Регулювання банківської діяльності в Україні

27

Національний Університет державної податкової служби України

Реферат

На тему: «Державне регулювання банківської діяльності в Україні»

виконав:

студент групи ФБ-31

Парчинський Валерій

Ірпінь-2009

Зміст

Вступ

1. Банківська система України

1.2 Банківська діяльність та операції, їх регулювання

2. Правове регулювання банківської діяльності України

2.1 Реєстрація банків і ліцензування їх діяльності

2.2 Обмеження щодо діяльності банків

2.3 Нагляд за діяльністю банків

2.4 Застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру

2.5 Встановлення обов'язкових економічних нормативів

3. Особливості регулювання банківської діяльності в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Державне регулювання банківської діяльності в ринковій економіці здійснюється, насамперед, у рамках самої банківської системи і знаходить своє вираження у впливі на комерційні банки Центробанку. Воно необхідно для здійснення законодавчо визначених задач суспільного відтворення. Державне регулювання комерційних банків - це комплекс заходів, яких вживають відповідні державні органи для підтримання стабільності та ефективності банківської діяльності, обмеження негативних наслідків різноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому та захист інтересів кредиторів і вкладників. У банківській системі України НБУ визначений як головний банк країни і кредитор останньої інстанції. Він знаходиться в державній власності і служить основним суб'єктом державного регулювання функціонування комерційних банків. Центральний банк покликаний приводити їхню діяльність у відповідність із загальною економічною стратегією і виступає ключовим агентом державної грошово-кредитної політики.

Розвиток так званого, внутрішнього бартеру, все більш активне проникнення в оборот іноземної валюти, широке розповсюдження всіляких платіжних сурогатів призвели до розбалансування грошової системи.

Відбувається різке збільшення прибутків населення, не покріплене відповідним підвищенням обсягів виробництва товарів і платних послуг. Тут відбивається вплив як суб'єктивних, так і об'єктивних чинників - передусім реалізація соціальної програми. Ось чому необхідні невідкладні міри, направлені на забезпечення стабілізації банківської справи. Перші кроки вже зроблені. Створена дворівнева банківська система - Національний Банк України (НБУ) в єдиному комплексі з широкою мережею комерційних і кооперативних банків, а також спеціальних кредитних установ.

1. Банківська система України

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень закону України «Про банки і банківську діяльність» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, №5-6, ст. ЗО).Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб. Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на¹ керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить закону “Про банки і банківську діяльність”.

Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності. Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам закону «Про банки і банківську діяльність», інших законів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України. Національний банк України здійснює державну реєстрацію державних банків відповідно до вимог вищеназваного закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. Президент України призначає сім членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідного Указу.

Кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області);, кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного , банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом . зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених цим Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня. Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю. Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова групам фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками] промислово-фінансових груп з дотриманням вимог; анти монопольного законодавства України.

Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою д Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

1.2 Банківська діяльність та операції, їх регулювання

Поняття банківської діяльності на сьогодні отримало своє легальне визначення у законодавстві України. Дефініція банківської діяльності, наведена у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-III (далі - Закон про банки) і характеризує точку зору законодавця щодо формального визначення цієї сфери людської діяльності. Оскільки легальні дефініції мають властивість часто змінюватися, ми до того як звернутися до визначень, наведених у чинному законодавстві, спробуємо виділити сутнісні характеристики банківської діяльності, якщо можна так сказати, в теоретичному, абстрагованому від конкретного законодавчого масиву, плані. Проаналізуємо феномен банківської діяльності, застосовуючи такі поняття, як:

а) об'єкт,

б) суб'єкт,

в) зміст та

г)мета.

Об'єктом банківської діяльності є гроші, а також інші цінності, які наділені специфічними функціями грошей -- бути засобом платежу та накопичення. Отже, про банківську діяльність слід говорити лише тоді, коли гроші виконують функцію засобу обігу (платежу), збереження й товару (кредит), але не функцію міри вартості. Гроші можуть існувати в готівковій або в безготівковій формах. Цінні папери як об'єкти банківської діяльності повинні мати грошове вираження, бути корпоративними або розрахунковими, а не товарними й мати певний мінімальний обіг. Валютні цінності мають відповідати вимогам, що пред'являються валютним законодавством (Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93).

