Формування витрат у комерційному банку

Зміст

Вступ

1. Формування та класифікація витрат у комерційному банку через призму - «різні цілі - різні витрати»

2. Теоретичні передумови та практична реалізація проведення аналізу витрат банку. Загальний та факторний аналіз

3. Об'єктивна необхідність зниження витрат банку з позиції підвищення прибутковості банківської діяльності та динаміка витрат у сучасних умовах

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Значення банківської системи в умовах сучасної економічної трансформації суспільства та глобалізації економіки в цілому не можливо переоцінити та одночасно з цим закони ринкової економіки вимагають від українських комерційних банків підвищувати ефективності управління банківською діяльністю з метою забезпечення її стабільності та надійності в інтересах розвитку економіки країни. Адже банківська система чи не найголовніша у питаннях становлення та розвитку реального сектора економіки каїни, що в свою чергу позначається на добробуті населення. Загальновідомо, що призначення комерційних банків полягає в мобілізації та перерозподілі тимчасово вільних фінансових ресурсів між суб'єктами ринкових відносин. Проте обмеженість фінансових ресурсів з одного боку та жорстка конкуренція на ринку фінансових послуг з другого інколи підштовхує банки до необдуманих дій аби тільки втримати свої позиції на ринку, не задумуючись, що завчасно розроблена стратегія та тактика діяльності може допомогти уникнути втрати ресурсів, клієнтів, репутації. Важлива роль у реалізації цієї задачі відводиться аналізу банківської діяльності. За його допомогою виробляються стратегія та тактика розвитку банку, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності проведення активних і пасивних операцій, оцінюються результати діяльності банку в цілому та його окремих підрозділів.

Таким чином можна стверджувати, що успішний розвиток і надійність банківської системи України в умовах сьогодення багато в чому залежить від організації та проведення в комерційних банках зваженої аналітичної роботи, яка дозволяє давати об'єктивну всебічну оцінку досягнутим результатам діяльності банків, виявляти їх сильні та слабкі сторони, давати рекомендації, щодо визначення конкретних шляхів вирішення існуючих проблем. Аналіз банківської діяльності є основою ефективного управління банком, вихідною базою прийняття управлінських рішень на всіх рівнях банківського менеджменту.

Проте на думку автора було б не логічно стверджувати, що головне та єдине призначення існування банківської системи - це забезпечення стабільності функціонування та розвитку економіки. Банк - це, в першу чергу, комерційна організація, метою функціонування якої є одержання прибутку.

Існує багато думок з приводу підвищення прибутковості діяльності банків, то з поміж усіх, на думку автора, є одна, яка заслуговує на більш глибокий аналіз - це підвищення прибутковості діяльності за рахунок оптимізації структури витрат, тобто розробка комплексу заходів по їх зниженню.

Економічна криза, що охопила фінансову сферу у більшості країн світу - стала наочним прикладом, що навіть досконало розроблені стратегії діяльності банків, покликані максимізувати фінансовий результат - в кризових умовах не завжди спрацьовують.

Досліджуючи фінансовий стан українських банків у сучасні умовах - автор доходить висновку, що банки попросту були неготові до радикальних змін та нововведень у питанні забезпечення прибуткової діяльності і останні статистичні дані яскравий цьому приклад - на 01.11.2009 року ми маємо від'ємний фінансовий результат діяльності банків у обсязі 23 млрд. грн. в порівнянні з прибутком у розмірі 9,4 млрд. грн. за відповідний період минулого року та суттєве перевищення витрат над доходами.

Актуальність теми даної курсової роботи полягає на думку автора в тому, що при додержані зваженої фінансової позики у банку та при проведенні комплексного аналізу його доходів та витрат плюс аналізу усіх чинників, що можуть справити на них впив, не має значення в який бік - можливо суттєво знизити фінансові втрати, а відповідно не втратити прибуток. Стабільність функціонування банків має значення не тільки для самих банків, а й для всієї країни в цілому, і, навпаки, банкрутство банків спричиняє збитки їх клієнтів: суб'єктів господарювання та населення.

Метою даної роботи є узагальнення і систематизація теоретичних знань щодо існуючих методів аналізу витрат комерційних банків, а також їх практичне застосування.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети обумовлюється вирішенням таких завдань:

· дослідження сутності поняття «витрати банку» та їх вплив на оцінку ефективності функціонування банківської установи;

· дослідження теоретичних та практичних прийомів проведення комплексного аналізу витрат;

· дослідження структури та динаміки витрат банків в умовах сьогодення та пошук шляхів їх зниження.

Об'єктом дослідження у курсовій роботі виступає весь комплекс витрат комерційного банку. Предметом дослідження - є взаємозв'язок між рівнем витрат та рівнем прибутковості діяльності банківської установи в цілому.

1. Формування та класифікація витрат у комерційному банку через призму - «різні цілі - різні витрати»

Для ефективного управління витратами банку керівництву потрібні не просто дані про розмір витрат, а й інформація про витрати з їх деталізацією на певні цілі, організаційні підрозділи, вироблені продукти, послуги тощо. Облік витрат здійснюється в межах чинних облікових систем, тобто певного регулярного процесу, а також підпорядкований потребам керівників з необхідною їм деталізацією та на їх вимогу, оскільки постійне калькулювання обходиться дорожче, ніж проведене на вимогу. Основною метою класифікації витрат за таких потреб є організація ефективної роботи системи управлінського обліку, що досягається через низку заходів:

· оперативний контроль прибутковості в розрізі окремих продуктів, напрямів бізнесу, підрозділів; підтримка системи управління прибутковістю діяльності банку; визначення найприбутковіших напрямків діяльності, факторів, трендів, що на них пливають; оцінка ефективності діяльності та її підтримка як в цілому, так і за основними напрямками діяльності; виявлення фактів та чинників ефективності;

· прийняття управлінських рішень на базі реальної інформації як про окремі операції, так і про стан справ у банку загалом

· моделювання наслідків здійснення тих чи інших операцій

· вдосконалення процесів прийняття рішень щодо ціноутворення продуктового ряду

· підготовка та інтерпретація внутрішніх звітів для усіх сфер менеджменту банку

· формування ефективної системи мотивації та відповідальності менеджерів за результати роботи

Суть процесу класифікації витрат - виділити ту частину витрат, на які може вплинути керівник, виходячи з принципу: “різні витрати для різних цілей”. На підтвердження цього зазначимо, що вчені Ч.Т. Хорнгрен та Дж. Фостер вважають, що “облікові системи повинні обслуговувати комплекс управлінських цілей, тому існують різні способи вимірювання і групування затрат” [9, с. 36]. (табл. 1).

