1992 році як акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль». До 2005 року основними власниками фінустанови були Федір Шпиг та Олександр Деркач. У 2005 році 93,5% акцій банку було продано Raiffeisen International Bank Holding AG. Сума угоди перевищила $1 млрд. Пізніше материнська структура збільшила свою частку в статутному капіталі банку майже до 96%. Прибуток австрійської групи Raiffeisen International за 2008 рік становить 982 млн. євро. Загальні активи групи сягають $76,3 млрд., із цим показником вона посідає 78 місце у списку найбільших фінансових груп світу.

Активи: 62,7 млрд. грн. - 2 місце

Капітал: 7,6 млрд. грн. - 4 місце

Прибуток за 2008 рік: 527,4 млн. грн.

5. Сведбанк

ВАТ «Сведбанк» засноване в 1996 році (до 2007 фінустанова називалася ТАС-Комерцбанк і належала Сергію Тігіпку).

У 2007 році 100% акцій банку придбала шведська фінансова група Swedbank. Сума угоди становила $735 млн. (разом із ТАС-Інвест).

Загальні активи скандинавської групи Swedbank становлять майже $250 млрд. Із цим показником вона займає 46 місце у світі серед компаній фінансового сектора.

Активи: 15,5 млрд. грн. - 14 місце

Капітал: 2,4 млрд. грн. - 13 місце

Прибуток за 2008 рік: 39,6 млн. грн.

Цей рейтинг складався, як уже було сказано, за дуже багатьма показниками. Один із них - активи банку, рейтинг за якими є дуже популярним критерієм при виборі банку для розміщення депозиту (див. Додаток Е).

Сучасний стан ринку банківських послуг можна проаналізувати також за обсягами надання кредитів фізичним та юридичним особам.

Стан на 01.09.2009 (джерело - http: //www.bankstore.com.ua/)

Як бачимо, у одного й того ж банку ці показники можуть суттєво різнитися. Наприклад, Ощадбанк видає кредитів фізичним особам майже у 6 разів менше, аніж юридичним. Водночас УкрСиббанк має протилежні показники - фізичним особам видано вдвічі більше кредитів, ніж юридичним. Це означає, що у своїй грошово-кредитній стратегії кожен банк керується різними принципами.

5. Регіональні особливості надання банківських послуг в Україні

На сьогодні сталий розвиток банківської системи України стримується значними територіальними диспропорціями щодо забезпечення банківськими послугами окремих регіонів. Причому за цим показником Україна відстає від багатьох інших держав. Так, у країнах ЄС на 100 тис. осіб припадає 40--50 кредитних установ, Центральної та Східної Європи -- 7, в Україні 3,2 (в столичному регіоні -- 5,7, на решті території України, без урахування столичного регіону, -- 3,0).

Рівень розвитку регіональних банківських систем залежить значною мірою за від соціально-економічного розпитку регіонів, чисельності населення, розвитку ринкової і транспортної інфраструктури, мережі зв'язку тощо.

За рівнем територіальної концентраті банківської системи ( обсягом сумарних активів банків і філій, розташованих в області) регіони умовно можна поділити на чотири групи: високої (столичний регіон),середньої (активи банків і філій в області перевищують 1,5 млрд. грн.), незначної (зазначений показник становить від 500 млн. до 1,5 млрд. грн.) і низької концентрації (менше 500 млн. грн.).

Група високої концентрації представлена м. Києвом та Київською областю (столичний регіон), де зосереджено більше половини діючих банків (85, або 54,1%) і 166 банківських філій (11,8% від їх загальної кількості). Загальні активи банківських установ столичного регіону на 01.04.2009 р. становили

46 423,7 млн. грн. (48,7% від загальних активів по системі), кредитний портфель -- 22 546,0 млн. грн. (44,5%), капітал (балансовий) -5 859,3 млн. грн. (56,6%). Така висока концентрація банківських активів і капіталу в столичному регіоні характерна практично для всіх країн СНД - Росії, Білорусі та інших.

