Види забезпечення міжнародних кредитів

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота з курсу:

«Міжнародні розрахунки і валютні операції»

ЗМІСТ

3.Види забезпечення міжнародних кредитів

38.Вартість кредиту: сутність та основні складові елементи

Практичне завдання №7

Список літератури

3. Види забезпечення міжнародних кредитів

Забезпечення позики має важливе значення в кредитних операціях банку, оскільки в кінцевому підсумку це забезпечує прибуток банку. Крім того, забезпечення позики позичальником необхідно для гарантії збереження банківських активів. Останні майже повністю складаються з позичкових коштів (вкладів клієнтів).

Мета забезпечення повернення позики полягає в тому, щоб отримати деякі права поверх основних прав за контрактом у випадку порушення позову проти клієнта, якщо не дотримуються умови погашення позики. Забезпечення приймається, якщо банк вважає, що особисті зобов'язання клієнта по виплаті позики недостатні для її повного погашення. В цьому випадку повинні застосовуватися загальні принципи надання кредиту.

Найбільш розповсюдженим типом забезпечення є певне майно клієнта, яке виділяється в якості активу (яке підлягає продажу у випадку невиплати позики), з надходжень від продажу якого банк відшкодовує свої витрати на позику. Важливе значення мають і гарантії. Це забезпечення не дає банку права на будь-які активи, але замість цього він отримує підтримку за рахунок особистого контрактного зобов'язання третьої сторони виплатити позику, якщо цього не зробить позичальник. На практиці гаранта часто просять депонувати матеріальне забезпечення або підтримувати на депозитному рахунку сальдо не менше встановленої суми, щоб гарантувати особисте поручительство.

Будь-яке забезпечення має розглядатися тільки в останню чергу, рішення про видачу або невидачу позики завжди повинно прийматися із врахуванням привабливості самої заяви, а не прагнення забезпечити повернення кредиту. Забезпечення стає важливим лише після схвалення заяви на отримання кредиту. Проте наявність підходящого забезпечення може стати основним пунктом у переговорах про видачу позики.

Розглянемо причини прийняття забезпечення. По-перше, у разі неплатоспроможності клієнта банк може уникнути всіх наслідків його банкрутства (якщо клієнт - приватна особа або товариство) або ліквідації (якщо клієнт - акціонерне товариство).

Якщо було отримано адекватне забезпечення, весь борг може бути відшкодований за рахунок продажу активів майна, причому додатково отримані кошти можуть бути віднесені до активів, які підлягають розповсюдженню поміж інших кредиторів. Якщо позика була незабезпеченою, банк зможе відстоювати свої права на належну йому суму у змаганні з іншими незабезпеченими кредиторами і, можливо, отримає тільки незначну долю боргу після того, як належні до розповсюдження сумарні активи компанії будуть співставленні з її сумарними зобов'язаннями.

Друга причина стосується не стільки здатності клієнта погасити позику, скільки його бажання це зробити. Для банку вкрай важливо, щоб його позики постійно знаходились в обігу; банк - це, головним чином, джерело короткострокового кредиту. Таким чином, затримка у виплаті крупної позики може негативно вплинути на потік готівки банку. Прийняття підходящого забезпечення дозволяє уникнути цієї проблеми, а також витрат і загальної суєти судової тяжби.

Основними принципами прийняття забезпечення повернення позики є такі:

1.Вартість забезпечення повинна, принаймні, дорівнювати сумі позики, але бажано було б передбачити і достатню маржу. Це міркування особливо важливе в тих випадках, коли вартість запропонованого майна може змінюватися, як, наприклад, у випадку з акціями. Крім того, необхідно, щоб вартість майна можна було достатньо точно оцінити. Поліс страхування життя, наприклад, оцінити просто, звернувшись до компанії, яка видала поліс. Але вартість акцій приватної компанії, які пропонуються під забезпечення позики, можна визначити тільки шляхом аналізу її річних фінансових звітів.

