Договір страхування

Договір страхування

ЗМІСТ

I. Теоретична частина

1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ СТРАХУВАННЯ

2. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ

3. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ СТРАХОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

II. ПРАКТИЧНа частина

ЗАДАЧА №1

ЗАДАЧА №2

ЗАДАЧА №3

ЗАДАЧА №4

ЗАДАЧА №5

ЗАДАЧА №6

ЗАДАЧА №7

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

I. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ СТРАХУВАННЯ

Термін "страхування", на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його - слова "securus" і "sine сига", які означають "безтурботний". Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна "страхування" пов'язують зі словом "страх".

У фаховій літературі етимології слова "страхування" також приділено значну увагу. Проте єдиної думки з цього питання не існує.

Аналіз опублікованих визначень поняття "страхування" показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі "Про страхування": "Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів".

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Водночас ретельне вивчення поняття страхування і зіставлення різних його тлумачень, які містяться в наукових працях, показують, що офіційне визначення терміна дещо перевантажене правовими аспектами.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає надійності і превентивного спрямування захисту.

З урахуванням щойно сказаного можна дати таке визначення поняття "страхування":

Страхування - це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Радянські економісти, визначаючи функції страхування, не торкалися його сутності, вважаючи, що функції страхування "...є зовнішніми формами, які дають змогу виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність передусім через розподільну функцію. Ця функція набуває конкретного, специфічного виявлення у функціях, притаманних страхуванню, - ризикованій, попереджувальній і заощаджувальній" [1].

За умов, коли радянській державі належало понад 9/10 усіх виробничих фондів і фінансових ресурсів, страхування було монополізоване і дуже обмежене щодо можливостей розвитку. Воно, як правило, не поширювалося на об'єкти державної власності. Включення страхування до фінансів мало значною мірою суто фіскальну мету. Були часи, коли умови страхування не передбачали створення перехідних резервів. Значні суми штучно створеного перевищення надходжень над витратами зараховувались до бюджету.

Інша ситуація спостерігається в ринковій економіці, коли страхування відбувається на комерційних засадах. (Це не стосується обов'язкового соціального страхування, де страхові операції не передбачають отримання прибутку.) Воно стає важливим напрямком підприємницької діяльності й розглядається як окрема галузь (індустрія). Природно, що кожна страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансове господарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частині страхування належить до сфери фінансів підприємств і галузей.

Отже, страхування не вміщується в рамки традиційного вузького розуміння фінансів як економічних відносин, що виникають у процесі формування, розподілу та використання доходів і грошових фондів. До речі, в англійському словнику страхових термінів страхування визначається "як система передання ризику і його комбінування". Тобто у країні, де виникла більшість класичних видів страхування, зміст останнього пов'язують, насамперед, із переданням ризику від страхувальника до страховика. Створення і використання грошових фондів підпорядковується головній меті - забезпеченню можливості страховикові здійснювати свою діяльність.

2. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ

У юридичній літературі зазначається, що такий договір виконує дві функції. По-перше, цей договір - юридичний факт, з яким норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення зобов'язань. Відповідне зобов'язання, оскільки воно виникає на основі договору, називається договірним, а даний договір є юридичним фактом, на підставі якого виникло договірне зобов'язальне правовідношення. По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок між його учасниками [4]. У такій якості він покликаний виконувати конкретні функції, властиві йому як самостійному договору. Самостійність договору страхування є тим показником, який дозволяє відмежовувати його від інших, зовнішньо схожих з ним договорів (договору поруки, доручення, зберігання, позики, перевезення). Таке відмежування особливо важливе для правильного розуміння суті страхування взагалі, і, крім того, воно дає можливість усувати виникнення практичних казусів [5].

