Фондовий ринок

Зміст

Вступ

1. Етапи формування і сучасний стан фондового ринку в Україні

2. Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Важливим моментом економічних перетворень в державі, яка прагне економічного росту, є формування сучасної ринкової інфраструктури, організація ефективного інвестиційного процесу, становлення та розвиток інститутів інфраструктури фондового ринку як складової частини ринкових відносин (фондових бірж, комерційних банків, посередницьких контор, інформаційних центрів, центрів аукціонної торгівлі, інвестиційних фондів і компаній тощо).

Фондовий ринок України, як і ринок у цілому, сьогодні знаходиться на початковому етапі формування. Цей процес відбувається в умовах серйозної економічної кризи, що в значній мірі створює труднощі в його становленні і вивченні. Формування й розвиток високоліквідного, справедливого та ефективного фондового ринку вимагає розробки і практичної реалізації напрямків його розвитку.

У сучасному економічному механізмі фондовий ринок відіграє величезну роль, оскільки забезпечує інтенсивний перерозподіл фінансових ресурсів, що дозволяє здійснити проведення реальної структурної перебудови для досягнення економічного росту. Це особливо важливо для нашої держави.

Крім цього розвиток фондового ринку сприяє росту виробництва і товарообігу, руху капіталів у межах країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, прискоренню науково-технічного прогресу.

Фондовий ринок є економічним механізмом, який забезпечує раціональне розміщення фінансових ресурсів, дозволяє ефективно керувати підприємством, сприяє розвитку конкуренції, приваблює широкі верстви населення щодо їх участі в управлінні власністю, дає можливість кожній людині реалізувати свої здібності та підвищити добробут.

1. Етапи формування і сучасний стан фондового ринку в Україні

В процесі формування Українського фондового ринку чітко виділяються три етапи.

На першому етапі, що тривав до першої половини 90-х років, створювалися основні організаційно-правові умови розвитку первинного і вторинного ринку цінних паперів, окремі елементи інфраструктури. Особливостями цього етапу є млявий розвиток ринку акцій через дуже низькі темпи приватизації, відсутність системи реєстрації і обліку прав власності на цінні папери і цілеспрямованого державного регулювання фондового ринку. У цілому для цього періоду характерна певна хаотичність перетворень.

Правова база фондового ринку, формування якої проходить через всі етапи його розвитку, почала створюватися в 1991-1992 р. Серед законодавчих актів того часу слід зазначити закони «Про цінні папери і фондову біржу» (червень 1991 р.), «Про господарчі товариства» (вересень 1991 р.), «Про приватизацію майна державних підприємств (березень 1992 р.), «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (березень 1992 р.). Велике значення для забезпечення упорядкованого становлення фондового ринку мали указ президента «Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії» (лютий 1994 р.) і рішення Кабінету міністрів «Про довірчі товариства» (квітень 1994 р.). В другій половині 90-х років принципово важливим для розвитку фондового ринку документом став закон «Про державне регулювання ринку цінних паперів Україні», якім створено в 1995 р. Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР). Для виконання в повному обсязі статей закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів» було розроблено і затверджене ще близько 40 нормативних актів. У березні 1996 р. був прийнятий дуже важливий Указ Президента № 160, що затвердив «Положення про діяльність в області прав власності на іменні цінні папери і депозитарну діяльність» - він заклав основи порядку реєстрації цінних паперів, найважливішого для всієї інфраструктури фондового ринку. Наприкінці року була розроблена нова редакція закону України «Про цінні папери і фондову біржу», що регламентує порядок випуску в оборот векселів. У 1997-1998 р. законодавча база ринку цінних паперів України поповнилася такими важливими законами і нормативними актами, як закон «Про національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»; Положення про введення реєстрів власників іменних цінних паперів; Положення про ліцензування реєстраторів; Положення про депозитарії; Положення про ліцензування депозитаріїв; Положення про порядок реєстрації цінних паперів іноземних емітентів на Україні. У жовтні 1999 р. президент країни підписав Указ «Про основні напрямки розвитку фондового ринку України в 2000 передбачаючий прийняття заходів що до захисту прав інвесторів, удосконалюванню інфраструктури ринку і його нормативно-правової бази [3, с. 34].

