Страхування

Контрольна робота

З дисципліни «Страхування»

План

1.Суб'єкти страхових правовідносин

2.Реалізація страхового продукту та характеристика основних його етапів

3.Страхування майна громадян

Література

1.Суб'єкти страхових правовідносин

Носіями загально цивільних прав та обов'язків у страхуванні є суб'єкти страхових правовідносин, які є учасниками договірних відносин, що спрямовані на виконання попередньо обумовлених страхових зобов'язань. Суб'єктами страхування є страховик, страхувальник, застрахований та отримувач.

Страховик

Страховиком в Україні називається юридична особа (суб'єкт підприємництва), створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, та яка має ліцензію на здійснення страхової діяльності. Кількість засновників страховика повинна бути не менше трьох. Закон допускає утворення державних страхових організацій. Здійснення страхової діяльності в Україні іноземними страховиками (нерезидентами) заборонено, але обмежень на участь нерезидентів у статутному фонді страховика - резидента України законом не передбачено. Відповідно до умов [ 33]., страховик є фінансовою установою, тобто юридичною особою, яка відповідно до цього Закону надає одну чи декілька фінансових (страхових) послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому чинним законодавством. Страхова діяльність належить до виняткового виду підприємницької діяльності, тобто предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням страхових резервів, їх використанням з метою компенсації матеріальної шкоди чи здійснення матеріальної допомоги громадянам, коли настають певні події в їх житті, а також діяльність, пов'язана з розміщенням страхових резервів та керуванням цими резервами з метою отримання страховиком інвестиційного прибутку. Ліцензія дозволяє здійснювати страхову діяльність тільки в Україні та видається спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України [1, 4, 33].Страховик повинен мати повністю сформований статутний фонд у розмірі не менше 1.000.000 EUR або 1.500.000 EUR (для страхування життя як виключного виду страхової діяльності) за валютним обмінним курсом НБУ. Загальна частка іноземних осіб у статутному фонді страховика - резидента України законодавчо не регламентована.

Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Уповноваженим органом, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду. Не можуть використовуватися для формування статутного фонду:

* Грошові кошти, що перебувають у страхових резервах (наприклад, у випадку перереєстрації страховика, який раніше вже здійснював страхову діяльність та формував страхові резерви).

* Векселі, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу.

* Нематеріальні активи.Вартість матеріальних активів, які використовуються для формування статутного фонду, повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою).

Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог законодавства.

Страховик в Україні обмежується у можливостях монополізації ринку і побудови “фінансово-страхових пірамід” шляхом створення мережі власних дочірніх фірм. Для цього передбачено обмеження загального розміру внесків страховика до статутного фонду інших страховиків України на рівні не більше 30% його власного статутного фонду, та обмеження щодо обсягу вкладення коштів до статутного фонду окремого страховика на рівні не більше 10% від статутного фонду. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Страхувальник

Страхувальник - це особа, яка в силу умов, визначених чинним законодавством чи договором страхування, зобов'язується сплатити страховику премію (плату за страхування), а в разі, якщо передбачена подія відбулася (настання страхового випадку), має право вимагати від страховика страхову виплату собі, або застрахованій особі, якщо про страхування цієї особи страховиком був укладений договір особистого страхування, або іншій особі-отримувачу, котрому страхувальник, відповідно до вимог законодавства чи умов договору страхування, доручає отримати страхову виплату.

Правове положення страхувальника визначається нормою статті 3 Закону України “Про страхування”, згідно з якою страхувальником може бути будь-яка юридична чи дієздатна фізична особа, яка уклала з страховиком договір страхування, або яка є страхувальником відповідно до вимог закону. З погляду наявності правоздатності, будь-які юридичні особи можуть виступати як страхувальники. Цей факт не викликає жодних особливих проблем, однак можливість лише дієздатних фізичних осіб виступати страхувальниками потрібно пояснити.

Річ у тому, що, зазвичай, здатність до здійснення угод фізичною особою визначається залежно від того, по-перше, до якої категорії з дієздатності ця особа належить, та, по-друге, до якої категорії належить угода. Вимога закону про необхідність наявності дієздатності у страхувальника зумовлена економіко-правовими особливостями страхування, як особливого виду цивільних правовідносин. Обов'язки страхувальника не обмежуються лише сплатою страхової премії (внесенням страхових внесків), а діють протягом усього терміну дії договору страхування. Їх можна розділити на дві групи. До першої належать обов'язки, пов'язані з ставленням страхувальника до об'єкту страхування: виконання правил експлуатації майна чи дбайливе ставлення до життя чи здоров'я. Для виконання подібних обов'язків потрібно мати розуміння їх важливості й певну зрілість страхувальника. Друга група містить обов'язки страхувальника, що виникають з настанням страхового випадку: необхідність запровадження заходів із зменшення розміру шкоди, своєчасне повідомлення страховику про те, що ця шкода заподіяна, звернення страхувальника до компетентних державних органів (до пожежного нагляду, слідчих органів, ДАІ та ін.).