Поняття договору страхування міститься в ст. 16 Закону України від 4 жовтня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» №2745-ІП (далі - Закон «Про страхування») [6], згідно з яким договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тотожне визначення договору страхування дає і ст. 979 нового Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши дане визначення, можна зробити певні висновки. По-перше, договір страхування є оплатним договором, оскільки діям страхувальника відповідає обов'язок страховика вчинити зустрічну дію. По-друге, даний договір є двостороннім, оскільки у кожної із його сторін виникають права та обов'язки. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язку страховика кореспондує відповідне право страхувальника і навпаки. По-третє, договір страхування є реальним, оскільки він набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором (ст. 18 Закону «Про страхування»; ст. 983 ЦК України). Диспозитивність даної норми дає можливість сторонам визначити інший момент набрання чинності договором страхування.

Відповідно до ст. 3 Закону «Про страхування» страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих) та призначати громадян або юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування (вигодонабувачів), а також змінювати їх до настання страхового випадку. У таких випадках є підстави стверджувати, що договір страхування є договором на користь третьої особи. Загальне поняття договору на користь третьої особи міститься в ст. 636 ЦК України. Прикладом договору страхування на користь третьої особи може бути договір змішаного страхування життя, за яким страхова сума у разі смерті громадянина (застрахованої особи) виплачується зазначеній у договорі третій особі - вигодонабувачеві.

У теорії страхового права, починаючи ще з дореволюційних часів, існують дві протилежні позиції стосовно того, чи можна договір страхування відносити до умовних угод, оскільки відповідальність страховика обумовлюється невизначеністю настання чи ненастання страхового ризику. Проте, на мою думку, правильною є позиція тих науковців, які стверджують, що даний договір не може вважатися умовною угодою [7]. Адже умова може бути в будь-якій цивільно-правовій угоді й виступати при цьому додатковим приєднаним сторонами до основної угоди застереженням. Дана угода може існувати і без такої умови. Зобов'язання зі страхування, навпаки, неможливе без страхового ризику, який є необхідною умовою. Умова про страховий ризик не встановлюється сторонами зобов'язання, а визначається імперативними нормами закону, внаслідок чого страховий ризик набуває значення обов'язкового елемента будь-якого зобов'язання зі страхування.

Договір страхування відноситься до алеаторних (ризикових) договорів. Згідно з теорією цивільного права специфіка алеаторних угод полягає в тому, що залежно від настання чи ненастання встановленої обставини виграє одна сторона, а програє інша [8]. Елемент ризику, який бере на себе кожна зі сторін у ризиковому договорі, полягає у вірогідності того, що чи один, чи другий контрагент фактично отримає зустрічне задоволення меншого обсягу, ніж ним самим надано. Так, страховик не знає, чи буде він платити за договором чи ні, не знає також ні суми, ні часу платежу. В такому стані він перебуває як при страхуванні майна до тих пір,"поки не настала передбачена договором подія (повінь, пожар), так і при особистому страхуванні до моменту смерті застрахованої особи чи досягнення нею певного віку. Тому, якщо подія, передбачена договором, уже настала чи стала неможливою ще до укладення договору, страховик відповідальності не несе (будинок згорів, застрахована особа померла до укладення договору страхування). Ризик несе і страхувальник, який, сплачуючи страховий платіж, невпевнений чи отримає він або вигодонабувач страхову виплату.

Зміст договору страхування.

Договір страхування укладається в письмовій формі. відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити:

- назву документа;

- назву та адресу страховика;

- прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу;

- зазначення об'єкта страхування;

- розмір страхової суми;

- перелік страхових випадків;

- визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати;

- строк дії договору;

- порядок зміни і припинення дії договору;

- права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- інші умови за згодою сторін;

- підписи сторін.

