Валютна політика центральних банків Європи в умовах глобалізації

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Панівною тенденцією кількох останніх десятиліть є розвиток глобалізації. Остання, демонструючи складне переплетення структурної взаємозалежності економік, нарощування відкритості по каналах міжнародної торгівлі та руху капіталу, формування економічної цілісності світу та стирання відмінностей, справляє фундаментальний вплив на трансформаційні процеси світогосподарського та національного рівня. Змінюється функціональний вимір взаємозв'язків між макроекономічними величинами, структурна композиція внутрішньої та зовнішньої рівноваги економіки країни. Змінюється характер взаємозв'язків між національною економікою та міжнародною, внаслідок чого звичні уявлення про економічну політику, адекватні ще десятиліття тому, потребують радикальної редакції й переосмислюються з міркувань пошуку оптимальних шляхів забезпечення економічного зростання та цивілізаційного поступу країни та світу у новому тисячолітті.

Експансія глобального фінансового сектору радикально змінює увесь вимір міжнародної економіки та зв'язків у ній, підпорядковуючи логіці та алогічності глобальних потоків капіталу весь спектр міжнародних економічних відносин та присутності держави в якості регулюючої сили в економіці.

Відповідно, є надзвичайно актуальним: дослідження взаємопов'язаних процесів трансформації центральних банків та валютної політики в умовах глобалізації та формування її характерних рис на сучасному етапі під впливом змін у валютній сфері; розробка відповідних теоретико-методологічних положень; визначення можливих варіантів реагування на виклики глобалізації та їх теоретичне обґрунтування з позиції аналізу зв'язку між еволюцією центральних банків як інституцій та сучасними змінами в міжнародній економіці. Також, дослідження такого характеру є актуальним в світлі того, що вітчизняна економіка дедалі більшою мірою втягується у глобальні процеси, вже зазнала руйнівної сили глобальних фінансових потрясінь упродовж 1998 р., стикається із проблемою теоретичного обґрунтування подальшого процесу ринкових перетворень у контексті визначення інтеграційного вектору та вибору оптимального варіанту адаптації до глобальних трансформацій. І проблема теоретичного обґрунтування подальших процесів ринкової трансформації, і корекція макроекономічної політики відповідно до проголошеного євроінтеграційного вектору на сьогодні не можуть не розглядатися в аспекті впливу глобалізації на валютну політику та визначення рамкових умов функціонування НБУ, що робить дослідження затребуваним не тільки з теоретичної, але й із практичної точки зору.

Огляд літератури з теми дослідження. Слід зазначити, що на сьогодні сформувалися достатньо відокремлені вектори аналізу глобалізації й національної валютної політики. Перша є об'єктом вивчення теорії міжнародної економіки. Розвиток центральних банків та їх функціональних компетенцій є об'єктом вивчення монетарної чи інституціональної теорії. При цьому, в рамках і одного, і другого векторів існують фундаментальні теоретичні та прикладні дослідження, а сама проблематика глобалізації, розвитку міжнародного валютного устрою та монетарної політики вважається досить глибоко вивченою. Так, ґрунтовні дослідження монетарних проблем міжнародної економіки містяться у працях таких авторитетних західних економістів, як М. Бордо, Б. Ейченгрін, Г. Кальво, П. Кругман, П. Мейссон, Е. Мендоза, М. Обстфельд, К. Рейнхарт, К. Рогофф, А. Тейлор. Дослідженню проблематики функціонування глобальної фінансової архітектури та валютного устрою значну увагу приділили такі видатні економісти, як Дж. Вільямсом, Б. МакКаллум, Р. Манделл, Р. МакКіннон, П. Кенен, Дж. Сорос, Дж. Стігліц. Вагомий внесок, який має фундаментальні наслідки для міжнародної макроекономіки, зробили Р. Барро, Р. Дорнбуш, Р. Лукас, Дж.М. Кейнс, Дж. Тобін, Ст.Фішер, М. Фрідмен, А. Шварц. Глобалізація є об'єктом аналізу провідних вітчизняних науковців-міжнародників та відомих теоретиків, таких як О.Білорус, В. Будкін, А. Гальчинський, З. Луцишин, А. Мокій, В. Новицький, Д. Лук'яненко, Ю. Пахомов, О. Плотніков, В. Рокоча, Є. Савельєв, В.Сіденко, О. Сохацька, О. Шаров, В. Шевчук, А.Філіпенко, А. Чухно. Значний доробок у дослідження теоретичних та прикладних аспектів глобалізації та аналізу валютних процесів зробили російські економісти: А. Абалкін, С. Афонцев, С. Долгов, С. Моісеєв, Д. Смислов, Ю. Шишков. Проблеми глобалізації та валютної політики розглядаються й сучасними практиками - керівниками центральних банків, а саме А. Грінспеном, В. Дуйсенбергом, О. Іззінгом, Л. Мейєром, Й. Старком, а також вітчизняними - О. Петриком, В. Стельмахом, В. Ющенком.