2.Перевірка майнового титулу клієнта і оформлення майна в якості забезпечення. Хоча адміністративні і юридичні витрати звичайно переносяться на клієнта, можливі проблеми з перевіркою титулу і оформленням забезпечення сильно зменшують його привабливість. Закладна на землю або інше майно в рамках права справедливості може бути отримана простим депонуванням титульних документів, але закладна на землю в рамках загального права, особливо, якщо земля не зареєстрована, часто вимагає досить тривалого дослідження майнового титулу клієнта.

3.З попереднім висновком тісно пов'язана легкість, з якою зацікавленість банку у забезпеченні позики може бути захищеною. Важливо також і те, наскільки ефективно вона захищена. Наприклад, власність заставодержателя на землю може бути захищеною абсолютно, але процес судового захисту досить складний і забирає багато часу. З другого боку, закладна на акції може бути захищеною легко та ефективно шляхом реєстрації банку або уповноваженої ним компанії в якості хранителя акцій у книгах компанії. Закладна на поліс страхування життя в рамках загального права забезпечує легкий і абсолютний захист інтересів банку, але не може завадити клієнту банку зробити цього недійсним, наприклад, загинувши в результаті заняття небезпечною діяльністю або, згідно деяким полісам, здійснивши самогубство.

4.З комерційної точки зору важливою є легкість, з якою забезпечення може бути проданим або якось інакше реалізованим. Банки, як вже було сказано, займаються переважно короткостроковим кредитуванням і було б комерційним нонсенсом видавати позику на дворічний строк і при цьому покладатися на забезпечення, для реалізації якого знадобиться три роки.

Майно по закладній в рамках загального права завжди набагато легше реалізувати, ніж майно по закладній у рамках права справедливості. Остання дає позовні права тільки проти клієнта особисто, і, якщо клієнт не погодиться на продаж майна, знадобиться здобуття судового ордеру.

Краще приймати забезпечення по позиці клієнта від третьої особи, а не від самого клієнта. Перевага цього полягає у наступному. Якщо клієнт не заплатить, банк зможе подати на нього в суд за несплату боргу, може пригрозити оголосити його банкрутом або розпочати проти нього процедуру ліквідації; якщо клієнт не може платити тобто стає неплатоспроможним, банк зможе довести його банкрутство (або ліквідацію) внаслідок невиплаченого боргу і отримати те, що, в кінцевому підсумку, йому належить. Але важливо те, що ця судова процедура ніяк не вплине на права на забезпечення, яке прийнято від третьої сторони. Таким чином, банк зможе відшкодувати свої збитки з інших джерел, незалежно з одного або з другого або в поєднанні одного з іншим. Існує, проте, одна практична складність: третя сторона може бути цілком впевненою в тому, що її забезпечення ніколи не знадобиться, і її реакція може виявитися дуже несприятливою.

Основоположною властивістю кредитних відносин є необхідність повернення кредиту. В кредитній угоді приймають участь два суб'єкти - кредитор і позичальник. Механізм організації повернення кредиту враховує місце кожного з них у здійсненні цього процесу. Кредитор є організатором кредитного процесу. Щоб захистити свої інтереси, він вибирає таку сферу вкладення позикових коштів, такі прийнятні розміри позики, методи її погашення та умови кредитної угоди, які б створили передумови для своєчасного і повного повернення позики. Але зворотній рух позики залежить від кредитоспроможності позичальника, його сумлінності, стану грошового ринку.

Кредитна угода передбачає зобов'язання позичальника повернути кредит. На практиці ж виходить, що наявність зобов'язання ще не означає гарантії своєчасного повернення кредиту.

Зростання інфляції спричиняє знецінення наданої позики, а погіршення фінансового стану позичальника - порушення строку повернення кредиту. Тому необхідним є формування надійного та дієвого механізму організації повернення кредиту. Причому формою забезпечення повернення кредиту повинно бути джерело погашення боргу і юридичне оформлення права кредитора на його використання.

