Комерційні банки

1. Функції та пити комерційних банків

Комерцiйнi банки -- головна ланка дворівневої банкiвської системи. Систематичне виконання зазначених нижче функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою, створюючи потужну базу розвитку фінансової системи країни:

· управлiння грошовим обiгом;

· забезпечення платiжного механiзму;

· акумуляцiя заощаджень;

· надання кредиту;

· фiнансування зовнiшньої торгiвлi;

· довiрчi операцi

· зберiгання цiнностей;

· консультування i надання iнформацi

Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яка здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

Друга найважливіша функція комерційних банків -- стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про ті гарантії їми надані.

Третя функція банків -- посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами. Платіжний механізм -- структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків: переказний вексель, банківська тратта, простий вексель, чек.

Комп'ютерна революція мала великий вплив на характер і технологію грошових розрахунків. Розвиток одержали дві системи автоматизованих розрахунків: "роздрібні" системи електронних розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів .У США в даний час мається чотири системи роздрібних платежів: автоматичні розрахункові палати, що виконують функції розрахункових палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ; банківські автомати, які дозволяють виконувати операції:

· зняття грошей з поточного чи ощадного рахунків в банку;

· одержання позики в межах відкритого ліміту;

· депонування грошей на рахунку з одержанням депозитної квитанції;

· одержання інформації про стан рахунка клієнта в банку;

· переказ коштів з одного рахунку на іншій;

· обмін іноземних банкнот на місцеву валюту;

· термінали в торгових точках, щоб здійснювати оплату повсякденних покупок;

· банківське обслуговування вдома - перспективний елемент розрахунків - комплекс послуг по наданню клієнтам банку фінансової інформації,

· а також здійсненню з їх ініціативи банківських угод з передачею інформації за наявності персонального комп'ютера.

Також банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

У зв'язку з формуванням фондового ринку добре розвивається посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта.

Інвестиційний портфель банку контролюється законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої визначена частина (до 90%) повинна складатися з цінних паперів держави, інша -- часток підприємств. Банки купують тільки висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агентствами зв'язаного з ними ризику.

Як інвестиційний консультант банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери "ціни продавця" і "ціни покупця", по яких він зобов'язується їх продавати і купувати.

Лізинг і факторинг -- форма фінансування довгострокової оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення періодичних платежів власнику устаткування. Ставки по лізинги розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків.

Факторинг. Банк-фактор купує вимоги якої-небудь компанії і потім сам одержує платежі по них. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов'язки по попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов'язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і факторського збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутків авансової компанії.

Трастові операції. Багато банків приймають на себе функції довіреного обличчя і виконують у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. Деякі банки не виконують ніяких інших функцій, крім трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:

розпорядження майном після смерті власника;

керування майном на довірчій основі і піклування;

агентські функції;

Вирiшальну роль в функціонуванні системи вiдiграють комерцiйнi банки в трансформаційній функції. Вона включає декiлька напрямкiв:

· трансформацiю ризиків: банки можуть звести ризики своїх вкладникiв та акцiонерiв до мінімуму за допомогою диверсифікації активних операцiй; створення резервiв; диверсифiкацiї % ставок в залежностi вiд ризиковостi кредитiв; страхування депозитiв тощо;

· трансформацiю строкiв: мобiлiзація значних обсягів короткострокових коштiв i їх поповнення, з чого банки одержують можливість їх частину спрямовувати в довгострокові позички та iншi довготривалi активи;

· трансформацiю капiталу: мобiлiзуючи великi обсяги дрiбних вкладiв, банки одержують можливiсть акумулювати великi маси капiталу для реалiзацii масштабних проектiв;

· просторову трансформацію: акумулювання ресурсів з багатьох регiонiв i з iнших країн, спрямувуючи на фiнансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкту, що полегшує балансування попиту i пропозиції на грошовому ринку у будь-якому мiсцi свiтового ринку.

Однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” -- розширювати кредитнi ресурси народного господарства. Банки називають “фабриками кредиту”. Надаючи позичку пiд борговi зобов'язання своїх клiєнтiв (забезпеченi товарно-матерiальними цiнностями, що не є грiшими) банк зараховує їх на рахунок позичальників і тим створює можливiсть надходження в обiг нових сум грошей. Отже дуже важлива роль в економiцi країни належить кожному окремому банку , а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi.

Банк -- наслідок розвитку кредиту. На основі грошових та кредитних відносин з'явилось таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа. Головним в сутності банку, його основою є організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків.

Але вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення iнших операцій, проводять кредитну полiтику на свiй страх i ризик, що сприяє оперативному впливу банкiв на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють безконтрольно. Щоб обмежити створення великої кiлькостi “слабких” банкiв, якi можуть легко банкрутувати i викликати “ланцюгову реакцію банкрутств” серед своїх клієнтів, держави встановлюють досить високі квоти на їх статутний капітал.

За розміром статутного капiталу банки можна поділити так:

· малі банки зі статутним капіталом д 5 млн. євро;

· середні -- зі статутним капіталом від 5 до 10 млн. євро;

· великі -- зі статутним капіталом від 10 до 30 млн. євро;

· найбільші -- зі статутним капіталом понад 30 млн. євро.