Європейське банківське право, характеризуючи об'єкти банківської діяльності, зупиняється на трьох основних групах:

1. Вклади та інструменти розміщення капіталу ("збереження вартості") -- безпосередньо вклади (вклади до запитання, депозитні вклади), банківські цінні папери.

2. Інструменти обігу ("передача вартості") -- зовнішні (готівка та безготівкові розрахунки, "електронні гроші"), внутрішні (операції, що виконуються в касі банку, міжбанківські перекази та кліринг).

3. Боргові та гарантійні інструменти ("випередження вартості") -- види заборгованості підприємств (кредити на покриття поточних видатків підприємства, кредит на придбання обладнання підприємства, фінансування експорту), надання позик особовому сектору (кредити на споживання, житлові кредити, іпотечні кредити), ксенокредити (єврокредит -- зобов'язання в силу підпису небанківських агентів, банківські зобов'язання в силу підпису.

Отже, можна стверджувати, що діяльність виключно з фінансовими інструментами надає банківській діяльності специфічного характеру, який є типовим і виключним лише для фінансових установ.

Метою банківської, як і будь-якої іншої підприємницької діяльності, є отримання прибутку. Прибуток утворюється як різниця між процентами та іншими доходами, які отримуються за активними операціями, і процентами та іншими видатками, що виплачуються банком по залучених грошових ресурсах.

Банківська діяльність як підприємницька діяльність має певну специфіку й певні, притаманні лише їй, особливі риси:

-- отримання прибутку від обігу (за наявності ризиків) не тільки власних, а й залучених коштів;

-- отримання прибутку від обігу фінансових інструментів, що є одночасно умовою існування держави й забезпечення її суверенітету;

-- наявність у силу перших двох обставин регламентованого й міцного державного регулювання даного виду підприємницької діяльності, що забезпечує в першу чергу публічні інтереси, а потім уже -- приватні.

Саме мета отримання прибутку надихала банки на вдосконалення традиційних і впровадження нових банківських операцій і технологій, що створювало можливість підвищення рентабельності банківської діяльності.

Таким чином, банківська діяльність -- це діяльність зі збереження, обігу та продажу власних і залучених грошей та цінностей, здатних виконувати функції грошей, яку здійснюють банки з метою отримання прибутку.

Отже, безпосередньо банківська діяльність розглядається як набір посередницьких операцій на грошовому ринку, який виконується спеціальними інститутами (банками) як виключна діяльність на підставі закону та під особливим наглядом держави. Відповідно банк -- це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

Таким чином, банківська операція -- це певна дія банку з приводу грошей, що вчиняється згідно з правилами, встановленими центральним банком, має за мету одержання прибутку та супроводжується необхідними записами в банківських рахунках та в бухгалтерських документах.

2. Правове регулювання банківської діяльності України

Нормальне функціонування банківської системи України, налагодження ефективної банківської діяльності багато в чому залежить від організації банківського регулювання і нагляду. Головною метою банківського регулювання і нагляду є забезпечення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорту та експорту капіталу.

Мета, організація, підстави та обсяг нагляду.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.

Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.

При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях:

- для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності;

- для перевірки права на здійснення банківської діяльності.

2.1 Реєстрація банків і ліцензування їх діяльності

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог до статті 17 Закону “Про банки і банківську діяльність” та нормативно-правових актів Національного банку України.

Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:

заяву про реєстрацію банку;

установчий договір (крім державного банку);

3) статут банку;

4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;

6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;

10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.

Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених у цій статті.

Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.

Банківська ліцензія

На здійснення банківських операцій Національний банк видає комерційним банкам ліцензії (ст. 7, ст. 44 Закону України "Про Національний банк України"). Порядок надання Національним банком ліцензії зазначений у статті 19 закону “Про банки і банківську діяльність”7

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.

Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

- наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється цим Законом;

- забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;

- наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

- Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статті умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті.

Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

2.2 Обмеження щодо діяльності банків

Відповідно до статті 48 закону України “Про банки і банківську діяльність” банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

2.3 Нагляд за діяльністю банків

Контроль за дотриманням комерційними банками економічних нормативів здійснюють відділи банківського нагляду регіональних управлінь і управління контролю економічних нормативів Департаменту безвиїзного нагляду НБ.

Відповідно до ст. 61 Закону "Про Національний банк України" для здійснення своїх регулятивних та наглядових функцій, які проводяться НБУ безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду, він має такі повноваження:

1) здійснює всі види перевірок на місцях банків, інших фінансово-кредитних установ в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків, інших фінансово-кредитних установ та ліцензування банківських операцій;

2) може вимагати від банків та інших фінансово-кредитних установ проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;

3) може брати участь в роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління та ревізійної комісії банку та іншої фінансово-кредитної установи з правом дорадчого голосу,

Національний банк пред'являє вимоги щодо здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків, отримує висновки незалежних аудиторських організацій про результати діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ.

2.4 Застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру

У разі порушення банком, іншою фінансово-кредитною установою банківського законодавства, нормативних актів Національного банку, проведення ризикових операцій, що загрожує їх платоспроможності та інтересам вкладників і кредиторів, Національний банк застосовує адекватні допущеному порушенню заходи впливу з метою захисту кредиторів та вкладників.

У разі невиконання у встановлений Національний банком строк вимог щодо усунення порушень Національний банк має право застосовувати такі заходи впливу:

1) накладати штраф на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) накладати на банки та інші фінансово-кредитні установи штрафи відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

3) відстороняти керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком та іншою фінансово-кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;

4) зупиняти дію ліцензії на здійснення окремих банківських операцій на строк до одного року.

У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричиняло значну втрату активів або доходів і настання неплатоспроможності банку чи іншої фінансово-кредитної установи, або заподіяло істотну шкоду інтересам їх клієнтів, приховування будь-яких рахунків, Інших документів чи активів. Національний банк має право відкликати ліцензію на здійснення усіх банківських операцій та прийняття рішення про реорганізацію або ліквідацію банку, призначити ліквідатора.

Види і вибір заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, порядок Їх застосування знайшли більш конкретне викладення в Положенні про застосування НБУ заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, затвердженому постановою Правління НБУ від 4.04.1998 р.

Внаслідок здійснення системою банківського нагляду НБУ перевірок до комерційних банків можуть бути застосовані заходи непримусового і примусового характеру. Непримусові заходи впливу застосовуються до комерційних банків при незначному рівні підвищеного ризику та глибини проблем фінансово-кредитної діяльності комерційного банку і носять характер добровільності Їх вирішення й розуміння наявності проблем з боку комерційного банку. До цих заходів належать:

1) лист із зобов'язанням. Такий лист застосовується тоді, коли вважається, що проблеми банку усвідомлюються Правлінням та Радою комерційного банку, що комерційний банк спроможний і буде вживати необхідних заходів для вирішення проблем;

2) письмове попередження, яке Національний банк надсилає комерційному банку про своє занепокоєння станом справ комерційного банку і вказує на конкретні заходи, яких необхідно вжити комерційному банку для виправлення порушень.

Примусові заходи впливу застосовуються НБУ у разі, якщо діяльність комерційних банків та Їх установ характеризується високим рівнем ризику, якщо комерційні банки та їх установи порушують чинне законодавство, економічні нормативи, порядок, строки та технологію виконання банківських операцій, допускають несанкціоновану емісію, не виконують нормативні акти НБУ, не подають звітність чи подають недостовірну звітність, якщо діяльність їх збиткова і спричиняє умови, що загрожують інтересам вкладників та кредиторів банку, перешкоджає антимонопольним діям чи праву клієнта вільно вибирати банк. До примусових заходів впливу належать:

1) зупинення дії ліцензії на здійснення окремих банківських операцій або відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій;

2) відсторонення керівництва (голови правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою фінансово-кредитною установою;

3) призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком або іншою фінансово-кредитною установою:

4) накладення штрафів на банки та інші фінансово-кредитні установи;

5)накладення штрафів на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) ліквідація або реорганізація комерційного банку. Рішення про застосування Національним банком примусових заходів до комерційних банків можуть бути оскаржені в арбітражному суді. Особливим заходом впливу на банки є фінансове оздоровлення банків.

