Сутність дворівневої банківської системи України

2

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХЕРСОНСЬКА ФІЛІЯ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Питання №: 2, 8, 9

Виконала студентка заочної

форми навчання 5 курсу

групи 501

Коркос Анна Валентинівна

ХЕРСОН - 2008

ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність дворівневої банківської системи України

2. Поняття і значення «валютного коридору» і практика його застосування в Україні

3. Суть, види та функції комерційних банків

Висновок

Використана література

ВСТУП

У процесі становлення ринкової економіки в Україні важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та чітке правове регулювання всієї банківської діяльності.

Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін, створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває діяльність інших банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.

Банківська система є невід'ємною частиною фінансової системи тому, що інститути банківського права, кредитування, фінансові капіталовкладення, цінні папери та біржа, тісно пов'язані з фінансовим правом.

Отже метою функціонування банківської системи повинно бути економічне та правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку , забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків , створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника в чому ми повинні впевнитися.

В економічній теорії розглядається два основних види валютних курсів: фіксований та плаваючий. Крім цих двох існує кілька варіантів, які залежно від конкретно обраних параметрів їх реалізації, можуть розглядатися як модифікація фіксованого або плаваючого курсу. Йдеться про встановлення так званого діапазону коливань (band) між верхньою і нижньою точками інтервенції, що в українській мові отримало назву “валютний коридор”. Крім цього, є так звана модель перемінно-фіксованого (повзучого з привязкою до фіксованого) курсу (англійською crawling ред).

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає на комерційні банки, у зв'язку з чим їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.

1. СУТНІСТЬ ДВОРІВНЕВОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

В Україні зі створенням Національного банку України (НБУ) у вересні 1991 року почався процес формування дворівневої структури банків, системи, представленої з одного боку НБУ, а з іншого -- мережею комерційних банків і банківських інститутів. Останні, будучи економічно незалежними (не відповідають за зобов'язання держави), повинні на засадах здорової конкуренції задовольняти потреби населення та народного господарства у банківських послугах, створити умови для стабілізації та зростання економіки України. З цією метою банківська система повинна стимулювати конкуренцію, процес роздержавлення і приватизації, поступово здійснювати перебудову системи ціноутворення, не допускати безконтрольного зростання дефіциту державного бюджету, гіперінфляції.

7 грудня 2000 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

Стаття 4 Закону встановила дворівневу банківську систему в Україні:

“Банківська система України з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону”.

На сьогоднішній день, як вже зазначалось вище, банківська система України має дворівневу структуру:

Перший рівень - Національний банк України,

Другий рівень - система інших банків.

Перший рівень банківської системи займає НБУ який має статус юридичної особи. Основна його функція полягає в забезпеченні стабільності грошової одиниці - визначила Конституція України.

Повноваження і принципи організації НБУ визначаються законодавством.

Статутний капітал Національного банку є загальнодержавною власністю. Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснює видатки, як правило за рахунок своїх коштів. При перевищенні доходів над видатками банк суми перевищення відраховує в державний бюджет.

Фінансово-правові норми українського чинного законодавства визначають порядок утворення і компетенцію другого рівня банківської системи комерційних банків.

Комерційні банки різних видів і форм власності на акціонерних або пайових засадах створюються відповідно з Законами України “ Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства і фондову біржу” та Інструкціями Національного банку України. Створювати банки можуть українські та іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім Рад народних депутатів всіх рівнів, їх виконавчих органів, державних підприємств, політичних, профспілкових організацій і об'єднань, партій, громадських фондів.

Забороняється бути засновниками військовослужбовцям усіх правоохоронних органів, державних організацій, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком. Не дозволяється бути засновниками особам, що мають непогашену судимість за крадіжки і хабарництво, вони не можуть також займати керівні посади, що пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або коштів інших фондів.

Станом на 1 січня 2001 року в Україні зареєстровано 195 комерційних банків (203 -- на початку 2000 року), із них фактично працюють 153 банки, тобто 78,5%'. Із загальної кількості банків 149 мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, що становить 76% комерційних банків.

В Україні банківські інститути не відзначаються таким різноманіттям, як у країнах Західної Європи, де можна виділити такі основні показники диверсифікованості банківської справи:

-- різні форми власності -- державна, приватна, змішана;

-- різні масштаби діяльності -- від міжнародного до локального (місцевого):

-- розмаїтість видів кредитних установ за переліком виконуваних функцій -- універсальні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові установи (інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки, страхові й фінансові компанії, пенсійні фонди);

-- різні розміри капіталу -- від банків-гігантів до дрібних банків.

