Операції з цінними паперами

Міністерство аграрної політики України

Аграрний технікум ПДАА

Операції з цінними паперами

Виконав:

Студент групи 41-з

Колісник Павло Миколайович

Викладач:

Обрізан Наталія Григорівна

Полтава - 2009

Основні види цінних паперів та механізм їх економічної реалізації

Цінний папір -- товарни5й або грошовий документ, який засвідчує майнові права і дає право на отримання певного доходу.

До цінних паперів належать акції, облігації, ощадні та депозитні сертифікати, чеки, векселі, державні цінні папери та інші документи.

Облігація (лат. obligatio -- зобов'язання) -- цінний папір, який засвідчує, що його власник вніс на придбання цього паперу грошові кошти і має право подати його до оплати як боргове зобов'язання юридичним особам, які випустили облігацію на певний термін (від 1 до 25 років).

Облігації випускають держава (в тому числі муніципальні органи), акціонерні й приватні компанії переважно великими партіями. Власник (тримач) облігації за цієї ситуації виступає кредитором, а організації, які її випускають (емітенти), -- боржниками. Внаслідок цього облігація є однією з форм кредиту.

Впродовж терміну, на який випускається облігація, боржник має викупити її за номінальною вартістю. Такий викуп називається погашенням облігації. Крім викупу емітент облігації повинен виплачувати її власнику фіксований відсоток стосовно номінальної вартості або майновий дохід у формі виграшів. Крім того, емітент облігації може оплачувати купони до неї, тобто частину цінного паперу, яку від нього відокремлюють і передають для оплати відсотків або дивідендів.

Привабливість облігацій зумовлена, по-перше, тим, що їх, на відміну від акцій, можна продавати за комісійною вартістю, яка нижча від номінальної. Така знижка ціни називається дизажіо. По-друге, погашення облігації, залежно від домовленості, може здійснюватися за вищим курсом від номінального, що також є додатковим джерелом доходу для власника. Така надбавка отримала назву ажіо. Крім того, якщо компанія випустила акції та облігації, то спочатку з прибутку виплачують відсотки за облігаціями, а згодом -- дивіденди за акціями.

Основними видами державних цінних паперів у розвинутих країнах світу є казначейські векселі з терміном погашення до 91 дня, казначейські зобов'язання з терміном погашення до 10 років і казначейські облігації з терміном погашення від 10 до 30 років. Залежно від цього у США відсотки за казначейськими векселями становили в середині 90-х років майже 6%, а за казначейськими облігаціями -- приблизно 7%.

Основною метою випуску державних цінних паперів є покриття дефіциту державного бюджету, тобто перевищення державних витрат над доходами, який, у свою чергу, спричиняється передусім надмірними військовими витратами.

В Україні облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) випускають з 1995 р. В окремий період (наприклад, у січні-лютому 1996 р. доларова дохідність перевищувала 100% річних) ОВДП продавали за цінами, вищими від ціни облікової ставки, що не узгоджується із законами ринку. У червні 1998 р. сума ОВДП, яка перебувала в обігу, становила понад 7 млрд. грн., а сума заборгованості уряду за цими облігаціями -- понад 9,5 млрд. грн. Дохідність на аукціонах в середині 1998 р. за облігаціями з терміном до 3 місяців досягала 75,5%, до 6 місяців -- майже 71%, до 8 місяців -- 67,3%, до 12 місяців -- 64,5%. Сума сплат з основного боргу з початку 1998 р. становила майже 3,9 млрд. грн., а сума сплати відсотків -- понад 905 млн. грн. Загальний борг за ОВДП досягав наприкінці червня 9,2 млрд. грн., у тому числі 2,5 млрд. -- відсотки. Лише у червні та липні 1998 р. виплати за цими облігаціями становили майже по 800 млн. грн., а у серпні -- 1 млрд. грн.

Облігації -- цінні папери з фіксованими доходами. Дохід з них розраховується за формулою

де І -- дохід; N -- номінальний відсоток, Р -- емісійний курс цінних паперів (курс, за яким здійснюється емісія цінних паперів залежно від стану фондового ринку і фінансової політики юридичної особи, що випустила ці папери).

Загалом дохід від облігацій нижчий порівняно з акціями, оскільки облігації гарантують їх власникам захист від втрати грошових вкладів або капіталовкладень.