В банківській практиці джерелом погашення позик може бути виручка від реалізації продукції та майно, яке має позичальник. Виручка від реалізації продукції, наданих послуг, виконаних робіт є реальною гарантією повернення кредиту лише у фінансово стійких підприємств, які є першорядними клієнтами банку. Першорядні позичальники отримують кредити переважно по контокорентному рахунку. Для клієнтів, у яких кредитоспроможність нижче першого класу, виникає необхідність мати додаткові і реальні гарантії повернення кредиту: застава майна і прав, поручительства, банківські гарантії, страхування.

На підставі кредитного договору, який визначає спосіб забезпечення повернення позики, за кредитором закріплюється джерело погашення позики в разі відсутності коштів у позичальника при настанні строку платежу.

Відомо, що однією з найбільш серйозних проблем при укладанні договорів вважається визначення умов, які забезпечують максимальний захист інтересів сторін у випадку порушення договору одним із учасників. Згідно загальному правилу учасник договору, який не виконав прийняті на себе зобов'язання, повинен відшкодувати контрагенту понесені у зв'язку з цим збитки в повному обсязі. Використання спеціальних засобів забезпечення виконання зобов'язань в ряді випадків може надати кредитору гарантію повної компенсації втрат при невиконанні боржником договору.

Спеціальні способи забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на 3 групи по мірі їх надійності. До першої групи відносяться способи, які можуть забезпечити виконання боржником своїх обов'язків лише при наявності у нього достатніх грошових коштів і майна. До цієї групи відносяться неустойка і задаток. Більш надійними вважаються способи, коли при порушенні договору разом із боржником відповідальність несе третя особа, яка має стійке фінансове становище - поручитель або гарант, або коли із майна боржника виділяється певна частина, із вартості якої в першу чергу будуть погашені вимоги даного кредитора (застава).

Крім того, способи забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на пов'язані і не пов'язані з попереднім виділенням майна. До перших відносяться задаток і застава. Перевага їх полягає в тому, що при цих забезпечувальних засобах простіше провести примусове стягнення, ніж при неустойці, поручительстві, гарантії. Разом з тим застава, поручительство, гарантія дають кредитору право стягнути всю заборгованість незалежно від провини боржника. Неустойка і задаток, як міри юридичної відповідальності, вимагають провинної поведінки боржника.

Зобов'язання по своїй природі - відношення тимчасове, яке повинно припинитися. Нормальний спосіб припинення зобов'язання - його виконання. Більшість зобов'язань виконуються добровільно і належним чином. Однак кредитор має значний інтерес у тому, щоб полегшати собі відшкодування збитків у випадку невиконання зобов'язання. Нарешті, кредитор зацікавлений у спонуканні боржника до своєчасного виконання під страхом невигідних для того наслідків у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

З цією метою виділяють різноманітні засоби, які забезпечують виконання зобов'язання: неустойка, застава, утримання майна боржника, поручительство, банківська гарантія, задаток та інш. Вказані способи забезпечення виконання зобов'язань за своєю роллю є додатковими зобов'язаннями, які обслуговують головне зобов'язання. Забезпечувальна роль вказаних способів проявляється в тому, що у момент виникнення зобов'язань вони створюють загрозу додаткових втрат при невиконанні обов'язку боржником.

Вибір способу забезпечення залежить, передусім, від характеру основного договору. Неабияку роль відіграє і те, який порядок дій кредитора передбачено у випадку порушення його прав, і наскільки швидко будуть задоволені його вимоги і в якому обсязі.

Позичальник в якості кредитного забезпечення може використовувати одну або одночасно декілька способів, що закріплюється в кредитному договорі. Забезпечувальні зобов'язання по поверненню кредиту оформлюються разом із кредитним договором і є обов'язковим додатком до нього.

При міжнародному кредитуванню з точки зору кредитного забезпечення розрізняють забезпечені та бланкові кредити. Забезпеченням цих кредитів можуть слугувати товари, товаросупровідні та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість та інші цінності.

Застава товару для одержання кредиту здійснюється у трьох формах:

· тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);

· застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);

· застава товару в переробці (із заставного товару можна виробляти вироби, не передаючи їх до застави в банк).

