Сутність кредиту. Діяльність комерційних банків

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКIВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ РАДIОЕЛЕКТРОНIКИ

Кафедра ЕН

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

“БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ“

МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Харків 2010

Питання 1. Основні види кредитних відносин. Позичковий фонд

Економічні відносини між кредитором і позичальником виникають під час одержання кредиту, користування ним та його поверненням. Сторони, які беруть участь у цих економічних відносинах, називаються їхніми суб'єктами, а ті грошові чи товарні матеріальні цінності, затрати чи виконані роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин.

Найпоширенішими є кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами -- з іншого. Такі відносини найкраще відповідають умовам розвинутої ринкової економіки.

Другий тип кредитних відносин -- це кредитні відносини між банками і державою. Центральні банки країн надають кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації внутрішніх державних позик. Що більший дефіцит державного бюджету, то більшого розвитку набуває державний кредит. З цим кредитом тісно пов'язаний кредит банків місцевим бюджетам.

Третій -- це кредитні відносини між підприємствами, організаціями та товариствами. Він набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків.

Четвертий -- кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори.

П'ятий -- кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням -- з іншого. Населення отримує кредит на споживчі цілі та виробничі потреби.

Шостий -- кредитні відносини між фізичними особами (громадянами).

Сьомий -- зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Ці відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.

Отже, кредитні відносини виникають на основі перерозподілу вартості на умовах: строковості; повернення забезпеченості; цільового призначення; платності. Цим вони відрізняються від інших економічних відносин, зокрема фінансових. Якщо фінанси виражають економічні відносини з приводу розподілу сукупного суспільного продукту, то кредитні відносини -- з приводу перерозподілу вже розподіленого сукупного суспільного продукту, насамперед національного доходу.

Позичковий фонд

Економічним центром організації кредитної діяльності є банки. Вони створюють позичковий фонд (капітал), в основному, за рахунок грошових коштів, що вивільнюються в процесі розширеного відтворення виробництва, а саме:

коштів, резервів і цільових фондів господарських органів усіх форм власності;

коштів, резервів і цільових фондів громадських організацій;

коштів, резервів і цільових фондів бюджетів;

грошових доходів і заощаджень населення;

коштів, створених у результаті випуску банкнот та ін.

Позичкові фонди використовуються на засадах повернення з оплатою за користування у вигляді банківського процента, який визначається обсягом, характером, терміном, вимогами та видами кредиту. В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші, як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси (матеріальні, технічні, трудові, природні та ін). Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко.

Питання 2. Право вибору банків. Форми розрахунків. Припинення діяльності комерційних банків

Юридичні особи, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, фізичні особи, у тому числі фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, відкривають розрахункові (поточні), інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Банки відкривають розрахункові (поточні) рахунки юридичним особам, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності лише за умови пред'явлення ними копії документа, що підтверджує взяття їх на податковий облік.

З метою забезпечення податкового контролю банки зобов'язані протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку юридичній особі, фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності (включаючи день відкриття або закриття) надіслати повідомлення про це податковому органу, в якому обліковується така особа як платник податків, та Національному банку України для включення до зведеного реєстру власників рахунків, який веде Національний банк України.

Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків юридичних осіб, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності встановлюються центральним податковим органом України.

За наявності відомостей, які свідчать про намагання юридичної особи, фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ухилитися від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), банк зобов'язаний на вимогу відповідного податкового органу надати інформацію про наявність рахунків, відкритих на ім'я такої особи.

Така інформація має бути надана протягом трьох робочих днів з дня отримання запиту відповідного податкового органу.

Форми розрахунків

Банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених Національним банком, а також прийнятих у міжнародній банківській практиці.

Припинення діяльності комерційних банків

Комерційний банк припиняє свою діяльність відповідно до цього закону і законодавства України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств.

Питання 3. Функції кредиту. Роль кредиту. Форми кредиту

Питання про функції кредиту є дискусійним. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості.

Розглянемо три функції, які, на нашу думку, випливають із суті кредиту:

Функція перерозподілу вартості полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою кредиту передають в тимчасове користування підприємств, господарських товариств і населення для задоволення їхніх виробничих або власних потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче й особисте споживання.

Завдяки цій функції кредит сприяє:

- формуванню та оновленню виробничого потенціалу;

- прискоренню обігу грошей;

- підвищенню ефективності господарської діяльності.

Антиципаційну (емісійну) функцію -- створення грошей для грошового обігу -- виконує тільки банківський кредит. Методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг.