Втім, унаслідок широкого охоплення різних аспектів глобалізаційних процесів породжуються інколи відмінні, інколи суперечливі погляди на предметну область, де перетинаються гносеологічні площини глобалізації та прояву валютної політики національного та міжнародного рівня чи глобальної фінансової архітектури. За рахунок цього не простежується цілісності та системності в дослідженні складного комплексу взаємозв'язків між: характером вибору щодо пріоритетів валютної політики і характером розвитку процесів глобалізації; процесами нарощування відкритості та взаємозалежності і експансії глобального фінансового сектора з одного боку та якісними змінами в валютній політиці та її інституціональному забезпеченні з іншого; еволюцією центральних банків як інституцій, що регулюють валютні процеси, і можливим вибором щодо регулювання глобальних процесів, адаптації до них, побудови дієвих механізмів реагування на виклики глобалізації, визначення можливих, а не логіко-абстрактних, траєкторій трансформації у сфері міжнародного валютно-фінансового співробітництва тощо.

Мета і завдання дослідження. Метою даної магістерської роботи є розробка теоретико-методологічних положень в контексті проблеми вибору валютної політики у відкритій економіці та еволюції центральних банків, виявлення на основі цього закономірностей трансформації валютної політики національного та міжнародного рівня в умовах глобалізації, наслідків такої трансформації для функціонування міжнародної фінансової архітектури, а також розробка теоретичних засад підвищення ефективності валютної політики в міжнародному контексті, обґрунтування процесів уніфікації із зоною євро України у світлі глобалізаційних процесів.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- на основі з'ясування сутнісних рис глобалізації розробити теоретичні положення з обґрунтування її макроекономічних передумов у категоріях проблеми здійснення вибору валютної політики у відкритій економіці;

- розробити теоретико-методологічні підходи до аналізу еволюції центральних банків та виявлення тенденції до конвергенції у сфері їх функціонування;

- виявити закономірності трансформації макроекономічних та інституціональних засад валютної політики в умовах глобалізації та з'ясувати наслідки таких трансформацій для реалізації валютної політики національного та міжнародного рівня у світлі еволюції міжнародної валютної системи та формування глобальної фінансової архітектури;

- на основі виявлення суперечливих процесів у валютно-курсовій сфері розкрити трансформаційні процеси у даному аспекті функціонування центробанків та з'ясувати глобалізаційні детермінанти вибору полярних режимів валютних курсів;

- розробити теоретичні положення з обґрунтування необхідності монетарної уніфікації в умовах глобалізації з огляду на неадекватність традиційного інструментарію аналізу валютних союзів, представленого теорією оптимальних валютних зон;

- виявити глобалізаційні детермінанти формування і функціонування сучасних валютних союзів та тенденцій до валютної уніфікації у Європі;

- виявити проблеми функціонування глобальної фінансової архітектури; на основі аналізу моделей глобального регулювання виявити найбільш дієві варіанти удосконалення валютної політики міжнародного рівня з огляду на специфіку глобалізаційних процесів та еволюцію центробанків як інституцій.

Об'єктом дослідження є фактори формування глобальної економіки та проблеми її функціонування.

Предметом дослідження є трансформація центральних банків та валютної політики національного та міжнародного рівня в умовах глобалізації.

Методи дослідження. Методологічною базою даної магістерської роботи є теоретичний інструментарій дослідження міжнародної економіки, валютних процесів, інституціональних трансформацій, концептуальні положення сучасної економічної теорії, монографічна, наукова, аналітична література, дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених з питань глобальної економіки, міжнародних економічних відносин, макроекономічних та інституціональних аспектів функціонування міжнародної економіки та центральних банків. Методичний апарат дослідження становлять: загальнонаукові та спеціальні економічні методи пізнання на валютну політику розвинутих країн доведено, що відкритість відмінно впливає на характерні риси поведінки центробанків у великих і малих економіках;

- обґрунтовано, що макроекономічні та інституціональні трансформації у сфері функціонування центробанків у світі пов'язані з процесами глобалізації;

- розроблено теоретичні положення з обґрунтування формування валютних союзів як ефективних варіантів подолання глобальних імперфекцій, які становлять альтернативу теорії оптимальних валютних зон; на основі цього виявлено глобалізаційні фактори формування та функціонування сучасних валютних союзів, виявлено перспективи їх створення у світовій економіці;

- у контексті валютного аналізу глобальної фінансової архітектури обґрунтовано, що в сучасних умовах розвитку глобальних фінансових ринків існує тенденція до формування широкої оптимальної валютної зони як території, яка окреслюється макроекономічним «гравітаційним полем» геоекономічного центру, унаслідок чого, чим більшою мірою країна належатиме до такого «гравітаційного поля», тяжіючи до більшої відповідності критеріям оптимальності валютної зони, тим більшою мірою створюватимуться передумови для макростабільності, зокрема за рахунок того, що торговельні та валютно-фінансові фактори платіжного балансу синхронно результуватимуть у його монетарному вимірі на рівні окремої країни.