Таблиця 1.1

Класифікація витрат банку

Ознака класифікації з врахування функцій управління	Вид витрат	Мета використання
Повнота здійснення витрат	Невичерпані витрати, вичерпані витрати	Для визначення фінансового результату
За функціональним виникненням	Виробничі витрати, допоміжні витрати, адміністративні витрати	Для контролю за економічністю діяльності
За способом віднесення на собівартість об'єктів	Прямі витрати, непрямі витрати	Для визначення собівартості банківського продукту і отримання прибутку (за повною собівартістю) та калькуляції ціни контролю і виявлення шляхів зниження витрат
Спосіб віднесення до певних видів продукції	Основні витрати, накладні витрати	Для визначення собівартості банківського продукту та калькуляції ціни
Порядок формування фінансового результату	Витрати операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, інші витрати та надзвичайні витрати	Для визначення загального фінансового результату та за видами діяльності
Процес обліку	Одноелементні витрати, комплексні витрати	Для здійснення облікових процедур
За місцем виникнення витрат	Витрати банківської установи в цілому, витрати філії, витрати відділення, витрати відділу	З метою здійснення контролю за менеджерами за місцем виникнення затрат
За приналежністю	Витрати за клієнтами; видами операцій, продуктами, інструментами, портфелями	Для визначення економічної ефективності окремих клієнтів, видів операцій, інструментів, портфелів та контролю за інвестиціями
Центри відповідальності	Центр витрат, центр прибутку	Для контролю за менеджерами за місцем виникнення затрат
Час здійснення витрат	Поточні витрати, довгострокові витрати	З метою рішення короткострокових та довгострокових цілей, а також прогнозування та планування витрат
Залежно від управлінського рішення	Релевантні витрати, нерелевантні витрати	З метою визначення впливу управлінського рішення на величину затрат
Залежно від зміни фактора витрат	Змінні витрати, постійні витрати, напівпостійні витрати, напівзмінні витрати	З метою оптимізації самого виробничого процесу, аналізу беззбитковості і вивчення моделей поведінки витрат
Відповідно до витрачання активів	Дійсні витрати, альтернативні витрати	Для прийняття управлінських рішень при виборі оптимального альтернативного варіанта
Метод обчислення	Маржинальні витрати, середні витрати	З метою збільшення обсягу виробництва продукції
Порядок обчислення	Фактичні витрати, планові витрати, нормативні витрати	З метою прогнозування, регулювання затрат, та контролю за нормами і рівнем витрат
Рівень контрольованості	Контрольовані витрати, неконтрольовані витрати	З метою здійснення контролю за діяльністю виконавців

До витрат, які найчастіше використовуються у банківській діяльності належать такі: змінні, постійні, напівзмінні, напівпостійні, змішані.

Витрати вважаються змінними, якщо їх обсяг змінюється водночас зі зміною кількості послуг чи операцій. Прикладом таких витрат є: процентні доходи; частина комісійних, які розраховуються у відсотках від вартості банківського продукту; торговельні; дивідендний дохід; процентні витрати; змінні залежно від обсягу ресурсів частини комісійних; відрахування до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постійними витратами є такі, сума яких змінюється пропорційно до зміни обсягу їх надання, тобто їх обсяг не залежить від зміни обсягу залучених (розміщених) коштів чи інших факторів, що впливають на витрати. Прикладом таких витрат можуть бути: витрати на утримання будівель, обладнання, оренду землі, комісійні, які встановлюються аналогічно постійним комісійним; загальні адміністративні витрати; відрахування в резерви; частина комісійних доходів, які визначаються конкретно встановленою сумою або змінюються залежно від іншого, ніж обсяг розміщених (залучених) коштів, фактора доходів; повернення списаних активів. Постійні витрати залишаються такими лише протягом певного незначного проміжку часу, який прийнято називати релевантним діапазоном. По характеру ця група витрат відноситься до безпроцентних витрат [7, с.39- 42, 52].

Важливим елементом процесу управління є контроль за особливостями поведінки постійних витрат та змінних доходів і витрат як загальних, так і на одиницю продукції, за умови зміни обсягів розміщених (залучених) коштів.

У багатьох випадках при досягненні відповідного рівня діяльності доходи і витрати змінюються різко, стрибкоподібно, це - напівпостійні доходи (витрати).

Якщо протягом коротких періодів часу, наприклад, доходи (витрати) можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними), то за тривалий період усі доходи (витрати) мають тенденцію до зміни, тобто постійні доходи (витрати) стають напівпостійними і змінюються ступінчасто.

Значну частину на півзмінних доходів (витрат) складають змішані доходи (витрати, які містять елементи як постійних, так і змінних витрат).

Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає: постійні витрати у вигляді абонентної плати; змінні витрати у вигляді плати за міжміські розмови. Тому, обліковуючи витрати, їх слід чітко розмежовувати.

Виділяється також група витрат, що відноситься безпосередньо на рахунок "Прибутки та збитки звітного року": збитки від розкрадань, прорахунки і нестачі по касових операціях, збитки від прийняття неплатоспроможних і фальшивих грошових знаків і монети. Усі ці витрати по змісту представляють прямі збитки банку [4, с. 246-249].