Контрольна функція полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника. Крім того, одержувач кредиту також має контролювати свою діяльність, аби своєчасно і повністю повернути кредитні ресурси.

Роль кредиту

В умовах ефективного, цілеспрямованого і економічно обгрунтованого функціонування кредиту можна успішно розвивати економіку, регулювати напрями її розвитку, прискорювати рух фінансових ресурсів усіх суб'єктів господарювання в державі.

Форми кредиту

Залежно від форми, в якій кредитор передає кошти позичальнику, розрізняють дві форми кредиту -- товарну і грошову.

У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари або послуги з відстрочкою платежу -- комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо.

Комерційний кредит постачальник надає покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сам процес передачі може оформлятися борговим зобов'язанням -- векселем.

Продаж громадянам товарів тривалого користування в кредит (з відстрочкою платежу) господарськими суб'єктами здійснюється для прискорення реалізації товарів, які є в достатній кількості в торгівельній мережі, а також для більш повного задоволення потреб громадян у товарах тривалого користування. В умовах ринкової економіки типовим є грошовий кредит.

У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й переважна більшість позичок надається і погашається грошима.

Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми кредиту, а й розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, можливість легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами тощо.

Питання 4. Види кредиту

Крім форм кредиту, в економічній літературі виділяють види кредитів. Найбільш поширеною є класифікація кредиту залежно від організації кредитних відносин: міжгосподарський, банківський і державний кредити.

Міжгосподарський кредит -- це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у процесі їх розрахункових взаємовідносин. Цей вид кредиту включає:

- комерційний кредит, тобто кредит, що надають продавці у товарній формі

покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари (надані послуги) і оформляють векселем .

-дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб'єктами господарської діяльності. Причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею грошей та товару, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;

- тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення.

Банківський кредит -- це кредитні відносини, в яких однією із сторін (у ролі одержувача кредиту або кредитора) виступає банк. Банківський кредит -- основний вид кредиту. Він надається банками в грошовій формі підприємствам, населенню і державі на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Банківський кредит буває прямий і непрямий. Прямий банківський кредит надається безпосередньо тим позичальникам, хто має в ньому потребу.

Непрямий банківський кредит надається через посередника. Прикладом непрямого банківського кредиту є операція «облік векселів» .

Суть операції обліку векселів полягає в тому, що власник векселя (підприємство-постачальник), в разі появи у нього потреби в обігових коштах, може продати вексель комерційному банку. Тепер підприємство-покупець сплачуватиме за векселем банку, який буде для нього кредитором. Таким чином, можна вважати, що це -- непряме банківське кредитування, оскільки кредит надано не безпосередньо підприємству-покупцю, а через посередника, яким є підприємство-позичальник.

Банківський кредит класифікується за певними ознаками. З різними класифікаціями банківського кредиту більш докладно ви зможете ознайомитись у темі “Види кредиту”.

Державний кредит слід поділяти на власне державний кредит і державний борг. Власне державний кредит -- залучення державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб у розпорядження відповідних органів державної влади для використання їх на фінансування державних витрат.

Державний борг, як вид державного кредиту, відображає сукупність кредитних відносин, в яких позичальником є держава, а кредиторами -- юридичні або фізичні особи.

Призначення цього кредиту -- мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет дефіцитний, а також щодо регулювання економіки.

Державний кредит може мати форму грошових (державні цінні папери) або натуральних (наприклад, хлібних або цукрових) позик.

Державні цінні папери можуть випускати як уряд, так і місцеві органи влади. Зобов'язання щодо розповсюдження цінних паперів є складовою частиною державного боргу.

Безперечно, масштаби позичкових коштів держави за рахунок емісії державних цінних паперів у кожній державі неоднакові;наприклад, в одних вони становлять понад 60 - 80 відсотків від несплаченого внутрішнього боргу (Великобританія, Італія, Франція, США), в інших - ЗО - 40% (Німеччина, Канада).

До 1995 р. в Україні дефіцит Державного бюджету покривався переважно за рахунок прямих кредитів Національного банку, тобто емісії грошей, що призводило до шалених темпів інфляції, особливо в 1993-му р.

У 1995 р. уряд України змінив політику щодо вибору джерел покриття дефіциту Державного бюджету, здійснивши перші емісії облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

У січні 1997 р. сума коштів, залучених до Державного бюджету, становила 766,6 млн. грн..

Питання 5. Створення комерційних банків

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються на акціонерних або пайових засадах.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути юридичні та фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів.

Частка будь-кого із засновників, акціонерів (учасників) не повинна перевищувати 35 процентів статутного фонду комерційного банку.

