Банківський кредит, застава

20

План

І. Вступ

ІІ. Банківський кредит. Застава та предмет застави

1. Місце кредиту в структурі національної економіки

2. Сутність та функції комерційних банків

3. Шляхи вдосконалення банківського кредитування

4. Застава та предмет застави

Список використаної літератури

І. Вступ

Ефективне кредитування на сьогодні - це одне з найважливіших та найактуальніших завдань банківської системи. Для кожної кредитно-фінансової установи кредитування є одним із провідних напрямків діяльності, адже основну частину доходів комерційних банків становлять проценти, одержані з кредитних операцій. Ще далеко не все зроблено в реформуванні банківської системи нашої країни. Адже формування ринкового банківського сектору в Україні почалося лише в останнє десятиріччя, що, звичайно, створює немало проблем у забезпеченні ефективних кредитних відносин. Більш детальне вивчення управління процесом кредитування надасть змогу уникнути значних втрат від прояву кредитних ризиків в діяльності банківської системи.

Виконання кредитом певних функцій, які є проявом його сутності, дає змогу йому відігравати надзвичайно велику роль у розвитку економіки і суспільства в цілому. З часом ця роль змінювалась. Ще у період первіснообщинного ладу з появою сім'ї та майнового розшарування суспільства кредит сприяв розпаду цього ладу і зародженню рабовласницького. Адже той, хто не зміг повернути борг за отриманою позичкою, ставав рабом свого кредитора. Кредит розоряв рабовласника і феодала які отримували кредит на непродуктивні цілі - ведення війн, придбання предметів розкоші тощо, а потім не могли його повернути. Кредит сприяв становленню капіталістичного ладу, допомагаючи створювати нові виробництва, сприяючи концентрації і централізації капіталу. Значною мірою кредит сприяв зміні «обличчя» самого капіталістичного ладу, допомагаючи поліпшити життя широким верствам населення, розбудові суспільства соціальної справедливості.

У своїй перерозподільній функції кредит, який характеризується високою мобільністю, активно впливає на всі процеси суспільного відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків - готівкових і безготівкових. Він також допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції.

Кредит сприяє розширенню виробництва та реструктуризації економіки.. В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагав їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. За рахунок кредиту організовується виробництво нової продукції, і багато з якої раніше не випускалось в Україні, створюються підприємства сфери послуг населенню. Особливо велику роль кредит відіграє у насиченні споживчого ринку товарами, у тому числі імпортними.

Кредит сприяє розвитку реформованого сільського господарства України, сприяючи цим не тільки забезпеченню її населення високоякісними продуктами харчування, а промисловості сировиною, а й перетворенню нашої країни з її багатющими чорноземами і сприятливим для ведення сільського господарства кліматом у крупного експортера сільськогосподарської продукції. При цьому значне місце відводиться іпотечному кредиту.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грошових знаків, бо значна їх частина взагалі не потрібна. З допомогою кредиту також прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні сучасних інформаційних технологій. Економія витрат обігу досягається й за рахунок того, що при розвинутих кредитних відносинах зменшується потреба створювати резервні фонди на рівні господарюючих суб'єктів і держави.

ІІ. Банківський кредит. Застава та предмет застави

1. Місце кредиту в структурі національної економіки

Проте на сучасному етапі роль кредиту поки що недостатня. Пояснюється це насамперед дефіцитом позичкового капіталу в країні. Причиною цього є низькі доходи населення, що негативно впливає на його платоспроможність, а ще більше - на обсяги його заощаджень, які в країнах з розвинутою ринковою економікою є основним джерелом кредитних ресурсів. Якщо у Республіці Польща, банківські депозити на душу населення на початок 2000 р. становили 1300 дол. США, то в Україні - трохи більше 50 дол. Ще однією з основних причин дефіциту позичкового капіталу є його «втеча» за кордон, а також функціонування значних коштів, у тому числі в іноземній валюті, поза банками, у «тіньовій» економіці.