удосконалено:

- теоретико-методологічні підходи до аналізу валютної політики країн Європи, зокрема за рахунок поділу її факторів на внутрішньо трансформаційні та глобалізаційні, що дало можливість ідентифікувати характерні риси впливу глобалізації на поведінку центробанків даних країн;

дістали подальшого розвитку:

- теоретичні узагальнення та обґрунтування необхідності підвищення незалежності центробанків в умовах глобалізації;

- виявлення закономірностей щодо змін у функціональному статусі валютних резервів у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються;

- теоретичні підходи до валютного аналізу функціонування глобальної фінансової архітектури, внаслідок чого виявлено закономірності трансформації валютної політики міжнародного рівня та обмеження на реалізацію валютних аспектів моделей глобального регулювання з позиції розвитку глобалізаційних процесів та еволюції центральних банків.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали даної магістерської роботи можуть бути використані Національним банком України при методологічному забезпеченні та практичному вдосконаленні валютної політики в умовах наростаючої відкритості вітчизняної економіки та при реалізації двостороннього співробітництва із центральними банками інших країн чи інтеграційних об'єднань; Національним банком України, Кабінетом Міністрів України, Секретаріатом Президента України при розробці стратегічних, методологічних та організаційно-економічних положень щодо формування та реалізації стратегії євроінтеграції та оптимального входження господарства країни у сферу глобальної економіки. Окрім цього, матеріали дослідження можуть бути використанні в навчальному процесі при підготовці навчально-теоретичної та навчально-методичної літератури з питань функціонування та регулювання глобальної економіки, міжнародних економічних відносин, міжнародної макроекономіки, теорії і практики валютної політики та функціонування центробанків, економічної теорії.

Трансформація глибинних основ світового господарства та макроекономічних систем окремих країн наприкінці ХХ ст., формуючи енергію подальших перетворень, та проеціюючи її на ХХІ ст., викликають аналітичний інтерес до проблематики функціонування цілого спектру суспільно-історичних та економіко-інституціональних елементів загально цивілізаційного поступу. Одним з таких елементів є центральний банк та сфера його функціональної активності. Важливість саме валютного фактору сучасних трансформацій відображає складне переплетіння загальноекономічних та функціональних проблем реалізації валютної політики у контексті глибоких зрушень у сфері міжнародної економіки в умовах глобалізації.

Так, по-перше, економічна діяльність заснована на приматі грошового фактора в реалізації трансакцій; цей принцип поширюється і на фундаментальні чинники обміну на міжнародному рівні, набуваючи на ньому більш концентрованого, рельєфного виразу. По-друге, з часу виникнення дворівневих банківських систем з виокремленням процесу емісії у монополізоване середовище активності окремої інституції, роль організаційно-інституціональних факторів економічної активності та вектору їх функціонального спрямування зумовили послаблення ринкового чинника товарно-обмінних операцій на користь інституціонального. По-третє, поява та посилення інституціонального каркасу валютної сфери ринкової економіки виступили чинниками формування каналів справляння впливу на об'єктивно-стихійні ринкові процеси, що особливо гостро позначається на закономірностях розвитку міжнародної економічної діяльності, ефективність якої багато в чому визначається факторами інституціональної симетрії тих органів, що репрезентують політико-економічні контури держав, суб'єкти яких здійснюють таку діяльність. Наприклад, Б. Ейченгрін та Н. Суззман наголошують, що перехід від товарних грошей до декретних, чи трансформація біметалічних грошових систем у монометалічні з їх подальшим перетворенням у Бретон-вудський та Ямайський валютні устрої завжди справляли вплив одразу і на національну економіку та можливості здійснення макрополітики у ній, і на сферу міжнародних економічних відносин в цілому. Невипадково, що затребуваність центральних банків, їх створення наприкінці ХІХ ст. - початку ХХ ст. та остаточне утвердження в економічних системах з початку окремих країн, а згодом у системі міжнародної економіки, кореспондує з рівнем розвитку саме масштабів втягнення суб'єктів підприємництва у міжнародну економічну діяльність та з процесами набуття такою діяльністю самодостатніх рис щодо забезпечення макро- та мікроекономічної ефективності на рівні еволюції світогосподарської системи.

Сучасним сутнісним проявом такої еволюції є процеси глобалізації. Остання, як феномен надекспансії підприємницької активності на міжнародний рівень, не знімає питань про кореспонденцію між її роллю в економічному поступі та розвитком і закономірностями трансформації вже укорінених в фундамент ринкового господарства центральних банків, а, навпаки, віддзеркалює нові процеси системної трансформації середовища їх функціонування, внаслідок чого вони самі зазнають відповідних змін, або ж стають їх провідниками на системно-інтегративному рівні світового господарства.

Так, в перше термін «глобалізація» запропонував Т. Левітт ще у 1983 р., маючи під ним на увазі феномен злиття ринків окремих продуктів, які виготовляються великими багатонаціональними компаніями. Подібне визначення, фактично, заклало методологічні основи подальших теоретичних інтерпретацій сутності процесу глобалізації. Наприклад, Ч. Ен та Б. Реснік, дискутуючи з приводу етимології глобалізації, зазначають, що цим терміном з початку позначали нові явища у бізнес-практиці 1980_х рр., які остаточно утвердились у подальшому. Даний підхід сам по собі відображає окремий аспект даного процесу з явним перекосом на користь мікроекономічних детермінант його актуалізації.