2.5 Встановлення обов'язкових економічних нормативів

До обов'язкових економічних нормативів належать:

1) мінімальний розмір статутного капіталу банку, який встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро (Євро -- грошова одиниця Європейської валютної системи, яка замінила ЄКЮ, запроваджена з і січня 1999 р. В одинадцяти європейських країнах -- членах Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Величина євро базуватиметься на німецькій марці, одній із найстабільніших світових валют, що здійснюється поки що у безготівкових розрахунках. При розрахунку економічних нормативів використовується офіційний курс гривні, який встановлюється НБУ до грошової одиниці - євро), за офіційним курсом грошової одиниці України; для новоствореного банку за участю Іноземного капіталу, якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50 відсотків і більше, мінімальний розмір 10 млн. євро на день підписання установчого договору;

2) норматив достатності капіталу, який визначається як співвідношення капіталу і загальних активів банку, зважених на ризик, і має бути не менше ніж 4 відсотки;

3) показник ліквідності банку, який розраховується як співвідношення загальних активів і загальних зобов'язань банку з урахуванням термінів їх погашення, а також можливості реалізації активів;

4) максимальний розмір ризику на одного позичальника. Встановлюється у відсотковому відношенні до загальної суми власних коштів банку. При визначенні нормативів ризику враховується вся сума вкладень і кредитів конкретному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, поруки та інші зобов'язання. Загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника (фізичної чи юридичної особи, в тому числі банку) перед банком в результаті надання останнім одного або кількох кредитів не має перевищувати 25 відсотків капіталу банку;

5) норми обов'язкових резервів, які встановлюються для комерційних банків і розміщуються у Національному банку. Розмір обов'язкових резервів встановлюється відсоткове до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті. (Для банку, що розпочинає операційну діяльність, цей норматив протягом перших 12 місяців має становити не менше 15 відсотків, протягом наступних 12 місяців - не менше 12 відсотків.);

6) максимальний розмір залучених коштів фізичних осіб. Цей розмір визначається співвідношенням загальної суми грошових вкладів фізичних осіб та суми власних коштів банку і не може перевищувати розмір власних коштів;

7) максимальний розмір кредитів, гарантій та порук, наданих акціонерам або фінансово-кредитній установі. Розмір позичок, наданих акціонеру банку без відповідного забезпечення, не може перевищувати 50 відсотків його внеску до статутного фонду банку. Якщо розмір кредиту, наданий позичальнику, перевищує 10 відсотків власного капіталу, то комерційний банк повинен повідомляти про це Національний банк України. Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників з урахуванням 100-вІдсоткових позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру капіталу банку;

8) максимальний розмір наданих міжбанківських позик не має перевищувати 200 відсотків;

9) максимальний розмір банкових кредитів (без забезпечення) з урахуванням гарантій та порук обмежується власними коштами банку чи іншої фінансово-кредитної установи;

10) розміри валютного, відсоткового та інших ризиків. Національний банк встановлює ліміти відкритої валютної позиції для банків та Інших установ, що продають та купують іноземну валюту. Норматив загальної відкритої валютної позиції банку розраховується як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку та капіталу банку;

11) норматив платоспроможності. Норматив платоспроможності (достатності капіталу) визначається граничним співвідношенням власних коштів банку чи фінансово-кредитної установи та їх активів із врахуванням різноманітних ризиків;

12) мінімальний розмір резервного і страхового фондів, створених під високоризикові активні операції. Цей розмір фондів встановлюється відповідно до обсягу й якості кредитного портфеля банку чи іншої фінансово-кредитної установи.