Застава є засобом забезпечення зобов'язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави. Бланковий кредит видається боржнику під його зобов'язання погасити кредит у відповідний строк. Як правило, документом при цьому слугує соло-вексель з одним підписом боржника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Контокорент -- одна з найстаріших форм банківських операцій. Вона є особливою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг коштів, розширити операції.

В англо-саксонських країнах застосовується інша форма короткострокового кредитування, яка має певні спільні риси з контокорентом, -- овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання коштів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниця між контокорентом та овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрафт кожного разу укладається знову і означає тільки одну домовленість про надання кредиту, тоді як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.

38. Вартість кредиту: сутність та основні складові елементи

Основними показниками серед умов міжнародного кредиту є вартість, строк та валюта кредиту.

Вартість кредиту (витрати позичальника на кредит) складається із ставки відсотка, комісійних та інших одночасних зборів, винагород неявного характеру.

При обчисленні вартості кредиту користуються формулою:

S= Lim x R x Tcp/100

де S -- загальна вартість кредиту;

Lim -- сума (ліміт) кредиту;

R -- загальна ставка процента (основна ставка за кредитом + комісійні та інші виграти, пов'язані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, оплата юридичних та будь-яких інших послуг).

Тcp -- середній термін кредиту.

Серед елементів вартості кредиту розрізняють договірні та приховані елементи.

Договірні виграти, обумовлені укладеними угодами, поділяються на основні та додаткові. До основних відносять суми, які позичальник безпосередньо сплачує кредитору: відсотки, витрати на оформлення, установи, комісії.

До додаткових -- суми, що сплачуються позичальником третім особам (наприклад за гарантію, яка ними надана). Крім основного відсотка, сплачується спеціальна (залежно від суми та строку кредиту) та одноразова (незалежно від терміну та строку позики) банківська комісія. При середньо- та довгостроковому кредитуванні сплачується комісія за зобов'язання надати позичку та за резервування коштів. При проведенні кредитних операцій банківським консорціумом позичальник сплачує одноразову комісію за управління банку-менеджеру, за переговори, а також банкам-коменеджерам за участь.

До прихованих елементів вартості кредиту відносять інші витрати, які пов'язані з отриманням кредиту та не зафіксовані в угоді. Це -- завищені ціни товарів за фірмовими кредитами; примусові депозит в певних розмірах відносно до позики; вимоги страхування кредиту страховій компанії, яка пов'язана з банком; завищення банком комісії за інкасацією документів та ін. Деякі елемента вартості кредиту навіть не можна оціниш в грошах, хоча їх значущість вагома (наприклад у разі отримання контролю над фірмою або позичальником).

Головним елементом вартості кредиту є ставка відсотка. Хоча міжнародний кредит певною мірою і є незалежним від внутрішніх процесів національних економік, та відсоткові ставки по ньому не формуються безпосередньо на базі відсотків за внутрішнім кредитом, в кінцевому підсумку вартість міжнародного кредиту базується на відсоткових ставках країн, які є провідними кредиторами. Та внаслідок того, що на величину «ціни» кредиту впливає ще багато факторів, має місце розрив у рівнях ставок. В основі цього -- певні економічні причини. Більшість економістів серед них виділяють такі, як обмеження у переливі капіталу; різниця у податкових режимах для міжнародних та внутрішніх операцій; резервні вимоги до банків на внутрішньому ринку; різниця в операційних витратах за аналогічними операціями; наявність витрат при переході від валюти до валюти; неповна відповідність фінансових інструментів на міжнародному та національному ринках.

Сучасний ринок характеризується зв'язаністю всіх його складових, тому всі ставки відсотка перебувають між собою у зв'язку та в сукупності створюють структуру ставок. В основі структури ставок відсотка на міжнародному ринку, як і на національному, перебувають короткострокові ставки грошового ринку. Внаслідок того, що основна частина грошового ринку представлена міжбанківськими депозитами, широко використовуються ставки за 3 -- 6-місячними депозитами.

Базою для середньострокових кредитів та облігацій з плаваючою ставкою на міжнародному ринку слугують ставки лондонського міжбанківського депозитного ринку. Це пояснюється рівнем розвитку та масштабами цього ринку (одна третина євроринку), наявністю мінімуму обмежень доступу до нього.