Щодо більш сучасних визначень даного терміну, то можна виділити три основні загально методологічні підходи. В рамках першого підходу глобалізація розглядається як сучасний прояв поглиблених та модифікованих під впливом технологічно-інноваційної складової міжнародного бізнесу процесів інтернаціоналізації. Даний підхід у відповідних визначеннях презентований Н. Думною, А. Нєкіпєловим, І. Осадчою. Подібний підхід представлений в українській економічній енциклопедії: «Глобалізація - категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60_х ХХ ст. набуває форм постійного й неухильного зростаючого міждержавного переплетіння національних економік».

Даний теоретичний підхід до тлумачення глобалізації фактично зводить її до чергового еволюційного етапу розвитку інтернаціоналізації у світовій економіці. Проте, сама по собі наявність відмінної дефініції вимагає інших підходів до тлумачення явища, аніж зведення його еволюційних форм до відображення з допомогою відмінної категорії. Наприклад, саме тому більшість економістів відкидає еволюційне наступництво глобалізації процесів інтернаціоналізації. Таке наступництво може мати хронологічний характер, тоді як на сутнісному рівні може відрізнятись від явища - хронологічного попередника, навіть якщо випливає з його найбільш завершених та яскраво виражених форм. Наприклад, Е. Кочетов вводить між інтернаціоналізацією та глобалізацією ще одну проміжну стадію - мондіалізацію. Відповідно, інтернаціоналізація передбачає наявність відносно ізольованих національних господарств, зв'язаних між собою через світовий ринок. Мондіалізація забезпечує цілісність світової економіки на основі інтеграційно-відтворювальних зв'язків, тоді як глобалізація, на його думку, це «не стільки посилення економічних взаємозв'язків та взаємопроникнень, скільки створення економічних відносин, що забезпечують виживання і розвиток в руслі еволюції людини і природи».

Щодо двох інтерпретаційних напрямів, в яких наголошується чи то на зростанні взаємозалежності національних економік, чи то на формуванні єдиного ринку внаслідок їх інтеграції та об'єднання, то можна стверджувати: дані процеси відображають окремі аспекти одного явища і не можуть претендувати на роль дефініційної самодостатності. Так, інтеграція ринків, які географічно та історично не поєднані між собою в один економічно-господарський простір, відображає аспект формування цілісних сітьових бізнес-комунікацій, які, природно, не враховують фрагментацію такого простору за приналежністю до окремої політичної держави. Але саме це і відображає факт того, що внаслідок такої інтеграції зростає взаємозалежність окремих держав та окремих секторів національних економік, оскільки формування їх елементів та складових на мікрорівні відбувається за наскрізним принципом та під впливом наскрізно діючих ринкових алокаційних процесів. Відповідно, саме дані аспекти у своїй сукупності повинні правити за точку відліку верифікації глобалізаційних процесів.

Саме на тому, що глобалізація є принципово відмінним від інтернаціоналізації феноменом, наголошують такі економісти як П. Герст та Г. Томсон, стверджуючи, що її слід сприймати як «утворення нової економічної структури, а не лише як кон'юнктурні зміни в бік інтенсифікації міжнародної торгівлі та інвестицій у рамках наявної системи господарчих відносин». Поглиблюючи понятійно-змістовий апарат свого дослідження, дані науковці спираються на розроблений М. Вебером методологічний принцип конструювання ідеальних типів. Відповідно, вони розглядають два ідеальних типи міжнародної економіка: власне міжнародна економіка та глобалізована економіка. Тип міжнародної економіки відображає те, що світове господарство складається з окремих національних економік, які системно поєднані через різні форми міжнародних економічних відносин відповідно до дії чинників спеціалізації та поділу праці. Причому, конкретна форма міжнародних економічних відносин, що є системовизначальною на певному етапі розвитку, може поступитись іншій, внаслідок еволюції системи та посилення інтеграції між її окремими національними складовими. Проте визначальною рисою такого типу є фактор взаємодії національних економік чи національних держав, і саме від характеру взаємодії та політико-стратегічного вибору на користь неї залежить характер розвитку такої системи в цілому та ступінь вірогідності такого розвитку загалом. Стосовно ідеального типу «глобалізована економіка», то він характеризується появою повної автономії міжнародної економіки, яка більше не субординується економічними процесами, що відбуваються на національному рівні, а також повним занепадом регулюючої ролі держави та зверхності її політики щодо алокаційних процесів у такій системі. Самі ж алокаційні процеси у такому типі функціонують повністю за власними законами та не знаходять опору з боку будь-яких форм національно-державного прояву політико-економічної активності.