Страховик і страхувальник є основними суб'єктами договірних відносин, оскільки беруть участь в укладанні договору, підписують його, повинні виконувати всі його умови та мають право змінити або достроково припинити договір. Крім страховика та страхувальника та за їх згодою, договором страхування можуть визначатися ще такі його суб'єкти, як застрахований та отримувач страхової виплати (другорядні суб'єкти договірних відносин), які не є платниками страхової премії (внеску) та мають обмежені договором страхування права та зобов'язання щодо власної участі у цьому договорі.

Застрахована особа

Застрахована особа - це фізична особа, про страхування якої страхувальником укладений із страховиком договір страхування цієї особи. Тобто це є особисте страхування людини, у житті якої може статися страховий випадок, безпосередньо пов'язаний з її особистістю або обставинами її життя. Це може бути неповнолітня особа - дитина (при страхуванні її батьками), недієздатний інвалід (при страхуванні його опікуном), або робітник (при страхуванні робітника праценадавачем), чи будь-який громадянин, застрахований іншою дієздатною фізичною особою або юридичною особою (наприклад, підприємством - роботодавцем).

Застрахована особа, зазвичай, повинна погодити із страховиком умови її страхування страхувальником. Страховку застрахована особа не оплачує, проте вона може стати власником прав і обов'язків страхувальника згідно з умовами, що визначені у договорі страхування. Стаття 3 ЗУ “Про страхування” побічно використовує цей термін при регулюванні відношень, що виникають тільки в особистому страхуванні. Проте слід зазначити, що у страховій практиці інших країн користуються цим терміном щодо договорів страхування відповідальності за заподіяння шкоди і договорів майнового страхування, якщо порушуються майнові права застрахованої особи. У тому випадку, коли страхувальник є одночасно і застрахованою особою, немає потреби говорити про особливості регулювання правового стану цих осіб. Особливості правового стану застрахованої особи виявляються, якщо страхувальник не є застрахованою особою в особистому страхуванні. Через те що страховий випадок пов'язаний із життям, здоров'ям, працездатністю або іншими подіями в житті саме застрахованої особи, страхувальник не має права без письмової згоди на це дієздатної застрахованої особи призначити або замінити отримувача чи призначити себе для отримання страхової суми. Коли така згода застрахованої особи відсутня, договір страхування може бути визнаний недійсним. Заміна отримувача також неможлива без згоди на те застрахованої особи.

Заміна застрахованої особи у договорах особистого страхування у випадку, якщо вона особисто визначена у договорі, також не може відбуватися без її згоди. Але якщо застрахована особа індивідуалізується в договорі без визначення її особи, то її заміна може відбуватися і без її згоди. Наприклад, якщо за договором особистого страхування роботодавець застрахував колектив робітників певної професії (робочі місця) від нещасного випадку або захворювання на робочому місці тощо (так зване “професійне страхування” або “страхування робочого місця”), то коли такий робітник переходить на іншу посаду або звільняється, для його заміни в договорі страхування іншим робітником не потрібно згоди першого робітника.

Якщо розглядати термін “застрахована особа” у широкому розумінні як особу, майнові інтереси якої застраховано, то в майновому страхуванні при розбіжності застрахованої особи і страхувальника застрахована особа завжди може бути отримувачем суми відшкодування, тому що саме цій особі належить законне майнове право. Тому правове положення цієї застрахованої особи буде визначати можливість отримання нею компенсації завданих майнових збитків. Проте, українське страхове законодавство такої прямої норми не містить. Замість цього, воно містить право страхувальника при майновому страхуванні або страхуванні відповідальності (тобто страхуванню іншому, ніж особисте страхування), призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Отримувач страхового відшкодування (страхової суми)

Отримувачем страхового відшкодування, згідно з страховим законодавством України [1, ст.3], є:

* сам страхувальник (для особистого і майнового страхування), або

* застрахована особа (для особистого страхування), або

* потерпіла особа, яка належним чином довела наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку заподіяного їй збитку із страховим випадком та належним чином підтвердила фактичний обсяг завданого збитку (для страхування відповідальності перед третіми особами), або

* інша особа - вигодонабувач, визначена страхувальником у договорі майнового страхування або у договорі страхування відповідальності, яка може зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, або

* інша особа - вигодонабувач, визначена страхувальником за згодою застрахованої особи у договорі особистого страхування для отримання відповідних страхових виплат, або

* спадкоємець померлої застрахованої особи у випадку, якщо немає вигодонабувача для отримання відповідної страхової виплати по цьому випадку (для особистого страхування).