Другий етап становлення фондового ринку охоплює період із другої половини 90-х років до серпневої кризи 1998 р. Для нього характерні прискорення ринкових перетворень, насамперед приватизації, розвиток інституціональної структури фондового ринку, ріст числа фінансових посередників, початок його самоорганізації. У 1995 р. комерційні банки одержали право на особисту участь у приватизаційних процесах, що підсилило конкуренцію між інституціональними учасниками фондового ринку. У період масової приватизації більш 40% громадян України реалізували своє право на частину державної власності.

Третій етап розвитку фондового ринку почався в 1999 р., коли почалася поступова активізація його первинного і вторинного сегментів. До 1996 р. основну роль на ринку по сумі випущених цінних паперів грали державні папери (ОВДЗ). Їх емітувало Міністерство фінансів, а генеральним агентом по розміщенню й обслуговуванню є Національний банк України (НБУ). Наприкінці 1996 р. на цей ринок були допущені нерезиденти, що використовували його в основному для спекулятивних операцій. На початку 1997 р. частка нерезидентів у первинних аукціонах ОВДЗ склала вже 50% від загальної суми продажів. На самому початку свого формування ринок ОВДЗ характеризувався дуже високою прибутковістю: до 120% річних (у лютому 1996 р.) і 108% річних у середині того ж року по 3-х місячних дисконтних облігаціях. Потім пішов період відносної стабілізації прибутковості на рівні 57% річних, що відповідало обраній політиці стабільності курсу гривні до долара. Наступне різке падіння рівня прибутковості розміщення 3-х місячних облігацій до 30% річних пояснювалось політикою Мінфіну України, спрямованою на зниження вартості обслуговування внутрішнього боргу. Але таке зниження інвестиційної привабливості ОВДП спричинило за собою скидання облігацій інвесторами нерезидентами. Згодом прибутковість розміщення знову то зростала до 55-57% річних, то знижувалася до 45-50% і до 25-30%. Усього за 1996-1998 р. було проведено більш 1000 аукціонів по первинному розміщенню облігацій внутрішньої держпозики, а на торгах ними на УМВБ укладено більш 2000 угод. Прямими учасниками ринку ОВДП були понад 160 комерційних банків і їхні клієнти, як резиденти, так і нерезиденти. Якщо в 1996 р. за рахунок емісії цих облігацій покривалося близько 37% дефіциту бюджету, то в 1997 р. ця частка склала 67%. У той же час кредити НБУ уряду, майже утратили своє значення.

Російська фінансова криза серпня 1998 р. негативно вплинув на фондовий ринок України, особливо на його найбільший сегмент - ОВДП. Нерезиденти, що володіли ОВДП, протягом усього року поступово виводили свої капітали з України. У підсумку їхня частка на ринку ОВДП до серпня знизилася до 16% (проти 60% у січні). У серпні, напередодні російського дефолту, здебільше облігаціями володів НБУ. При такій структурі ринку відтік капіталу після кризи і девальвації гривні був відносно повільним. Проте наслідки все ж були важкими, тому що на Україні, була бюджетна криза. Щоб вирішити бюджетні проблеми і послабити тиск на гривню, Міністерство фінансів України наприкінці серпня 1998 р. провело для резидентів конверсію облігацій, термін погашення яких приходився на 27 серпня 1999 р. У підсумку ОВДП обміняли на цінні папери з термінами погашення в 2001-2004 р. Потім була проведена конверсія ОВДП для нерезидентів. Для тих, хто побажав обміняти ОВДП на конверсійні евробонді, випущені в доларах США, була встановлена прибутковість у 20%. Заміні підлягали короткострокові держоблігації, випущені в 1997-1998 р., а також середньо - термінові, розміщені в 1997 р. На Заході цю конверсію розцінили як форму дефолту, оскільки іноземні інвестори повертали не більш половини своїх коштів. Слід зазначити, що наприклад у Росії в результаті реструктуризації ГКО-ОФЗ (аналога ОВДП) нерезиденти одержували ще менше, лише 10-15%. Другим великим сегментом українського фондового ринку є «ринок приватизаційних паперів» (приватизаційних майнових сертифікатів), що сприяв розвитку ринку акцій через механізм їх «продажу» за ці сертифікати. Для цього, щороку (починаючи з 1995 р.) публікувалися списки компаній, що підлягають приватизації за сертифікати. Останні аукціони акцій в обмін на сертифікати були проведені в 1999 р. [3, с. 44].

