Валютна криза як складова економічної кризи на українському ґрунті характеризується:

– економічно необґрунтованим (або недостатньо обґрунтованим) знеціненням або подорожчанням національної валюти;

– різким коливання валютних курсів;

– заміною грошової одиниці або її вартісної основи;

– значним обсягом спекулятивних операцій валютою, швидких і значних за масштабами припливів і відпливів валютних резервів;

– різкою незбалансованістю міжнародних розрахунків;

– погіршення міжнародної валютної ліквідності тощо.

Зміна курсу гривні до долара завдала шкоди банківській системі та створла труднощі для процесу кредитування виробництва. Під загрозою опинилося виконання бюджету поточного року в зв'язку з прогнозованим падінням доходу підприємств (рис. 3.1). Виникла імовірність суттєвого скорочення виробництва та зростання безробіття [2,с.109].

Рис. 3.1. Вплив бюджетної кризи на розгортання кризових проявів [2,с.109]

Актуальність валютної проблематики для України сьогодні, в період розгортання світової фінансової кризи, є вкрай високою, зважаючи на специфічні потреби та особливості розвитку країни [2,с.109-110] :

– у разі економічних ускладнень неминучими будуть спроби пояснити внутрішні провали наслідками зовнішньої (світової) кризи з виправданнями стосовно "неможливості" вберегтися;

– ускладнення зазвичай розглядаються як привід для посилення "ручного" управління, нібито для запобігання негативним процесам, що, однак, за некваліфікованого втручання може лише посилити кризові вияви;

– зволікання з реформами, що досі триває (вони постійно "не на часі"), розширення популістських грошових виплат для "захисту" населення в перманентних виборчих протистояннях;

– збереження міцної прив'язки до іноземної валюти (вичерпання ідеології валютного кошика), що ускладнює "м'яку посадку" для національної валюти у випадку валютних ускладнень;

– збереження для банківської системи практики кредитування так званим афільованим особам і компаніям, які формально оцінюються як надійні; відсутність повної достовірної інформації про боргові зобов'язання всіх економічних агентів;

– високий рівень доларизації економіки та банківських пасивів, що робить обслуговування іноземних кредитів високо залежним від валютних коливань (так, у випадку девальвації гривні суттєво може здорожчати обслуговування зовнішніх боргів);

– у корпоративному секторі - продовження практики "спеціальних" контрактів, що суттєвим чином ускладнює визначення фінансового стану підприємств, а з тим і їх фінансових ризиків (утім, зазвичай, справжній стан підприємств є кращим, ніж фінансова звітність, що робиться для мінімізації податків).

Поточне знецінення гривні зумовлено низкою структурних та зовнішньоторговельних дисбалансів, які пов'язані насамперед з [2,с.111]:

– недостатньою конкурентоспроможністю вітчизняних товаровиробників як на зовнішньому, так і внутрішньому ринках збуту;

– недостатньо ефективним використанням зовнішніх запозичень, які за активним стимулюванням споживчого попиту спрямовувалися на інвестиційні цілі за остаточним принципом;

– надмірною енергоємністю вітчизняного виробництва та відсутністю цілеспрямованої урядової політики щодо її зниження;

– бюджетними диспропорціями, що провокувалися надвисокими соціальними зобов'язаннями держави та повільними інвестиціями в основний виробничий капітал;

– формуванням на цій основі стійких товарних дефіцитів та одночасного прискоренням інфляції тощо;

– постійні дискусії в засобах масової інформації посадових осіб, політичних діячів та некомпетентних експертів.

Особливу роль відіграла стійка інвестиційна байдужість великого вітчизняного бізнесу та урядів, які не спромоглися використати для технологічного оновлення виробництва й зниження його собівартості, а ні сприятливої цінової кон'юнктури, що спостерігалася на міжнародних товарних ринках протягом останніх років, а ні переваг цільових експериментів в експортних галузях національної економіки.

Щодо бізнесу, то українські металургійні підприємства не скористалися у 2004 - 2008 роках підвищенням більше ніж у 2,5 раза світових цін на сталь для модернізації своїх технологій та отримання завдяки цьому нових конкурентних можливостей. Саме через це собівартість їх продукції виявилася занадто високою після цьогорічного поглиблення світової кризи та відповідного падіння глобального попиту на металургійну продукцію й цін на неї. На цьому тлі девальваційний тиск на гривню та її номінальне знецінення природно збігся з початком масштабного зменшення вітчизняних експортних надходжень восени 2008 року (додаток А) [2,с.112].