Щодо економічних форм та напрямів глобалізації економіки, то існує широкий консенсус стосовно їх переліку та показників їх відображення. По-перше, - це показники інтернаціоналізації, транскордонних операцій з капіталом, обороту на валютних ринках тощо), які відображають втягнення національної економічної активності у загальносвітові економічні процеси. По-друге, - це показники відкритості та інтеграції ринків. По-третє, - це тенденція до гомогенності інституціонально-організаційних форм економічної активності, зокрема держави. По-четверте, - це тенденція до регіоналізації, яка відображає збереження переваг щільної інтеграції ринків в рамках окремих географічних чи політичних сегментів світової економіки. Відповідно, кожен з зазначених показників відображення глобалізаційних процесів кореспондуватиме з типами глобалізації. Наприклад, О. Бакаєв виділяє чотири таких типи: перший тип - відсутність глобалізації; другий - глобалізація переважно реального сектора; третій - глобалізація фінансового сектора; четвертий - повна глобалізація. Актуальність цього, підтверджується дослідженням П. Роуссі та Р. Сайлла, які доводять, що впродовж періодів зближення національних економік у світовому масштабі, саме факт щільного зв'язку між розвитком фінансових ринків та реальним сектором відіграв принципову роль у економічному поступі практично усіх розвинутих націй. Зокрема, фактор розвитку фінансових ринків та їх міжнародної інтеграції був відправним пунктом такого поступу.

Відповідно, можна стверджувати що в економічній літературі формується тенденція сприймати подібні за характером та зовнішнім проявом явища у світовій економіці як відображення глобальних інтеграційних процесів. Останні актуалізуються з певною циклічністю, викликаною не стільки природнім економічним процесом, скільки відповіддю державної політики на ті чи інші шоки та потрясіння, які багато в чому мають позаекономічну природу. Наприклад, Л. Синцеров стверджує, що формування світової економіки та процес її інтеграції цілком кореспондує з довгими циклами економічного зростання та розвитку продуктивних сил і цивілізації. Відповідно, інтегративна роль світової економіки також актуалізується з певною циклічністю, внаслідок чого формуються «довгі хвилі глобальної інтеграції», утвердження якої і є насправді відображенням конкретних проявів глобалізаційних процесів. Він виділяє два великих глобальних інтеграційних цикли: перший, який тривав з 1846 р. по 1914 р. і пов'язаний з феноменом Pax Britanica; другий, - що розпочався з 1946 р. Р. Болдвін та Ф. Мартін також обстоюють тезу про хвилеподібний розвиток глобалізаційних процесів. Перша хвиля глобалізації припала на кінець ХІХ ст., тоді як друга - на другу чверть ХХ ст.

Наприклад, зростання міжнародної торгівлі продовж 1870-1913 рр. складало приблизно 3,4% в середньому за рік, а зростання ВВП - 2,1% за рік. Впродовж 1913-1950 рр. середньорічне зростання обсягів міжнародної торгівлі склало близько 1%, а ВВП - 3%. З 1950 р. по 1973 р. дані показники склали, відповідно, 9% та 4,6%, а вже після 1973 р. і практично по даний час - 3,4% та 3,2% в середньому за рік. Це означає, що за динамікою міжнародної торгівлі сучасний етап глобалізації не відрізняється від попереднього. Це саме стосується співвідношення між обсягом ПІІ і показниками зовнішньої торгівлі. Так, у теперішніх дол. США на 1914 р. обсяг ПІІ з Великої Британії склав 8172 млн., а обсяг експорту - 1928 млн., відповідно з США - 2652 млн. та 896 млн., Німеччини - 2600 та 1824, Франції - 1750 та 813. Окрім цього, якщо у 1900-1913 рр. світове виробництво зросло на 40%, фізичні обсяги світової торгівлі - на 62%, а зовнішні інвестиції практично подвоїлись, то у 1990_х рр. світовий ВВП виріс приблизно в 1,2 рази, обсяги світової торгівлі, відповідно, в 1,7 рази, а ПІІ на рівні потоків - в 2,4 рази, крім цього, ПІІ як частка світового ВВП - в 3,6 рази. Стосовно показників відкритості економіки, то табл. А.1. додатку А відображає інтернаціоналізацію торгівлі, а табл. А.2. додатку А відображає мобільність капіталів у світовій економіці.

Аналіз табл. А.1.-А.2. додатку А дозволяє стверджувати, що за рівнем відкритості міжнародним торговим потокам світова економіка на сучасному етапі дещо просунулась далі порівняно з першою хвилею глобалізації. Про це говорять співмірні співвідношення зовнішньої торгівлі до ВВП на початку та наприкінці ХХ ст. та дещо вищий рівень даного показника на 2000-2003 рр. Щодо показників відкритості потокам капіталу, то, незважаючи на безпрецедентне зростання їх абсолютних показників, співвідношення поточних рахунків до ВВП у провідних країнах світу на початку ХХ ст. було вищим, ніж наприкінці. Таке явище також підтверджується даними щодо середнього співвідношення поточних рахунків до ВВП для 12 провідних країн світу. Так, якщо з 1870 по 1929 рр. даний показник коливався в діапазоні 2,6-5,9%, то вже за період з 1930 по 1974 рр., відповідно, у діапазоні 1,5-1,6% і з 1973 р. по даний час поступово наблизився до 3%. Звідси випливає те, що за першої хвилі глобалізації рівень інтернаціоналізації та відкритості національних економік був вищий порівняно з теперішньою хвилею. Це саме стосується і показників інтеграції фінансових ринків, які на даний час виступили авангардом процесу глобалізації.