Найбільш широке застосування має ставка ЛІБОР, яка утворюється як середня ставка відсотка, за якою банки в Лондоні надають один одному короткострокові незабезпечені позики (від 1 місяця до 1 року). Як ставка пропонування (розміщення) грошових коштів вона, як правило, перевищує на 1/8% лондонської міжбанківської ставки залучення коштів.

Внаслідок того, що офіційні органи не фіксують ставки ЛIБОР, в кожній кредитній угоді обумовлюється, які саме ставки використовуються. В Лондоні існує традиція, згідно з якою найбільші банки об 11 год. кожного дня фіксують власні ставки ЛІБОР. За рухом цієї ставки можна спостерігати за щоденними публікаціями «Financial Times» ставок за 3 -- 6-місячними міжбанківськими доларовими депозитами, які є середнім арифметичним (округленим до найближчих 1/16%) ставок на 11 год. банків National Westminster Bank, Bank of Токуо, Дойчебанк, Банк насьональ де Парі й Morgan Garanty Trast со. of New York. Ставки ЛIБОР найширше застосовуються як базисні при наданні середньострокових банківських кредитів та випуску облігацій на умовах плаваючої ставки. Встановлюється відповідна маржа, яка залишається незмінною на весь термін кредиту, тоді як сама ставка коливається. При корекції ставки на відповідний період застосовується обумовлена в контракті ставка, яка зафіксована за два дні до початку нового процентного періоду.

Вирівнювання національних ставок відсотка відбувається не тільки внаслідок руху між країнами короткострокових капіталів, а й залежно від динаміки валютних курсів. Чим вищий валютний курс, тим нижчий відсоток за вкладами у євровалюті. За еврокредитами практикують міжнародні відсоткові ставки, які включають як змінну ЛІБОР. За аналогією в інших світових фінансових центрах визначають такі ставки: в Парижі міжнародні кредити, які надаються у валюті ПІБОР, у Люксембурзі -- міжнародні кредити, які надаються у валюті ЛЮКСИБОР, у Кувейті міжнародні кредити, які надаються у валюті КЗБОР, в Бахрейні міжнародні кредити, які надаються у валюті БІБОР, Сингапурі міжнародні кредити, які надаються у валюті СІБОР, Франкфурті-на-Майні міжнародні кредити, які надаються у валюті ФІБОР. Рівні цих ставок за кожною із валют мають тенденцію вирівнюватися завдяки тісному зв'язку між регіональними центрами євроринку.

Для міжнародного кредиту важливо, яка валюта опосередковує відносини, бо її нестійкість може призвести до втрат для кредитора. Внаслідок цього вибір валюти зумовлений такими факторами, як рівень відсоткової ставки, практика міжнародних розрахунків, рівень інфляції.
Суттєвими показниками при наданні кредиту виступають сума (ліміт) кредиту, який надано валюті, частика позичкового капіталу, яку надано в товарній або грошовій формі. Сума та вартість фірмового кредиту фіксується в комерційному контракті, який укладено. Сума банківського кредиту (кредитна лінія) визначається кредитною угодою або шляхом обміну телексами (в разі короткострокової позички). Кредит може надаватись у вигляді одного або декількох траншів (частин).

Приведемо приклад вартості міжнародних кредитних ліній для фінансування виробничих потреб.

Можливість скористатися коштами міжнародних кредитних ліній для фінансування виробничих потреб вітчизняних недержавних малих та середніх підприємств уперше з'явилася у 1994 році, коли Європейський банк реконструкції та розвитку відкрив в Україні свою першу кредитну лінію. З того часу кількість міжнародних кредитних проектів постійно зростала.
У 1995 році для управління міжнародними кредитними лініями при Національному банку України було створено спеціальну Групу управління проектами міжнародних кредитних ліній, що здійснює загальну координацію та контроль за використанням кредитних коштів та перевіряє відповідність фінансової діяльності банків і підприємств-учасників встановленим нормам. Сьогодні група курує чотири міжнародні проекти.