Банківська система України була утворена з уніфікованої системи, а законодавчою базою передбачався лише загальний принцип побудови банківської системи і зовсім було відсутнє визначення структури другого рівня. До початку 2001 року була відсутня як формальна, так і фактична спеціалізація банків, територіальна спеціалізація.

Однак комерційні банки України можна згрупувати за категоріями, наведеними нижче:

-- за формою власності: із 195 комерційних банків України (станом на 1 січня 2001 року) тільки 2 мають державну форму власності. Це державно-комерційний банк Ощадбанк і Укрексімбанк. Інші банки -- колективну форму власності;

-- за приналежністю статутного фонду та способу його формування банки в Україні можуть створюватися у формі АТ, пайових і кооперативних банків. В Україні кількість пайових банків становить 13%. Акціонерних банків більше, тобто 87% від комерційних банків України. Сума капіталу банку (тобто його власних коштів) визначається акціонерами -- учасниками банку, але не може бути меншою за розмір, встановлений НБУ. На 1 січня 2001 року загальна сума балансового капіталу банківської системи України становила 6,5 млрд. три. (17% пасивів банківської системи)2.

Згідно з новою редакцією Закону "Про банки і банківську діяльність", підписаного Президентом України 7 грудня 2000 року, вперше передбачено розподіл банків за територіальною ознакою і цілями створення. Головною метою створення кооперативних банків є не одержання прибутку, а можливість взаємного кредитування його учасників. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральні кооперативні банки. Місцеві кооперативні банки є учасниками центрального кооперативного банку, до функцій якого належать централізація і перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Нове законодавство також номінальне передбачає диференціацію банків за спектром послуг, що надаються: банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними та розрахунковими. Статус спеціалізованого банк отримує у тому разі, якщо більш як 50% його активів -- активи одного типу. Статус ощадного -- якщо більш як 50% його пасивів -- внески фізичних осіб. Закон не лише не зазначає особливостей, принципів діяльності спеціалізованих банків, а й не дає визначення Іпотечним, Інвестиційним, розрахунковим банкам. Нині відсутня статистична інформація щодо спеціалізації банківської системи України. Безперечно, спеціалізованим ощадним банком в Україні є Ощадбанк.

Банківська система являє собою законодавчо визначену, чітко структуровану сукупність фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи проявляється в її функціях, а саме:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

б) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає на комерційні банки, у зв'язку з чим їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.

Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, однак, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Проте існує ряд основних, базових функцій комерційного банку, які дозволяють зарахувати даний фінансових інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Зміст діяльності банківської системи України розкривається в її головних напрямках. До таких напрямів на даному етапі належать:

- закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;

- здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, яка відповідає реальній зміні внутрішнього валового продукту;

- забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і суб'єктів національної економіки;

- підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків НБУ;

- зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств;

- стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків шляхом збільшення обсягів довгострокового кредитування;

- подальше скорочення частини готівки в обігу;

- підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

- поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;

- ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України

У сучасних умовах банківська система відіграє важливу роль у державі і стає інструментом впливу на економічні процеси як у внутрішній, так і в зовнішній політиці держави.

2. ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ «ВАЛЮТНОГО КОРИДОРУ» І ПРАКТИКА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

В економічній теорії розглядається два основних види валютних курсів: фіксований та плаваючий. Крім цих двох існує кілька варіантів, які залежно від конкретно обраних параметрів їх реалізації, можуть розглядатися як модифікація фіксованого або плаваючого курсу. Йдеться про встановлення так званого діапазону коливань (band) між верхньою і нижньою точками інтервенції, що в українській мові отримало назву “валютний коридор”. Крім цього, є так звана модель перемінно-фіксованого (повзучого з привязкою до фіксованого) курсу (англійською crawling ред).

Різноманітні варіанти валютних курсів можна класифікувати за схемою 1.

На практиці застосовують також гібридні варіанти фіксованого або плаваючого курсу це офіційний, ринковий, біржовий тощо.

Після другої світової війни відповідно до Бреттон-вудської угоди було введено режим фіксованих паритетів та курсів. Фіксовані курси відігравали вирішальну роль до 1976 року, коли вони визначались на основі золотого паритету чи на договірній основі. Внаслідок краху Бреттон-вудської валютної системи фіксовані валютні курси та паритети були скасовані та встановлений режим плаваючих курсів валют. Однак, вільно “плавають” тільки провідні валюти долар США, марка ФРН, французький франк, англійський фунт стерлінгів, японська ієна та інші. Вони самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Держави можуть за взаємною угодою визначати межі їх плавання. Більшість країн установили керований плаваючий курс за яким нині існує кілька варіантів фіксації курсу: привязка його до кошика валют; привязка до однієї провідної валюти; поступова девальвація курсу в межах валютного коридору.

