Стан розвитку недержавного пенсійного страхування

Размещено на http://www. аllbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Суть, функції та структура пенсійного страхування

2. Еволюція та історичні етапи розвитку системи пенсійного страхування

3. Розвиток системи недержавного пенсійного страхування

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним з головних чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об'єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з най актуальних для кожного цивілізованого суспільства, яке будується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.

У різні часи і в різних країнах питання соціального забезпечення вирішувалися по-різному - розв'язання їх через сімейне утримання непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення різних громадських і професійних об'єднань, покликаних здійснювати відповідну підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності, були скоріше окремими спробами вирішення проблеми, а не її комплексним розв'язанням.

Однією з найважливіших складових діяльності держави у галузі соціальної політики є законодавче регулювання та організація пенсійного забезпечення громадян. З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну функцію - забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов'язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, до державного та місцевих бюджетів, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні.

Невідкладним завданням є реформування у сфері пенсійного забезпечення. Нагальність його розв'язання зумовлюється цілою низкою проблем, серед яких у першу чергу слід назвати низький рівень пенсій, невідповідність розміру пенсій трудовому внеску громадян протягом працездатного періоду, існування значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення та інші.

Процес реформування пенсійного забезпечення в Україні вже розпочато - прийнято низку законів, спрямованих на підвищення ефективності такого забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже, соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року Верховною Радою України законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення існуючої солідарної пенсійної системи.

Пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту, забезпечення соціальної справедливості, стабільності та злагоди у суспільстві.

пенсійне страхування накопичувальний фонд

1. Суть, функції та структура пенсійного страхування

У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення, визначених Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291 та відповідно до статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, який набув чинності 1 січня 2004 року, в Україні запроваджується трирівнева система пенсійного забезпечення, яка включає: загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення. Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного страхування, яке базується на засадах страхування. Державна пенсійна система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Запровадження цієї системи відбудеться після досягнення Україною певних критеріїв економічного розвитку. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян, які обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і накопичуватимуться у єдиному державному Накопичувальному фонді. Виплати з накопичувального пенсійного фонду здійснюються після виходу особи на пенсію і разом з пенсією, що виплачуватиметься з солідарної пенсійної системи з поточних надходжень, в загальній сумі забезпечить розмір пенсій на рівні більш як 50 відсотків заробітної плати працівника, яку він одержував до виходу на пенсію. Кошти в розмірах, що обліковуватимуться на індивідуальному накопичувальному рахунку, будуть належати застрахованій особі і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку. Активи Накопичувального пенсійного фонду використовуватимуться для внутрішніх інвестицій в національну економіку, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню надходження коштів до Пенсійного фонду і виплати пенсій із поточних надходжень за солідарною системою. Учасниками накопичувальної системи будуть особи, яким на момент введення такої системи до призначення пенсії залишиться не менше двадцяти років.

Третій рівень - це система недержавного пенсійного страхування, що основується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень і яка забезпечує застрахованій особі після виходу на пенсію отримання, крім пенсії за загальнообов'язковим державним пенсійним страхування, додаткової пенсії шляхом добровільних пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів, які стануть основою цієї системи, в тому числі і ті, що створені за корпоративними та професійними ознаками.

Основною складовою системи державного пенсійного забезпечення є чинна, так звана солідарна, пенсійна система, яка діє на території України протягом століття. Вона розвивається, вдосконалюється і пристосовується до суспільного життя з огляду на економічне і політичне становище в державі. Ця система спирається на принцип «негайної виплати», коли страхові внески до Пенсійного фонду негайно виплачуються пенсіонерам, тобто відбувається солідарний (горизонтальний) перерозподіл доходів нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів. Іншими словами можна сказати, що відбувається солідарність поколінь, коли працююче нинішнє покоління утримує нинішніх пенсіонерів, які, у свою чергу, працювали і утримували пенсіонерів того часу.

На Міністерство праці України у сфері пенсійного забезпечення покладені такі функції, як:

- здійснення державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування та за додержанням вимог законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі, взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- організація роботи органів соціального захисту населення, пов'язаної з перевірками правильності призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України, взаємодія з центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями з питань застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення;

- організація та координація в межах своєї компетенції роботи з підготовки нормативно-правової бази з питань пенсійної реформи;

- виконання інших функцій, що випливають з покладених на нього завдань.