Група середньої концентрації включає 8 індустріально розвинутих областей (Дніпропетровську, Донецьку, Харківську, Одеську, Запорізьку, Львівську, Полтавську та Автономну Республіку Крим), де сконцентровано близько третини банків України (60, або 38,2%) та 620 філій (44,1%). Як бачимо, ця група характеризується значною кількістю філій, тоді як у групі високої концентрації переважають банки.

У групі регіонів середньої концентрації банківських установ загальні банківські активи на 01.04.2009 р. становили 38 978,9 млн. гри. (38,7% від загальних активів системи), кредитний портфель - 23 816,7 млн. грн. (41%), капітал (балансовий) -- 3 886,8 млн. грн. (37,5%). Ця група посідає перше місце за розміром вкладів фізичних осіб (47,7% від загальної суми по системі) та коштів суб'єктів господарювання (46,1%).

До групи незначної концентрації належать 9 регіонів (Луганська, Миколаївська, Волинська, Івано-Франківська, Черкаська, Сумська, Чернігівська, Херсонська та Вінницька області). В перелічених областях діє 10 (6,4%) банків та 391 (27,8%) філія. Загальні активи на 01.04.2009 р. становили 8 687,9 млн. грн. (8,9% від загальної суми по системі), кредитний портфель --6 223,4 млн. грн. (10,3%), капітал (балансовий) -- 452,5 млн. грн.

До останньої групи -- низької концентрації - входить 7 регіонів (Рівненська, Хмельницька, Житомирська, Закарпатська, Тернопільська, Кіровоградська, Чернівецькі області), в яких розташовано 2 банки (1,3%) та 228 філій (16,2%) Загальні банківські активи у цих областях на 01.04.2009 р. становили 3 743,2 млн. грн. (З,7%), кредитний портфель -- 2 087,0 млн. грн. (3,8%), капітал (балансовий) - 153,9 млн. грн. (15%).

Територіальну нерівномірність розміщення банків в України певною мірою згладжує розвиток мережі філій. Найбільша їх кількість розташована в Києві та Київській області (296), Донецькій (185) і Дніпропетровській (123) областях; у 4 областях (Волинській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій) -- до 60 філій.

Наведені дані свідчать про значні територіальні диспропорції в розвитку банківської системи країни (див. Додаток З). Тож подальший її розвиток залежатиме насамперед від діяльності банківських установ столичного регіону та індустріально розвинутих областей, де зосереджено близько 90% активів, капіталу та кредитного портфеля всієї банківської системи країни.

Найефективнішими нині є банківські системи регіонів, що входять до групи середньої концентрації. Володіючи 38,7% активів, вони забезпечують одержання 84,3% загальною прибутку банківської системи країни.

Усунення територіальних диспропорцій та підвищення ефективності банківської діяльності сприятиме стабільному розвитку банківської системи України та посиленню її впливу на економічне піднесення в кожному регіоні.

6. Проблеми та перспективи розвитку сфери банківських послуг в Україні

Сучасний стан банківської сфери характеризується наявністю деяких проблем зростання, серед яких найбільш проблемними є загострення конкурентної боротьби в наслідок об'єктивного уповільнення темпів експансії в зовнішнє середовище, зниження ефективності діяльності та системи управління, відголосу процесу глобалізації, зростання дії позаекономічних факторів, зокрема впливу політичного істеблішменту, правового нігілізму, тощо. У таких умовах необхідно виділити пріоритети, які можуть забезпечити сталий розвиток банківської сфери та економіки в цілому та сформувати заходи щодо їх досягнення.

Такими пріоритетами, на мою думку, повинні стати:

· забезпечення принципу справедливого розподілу доходів між банками в залежності від внеску в загальний розвиток банківської сфери та економіки;

· формування ефективного інституційного середовища для регулювання факторів конкурентної боротьби та уповільнення монополізації банківської сфери;

· створення умов прискореного розвитку регіонів та вирівнювання їх стану через збільшення фінансування та кредитування перспективних напрямів господарської діяльності;

· визначення незадоволених потреб клієнтів щодо банківського обслуговування та їх задоволення на основі пропозиції нових банківських продуктів і різних форм та способів надання послуг;

· підвищення використання “людського фактору” через створення ефективної системи управління та здійснення кадрової політики в банківських установах.