Під впливом світової фінансової кризи основні негативні процеси в Україні розгорнулися насамперед у валютно-фінансовій сфері. Курсові тенденції упродовж 2008-2009 рр. були вкрай неоднозначними. Якщо у травні 2008 р. виникли передумови для ревальвації гривні, то на початку осені - для її девальвації. В цих умовах можливості Національного банку України проводити виважену валютно-курсову політику були суттєво обмежені.

Головним прорахунком Національного банку України стало те, що навесні 2008 р. відхід від режиму фіксованого курсу не супроводжувався запровадженням чіткої доктрини валютно-курсового регулювання. Це сприяло високій невизначеності на валютному ринку України, посиленій різкими змінами ситуації на світових валютних ринках. Так, стрімке зростання долара США в середині липня 2008 р. відповідним чином позначилося на факторах, що мають велике значення для курсу української валюти, а саме [8,с.50]:

– зменшився приплив капіталу до банківського сектору в зв'язку зі світовою фінансовою кризою, нестачею ліквідності і перетіканням ресурсів у доларові активи;

– різко зріс попит на долари на міжбанківському і готівковому валютному ринках (зокрема, внаслідок дій Нафтогазу, що готується до дворазового підвищення цін на паливо з 2009 р., зростання потреби вітчизняних банків у доларових ресурсах в умовах відносного надлишку гривневої ліквідності - залишки на коррахунках на 1.10.08 р. досягли 24,2 млрд грн., та «втечі» населення від національної валюти);

– в очікуванні девальвації гривні активізувався відплив капіталу з країни, зацікавленого в отриманні курсового прибутку - з березня по жовтень 2008 р. нерезиденти продали ОВДП на суму 1,3 млрд грн. У підсумку від'ємне сальдо за операціями купівлі продажу нерезидентами внутрішніх облігацій банків склало 413 млн. дол. США, за операціями з цінними паперами Уряду - 226 млн. дол. США;

– зменшилася експортна виручка внаслідок падіння світових цін на метал у серпні 2008 р. на 15-20 %;

– продовжилося зростання обсягів імпорту.

Підґрунтям валютно-фінансової дестабілізації в Україні є системні суперечності [8,с.52]:

– надмірна частка споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак - стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації. За 2003 - 2007 рр. номінальні доходи населення зросли в 4,2 разу, реальні - в 2,1 разу, а реальний ВВП - лише в 1,4 разу [8,с.52];

– інституційна нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, що обумовило надмірну вартість фінансових ресурсів всередині країни та, за стрімкого зростання попиту на кредитні ресурси, обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень. Важелі Національного банку України, спрямовані на регулювання грошової пропозиції, виявилися недієздатними в умовах відкритості фінансових ринків, а антиінфляційні заходи монетарного характеру лише посилили потребу в зовнішніх запозиченнях. При цьому використання споживчих кредитів зосередилося насамперед на придбанні товарів імпортного асортименту та в іпотечному сегменті ринку;

– несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів: за 2005-2007 рр. інвестиції в промисловість зросли в 1,5 разу, в той час як в операції з нерухомістю - в 1,9 разу, фінансову діяльність - 2,4 разу, роздрібну торгівлю - утричі. У 2007 р. при прискоренні інвестиційних процесів інвестиції в промисловість збільшилися на 27 %, в той час як в роздрібну торгівлю - на 48 %, фінансову діяльність - 60 %. Випереджаючі темпи інвестування в сектори, які здійснюють перерозподіл сукупного продукту, над інвестиціями у виробництво останнього посилювали ризики нестабільності фінансової системи та інфляційний потенціал, який формується внаслідок перевищення сукупного попиту над пропозицією;

– висока експортна спеціалізація України на невеликій кількості товарних груп, насамперед - сировинного характеру при значній частці товарів з високим рівнем доданої вартості в імпорті. Це обумовило хронічне нарощування дефіциту зовнішньої торгівлі та високу залежність економіки України від кон'юнктури світових ринків, курсових коливань тощо.