Наприкінці 90-х років технологічна інфраструктура фондового ринку одержала подальший розвиток - був створений ряд депозитарних, реєстраторських і розрахунково-клірингових структур.

Найбільш розвинутим інститутом інфраструктури фондового ринку на сьогоднішній день є інститут реєстраторів. Ця складова фондового ринку розвивалася в процесі приватизації з метою ведення обліку переходу прав власності на цінні папери, що випущені в документарній формі, при обслуговуванні емітентів цінних паперів.

Цей інститут відіграв свою позитивну роль на певному етапі формування фондового ринку і продовжує забезпечувати функціонування облікової системи (на 01.01.03 кількість власників іменних цінних паперів у реєстрах склала 16,658 млн., з них 16,566 - фізичних осіб).

Цей етап характеризується переважно первинним накопиченням та концентрацією капіталу, що виражається в первинному розміщенні та перерозподілі переважно значних пакетів акцій, які дозволяють здебільшого контролювати активи акціонерних товариств.

Для нинішнього етапу розвитку фондового ринку не є характерними вторинні, спекулятивні операції, тому що власники великих пакетів ще не готові до таких дій, оскільки саме спекулятивні операції ще не стали прибутковими. Цій системі відносин власності і відповідає адекватна (реєстраторська) система обліку цієї власності.

Тобто “масовий” перехід до більш розвинутої системи депозитарного обліку на цінні папери можливий лише за умови формування потреби власників, що володіють найбільшою часткою реальних фондових активів, у створенні та функціонуванні системи обліку, що дозволяє працювати не тільки з бездокументарними випусками, але й працювати досить швидко, на відміну від реєстраторів, які сьогодні вже стали гальмувати процеси переходу прав власності, оскільки це не в повній мірі відповідає їх власним комерційним інтересам (доходи реєстраторів переважно залежать від емітента, якого він обслуговує, а не від власника) [2, с. 62].

Інститут зберігачів, що почав формуватися після прийняття Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, і які здійснюють обслуговування саме бездокументарної форми цінних паперів, що в більшій мірі відповідає розвинутому фондовому ринку, потенційно можуть виконувати ці функції більш ефективно, безпосередньо працюючи через депозитарну установу. Так, кількість випусків цінних паперів, які обслуговуються депозитарними установами, за станом на 01.01.03 становила 12474.

Тобто на нинішньому етапі питома вага таких операцій ще не стала домінуючою на ринку. А тому і потреба в формуванні на ринку попиту на більш дорогі депозитарні послуги ще не є сталою тенденцією.

2. Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку

Сукупність проблем фондового ринку можна розділити на дві частин: зовнішні і внутрішні.

Зовнішні - наслідок існуючого на даний момент економічного, соціально політичного, освітнього а також морально етичного стану України. Ці проблеми не можливо вирішити що називається «наскоком» силами структур що організовують фондовий ринок України. Про ці проблеми буде сказано наприкінці даної роботи.