Інші види витрат менше використовуються в банківській практиці, але їх значення велике.

У останні роки спостерігається зріст питомої ваги видатків на виплату відсотків по вкладах клієнтів. Це пояснюється, по-перше, підвищенням рівня процентних ставок по депозитах у результаті посилення конкурентної боротьби і по-друге, збільшенням питомої ваги депозитних рахунків у загальній сумі притягнутих коштів.

Банки, що виконують міжнародні розрахункові операції, сплачують комісійні банку, що виконує доручення на здійснення операцій (акредитивних, інкасових та інших). Але кінцевим платником виступає клієнт банку, із доручення якого проведена операція. Банк у повному обсязі списує з його рахунку сплачену їм комісію. Видатки банку на утримання й експлуатацію будинків і устаткування, оплату персоналу і соціальні посібники носять щодо постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі видатків банку дуже значний.

Визначена частина коштів банка витрачається на створення резервів. Інші видатки в рахунку прибутків і збитків банку показуються по статті «Інші операційні видатки». Це внески, видатки на рекламу, інвентар і матеріали, на оплату послуг аудиторських фірм, судові і транспортні витрати, а також деякі види податків. Зріст операційних видатків не тільки відбиває несприятливий стан кон'юнктури ринку, на якому банк залучає ресурси, але і може свідчити про погіршення менеджменту [5, с. 716-745].

Особлива увага заслуговує оцінка двох груп статей: видатки, пов'язані з забезпеченням функціонування банку (особливо адміністративно-господарські) і видатки, пов'язані з підвищенням ризикованості банківської діяльності (створення обов'язкових і інших страхових резервів).

Управління витратами -- це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти.

Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці). Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів [6, с. 30 - 34].

Організаційна структура банку схожа з іншими підприємницькими структурами і регламентується Законами України "Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність" та іншими.

Безпосередньо діяльністю комерційного банку керує правління, що несе відповідальність перед загальними зборами акціонерів і радою банку.

Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кредитний комітет. Він виконує такі функції: затверджує організаційну структуру процесу кредитування, встановлює напрямки диверсифікації кредитного портфеля, аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов'язані з кредитуванням, оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позиками, приймає рішення щодо надання "великих" кредитів та періодичне списання безнадійних позик. Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійний комітет. Без його висновку загальні збори акціонерів не правомочні затвердити баланс.

Розподіл на управління та служби, а також підрозділу їхньої підтримки, проведено по всій системі банку. Управління витратами в банку передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат -- це місце їхнього формування (управління, служба, підрозділ). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками.

У першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, матеріально-технічне забезпечення,технічне обслуговування управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи банку (відділи, філіали), які відокремлені просторово. За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати.

Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має істотне значення для визначення собівартості окремих банківських продуктів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі -- формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу ефективності діяльності, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів.

Оцінку діяльності центрів дискреційних витрат здійснюють на підставі результатів виконання бюджетів цих центрів. Розробку стандартів витрат здійснюють підрозділи, які відповідають за ті чи інші статті витрат.

Основою обліку за центрами відповідальності є закріплення витрат і доходів за керівниками різних рівнів і систематичний контроль за виконанням ними затверджених бюджетів [8, с.74-79].

У зв'язку з цим, першим кроком організації такого обліку є виділення відповідних центрів з метою закріплення відповідальності. Для виділення центрів відповідальності насамперед беруть до уваги організаційну структуру банку, посадові інструкції, які встановлюють права і обов'язки конкретних працівників.

Більшість підрозділів банку є центрами витрат. Центр витрат -- центр відповідальності, керівник якого контролює установлені норми витрат.

Установлені норми витрат - це граничні витрати на окремі операції за даних організаційно-технічних умов функціонування. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності банку.

У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по банку (кошториси). Фактичний рівень витрат обчислюється заданими поточного обліку. Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат, від планових і відповідно стимулювати працівників банку до їхнього зниження.

2. Теоретичні передумови та практична реалізація проведення аналізу витрат банку. Загальний та факторний аналіз

Ринкова економіка вимагає від українських комерційних банків підвищення ефективності управління банківською діяльністю. Важлива роль у реалізації цієї задачі відводиться аналізу банківської діяльності. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку банку, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності проведення активних і пасивних операцій, оцінюються результати діяльності банку, його окремих підрозділів.

Витрати - це зменшення економічної вигоди в аналізованому періоді внаслідок проведення комерційним банком фінансових та господарських операцій, які зменшують активи або збільшують заборгованість. Здійснюючи аналіз витрат, необхідно [1, c. 374-384]:

· вивчити динаміку і структуру витрат за напрямами та постатейно;

· оцінити виконання фінансового плану за витратами;

· визначити вплив відповідних факторів на величину витрат з метою виявлення резервів їх оптимізації;

· виявити відповідність динаміки вартості ресурсної бази ціновій політиці банку;

· вивчити вплив стану грошового ринку на структуру ресурсної бази банку та величину його витрат;

· розрахувати ступінь диверсифікації ресурсної бази банку. Особлива увага приділяється аналізу управлінських витрат з метою визначення рівня реалізації кадрової політики комерційного банку, впливу діючої системи оплати праці на досягнення прибутковості діяльності, забезпеченню поєднання матеріального стимулювання працівників та стратегічних завдань роботи банку тощо.

Можна стверджувати, що у сфері витрат комерційного банку загальна цільова установка на їх мінімізацію дає вже за початкової диверсифікації неоднозначний результат.

Процентні витрати за депозитами клієнтів, депозитами банків, емітованими та реалізованими борговими цінними паперами мають чітко виражений граничний рівень максимізації, збільшення якого веде до втрати клієнтів, дефіциту ресурсів та зниження темпів зростання.