Під впливом світової валютної кризи зазначені суперечності розгорнулися у вагомі проблеми [8,с.53-54]:

– зростання вартості та утруднення отримання зовнішніх запозичень за гострої потреби у рефінансуванні запозичень попередніх періодів. Причому, хоча час настання такої потреби був відомий заздалегідь, в Україні зберігалася дія регуляторних інструментів, спрямованих на обмеження зовнішніх запозичень (втім, і їх було впроваджено із значним запізненням, лише в середині поточного року);

– витік капіталу з країни, пов'язаний з падінням фондових індексів в Україні та світі, що підвищило попит на іноземну валюту та викликало девальваційні тенденції. Очікування девальвації додатково прискорили вихід спекулятивних капіталів, які увійшли на ринок в розрахунку на отримання курсового прибутку в умовах номінального й реального зміцнення гривні;

– зниження попиту на провідних експортних ринках України (насамперед - металургійної продукції), що співпало з погіршенням умов торгівлі для українських експортерів через ревальвацію гривні та подорожчання складових собівартості їхньої продукції;

– наростання негативних очікувань суб'єктів ринку під впливом демонстраційного ефекту низки банкрутств потужних фінансових компаній провідних країн світу, біржової паніки, які посилилися ігноруванням потреб у здійсненні антикризової політики в межах України.

З цих причин забезпечення поточної стабільності валютно-фінансової системи повинно мати комплексний характер і залежить від ефективного вирішення двох суперечливих завдань - забезпечення на належному рівні банківської ліквідності та підтримання курсу гривні. Валютні інтервенції з метою запобігання девальвації ведуть до зменшення банківської ліквідності (кошти на коррахунках зменшилися за жовтень 2008 р. на 9,3 млрд. грн., або на 61 %), в той час як рефінансування банків веде до посилення попиту на іноземну валюту на валютному ринку. Одночасне проведення масштабних валютних інтервенцій і операцій з рефінансування може лише виснажити міжнародні резерви НБУ та надмірно збільшити грошову пропозицію. Відтак доцільно визначитися, яка з альтернатив містить у собі більший ризик для національної економіки. З нашої точки зору, ліквідність банків є важливішою, оскільки вона лежить в основі стабільності національної фінансової системи. Тоді як намагання втримати курс на попередніх значеннях може суперечити макроекономічному тренду розвитку економіки - у 2008 р. фундаментальні фактори, що визначають курсову динаміку, істотно погіршилися.

Між тим, варто враховувати, що різке падіння курсу гривні може стати «спусковим гачком» для розгортання фінансової кризи в Україні - прискориться і без того висока інфляція, впаде платоспроможність населення, погіршиться якість активів в банківській системі, де понад половину кредитів надано у іноземній валюті, посилиться боргове навантаження на вітчизняні фінансові і нефінансові корпорації, які мають значні борги в іноземній валюті, загальмується економічний розвиток в галузях, що не пов'язані з експортом. В цих умовах НБУ має чітко і послідовно стабілізувати ситуацію у валютній сфері, надаючи позитивні сигнали ринку і не дозволяючи розвиватися панічним настроям, проте ризики девальвації слід намагатись долати переважно за допомогою інших, не пов'язаних з інтервенціями засобів - зокрема, шляхом підвищення жорсткості регулювання валютного ринку, концентрації зусиль на поліпшення стану платіжного балансу, рефінансування валютних боргів вітчизняних фінансових і нефінансових корпорацій. Важливим завданням стає розробка середньострокової стратегії валютної політики із чітким визначенням курсових орієнтирів, окресленням комплексу методів та інструментів забезпечення валютної стабільності, а також превентивних заходів для недопущення курсових стрибків у майбутньому.

Вкрай важливими в цьому контексті є стримування темпів інфляції, що дозволить втримати реальний курс гривні від надмірно швидкого підвищення (за 10 міс. 2008 р. він зріс на 14,6 %) Тим часом, антиінфляційні заходи монетарної політики, а також дії НБУ щодо обмеження обсягів банківського кредитування досить ефективні у короткостроковому вимірі, проте суперечать середньо- і довгостроковим цілям фінансової стабілізації, яка має спиратися на стимулювання ділової та інвестиційної активності. Отже, тривалість їхньої дії має бути якнайменшою, й вони мають бути якнайшвидше замінені на антиінфляційні заходи структурного характеру. Розбудова механізмів рефінансування комерційних банків з боку НБУ (в тому числі - запровадження цільових інструментів рефінансування) має належним чином компенсувати втрати гривневої ліквідності при проведенні валютних інтервенцій.

