Безпека банківської діяльності

3

Контрольна робота

з дисципліни: «Безпека банків»

Безпека банківської діяльності

Завдання

1. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ВИДІВ БЕЗПЕКИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ. ЗАВДАННЯ БЕЗПЕКИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

2. ПОСЯГАННЯ НА КРЕДИТНІ РЕСУРСИ БАНКІВ. ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ ЇМ.

3. ПОСЯГАННЯ НА ПЕРСОНАЛ БАНКУ. ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ ЇМ.

4. ВАМ, ПРАЦІВНИКУ СЛУЖБИ ОХОРОНИ БАНКУ ДЛЯ ВИКОНАННЯ, КЕРУЮЧИЙ БАНКОМ НАДАВ ЗАПИТ, ЯКИЙ НАДІЙШОВ У БАНК ІЗ ПІДРОЗДІЛІВ ПО БОРОТЬБІ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ З ПРОХАННЯМ НАДАТИ ВІДОМОСТІ, ЩОДО РУХУ ГРОШОВИХ КОШТІВ ПО ВКЛАДУ ГРОМОДЯНИНА СЕНЧЕНКО, ЯКИЙ Є КЛІЄНТОМ ВАШОГО БАНКУ. ЩО ПОТРІБНО РОБИТИ В ДАННІЙ СИТУАЦІЇ? ПІДГОТУЙТЕ ВІДПОВІДЬ ПРАВООХОРОНЦЯМ. У ЯКИХ ВИПАДКАХ І НА ПІДСТАВІ ЧОГО РОЗКРИВАЄТЬСЯ БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ?

5. НА ПІДСТАВІ ЧОГО І В ЯКОМУ ОБСЯЗІ БАНКАМИ НАДАЮТЬСЯ ВІДОМОСТІ, ЯКІ СТАНОВЛЯТЬ БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ, ОРГАНАМ СБУ?

6. ЯКІ ВИМОГИ ПРЕД'ЯВЛЯЮТЬСЯ ДО ПОВІДОМЛЕНЬ, ЯКІ БАНКІВСЬКИ УСТАНОВИ НАДАЮТЬ ПРАВООХОРОНИЙ ОРГАН З ПИТАНЬ ПРОТИДІЇ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ КОШТІВ ЗДОБУТИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ.

1. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ВИДІВ БЕЗПЕКИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ. ЗАВДАННЯ БЕЗПЕКИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Під банківською безпекою розуміється багатогранна система заходів із захисту інтересів банку, що здійснюється відповідно до завдань. Оскільки проблема є досить актуальною, то її дослідженню присвячена велика кількість публікацій і наукових праць, але серед авторів немає чіткого порозуміння щодо виділення складових банківської безпеки.

Досить цікавим є бачення проблеми банківської безпеки В. Шурпакова, представлене на рис. 1. Автор не виділяє такого поняття, як “економічна безпека банку”, пояснюючи це тим, що будь-які втрати банку (кадрові, інформаційні, фінансові, матеріальні та ін.) матимуть економічні наслідки, замінюючи його на поняття “банківські ризики” - ймовірна загроза фінансових збитків на банківських операціях. Банківський ризик - це невід'ємний елемент професійної банківської діяльності.

Рис. 1. Класифікація проблем банківської безпеки

За В.А. Шурпаковим поняття “економічної безпеки” слід використовувати на макроекономічному рівні, а на мікроекономічному користуватися поняттями “банківські ризики” або “економічні ризики банку”, що означає одне й те ж саме.

Виділення поняття банківських ризиків із банківської безпеки, що можна бачити на рис. 1, пов'язане з тим, що задачею банку є забезпечення заходів щодо мінімізації ризиків в той час, коли задачею банківської безпеки є застереження можливої небезпеки в діяльності банку .

Взаємозв'язок окремих проблем банківської безпеки в баченні В. Шурпакова представлений на рис. 2.

Рис. 2. Взаємозв'язок окремих проблем банківської безпеки

Питання банківської безпеки було актуальним із самого початку зародження банківської справи. Актуальним воно залишається і в наш час, змінюються лише пріоритети захисту, якщо раніше на перше місце виставлялася фізична безпека, то в даний момент напрямок змінився в сторону економічної та інформаційної безпеки банку.