Факт укладення його може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою страхування. Страховий поліс може бути іменним та на пред'явника. В юридичній літературі дані документи визнаються специфічною, «страховою» формою договору [9]. Науковці висловлювали різні точки зору стосовно правового значення цих документів. В одних випадках їх розглядали в якості основних доказів правовідносин, які виникли між сторонами договору страхування [10]. В інших - в якості самого договору, який виник з моменту його викладення на папері. На мою думку, найбільш правильною точкою зору є та, згідно з якою правове значення страхового поліса (свідоцтва) полягає в тому, що даний документ поєднує в собі значення документа, який відповідно до вимог законодавства надає договору письмової форми, висловлює згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору [11]. Поряд з цим варто додати, що все ж таки страховий поліс є основним доказом факту укладення договору страхування. Варто зауважити, що законодавство не розкриває зміст поняття страхового поліса (свідоцтва, сертифіката). У відповідних наукових дослідженнях пропонується визначити страховий поліс (свідоцтво) як письмовий документ, що видається страховиком у відповідь на усну чи письмову заяву страхувальника, містить всі істотні умови договору страхування, регулює відносини між страховиком і страхувальником та з достовірністю свідчить про наявність договірних зв'язків між ними [12].

Для отримання страхової виплати страхувальник повинен пред'явити страховикові страховий поліс, проте дана обставина не перетворює його у цінний папір, оскільки страховий поліс не дає його власнику права вимагати виконання того, що в ньому зазначено, а цінний папір, навпаки, дає право вимагати виконання тільки того, що в ньому буквально зазначено. Страховий поліс є виключною приналежністю страхової вимоги: папір слідує за вимогою, а не вимога за папером, як це має місце в цінних паперах. Не є страховий поліс цінним папером і в тих випадках, коли він складений на пред'явника. Таким чином, про страховий поліс можна говорити як про документ, який посвідчує особистість страхувальника (вигодонабувача, застрахованої особи) перед страховиком для отримання страхових виплат.

Нині на практиці поширюється «продаж страхових полісів», у яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку страховиком, так звані, стандартні форми договору (страхового полісу) з окремих видів страхування. Придбавши такий поліс, страхувальник «погоджується» (в противному випадку страхувальник змушений відмовитися від вступу в договір) із запропонованими умовами. Таким чином, договір страхування є різновидністю договору приєднання. Загальне визначення договору приєднання міститься в ст. 634 ЦК України. Відповідно до вказаної статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Проте в юридичній літературі інколи з цього приводу висловлюється протилежна думка [13].

Законодавства зарубіжних країн також визнають договір страхування різновидом договору приєднання, але захищають споживачів від тих умов страхового договору, які невигідні покупцю. Так, Директива №93/13 права Європейського Союзу, законодавство якого є взірцем для тих країн, які прагнуть стати його членами, встановлює, що «несправедливі» умови договору, укладеного між постачальником послуг і споживачем, не можуть бути примусово виконані стосовно споживача (наприклад, через суд), при умові, що такі «несправедливі „умови” не були належним чином погоджені сторонами в ході індивідуальних переговорів. Умови договору не визнаються погодженими належним чином, якщо покупець страхового товару отримав вже сформований текст договору і не мав можливості змінити його зміст [14]. Віднесення договору-страхування до договору приєднання дає підстави визнавати даний договір публічним (ст. 633 ЦК України).

Зміст договору як спільного вольового юридичного акта сторін становлять умови, на яких укладена їх відповідна угода. Законодавством визначені умови, які повинні міститися в договорі страхування (ст. 16 Закону «Про страхування»), а також передбачається, що договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування - це локальний нормативний акт страховика, який містить умови конкретного виду страхування і підлягає реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Закон «Про страхування» встановлює окремі вимоги до правил страхування (ст. 17).

3. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ СТРАХОВОГО

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Страхове зобов'язання - це правовідносини, згідно з якими одна сторона (страхувальник) зобов'язується сплатити встановлений законом або договором страховий внесок (страхову премію), а інша сторона (страховик) зобов'язується в разі настання передбачуваної договором страхування події (страхового випадку) при майновому страхуванні і страхуванні відповідальності відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір страхування, завдані збитки в межах обумовленої - страхової суми, а в разі особистого страхування - виплатити відповідну грошову (страхову) суму.

Зобов'язання являють собою найпоширеніший вид цивільних правовідносин. З урахуванням економічних і юридичних ознак усі зобов'язання поділяються на певні групи (зобов'язання з передання майна у власність та користування, з виконання робіт, надання послуг і т. ін.).