Також обмежений, але з позиції оптимально низького рівня, ряд непроцентних витрат, які є відносно постійними та прогнозованими, їх зменшення веде до зниження якості банківських продуктів, формування багатьох ризиків, а в окремих випадках - до припинення діяльності банку. Це стосується господарських та експлуатаційних витрат (оренда та утримання приміщень, амортизація, електро і теплопостачання, зв'язок), транспортних витрат, витрат на охорону, сигналізацію, операційних витрат, затратних матеріалів. Але в деяких випадках для виконання своїх зобов'язань перед вкладниками, клієнтами та бюджетом проблемні банки можуть знизити окремі види своїх витрат, причому доволі відчутно (транспортні витрати, заробітна плата, витрати на відрядження), а деякі витрати взагалі звести до нуля (представницькі, рекламні, благодійність тощо). Термін такої економії не може бути тривалим, оскільки зростання соціального напруження в колективі банку і зниження його іміджу негативно позначаться на фінансових результатах діяльності та якості управління комерційним банком.

Тільки витрати банку за санкціями (сплата штрафів, пені та ін.) передбачають їх повну, гранично можливу мінімізацію, але не завжди. Якщо банк, порушуючи паритет партнерських відносин, просто виключає можливість застосування до нього санкцій у депозитних, кредитних та інших угодах, а клієнти при цьому несуть повну фінансову відповідальність, то така економія здатна різко знизити його фінансовий стан, привести до втрати клієнтів, дефіциту ресурсної бази, кризи ліквідності та посилення ризиків.

Що стосується "економії" на податках, резервуванні, страхуванні, то тут мова може йти лише про оптимізацію їх рівня відповідно до встановлених нормативів та до адекватності ризикам.

Аналогічно загальному аналізу доходів банку здійснюється аналіз рівня витрат за окремими операціями за період, що аналізується. У звітності банків групування витрат за окремими напрямами збігається з розглянутим вище групуванням доходів, тобто містить такі види:

1. Процентні витрати:

· за залученими коштами клієнтів;

· за коштами інших банків, що містять позики і депозити;

· за емітованими борговими цінними паперами.

2. Комісійні витрати за послугами клієнтам та іншим банкам.

3. Загально адміністративні витрати.

4. Витрати на персонал.

5. Відрахування до резервів.

6. Непередбачені витрати.

Щоб оцінити відношення отриманих доходів до здійснених банком витрат, необхідно застосувати групування витрат на процентні та непроцентні. У звітності банків до першої групи належать статті з розділу "Процентні витрати". Категорія непроцентних витрат містить витрати за комісійними послугами клієнтам, за валютними операціями, за забезпеченням функціонування банку, непередбачені та інші операційні витрати (сплата податків тощо). Насамперед аналізується роль певних напрямів витрат у загальному обсязі витрат на основі такої моделі:

В = В_п + В_н, де

В - загальна сума витрат,

В_п - процентні витрати,

В_н - непроцентні витрати.

На основі моделей зв'язку виконується рівняння:

?В = ?Вп + ?Вн, де

?В - зміна загальної суми витрат

?Вп - зміна процентних витрат

?Вн - зміна непроцентних витрат

Загальний аналіз витрат здійснюється у такий спосіб:

1) визначається частка абсолютного приросту за рахунок зміни кожного виду витрат у зміні загального обсягу витрат:

2) розраховується відношення обсягу приросту за рахунок зміни кожного виду витрат до величини витрат у бізнес - плані або базовому періоді.

Загальний аналіз витрат виконується за даними фінансового плану (кошторису) та звітності банку і починається з оцінювання виконання плану за витратами та з характеристики динаміки їх зростання (табл. 2.1).

Таблиця 1.1

Загальний аналіз виконання плану за витратами

Показник	План	Факт	Відхилення
	В0 (тис. грн)	%	В1 (тис. грн)	%	?В (тис. грн)	% до В0	Частка витрат у зміні фактичного обсягу витрат
Процентні витрати, Вп	9915	26,6	18134	41,0	8219	+2,0	1,18
Непроцентні витрати, Вн	27359	73,4	26082	59,0	-1277	-3,4	-0,18
Разом витрат, В	37274	100	44206	100	6932	+18,6	1,0

Результати наведених у таблиці 2.1 розрахунків свідчать, що: зростання фактичного обсягу витрат порівняно з кошторисом на 6932 грн, або на 18,6 %, що відбулося за рахунок зміни фактичних процентних витрат на 8209 грн, або на +22,0 %, та за рахунок фактичного зменшення непроцентних витрат на 1277 грн, або на 3,4 %; а частка процентних витрат у зміні фактичного обсягу витрат становить 1,18, а непроцентних - 0,18 у порівнянні з кошторисом.

Таблиця 2.2

Загальна оцінка динаміки витрат

Показники	Минулий період	Зівтного період	Темпи зростання, %
Витрати банку, тис. грн	1956	3185	162,8
Доходи банку, тис. грн	2415	3250	134,6
Коефіцієнт дієздатності, Кд	0,81	0,98	121,0
Коефіцієнт режиму економії, Ке	*	*	1,2 р.

Дані таблиці 2.2 показують, що темпи зростання витрат (162,8 %) значно випереджають темпи зростання доходів банку (134,6%), а витрати на 1 гри доходів збільшилися з 0,81 грн до 0,98 грн, темп зростання К_д становить 121 %. Це свідчить про недотримання банком режиму економії, який перевищив 1 в 1,2 раза. Для визначення причин значного зростання загального обсягу витрат необхідно здійснити аналіз структури і динаміки витрат постатейно (табл. 2.3).

Постатейний аналіз витрат показав, що у періоді, який аналізується, значно зросли процентні витрати за коштами клієнтів банку на 666 тис. грн., непроцентні витрати на утримання персоналу - на 207 тис. грн та сплата податків - на 140 тис. грн, або на 7,2%. Водночас зменшились комісійні витрати на 134 тис. грн, або на - 6,9 %, інші операційні витрати - на 35 тис. грн, або на - 1,8%, та непередбачені витрати - на 12 тис. грн, або на - 0,6 %.