Доцільно розділити складові банківської безпеки на три категорії.

1. Економічна безпека. Термін “економічна безпека” має дуже багато значень. Головним завданням відділу економічної безпеки є захист економічних інтересів банку від протиправних посягань і недобросовісної конкуренції шляхом збирання, узагальнення та надання інформації його керівництву для прийняття рішень з мінімізації банківських ризиків.

Працівниками цього відділу вживаються заходи щодо запобігання збиткам та забезпечення дохідності при проведенні кредитних операцій шляхом перевірки справжності документів, кредитних та інвестиційних проектів, наданих банку позичальниками, здійснення контролю за обґрунтуванням задачі, використанням і своєчасним поверненням коштів, наданих для реалізації цих проектів

Ризик збитків через шахрайство у сфері кредитування може бути істотно знижений завдяки здійсненню запобіжних заходів працівниками відділу економічної безпеки.

Економічна безпека - це найбільш ефективне використання всіх видів ресурсів з метою запобігання загрозам, забезпечення стабільного економічного функціонування та розвитку банку, а також створення безпечних умов для ефективного здійснення банком фінансових операцій та угод, зберігання і раціонального використання кредитних та фінансових ресурсів банку, надійного зберігання і транспортування готівки, цінностей та ін.

Економічну безпеку слід розглядати як найбільш вагомий компонент у загальній системі банківської безпеки. Це пов'язано, в першу чергу, з тим, що банківська справа та економіка - явища, що не віддільні одне від одного і характеризуються високим ступенем кореляції.

2. Фізична безпека - це сукупність дій, направлених на захищення персоналу і майна банку, охорону території банку, приміщень. До фізичної безпеки слід віднести заходи протипожежного захисту, перевірку кадрів під час прийому на роботу та постійний нагляд за персоналом банку, охорону готівки, що знаходиться безпосередньо в банку або ж перевозиться.

3. Інформаційна безпека - це організація гарантованого захисту інформаційних ресурсів банку, відповідна професійна підготовка працівників банку в галузі інформаційних технологій, що забезпечує захист інформаційних ресурсів та інформаційних потоків від несанкціонованого доступу до них.

Крім того, до інформаційної безпеки слід віднести захист науково-технічної продукції, “ноу-хау” банку.

Якщо раніше гроші викрадалися або ж з каси, або ж із сховища банку, тобто викрадалася готівка, то в наш час набагато безпечніше і, що головне, ефективніше викрасти гроші з банку, отримавши доступ до рахунку банку або ж клієнтів банку. Переваги такого злочину для злочинця очевидні: по-перше, відсутній ризик завдати шкоди здоров'ю, по-друге, при вмілому плануванні зловмисника буде важче спіймати і, по-третє, суми грошей, що викрадаються, можуть бути надзвичайно великими. Однак існують і певні труднощі при вчиненні таких злочинів, зокрема, необхідно мати доступ до конфіденційних даних, тому переважна більшість подібних злочинів здійснюється працівниками, або колишніми працівниками банку, чи особами, що в такий чи інший спосіб контактують із персоналом банку.

Інший вид злочину направлений на викрадення не грошей банку, а конфіденційних даних, втрата яких може спричинити збитки банку або ж завдати шкоди репутації банку.

В наш час питання інформаційної безпеки банку слід розглядати разом із питанням економічної безпеки.

2. ПОСЯГАННЯ НА КРЕДИТНІ РЕСУРСИ БАНКІВ. ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ ЇМ

В юридичній літературі справедливо зазначається, що регулювання банківського кредиту має публічно-правовий характер і передбачає розробку для цього виду кредитування спеціальних вимог та правил, покликаних захищати інтереси вкладників банку і стабільність банківської системи. Не викликає сумніву, що особливий правовий статус банківського кредиту, зумовлений особою банку як кредитора, диктує необхідність впровадження спеціального законодавства у сфері регулювання кредитних операцій банківських установ.