Безумовно, лідером за цим критерієм є „Аваль”. Решта банкiв із найбільших за обсягом активів входять до групи великих за розміром статутного капіталу. Усього в цій групі було 13 банкiв.

Залежно вiд величини активiв усi банки подiляються на чотири групи:

· малi банки з активами до 50 млн. грн;

· середиi -- з активами вiд 50 млн. грн до 100 млн. грн;

· великi -- з активами вiд 100 млн. грн до 1 млрд. грн;

· найбільші банки з активами понад 1 млрд. грн.

За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:

· міжнародні, працюють як в Україні так i за її межами;

· міжрегіональні, якi здійснюють свою д на території всієї України;

· регіональні, що обслуговують, як правило, клiєнтiв одного регiону;

Більшість комерцiйних банкiв, що функціонують на банкiвському ринку України, є регіональними. Причому значна частина таких банкiв (понад 50%) сконцентрована в Києві та Київській області, а також в областях що вважаються індустріально розвинутими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська - понад 20%).

За формою власності комерційні банки можуть бути:

· унітарними - заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи.;

· з колективною формою власності.

Нині в Україні функціонують 2 унітарні комерційні банки з державною формою власності6 Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк). Статутні капітали цих банків сформовано за рахунок бюджетних коштів.

За організаційно-правовою формою діяльності банки можуть створюватися як:

· акцiонернi товариства вiдкритого i закритого типiв (акцiонернi банки);

· товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (пайові банки);

· кооперативи (кооперативнi банки).

Акцiонернi банки формують свiй капiтал за рахунок об'єднання iндивiдуальних капіталів засновникiв шляхом випуску i розміщення акцiй банку. Причому всi емітовані акцiї мають бути іменними, оскiльки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцiй на пред'явника. Власником капiталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акцiонери не мають права вимагати в банку повернення своїх внесків. Саме тому акцiонернi банки вважаються бiльш стiйкими i надiйними.

Пайові банки формують свiй капiтал за рахунок грошових внескiв (паїв) у статутний капiтал. При цьому за кожним iз учасників зберiгається право власностi на його частку капiталу, тобто банк не є власником цього капiталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю, в яких ( кожного учасника обмежена розмiром його внеску в статутний капiтал банку.

Кооперативні банки в Українi можуть створюватись за територiальним принципом: мiсцевi та центральний кооперативнi банки.

До особливостей створення та функцiонування мiсцевих кооперативних банкiв слiд вiднести:

· законодавче обмеження кiлькостi учасникiв банку 50-ма особами;

· кожен учасник банку має право лише одного голосу;

· клiєнтами кооперативного банку можуть бути тільки його учасники.

Залежно від діапазону операцій які здійснюють учасники банківських систем розрізняють:

· універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам;

· спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються за:

· клієнтською спеціалізацією;

· галузевою спеціалізацією;

· функціональною спеціалізацією - невелике кола послуг для більшості своїх клієнтів

За функціональною спеціалізацією розрізняють:

· інвестиційні та інноваційні, що спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки і надання довгострокових кредитів;

· ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих строкових депозитів;

· іпотечні здійснюють кредитні операції на тривалий строк, під заставу нерухомості;

· облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на короткострокових депозитних і кредитних операцій.

Представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією в Україні є Ощадбанк, у пасиві якого близько 90% - це кошти фізичних осіб.

Законом України „Про банки і банківську діяльність” заборонена спеціалізація інших комерційних банків на залучення вкладів від фізичних осіб. Частка цих депозитів не повинна перевищувати 5% капіталу банку.

2. Організаційна та функціональна структура КБ

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами:

1. Структурою органів управління.

2. Структурою функціональних підрозділів і служб банку.

До органів управління банком відносять:

· збори акціонерів

· раду банку

· правління банку на чолі з Головою правління.

Основними (найвищим) органом управління комерційного банку є Збори акціонерів (учасників) банку. Цей орган збирається, як правило, 1 раз на рік і здійснює загальне керівництво діяльністю (приймає і вносить зміни до Статуту банку, затверджує річний звіт про роботу банку, визначає основні напрямки його роботи і т.п.).

Збори обирають Раду банку та її Голову, а також назначають Голову правління банку.

Рада банку та її Голова обираються на 5 років із представників засновників та акціонерів банку і здійснюють загальне керівництво діяльністю банків в період між Зборами акціонерів. Засідання Ради банку збирають, як правило, 1 раз на квартал.

Правління банку є виконавчим органом банку, здійснює керівництво і управління поточною діяльністю банку. Воно збирається не рідше 2 разів у місяць.

Голова Правління банку керує всією діяльністю банку, представляє банк в інших організаціях, підписує договори та інші документи від імені банку, несе персональну відповідальність за його роботу.

Ревізійна комісія банку ѕ є його контролюючим органом, формується із представників акціонерів (учасників), затверджується рішенням Зборів акціонерів (учасників).

Основними функціональними підрозділами, що безпосередньо здійснюють банківські операції та обслуговують клієнтів, є управління банку. Як правило, в універсальному комерційному банку 9 управлінь:

1. Управління прогнозування діяльності банку реалізує управлінські функції банку з метою забезпечення основних принципів його діяльності ѕ ліквідності, рентабельності, надійності.