Україна має значний науково-технічний потенціал, про що, свідчать її досягнення у ракето-, літако- і суднобудуванні, інших галузях промисловості. Саме тому поставлено завдання реалізувати протягом 2000-2004 pp. програму промислово-інноваційного розвитку української економіки. У цьому надзвичайно важливу роль має відіграти кредит. Адже своїх інвестиційних коштів підприємства не мають, а механізм безповоротного виділення бюджетних чи відомчих коштів на капітальні вкладення відійшов у минуле. Особливе значення в цьому набуває венчурний кредит, який у багатьох країнах функціонує переважно з державною допомогою.

Через дефіцит власного капіталу для України на сучасному етапі має велике значення розвиток кредиту у міжнародній сфері, зокрема кредитні відносини з Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку, іншими міжнародними фінансово-кредитними інституціями. Уже зараз ряд українських банків і суб'єктів господарювання тісно співпрацюють з багатьма банками зарубіжних країн. Завдяки своєму геоцентричному положенню в Україні за певних умов та при відповідних зусиллях міг би сформуватись один із потужних світових фінансових центрів. [№9 с. 108.]

У ринкових умовах знижується роль контрольної функції банків, які значно менше використовуються державою для контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств. Проте зростає роль кредиту в його контрольній функції. Адже несвоєчасне повернення кредиту тягне за собою «штрафні» проценти, а його неповернення може призвести до банкрутства підприємства. Це спонукає позичальника досить обережно ставитися до залучення кредиту у свій господарський оборот, а якщо кредит отримано, то так господарювати, щоб своєчасно його повернути.

У антиципаційній (емісійній) функції кредит на сучасному етапі розвитку економіки передусім повинен відігравати антиінфляційну роль. Для цього монетарна політика має бути досить виваженою.

Безумовно, з розвитком ринкових відносин в Україні роль кредиту у суспільстві підвищуватиметься. З виходом економіки з економічної кризи зростатимуть доходи населення - основного суб'єкта формування кредитних ресурсів, поліпшиться фінансовий стан господарюючих суб'єктів та конкурентоспроможність їх продукції на внутрішньому і світовому ринку, зміцніють українські банки, зросте довіра до України з боку іноземних кредиторів та інвесторів тощо. Все це сприятиме прискоренню розвитку України і скорішому входженню її у європейський і світовий простір.

Вищезазначені проблеми та аспекти розвитку кредитування відносин обумовили вибір теми даної роботи. [ №7 с. 58.]

2. Сутність та функції комерційних банків

Основними функціями комерційного банку, які визначають його економічну суть, слід вважати: по-перше, посередництво у кредиті; по-друге, посередництво у розрахунках; по-третє, випуск кредитних знарядь обігу. Реалізація саме цих трьох функцій притаманна комерційним банкам, що й відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи.

Надаючи кредити клієнтам, банки реалізують себе як фінансові посередники, приймаючи гроші від вкладників, що володіють тимчасово вільними коштами, і надаючи їх позичальникам, тобто тим учасникам економічних відносин, які тимчасово потребують додаткового капіталу. У результаті виграють усі зацікавлені сторони. Тимчасово вільні кошти вкладників банк перетворює на капітал, що приносить реальний дохід у формі процента. Використання кредиту позичальниками сприяє прискоренню обігу їх капіталів, скороченню витрат виробництва і зростанню прибутків. Що ж до комерційних банків, то вони отримують дохід від зазначених операцій у вигляді маржі.

Отже, комерційний банк доцільно визначити як інститут кредитної системи, що є посередником у кредиті, розрахунках і випускає кредитні знаряддя обігу. У даному визначенні наведено три основні функції комерційного банку, що охоплюють такі фундаментальні основи банківської діяльності, як акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів, надання їх у позику на умовах платності і відшкодування, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, а також депозитну емісію, засновану на кредитних і розрахункових операціях банку. Ці функції тісно пов'язані між собою та дають змогу комерційному банку виступати в ролі інституту, що емітує платіжні засоби для обслуговування всього кругообігу капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.

На поняття банківської операції та банківські послуги існують різні точки зору. Однією з них є те що, і банківські операції і банківські послуги це одне і теж. Інші автори розрізняють ці поняття слідуючим чином і до того моменту як з'являється клієнт - це є банківська операція, а після появи іншого, банківська послуга.