3. Особливості регулювання банківської діяльності в Україні

Основні питання регулювання банківської системи в Україні відображені в інструкції №10 „Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” НБУ. Згідно з цим документом комерційні банки повинні дотримуватися ряду обов'язкових економічних нормативів. Перша їх група стосується питань визначення розміру та категорії капіталу банку.

Оцінка достатності капіталу банку є важливим показником його надійності. Недотримання цих нормативів та низька якість активів внаслідок занадто ризикованої кредитної політики призвели значну кількість українських банків до встановлення щодо них режиму фінансового оздоровлення, а деякі банки взагалі припинили діяльність. Так, за станом на 01.10.2002 зі 191 зареєстрованого банку в Україні більше 10 працювали в режимі фінансового оздоровлення, а 36 банків перебували в стадії ліквідації, з них 16 ліквідується за рішенням НБУ та 16 за рішенням господарських судів, і лише 4 за рішенням зборів акціонерів. Питома вага проблемних банків в українській банківській системі значна. Тому регулюючі органи насамперед ставлять відповідні вимоги щодо мінімального розміру банківського капіталу і тим самим проводять відповідну кваліфікаційну межу, яка є необхідною для банківської діяльності. Також встановлено вимоги щодо забезпечення мінімально достатнім капіталом залежно від ризиків діяльності банку, тобто при розрахунку капітал коригується на структуру ризиків активних операцій банку.

Так, мінімальний розмір капіталу українських банків згідно з нормативом повинен становити на 1 січня 2000 року суму, еквівалентну 2 млн. ЕКЮ. Більше 20% банків на 01.01.2000 не виконують цих вимог НБУ. Чи не є норматив занадто високим для вітчизняних банків? На мою думку - ні. Адже саме такий мінімальний розмір капіталу відповідає міжнародним стандартам банківської діяльності та сприяє інтеграції країні у міжнародну господарську систему.

Важливе значення у процесі регулювання діяльності банків мають показники ліквідності. Ліквідність банку полягає у його спроможності своєчасно виконувати свої зобов'язання перед клієнтами і вкладниками. У банківській практиці існують два основні шляхи управління ліквідністю. Це насамперед формування певної частки активів у ліквідній формі, тобто у формі готівкових грошових або короткострокових державних зобов'язань. Але слід зауважити, що цьому способові притаманні також негативні риси. Наприклад, може зменшитися обсяг доходів банку.

Ще одним способом підтримки достатнього рівня ліквідності є створення відповідної структури пасивів банку, що дає змогу зменшувати залежність від нестійких і тому , як правило, дорожчих джерел.

Використовується також метод оперативного маніпулювання з наданням та отриманням міжбанківських позик залежно від стану ресурсної бази банку. На зниження загальної ліквідності можуть впливати стан та обсяги позабалансових зобов'язань банківської установи, які також доцільно прогнозувати і контролювати.

Експрес-аналіз дотримання комерційними банками України обов'язкових економічних нормативів за станом на 01.01.2000, проведеного по 191 банку виявив: допускалися порушення нормативів 56 банків. А, вивчаючи формування резервів за активними операціями у 2002 році, можу сказати що кількість таких банків зменшилася. Отже, спостерігається тенденція до формування в необхідному обсязі резервів за активними операціями всіма банками.

Останні роки банківська система України розвивається швидкими темпами, про що свідчить хоча б зростання загальних активів банків за 2001 рік на 20,3% (збільшення відбулось в основному за рахунок зростання кредитних операцій та вкладень у цінні папери). Важливу роль у цьому зростанні відіграє НБУ (тобто державне регулювання комерційних банків). Так, наприклад, зменшення облікової ставки у 2001 році призвело до зменшення процентної ставки за кредитами з 32,1% у 2000 до 31,1% у 2001 році, але водночас відбулося зниження процентної ставки за депозитами з 13,5% у 2000 році до 11,2% у 2001. Це сприяло зменшенню витрат банків.

Важливо сказати, що відбуваються позитивні зрушення у структурі банківських активів, спрямовані на зменшення неробочих, проблемних активів та збільшення ліквідних активів. Такі якісні зміни є передумовою стабільного та врівноваженого розвитку банківської системи в Україні.