Так, відповідно до Типового положення про головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської д державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 (із змінами), управління у сфері пенсійного забезпечення здійснює такі функції:

- організовує роботу, пов'язану з пенсійним страхуванням громадян (після передачі функцій призначення та виплати пенсій Пенсійному фонду здійснює контроль за їх призначенням та виплатою); надає практичну, консультаційно-правову та організаційно-методичну допомогу; сприяє створенню єдиного автоматизованого банку даних персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, розвитку недержавних систем пенсійного забезпечення, впровадженню та розвитку багаторівневої пенсійної системи;

- разом з органами Пенсійного фонду сприяє забезпеченню відшкодування підприємствами витрат на виплату пенсій, призначених у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням працівників;

- організовує через засоби масової інформації роз'яснення нормативно-правових актів про працю, охорону праці, зайнятість, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальний захист та обслуговування населення.

- Згідно Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», а зокрема статті 72 «Джерела формування коштів Пенсійного фонду» визначено:

1) страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду;

2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;

4) благодійні внески юридичних і фізичних осіб;

5) добровільні внески;

6) інші надходження відповідно до законодавства Стаття 73 цього Закону «Використання коштів Пенсійного фонду» визначає напрями їх використання:

а) виплату пенсій;

б) надання соціальних послуг;

в) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

г) оплата послуг з виплати та доставки пенсій;

д) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Джерелами формування коштів Накопичувального фонду є:

1) страхові внески застрахованих осіб, що спрямовуються до Накопичувального фонду;

2) інвестиційний дохід, що утворюється внаслідок розміщення та інвестування коштів Накопичувального фонду в порядку, встановленому законом;

3) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, щ спрямовуються до Накопичувального фонду та використання коштів цього фонду.

2. Еволюція та історичні етапи розвитку системи пенсійного страхування

Об'єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги.

З-поміж перших країн світу, які запровадили солідарну пенсійну систему на зламі ХІХ-ХХ століть були Німеччина, Англія, Франція та Швейцарія, а згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі самі пенсійні системи у 20-х роках минулого століття заснували три латиноамериканські країни - Чилі, Аргентина та Уругвай. З початку зародження пенсійного страхування проводилося страхування не старості, а інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість найманих працівників, які доживали до 65 років, фактично ставали непрацездатними.

У Росії пенсійне забезпечення було започатковане з ухваленням у 1901 році Тимчасових правил про пенсії робітникам казенних гірничих заводів і рудників, які втратили працездатність та прийняттям у 1903 році Закону «Про виплату відшкодування робітникам, потерпілим внаслідок нещасних випадків». Але цей Закон, по суті не встановлював права працівників на матеріальне забезпечення у зв'язку з нещасними випадками на виробництві, а в основному передбачав особливості відповідальності роботодавців, яка базувалась на цивільно-правових засадах. За цим Законом роботодавець звільнявся від відповідальності за наявності умисної чи грубої необережності потерпілого. Але призначувана у зв'язку з трудовим каліцтвом компенсація називалася пенсією.

До 1917 року в Росії соціальне забезпечення людей похилого віку будувалось не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі втрати працездатності і настання інвалідності. Незважаючи на те, що чимало країн Європи вже на початку ХХ століття почали запроваджувати соціальне страхування за старістю, в Росії, а далі в СРСР, такий страховий випадок, як настання старості аж до 1929 року, не входив до сфери соціального страхування. Проте, для окремої категорії працівників пенсійне забезпечення за старістю почали запроваджувати дещо раніше. Так викладачі вищих навчальних закладів були охоплені пенсійним забезпеченням за старістю з 1924 року при досягненні віку 65 років, робітники текстильної промисловості й транспорту - 1929 року. Таким чином, пенсійне забезпечення, пов'язане зі старістю, на той час не мало всеохоплюючого характеру. Лише в 1932 році після проведеного обстеження робітників, які виходили на пенсію через інвалідність із втратою працездатності. воно було поширене на робітників усіх галузей народного господарства.

Наприкінці ХІХ століття у німецькій середньостатистичній сім'ї чоловік був на п'ять років старший за свою дружину. Це означає, що якби пенсійний вік був однаковим, то чоловіки входили б на пенсію на цілих п'ять років раніше, ніж їхні дружини.

У 1956 році був ухвалений Закон СРСР «Про державні пенсії», який закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників - з другого. Крім того, цей Закон відокремив пенсійне забезпечення від соціального страхування.