Розглянемо специфіку іншого важливого виду цінних паперів -- акцій.

Акція -- вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства.

Акція дає право на участь в управлінні ним, на одержали частини прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Як предмет постійного продажу і купівлі, акції мають свою ціну. Сума, зазначена в акції, -- її номінальна вартість. Фактична ціна, за яку продано акцію, називається її курсом. Курс акції перебуває у прямій залежності розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій -- від рівня позичкового відсотка. Він визначається за формулою

Дивіденд

Середній курс акцій = 100%

Середня ставка відсотка за вкладами

Дивіденд -- дохід, який приносить акція її власнику.

Цей дохід не є фіксованим (як облігація), оскільки змінюється залежно від розмірів прибутку підприємства.

Економічним стимулом для придбання акцій є вищі дивіденди на них порівняно з внеском певної суми в ощадний банк. Так, у США ця різниця в середньому становить до 5%, Крім того, володіння акціями окремих ком-пані дає змогу деяким акціонерам казково збагатитися. Важливо й те, що, купуючи акцію, людина сподівається на зростання її курсу.

Знання сутності курсу акцій допомагає засновникам акціонерної компанії зрозуміти вигідність її створення, зокрема можливість отримання засновницького прибутку. Останній є доходом у вигляді різниш між курсовою вартістю акцій (або сумою, яка отримана від продажу акцій компанії) і сумою вкладеного у підприємство капіталу.

Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явника, привілейовані та прості.

За продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відданості про кожну таку акцію (в тому числі про власника і час придбання акції), а також про їхню кількість у кожного акціонера. Ці акції, як правило, випускають великим номіналом.

При реєстрації акцій на пред'явника надають відомості лиш про їх загальну кількість. Ці акції випускають малими уторами.

За розміром отриманого дивіденду акції поділяють на привілейовані та прості. На привілейовані акції дивіденди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фіксованого відсотка, незалежно від поточного прибутку компанії. Тому після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачують на привілейовані акції, а у разі ліквідації акціонерного товариства їх власникам повертають вкладені в акції кошти за їх номінальною ціною. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством.

На прості акції виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році. Тому із зростанням доходів власники основної кількості таких акцій отримують великі прибутки.

Прості акції набули значного поширення серед населення розвинутих країн Заходу. Так, у Швеції продаж акцій працівникам на пільгових умовах практикують 50% всіх відкритих акціонерних товариств. В Україні наприкінці 1999 р. налічувалося майже 15 млн. акціонерів.

Формально кожен власник акції є співвласником акціонерного товариства і має право приймати рішення. Однак насправді, лише придбавши певну кількість акцій, можна стати співвласником акціонерного товариства. Для цього треба мати таку кількість акцій, дивіденди на які становили б не менше 7--10% щорічної заробітної плати найманого працівника. Наприклад, найбільшу кількість акцій випустила в обіг американська корпорація АТҐ, але з понад 3 млн акціонерів цієї компанії половина володіє менш як 15 акціями кожний.

Щодо прийняття рішень акції поділяють на «одноголосі», «багатоголосі» та «безголосі». Серед населення розповсюджуються, як правило, «одноголосі» та «безголосі» акції, а керівництво акціонерними компаніями зосереджує у своїх руках крупні пакети акцій. За визнанням американського економіста Дж. Гелбрейта, права переважної більшості акціонерів ігноруються. Аналогічна ситуація склалась і в Україні. Власники простих акцій найбільше ризикують у разі погіршення економічної кон'юнктури або банкрутства компанії, оскільки держава за це ніякої відповідальності не несе.

Акції випускають як у готівковій, так і безготівковій формах. За готівкової форми акціонер отримує документ, на якому написано «акція», скріплений підписом і печаткою. За безготівкової -- на ім'я акціонера здійснюється запис на його рахунку. Нині ця форма переважає у розвинутих країнах світу.

Оскільки «голосуючі» акції дають право щорічно обирати президента акціонерної компанії, раду директорів, то наприкінці XIX -- на початку XX ст. для того, щоб вирішення цього питання залежало від однієї особи, треба було володіти 51% акцій від їх загальної кількості. Така кількість мала назву контрольного пакета акцій. Із збільшенням числа акціонерів по всій країні та зростанням могутності акціонерних компаній для придбання контрольного пакета акцій потрібна була все менша їх частка.