Система банківського кредитування базується на трьох „китах”:

- суб'єктах кредитування;

- забезпеченні кредиту;

- об'єктах кредитування.

Суб'єктом кредитування з позиції класичної банківської справи є юридичні або фізичні особи, дієздатні й такі, що мають матеріальні або інші гарантії здійснювати економічні у тому числі юридичні, угоди. Позичальником при цьому може бути будь-який суб'єкт власності, який вселяє банкові довіру, володіє певними матеріальними та правовими гарантіями, згоден сплачувати відсоток за кредит і повертати його юридичній установі.

Суб'єкт одержання позики може бути різного рівня, починаючи від окремої приватної особи, підприємства, фірми, аж до держави. На сьогодні прийнята така класифікація позичальників:

1. Державні підприємства й організації.

2. Кооперативи.

3. Громадяни, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, орендарі.

4. Інші банки.

Інші господарства, в тому числі органи влади, спільні підприємства, міжнародні об'єднання та організації. [ №8 с. 18.]

3. Шляхи вдосконалення банківського кредитування

Сучасний нестабільний економічний стан значно впливає на банківську систему. Наслідком цього впливу є високі процентні ставки, які захищають банки від кредитного ризику, малі можливості для застосування кращого західного досвіду в Україні. По мірі підвищення банкам процентних ставок росте і ризик, оскільки для покриття затрат на обслуговування боргу необхідно здійснювати все більш ризиковані проекти.

Необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту, -- коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб. Коли в одних із них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця суперечність розв'язується за допомогою кредиту, котрий необхідний позичальнику для розширення виробництва або для повнішого задоволення власних потреб.

Кредитні операції з клієнтами банку обліковуються на рахунках 2 класу Плану рахунків бухгалтерського обліку, в залежності від виду кредиту, цільового призначення, строку, на який наданий кредит. У фінансовому звіті всі надані клієнтам кредити обліковуються по статті "Кредити та заборгованість клієнтів".

Кредити обліковуються на рахунках бухгалтерського обліку за їх історичною вартістю, а у фінансовому звіті наводяться за цією вартістю за мінусом створеного резерву.

Банк формує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями є спеціальним резервом, який формується за рахунок витрат банку.

Резерв формується:

- під стандартну заборгованість;

- під нестандартну заборгованість за кредитами, віднесеними до категорій "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", "безнадійні".

Розрахунок резерву під стандартну та нестандартну заборгованість здійснюється протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію або укладено угоду на її здійснення.

Резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями формуються щомісячно в повному обсязі за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановлегого строку для подання місячного балансу.

Розмір фактично сформованого резерву контролюється за даними місячного балансу Управлінням контролю ризиків Головного банку.

Створений резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями використовується на погашення безнадійної заборгованості за основним боргом. Списання безнадійної заборгованості за рахунок сформованого резерву під нестандартну заборгованість здійснюється за рішенням Правління банку. [№12 с. 84.]

Порядок формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, а також відображення цих операцій у бухгалтерському обліку встановлений по системі ВАТ "Укрексімбанк" "Технічним порядком формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями", затвердженим наказом від 27.09.00 №13, зі змінами та доповненнями.

Для оцінки загального рівня організації кредитної роботи вивчаються функції відповідних відділів та працівників, та організація банком контролю за виконанням кредитних договорів.

Для вивчення процедури розгляду та рішення питань про надання позики аналізується заява клієнта, здійснюється його консультування, вивчаються попередні кредитні справи. Після оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника складається висновок кредитного працівника. Якщо висновок позитивний - приймається рішення керівництва банку.

3. перевіряється дотримання встановленого порядку відкриття, ведення та закриття позичкових рахунків (відповідно до Інструкції "Про порядок відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті);

4. дотримання вимог Положення "Про кредитування":

- заборона надання кредиту на покриття збитків господарської діяльності та на формування статутного фонду;

- обсяг всіх виданих кредитів не повинен перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку, при цьому великі кредити не повинні бути більше 25% власних коштів банку.