Це управління включає 3 основні підрозділи (відділи):

· ѕ відділ розробки основ комерційної діяльності банку, вдосконалення управління: виробляє акти ділової політики банку, визначає конкретні завдання для кожного управління банку, розробляє баланси банку, визначає його кредитний потенціал, розробляє основні напрямки удосконалення діяльності банку;

· ѕ відділ організації госпрозрахункової діяльності банку: проводить прогнозування доходів і видатків банку, аналізуючи фактичні доходи і видатки в порівнянні із запланованими, намічає конкретні заходи щодо підвищення доходів банку та зменшення його видатків, аналізує рентабельність роботи банку і перспективи її підвищення;

· ѕ відділ по управлінню ліквідністю банку: вирішує комплекс питань, повўязаних із визначенням поточної і перспективної ліквідності банку.

2. Управління маркетингу і звўязків із клієнтурою в умовах ринкової економіки займає надзвичайно важливе місце, відповідає за залучення нової клієнтури до банку, розробляє і сприяє впровадженню нових операцій та банківських послуг, вивчає коньюктуру ринку, надає організаційну та консультаційну допомогу клієнтам.

В ньому можуть бути своєрідні відділи:

· ѕ звўязків з клієнтурою;

· ѕ послуг і реклами;

· ѕ ринкової коньюктури.

3. Кредитне управління ѕ є найважливішим і найкрупнішим підрозділом кожного банку, оскільки основною функцією комерційного банку та основним джерелом його прибутку є надання різного роду позик.

В рамках кредитного управління можуть створюватись такі відділи:

· ѕ відділ загальної організації кредитних операцій;

· ѕ відділ короткотермінового кредитування;

· ѕ відділ довготермінового кредитування і фінансування;

· ѕ відділ кредитування населення;

· ѕ відділ міжбанківських операцій;

· ѕ відділ нетрадиційних банківських операцій.

Відділ загальної організації кредитних операцій виробляє кредитну політику банку, методи її реалізації в залежності від конкретної економічної ситуації, розробляє загальні методи кредитування та визначення кредитоспроможності клієнта, вивчає кредитні ризики і розробляє механізм їх страхування.

Відділ короткотермінового кредитування вивчає потреби клієнтів у короткотермінових позиках, вивчає кредитоспроможність клієнтів, укладає кредитні договори та організовує надання і погашення кредиту, веде кредитні справи своїх клієнтів.

Відділ довготермінового кредитування і фінансування розробляє основні напрями інвестиційної політики банку, організовує довготермінові кредитні операції та фінансування, визначає кредитоспроможність клієнта, укладає договори щодо надання довготермінових кредитів, здійснює кредитування, повўязане з іноваційною діяльністю клієнта, організовує фінансування капітальних вкладень за дорученням клієнта, надає посередницьку допомогу в пошуку партнерів для впровадження іновацій, а також підбору підрядчиків для реалізації довготермінових проектів.

Відділ кредитування населення організовує довготермінове і короткотермінове (на невідкладні потреби) кредитування населення, надає чекові та кредитні картки.

Відділ міжбанківських операцій організовує, веде облік і аналіз всіх міжбанківських операцій, перш за все з Національним банком та іншими комерційними банками, а також внутрішньобанківські операції (між філіями, відділеннями банку).

Відділ нетрадиційних банківських операцій займається розробкою і впровадженням операцій, повўязаних з кредитуванням: факторингових, лізингових операцій тощо.

4. Валютне управління відіграє все помітнішу роль у роботі банків, в його функції входить організація і проведення валютних операцій, дозволених ліцензією НБУ (ведення валютних рахунків клієнтів, неторговельні операції з іноземною валютою, операції за міжнародними торговельними розрахунками, операції залучення і розміщення валютних коштів, торгівлі валютою на внутішньому валютному ринку, встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками для міжнародних розрахунків та інші).

Валютне управління називають Ібанком всередині банкуІ, тому до нього будуть входити такі відділи, як:

· ѕ аналітичний;

· ѕ відділ ведення валютних рахунків;

· ѕ відділ неторговельних операцій (касових);

· ѕ відділ строкових угод.

5. Управління депозитних операцій займається роботою по залученню коштів в банк, здійснює облік та аналіз залучених коштів і власного капіталу банку.

Воно складається з двох відділів:

· ѕ відділ депозитних операцій веде облік та аналіз депозитних коштів банку за ступенем їх терміновості і окремим вкладникам, укладає угоди на відкриття депозитних рахунків клієнтів, надає необхідну інформацію для планування ресурсів банку;

· ѕ фондовий відділ здійснює облік і аналіз власних коштів банку, проводить операції купівлі-продажу цінних паперів, що належать банку, та за дорученням клієнтів, управляє фінансовим портфелем банку.

6. Управління розрахунково-касового обслуговування веде переговори та укладає угоди про відкриття та ведення різних рахунків клієнтів банку, проводить розрахункові, інкасові операції, а також операції з готівкою.

До нього входять:

· ѕ відділ касових операцій, який здійснює операції з готівкою;

· ѕ відділ розрахункових операцій відкриває і веде рахунки клієнтів, здійснює розрахункове їх обслуговування за допомогою різних форм безготівкових розрахунків.