Із ухваленням 15 липня 1964 р. Закону СРСР «Паро пенсії і допомогу членам колгоспів» почала вирішуватись, нарешті проблема пенсійного забезпечення лише механізаторів, спеціалістів і голів колгоспів і лише з червня 1971 року його дію було поширено на всіх колгоспників і колишніх членів колгоспів, землі яких були передані радгоспам або іншим підприємствам. Пенсійний вік колгоспників спочатку був установлений вищим, аніж для робітників і службовців 65 років - для чоловіків і 60 років - для жінок. І лише у 1968 р. колгоспники одержали право на пенсію за віком з такого самого віку, як робітники і службовці.

У 1990 році, після ухвалення законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» і «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців», практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами і нормами. Зазвичай, ця система не була цілковито побудована на принципах страхування, фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від Держбюджету. Основним джерелом коштів для фінансування пенсій став Пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами й організаціями, а також страхових внесків громадян та інших надходжень. Окрім того, кожному працюючому за місцем роботи щорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків у розмірі одного відсотка нарахованого заробітку. Це була своєрідна перехідна форма до запровадження персоніфікованого обліку страхового стажу і сплачених внесків до Пенсійного фонду, і вона була розрахована на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи.

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних. 5 листопада 1991 року Верховна Рада України схвалила Закон «Про пенсійне забезпечення». Але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного закону СРСР 1990 року. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком Закону є і те, що він не враховує демографічного чинника, тобто процесу старіння населення.

Перші недержавні фонди в Україні почали створюватись в 1994 р., а наприкінці 1999 року в Україні було зареєстровано понад сто недержавних пенсійних фондів, із яких фактично функціонували не більше півтора десятка і діяльність їх здійснювалась всупереч пенсійному законодавству і їх основною метою було викачування коштів у населення. Так, за даними чисельних перевірок, один лише такий недержавний пенсійний фонд «Оберіг» за підтримки рекламних компаній і засобів масової інформації з початку своєї діяльності залучив внески 194 тисячі громадян України, які добровільно втратили мільйони доларів США.

У червні 1999 р. в Україні винайшли оригінальну програму довгострокового інвестування індивідуальних пенсійних коштів. Метою цього експерименту є «стимулювання розвитку житлового будівництва із залученням коштів громадян і суб'єктів підприємницької діяльності на довгострокові житлові ощадні вклади з наступним їх спрямуванням на довгострокове кредитування будівництва житла для населення під заставу цього житла та розширення можливостей соціального забезпечення громадян України за рахунок доходів за довгостроковими житловими ощадними вкладами».

3. Розвиток системи недержавного пенсійного страхування

Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

1) пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

2) страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та законодавства про страхування;

3) банківськими установами відповідно до Закону «Про недержавне пенсійне страхування» та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законодавством.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється за такими принципами:

1) законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

2) заінтересованості фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні;

3) добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, об'єднаннями фізичних осіб та об'єднаннями юридичних осіб;

4) добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати;

5) добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

6) економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

7) неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;

8) рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі.

Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є фізичні і юридичні особи як учасники відносин, що регулюються Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», а суб'єктами:

- недержавні пенсійні фонди - юридичні особи, створені відповідно до Закону, які мають статус неприбуткової організації, функціонують та провадить діяльність винятково з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснюють пенсійні виплати учасникам фонду;

- страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті - це Страховик, який отримав ліцензію на страхування життя;

- банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

- учасники та вкладники пенсійних фондів - це особи, на користь яких сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і які мають або набудуть право на одержання пенсійних виплат з такого фонду, є учасниками пенсійного фонду. Учасниками пенсійного фонду можуть бути громадяни України, іноземні та особи без громадянства. Участь фізичних осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною.

Особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту, є вкладником пенсійного фонду. У будь-якому пенсійному фонді його учасники можуть бути одночасно і вкладниками такого фонду. Учасники відкритого пенсійного фонду мають право залишатися його учасниками у разі припинення здійснення пенсійних внесків на їх користь;

- вкладники пенсійних депозитних рахунків - особи, які сплачують пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів на пенсійний депозитний рахунок до банківської установи за договором про відкриття пенсійного депозитного рахунку;

- фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

- засновники пенсійних фондів;

- роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів - це роботодавці, які визнають статут уже створеного корпоративного пенсійного фонду, виявили бажання перераховувати грошові кошти на користь своїх працівників до такого фонду на підставі договору;

- саморегулівні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення - це неприбуткові організації, що створюються з метою встановлення професійних стандартів діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів;

- органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Агентські послуги надаються фізичними особами на підставі договору доручення про надання таких послуг, який укладається з адміністратором недержавного пенсійного фонду.