Кредитні лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для малих та середніх підприємств (ЄБРР) - наймасштабніший, найуніверсальніший і, відповідно, найвідоміший проект. Угоду про відкриття першої кредитної лінії, призначеної для допомоги приватним малим та середнім підприємствам в Україні, було укладено в грудні 1994 року. Загальна сума фінансування становила 121,2 млн. дол. США та була надана Національному банку чотирма траншами для подальшого кредитування українських компаній через уповноважених банків-учасників.

У рамках програми кредитуються комерційно успішні українські приватні підприємства, що мають не більше 500 постійних працівників, під проекти вартістю від 180 000 до 4 000 000 доларів США. При цьому не менше 30% вартості проекту має фінансуватися за рахунок коштів підприємства-позичальника. Фінансування здійснюється у доларах США на термін до 5 років. Відсоткова ставка за користування кредитом становить LIBOR + 8%. (Ставка LIBOR за кілька останніх років коливалась на рівні 2-7%.) Слід враховувати ще й обов'язкову одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 2% від затвердженої суми кредиту (кредитної лінії) та плату за зобов'язання - 0,5% річних на суму невикористаного залишку. Тож шляхом простого додавання можна зробити висновок про те, що надзвичайно вигідна для підприємств на початку фінансування (у 2000 році) вартість кредитних ресурсів, у світлі останніх тенденцій розвитку кредитної сфери, впритул наблизилась до середньоринкового рівня.

Практичне завдання 7

Скласти порівняльну характеристику інкасової форми розрахунків.

Відповідь

Відповідь почнемо з характеристики недоліків та переваг окремих видів міжнародних розрахунків і розглянемо недоліки та переваги різних форм міжнародних розрахунків з розгляду їх привабливості для сторін по купівлі-продажу.

З точки зору експортера градація привабливості така:

1)авансовий платіж

2)документарний акредитив

3)документарне інкасо

4)відкритий рахунок

З точки зору імпортера:

1)відкритий рахунок

2)документарне інкасо

3)документарний акредитив

4)авансовий платіж.

Розрахунки з використанням веселів та чеків, банківський переказ, розрахунки кредитними картками та кліринг в данному випадку розглядати не можна, бо це пов'язано з їх природою. Наприклад валютний кліринг хоч і є формою міжнародних розрахунків, але більш стосується розрахунків між державами. Кредитні картки стосуються розрахунків між громадянами і т.д.

Розрахунки по відкритому рахунку найбільш вигідні для імпортера, бо
а оплату імпортер проводить після одержання товарів, а процент за наданий кредит, окремо не стягується, а відсутній ризик оплати непоставленного або непринятого товару.

Для експортера ця форма розрахунків найменш приваблива, оскільки

не містить надійної гарантії своєчасного платежа;

сповільнює оборотність його капіталу;

інколи викликає необхідність банківського кредиту.

Основні ризики при розрахунках на умовах відкритого рахунку.

а)Ризик покупця.

б)Ризик країни.

в)Транзитний ризик.

Розрахунки в формі інкасо дають певні привілеї імпортеру, основне зобов'язання якого складається в здійсненні платежа проти товарних документів, що дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обігу.

Проте експортер продовжує зберігати юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилка безпосередньо покупцеві коносамента для прискорення одержання товару.

Разом із тим інкасова форма розрахунків має істотні недоліки для експортера.

По-перше, експортер несе ризик, зв'язаний з можливою відмовою імпортера від платежа, що може бути пов'язане із погіршенням кон'юнктури ринку чи фінансового положення платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності.

По-друге, існує чималий розрив в часі між надходженням валютної виручки по інкасо і відвантаженням товару, особливо при тривалої транспортуванні вантажу.

Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються додаткові умови:

1) імпортер проводить оплату проти телеграми банка експортера про прийом і відправку на інкасо товарних документів ( телеграфне інкасо ). Цей вид інкасо не одержав широкого розповсюдження;

2) по дорученню імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, приймаючи на себе зобов'язання перед експортером оплатити суму інкасо при неплатежу з боку імпортера. Додаткова гарантія платежу звичайно застосовує при розрахунках по комерційному кредиту, бо при отсрочке оплати зростає ризик несплати імпортером документів в зв'язку з можливою зміною в фінансовому положенні платника. Інколи банк імпортера авалює вексель. Аваль (гарантія платежу) - вексельне поручительство. Банк-авалист приймає відповідальність за платіж, роблячи підпис звичайно на лицевій стороні векселя із вказівкою, за кого конкретно видана гарантія платежу, інакше вважає, що аваль виданий за векселедавця переводного векселя (експортера);

3) експортер використовує банківський кредит для покриття iмобiлiзованих ресурсів.

Ризики при розрахунках на умовах документарного інкасо такі ж, що і для відкритого рахунку, а саме, ризик покупця, ризик країни і транзитний ризик. Як і по всім умовам оплати буде мати місце валютний ризик, якщо експортер виставляє рахунок в іноземній валюті.

Для зменшення ризиків титульні документи посилаються по такому маршруту :

1)Експортер відвантажує товар і одержує титульні документи;

2)Експортер посилає титульні документи в свій банк з відповідними інструкціями;

3)Банк експортера посилає титульні документи в банк імпортера з інструкцією, що документи можуть бути передані тільки:

а)проти оплати;

б)проти акцепту перевідного векселя (тратти) (законно прийняте зобов'язання оплатити експортерові проти комплекту документів чи на певну дату в майбутньому).

в)проти оплати чи акцепту перевідного векселя, банк імпортера передає титульні документи так, що імпортер може одержати товар по прибутті в його країну. При цьому експортер зберігає контроль над товаром до тих пір, поки не буде зроблена оплата, чи не видано законно прийняте зобов'язання оплатити (вексель).

По документарним інкасо експортери зберігають міру контролю над товаром до тих пір, поки вони не оплачені або поки імпортер не акцептує перевідний вексель. Коли використовується інкасо на умовах "документи проти платежу", імпортери можуть відмовитися будь-що робити із інкасо, залишивши експортера із його проблемою організації альтернативного продажу, і змушеного при цьому оплачувати вартість зберігання і страхування товару.

По інкасо "документи проти акцепту", імпортери можуть не зробити платіж по акцептованому переводному векселю на належну дату, залишаючи експортера без платежа і без контролю над товаром. Проте в разі документарного акредитива, експортери знають, що вони мають банківську гарантію платежа, за умови, що вони виконають терміни і умови акредитива.

Список літератури

1. Арчакова, О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. - 2007. - N 2. - C.67-73

2. Банковское дело [Текст] : учебник / Финансовая академия при правительстве РФ ; ред. О. И. Лаврушин. - Изд. 4-е, стер. - М. : КНОРУС, 2006. - 768 с.

3. Бездітко, Ю. М. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

4. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

5. Віднійчук-Вірван, Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст] : навчальний посібник / Л. А. Віднійчук-Вірван. - Львів : Магнолія 2006, 2007. - 214 с.

6. Єпіфанов, А.О. Операції комерційних банків [Текст] : навчальний посібник / А. О. Єпіфанов, Н. Г. Маслак, І. В. Сало. - Суми : ВТД "Університетська книга", 2007. - 523 с.

7. Михайлів, З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст] : навчальний посібник / З. В. Михайлів, З. П. Гаталяк, Н. І. Горбаль ; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів : Львівська політехніка, 2004. - 244 с.

8. Про систему валютного регулювання і валютного контролю [Текст] : декрет / Україна. Кабінет Міністрів. - [Б. м. : б. и.], 1993. - Б. ц.

9. Резнікова, О. О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання [Текст] / О. О. Резнікова // Фінанси України. - 2001. - N 7. - C.16-22

10. Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст] : підручник / Л. В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2007. - 632 с.

11. Хомутенко, В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text] : навчальний посібник / В. П. Хомутенко, В. В. Немченко, І. С. Луценко. - К. : ЦУЛ, 2009. - 474 с.