Щодо другого моменту, тут також існують, з одного боку, консенсус стосовно рушійних сил глобалізації, з іншого, - відмінності та відносна безсистемність в трактуванні її безпосередніх та опосередкованих детермінуючих факторів.

Ч. Гіл констатує, що існує два чинники глобалізації: перший - це ліквідація бар'єрів, що стоять на шляху вільного пересування товарів та капіталів через кордони; другий - технологічні зрушення, що призвели до появи нових телекомунікаційних систем, підвищили роль інформації та її обробки в прийнятті бізнес-рішень та позначились на здешевленні транспортних перевезень. На факторі лібералізації як ефективній передумові розвитку процесів глобалізації наголошує Долгов, який зазначає, що «глобалізація економічної діяльності настійливо потребує її лібералізації, тобто скорочення або ліквідації обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій». Щодо рушійних сил глобалізації, то практично більшість досліджень відзначає принципову роль діяльності ТНК та зростання масштабів ПІІ в світі. Відомий японський апологет глобалізації К. Оме також прямо вказує, що системна цілісність сучасного економічного світу забезпечується діяльністю «бездержавних корпорацій», бізнес-космополітизм яких уможливлює виробництво, збут та споживання продукції безвідносно до національних кордонів. Зокрема, ствердження Р. Сандретто, який досліджує трансформацію міжнародної торгівлі під впливом ТНК, про те, що світогосподарські зв'язки більше не є міжнародними, a транснаціональними, можна вважати тим гносеологічним вектором, який відображає формування цілісності світу та інтеграції ринків саме під впливом транснаціонального бізнесу. Згадувані Ен та Реснік стверджують, що приватизаційні процеси, що набули особливого динамізму у 1990_х рр., суттєво вплинули на прискорення глобалізаційних процесів, проте основною передумовою їх виникнення була лібералізація фінансових ринків.

Проте, дані позиції скоріше відображають фрагментарність кореспонденції між сутнісними ознаками глобалізації та її передумовами і детермінантами. По-перше, фактор технологічних змін є свідченням на користь появи принципової мікроекономічної можливості здійснювати економічну діяльність з початку на інтернаціональній, згодом на глобальній орбіті світового господарства. Це стосується як трансформації технологічних укладів виробництва, що передували конкретному історичному прояву обох хвиль глобалізації, так і здешевлення транспортних витрат та зв'язку, зокрема появи телекомунікаційних систем та Інтернету. В обох випадках технологічний фактор формує тільки мікроекономічні, виробничо-відтворювальні передумови розвитку глобалізації. По-друге, невідповідність між мікроекономічними можливостями пропонувати та існуючим попитом на мікро- та макрорівні створює передумови для необхідності інтернаціоналізації, розширення масштабів якої спонукає до створення відповідних передумов для її підтримання та утвердження. По-третє, факт усвідомлення цього штовхає до пошуку адекватної гносеологічної концепції та до дій, спрямованих на усунення бар'єрів для переміщення виробничих факторів. У такий спосіб виникає потреба у лібералізації міжнародної економічної діяльності. Відповідно, лібералізація створює передумови для уможливлення реалізації нагромадженого потенціалу для експансії закордон, що має місце на мікроекономічному рівні національних господарств, внаслідок чого створюються реальні передумови для переплетіння останніх відповідно до мікроекономічних стимулів, що сприймаються їх окремими бізнес-одиницями. Отже, проблема визначення передумов та детермінант процесу глобалізації підводить до з'ясування характерних макроекономічних рамкових умов, за яких вони можуть розвинутись та призвести до якісних змін у міжнародній економіці.