Реєстрація комерційного банку здійснюється на підставі таких документів:

- заяви про реєстрацію;

- установчих документів: установчого договору, статуту банку, протоколу про прийняття статуту та призначення керівних органів банку;

- економічного обґрунтування;

- висновку аудиторської організації про фінансовий стан засновників банку;

- відомостей про професійну придатність керівників (голови та головного бухгалтера) банку, рекомендованих засновниками.

Реєстрація здійснюється у місячний строк з моменту одержання заяви та всіх документів, передбачених цією статтею.

У разі перевищення Національним банком строку, зазначеного для реєстрації, він сплачує засновникам комерційного банку штраф у розмірі 0,01 процента оголошеного статутного фонду комерційного банку за кожний день зволікання.

Національний банк може відмовити в реєстрації комерційного банку у разі порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту та інших установчих документів законодавству республіки, незадовільного фінансового стану засновників, що загрожує інтересам кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржено у судовому порядку.

Комерційні банки зобов'язані в місячний строк повідомляти Національному банку про зміни, що вносяться до установчих документів, з поданням нотаріально завірених копій змінених документів.

Для реєстрації банків іноземних держав, банків з участю іноземного капіталу додатково до документів, зазначених у цій статті, подаються легалізовані у встановленому порядку документи:

а) іноземними юридичними особами:

- рішення іноземного засновника (учасника) про створення банку на території України;

- письмова згода контрольного органу держави, в якій розташований банк, якщо це передбачено законодавством відповідної держави;

б) іноземними громадянами:

- підтвердження першокласного банку про платоспроможність громадянина;

- рекомендації не менше двох іноземних юридичних осіб або громадян з відомою платоспроможністю.

Питання 6. Поняття відсотка. Відсоток за кредит

Відсоток за кредит, або позичковий відсоток -- це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші або матеріальні цінності, відносини, що виникають тільки на базі кредиту.

Суб'єктами цих відносин є кредитори -- ті, хто отримують відсотки, та позичальники -- ті, хто платять відсотки.

Відсоток не є обов'язковим атрибутом кредиту, але поза кредитними відносинами він не функціонує.

В економічній теорії є різні підходи до визначення природи позичкового відсотка.

Позичковий відсоток -- це ціна капіталу, взятого в кредит (економісти класичного напряму). Логіка такого визначення досить проста: враховуючи те, що підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то відсоток, виплачуваний ним кредитодавцеві, представляє ціну цього капіталу.

Позичковий відсоток -- плата за збереження й відмову власника грошей негайно використати їх на придбання певних цінностей (економісти неокласичної школи).

Позичковий відсоток -- це плата за втрату ліквідності (Дж.М. Кейнс).

Звертаючи увагу на визначення відсотка, слід враховувати також ті принципові положення, що поглиблюють розуміння змісту цього поняття:

-позичковий відсоток є частиною прибутку, яку позичальник сплачує за взятий у позику грошовий капітал;

-джерелом позичкового відсотка є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу;

-прибуток розподіляється між самим підприємцем та його кредитором; підприємець отримує підприємницький дохід, а кредитор -- позичковий відсоток. Пропорція розподілу прибутку залежить від рівня конкуренції на позичковому ринку -- попиту і пропозиції на позичковий капітал. Відсоток за кредит відображає ефективність використання кредиту і кількісно відображається в нормі або ставці, яка визначається, як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помноженої на 100:

• Річний дохід на позичковий капітал
• % = ------------------------------------ х 100
• Сума наданого кредиту
• Виплата відсотка характеризує рух в один бік -- у бік кредитора і отримані ним відсотки не повертаються.
• На відсоткову ставку впливають такі фактори:
• - зовнішні:
• етап кредитного ринку;
• характер державного регулювання діяльності комерційних банків, включаючи оподаткування;
• - внутрішні:
• оцінка банком ступеня ризику кредиту;
• вид кредиту;
• термін користування кредитом;
• величина позики.
• Базою для відсоткової політики банків є грошово-кредитна політика держави і вплив на рівень ринкової ціни відсотка з боку Центрального банку.
• Центральний банк впливає на рівень ставок комерційних банків, використовуючи директивні та економічні (непрямі) методи.

Директивні методи:

- обмеження верхнього рівня ставок;

- обмеження різниці між відсотками.

Непрямі методи:

- рівень резервних вимог Центрального банку;

- обсяг, умови та ціна кредитів, що надаються комерційним банкам;

- нормативи ліквідності банків;

- система оподаткування прибутку банків.