Таблиця 1.3

Постатейний аналіз структури і динаміки витрат

Статтівитрат	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення
	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
1. Процентні витрати, всього У тому числі:	405	20,8	1372	43,1	+967	+49,4
за коштами клієнтів банку	370	19,0	1036	32,6	+666
за коштами інших банків	15	0,8	157	4,9	+142
за ц.п. власного боргу	20	1,0	179	5,6	+159
2. Комісійні витрати	272	14,0	138	4,3	-134	-6,9
3.Інші операційні витрати, всього У тому числі:	1185	60,6	1542	48,4	+357	+18,3
на персонал	610	31,2	817	25,7	+207
експлуатаційні	165	8,4	210	6,6	+45
сплата податків	240	12,3	380	11,9	+140
інші витрати	170	8,7	135	4,2	-35
4. Відрахування до резервів	64	3,5	115	3,6	+51	2,6
5. Непередбачені витрати	30	1,3	18	0,6	-12	0,6
6. Разом витрати	1956	100	3185	100	+1229	+62,8

Під час аналізу непроцентних витрат особлива увага приділяється оцінці динаміки витрат на заробітну плату та експлуатаційні витрати, зміна яких багато у чому визначається рівнем інфляції та станом економіки країни. Але надмірне скорочення статей таких витрат може негативно вплинути на якість обслуговування клієнтів.

Банку потрібно зменшувати витрати, які мають значну частку в обсязі непроцентних витрат, але робити це необхідно без шкоди для своєї діяльності. Так, недоцільно занадто скорочувати загально-адміністративні витрати та витрати на персонал, потрібно зосередити зусилля на зменшенні штрафів, пені, непередбачених витрат тощо.

Аналіз непроцентних витрат здійснюється постатейно через порівняння фактичних витрат з кошторисом (бізнес-планом) або у динаміці за кварталами звітного року (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Аналіз непроцентних витрат

Найменування статей витрат	Кошторис	Фактично	У тому числі, тис. грн
	тис. грн	%	тис. грн	%	1 кв.	2 кв.	і т.д.
1. Комісійні витрати	85	28,6	120	30,0	28	31	61
2. Загально адміністративні витрати	71	23,9	72	18,0	17	20	35
3. Витрати на персонал	60	20,2	64	16,0	14	14	36
4. Інші витрати	39	13,1	50	12,5	11	12	27
5. відрахування до резервів	24	8,1	75	18,7	16	32	27
6. Непередбачені витрати	18	6,1	19	4,8	4	4	11
7. Разом непроцентних витрат	297	100	400	100	90	113	197

Дані таблиці 2.4 свідчать, що порівняно з кошторисом фактичні непроцентні витрати збільшилися на 103 тис. грн з 297,0 тис. грн до 400,0 тис. грн, або на 34,7 %. Аналіз структури фактичних витрат показує, що, незважаючи на абсолютне збільшення усіх видів непроцентних витрат, частка загально-адміністративних витрат та витрат на персонал зменшилася відповідно на 5,9 та 4,2 процентного пункту (п.п), а частка непередбачених витрат на 1,3 п.п., тоді як частка комісійних збільшилась на 1,4 п.п., а відрахувань до резервів - на 10,6 п.п. Отже, зростання непроцентних витрат у даному разі пояснюється значним збільшенням відрахувань до резервів на можливі втрати за кредитно-інвестиційним портфелем банку.

Значне місце в аналізі витрат займають показники, що характеризують різні види витрат на 1 грн. середніх залишків за активними операціями. Для більш детального вивчення тенденції зміни окремих видів витрат можна використовувати такі коефіцієнти:

де А_сер - середні залишки активів банку,

В - загальна сума витрат банку,

В_п - процентні витрати,

В_н - непроцентні витрати,

В_перс - витрати на утримання персоналу,

В_адм. - загально адміністративні витрати,

В_ін - інші витрати банку.

Динаміка зазначених коефіцієнтів дає змогу зробити висновок щодо збільшення чи зменшення відповідних видів витрат та їх обґрунтування. Такі співвідношення свідчать, наскільки прибутково банк здійснює активні операції. Бажано порівнювати отримані результати з даними інших банків. Про обсяг загальних витрат та величину окремих витрат за напрямами та групами неможливо судити лише за відхиленням абсолютних значень та темпами зростання тому, що з розвитком банківської діяльності збільшується ресурсна база банку і відповідно зростає величина банківських витрат. Узагальнюючим показником величини банківських витрат є їх відношення до кількості клієнтів, яких обслуговує даний банк.

Для проведення загальної оцінки рівня витрат банку пропонується така система коефіцієнтів з урахуванням аналізу їх динаміки за кілька періодів, порівняння з граничними значеннями та показниками інших банків (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Оцінка рівня витрат банку

Коефіцієнт	Чисельник	Знаменник	Оптимальне значення	Економічна характеристика
К1	Витрати банку, В	Доходи банку, Д	<1,0	Загальна дієздатність банку
К2	Операційні витрати, Воп	Операційні доходи, Доп	< 0,95	Прогнозний інструмент оцінки стійкості банку
К3	Доходи банку, Д	Платні пасиви, Ппдат	Визначає банк	Частка доходів на покриття заборгованості
К4	Платн пасивиі, Пплат	Доходні, Адох	max 1,2	Розміщення платних пасивів у доходні активи
К5	Витрати, В	Активи банку, А	Визначає банк	Вартість 1 грн. банківських активів
К6	Процентні витрати, Вп	Середні залишки дохідних активів, Асер	Визначає банк	Співвідношення витрат працюючих активів
К7	Процентні витрати, Вп	Процентні доходи, Дп	< 0,8	Частка процентних витрату процентних доходах
К8	Непроцентні витрати, Вп	Активи, А	1-4%	Граничний рівень непроцентних витрат на 1 грн. активів
К9	Непроцентні витрати, Вн	Середні залишки активів, Асер	Визначає банк	Частка витрат на забезпечення функціонування банку
К10	Непроцентні дходи, Дн	Непроцентні витрати, Вн	> 0,5	Рівень покриття непроцентних доходів непроцентними витратами
К11	Ліквадні активи , Алік	Платні пасиви, Ппдат	>1,0 (критичне значення 0,8)	Збалансованість активної і пасивної політики банку
К12	Витрати банку, В	Кількість клієнтів		Узагальнюючий показник