Поряд з цим кредитну діяльність банків неможливо розглядати поза контекстом банківської діяльності у цілому. Тому регулювання банківського кредитування перебуває в органічному взаємозв'язку із загальним банківським регулюванням і є його невід'ємною складовою. Регулювання банківської діяльності загалом і банківського кредитування зокрема мають однакову мету -стабільність банківської системи, її безпечне функціонування і захист на цій основі інтересів вкладників та інших кредиторів банків.

З огляду на можливість виникнення негативних економічних наслідків неналежного виконання банками своїх функцій їх діяльність на відміну від діяльності більшості небанківських фінансових установ підлягає ретельному регулюванню і контролю з боку держави в особі відповідних регуляторних і наглядових інстанцій. Для реалізації державою цього завдання у більшості країн запроваджене спеціальне банківське законодавство, що має на меті забезпечити стале і безпечне функціонування банків як базової складової ринку фінансових послуг.

Кредитно-банківська сфера -- стратегічний сегмент ринкової економіки, відіграє провідну роль у здійсненні економічних відносин. Вивчення статистичних даних показує, що злочинність в названій сфері перетворилась у масштабне явище саме за роки економічних реформ. Кримінальні посягання тут відрізняються різноманітністю, особливою витонченістю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів підприємницької діяльності, нових технологій здійснення банківських операцій.

Застосування злочинцями специфічних, витончених механізмів вчинення кредитно-банківських злочинів зумовлене: активним використанням ними нових незаконних операцій, технологій, способів злочинного планування, організаційного вчинення та корупційного прикриття злочинів, які утворюють складні схеми їх кримінально-правової кваліфікації; оперативним реагуванням злочинців на специфіку, кон'юнктуру ринку, технічні новації в ринкових відносинах, використанням в злочинній діяльності банківських документів, електронних пристроїв та носіїв інформації, засобів оргтехніки тощо; різноманітними прийомами і способами приховання (маскування) злочинів, використанням з цією метою відповідних легальних організаційно-правових форм та інститутів ринкової економіки (підприємництва, банкрутства, цивільно-правових відносин, технологічного процесу здійснення різних банківських операцій тощо), а також прогалин та протиріч у законодавстві. Здебільшого зростають масштаби використання кредитно-банківських установ для організації значного витоку незаконно одержаних капіталів за кордон з їх подальшою легалізацією («відмиванням»), частковим використанням «відмитих» коштів для подальшого відтворення злочинної діяльності або в легальному бізнесі. За висновками фахівців, загальний виток капіталу з країн СНД складає близько 11-12 млрд. доларів США щорічно.

До злочинних посягань у фінансово-кредитній та банківській системах відносять ще зовсім «молоді», раніше незнайомі вітчизняному законодавцю суспільне небезпечні діяння, як то: розкрадання коштів з використанням фіктивних платіжних документів та підроблених банківських гарантій, неповернення із-за кордону коштів у іноземній валюті та нецільове використання кредитів, фінансові махінації з грошима вкладників, легалізацію (відмивання) грошових коштів або іншого майна, отриманих незаконним шляхом, посадові зловживання тощо.

Залежно від виду банківських послуг виділяють: злочини, що вчиняються при проведенні розрахункових, кредитних, валютних операцій, операцій з цінними паперами тощо.

Особливу роль у функціонуванні кредитно-банківської системи відіграє одна з головних функцій банку -- кредитування суб'єктів господарської діяльності і громадян. Підвищена суспільна небезпечність злочинів у сфері даного кредитування визначається, перш за все, тим, що одержані злочинцями кошти в багатьох випадках переказуються за межі України з метою незаконної конвертації та зберігаються на незаконно відкритих рахунках. Типовим для злочинів у сфері банківського кредитування є існування складних за своєю внутрішньою структурою та кримінально-правовими ознаками схем злочинної діяльності. Характерним прикладом в цьому разі виступає поєднання фіктивного підприємництва (ст. 148⁴ КК) як першого етапу здійснення загального злочинного наміру, заволодіння кредитними ресурсами банку шляхом розкрадання (статті 83, 84, 86¹ КК) або шляхом шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 148⁵ КК) як етапу безпосереднього заволодіння кредитними ресурсами, а також фіктивного банкрутства (ст. 156³ КК) як способу приховування (маскування) цього злочину. Кожний етап злочинної діяльності може супроводжуватися вчиненням злочинів, які сприяють досягненню основного злочинного результату (наприклад, передбачених статтями 168--170, 172, 193, 194, 198¹ КК) або вчиненням інших злочинів, пов'язаних з протиправною діяльністю посадових осіб (наприклад, передбачених статтями 165--167 КК).