Нині у розвинутих країнах світу для цього достатньо володіти до 5% загальної кількості акцій. Контрольний пакет акцій, як правило, має вузьке коло найбагатших осіб або фінансових інститутів -- комерційних банків, страхових компаній та ін.

З'ясуємо сутність установи, на якій купують та продають акції, а також механізм торгівлі ними.

Фондова біржа та механізм її дії

Фондова біржа -- установа, організований ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів через посередників.

Членами біржі є, як правило, її засновники (окремі індивіди, кредитно-фінансові інститути). За необхідності засновники біржі можуть розширити коло її членів шляхом продажу біржових місць. За сприятливої кон'юнктури ціна місця на Нью-Йоркській фондовій біржі сягає більше 1,5 млн. дол.

Члени біржі або державні органи, які контролюють її діяльність, встановлюють умови, за яких певна компанія може бути допущена до біржової торгівлі. Так, на Токійській фондовій біржі в середині 90-х років котирувалися 1600 компаній. Щоб зареєструватися на цій біржі, прибуток компанії за останні 3 роки повинен становити не менше 300 млн. ієн, статутний капітал -- не менше 1 млрд., а дивіденди на одну акцію -- не менше 5 ієн. Це означає, що членами фондової біржі можуть бути лише високорентабельні фірми. У світі в середині 90-х років налічувалося майже 200 фондових бірж. В Україні в 1999 р. було 27 фондових та фондово-товарних бірж.

У свою чергу, реєстрація на біржі піднімає престиж компанії, полегшує доступ до ринку капіталу, сприяє підвищенню курсу її акцій і, отже, розширює коло акціонерів. У деяких наймогутніших американських корпораціях кількість акціонерів сягає 3 і більше млн. осіб. Тому вони централізують значні грошові суми, а це прискорює інвестиційні процеси, зміцнює могутність крупних корпорацій.

Членство на фондовій біржі не є незмінним, раз і назавжди даним. Його потрібно постійно підтверджувати високим і стабільним курсом акцій. Ось чому показники курсу акцій -- це свідчення ділової активності, стабільності економіки. В США, наприклад, використовується такий сумарний статистичний показник ділової активності, оцінки економічної кон'юнктури, як індекс Доу-Джонса. Він ґрунтується на динаміці середніх курсів акцій 65 наймогутніших корпорацій, у тому числі ЗО промислових, 20 транспортних і 15 сфери комунально-побутового обслуговування, на даних про ціну акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі.

Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюється за допомогою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні гроші або за рахунок отриманих кредитів, а потім продає їх за вищою ціною, то на американському позабіржовому ринку він називається дилером. Головний посередник на центральній фондовій біржі Нью-Йорка -- спеціаліст, а інші посередники, які зв'язують спеціаліста з покупцями або продавцями, -- брокери. За свої посередницькі операції брокери, отримують винагороду за домовленістю зацікавлених сторін -- клієнтів або згідно з таксою, встановленою біржовим комітетом. Винагорода брокера (маклера) отримала назву куртаж, її величина вимірюється у проміле, тобто тисячній частці щодо суми укладеної угоди. За успішного ведення посередницьких операцій брокер може нагромадити кошти і стати дилером.

Сучасний ринок цінних паперів відзначається також значним обсягом позабіржового обороту, що здійснюється за допомогою телефону і телефаксу.

Основними видами угод на фондовій біржі є касові та термінові. Касові угоди -- угоди, за якими цінні папери оплачуються в день здійснення операції або максимум до 7 днів (як правило, протягом перших трьох днів). Термінові угоди є спекулятивними. Це означає, що розрахунок за ними здійснюється у межах одного місяця, але за курсами, зафіксованими у день продажу.

Розрізняють біржових спекулянтів, які «грають» на підвищенні курсу цінних паперів (їх називають «биками», оскільки вони намагаються підняти ціни на «роги») і на зниженні його (їх називають «ведмедями», оскільки вони прагнуть «завалити» ціну донизу).