Таблиця 1 - Моделі валютних курсів

Види валютних курсів	Метод фіксації курсу
1. Фіксовані курси.	система, що припускає наявність офіційних валютних паритетів.
1.1.Запровадження фіксованого курсу за класичною схемою	офіційні курси, що базуються на золотому паритеті (можливі за умов золотого стандарту).
1.2. Договірні фіксовані курси.	курси, що базуються на договірній основі
1.3. Установлення коригованого фіксованого курсу (adjustable ред).	фіксація курсів по відношенню до стійких валют чи міжнародних валют на рівні, що фактично склався на валютному ринку. Фіксація, що передбачає регулярний перегляд або межі можливих відхилень.
1.4. Премінно-фіксований	курс, який змінюється за деякою визначеною наперед схемою, наприклад, з урахуванням очікуваної зміни індексу інфляції. Потребує втручання держави.
2. Плаваючі курси.	система, при якій у валют немає офіційних паритетів.
2.1. Проголошення вільно плаваючого курсу	курси, які самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції
2.2. Установлення керованого плаваючого курсу (managed float).	курси валют, які привязані безпосередньо чи через “валютні корзини” до провідних валют. Вони коректуються валютними інтервенціями центральних банків з метою уникнути тимчасових різких коливань.

Питання про визначення оптимального режиму валютного курсу національної грошової одиниці складне і надзвичайно відповідальне для центрального банку. Особливі труднощі при його вирішенні виникають у країнах з перехідною економікою. Вони повязані, з економічною нестабільністю та відсутністю стійкості грошово-кредитної системи.

Теорією і практикою доведено, що жоден із режимів валютних курсів чи то система фіксованого, чи “плаваючого” курсу не може абсолютизуватися, кожна із них має як позитивні, так і негативні аспекти.

По-перше, якщо країна обирає для себе фіксацію курсу національної валюти, вона повинна насамперед зважити на стан економіки держав головних торговельних партнерів. Якщо внутрішній темп інфляції перевищує інфляцію означених країн, підтримання фіксованого курсу валюти призведе до постійної поступової втрати конкурентоспроможності держави.

По-друге, необхідна постійна координація політичного розвитку держав торговельних партнерів, тому що погіршення стану економіки однієї з них відразу негативно вплине на економіку країни, курс якої привязаний до валюти даної держави.

По-третє, для підтримання повзучого курсу, як і валютного коридору, необхідний постійний гарантований рівень власних валютних резервів. Тільки при досягненні цієї основної умови може прийматися рішення щодо фіксації курсу.

Історія знає багато прикладів, коли фіксований режим курсоутворення не сприяв необхідному розвитку економіки. Найяскравішим з них є крах Бреттон-Вудської системи фіксованих валютних курсів у 1973 році через втрату довіри до долара США та хронічний дефіцит балансу США (1971-1973рр.).

Також є певний досвід країн Східної Європи та колишнього СРСР щодо спроб підтримувати фіксований курс національної валюти (привязаний до однієї чи кошика валют), так само щодо встановлення коридору. На сьогодні Польща вже змінила режим повзучого курсу на плаваючий, а Естонія, де існує привязка курсу естонської крони до німецької марки (1 німецька марка дорівнює 8 кронам), нині відчуває труднощі у звязку зіначними коливаннями курсу марки на міжнародному ринку.

Декілька спроб підтримувати курс рубля у валютному коридорі було зроблено урядом Росії. У червні 1995 року після періоду відносної стабільності на валютному ринку Центральний банк Росії запровадив 3-місячний валютний коридор для курсу рубля (4300-4900 рублів за 1 долар США), який пізніше був трансформований у 4550-5150 рублів за 1 долар США. Успішним впровадження коридору було лише спочатку, а пізніше наприкінці 1995 року, Центральний банк Росії почав проводити неоголошену політику повзучого курсу, метою якої було досягнення найбільш девальвованої межі коридору (5150 рублів) до середини 1996 року.

В Україні згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом міністрів у грудні 1992 року, було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу українського карбованця. Як відомо, такий порядок визначення курсу національної валюти не дав позитивних результатів. Це пояснюється: відсутністю в держави необхідних стабілізаційних валютних резервів; інтенсивним розвитком інфляційних процесів; дефіцитами державного бюджету та платіжного балансу і подорожчанням товарів критичного імпорту. За таких обставин, економіка України фактично не була готовою до запровадження режиму “плаваючого” курсу. Відсутність необхідних економічних передумов спричинило подальше прискорення темпів падіння валютного курсу українського карбованця.