Оримувачем може виступати або юридична особа, або дієздатна фізична особа. Якщо отримувач конкретно зазначений у договорі, страхувальник може заміняти цю особу до моменту настання страхового випадку. Зазвичай, для ідентифікації отримувача вказують найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та паспортні дані громадянина. Проте, в ряді випадків для ідентифікації отримувача в договорі страхування вказують умови, за яких та або інша особа може стати отримувачем. Зокрема, договір страхування відповідальності за заподіяння шкоди третім особам укладається таким чином, щоб отримувачами могли бути тільки особи, яким може бути завдана така шкода.

Проте, договір страхування може бути укладений і без зазначення імені чи найменування отримувача (поліс на пред'явника). У цьому випадку в договорі визначається умова, що дозволяє індивідуалізувати отримувача при настанні страхового випадку, з якого випливає, що отримувачем може бути особа, котра має страховий інтерес у збереженні цілості майна чи особистості, яким може бути заподіяна шкода діями (бездіяльністю) страхувальника. Таким чином, вказівка на те, у якому випадку видається пред'явницький поліс, ще не вирішує питання про одержання страхового відшкодування пред'явником такого полісу. Пред'явник повинен довести, що саме він є законним претендентом на одержання страховки.

Одночасно видача страхового поліса на пред'явника дозволяє спростити передачу права вимоги до страховика, тобто замінити отримувача в договорі страхування, наприклад, коли продають на біржі вантаж під час морського перевезення. Іноді, під час перевезення вантажу до місця призначення, його власник неодноразово змінюється. Кожний новий власник вантажу забезпечується страховим захистом, тому що жодних додаткових змін у договір страхування вносити не потрібно, а право на одержання страхового відшкодування передається новому власнику застрахованого майна через просте вручення страхового поліса на пред'явника. Це ж правило повинно використовуватися і тоді, коли замінюють отримувача, названого в договорі страхування, іншою особою. Хоча норма Закону України “Про страхування”, що встановлює право страхувальника на заміну отримувача, має приватний характер (фактично потрібно узгодження заміни зі страховиком), виходячи з міжнародної практики в галузі майнового страхування, неможливо набути права вимоги на страхове відшкодування без наявності майнового інтересу. Об'єкт страхування (майновий інтерес) є майновою умовою договору страхування, тому при переході майнового інтересу від однієї особи до іншої повинна передбачатися і заміна отримувача без узгодження із страховиком. Наприклад, орендар застрахував орендоване майно на користь власника, що продав це майно іншій особі. Разом із правом власності до нового власника перейшов і майновий інтерес у зберіганні цього майна. У такому випадку страхувальник має право замінити отримувача і без згоди страховика. Більше того, така заміна обов'язкова для сторін страхового договору у відповідності до загальноцивільного законодавства.

Подібні обмеження для заміни особистості отримувача повинні бути встановлені в договорах страхування у разі смерті, якщо застрахованою особою є самий страхувальник. Так, якщо припустити можливість використання застави поліса страхування життя як засобу забезпечення зобов'язання щодо повернення довільним тримачем поліса узятого ним споживчого кредиту, то слід визнати, що у цьому випадку до поліса повинно бути внесено застереження про те, що страхувальник не має права на заміну отримувача без згоди раніше призначеного отримувача.

Належить відзначити і ще одну загальноприйняту в страховій практиці вимогу, яка справедливо встановлює можливість заміни отримувача у договорах особистого страхування, якщо страхувальник і застрахована особа не збігаються, тільки за згодою застрахованої особи. Водночас є очевидною умова, за якої отримувач не може бути замінений іншою особою після того, як настав страховий випадок, або отримувач не виконав яке-небудь із зобов'язань за договором страхування, або він уже подав страховику вимогу про виплату страхового відшкодування або страхової суми.

2.Реалізація страхового продукту та характеристика основних його етапів

Страхові продукти - специфічні послуги, що пропонуються на страховому ринку. Ціна їх відображається у страховому тарифі. Формується вона на основі конкуренції при порівнянні попиту і пропозиції.