На фондовій біржі відбуваються розподіл і перерозподіл фінансового капіталу на «первинному» ринку (коли акції випускають і продають населенню, різним компаніям та фінансово-кредитним інститутам) та «вторинному» (коли емітовані акції перебувають в обігу і переходять з одних рук до інших, що разом з рухом грошей, інших цінних паперів і відповідними інститутами формує кровоносну систему економіки). Іншими функціями фінансової біржі є реєстрація курсів цінних паперів, виконання ролі економічного барометру країни та ін.

Основні правила інвестування підприємством грошей у цінні папери

Якщо підприємство вирішило зайнятися довготерміновими інвестиціями у цінні папери, то перед ним передусім виникає питання: в які види цінних паперів вкладати ці кошти.

Відповідь на це залежить від оптимального поєднання таких трьох параметрів: 1) дохідності цінних паперів; 2) ступеня ризику (або надійності) при вкладенні коштів у різні види цінних паперів; 3) зростання доходу від таких вкладень.

За ступенем надійності, а отже найменшого ризику втрати капіталовкладень, перше місце посідають державні облігації розвинутих країн світу. Вони мають повну гарантію своєчасного погашення. Цим значною мірою пояснюється найнижчий дохід, який приносять вони своїм власникам. Звідси випливає перше правило інвестування підприємством грошей у цінні папери.

1. Найбільш надійними, але найменш прибутковими є капіталовкладення у державні облігації. Серед них перше місце належить короткотерміновим облігаціям.

Це правило стосовно України не підтверджується, оскільки капіталовкладення у державні облігації є водночас і найбільш надійними, і найприбутковішими. Воно значною мірою не підтверджується лише тоді, коли держава здійснює примусову реструктуризацію своїх зобов'язань.

На другому місці у розвинутих країнах світу за ступенем надійності, швидкого зростання, але певного ризику знаходяться облігації та акції крупних акціонерних компаній, які котируються на домінуючих фондових біржах, мають високий рейтинг і за якими регулярно виплачують дивіденди. Важливо враховувати, що внаслідок зростання акціонерного капіталу підприємства акції можуть багаторазово збільшувати свою початкову вартість. Звідси випливає друге правило інвестування підприємствами своїх коштів у цінні папери.

2. Найбільш прибутковими, перспективно зростаючими, але менш надійними е капіталовкладення в акції та облігації крупних акціонерних компаній.

З урахуванням видів акцій це правило конкретизується. Так, капіталовкладення у привілейовані акції за наявності високої економічної
кон'юнктури є найбільш надійними, але менш прибутковими.

Найменш надійними, а отже найбільш ризиковими є акції, які випускають новостворені підприємства. Проте практика розвинутих країн світу засвідчує, що капіталовкладення в акції окремих таких фірм були фантастично прибутковими, перетворювали їх власників за відносно короткий період у мільйонерів. Звідси випливає третє правило інвестування підприємствами грошей у цінні папери.

3. Найбільш ризиковими є капіталовкладення в акції новостворених компаній, які за сприятливих умов можуть стати найприбутковішими.

Загалом капіталовкладення в акції є найризикованішим видом інвестицій у цінні папери, але вони приносять найбільший дохід. Крім того, ступінь їх ризикованості може певною мірою компенсуватися зростанням їх ринкового курсу, а отже величиною доходу на акцію.

Найбільш оптимальне співвідношення між дохідністю, надійністю та зростанням доходу від у капіталовкладень підприємств у цінні папери досягається за умов диверсифікації таких вкладень.

Диверсифікація вкладень -- розподіл грошових капіталів між різними видами цінних паперів з метою зниження ризику втрат і отримання більших доходів.

Досвід розвинутих країн світу свідчить, що оптимальним критерієм диверсифікації є обмеження вкладень у кожний вид інвестицій не більше 10%. Звідси випливає наступне правило інвестування підприємствами грошей у цінні папери.

4. Щоб досягти мінімального ризику, найбільшої надійності та дохідності, необхідно диверсифікувати капіталовкладення.

3 метою диверсифікації капіталовкладень необхідно вкладати кошти у трастові компанії. Це підприємства, які виконують довірчі функції з управління капіталом інвесторів з метою його найбільш вигідного та надійного використання. Попередньою умовою такого вкладення є отримання всебічної консультації від спеціалістів трасткомпанії щодо економічної кон'юнктури, можливих її змін, динаміки ринкових курсів цінних паперів тощо.

Використана література

1. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І. „Основи підприємницької діяльності ” ВЦ „Академія” 2001р., 280с.