В основу класифікації злочинів у кредитно-банківській сфері (на відміну від традиційної кримінально-правової класифікації за видами злочинів) вважаємо за необхідне покласти наступні критерії: 1) вид кредитно-банківської операції (це розмежування сприяє формуванню окремих напрямів розкриття, розслідування та профілактики злочинів); 2) організаційно-правова форма підприємств, що здійснюють кредитно-банківські операції: банки або небанківські кредитно-фінансові установи; 3) характеристику особи злочинця, насамперед, трудові відносини суб'єкта злочину з кредитно-банківською установою, на майно якої здійснюється протиправне посягання: злочини, вчинені безпосередньо працівником кредитно-банківської установи (керівником, посадовою особою, технічним працівником тощо); скоєні колишнім працівником цієї установи; вчинені стороннім суб'єктом; скоєні стороннім суб'єктом за зговором з працівником кредитно-банківської установи (тобто з використанням змішаних форм прикриття); 4) спосіб підготовки, вчинення та приховування злочинів; 5) ступінь організованості суб'єктів злочину: скоєння злочину особами-одинаками; вчинення злочинів неорганізованими групами; скоєння злочинів організованими групами. Безперечно, вказаний перелік не є вичерпним, що підтверджується іншими кримінологічними розробками з цієї проблеми.

Для здійснення повнішого кримінологічного аналізу даного виду злочинів необхідно також звернути увагу на причини і умови вчинення злочинів у названій сфері.

Зрозуміло, для злочинів у кредитно-фінансовій та банківській сфері економічні фактори є визначальними. До них, перш за все, необхідно віднести наявність в Україні значного сектора майже неконтрольованої державою «тіньової економіки», яку потрібно розглядати як одну з умов скоєння злочинів у цій сфері.

Щодо нормативно-правових детермінант, то слід відмітити нестабільність та недосконалість законодавства України (насамперед, банківського, господарського і податкового), лобіювання прийняття законодавчих актів у інтересах окремих осіб, нехтуючи інтересами суспільства.

Так, до заходів загальної профілактики можна віднести: легалізацію тіньової економіки (проведення «податкової амністії» з одночасним створенням відповідної правової ситуації, коли особа була б зацікавлена легалізувати свої доходи), стабілізацію бюджетних відносин; застосування обов'язкової кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів та чинного законодавства, що регулюють підприємницьку діяльність в цілому і відносини у фінансово-кредитній системі, зокрема; стабілізацію чинного законодавства та його кодифікацію тощо.

У спеціальній профілактиці злочинів у сфері кредитно-фінансової та банківської діяльності відповідне місце повинні посідати цільові операції і перевірки Державної служби по боротьбі з економічними злочинами, КРУ, Державної податкової адміністрації, зокрема податкової міліції та інших контролюючих органів.

Виходячи із зазначеного вище, для ефективнішої протидії злочинам у сфері кредитно-фінансової та банківської діяльності пропонуємо вжити наступних заходів:

· розробити Комплексну програму профілактики та боротьби зі злочинами у цій сфері, де чітко вирішити питання щодо координації дій і взаємодії органів державної влади та управління;

· постійно проводити цільові операції щодо діяльності банків («Банк») та фінансових посередників («Посередник», «Траст», «Фонд»);

· підвищувати кваліфікацію та здійснювати перепідготовку працівників, що працюють в установах фінансово-кредитної системи, та тих, хто здійснює боротьбу зі злочинами у цій сфері;

· удосконалити законодавчу базу, що регулює правовідносини у фінансово-кредитній, зокрема банківській системі, а також якомога швидше прийняти Закон України «Про профілактику злочинів та інших правопорушень»;

· контролювати процес розподілення та приватизації землі в Україні з урахуванням кредитно-фінансового супроводження цієї діяльності.

Зрозуміло, проблема злочинності у фінансово-кредитній системі має багатоаспектний характер.