За станом на 01.01.2002 структура активів банків була такою: високоліквідні активи становили 7 905,4 млн. грн. (17% від суми загальних активів), кредитний портфель - 30386,7 млн. грн. (64%), вкладення в цінні папери - 3373,9 млн. грн. (7%), дебіторська заборгованість - 2039,5 млн. грн. (4%). Основні засоби та нематеріальні активи - 3061,6 млн. грн. (6%), інші активи - 1003,5 млн. грн. (2%).

Висновки

З метою підвищення стійкості комерційних банків на фінансовому ринку й розширення їх можливостей щодо організації кредитування клієнтів доцільно було б внести зміни до окремих показників групи нормативів ризику. Йдеться передусім про обмеження максимального розміру кредитів, наданих інсайдерам, а також максимального розміру отриманих міжбанківських позик, що є необхідною умовою для вирішення двох завдань: з одному боку - стимулювання банків до більшої диверсифікації активів і зниження впливу інсайдерів на прийняття рішень щодо надання позик, а з іншого - обмеження залежності комерційних банків від ресурсів, залучених на міжбанківському ринку, якому зазвичай притаманна нестабільність кон'юнктури.

Зауважимо, що нормативи центрального банку і, зокрема, норматив ліквідності, мають узагальнений характер і призначені для комплексної оцінки діяльності комерційних банків із боку держави. Порушення цих показників можуть свідчити про наявність у банків окремих проблем або про передумови їх виникнення, тому потребують від органу нагляду проведення детальнішого вивчення та аналізу операцій банку-порушника з метою запобігання його ризиковій діяльності.

Необхідно розглянути можливість встановлення Національним банком України індивідуальних нормативів для комерційних банків, кредитна політика яких відповідає загальноекономічним завданням реформування реального сектора господарства, передбаченого урядовими програмами. Основними показниками, що можуть бути диференційовані, є норматив співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку, максимальний розмір ризику на одного позичальника, норматив "великих" кредитних ризиків.

Для управління ліквідністю з боку самого банку потрібне застосування ним більш розширеної системи показників та коефіцієнтів ліквідності. Так, у зарубіжній практиці для оцінки ліквідності комерційного банку використовуються дані не лише про залишок активних вкладень або зобов'язань за станом на певну дату, а й про обороти - „потік” величин , які порівнюються. Банкам необхідно систематично (щотижня, краще - щодня) аналізувати дані про ліквідність у динаміці. Це пов'язано з необхідністю постійного моніторингу стану ліквідності у зв'язку зі змінами умов діяльності банку, стану кредитного, фондового ринків, зовнішньоекономічних факторів.

Підсумовуючи розглянуті вище напрями вдосконалення регулятивного механізму впливу центрального банку на діяльність комерційних банків шляхом встановлення економічних нормативів, слід зазначити, що ця сфера є одним із базових елементів побудови оптимальної організації управління кредитним процесом у його зовнішньому прояві (тобто в аспекті виконання комерційними банками вимог НБУ). Повноцінне, гнучке застосування не лише економічних, а й окремих адміністративних важелів грошово-кредитної політики є оптимальним в умовах перехідної економіки.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 року. № 254к/96 - ВР.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. № 23.

3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

4. Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р № 2664-III.

5. Основы банковского права: Олейник О.М. Курс лекций. -- М.: Юрист, 1997. --С. 25.

6. Михасюк К. „Державне регулювання економіки”, К., 2000

7. Конопатська Л. Горячек І. „Регулювання діяльності комерційних банків”/ Вісник НБУ, липень 1998 №7.

8. О. Кірєєв, В. Кротюк, Г. Карчєва „Основні тенденції в діяльності банків України в 2001 році”/Вісник НБУ січень 2002 №1.

9. О. Дзюблюк "Основні напрями оптимізації регулятивного впливу на кредитну діяльність банківських установ в умовах перехідного періоду" /Вісник НБУ, серпень 2000 №9.