7. Управління посередницькими операціями здійснює і координує всю роботу по наданню різноманітних послуг клієнтам. Створення таких управлінь в структурі українських банків ѕ питання недалекого майбутнього. По мірі того, як буде виникати потреба в гарантійних, трастових операціях, в структурі управління посередницьких операцій будуть виникати відповідні відділи.

8. Управління філіями банку створюється в комерційних банках, які мають філії в різних регіонах країни. Головна його мета ѕ координація діяльності філій. Упраління філіями здійснює контроль за правильністю проведення депозитної та кредитної політики, банківських операцій, допомагає впровадженню нових форм і методів роботи в філіях банку.

В ньому можуть створюватися відділи:

· ѕ відділ організації операцій філій;

· ѕ відділ контролю і нагляду за діяльністю філій.

9. Управління (відділ) аналізу і статистики нагромаджує та аналізує статистичну інформацію про діяльність банку і його клієнтів, готує проекти планів та звітів про діяльність банку, надає інформаційно-довідкові послуги клієнтам, проводить різноманітні дослідження.

10. До організації структури банку відносять також різноманітні служби, серед яких:

· ѕ відділ кадрів;

· ѕ бухгалтерія;

· ѕ адміністративно-господарський відділ;

· ѕ юридичний відділ;

· ѕ ревізійний відділ;

· ѕ відділ впровадження і експлуатації ЕОМ.

Відділ кадрів ѕ планує чисельність і використання персоналу банку, здійснює набір персоналу та його розстановку, управляє фондами заробітної плати, організовує навчання і підвищення кваліфікації кадрів.

Бухгалтерія ѕ веде облік здійснюваних банком операцій на підставі первинної документації і відображає ці операції по рахунках банківського балансу.

Адмістративно-господарський відділ ѕ займається будівництвом, придбанням, підтримкою і продажем банківських будинків, споруд та обладнання. Спільно з відділом ЕОМ здійснює розробку та впровадження ЕОМ, оснащення банківських установ електронно-обчислювальною і оргтехнікою, веде архів.

Юридичний відділ ѕ розробляє нормативні документи і контролює правильність укладання банківських угод, складає договори, різного роду акти та інші ділові папери, позовні заяви, протести і т. п., веде справи банку в судових та адміністративних установах.

Ревізійний відділ (служба внутрішнього банківського аудиту) здійснює перевірку роботи банку і його філій у відповідності з діючими нормами обліку, інструкціями та іншими нормативними документами.

Відділ впровадження і експлуатації ЕОМ організовує компўютнрні системи банку, здійснює виконання електронних розрахунків і платежів, займається розробкою програмного забезпечення для відділів та управлінь банку, розробляє програми перспективного і поточного оснащення банку електронно-обчислювальною та оргтехнікою, спільно з адміністративним відділом реалізує ці програми.

Дійсно, спеціалізований банк відрізняється від універсального меншим колом здійснюваних операцій, а значить організаційна структура спеціалізованого банку буде залежати від того, який характер спеціалізації даного банку.

В цілому ж організаційна структура спеціалізованого банку буде базуватися на типовій структурі універсального банку.

Так, в інвестиційному банку, який спеціалізується на довготермінових вкладеннях коштів в різні економічні проекти та цінні папери, основну роль буде виконувати інвестиційне або кредитне управління, а також фондовий відділ банку, який займається операціями з цінними паперами (можливо, що в ньому будуть виділені окремі підрозділи).

Велике значення в роботі інвестиційного банку буде мати правильна оцінка ефективності інвестиційних заходів та якості цінних паперів, у звўязку з чим підвищується роль управління аналізу та статистики. В той же час, оскільки інвестиційні банки не будуть виконувати весь той набір операцій, що притаманний універсальному банку, то деяких функціональних підрозділів в них може і не бути.

3. Загальна характеристика банківських операцій

залежно від особливостей формування та розміщення ресурсів комерційного банку, його послуги можуть бути реалізовані у формі проведення трьох основних груп операцій: пасивних, активних та комісійно-посередницьких. При здійсненні пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні грошові кошти для формування своїх ресурсів.

Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому випадку має місце не власне формування і розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або здійснення інших операцій, які не повўязані безпосередньо з рухом грошей ѕ так звані збалансовані послуги.

Виходячи із специфіки основних функцій банку, його операції можна поділити на базові й додаткові. Базові операції повўязані з реалізацією банком своїх функцій посередництва в кредиті та посередництва в платежах, що знаходить відображення у проведенні депозитних, кредитних, та розрахунково-касових операцій. Окремі з них можуть здійснюватись іншими фінансовими установами (наприклад, прийом вкладів і видача кредитів ѕ спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, деякі види розрахунків ѕ поштовими відділеннями). Однак у своїй сукупності ці операції проводяться лише банками, визначаючи їх місце і роль у кредитній системі, а тому є базовими. Усі інші операції, що здійснюються банком відповідно до потреб своїх клієнтів у різних послугах і не визначають фундаментальні аспекти суті комерційного банку, можна вважати додатковими (хоча у деяких спеціалізованих банках їм може належати досить значна і навіть пріоритетна частка операцій). До складу додаткових відносяться валютні операції, операції з цінними паперами, трастові, факторингові, лізингові, консультаційні та деякі інші операції.