Наведені коефіцієнти дають змогу уточнити висновки про якість дохідної бази банків, про роль окремих компонентів, що визначають дохідність активів, про ефективність банківського контролю за своїми витратами. Порівняльна характеристика доходів і витрат є основою оцінки загального фінансового результату комерційної діяльності банку.

Наступним кроком аналізу є вивчення причини значного збільшення загальних витрат та витрат за окремими статтями і віднесення невиправданих витрат до резервів збільшення прибутку, для чого здійснюється факторний аналіз витрат.

Процентні витрати залежать від середніх залишків за сплаченими пасивами та середньої процентної ставки за ними:

F(В_п) = F(П_сер) + F(i_сер), де:

F(В_п) - зміна (зростання або зниження) сумарних процентних витрат;

F(П_сер) - зміна (зростання або зниження) процентних витрат виключно за рахунок першого фактора - середніх залишків за сплаченими пасивами;

F(i_сер) - зміна (зростання або зниження) процентних витрат виключно під впливом другого фактора - середньої процентної ставки за платними пасивами.

Кількісний вплив цих факторів на величину витрат визначається аналітичним прийомом різниці факторних показників.

Вплив першого фактора на процентні витрати визначається у такий спосіб:

F(П_сер) = (П_сер - П_сер)*i_сер, де:

П_сер - середні залишки за всіма сплаченими пасивами у періоді, що аналізується;

П_сер - середні залишки платних пасивів у минулому (базовому) періоді;

i_сер - середня процентна ставка за сплаченими пасивами у базовому періоді.

Ступінь впливу середньої процентної ставки за сплаченими пасивами на процентні витрати розраховується за формулою:

F(i_сер) = (i_сер - i_сер)*П_сер, де:

i_сер - середня процентна ставка за платними пасивами у звітному періоді (що аналізується);

i_сер - середня процентна ставка за платними пасивами у попередньому періоді;

П_сер - середні залишки за сплаченими пасивами у звітному періоді.

Кількісний вплив факторів на величину витрат здійснюється за допомогою аналітичної таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Факторний аналіз процентних витрат банку

Показники	Минулий період	Звітний період	Відхилення
			разом	у тому числі за рахунок зміни факторів
				суми пасивів	процентна ставки
1. Середні залишки сплачених пасивів Псер, тис. грн.	20 915	23 235	+2320	+139,2	*
2. Середня ставка за сплаченими пасивами iсер, (% : 100)	0,06	0,045	-0,015	*	-348,53
3. Процентні витрати, Вп тис. грн.	1255	1045	-210	+139	-349
%	100	83,3	-16,7	+11,1	-27,8

Результати факторного аналізу за даними таблиці 1.6 свідчать, що величина сплачених процентів за коштами клієнтів банку зросла на 139 тис. грн:

F(П_сер) = (П_сер - П_сер)*i_сер=(23235 - 20915)*0,06=139,2 тис. грн., або на +11,1 %, за рахунок першого фактора -- негативної зміни залишків клієнтів у звітному періоді порівняно з минулим на +2320 тис. грн.

Зменшення другого фактора -- середньої відсоткової ставки на 1,5 процентних пункти п ризвело до позитивної зміни (зменшення) процентних витрат приблизно на 349 тис. грн.:

F(i_сер) = (i_сер - i_сер)*П_сер=(0,045 - 0,06)*23235=-348,53 тис. грн., або на -27,8 %.

Отже, загальна величина сплачених комерційним банком процентів зменшилась під впливом зміни обох факторів на 210 тис. грн.:

F(Вп) = F(Псер) + F(iсер) = (+139 - 349) = -210 тис. грн, або на (+11,1 % - 27,8 %) = -16,7 %.

За результатами розрахунків визначається, який із двох названих вище факторів має більший вплив на зміну обсягу сумарних процентних витрат. Завдання банку -- знизити такі витрати, оскільки вони обернено пропорційні до банківського прибутку.

Середні залишки за сплаченими пасивами залежать від:

· зростання обсягу платних пасивів (у тому числі сплачених депозитів). Для визначення такої залежності необхідно з'ясувати, як змінювалися середні залишки за сплаченими пасивами за останні роки, у тому числі по кварталах попереднього року. Позитивними ознаками є ритмічність та динамічність у залученні ресурсів, що дає змогу розширити активні операції комерційного банку та збільшити його доходи;

· зростання частки платних пасивів (у тому числі сплачених депозитів) у сукупних пасивах балансу банку.

Таблиця 2.7

Аналіз частки платних пасивів у пасивах балансу (тис. грн.)

Показники	Звітний рік	І квартал	ІІ квартал	ІІІ квартал	ІV квартал
1. Середні залишки сукупних пасивів, Псер	385	86	92	102	105
2. Середні залишки процентних пасивів, Ппсер	223	46	52	61	64
3. Ппсер : Псер * 100 %	58	54	57	60	61

Дані таблиці 2.7 свідчать про щоквартальне зростання частки платних пасивів банку з 54 до 61 %, у середньому річна частка становить 58 %.

Оцінюючи зміну частки сплачених депозитів необхідно врахувати, що це - строкові вклади, зростання яких збільшує процентні витрати та водночас надає стабільності ресурсній базі банку. Їх вплив має як позитивне, так і негативне значення.