Підвищення довіри до банків - це актуальне завдання загальнодержавної ваги, зволікання з її вирішенням вже відчутно загальмувало розвиток економіки країни, а найближчим часом може призвести до ще гірших наслідків. Тому необхідно невідкладно вживати заходів:

§ насамперед повинні діяти самі банки, створюючи нові вигідніші для вкладників пропозиції;

§ налагодити законодавчий і судовий захист прав та інтересів банкірів, що по суті, свідчить про недооцінку ролі банків і навіть певну неповагу до них з боку органів державної влади;

§ також, щоб збільшити довіру до банку, потрібно налагодити систему гарантування вкладів населення.

Зважаючи на необхідність підвищення рівня надійності, фінансової стійкості та конкурентоспроможності банків на внутрішньому й міжнародних ринках, необхідно вжити заходів щодо:

Ш підвищення ефективності контролю за діяльністю банків, що передбачає вдосконалення чинного законодавства та нормативно-правових актів НБУ; впровадження оцінки банківської діяльності на консолідованій основі таз урахуванням ризиків; посилення контролю за власниками істотної участі та змінами у структурі власності;

Ш підвищення рівня капіталізації банків, у т. ч. Шляхом залучення нових акціонерів, збільшення резервного фонду, результату діяльності, активізації процесів об'єднання банків, інтенсивнішого застосування процедури реорганізації банків шляхом приєднання та злиття малих і фінансове нестійких банків;

Ш забезпечення участі всіх банків у єдиній інформаційній системі "Реєстр позичальників", що дасть змогу знизити кредитний ризик;

Ш оптимізації структури капіталу, активів та зобов'язань, виходячи із завдань забезпечення фінансової стійкості банків та їх позитивного впливу на розвиток реального сектора економіки;

Ш підвищення прибутковості банківських операцій, орієнтації на доходи від кредитування та обслуговування реального сектора економіки і зниження витрат за рахунок підвищення технологічності та комп'ютеризації банківських операцій, зменшення необґрунтованих витрат;

Ш упередження здійснення банками сумнівних банківських операцій шляхом ідентифікації клієнтів та їх операцій, посилення боротьби з відмиванням брудних грошей, зокрема шляхом здійснення належного контролю за наявністю в банків положень, практики та процедур щодо протидії відмиванню грошей, набутих злочинним шляхом удосконалення чинного законодавства України з питань кредитування, посилення захисту прав та інтересів кредиторів, підвищення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання своїх зобов'язань, надання недостовірних даних про фінансовий стан позичальника;

Ш забезпечення довіри кредиторів і вкладників до банків шляхом підвищення стабільності, стійкості й конкурентоспроможності на світовому ринку банківської системи України, спроможної максимально та якісно задовольнити потреби економіки й населення у кредитах та інших сучасних банківських послугах.

Загальну кризу банківської діяльності не можна подолати суто банківськими заходами, кредитними, монетарними інструментами, бо її першопричини криються в економіці загалом. Саме тому вирішувати наявні проблеми потрібно не лише на банківському, але й на загальному макроекономічному рівні.

Висновки

Сучасну банківську систему слід розглядати як велику динамічну цілеспрямовану відкриту систему, яка характеризується: наявністю значної кількості елементів, що виконують різні функції і мають багаторівневу ієрархічну структуру; динамічністю поведінки елементів, підсистем і системи в цілому, наявністю складних взаємозв'язків, включаючи зворотні; нерегулярністю впливу зовнішнього середовища та стохастичністю в поведінці системи; наявністю визначеної процедури прийняття рішень.

Банківська система України є системою перехідного типу, якій притаманні такі особливості: порушення фінансової рівноваги; надзвичайно велике значення банківського капіталу як основи фінансової стабільності банківської системи; високий рівень взаємозалежності елементів та компонентів системи; недосконала організаційна структура; низька ефективність виконання функцій; розвиток за рахунок екстенсивних факторів; нерівномірний територіальний розвиток банківських послуг; більш динамічний розвиток банківських інститутів порівняно з розвитком підприємств реального сектора економіки.