Залежно від субўєктів одержання, тобто клієнтів, банківські операції поділяються на два види: операції, що здійснюються для юридичних осіб, та операції для фізичних осіб. За конкретним змістом ці операції можуть і не відрізнятися між собою (за виключенням деяких нюансів, що вводяться законодавством або самими банками). Головна відмінність полягає у масштабах здійснюваних операцій (обсяги розрахунків, величина коштів, розміщених у депозити, сума наданих позик та ін.).

Основною властивістю операцій комерційних банків є їх продуктивний характер. Акумулюючи тимчасово вільні від обороту кошти, банки перетворюють їх на капітал, тобто ІнепрацюючіІ ресурси примушують працювати на користь як окремих субўєктів ринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний попит, що також сприяє економічному росту. Організація і своєчасне проведення банками розрахункових операцій забезпечує умови неперервного товарообороту та створює можливості для ефективного переливу капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг також створює умови для нормальної господарської діяльності у різних секторах економіки.

Зростання конкуренції у банківській справі, опанування сучасних технологій, винайдення нових банківських продуктів призводять до постійного розширення складу операцій комерційних банків та зростання їх загального обсягу на фінансових ринках. Однак при всій нинішній розмаїтості та універсальності набору банківських операцій будь-яку з них можна віднести до однієї з трьох основних груп: пасивних, активних чи комісійно-посередницьких.

4. Пасивні операції КБ

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку.

Ресурси комбанків - це сукупність грошей, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для використання певних операцій.

Існують власні ресурси - статутні, резервні фонди для забезпечення фінансової стабільності діяльності банку, він страхує інтереси вкладників та кредиторів. Поділяється на основний та додатковий (загальні резерви за активними операціями і поточними доходами). Статутний фонд при відкритому АТ формується від передплати на акції, в закритому - через перерозподіл акцій між засновників. Резервний фонд покриває збитки, оплата дивідендів - це стійкість комбанку. Його рівень 50% від статутного фонду. Існують спеціальні фонди для розвитку банку за рахунок прибутку.

Пасиви банку можна роздiлити на двi великі групи :

· банкiвський капiтал;

· залученi кошти.

Залучені ресурси - кошти на поточних, депозитних та інших рахунках клієнтів, які розміщуються на активах з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку.

Поділяються на депозитні:

1) до запитання - на поточному рахунках клієнта для розрахунку по господарським операціям, контокорентні рахунки - поточні рахунки з комісією;

2) строкові розміщенні кошти в банку на строк від 1 місяця, не здійснюють поточні платежі. Це найкращий вид депозиту під %.

Та не депозитні (позичені) кошти - залучені кошти, як міжбанківські кредити, кредити НБУ, операції з ЦП тощо для підтримки поточної ліквідності. Міжбанківський кредит - розміщення вільних ресурсів в інших банках, % ставка нижча ніж за кредитами господарствам і пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Так пасивні операції комбанків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

5. Активні операції КБ

Активні операції банків - діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.

Поділяються позичальниками на сектор прямого та непрямого фінансування. Саме у секторі непрямого фінансування з'являється третій економічний суб'єкт - фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Вони базуються на одному фінансовому ринку з одним суб'єктом - вільними грошовими коштами.

Основні фінансові посередники - банки та небанківські фінансово-кредитні установи.

Загальне для них:

1) всі фін. посередники працюють в секторі непрямого фінансування;

2) вони акумулюють кошти та розміщають їх в доходні активи від свого ім'я, створюючи власні зобов'язання та вимоги, як позичальник банк створює свої зобов'язання перед вкладниками;

3) прибуток фінансових посередників формується, як різниця між доходами від розміщення акумулюючих грошових коштів та витратами, які пов'язані з їх залученням.

Відмінність:

1) банки не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють гроші в процесі депозитно-кредитної діяльності, а установи - тільки акумулюють;

2) банки здійснюють розрахунок обслуговування всіх інших фінансово-кредитних посередників, тому можуть використовувати їх вільні гроші.

6. Комісійно-посередницькі операції КБ.

Комісійно-посередницька діяльність комерційнго банку полягає у здійсненні різноманітних операцій за дорученням клієнтів за певну плату ѕ комісію. До складу цих опреацій належать: розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні, гарантійні та деякі інші види банківської діяльності.

Провідне місце серед зазначених операцій належить розрахунково-касовому обслуговуванню клієнтів, що визначається базовою функцією банків ѕ посередництвом у платежах.

Розрахункові опреації пов'язані із здійсненням внутрішніх та міжнародних безготівкових розрахунків за дорученням клієнтів шляхом перерахування коштів по рахунках у банку. В банківській практиці розвинутих країн даний вид операцій залежно від способу організації розрахунків поділяється на три основіні групи: інкасові, акредитивні та переказні.

Здійснюючи інкасові операції, комерційний банк за дорученням свого клієнта на основі отриманих від нього грошових документів стягує кошти з боржників та зараховує їх на рахунок клієнта. Серед документів, що пред'являються до оплати, найбільше поширення мають векселі та чеки.