Слід звернути увагу на якісне покращення кредитного портфелю банківської системи, що викликало перш за все збільшення надання кредитів фізичним особам, та даним підвищенням кількості інвестиційних кредитів.

В управлінні процесом банківського кредитування одним з найважливіших питань є зниження рівня ризику кредитних операцій, що мали бути досягнуті диверсифікацією, лімітуванням, створенням резерві для відшкодуванням втрат за кредитними операціями банків.

Більше уваги слід приділяти страхуванню ризиків в банківській діяльності, та кваліфікованій оцінці кредитоспроможності позичальника.

Управління процесом кредитування вимагає застосування методів вдосконалення, використання зарубіжної практики кредитування, широкого використання факторингу, лізингу, іпотечного кредитування.

За останні роки спостерігається деяке пожвавлення в системі кредитування, але все ж таки необхідно подальше вдосконалення управління процесами банківського кредитування, використання зарубіжного та набуття в подальшій діяльності власного досвіду.[№ 11 с. 97.]

4. Застава та предмет застави

Відповідно до статті 1 Закону України від 2 жовтня 1992 року “Про заставу” Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Підстави виникнення застави. Підставами виникнення застави в Україні є закон і договір. Застава на підставі закону застосовується незалежно від волі сторін при відповідних правовідносинах, передбачених у законі.

Але головним джерелом виникнення заставного права залишається договір, коли для виникнення застави між заставодержателем і заставодавцем має бути досягнуто згоди щодо встановлення застави. При цьому договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання. Хоча умову про заставу може бути включено і до основного договору, а це підтверджує похідний характер застави, закріплений у ч. 3 ст. 3 Закону України “Про заставу”. Похідність застави виявляється у тому, що застава може збільшуватись і зменшуватись в залежності від суми основної вимоги. Залежність застави від основної вимоги підтверджується також тим, що визнання недійсності основного зобов'язання тягне за собою і недійсність застави. Окрім того похідність застави тісно пов'язана з тим, що застава завжди слідує долі основного зобов'язання і не має самостійного життя щодо забезпеченої нею вимоги. Задоволення основного зобов'язання автоматично стає підставою для припинення застави. Якщо ж заставу було встановлено стосовно вимоги, яка може виникнути у майбутньому, то невиконання зобов'язання боржником основного зобов'язання має значення лише у разі виконання кредитором - заставодержателем прийнятих на себе зобов'язань (за основним зобов'язанням).

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Перелік, викладений у ст. 3 Закону України “Про заставу” не є вичерпним. Тобто законодавець передбачає, що заставу можна використати у будь-якому договорі.

Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. нею можуть забезпечуватись і вимоги, щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням, або неналежним виконанням зобов'язань, хоча такі вимоги можуть і не виникнути, якщо боржник належним чином виконає зобов'язання. Єдина умова - сторони повинні домовитись про розмір забезпечення заставою таких вимог. Відповідно до ст. 19 Закону України “Про заставу” застава забезпечує вимогу у тому обсязі, який існує на момент задоволення. Заставою забезпечується основний борг, включаючи відсотки, необхідні витрати заставодержателя по утриманню заставленого майна, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках передбачених договором або законом - неустойка), а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Сторони договору застави. Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель. Відповідно до ст. 11 Закону України “Про заставу” сторонами договору можуть бути фізичні особи, юридичні особи та держава. Отже, згідно цивільного законодавства - фізичні особи можуть вступати в заставні правовідносини з 18 років, тобто з виникненням дієздатності у повному обсязі, якщо вони не визнані недієздатними і не обмежені у дієздатності. Особи, які взяли шлюб до досягнення цього віку, набувають дієздатності у повному обсязі з моменту одруження. Згідно з цивільним законодавством суб'єктами цивільного права з різним обсягом прав та обов'язків можуть бути неповнолітні (до 15 років), частково дієздатні (15-18 років) та особи визнані судом обмежено дієздатними. Всі названі категорії осіб можуть мати певне майно на праві власності. При цьому питання про те, чи можуть усі вони виступати як сторони заставних правовідносин прямо залежить від обсягу їхньої дієздатності.

Застава майна означає також і надання заставодержателю права звертати стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане.

Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Питання про те, хто може бути заставодавцем державного майна врегульовується положеннями Законів України “Про заставу” та “Про власність”(ст. 37). Хоча зміни до Закону України “Про заставу” прийняті 25 лютого 1994 року і внесли деяку ясність у питання, про те, хто може бути заставодавцем державної власності, та все ж таки певна невизначеність залишається. Так у п. 1 ст. 37 Закону України “Про власність” передбачається, що до права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Якщо б вказаних змін до Закону України “Про заставу” не було, то на підставі того, що повне господарське відання надає підприємству право володіння, користування та розпорядження переданим йому майном, можна було б зробити висновок, що державне підприємство могло б самостійно виступати його заставодавцем. Однак, відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України “Про заставу” це право обмежується тим, що значну частину майна підприємства слід передавати у заставу за згодою і на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним майном. [№13 с. 54.]

Предмет застави. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Отже можна сказати, що предметом застави є не конкретні речі, а лише їх вартість. Предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. Згідно з Положенням про “Державний реєстру національного культурного надбання”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 року №466 до Державного реєстру вносяться: пам'ятки історії - будинки, споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з найважливішими історичними подіями у житті народу, розвитком науки, техніки, культури, життям і діяльністю видатних діячів; пам'ятки архітектури та містобудування; пам'ятки мистецтва і документальні пам'ятки. Всі ці предмети, якщо вони перебувають у державній власності не можуть бути предметом застави.

За чинним законодавством, предметом застави не може бути майно громадян, на яке можна звернути стягнення за виконавчими документами. Перелік його поданий у додатку №1 до ст.379 Цивільного процесуального кодексу України. До переліку входять жилий будинок з господарськими будівлями або окремі його частини - у осіб, основною діяльністю яких є сільське господарство, якщо боржник та його сім'я постійно у ньому проживають, окрім випадків, коли стягується позика, видана банком на будівництво будинку; а також речі, призначені для носіння та предмети побутового вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні (одяг для кожної особи: одне літнє або осіннє пальто і т.д.).

Згідно із ст.5 Закону України “Про приватизаційні папери” заборонено використовувати приватизаційні папери як заставу для забезпечення платежів або кредитів.

Застава землі врегульовується не лише Законом України “Про заставу”, а й спеціальними нормами (ч. 11 ст.6 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України “Про сільські (фермерські) господарства” та ін.)

Законодавство України передбачає існування об'єктів права власності із спеціальним режимом права власності на них, який у свою чергу має враховуватися і при заставі такого майна. Це такі дві групи речей як: 1) майно з особливою культурною цінністю; 2) зброя та спеціальна техніка.

Щодо застави майна, яке становить особливу культурну цінність, відзначимо, що найбільш детально питання вирішене у Законі України від 24 грудня 1993 р. “Про Національний архівний фонд та архівні установи”. Відповідно до ст. 22 цього закону власник володіє, користується та розпоряджається документами Національного архівного фонду з урахуванням обмежень, передбачених цією статтею, які виявляються у наступному. По-перше їх не можна знищити. По-друге, документи Національного архівного фонду, що належать державі, не можуть бути об'єктом купівлі-продажу або інших угод, пов'язаних з передачею права власності (тобто не можуть бути предметом застави) Право власності на зазначені документи може бути передано лише згідно з міжнародними правовими угодами і актами законодавства України. Право власності на документи Національного архівного фонду, які не належать державі, передається з відома Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України або уповноважених ним архівних установ за умови оформлення новим власником реєстраційного свідоцтва, передбаченого статтею 19 цього Закону. У разі продажу документів Національного архівного фонду держава має переважне право на їх придбання за ціною, за якою вони продаються. По-третє, заборонено вивезення цих документів за межі України, а зміна місцезнаходження та умов зберігання і використання документів Національного архівного фонду, зазначених у реєстраційному свідоцтві, допускається лише після попереднього повідомлення Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України або уповноваженої ним архівної установи.

Таким чином договір про заставу документів Національного архівного фонду має укладатись з урахуванням вказаних особливостей.