Згідно з чинним законодавством України страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування в передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, що їх у разі настання страхового випадку взяв на себе страхувальник, аби запобігти збиткам або зменшити їх, якщо це передбачено умовами договору;

5) у разі збільшення вартості майна за заявою страхувальника, котрий вжив заходів, спрямованих на зменшення страхового ризику, переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.

Обов'язки страхувальника полягають ось у чому:

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінювання страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів, щоб запобігти збиткам, завданим внаслідок настання страхового випадку та зменшити їх;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.

Основним правом страхувальника є право на одержання обумовлених договором грошових сум.

Так, за договором страхування майна або пов'язаного з ним майнового інтересу (договір майнового страхування) страховик зобов'язується у разі настання зазначеної в договорі події (страхового випадку) відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, завдані збитки повністю або частково (виплатити страхове відшкодування), у межах обумовленої договором суми (страхової суми).

На випадок, коли майно застраховане не на повну вартість, відшкодуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором страхування.

Якщо страхова сума, заявлена в угоді, перевищує дійсну вартість застрахованого майна, договір є недійсним у тій частині страхової суми, яка перевищує вартість майна.

За договором особистого страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку заплатити страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, обумовлену за договором страхову суму, незалежно від суми, яка за соціальним страхуванням чи соціальним забезпеченням належить йому для покриття шкоди.

При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладення договору (страхової вартості). Сторони не можуть змінювати страхову вартість майна, визначену в договорі страхування, за винятком випадків, коли страховик доведе, що він введений в оману страхувальником.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, завданого застрахованому майну страхувальника або третьої особи в разі страхового випадку. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Страхове забезпечення виплачується страхувальникові або третій особі (незалежно від суми, яка належить йому за іншими договорами страхування, із соціального страхування чи соціального забезпечення) як відшкодування збитків.

Зупинимося на розгляді окремих положень статті 9 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування"", які мають важливе правове значення.

По-перше, основним принципом майнового страхування є страхування майна на всю його дійсну вартість на момент укладання договору (страхова вартість), і розмір страхового відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, заподіяного застрахованому майну, тобто принцип відшкодування, компенсації шкоди.

По-друге, у законі міститься норма, згідно з якою в разі, коли страхова сума нижча за страхову вартість майна, розмір страхового відшкодування скорочується в тій пропорції, яким є відношення страхової суми до страхової вартості майна (якщо умовами договору страхування не передбачено інше), тобто закріплюється принцип пропорційної системи покриття заподіяних збитків.

Метою і завданням майнового страхування є відшкодування заподіяних негативними чинниками збитків застрахованим об'єктам. Проте розмір страхового відшкодування не завжди збігається з розміром завданих збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів, у тому числі таких, як страхова сума, страхова вартість і система (вид) страхового забезпечення.

Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні має страхова сума - максимальна грошова сума, у межах якої страхова організація несе зобов'язання з виплати страхового збитку в разі настання страхового випадку.

Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об'єкта. Тоді майно вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового відшкодування є система (вид)страхового забезпечення.

В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін, і страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та/або у вигляді регулятивних, послідовних виплат, обумовлених у договорі страхування сум ануїтету.

У майновому страхуванні застосовуються дві основні системи страхового забезпечення: пропорційна і першого ризику. За пропорційної системи відшкодування виплачується в розмірі такої частини збитків, яку страхова сума становить щодо страхової оцінки (страхової вартості) об'єкта страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то певна частка збитку завжди лежить на страхувальникові, іншими словами, ступінь повноти відшкодування залежить від співвідношення між страховою сумою та вартістю застрахованого майна (страховою вартістю). Ця система, з одного боку, дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному розмірі збитки, а з іншого - підштовхує до вжиття заходів зі збереженням майна, а також попереджувальних заходів, оскільки частина втраченого йому не повертається.

Система першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми. За такої системи страхового забезпечення збитки в рамках страхової суми (перший ризик) повністю погашаються страховиком, а збитки понад страхову суму (другий ризик) не погашаються. При системі першого ризику рівень відшкодування, як правило, вищий, ніж у разі пропорційної системи.