Форми векселів, що використовуться у розрахунках, порядок їх виставлення, оплати, обігу, права і обов'язки сторін та всі інші відносини регулюються нормами вексельного законодавства. Банки, приймаючи векселі на інкасо, виконують доручення векселедержателів на отримання платежів за векселями. При цьому банки беруть на себе відповідальність за пред'явлення векселів у строк платнику і отримання належних за ними платежів. Якщо платіж надійде, вексель повертається боржнику. При неотриманні платежу вексель повертається кредитору, але з протестом по неплатежу. Роль банку таким чином зводиться до виконання інструкцій клієнта. У сучасній господарській практиці сфера використання векселів як платіжного засобу значно звузилась порівняно з XIX і початком XX ст. їх головне застосування сьогодні ѕ у зовнішній торгівлі.

Більш поширеним способом безготівкових розрахунків в сучасних умовах є чековий обіг. Процедура інкасування чеків у більшості країн стандартизована і характеризується простотою оформлення та здійснення розрахунків, оскільки не вимагає складання додаткових документів (наприклад, як при інкасуванні векселів). Якщо платник і одержувач коштів є клієнтами одного банку, то на основі пред'явлених до оплати чеків банк списує гроші з рахунку боржника і зараховує їх на рахунок кредитора. У випадку, якщо платник обслуговується іншим банком інкасова операція ускладнюється необхідністю попереднього отримання коштів від банку боржника. В цьому разі інкасування чеків найчастіше здійснюється через мережу клірингових палат, які проводять взаємне зарахування вимог банків один до одного.

Акредитивні операції полягають у дорученні клієнта банку виплатити певну суму коштів третій особі при виконанні нею умов, передбачених в акредитивній заяві клієнта. В акредитивній операції беруть участь: клієнт, що дає доручення про відкриття акредитиву; банк, який відкриває акредитив (банк платника); банк, у якому відкрито акредитив і який перевіряє виконання його умов (банк одержувача); особа, на користь якої відкрито акредитив (бенефіціар).

У внутрігосподарському обороті дана форма розрахунків застосовується порівняно рідко, коли постачальник не повністю впевнений в оплаті покупцем відвантаженого товару і бажає заручитися гарантією банку. Більш поширені акредитиви у міжнародних розрахунках. При цьому розрізняють документарний (товарний) і грошовий акредитиви. При товарному акредитиві умовою оплати є представлення в банк певних документів, які підтверджують відправлення товару покупцеві. Грошовий акредитив являє собою документ, що дозволяє клієнту отримати певну суму коштів в іншому місті даної країни або за кордоном.

Переказні операції полягають у тому, що клієнт дає доручення свому банку переказати певну суму коштів в інше місто (країну), де їх може отримати він сам, або інша особа, на адресу якої здійсненно переказ. У багатьох країнах (особливо континентальної Європи) такі розрахунки провводяться у так званій жиро-системі ѕ за допомогою платіжних доручень, що передаються каналами міжбанківського та поштового зв'язку. У системі “жиро”, яка може грунтуватися як на паперових носіях, так і на електронних засобах, платник виписує наказ про зняття коштів зі свого рхунку і переказ їх на рахунок одержувача. Частина таких переказів має форму постійних доручень, якщо мова іде про платежі, які часто повторюються.

Касові операції комерційних банків полягають у прийомі банками від своїх клієнтів готівки і зарахуванні сум на різні види рахунків, видачі готівки на вимогу клієнтів, забезпеченні надійного збереження довірених банку коштів.

Клієнти банку, як правило, самостійно, виходячи із економічної доцільності, обирають форму організації розрахунків ѕ безготівкову чи готівкову. Значна зручність і дешевизна безготівкових платежів визначають їх домінуючу роль у крупному (оптовому) обороті, при розрахунках між підприємствами. У той же час в сфері роздрібного товарного обміну основна маса угод опосередковується готівкою. Тому комерційні банки відіграють важливу роль в організації невеликих за обсягом торговельних операцій, що здійснюються переважно за участю фізичних осіб, видаючи їм готівку на різнманітні потреби та інкасуючи виручку у торгових фірм.

Удосконаленню касового обслуговування клієнтів сприяє широке застосування банкоматів, тобто електронних термінальних пристроїв, поєднаних з банківським комп'ютером, або таких, що функціонують в автономному режимі. Основне призначення банкоматів ѕ видача готівки з рахунку клієнта або прийом від нього готівки та зарахування її на депозит. Доступ до банкоматів здійснюється за допомогою магнітної пластикової картки, а встановлюватись вони можуть у приміщеннях банків (всередині і зовні), у торгових центрах та в інших місцях, зручних для клієнтів.

Валютні операції ѕ це вид банківської діяльності, пов'язаний з обміном однієї валюти на іншу, що передбачає купівлю і продаж іноземної валюти за національну або інші валюти. Такий обмін може здійснюватись банком шляхом проведення операцій “спот”, “форвард” та їх комбінацій.

Операції “спот” ѕ це купівля однієї валюти на іншу на поточних ринкових умовах з поставкою валюти не пізніше, ніж через два робочих дні після укладення угоди. Операції “спот” застосовуються здебільшого для негайного отримання іноземної валюти у зовнішньоторгових розрахунках, а також для швидкого переливу капіталів.