Збори засновників пенсійного фонду проводяться не рідше одного разу на рік. До компетенції зборів засновників належать:

а) погодження змін до статуту пенсійного фонду в частині, що стосується пенсійних схем;

б) затвердження підсумків роботи пенсійного фонду;

в) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності членів ради пенсійного фонду;

г) заслуховування звіту ради пенсійного фонду та винесення рішень про переобрання членів ради пенсійного фонду;

д) вирішення інших питань, віднесених до компетенції зборів засновників статутом пенсійного фонду.

Від імені пенсійного фонду і в інтересах його учасників діє адміністратор, який надає послуги фонду на підставі договору про адміністрування, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі. Адміністратором може бути:

а) юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів;

б) юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду;

в) компанія з управління активами.

Адміністратор зобов'язаний:

1) вести персоніфікований облік учасників пенсійного фонду;

2) укладати пенсійні контракти від імені недержавного пенсійного фонду;

3) забезпечувати здійснення виплат учасникам пенсійних фондів у випадках передбачених Законом;

4) надавати фонду агентські та рекламні послуги, пов'язані з його діяльністю;

5) складати звітність у сфері недержавного пенсійного забезпечення, вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність пенсійного фонду відповідним органам виконавчої влади та раді пенсійного фонду. [3, стаття 21]

Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися такими особами:

- компанією з управління активами, яка є юридичною особою, утворюється та діє відповідно до норм законодавства;

- банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду;

- професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.

Недержавний пенсійний фонд може обслуговуватись тільки в одного зберігача. Основними обов'язками його є:

- відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду;

- приймання, передача, обмін та забезпечення зберігання цінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах;

- виконання відповідно до цього Закону розпоряджень адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів;

- виконання розпоряджень особи, яка здійснює управління активами пенсійного фонду.

Висновок

Згідно статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного забезпечення, яка охоплює всіх непрацездатних осіб похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати, яким провадяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсії, компенсаційних виплат, додаткових пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Враховуючи те, що система пенсійного страхування є складовою загальної фінансової системи країни, вона функціонує на основі єдиних макроекономічних показників розвитку України, зокрема таких як демографічна ситуація. Стан використання трудового потенціалу, досягнутий рівень розвитку економіки і соціальної сфери та інших чинників, а також очікуваних тенденцій зміни цих чинників у перспективі.

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні було зумовлене низкою проблем макроекономічних і демографічних. Одна з них полягала у тому, що значно зростала кількість пенсіонерів, а інша в низькій зайнятості населення та поширення практики надання пільг із сплати пенсійних внесків, що суттєво послаблювало фінансову базу пенсійної системи. З урахуванням усіх цих чинників в Україні було проведено реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Одночасно з набуттям чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» були ухвалені відповідні рішення уряду, спрямовані на підвищення рівня пенсійного забезпечення пенсіонерів, пенсія яких за новим пенсійним законодавством не збільшилась. Так, цим пенсіонерам з 1 січня 2004 року було підвищено пенсії на 12% відповідно постанови КМУ «Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян».

Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання норм Конституції України.

Починаючи з 2005 року згідно зазначеного закону проводитиметься щорічне підвищення пенсій не менше ніж на 20 відсотків зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх індексація. Крім того, законом передбачено запровадження з часом другого накопичувального рівня реформованої пенсійної системи.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1058-IV.

2. М.Д.Бойко «Право пенсійного забезпечення в Україні» Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, випр. і доп. - Київ: Атака, 2008.

3. Закон України «Про недержавне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1057-IV.

4. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України»: Текст відповідає офіц. - Київ: Школа, 2005.

5. Положення про Пенсійний фонд України, затверджене Указом Президента України від 1 березня 2001 р.

6. Зайчук Б.О., Зарудний О.Б., Березіна С.Б., Александров В.Т., Недбаєва С.М. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Навчальний курс. - Київ: НВП «АВТ», 2004 р. (Інтегрований навчально-атестаційний комплекс).

7. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. №1788-ХІІ, затверджено Постановою ВРУ від 6 грудня 1991р. №1931-ХІІ.

8. Положення про медико-соціальні експертні комісії, затверджене постановою КМУ від 22 лютого 1992 р. №83.

9. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. (із змінами)

10. Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 01 червня 2000 р. (із змінами).

Размещено на аllbest.ru