Внутрішні - багато в чому наслідок недопрацьованого законодавства регулюючого ринок цінних паперів. Серед таких негараздів варто виділити:

Недосконалість корпоративного законодавства:

Сьогодні в Україні склалася критична ситуація в сфері корпоративного управління в акціонерних товариствах. Чинний Закон України «Про господарські товариства» давно не відповідає характеру відносин, які існують в акціонерних товариствах, не забезпечує елементарного захисту прав акціонерів та не врегульовує багатьох питань управління акціонерним товариством. Недосконале законодавче поле корпоративного управління дає можливість застосування деякими учасниками ринку схем та інструментів за яких можливо здійснити жорстке злиття або поглинання тієї чи іншої компанії. У наслідку цього правового “беспределу” підвищується нестабільність ринку, через збереження можливості безкарно одержувати економічні вигоди за рахунок порушення прав інших учасників корпоративних відносин. Крім того, загострюються проблеми захисту прав інвесторів при переході прав власності на цінні папери. В остаточному підсумку все це призводить до втрати довіри з боку зовнішніх інвесторів та відтоку капіталу з країні, що помітно погіршує макроекономічні перспективи зростання економіки [4, с. 65].

Яскравим прикладом недосконалості корпоративного законодавства може слугувати широко розповсюджена на України практика маніпулювання корпоративнім капіталом шляхом емісії додаткових акцій, яка дає, наприклад, змогу без особливих складнощів, та з великою економією коштів «перетворити» державну власність у приватну. Для цього приватні власники вдаються до простої та випробуваної схеми: приймається рішення про додатковий випуск акцій, потім випущені цінні папери викуповуються акціонерами, але держава з ряду об'єктивних причин не бере участі в первинному розміщенні, хоча і має переважне право на придбання акцій. Відповідно розмір її пакета зменшується, оскільки акції викуповуються іншими власниками, -- це явище визначається як розмивання частки в акціонерному капіталі.

З точки зору стратегічних економічних процесів немає сенсу розглядати дії конкретних приватних співвласників підприємства. Справа не в прізвищах менеджерів, назвах компаній, бізнес-групах, які за ними стоять, -- у кожному випадку вони хоча і розрізняються, але сам механізм та результати його застосування принципово не відрізняються. Річ в іншому: держава, незважаючи на неодноразові повторювання подібних дій, не зробила майже нічого для уникнення порушень власних прав. Відсутність превентивних заходів змушує чиновників діяти вже після випуску цінних паперів, що не дає змоги говорити про високу ефективність такої політики. Намагання держави блокувати рішення про додатковий випуск акцій шляхом голосування проти іноді має зовсім протилежні наслідки, тому що результативність цього методу залежить у від величини державного пакета акцій та “доброї воли” представника держави. А практика свідчить, що навіть крупний пакет не гарантує результату, коли в дію вступає такий суб'єктивний фактор, як «добра воля» державного чиновника, який безпосередньо голосує акціями, що належать державі. Адже є непоодинокими випадки, коли представник держави голосував так, як це найменше вигідно акціонерові, якого він представляв. Зважаючи на те, що багато пакетів, якими володіє держава, не дають змоги реально загальмувати додаткову емісію, часто ФДМУ та інші державні органи вдаються до іншого методу -- блокування додаткового випуску акцій через звернення до судів, створення різноманітних перепон і т.д. [1, с. 35].

Розглядаючи проблеми, що виникають на підприємствах, які здійснюють додаткову емісію і «розмивають» державну частку, не варто забувати і про інтереси самого підприємства, адже підприємство, яке випускає акції, іноді дійсно має потреби в інвестиційних ресурсах і дійсно таким шляхом може їх отримати. І цей фактор є основоположним для всіх підприємств, що стикнулися з блокуванням додаткової емісії державою. Таким чином, конче необхідно ввести в дію механізм, якій би дозволяв підприємству здійснити емісію, але при цьому гарантував державі збереження розмиру її пакета акцій.

Відсутність належної системи розкриття інформації:

Це ще один приклад недосконалості корпоративного законодавства. Права майже 17 млн. українців, що володіють частками акціонерних товариств, ще й досі не захищені повною мірою.