Якщо майно застраховане на повну вартість (страхова сума дорівнює страховій оцінці - страховій вартості), то розмір страхового відшкодування буде один і той самий як при страховому забезпеченні за пропорційною системою, так і в разі системи першого ризику: відшкодування при цьому завжди дорівнює збитку. Якщо застраховане майно загинуло повністю, то відмінності між зазначеними системами практично втрачаються, оскільки за тією чи іншою системою виплачується повна страхова сума.

Відмінності між цими системами виявляються при страхуванні майна не в повній вартості і водночас при неповній його загибелі, коли обсяг відшкодування за системою першого ризику трохи вищий. Хоча в цілому механізм зазначених двох систем можна вважати умовно вигідним, обом сторонам - страхувальникові і страховикові. Адже незначна втрата для страхової організації в разі системи першого ризику компенсується залученням багатьох страхувальників, зацікавлених у таких умовах майнового страхування. Це, зрештою, підвищує фінансову стійкість страхування, а отже, у підсумку відповідає інтересам страхової організації.

Характерною ознакою договорів страхування життя є обов'язкове збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік. При цьому виходять із результатів інвестування та розміщення коштів резервів зі страхування життя, ураховуючи витрати страховика на ведення справи в розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов'язкове відрахування до математичних резервів частки інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування; у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції - відрахування до таких резервів частки інвестиційного доходу, що відповідає цій індексації.

Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь страхувальника у прибутках страховика).

Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання повідомляються страхувальникові письмово і не можуть бути у подальшому збільшені в односторонньому порядку.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацією (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи в разі його зміни. Якщо з настанням страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначається розмір таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума з цими випадками не встановлюється.

Крім зазначених у Законі обов'язків страховика, договором страхування можуть бути передбачені й інші його обов'язки.

Основний обов'язок страховика - здійснити страхові виплати в разі настання страхового випадку - кореспондує з основним обов'язком страхувальника - своєчасно вносити страхові внески.

Страховий внесок - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування або законом. У міжнародній практиці страховий внесок називають страховою премією.

Страховий тариф - це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об'єкта страхування. Страхові тарифи за обов'язковими видами страхування встановлюються в законах про обов'язкове страхування або постановах Уряду. Страхові тарифи за добровільними видами особистого страхування, страхування майна та страхування відповідальності страховиком розраховуються актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається договором страхування за угодою сторін.

Згідно із законом страхувальник, укладаючи договір, зобов'язаний поінформувати страховика про всі відомі йому обставини, які мають значення для оцінки страхового ризику, а також про всі укладені й такі, що укладаються, договори страхування, пов'язані з даним об'єктом страхування.

Крім того, обов'язок страхувальника - вжити заходів, щоб запобігти (зменшити) збиткам застрахованого майна в разі настання страхового випадку та повідомити про це страховика в строки, які встановлено договором страхування.

Практичне значення цього обов'язку полягає в тому, щоб своєчасно встановити факт та обставини страхового випадку. Наявність страхового випадку та його причини важливі не лише для страховика, його економічних інтересів, а й для дієвого захисту майнових прав самих страхувальників.

Договором страхування можуть бути передбачені також і інші обов'язки. Майнове страхування спрямоване на відшкодування збитку, завданого застрахованому об'єкту в разі настання страхового випадку. Тому умовами страхування, а також договором на страхувальників можуть покладатись обов'язки, пов'язані з додержанням протипожежних, технічних вимог, правил дорожнього руху і т. ін. Санкції за порушення таких обов'язків мають передбачатися та встановлюватися в рамках цивільного законодавства за погодженням сторін.

Законом України "Про страхування" врегульовано питання про заміну страхувальника в договорі. Так, на випадок смерті страхувальника, який уклав договір страхування майна, права та обов'язки страхувальника переходять до особи, котра прийняла майно у спадок. При цьому страховик або будь-хто зі спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування. В інших випадках заміни страхувальника його права та обов'язки переходять до нового власника за згодою страховика, якщо договором чи законом не встановлено інше.