Законом України від 7 лютого 1991 року “Про власність” встановлено, що законодавством може бути визначений перелік видів майна, яке не може перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Цей перелік затверджений Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 “Про право власності на окремі види майна”. Відповідно до цієї постанови у власності вказаних суб'єктів не можуть перебувати: зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку №2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря); протиградні установки; державні еталони одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації; електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. В примітці вказується, що всі ці засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності.

Відповідно до ч.3 ст.4 та ст.5 Закону України “Про заставу” предметом застави можуть бути як речі, так і їх невіддільні плоди, якщо інше не передбачено договором. При цьому наступний урожай та приплід від тварин від тварин віднесені не до плодів, а до інших прибутків.

Предметом застави може бути і майно, яке перебуває на праві спільної власності. У зв'язку з тим, що для спільної власності характерне здійснення права власності в цілому рівною мірою кожним учасником, то для відчуження речі необхідна згода всіх учасників. Тому майно, яке перебуває у спільній власності, може бути предметом застави лише за згодою всіх співвласників. Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

Відповідно до ст. 4 Закону України “Про заставу” предметом застави можуть бути майнові права. Наприклад особисті права автора, такі як право автора на авторство, право авторське ім'я, право на опублікування свого твору та на його недоторканність є невідчужуваними правами і відповідно не можуть бути предметом застави. Але майнові права автора (право на винагороду за створення та використання твору, право на відшкодування збитків, які завдані незаконним використанням твору) можуть бути і є предметом застави. Слід зазначити, що невідчужуваність прав може встановлюватись законодавством.

Припинення застави. Принципове значення для характеристики застави мають підстави її припинення і способи реалізації заставного права. Стаття 28 Закону України "Про заставу" встановлює, що право застави припиняється в разі:

1) припинення забезпеченого заставою зобов'язання;

2) загибелі заставленого майна;

3) набуття заставодержателем права власності на заставлене майно;

4) примусового продажу заставленого майна;

5) закінчення строку дії права, яке становить предмет застави.

Хоч перелік підстав припинення застави, які передбачені в цій статті є вичерпним, однак неможливо заборонити, наприклад, виконати зобов'язання зарахуванням. Можливі й інші законні підстави припинення застави.

Оскільки застава має акцесорний (додатковий) характер щодо забезпечуваного нею зобов'язання, то виконання або припинення останнього веде до автоматичного припинення права застави, адже застава завжди встановлюється з метою забезпечити певну вимогу. При частковому виконанні боржником забезпеченої заставою вимоги, застава зберігається в повному обсязі. Ця вимога -- прямий наслідок дії принципу неподільності предмета застави. Припинення права застави при загибелі заставленого майна і при переході права власності на предмет застави до заставодержателя є наслідком речового характеру застави. [№15 с. 33.]

Однак найактуальнішою підставою припинення заставних правовідносин є звернення стягнення на об'єкт застави. Значення цієї підстави визначається тим, що саме від неї фактично залежить ефективність та можливість застосування застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває права звернути стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, що забезпечене заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором, таким чином тут має місце примусовий продаж заставленого майна як про підстава припинення застави

Література

1. Закон України „Про банки і банківську діяльність”.

2. Постанова правління НБУ від 19 березня 2003 р. № 119 „Про затвердження змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”.

7. До питання про суть комерційного банку і специфіки банківського кредиту // Вісник Національного банку України. - 1999. квітень.

8. Поліс на виплат // Галицькі контракти. - 2004. - №11.

9. Стратегія управління процесом кредитування реального сектору економіки // Фінанси України. - 2003. - №7.

10. Перспективи розвитку ринку нетрадиційних банківських послуг // Фінанси України. - 2003. - №3. - с. 133.

11. Кредитування інвестиційної діяльності // Фінанси України. - 2004. - №4.

12. Інвестиційне кредитування комерційними банками // Фінанси України. - 2003. - №12.

13. Становлення іпотеки в Україні // Фінанси України. - 2004. - №5.

14. Стан і перспективи іпотечного кредитування // Фінанси України. - 2003. - №11. - с. 115.

15. Основні принципи іпотеки та іпотечне кредитування // Вісник НБУ. - 2002. - січень.