3. ПОСЯГАННЯ НА ПЕРСОНАЛ БАНКУ. ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ ЇМ

Закон України „Про охоронну діяльність” визначає правові, організаційні та економічні засади здійснення охоронної діяльності суб`єктів господарювання всіх форм власності по збереженню належного їм майна, забезпеченню особистої безпеки їх засновників та/або службових осіб шляхом їх охорони, а також її здійснення у формі надання на договірній основі послуг громадянам та юридичним особам з охорони належного їм майна та забезпеченню безпеки фізичних осіб, у тому числі як особливого виду підприємницької діяльності, повноваження суб`єктів охоронної діяльності щодо захисту майнових прав власників та особистої безпеки фізичних осіб, гарантії прав громадян і юридичних осіб під час виконання персоналом охорони покладених на нього обов'язків, гарантії правового та соціального захисту персоналу охорони, а також контролю за її здійсненням.

Охоронна діяльність - визначені законодавством заходи з охорони майна та забезпечення особистої безпеки фізичних осіб (далі - заходи з охорони та безпеки);

Особиста безпека фізичної особи - поточний стан захищеності її життєдіяльності від безпосередніх загроз її життю, здоров'ю, тілесній неушкодженості, а також особистій свободі;

Забезпечення особистої безпеки фізичної особи - професійна діяльність суб'єктів охоронної діяльності по організації та практичному здійсненню заходів, спрямованих на відвернення та/або недопущення негативного безпосереднього впливу факторів кримінального, побутового або екологічного характеру на стан життєдіяльності фізичної особи;

Охорона осіб і майна банку реалізується у формі:

1) безпосередньої фізичної охорони:

а) постійної або такої, що здійснюється у час, визначений в установленому порядку;

б) такої, що полягає у постійному контролі сигналів, які надходять, накопичуються та перетворюються електронними приладами та системами тривожної сигналізації;

в) такої, що полягає у безпосередньому супроводженні грошових цінностей та інших цінних або небезпечних предметів, або осіб, які їх перевозять;

2) технічного забезпечення, що полягає у:

а) монтажі електронних приладів та систем тривожної сигналізації (далі - технічні засоби охоронного призначення), які сповіщають про загрозу для осіб і майна, що охороняються, а також експлуатації, обслуговуванню та ремонті на місцях їх установки;

б) монтажі пристроїв і засобів механічного забезпечення завдань охорони, а також їх експлуатації, ремонті та аварійному відкриванні на місцях їх установки.

Охоронна діяльність здійснюється відповідно до Конституції України, Закону „Про охорону”, інших законів України та актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів комерційних банків.

Перелік та обсяг заходів безпеки, достатніх для забезпечення особистої безпеки фізичної особи в межах, визначених законодавством, та за умови дотримання законних прав, інтересів, а також безпеки інших громадян, визначаються:

стосовно працівників підприємств, установ і організацій - їх засновниками та/або керівниками за згодою цих осіб;

стосовно громадян - ними самостійно.

Порядок здійснення заходів охорони та безпеки у випадках, передбачених законодавством, повною мірою або частково визначається цивільно-правовими угодами.

Вимоги щодо організації та здійснення заходів охорони та безпеки банківських установ визначають спільно Національний банк України та Міністерство внутрішніх справ України з урахуванням вимог цього Закону.

Вимоги щодо заходів охорони та безпеки банківських установ, здійснюваних за допомогою технічних засобів охоронної сигналізації, та контролю за доступом визначають спільно Національний банк України та Міністерство внутрішніх справ України.

Планом охорони повинна бути передбачена кількість охоронців, які забезпечують особисту безпеку кожної окремої особи, яка охороняється, та графік їх роботи. Маршрути пересування, індивідуальні ознаки транспортних засобів, які при цьому використовуються, час вибуття з одного місця знаходження та прибуття на інше, в тому числі для ділових зустрічей, вирішення особистих питань або відпочинку, а також інші відомості, які можуть бути використані для створення загроз особистій безпеці особи, яка охороняється, зберігаються суворо конфіденційними.