Не принесла успіху адміністративна фіксація в Україні валютного курсу, що тривала з серпня 1993 року до жовтня 1994 року, яка призвела до зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті, збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень іноземної валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, “втечі” капіталів за кордон.

Згідно з Меморандумом економічної політики Уряду в 1995 році здійснено комплекс заходів щодо забезпечення поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України.

3. СУТЬ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Фінансово - кредитна установа - юридична особа, яка проводить одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів від населення.

У широкому розумінні, комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне для української практики, в якій усі банки, крім центрального, називаються комерційними.

У вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так, він характеризується у банківській практиці Німеччини, США та інших країн, у яких, поряд з групою комерційних банків, діє велика група інших банків другого рівня, що не є комерційними.

Сучасна класифікація комерційних банків може бути представлена у такому вигляді (див. табл. 1).

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

- принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

– принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

– Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство, комерційні банки в кожній країні істотно відрізняються набором операцій та послуг, що надаються. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. Такі банки прийнято називати універсальними. Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає на комерційні банки, у зв'язку з чим їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.

Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, однак, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Проте існує ряд основних, базових функцій комерційного банку, які дозволяють зарахувати даний фінансових інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Зміст діяльності банківської системи України розкривається в її головних напрямках. До таких напрямів на даному етапі належать:

- закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;

- здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, яка відповідає реальній зміні внутрішнього валового продукту;

- забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і суб'єктів національної економіки;

- підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків НБУ;

- зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств;

- стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків шляхом збільшення обсягів довгострокового кредитування;

- подальше скорочення частини готівки в обігу;

- підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

- поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;

- ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України

У сучасних умовах банківська система відіграє важливу роль у державі і стає інструментом впливу на економічні процеси як у внутрішній, так і в зовнішній політиці держави.

Такі банки називаються спеціалізованими. Спеціалізація може бути функціональною, коли банки зосереджуються переважно на виконанні окремих операцій, наприклад, іпотечних, інвестиційних тощо, та галузевою чи секторною, наприклад, ощадні, сільськогосподарські, інноваційні банки.

Залежно від прийнятого принципу побудови комерційних банків у країні будуть переважати спеціалізовані чи універсальні банки.

В Україні за набором операцій, що виконуються, переважну кількість комерційних банків можна віднести до категорії універсальних.

Функції комерційних банків:

- акумулювання безстрокових депозитів і оплата чеків, виписаних на ці банки;

- надання кредитів промисловим підприємствам, фермерам.

Комерційні банки виконують від 100 до 300 видів операцій: ведення депозитних рахунків, безготівкові перекази грошей, збереження заощаджень, надання кредитів, операції з цінними паперами та за довіреністю, валютні операції тощо. В Україні комерційні банки, згідно з ліцензією НБУ, можуть виконувати до 30 операцій. Комерційні банки можна поділити на: галузеві, універсальні, спеціалізовані, регіональні та ін. Комерційні банки можна класифікувати також залежно від характеру їхніх операцій. Наприклад, у Великобританії виділяють такі види комерційних банків:

- депозитні та клірингові банки, які панують у депозитно-позикових операціях у середині країни. Клірингові належать до універсальних і виконують до 300 операцій. Вони мають певне коло клієнтури, вирізняються галузевою спеціалізацією;

- торгові банки, які діють у сфері зовнішньої торгівлі та міжнародних фінансово-кредитних операцій;

- філіали іноземних банків, що належать до вищих банківських груп;

- корнсорціональні банки -- кредитні інститути, в яких беруть участь не менше двох сторін, жодна з яких немає контрольного пакета акцій;

- облікові доми -- виконують короткострокові операції на грошовому ринку (у Англії їх 9).

До спеціалізованих кредитних установ можна віднести страхові компанії, ощадні установи, інвестиційні банки, фінансові компанії, кредитні і будівельні кооперативи.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають "фінансовими універмагами" або "супермаркетами кредиту". Вони пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення. Характерна риса комерційних банків - повна самостійність підприємств у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення інших операцій, провадять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють без контрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать до найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності. Основою такого контолю є спеціальне законодавство й антимонопольні закони. Щоб обмежити створення великої кількості "слабких" банків, які можуть легко банкрутувати і викликати "ланцюгову реакцію банкрутств" серед своїх клієнтів держави встановлюють досить високі квоти на їх статутний капітал. Крім того, центральний (Національний) банк визначає для комерційних банків розмір обов'язкових резервів, які у більшості випадків зберігаються у центральному банку, розмір граничного ризику на одного позичальника (встановлюється певний відсоток від загальної суми власних коштів банку). Так забезпечується ліквідність комерційного банку, тобто його здатність у кожен певний момент задовольнити вимоги вкладників на готівку. Уряд, центральний банк і страхові компанії (за допомогою спеціального страхування) гарантують, що комерційні банки забезпечать збереження коштів своїх клієнтів.

Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове та інше банківське обслуговування кредитних осіб і громадян шляхом здійснення операцій і здійснення інших банківських послуг.

Комерційні банки відрізняються:

- за призначенням статутного фонду та засобу його формування. В цьому зв'язку вони виступають у формі акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, за участю іноземного капіталу, іноземні банки та інші;

- за видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні і спеціалізовані;

- за територією діяльності - республіканські і регіональні.

Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони заохочують капітали, заощадження населення і інші грошові кошти, що вивільнюються в процесі господарської діяльності, і надають їх в тимчасове користування іншим економічним суб'єктам, що потребують додаткового капіталу. Банки створюють нові вимоги і зобов'язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи вклади клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання -депозит, а видаючи позику - нова вимога до позичальника. Цей процес утворення нових зобов'язань складає суть фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє подолати складності прямого контакту заощаджувачів і позичальників, що виникають із-за неспівпадання сум, що пропонуються і необхідних сум, їх термінів, прибутковості, і т.д. Масштаби фінансового посередництва в сучасній економіці по істині великі. Дані про це надає статистика грошових потоків. В цій системі обліку господарство поділено на ряд секторів : домашні господарства, ділові підприємства, державні заклади, фінансові інститути, закордонний сектор.

Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на податках комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно перевищують об'єм власного капіталу комерційних банків.

ВИСНОВОК

Україна на сьогоднішній день знаходиться у стані переходу до нової економічної системи, що заснована не на командно-розподільних, а на ринкових відносинах. Ринковій економіці потрібна відповідна банківська система, яка поступово починає складатися.

Відомо що кредитно-банківська система має життєво важливе для любої країни світу, вона служить об'єктом пильного нагляду і регулювання як зі сторони НБУ так і зі сторони вищих органів державної влади й управління.

На сьогоднішній день банківська система України представлена двома рівнями, такими як НБУ та інші банки.

Питання про визначення оптимального режиму валютного курсу національної грошової одиниці складне і надзвичайно відповідальне для центрального банку. Особливі труднощі при його вирішенні виникають у країнах з перехідною економікою. Вони повязані, з економічною нестабільністю та відсутністю стійкості грошово-кредитної системи.

Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на податках комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно перевищують об'єм власного капіталу комерційних банків.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Тенденції української економіки. Вересень. 2000. К., 2000. с.58.

2. Фінансово-кредитний механізм економічного розвитку. К., ІЕ НАНУ, 1999, с.57-59.

3. Дешевые деньги. „Бизнес” №13, 2000. с. 15.

4. „Урядовий кур'єр” від 21 листопада, 1998 р., с. 3.

5. Закон України „Про банки і банківську діяльність” №2121 - ІІІ від 07.12.2000.

6. Положення НБУ „Про кредитування”, затверджене постановою НБУ №246 від 28.09.1995.

7. Аванесова І.А. Оцінка кредитної діяльності банку //Фінанси України. №6. - 2005. - с. 103-112.

8. Біленчук П.Д., О.Г. Банківське право: українське та європейське: Навч. посіб. - К.: Атака, 1999. - 400 с.

9. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. - К.: Вид-чий центр „Академія”, 2001. - 320 с.

10. Величко О. Становлення і розвиток грошово-кредитної системи України // Фінанси. Податки. Кредит. - 2001. - №15. ст. 8-13.

11. Гроші та кредит: Підручник / За ред. М.І. Савлука. - К.:КНЕУ, 2002. - 598 с.

12. Косточенко А.О. Банківське право. - К.: А.С.К., 2001. - 576 с.

13. Луців Б. Грошово-кредитна політика держави та інвестиційна діяльність банків // Фінанси. Податки. Кредит. - №10. - 2001. - ст. 20-25.

14. Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України. - К.: Наук. думка, 2004. - 256 с.

15. Орлюк О.П. Банківське право. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - ст. 376.

16. Петровська І.О., Клиновий Д.В. Фінанси. Навч. Посібник. - К.: ЦУЛ. - 2002. - 300 с.