Принцип заміни страхувальника передбачається і в договорах особистого страхування. Зокрема, у разі смерті страхувальника, який уклав договір на користь третьої особи, права та обов'язки, що визначаються цим договором, переходять до третьої особи за її згодою.

Згідно із загальними нормами цивільного законодавства, якщо в період дії договору страхування страхувальника за вироком суду визнано недієздатним або обмеженим у дієздатності, його права і обов'язки виконує його опікун.

Виняток становить договір страхування відповідальності. Такий договір повинен закінчувати свою дію з моменту, коли страхувальника визнано недієздатним або обмеженим у дієздатності.

При реорганізації страхувальника, якщо він є юридичною особою, у період дії договору страхування його права та обов'язки за згодою страховика переходять до правонаступника.

Законодавство України передбачає норму, згідно з якою при настанні зазначеної в договорі події (страхового випадку) страховик зобов'язується відшкодувати збитки страхувальникові або іншій особі частково в межах обумовленої договором суми.

У разі, коли майно застраховане не в повній вартості, відшкодуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено законодавством або договорами страхування. На випадок, коли страхова сума нижча від страхової вартості майна, розмір страхового відшкодування скорочується пропорційно до відношення страхової суми і страхової вартості майна, якщо умовами договору не передбачено інше.

Важливим елементом страхових правовідносин є страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законом, з настанням якої виникає зобов'язання страховика зробити страхову виплату страхувальникові або застрахованій особі, на користь якої укладено договір страхування.

Проте щодо конкретних видів і договорів страхування страховий випадок являє собою сукупність визначених умов та зобов'язань, наявність яких і породжує суб'єктивні права та обов'язки сторін страхового зобов'язання. Слід погодитися з визначенням, що подається в літературі: страховий випадок - складне поняття, зміст якого охоплює ряд необхідних елементів, у тому числі встановлені страховиком чи передбачені законодавством факти (обставини), які мають певні ознаки.

До елементів або умов, які мають входити до змісту страхового випадку, належить шкідливість випадку, на який здійснюється майнове страхування. Конкретний перелік таких подій передбачається правилами.

II. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Задача №1

Акціонерне товариство уклало договір зі страховою компанією добровільного страхування, згідно з яким його майно застраховане в розмірі і % оціночної вартості W з умовною (безумовною) франшизою Фу (Фб)% страхової суми. При транспортуванні майна машина попала в аварію.

Складено документ на ремонт і збитки розраховані в розміри Т.

Розрахувати компенсацію Q:

1. По системі «Першого ризику»

2. По системі «Пропорційної відповідальності»

3. По системі поточної вартості об'єкта з урахуванням:

а) умовної франшизи

б) безумовної франшиза.

Роз'яснення: і% = 110; W = 80 тис. грн.; Фу(Фб) = 15%; Т = 60 тис. грн

Розв'язування:

1. По системі першого ризику Q = 60000 грн.

2. По системі пропорційної відповідальності:

Q = T*S/W

S = W*і

1. Q = 60000*80000/110000 = 43636,36 грн.

2. S = 110000*0,8 = 88000 грн.

3. Фу (Фб) = 110 000* 15/100 = 16500 грн.

а) Фу збитки відшкодовуються у розмірі 60000 грн.

б) Фб збитки відшкодовуються у розмірі 43500 грн.

Задача №2

В договорі страхування організація вказала страхову суму в розмирі S при вартості майна W. Після виникнення страхової події страховик розраховуючи збиток, виявив, що до моменту укладання договору вартість майна дорівнює W _1. В результаті страхової події пошкоджено майно на суму Т.

Розрахувати компенсацію Q:

1. По системі «Першого ризику»

2. По системі «Пропорційної відповідальності»

Роз'яснення: S = 100; W = 165; W ₁ = 125; Т = 80 тис. грн.

Розв'язування:

1. По системі першого ризику Q = 80000 грн.