1.2 Валютна політика як один із факторів глобальної інтеграції

Варто відзначити, що, якщо прийняти нагромадження потенціалу для зовнішньоекономічної експансії як належне, то виявиться, що лібералізації самої по собі буде не достатньо для формування системної єдності глобальної економіки. З одного боку, тому, що вона створює передумови для інтенсифікації розвитку здебільшого окремих форм міжнародних економічних відносин, а з іншого боку тому, що лібералізація є проявом одного з імплементаційних аспектів актуалізованого вибору на користь системної інтеграції макроекономіки окремої країни та її мікроекономічного плацдарму у загальний каркас міжнародної макроекономіки. Тобто лібералізація повинна розглядатись як засіб вивільнення мікроекономічної активності з національних обмежень та утворення макроекономічних стимулів такої активності, які були би альтернативними щодо їх суто національних чинників. Звідси випливає ряд принципових концептуальних моментів, що, з одного боку, визначають місце та роль центральних банків в процесах глобалізації, а з іншого, - те, що таке місце та роль спираються на проблему монетарного вибору у відкритій економіці. І. Комарницький та П. Нікіфоров в загальному зазначають: «Інтернаціоналізація виробництва і капіталу, транснаціоналізація економіки, посилення впливу національних економік одне на одну, зростання міри взаємозалежності ділової кон'юнктури в різних країнах - всі ці характеристики глобалізації економічного розвитку реалізуються на основі відповідної глобалізації системи грошових відносин, монетарної сфери світової економіки». Подібний погляд спирається на факт когерентності глобалізаційних процесів загалом та глобалізації у «валютній сфері», але не відображає факт того, що такі процеси знаходяться у детермінаційних зв'язках. В цьому розумінні можна виділити широкий контекст факторів визначення місця та ролі центральних банків у процесах глобалізації, які відображатимуть те, що останні є інституціональними формами державної активності. Відповідно, їх місце та роль буде прив'язуватись до загального місця та ролі держави у виборі на користь глобалізації. Щодо вузького контексту, то він відображатиме функціональний модуль активності центральних банків у координатах, які задаються існуючою системою макроекономічних обмежень на здійснення політики у цільовому напрямі та в даному випадку воно спирається на так звану політекономію макроекономічного вибору у відкритій економіці.

Зазначимо, що проблема такого вибору потенційно випливає, по-перше, з макроекономічного змісту стратегій фінансування дефіциту платіжного балансу. По-друге, - з так званої дилеми управління попитом у відкритій економіці, коли цілі з досягнення внутрішньої рівноваги можуть суперечити цілям досягнення зовнішньої рівноваги, а сама відкрита економіка може перебувати у чотирьох основних станах: високе безробіття, позитивне сальдо платіжного балансу; висока інфляція, позитивне сальдо платіжного балансу; високе безробіття, дефіцит платіжного балансу; висока інфляція, дефіцит платіжного балансу.

Стосовно першого, Р. Купер, розглядаючи стратегії фінансування дефіциту платіжного балансу; стратегія зовнішніх заходів; перелив ліквідності або фінансування за рахунок переливу капіталів чи зміни офіційних резервів), констатує, що кожна з них, з одного боку, потребує, адекватної макроекономічної політики, з іншого, - адекватного міжнародного монетарного устрою, оскільки сам факт існування проблеми нерівноважних платіжних балансів свідчить про існування такого явища, як взаємозалежність економік. Звідси випливає потенційний вибір розробників макрополітики щодо заходів з врівноваження платіжного балансу. Наявність такого вибору та відмінний характер зовнішніх наслідків реалізації кожної зі стратегій вписується в канву монетарної взаємозалежності у міжнародній економіці, внаслідок чого реалізація певної стратегії створює передумови для формування певного характеру включення національної економіки у міжнародну, а від так - формування певного характеру самої міжнародної економіки. Однак, підхід Купера до стратегій врівноваження платіжного балансу не виокремлює роль монетарної політики у зазначеному процесі, внаслідок чого інструментарій центрального банку змішується з альтернативними за економічним змістом заходами політики.

Щодо другого, то у чистому вигляді розглянута дилема зводиться до того, що зовнішня та внутрішня рівновага досягаються тільки через вплив на сукупний попит, а в центрі даного ракурсу погляду знаходиться не міжнародна економіка в цілому, а окрема країна та її макроекономічна політика, що аналізується у кейнсіанському контексті. Тобто управління рівнем сукупного попиту розглядається як один інструмент політики, що складається з монетарного та фіскального регуляторів макропоцесів, які, діючи приблизно однаково щодо зміни рівня рівноважного номінального доходу, по різному впливають на зміну рівноважних процентних ставок та валютного курсу, що в підсумку відображає різноспрямований вплив на платіжний баланс і взаємосуперечність досягнення зовнішньої та внутрішньої рівноваги.

Розробники макроекономічної політики стикаються з трьома бажаними, але суперечливими, цілями:

фіксація валютного курсу для забезпечення відносного рівня стабільності цін;

забезпечення мобільність капіталу для досягнення алокаційної ефективності та гнучкості;

здійснення активістської монетарної політики для стабілізації виробництва.

В сукупності досягнення усіх трьох цілей є неможливим. Для пояснення цього необхідно розглянути наступні приклади.

По-перше, якщо має місце фіксація валютних курсів та мобільність капіталу, то активістська монетарна політика буде неможлива. Це пов'язано з тим, що внутрішня грошова пропозиція визначатиметься не намірами центрального банку, а станом платіжного балансу: у випадку припливу капіталу відбувається збільшення резервних активів, тягнучи за собою збільшення грошової маси в обігу і, відповідно, підвищення цін, тоді як відплив капіталів закордон зменшує резерви та грошову пропозицію, внаслідок чого відбувається дефляція цін. В даному випадку, внутрішня рівновага визначається зовнішньою рівновагою, а саме через коливання процентних ставок щодо руху капіталів та гнучкість цін та факторних доходів щодо руху товарів. Такий важливий індикатор як процентна ставка рухається когерентно зі станом платіжного балансу: надлишок балансу призводить до збільшення грошової пропозиції і до зниження процентних ставок, а дефіцит - до звуження пропозиції грошей та їх підвищення. У такий спосіб центральний банк не може впливати на внутрішню ділову кон'юнктуру з допомогою дискреційної політики.