Слід також підкреслити важливість коректної інформаційної політики, яка має знижувати рівень інфляційних і курсових очікувань, підвищувати довіру до банківської системи та дій НБУ. Закладення урядом до проекту Держбюджету нереальних інфляційних та курсових орієнтирів, невизначеність валютної політики НБУ відіграє несприятливу роль щодо інфляційних й курсових очікувань, підриває довіру до дій монетарної влади, що робить спекулятивні тенденції неконтрольованими. Для вирішення цієї проблеми доцільно підвищувати рівень поінформованості населення щодо перспектив інфляційних процесів та орієнтирів курсової динаміки, оперативно висвітлювати ситуацію в банківській сфері і обґрунтовувати причини застосування комплексу заходів для її врівноваження.

Досягнення вищезазначених цілей потребує реалізації наступних заходів [8,с.58]:

– перехід до нового сценарію регулювання Національним банком України валютного курсу, ключовими ознаками якого має стати концентрація зусиль на створенні належних інституційно-організаційних умов для розвитку ринкових засад курсоутворення; раціональнішого використання валютних коштів, посилення мотивації суб'єктів валютних відносин до підтримання збалансованих валютних позицій і страхування валютних ризиків;

– вдосконалення політики валютних інтервенцій у напрямі підвищення її узгодженості з процентною політикою;

– прискорений розвиток строкового сегменту валютного ринку та системи інструментів страхування валютних ризиків;

– активніше використання гнучкого валютного курсу за призначенням - як компенсатора негативних зовнішніх шоків та засобу підтримки конкурентоспроможності товаровиробників;

– перехід у валютному регулюванні до фактичної «прив'язки» курсу гривні до «кошика валют» - до складу кошика могли б увійти, зокрема, долар США, євро, фунт Великої Британії, швейцарський франк, юань КНР, тощо.

З огляду на результати проведеного аналізу, можна запропонувати два типи заходів, що сприятимуть виходу валютного сектору із кризового стану. Короткострокові заходи:

1. Створення Національним банком рівних умов забезпечення симетричності інформації. В наш час очікування (інфляційні, валютні) відіграють вагому роль в економічних відносинах. Інформаційна функція НБУ має вказувати суб'єктам економічних відносин вектор подальшого розвитку подій.

2. Узгодження з боку НБУ та міжнародних фінансових компаній, зокрема НАК «Нафтогаз України», графіку купівлі-продажу іноземної валюти, оскільки об'єм разової закупівлі доларів США такими організаціями складає значну величину від обсягу операцій на валютному ринку.

3. Створення можливостей для населення, малого та середнього бізнесу погашати кредити в іноземній валюті з використанням гривні. Цей фактор дозволить знизити рівень технічного попиту на валюту.

4. Використання золотовалютних резервів НБУ у період найбільшого дисбалансу між попитом та пропозицією на валютному ринку. Центральний банк має достатньо великий запас валюти, враховуючи обсяг торгів на міжбанку. Його своєчасне використання дозволить підтримувати рівень пропозиції валюти на сталому рівні. НБУ часто «пересиджує» з валютною інтервенцію, що підштовхує курс UAH/USD вгору.

Довгострокові заходи:

1. Впровадження виробництва імпортозаміщуючих товарів, розвиток національного виробництва для зменшення залежності країни від експорту на зовнішні ринки.

2. Постійна й узгоджена програма співпраці між Національним банком та урядом. Чітка стратегія співпраці дозволить стабілізувати не тільки валютний ринок, але й зменшити рівень інфляції у країні.

3. Стабільна політична ситуація.

4. Виконання цих основних цілей дозволить стабілізувати валютний ринок та створить передумови для виходу держави з валютної кризи.

Слід наголосити, що антикризові заходи монетарної політики будуть успішними лише за підтримки їх виваженою фіскальною політикою. Цьому сприятимуть, зокрема, коректна політика управління бюджетними коштами на єдиному Казначейському рахунку НБУ, узгодження заходів Мінфіну щодо розміщення тимчасово вільних коштів серед комерційних банків з діями НБУ та розробка механізмів використання їх для стабілізаційних цілей. Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому вони мають бути замінені на розгалужену мережу інструментів та регуляторних заходів, які спроможні модернізувати фінансову систему України в напрямку підвищення її антикризової стійкості. У світлі цього завдання недопущення надмірних курсових флуктуацій та підтримання стійкості банківської системи визначають необхідність:

– посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;

– розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;

– зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужорсточення контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»;

– зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;

– активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов'язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;

– надання субординованих кредитів для підтримки вітчизняних банків;

– посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

– посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема - страхової мережі;

– розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.

Висновки