Операції “форвард” передбачають поставку для обміну певної суми валюти на визначену дату в майбутньому (більш, ніж через два робочих дні) за курсом, зафіксованим в момент укладення угоди. До настання строку обміну (як правило, через 1-6 місяців) розрахунки по валютах не проводяться. Метою операцій “форвард”, окрім отримання валют для комерційних операцій, є страхування капіталовкладень за кордоном, а також отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Своєрідним поєднанням операцій “спот” та “форвард” є операції своп, що являють собою комбінації купівлі або продажу валюти на умовах “спот” з одночасним укладенням зворотньої угоди на умовах “форвард”. Дані операції є зручними для банків, оскільки тимчасово забезпечують необхідною валютою без ризику, пов'язаного із зміною курсу. Операції “своп” здійснюються з метою придбання банком необхідної валюти для забезпечення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків, кредитування (якщо клієнт пред'являє попит на позики в певній іноземній валюті), а також для укладення угод на грошових ринках, пов'язаних з короткостроковим експортом капіталів.

Трастові (довірчі) операції являють собою операції комерційних банків, пов'язані з управлінням майном і виконанням інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. На підставі укладеного між банком та клієнтом договору (або за заповітом) банк набуває відповідних прав і виступає розпорядником майна, включаючи залишки коштів на банківських рахунках. Комерційні банки можуть виконувати довірчі операції як для приватних осіб, так і для підприємств та корпорацій.

Трастові операції, що здійснюються банком для фізичних осіб, включають:

· уравління рухомим і нерухомим майном особи за її життя і на її користь або на користь вказаної нею третьої сторони (при цьому до банку переходять повноваження щодо розпорядження різноманітними активами, визначення напрямів інвестування коштів, розподілу і використання доходів);

· розпорядження спадщиною, що передбачає: затвердження заповіту в судових органах, виявлення і збір усього майна, яке підлягає передачі у спадщину, сплату боргів, податків, адміністративних витрат, розподіл майна між спадкоємцями, надання їм особистих послуг в разі потреби;

· опікунство та забезпечення збереження майна недієздатних або частково недієздатних осіб, у тому числі неповнолітніх спадкоємців;

· виконання агентських послуг, що передбачає: а) збереження активів (оренда сейфів, зберігання цінних паперів, отримання доходів за ними, а також обмін чи погашення їх в разі необхідності); б) управління активами клієнта на правах його представника (у цьому разі банк керує майном виключно згідно вказівок довірителя).

Трастові операції для підприємств, фірм, корпорацій можуть включати:

· розпорядження активами ѕ насамперед портфелями цінних паперів підприємств та організацій, заставленим майном, під яке підприємства випускають облігації, а також коштами пенсійних фондів приватних компаній;

· агентські операції, що передбачають виплату дивідендів за акціями корпорацій, процентів за облігаціями, зберігання акцій, за якими право голосу передано повноважним представникам;

· тимчасове управління справами підприємства у випадку його реорганізації або банкрутства.

Гарантійні операції полягають у поручительстві комерційного банку за свого клієнта виконати його грошові зобов'язання, якщо він буде неспроможний це зробити. Це означає, що банк бере на себе зобов'язання у випадку несплати клієнтом в строк належних з нього платежів здійснити платіж за власний рахунок. До цієї групи банківських операцій належать: гарантії повернення кредиту за клієнта; гаранрії відшкодування збитків, що витікають з невиконання клієнтом умов контракту на поставку товарів або надання послуг; гарантії вексельних зобов'язань клієнта (тобто авальні операції). Слід однак зазначити, що гарантійні послуги банку хоча і носять забалансовий характер, можуть у будь-який момент перейти в розряд безпосередніх кредитних вкладень в балансі у випадку виконання комерційним банком зобов'язань клієнта.

Консультаційні послуги полягають у наданні банками своїм клієнтам роз'яснень, інформації, рекомендацій з різноманітних банківських, правових та фінансових питань, проблем ведення бізнесу і особистого господарства.

Фахівці банку можуть проводити консультації з питань діяльності на фондовому і валютному ринках, прогнозування динаміки валютних курсів і курсів цінних паперів, організації фінансового планування і контролю, складання кошторисів, калькуляції собівартості продукції, питань ціноутворення, ведення обліку, складання звітності, заповнення розрахункових документів, експертних оцінок по інвестуванню коштів, маркетингу, права, управління активами і пасивами. Банки можуть також надавати консультації із загальних питань організації бізнесу ѕ збільшення капіталу, реорганізації, злиття, придбання інших компаній. Клієнтам ѕ фізичним особам банківські спеціалісти можуть надавати консультації та рекомендації з питань купівлі і продажу цінних паперів, нерухомості та інших активів, управління доходами, а також оптимальних напрямів інвестування коштів.

Важливим напрямом консультаційної діяльності комерційних банків є збір, аналітична обробка та надання клієнтам різного роду інформації про тенденції розвитку економіки на макро- та мікрорівнях.