Страховий продукт має такі специфічні ознаки:

* єдність, протистояння та залежність інтересів договірних сторін «страховик--страхувальник» (наприклад, при страхуванні життя -- зацікавленість сторін у збереженні на десятки років платоспроможності страховика);

* фактор імовірності настання страхового випадку;

* страхувальник до моменту купівлі страхового продукту точно не знає про його якісні характеристики і може взяти безпосередню участь у його створенні;

* страховий продукт має певні часові межі, тобто страховий захист діє протягом певного проміжку часу;

* попередня невизначеність страхового відшкодування -- у розмірі та часі, або взагалі щодо факту настання;

* специфіка взаємовідносин сторін -- фінансових, правових, морально-етичних, нормою яких є принцип повної добропорядності, і т. ін.

Процес реалізації страхового продукту (далі - РСП) для докладнішого його розгляду умовно розіб'ємо на три етапи, або групи, заходів (у хронологічній послідовності їх проведення або реалізації):

1) аквізиція;

2) супровід договору;

3)дії при настанні страхового випадку та страхове відшкодування.

Аквізиція. Цій групі заходів тут приділено більше уваги, ніж решті, оскільки вони менше висвітлені в інших частинах підручника. Розглянемо головних виконавців аквізиції.

1. Фахівці, які працюють у центральному офісі (чи в регіональних філіях і представництвах) страховика. Потенційний клієнт прибуває сам чи запрошується на переговори. Ця форма спілкування з клієнтом не завжди зручна для нього, але дає змогу страховикові залучати до переговорів фахівців з інших підрозділів, використовувати потрібні нормативні та рекламні матеріали. Водночас керівники страховика мають змогу оперативно приймати рішення з кожної розглядуваної справи, коригувати чи навіть розробляти положення страхових угод. При цьому клієнт може ознайомитися з рівнем фахової підготовки, організації роботи та сервісу страховика. Така форма спілкування дає можливість за відомих умов досягти бажаного впливу на клієнта.

2. Працівники підприємства (юридичної особи), яке є страховим агентом. Як правило, потенційний клієнт прибуває в офіс агента для переговорів з питань, що стосуються безпосередньої виробничої діяльності агента (транспортні підприємства, туристичні фірми тощо). При цьому спілкування з клієнтом в інтересах страховика торкається не більш як двох-трьох видів страхування, котрі добре опрацьовані й особливих ускладнень не викликають.

3. Страхові агенти і страхові брокери.

У країнах з високим рівнем страхування деякі авторитеті страхові компанії дедалі частіше застосовують таку форму аквізиції, як спілкування з клієнтом за телефоном, надсилання йому полісів поштою та безготівкове отримання платежів. Ця ферма аквізиції сприяє розширенню поля пошуку потенційних клієнтів, значно скорочує час ділового спілкування, дає змогу знизити накладні витрати й рівень тарифних ставок. Проте вона значно обмежує можливості аргументації з боку страховика (застосування наочної реклами, залучення інших фахівців тощо) і може бути застосована лише до окремих видів страхування з незначним обсягом відповідальності, де ефект дає масовість реалізації страхових полісів (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів). У вітчизняних умовах нині така форма спілкування дає добрий ефект для поновлення дії на новий термін договорів з обов'язкових видів страхування з клієнтами юридичними особами.

Після заздалегідь проведеного маркетингового дослідження ринку та рекламної кампанії через один із зазначених каналів аквізиції вибирають потенційного клієнта (конкретний громадянин чи представник юридичної особи) і попередньо ознайомлюються з ним.

Робота починається зі складання заяви клієнтом, яка може бути в письмовій чи усній формі і має містити істотну інформацію про умови майбутнього страхового захисту. Додаткова інформація може здобуватись під час безпосередніх переговорів сторін, шляхом залучення вузькопрофільних спеціалістів (сюрвеєрів, медичних експертів у разі страхування життя і т. ін.). Крім того, страховик може отримувати дані про властивості ризиків, що подаються на страхування, використовуючи джерела інформації власної бази даних як про клієнта, так і про об'єкт страхування.

Уже на цьому етапі страховик розпочинає роботу з мінімізації ризику і розміру можливого збитку від страхового випадку. Водночас провадиться градація обставин, що можуть призвести до страхового випадку чи спричинити значні збитки. З метою мінімізації ризику та розвитку довготривалих ділових взаємовигідних стосунків з клієнтом здобуту інформацію доводять до його відома, аби він мав змогу прийняти відповідні рішення та вжити профілактично-попереджувальних заходів, усунути чи локалізувати найімовірніші причини можливого страхового випадку.