Загальне завдання, що вирішується охоронцями, полягає у створенні та підтримці безпечної зони навколо особи, яка охороняється, із своєчасним вжиттям заходів, що дозволяють уникнути або нейтралізувати потенційні та реальні джерела загрози. З цією метою охоронці або переміщуються разом з особою, яка охороняється, або розміщуються стаціонарно з контролюванням проходу інших осіб всередину зони перебування особи, яка охороняється.

В усіх випадках дії охоронців не повинні обмежувати законні права інших осіб, створювати конфліктні або аварійні ситуації, порушувати громадський порядок та правила, що діють в місцях забезпечення заходів безпеки.

4. ВАМ, ПРАЦІВНИКУ СЛУЖБИ ОХОРОНИ БАНКУ ДЛЯ ВИКОНАННЯ, КЕРУЮЧИЙ БАНКОМ НАДАВ ЗАПИТ, ЯКИЙ НАДІЙШОВ У БАНК ІЗ ПІДРОЗДІЛІВ ПО БОРОТЬБІ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ З ПРОХАННЯМ НАДАТИ ВІДОМОСТІ, ЩОДО РУХУ ГРОШОВИХ КОШТІВ ПО ВКЛАДУ ГРОМОДЯНИНА СЕНЧЕНКО, ЯКИЙ Є КЛІЄНТОМ ВАШОГО БАНКУ. ЩО ПОТРІБНО РОБИТИ В ДАННІЙ СИТУАЦІЇ? ПІДГОТУЙТЕ ВІДПОВІДЬ ПРАВООХОРОНЦЯМ. У ЯКИХ ВИПАДКАХ І НА ПІДСТАВІ ЧОГО РОЗКРИВАЄТЬСЯ БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ?

Інформація і документи про операції, рахунки, вклади фізичних і юридичних осіб надаються банками спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України на письмову вимогу їх керівників або осіб, які їх заміщають.

Банки надають інформацію спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України тільки про операції, рахунки, вклади своїх клієнтів і кореспондентів.

Документи, що знаходяться у документообігу або архіві банку, надаються спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України в копіях, засвідчених у встановленому порядку.

Письмова вимога - це лист відповідного спеціального підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю з вимогою щодо надання інформації і документів про операції, рахунки, вклади фізичних і юридичних осіб із зазначенням законних підстав для цієї вимоги за підписом керівника або особи, яка його заміщає в установленому порядку, на фірмовому бланку та зареєстрований належним чином.

Інформація і документи про операції, рахунки, вклади фізичних і юридичних осіб надаються банками негайно, а якщо це неможливо - протягом 10 діб. Також банки мають повідомити відповідному спеціальному підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України причини неможливості негайного надання на їх письмову вимогу інформації і документів.

Інформація і документи про операції, рахунки, вклади клієнтів і кореспондентів надаються спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України за підписом керівника банку або особи, яка його заміщає в установленому порядку.

Керівники банків забезпечують документообіг за письмовими вимогами керівників відповідних спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та ведення архіву (на паперових або інших носіях) за наданими на ці вимоги інформацією і документами уповноваженими працівниками, а також визначають працівників банку, які матимуть доступ до такої інформації і документів.

Банки мають право оскаржити в порядку, установленому законодавством України, дії співробітників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, що вважають неправомірними.

5. НА ПІДСТАВІ ЧОГО І В ЯКОМУ ОБСЯЗІ БАНКАМИ НАДАЮТЬСЯ ВІДОМОСТІ, ЯКІ СТАНОВЛЯТЬ БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ, ОРГАНАМ СБУ?

Постановою НБУ від 14.07.2006 N 267 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 серпня 2006 р. за N 935/12809 „Про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці” (далі - Постанова) НБУ зобов'язав комерційні банки неухильно виконувати письмові вимоги керівників відповідних спецпідрозділів МВС і СБУ по боротьбі з оргзлочинністю щодо надання інформації і документів про операції, рахунки, вклади фізичних осіб, за якими провадяться справи органами служби безпеки, внутрішніх справ, і юридичних осіб.

В пункті 3 Постанови „Порядок та межі розкриття банками інформації, що містить банківську таємницю” сказано:

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна відповідати нормам частини другої статті 62 Закону про банки.