По-друге, якщо центральний банк здійснює політику відповідно до стану внутрішньої рівноваги, тобто проводить експансивні заходи на фазі спаду та рестриктивні на фазі буму та зростання інфляції, то він повинен або зафіксувати валютний курс і обмежити мобільність капіталів, або, навпаки, забезпечити мобільність капіталів та плаваючий курс. У першому випадку необхідність обмеження на рух капіталів зумовлюється тим, що в разі здійснення експансивної політики зниження процентних ставок одразу би позначалось на відпливі капіталів, зменшенні резервів та тискові на валютний курс, а оскільки його зафіксовано, то для підтримки встановленого паритету необхідно підвищувати процентні ставки, що суперечить експансивним намірам. За рестриктивної політики спостерігатиметься зворотна ситуація: підвищення процентних ставок з метою приборкання інфляції приваблюватиме приплив капіталів, збільшення резервів та зростання грошової пропозиції, що суперечитиме логіці дефляційних заходів. У другому випадку активістська монетарна політика не буде обмежена, оскільки зниження ставок з метою стимулювання попиту виштовхуватиме капітал, але його відплив знижуватиме валютний курс, що позначиться на ефективності його вивозу, а окрім цього, девальвація підсилюватиме експансивні кроки на грошовому ринку через здешевлення експорту. Підвищення ставок з рестриктивною метою, приваблюючи капітал, вже не позначатиметься на розширенні грошової пропозиції, оскільки його приплив підвищуватиме валютний курс, знижуючи його ефективність, а обмежувальні дії підсилюватимуться через здешевлення імпорту та переключення на нього частини внутрішнього попиту.

Стосовно жорсткої обумовленості макроекономічного вибору у відкритій економіці, то М. Обстфельд, Дж. Шамбаут та А. Тейлор констатують: існує стійкий зв'язок між характером режиму валютних курсів, рівнем мобільності капіталу та характером динаміки процентних ставок. Досліджуючи поведінку останньої за період в понад 130 р. та в значній кількості країн, вони дійшли висновку, що її коливання повною мірою віддзеркалюють припущення теорії. У періоди, коли мав місце фіксований курс валют та мобільність капіталу, її коливання були значними, тоді як в періоди з обмеженою гнучкістю курсів чи мобільністю капіталів в рамках світового господарства коливання процентної ставки були згладженими.

Звідси можна зробити висновок, що відповідність фактичного розвитку ситуації у монетарному аспекті зв'язків окремої країни зі світом висновкам теорії про обмеженість макроекономічного вибору визначає значущість кожної конкретної такої опції щодо характеру формування певного ідеального типу міжнародної економіки. Така ситуація обумовлюється тим, що вибір кожної окремої країни визначатиме характер врівноваження її платіжного балансу та динаміку валютних курсів, а це відображатиметься на появі протилежного стану платіжного балансу та валютних курсів інших країн світу, адже у світовому господарстві ресурси обмежені так само як і на національному рівні, а його цілісність забезпечується сукупністю відкритих економік. Обернена динаміка валютних курсів та платіжних балансів є принциповою рисою міжнародної економіки, оскільки вона функціонує у монетарному форматі, що задається існуючою міжнародною валютною системою, на чому наголошують П. Кругман та М. Обстфельд.

Враховуючи вищесказане, є підстави вважати, що вибір країни безпосередньо здійснюваний центральними банками в силу монетарної природи сфери, в якій такий вибір має місце, отже є їх природною імплементаційною компетенцією, виконує дві важливих ролі у міжнародній економіці, по-перше, - системоутворюючу, по-друге, - функціональну.

Змістова конфігурація системоутворюючої ролі вибору суміщення макроекономічних цілей проявляється у ряді аспектів, кожен з яких має свої характерні риси відносно визначення його місця в її прояві. Серед найголовніших з них можна виділити:

формування системи резервних активів або проблема функціонування світових грошей як чинники національної макрополітики;

утворення міжнародної валютної системи як відображення макроекономічної симетрії;

обернений зв'язок між характером функціонування міжнародної валютної системи та національною макрополітикою.

Фактично, дані аспекти утворюють своєрідну піраміду, яка замикає прямі та обернені зв'язки між національним та міжнародним рівнем макрополітики.

Міжнародний рівень Міжнародна валютна система

Національний рівень Зв'язок між резервними Вплив валютної

активами та національною системи на національну

макрополітикою макрополітику

Рис. 1.1 Зв'язок між аспектами системоутворюючої ролі макроекономічного вибору

Це є своєрідними методологічними векторами аналізу розвитку міжнародного валютного устрою в світлі динаміки глобалізаційних процесів, логіко-структурний зв'язок між якими зображено на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Логіко-структурний зв'язок між методологічними векторами аналізу розвитку міжнародного валютного устрою