Інші операції комерційних банків, якщо це не заборонено чинним законодавством, можуть включати: купівлю-продаж дорогоцінних металів і художніх цінностей, посередництво у реалізації обладнання і товарно-матеріальних цінностей, організацію укладання комерційних угод між клієнтами, проведення аудиторських перевірок на прохання клієнтів, надання послуг із страхування.

7. Показники діяльності КБ.

Основним принципом діяльності банків за умов ринкової економіки є комерційний розрахунок та самофінансування. Це означає, що банк за рахунок власних доходів здійснює кредитно-комерційну діяльність та соціальну програму, гарантує всім акціонерам єдиний рівень дивідендів.

Важливим показником діяльності банків є прибуток, який визначається як різниця між отриманими доходами і проведеними витратами. За умов комерційного розрахунку важливо, щоб банки були достатньо прибутковими. Прибуток стимулює діяльність банків щодо розширення і підвищення якості банківських послуг, забезпечення резервів та та страхових фондів на випадок непередбачених обставин або втрат.

У прибутковості банків зацікавлені також акціонери і клієнти. З одного боку, акціонери банків зацікавлені у прибутку, оскільки він є джерелом доходів на інвестований ними капітал. З іншого, акціонери як інвестори зацікавлені в зменшенні ризику при здійсненні інвестицій. Позичальники певною мірою також заінтересовані у прибутковості банків, оскільки здатність банку надавати кредити залежить від розміру і структури його капіталу. А тому при визначенні банку, в який будуть інвестуватись кошти, важливо мати інформацію про результати фінансово-комерційної діяльності банку. Для цього можна використовувати таку систему оціночних показників:

Абсолютний розмір (сума) прибутку (збитку) банку.

Цей показник має універсальний характер, дає уявлення як про зміст, характер, функціональну спрямованість та обсяг діяльності банківської установи, так і про результативність її роботи, що, в принципі, є головним у фінансовій справі. До того ж, цей показник є досить зручним у порівнянні, в оцінці економічної результативності банку.

2. Рентабельність капіталу (ROE ѕ return on equity)

ROE = П / К ,

де П ѕ сума прибутку банку,

К ѕ капітал банку.

Даний показник є узагальнюючим показником результативності діяльності комерційного банку.

3. Рентабельність активів (ROA ѕ retutn on assest)

ROA = П / А ,

де П ѕ сума прибутку банку,

А ѕ активи банку.

Аналогічний показник:

ROAд. = П / Ад.,

де Ад. ѕ доходні активи.

Даний показник відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його персоналу в підтримці оптимальної структури активів та пасивів з погляду на доходи та витрати.

Показник характеризує здатність банку забезпечити найбільшу віддачу активів, їхню прибутковість, на що, в свою чергу, впливає доходність активів та можливості банку мінімізувати витрати і тим самим максимізувати частку прибутку в доходах. Саме тому між показниками ПА, ДА та РВ діє такий взаємоз'язок:

ROA = ДА * РВ ,

Прибуток Доходи Прибуток

ѕѕѕѕ = ѕѕѕѕ x ѕѕѕѕѕ Ч Активи Активи Доходи

Аналогічним чином діє також взаємозв'язок між показниками:

ROE = ROA / ПС ,

Прибуток Прибуток Капітал

ѕѕѕѕ = ѕѕѕѕ x ѕѕѕѕѕ Ч Капітал Активи Активи

У даному випадку показник ПО (Платоспроможність) можна розглядати як достатність капіталу ѕД:

Д = ВК / ЗК ,

де ВК ѕ власні кошти банку,

ЗК ѕ залучені кошти, що відображають розмір зобов'язань банку.

Показник відображає фінансову стійкість банку, достатність власних коштів для забезпечення зобов'язань на залучені кошти.

4. Рівень витрат (частка прибутку в доходах)

РВ = Пр / Д ,

де Пр. ѕ сума прибутку банку,

Д ѕ сума доходу банку.

Показник відтворює результати роботи банку шляхом контролю та порівняння за розміром витрат.

5. Доходність активів

ДА = Д / А ,

де Д ѕ сума доходу банку,

А ѕ активи банку.

Показник відтворює ступінь доходності активів банку.

Аналогічний показник:

ДА = Д / Ад. ,

де Ад. ѕ доходні активи, які складаються із суми:

короткострокових та довгострокових кредитів;

кредитів, виданих в інвалюті;

кредитів, наданих іншим банкам;

кредитів, наданих філіям банку;

коштів, вкладених у спільну господарську діяльність, цінні папери, паї та акції.

6. Загальна рентабельність

Rent = Пр.ч. / В ,

де Пр.ч. ѕ чистий прибуток банку,

В ѕ витрати банку.

Показник демонструє, скільки прибутку (збитків) припадає на одиницю витрат банку.

7. Показник банківського ризику (індекс Кука)

ІК = К / ВБ ,

де К ѕ власний капітал банку,

ВБ ѕ валюта балансу банку.

Показник свідчить про ступінь захищеності операцій банку власним капіталом. Даний показник аналогічний до показників платоспроможності та достатності капіталу.

Показники ROE, ROA, індекс Кука, рекомендовані для банківських установ Базельським комітетом Всесвітнього банку, є загальновизнаними в світовій банківській практиці і почали використовуватися останнім часом в Україні при визначенні рейтингу комерційних банків.