2. По системі пропорційної відповідальності:

Q = T*S/W

Q₁ = T*S₁/W₁

1. Q = 80000*100000/165000 = 48484,84 грн.

2. Q₁ =80000*100000/125000 = 64000 грн.

Задача №3

В результаті страхової події постраждала будова, оцінка якого визначена в сумі W тис. грн.. На день заключення договору знос склав N% його вартості. Від будови залишилось: фундамент, складаючи А% його вартості та уцінений на В%, цегла 750 штук, здатна для подальшого використання, вартістю, з урахуванням ТЗР - W ₁ грн. за 1 тис. штук.

Визначити суму відшкодування, якщо будова була застрахована в повному розмірі своєї вартості.

Роз'яснення: W = 20,35; N% = 19; А% = 12; В% = 24,5; W ₁ = 245 тис. грн.

Страхова сума:

Wстр. = W*(100% - N%);

Wстр. = 20350*(100% - 19%) = 16483,5 грн.

Оцінка вартості фундаменту:

Фо = Wстр.*В% / 100%

Фо = 16483,5*24,5%/100% = 4038,46 грн.

Оцінка вартості фундаменту після страхового випадку:

Фо п.в. = Фо*А% / 100%

Фо п.в. = 4038,46*12%/100% = 484,62 грн.

Оцінка вартості цегли:

Ц = W₁*n / 100;

Ц = 245*750/1000 = 183,75 грн.

16483,5 - 484,62 + 183,75 = 16182,63

Вартості майна, після страхового випадку S = 16182,63 грн.

Задача №4

Мешканець міста застрахував домашнє майно по загальному договору страхування, по першому варіанту. Внесок вносився в 3 етапи. Перші дві частини внеску склали Грн.. під час дії договору в квартирі трапилась пожежа. При цьому повністю згоріла:

· Кольоровий телевізор, вартістю - С_1, строк експлуатації n₁,

· Буковий журнальний стіл, вартістю - С₂, строк експлуатації n₂.

· Напіввовняне покриття для підлоги, вартість - С₃, строк експлуатації n₃.

Визначити страхове відшкодування, використовуючи додаток 1.

Роз'яснення: Р = 57,75; С₁ = 320; С₂ = 160; С₃ = 90; n₁ = 2,0; n₂ = 3,5; n₃ = 1,5.

Знос С₁ = 6% за рік * 2,0 = 12%

Знос С₂ = 3% за рік * 3,5 = 10,5%

Знос С₃ = 6% за рік * 1,5 = 9%

С₁ = 320*12/100 = 38,40 грн.

320 - 38,4 = 281,6 грн.

С₂ = 160*10,5/100 = 16,8 грн.

160 - 16,8 = 143,2 грн.

С₃ = 90*9/100 = 8,1 грн.

90 - 8,1 = 81,9 грн.

Р = 57,75/2*3 = 86,63 грн.

86,63 - 57,75 = 28,88 грн

218,6 + 143,2 + 81,9 - 28,88 = 414,82 грн.

Страхове відшкодування 414,82 грн.

Задача №5

Фірма склала договір страхування своїх працівників (6 чоловік) строком на один рік. В результаті платежів кожного місяця на ім'я кожного працівника перерахована сума S грн.. По закінченню 6 міс. Договір розірвали, згідно якого при його довгостроковому припиненні виплачується сума в розмірі і% від находжених платежів (ви купівельна сума). Визначити:

1. суму, залишену у розпорядженні страховика, якщо сума виплат по нещасним випадкам в період дії договору впливає на викупівельну суму;

2. як зміниться сума, залишена в розпорядженні у страховика, якщо сума виплат по нещасним випадкам на ви купівельну суму не впливає?

Роз'яснення:

№	S	і	Виплачено по страховим випадкам
			1	2	3	4	5	6
1	450	86	100	125	-	100	-	90

1. Сума, яка залишається у розпорядженні страховика дорівнює:

6*450*6 = 16200 грн.

16200*86/100 = 13932 грн.

13932 + (100+125+100+90) =14347 грн.

13200 - 14347 = 1853 грн.

2. Сума, яка залишається у розпорядженні страховика:

6*450*6 = 16200 грн.