Так згідно даних ДКЦПФР велика кількість питань, яка порушується у зверненнях громадян на адресу, стосується того, що акціонерні товариства, а таких в Україні близько 36 тисяч, відмовляють акціонерам у праві на отримання інформації про фінансово-господарську діяльність, не надають для ознайомлення річні звіти, баланси та іншу фінансову звітність, протоколи загальних зборів, не публікують або публікують у друкованих засобах масової інформації неповну інформацію про свою діяльність. Отже, акціонер-власник, який не володіє достатньою інформацією, не може приймати і відповідні рішення стосовно своєї участі в управлінні товариством, володінні цінними паперами тощо. Фактично через відсутність можливості в реалізації законних прав пересічний акціонер в Україні відсторонений і від своєї власності.

Висновки

Професійна діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницька діяльність з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними і фізичними особами виключно на основі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством, та за умови вступу до щонайменше однієї саморегульованої організації.

У процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів особи, які здійснюють таку діяльність, зобов'язані додержуватися встановлених чинним законодавством України обов'язкових нормативів достатності власних коштів та інших показників і вимог, що обмежують ризики за операціями з цінними паперами.

Діяльністю з випуску та обігу цінних паперів визнається згідно із законодавством України посередницька діяльність з випуску та обігу цінних паперів, що здійснюється на основі відповідного дозволу комерційними банками та юридичними особами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності. Тих, хто мають дозвіл і здійснюють на вітчизняному ринку таку діяльність, називають торговцями пінними паперами. Основними видами діяльності, що можуть здійснювати торговці цінними паперами, є:

діяльність з випуску пінних паперів;

комісійна діяльність щодо цінних паперів;

комерційна діяльність щодо пінних паперів.

Діяльністю з випуску цінних паперів визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

В процесі формування Українського фондового ринку чітко виділяються три етапи.

На першому етапі, що тривав до першої половини 90-х років, створювалися основні організаційно-правові умови розвитку первинного і вторинного ринку цінних паперів, окремі елементи інфраструктури. Особливостями цього етапу є млявий розвиток ринку акцій через дуже низькі темпи приватизації, відсутність системи реєстрації і обліку прав власності на цінні папери і цілеспрямованого державного регулювання фондового ринку. У цілому для цього періоду характерна певна хаотичність перетворень.

Другий етап становлення фондового ринку охоплює період із другої половини 90-х років до серпневої кризи 1998 р. Для нього характерні прискорення ринкових перетворень, насамперед приватизації, розвиток інституціональної структури фондового ринку, ріст числа фінансових посередників, початок його самоорганізації. У 1995 р. комерційні банки одержали право на особисту участь у приватизаційних процесах, що підсилило конкуренцію між інституціональними учасниками фондового ринку. У період масової приватизації більш 40% громадян України реалізували своє право на частину державної власності.

Третій етап розвитку фондового ринку почався в 1999 р., коли почалася поступова активізація його первинного і вторинного сегментів. До 1996 р. основну роль на ринку по сумі випущених цінних паперів грали державні папери (ОВДЗ). Їх емітувало Міністерство фінансів, а генеральним агентом по розміщенню й обслуговуванню є Національний банк України (НБУ).

Список використаних джерел

Бурмака М.О., Посполітак В.В., Бурмака М.О., Бутенко Д.С., Головко А. Т. Фондовий ринок України: законодавче регулювання. -- К.: Український міжнародний культурний центр, 2007. -- 752с.

Калина А.В., Кощеєв О.О. Фондовий ринок. -- К.: Університет "Україна", 2006. -- 207с.

Мендрул О.Г., Павленко І.А. Фондовий ринок: операції з цінними паперами. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 156с.

Мозговий О.М. Фондовий ринок. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 96с.

Суторміна В.М., Савчук Н. В. Фондовий ринок. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 72с.