Банки повинні надавати інформацію, що містить банківську таємницю, і в тому разі, коли до належним чином оформленої вимоги відповідного державного органу додається перелік найменувань конкретних юридичних осіб та/або прізвищ, імен та по батькові фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та номерів їх рахунків.

Банк на письмову вимогу державних органів, визначених статтею 62 Закону про банки, розкриває інформацію, що містить банківську таємницю, в обсягах, визначених Законом про банки для відповідного державного органу.

Банк відмовляє в розкритті інформації, що містить банківську таємницю, якщо за своєю формою або змістом вимога відповідного державного органу не відповідає нормам частини другої статті 62 Закону про банки.

Банк у разі надходження до нього письмової вимоги про надання інформації, що містить банківську таємницю, зобов'язаний розкрити цю інформацію або дати мотивовану відповідь про неможливість надання відповідної інформації протягом 10 робочих днів з дня отримання вимоги, якщо інші строки не встановлені законодавством України.

Якщо підготовка інформації перевищує вищезазначений строк її надання, банк зобов'язаний письмово повідомити про це службову особу або відповідний державний орган, що звернувся з вимогою про надання інформації, та зазначити, у який строк надаватиметься інформація, що містить банківську таємницю.

Інформацію, що містить банківську таємницю, банки надають на адресу вповноважених державних органів у письмовій або електронній формі, якщо це передбачено законодавством України.

Пункт 4 Постанови визнгачає порядок розкриття інформації, що містить банківську таємницю, під час проведення обшуку або виїмки.

Виїмка документів, які містять інформацію, що становить банківську таємницю, проводиться лише за вмотивованою постановою судді та в порядку і з дотриманням вимог глави 16 Кримінально-процесуального кодексу України.

Банк не має права відмовлятися пред'явити або видати документи чи їх копії або інші предмети, які вимагає слідчий під час виїмки та які зазначені в рішенні (постанові) суду.

Банк зобов'язаний виготовити копії документів, що вилучаються, які засвідчуються підписом представника банку. Ці копії документів залишаються в банку замість вилучених оригіналів.

Представникові банку вручається другий примірник протоколу виїмки.

Під час обшуку видача і огляд документів, що містять інформацію, яка становить банківську таємницю, проводяться з додержанням норм Закону про банки, що забезпечують охорону банківської таємниці.

Пункт 6 Постанови визначає особливості розкриття інформації, що містить банківську таємницю, Уповноваженому органу.

Банки зобов'язані інформувати Уповноважений орган про:

- операції, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу (стаття 5 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом";

- операції клієнта за наявності мотивованої підозри, що вони здійснюються з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (частина шоста статті 8 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом";

- операції, щодо яких у банку є або повинні бути підозри, що вони пов'язані, мають відношення або призначені для фінансування тероризму (частина сьома статті 8 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом";

- осіб, які здійснюють фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, та її характер у разі прийняття рішення про відмову від забезпечення здійснення цієї операції (частина друга статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом";

- операції клієнта, щодо якого в банку є мотивовані підозри про надання ним недостовірної інформації, що стосується його ідентифікації (частина п'ята статті 64 Закону про банки;

- закриття рахунку клієнта на підставі рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи-клієнта або скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи клієнта (частина дев'ята статті 64 Закону про банки;

- зупинення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності ( частина перша статті 121 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом".

Банки на підставі абзацу п'ятого частини першої статті 5 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" та пункту 5 частини першої статті 62 Закону про банки зобов'язані надавати на запит Уповноваженого органу додаткову інформацію, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу.

У разі отримання в установленому порядку вимоги Уповноваженого органу про надання інформації, необхідної йому для виконання запиту відповідного органу іноземної держави, банк протягом 10 робочих днів має надати Уповноваженому органу таку інформацію.

Надання інформації Уповноваженому органу здійснюється банками в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку.