16200*86/100 = 13932 грн.

16200 - 13932 = 2268 грн.

Відповідь: у першому випадку 1853 грн.

у другому випадку 2268 грн. коли виплати не впливають на викупівельну суму.

Задача №6

Підприємство застрахувало групу людей на суму S. Внесок був внесений одноразово і повністю при умові участі страхувальника в прибутку страховика, що виражається в нарахуванні 12% річних від величини внесеної суми та строку використання коштів страховиком.

Нарахування річних наступним чином.

Строком	%
1 м-ц	0,25
2 м-ц	0,25
3 м-ц	0,25
4 м-ц	0,5
5 м-ц	0,5
6 м-ц	0,5
7 м-ц	0,75
8 м-ц	1,0
9 м-ц	1,0
10 м-ц	2,0
11 м-ц	2,0
12 м-ц	3,0

Яку виплату отримає клієнт, якщо договір страхування розірваний після закінчення місяця n, ураховуючи, що при достроковому розірванні договору клієнт втрачає 8% страхової суми.

n - 3;

S - 8000 грн.

Виплата = 8000*3/100 = 240 грн.

8000*1,5/100 = 120 грн.

8000+120 - 240 = 7880 грн.

Відповідь: виплата буде складати 7880 грн. при достроковому розірвані.

Задача №7

Банком був виданий кредит у розмірі С грн.. строком на n місяців під і% річних. Найбільш допустима страхова відповідальність х% від страхової суми. Визначити:

1. розмір страхової відповідальності випадку, якщо кредит:

А) по своїй неплатоспроможності не зміг заплатити кредит і% за його користування;

В) сплатив за% місяць;

С) Сплатив за т місяців;

2. Суму збитку страхувальника при варіанті А і В.

С = 5500 грн; n = 4 м-ц; і% = 25; х% = 80; V=0,25; т = 3.

А) 5500*25/100/12*4 = 458,33 грн.

5500 + 458,33 = 5958,33 грн.

5958,33*80/100 = 4790,66 грн.

Страхове відшкодування становить: 4790,66 грн.

В) 5500*25/100/12*4 = 458,33 грн.

5500 + 458,33/4= 1489,58 грн.

5958,33 - 1489,58 = 4468,75 грн.

4468,75*80/100 = 3575 грн.

Страхове відшкодування становить: 3575 грн.

С) 1489,33*3 = 4467,99 грн.

5958,33 - 4468,75 = 1489,58 грн.

Розмір заборгованості становить 1489,58 грн.

2. А) Сума збитків страхувальника = 5958,33 - 4790,66 = 1167,67 грн.

В) Сума збитків страхувальника = 4467,99 - 1489,58 = 2978 грн.

Список використаної літератури

1. Шиминова М.Я. Основы страхового права России. - M., 1993. - С. 69.

2. Більш дет. див.: Белоусов Е. Сущность страхования (самостоятельность страхового договора) // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №2. - С. 23-25.

3. Урядовий кур'єр. - 2001. - 7 листоп. - №205.

4. Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 2: Учеб. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. - 2-е изд. - М., 2000. - С. 172; Граве К.А., Лунц Л.А. Страхование. - М, 1960. - С. 48-49; Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. - М.: Статут (в серии «Классика российской цивилистики»), 1997. - С. 38-39.

5. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. - М., 1997. - С. 318.

6. Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 2: Учеб. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. - 2-е изд. - М., 2000. - С. 164.

7. Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. - С. 413.

8. Шиминова М.Я. Основы страхового права России. - С. 76.

9. Блащук Т.В. Цивільно-правове регулювання особистого страхування. Автореф. дис. на зд. наук, ступеня к.ю.н.: 12.00.03. - К., 2003. - С. 5.

10. Регулирование договора страхования в рамках права Европейского Союза // Страховое право. - 1996. - №2. - С. 46.

11. Йоффе О.С. Обязательственное право. - М., 1975. - С. 731.

12. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С.С. Осадець. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.

13. Цивільний Кодекс України / із змінами в редакції від 16.01.03 р.