На середню процентну ставку за платними пасивами впливають такі чинники:

· ринковий рівень процентної ставки за депозитами та міжбанківськими кредитами, що залежить від стану грошового ринку. Це зовнішній фактор, банк на нього вплинути не може;

· структура ресурсної бази банку (табл. 2.8)

Таблиця 2.8

Аналіз структури платних пасивів

Вид процентних ресурсів	Звітний рік	У тому числі по кварталах
		І квартал	ІІ квартал	т. д.
	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
1. Поточні та інші рахунки клієнтів	769	37	227	44	205	39	337
2. Депозити підприємств та організацій	520	25	120	23	131	25	269
3. Вклади населення	354	17	98	19	89	17	167
4. Міжбанківський кредит	437	21	72	14	100	19	265
Разом ресурсів	2080	100	517	100	525	100	1038

Результати аналізу структури платних пасивів банку в динаміці за даними таблиці 2.8 свідчать, що зростання питомої ваги дорогих інструментів (переважно міжбанківських кредитів) у загальному обсязі мобілізованих коштів веде до збільшення процентних витрат.

За кожним інструментом платних пасивів необхідно визначити витрати та їх питому вагу в обсязі загальних процентних витрат.

Зміна обсягу процентних витрат залежить від суми платних пасивів (зобов'язань, що генерують процентні витрати В_п), рівня витрат за окремими видами операцій (Wв) та частки окремих видів платних пасивів з різним рівнем витрат. Відповідно до розглянутої вище методики, насамперед визначається середній розмір платних пасивів П_псер, тоді рівень витрат за платними пасивами, що генерують процентні витрати, визначається за формулою: W_в=В_п : П_псер

Після цього можна розрахувати середню вартість кожного виду платних пасивів як відношення визначених вище витрат до середніх залишків відповідного інструменту.

Аналізуючи зміну показника середньої ставки за кожним видом залучених та позичених коштів у динаміці (за останні роки та протягом розрахункового періоду), можна встановити загальну тенденцію здешевлення або подорожчання ресурсів банку, відхилення затрат за окремими видами ресурсів від їх середньої вартості.

Таблиця 2.9

Аналіз середньої вартості платних пасивів

Вид платних пасивів	І півріччя	ІІ півріччя	Темп приросту, %
	Витрати процентні(тис.грн.)	Середні залишки(тис.грн.)	Середня вартість(тис.грн.)	Витрати процентні(тис.грн.)	Середні залишки(тис.грн.)	Середня вартість(тис.грн.)
1. Поточні та інші рахунки	3,0	108	0,028	2,9	133	0,022	-21,4
2. Депозити юридичних осіб	9,9	104,5	0,095	10,5	105	0,1	+5,26
3. Вклади населення	65,5	290,0	0,226	86,6	341	0,254	+12,4
4. Міжбанківські кредити	5,3	63,0	0,084	2,8	42	0,068	-19,0
Разом	83,7	565,5	0,148	202,8	621	0,165	+11,5

На основі аналізу зазначеної вище таблиці можна зробити висновок, що середня вартість платних пасивів зросла на 11,5 %, тобто з 0,148 до 0,165 грн; у тому числі за рахунок зростання вартості депозитів юридичних осіб на 5,26 % та вартості вкладів населення -- на 12,4 %. Водночас відбулося зменшення вартості поточних рахунків на 21,4 % та міжбанківських кредитів на 19,0 %.

Розрахунки за вказаною в таблиці 2.9 методикою дають можливість визначити рівень витрат за кожним інструментом платних пасивів та виробити цінову політику, яка дасть змогу банку збільшити доходи. При цьому необхідно врахувати таке:

· витрати на обслуговування поточних рахунків -- це найдешевший ресурс банку. Тому збільшення його частки у ресурсній базі зменшує процентні витрати банку, але різко збільшувати такий інструмент складно, оскільки зростання величини поточних рахунків невигідне клієнтам банку, а нові господарські суб'єкти з'являються не дуже часто;

· збільшення у залучених коштах частки строкових депозитів підприємств та організацій є позитивним моментом, незважаючи на те, що цей ресурс сприяє зростанню процентних витрат. Строкові депозити -- це стабільна частина ресурсів банку, яка дає змогу здійснювати кредитування на триваліші терміни та під більший відсоток;

· велика частка міжбанківського кредиту у загальному обсязі банківських ресурсів веде до подорожчання кредитних ресурсів банку в цілому. Крім того, зростання залежності від великих міжбанківських кредитів не є позитивним, бо диверсифікація банківських ресурсів зміцнює ліквідність, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації;

· комерційні банки широко застосовують депозити населення, тому що витрати за ними нижчі, ніж за міжбанківським кредитом. З метою залучення таких коштів банки диференціюють процентні ставки та пропонують різноманітні форми збережень доходів населення.

Отже, основну частину витрат комерційного банку становлять витрати з формування його ресурсної бази, які, у свою чергу, залежать від обсягу, структури і середньої ціни залучення пасивів.

Однак існує проблема: банки повинні для залучення депозитів забезпечити клієнтам належні процентні доходи, але водночас мусять уникати високих депозитних процентів, аби не поглинути будь-які прибутки від розміщення залучених коштів. Конкуренція банків за депозити ускладнює вирішення цієї проблеми, тому що призводить до зростання вартості ресурсів й одночасно знижує очікувані прибутки від обороту залучених коштів. Вирішення цієї проблеми залежить від пріоритетів орієнтації роботи банку в аналізованому періоді на збільшення прибутку (збільшення обсягів ресурсної бази та обсягу розміщення в активах) або норми прибутку (дешеві залучені ресурси та дороге розміщення). Ставка розміщення повинна відповідати такій умові:

і_а = (Ч_д - В_д):(1 - Р_д), де

і_а - ставка розміщення депозитної бази в активи;

Ч_д - частка і-го депозиту в загальному обсязі залучених коштів;

В_д - витрати за і-тим депозитом, %;

Р_д - резервні відрахування за і-тим депозитом.