6. ЯКІ ВИМОГИ ПРЕД'ЯВЛЯЮТЬСЯ ДО ПОВІДОМЛЕНЬ, ЯКІ БАНКІВСЬКИ УСТАНОВИ НАДАЮТЬ В ПРАВООХОРОНИЙ ОРГАН З ПИТАНЬ ПРОТИДІЇ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ КОШТІВ ЗДОБУТИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

В Законі України „Про банки і банківську діяльність” (Глава 11, ст.63 „Запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”) сказано, що банки зобов'язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше одного разу на рік проводить перевірку банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» встановлені обов'язки банків щодо запобігання використанню банківської системи з метою легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом (відмивання грошей). Задля цього банки зобов'язані ідентифікувати усіх осіб, що здійснюють «значні» або «сумнівні» операції. «Значною» вважається операція, сума якої перевищує еквівалент 50 тис. євро (при безготівкових розрахунках), або 10 тис. євро (при розрахунках готівкою).

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність», «сумнівними» вважаються операції, що здійснюються за невиправдано заплутаних умов, операції, що є економічно невигідними. Окрім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.2002 р. № 700, про сумнівність операції свідчать такі обставини: використання під час здійснення операції коштів без підтвердження джерела їх походження; сума, на яку здійснено операцію, не відповідає фінансовому та майновому стану хоча б одного з її учасників; наявність обгрунтованої підозри, що операція здійснюється відповідно до угоди, яка суперечить законодавству та інші подібні обставини.

З метою попередження злочинів інформація щодо ідентифікації осіб, які проводять значні або сумнівні операції, повідомляється банками органам, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю.

Останнім часом у всіх європейських країнах активно приймається спеціальне законодавство в сфері боротьби з «відмиванням» капіталів. Це пов'язано з удосконаленням правового регулювання цих питань на міжнародному рівні. У зв'язку з цим, одним з основних зобов'язань для банків та небанківських фінансових установ є встановлення особистості своїх клієнтів та особистості третіх осіб, на користь яких клієнт банку має намір діяти. Крім того, в переважній більшості країн, що беруть участь у боротьбі з «відмиванням» грошей, банки повинні повідомляти правоохоронні органи про великі або сумнівні операції своїх клієнтів. Як бачимо, для боротьби з відмиванням «брудних» грошей та злочинністю взагалі, інститут банківської таємниці має істотні обмеження.

Список літератури

1. Боротьба з відмиванням коштів: правовий, організаційний та практичний аспекти / С.Г. Гурій, О.Л. Копиленко, Я.В. Янушевич та ін. - К.: Парлам. вид-во, 2005. - 216 с.

2. Гамза В.А., Ткачук И.Б. Безопасность коммерческого банка: Учебно-практическое пособие. - М.: Изд-ль Шумилова И.И., 2000. - 216 с.

3. Голубєв В.О. Деякі зауваження щодо розділу XVI нового Кримінального кодексу України “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж” // http://www.crime-esearch.org/library/kkukr.html.

4. Дмитров С.О., Богушов В.О. Обеспечение безопасности при реализации кредитных проектов в коммерческом банке // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 14: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2005.- 267 c.

5. Дубова С.Е. К вопросу о принципах и функциях системы банковского регулирования и надзора // Деньги и кредит (рус.).- 2006.- № 2.-C.49-53

6. Колдовський М.В. Складові безпеки комерційного банку // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 14: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2005.- 267 c.

7. Комплексная защита баз данных: приговор для инсайдера // Банковские технологии (рус.).- 2005.- № 12.- C.89-93

8. Обливанцов В.В. Безпека життєдіяльності працівників банківського сектора економіки // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. тез доповідей VIIІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (10-11 листопада 2005 р.): Збірник: Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2005.- 95 c.

9. Побережний С.М. Організація діяльності підрозділів банківської безпеки в сучасному комерційному банку. - Суми: ВВП “Мрія-1” ЛТД, 2004. - 55 с.

10. Шемшученко Г.Ю. Фінансово-правове регулювання банківського кредитування: Монографія: Наукове видання.- К.: Юридична думка, 2006.- 264 c.

11. Шурпаков В.А. Проблемы методологии анализа банковской безопасности // http://www.fact.ru/www/arhiv11s10.htm.

12. Каиржанова С.Е. Проблемы предупреждения незаконного получения и нецелевого использования кредита: Автореф. дис. канд. юрид. наук. -- Алматы, 1998. -- С. 6.

13. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. -- К., 1997.