Визначальний вплив на розвиток банківської системи України має грошово-кредитна політика Національного банку України. Для удосконалення практики грошово-кредитного регулювання в Україні необхідно забезпечити стабільність грошового ринку, створення прогнозованої економічної ситуації для всіх суб'єктів економічної системи. У разі недостатньої ліквідності на грошовому ринку та для забезпечення стабільності процентних ставок потрібно активно використовувати механізми рефінансування комерційних банків з боку НБУ.

Стабільний та ефективний розвиток банківської системи значною мірою залежить від державної політики в сфері банківської діяльності, основними принципами якої мають бути принципи ринковості, невтручання, добровільності, конкурентності. Одним із напрямів підвищення якості державного регулювання є розроблення стратегії розвитку банківської системи України, яка повинна відображати пріоритетні напрями забезпечення стабільного та ефективного розвитку банківської системи, шляхи її пристосування до внутрішнього і зовнішнього середовища.

Список літературних джерел

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність".- К.: ІнЮре, 2006.- 520 c.

2. Закон України "Про Національний банк України" - К., 2002.- 42 с.

3. Аванесова І.А. Інструментарій регулювання кредитної діяльності комерційного банку // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС,2004.- C.316-329.

4. Банківський нагляд: Навчальний посібник / Міщенко В.І.; Яценюк А.П.; Коваленко В.В.; Коренєва О.Г.- К.: Знання, 2004.- 406 с.-(Вища освіта ХХI століття)

5. Банківський нагляд: Навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; Ун-т економіки та права "Крок"; Грушко В.І.; Лаптєв С.М.; Любунь О.С.; Раєвський К.Є.- К.: ЦНЛ, 2004.- 264 с.

6. Васюренко О.В. Банківські операції. Київ: Знання, 2009, 324 с.

7. Гриньова В.М., Колодізєв О.М. Проблеми та перспективи структурної перебудови банківської системи України // Фінанси України.- 2006.- № 1.-C.94-101.

8. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Київ: Алерта, 2004, 478 с.

9. Євтух О. Розвиток банківської системи в умовах нової економіки // Вісник Національного банку України. - 2003.- № 7.- C.64-68.

10. Коваленко В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика. - К.: Знання України, 2006.- 332 c.

11. Польова О. Банківська система України в умовах глобалізації світової економіки // Підприємництво, господарство і право. - 2006.- № 3.-C.166-168.

12. Смовженко Т., Другов О. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи в умовах євроінтеграції України. Організаційний аспект // Вісник Національного банку України. - 2005.- № 11.-C. 34-37.

13. Старинський М.В. Становлення Національного банку України як центрального банку держави // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.15.- Суми: УАБС НБУ,2009.- C.143-149.

14. Уманців Ю. Розвиток національної банківської системи в умовах глобалізації світової економіки // Вісник Національного банку України. - 2006.- № 10.-C. 60-64.

15. Шевцова О.Й. Банківська система в контексті економічного розвитку та економічної безпеки // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. тез доповідей VIIІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (10-11 листопада 2005 р.).- Суми: УАБС НБУ,2005.- C.8-10

Використані Internet-ресурси

1. http: //ru.wikipedia.org/

2. http: //www.rate1.com.ua/

3. http: //banki.ua/

4. http: //banker.ua/

5. http: //www.bank.gov.ua/

6. http: //portal.rada.gov.ua/

7. http: //www.ukrstat.gov.ua/

8. http: //www.minfin.gov.ua/

9. http: //www.aub.com.ua/

Додатки

Додаток А

Посередники на фінансовому ринку

Размещено на http: //www.allbest.ru/

Додаток Б

Банківська система України

Размещено на http: //www.allbest.ru/

Додаток В

Види комерційних банків

Додаток Г

Додаток Д

Додаток Е

Всеукраїнський рейтинг банків за активами

банківський грошовий кредитний нагляд послуга

Додаток З

Міжрегіональні диспропорції залучення капітальних інвестицій

Размещено на Allbest.ru