Ціноутворення на депозити вимагає точного розрахунку вартості кожного виду депозиту, розрахунку середньої вартості депозитної бази і співвідношення з рівнем процентної ставки за активними операціями.

Вирішення проблеми банківського ціноутворення можна здійснити з використанням моделі фінансової стійкості, показник якої дає змогу розрахувати мінімальну дохідну маржу, тобто різницю в процентах за активними та пасивними операціями комерційного банку, що дає йому можливість покрити необхідні затрати, але не приносить прибутку (точка беззбитковості банку).

3. Об'єктивна необхідність зниження витрат банку з позиції підвищення прибутковості банківської діяльності та динаміка витрат банку у сучасних умовах

В умовах швидкоплинного зовнішнього середовища на фоні світової кризи, що безперечно негативно впливає на діяльність фінансового сектору економіки, банки повинні звернути особливу увагу на проблему оптимізації структури доходів (видатків) та підвищення ліквідності, адже банки, як регулятори грошового обігу й посередники в акумуляції та перерозподілі грошових ресурсів, відіграють важливу роль в економічних перетвореннях України. Вони володіють дієвими важелями впливу на фінансову, виробничу та інші сфери економіки, їх діяльність впливає на формування й розвиток практично всієї системи відносин в країні. Без стабільного, надійного та сильного банківського сектора не може нормально функціонувати економіка країни. В умовах ринку банківська діяльність характеризується впровадженням нової організації систем менеджменту, нагляду і моніторингу, розробкою дієвих механізмів управління фінансовими потоками. Упродовж 2000 - 2008 років банківська система України мала стійку тенденцію до зростання основних фінансово-економічних показників - капіталу, зобов'язань, активів. Але водночас спостерігався високий ступінь ризику банківської системи, скорочення кількості банків і низький рівень їх капіталізації, велика частка проблемних позичок у кредитних портфелях, недостатній розвиток асортименту банківських послуг, що призвело до погіршення фінансового стану банків, їх неплатоспроможності та ліквідації. На сьогоднішній день в умовах фінансової кризи банки взагалі призупинили свою діяльність, зменшилась кількість депозитів, почали збільшуватися ставки по кредитам, що негативно впливає на діяльність банківського сектору. Вище означені аспекти вимагають від банків підвищення ефективності діяльності, удосконалення методичних підходів до забезпечення фінансової стійкості шляхом більш повного використання банківських інструментів і послуг, правильного управління банківською діяльністю в умовах нестабільного зовнішнього середовища, входження банків до різного виду фінансово-промислових об'єднань, фінансове оздоровлення на основі реорганізації: злиття й приєднання, створення банківських корпорацій і холдингів. Це питання на сьогоднішній день є дуже актуальним для банківського сектору, фінансової сфери в країні та економіки в цілому.

Отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь - якого суб'єкта підприємництва. Банківський прибуток є одним із найважливіших показників ефективності функціонування банку, його стабільності. У ньому зацікавлені всі учасники економічного процесу. Розмір банківського прибутку хвилює акціонерів, тому що він є показником отриманого доходу на інвестований ними капітал. Вкладникам прибуток гарантує стабільний дохід і впевненість у завтрашньому дні, оскільки збільшення резервів і власних коштів банку свідчить про його стабільність. Позичальники також зацікавлені в прибутках банку, адже таким чином зростають їх власні накопичення.

Банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників [3, c. 163-170].

Прибуток комерційного банку -- це фінансовий результат діяльності банку у вигляді перевищення доходів над витратами. Щоб максимізувати прибуток, необхідно збільшувати доходи та відповідно зменшувати витрати банку. Це можна зробити, по-перше, залучаючи дешевші ресурси, а по-друге, знижуючи витрати на утримання апарату управління [2, с. 396].

Найнижчі % КБ сплачують по рахунках до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові депозити, ЦП тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених % або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів. Хоча за розрахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, % нараховуються в обов'язковому порядку, прибуток на них набагато нижчий, ніж по термінових депозитах.

При становленні розміру % ставки по термінових депозитах визначальним чинником є термін, на який розміщенні кошти. Чим вищий термін, тим вищі % ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим ріже здійснюється виплата, тим вищий рівень % ставки. На 01.11.2009 року структура коштів фізичних осіб з точки зору строковості має такий вигляд: строкові кошти складають 154,6 млрд. грн., або 76,2% від загальної суми коштів населення, а кошти на вимогу - 48,4 млрд. грн., або 23,8%. Дорівнюючі ці дані з аналогічним періодом 2008 року, можна зробити висновок, що відбулося збільшення частки коштів до запитання у структурі пасивів банку з 18% у 2008 році до майже 24% у 2009, що є позитивним моментом з точки зору - зниження процентних витрат з 48,3 % (у структурі загальних витрат) у 2008 році до 39% у 2009, але паралельно з цим - збільшення частки коштів до запитання може загрожувати втраті ліквідності банків.

Проте незважаючи на зниження процентних витрат за підсумками 10 місяців 2009 року по банківській системі зафіксовано від'ємний фінансовий результат у розмірі приблизно 23 млрд. грн. в порівнянні з прибутком у розмірі 9,4 млрд. грн. за відповідний період минулого року, що, в першу чергу, пов'язано зі значними обсягами відрахувань в резерви під активні операції банків, які склали 56 млрд. грн. або 39,69%, порівняно з розміром відрахувань до загальних резервів, резервного фонду та інших фондів банків - 10,3% у відповідному періоді 2008 року.

Доходи банків за 10 місяців 2009 року порівняно з відповідним періодом

минулого року зросли на 32,4% і склали 119,8 млрд. грн., що відбулося, в першу чергу, за рахунок значного збільшення процентного доходу з 68,6 млрд. грн. до 101,7 млрд. грн.