Одночасно приймаються принципові рішення, які в міжнародній страховій термінології називаються андеррайтингом -- чи брати взагалі об'єкт на страхування, в яких межах відповідальності та за яких конкретних умов договору.

Процес андеррайтингу складається з таких етапів:

* оцінювання ризиків, притаманних об'єкту, що пропонується взяти на страхування;

* вироблення рішення про страхування об'єкта або відмову у страхуванні;

* визначення строків, умов та розміру страхового покриття;

* розрахунок розміру страхової премії;

* підготовка та подання пропозицій відповідним службам страховика за схемою перестрахування.

Роботу цю здебільшого виконують фахівці страховика, які здійснюють аквізицію. Проте в разі значної суми страхової відповідальності, недостатньо вивченого ризику чи коли об'єкт і умови страхування нетрадиційні, доцільно залучати компетентних вузькопрофільних фахівців з інших підрозділів, служби фінансової безпеки страховика, а також із компаній, які мають необхідний досвід і котрим пропонуватиметься перестрахування. Корисно також звертатися й до експертів за тимчасовою трудовою угодою. Уявити характер та спосіб виконання зазначених робіт досить просто на прикладі страхування потужного промислового об'єкта від вогневих ризиків.

Завершальною стадією даного етапу РСП є підписання договору страхування (можливо, через засоби зв'язку, але обов'язково з невідкладним обміном оригінальними примірниками договорів, завірених відповідними підписами та печатками, як того вимагає законодавство) і отримання страхових платежів, після чого починає діяти страховий захист.

Супровід договору страхування. Укладання і підписання договору страхування (про це докладно сказано в розд. 6) являє собою певною мірою формальну процедуру. Проте можливі проблеми з отриманням внесків, якщо страхові платежі мають вноситися не одноразово, а щокварталу, щомісяця чи в інші строки. Адже розтягнені в часі внески вимагають від страховика постійного контролю з використанням інформації з бухгалтерії, спілкування з клієнтом (контроль за проведенням першого внеску та початком страхового покриття, нагадування про наступний внесок тощо).

З метою уникнення ускладнень та кращої організації роботи, коли договорів страхування багато, окремі страховики запроваджують порядок проходження договорів страхування від їх укладення до передання в архів

Окрім цього, етап супроводу договорів передбачає вжиття не менш важливих заходів з регулярного контролю за об'єктом страхування, а саме:

* виконання клієнтом своїх зобов'язань з додержанням норм безпеки, своєчасного виявлення й усунення передумов до страхового випадку тощо або прийняття ним інших відповідних рішень;

* своєчасного виявлення можливих тенденцій у характері ризику (заміна перевізника чи маршруту транспортування застрахованого вантажу; поява сторонніх факторів, у тому числі з незалежних від страховика причин тощо);

* систематичного отримання інформації -- наприклад, щодо проходження чи причин затримки застрахованого вантажоперевезення; при страхуванні фінансових ризиків -- щодо дій контрагента страхувальника, спрямованих на вжиття передбачених бізнес-планом заходів з погашення кредиту, чи надійності заставних зобов'язань для консультування клієнта в порядку його сервісного обслуговування та прийняття спільних відповідних рішень;

* відстежування стану та якості послуг, що надаються клієнтові третьою стороною за дорученням страховика (асистанс чи служба технічної допомоги на автошляхах, медичні заклади при медичному страхуванні і т. ін.) з метою максимального задоволення потреб страхувальника та підтримання ділової репутації страховика.

Разом з викладеними заходами страховик має постійно дбати про здійснення чи коригування запобіжних заходів, внесення змін до договору страхування, аж до закінчення терміну дії або його дострокового припинення.

У разі відсутності страхової події протягом терміну страхового покриття страховик при потребі в порядку сервісу інформує про це клієнта, запрошуючи його до подальшої співпраці, і вносить відповідну інформацію в банки даних (насамперед -- для фінансово-економічних та актуарних підрозділів).

Причому страховик може застосовувати систему знижок до страхових платежів (якщо страхові випадки не настали протягом дії минулого договору), а також пільговий період страхування.

З метою найраціональнішої організації праці і проведення даного етапу РСП в окремих страхових компаніях упроваджено спеціальний порядок урегулювання збитків і проходження відповідних документів, яким регламентуються:

* фіксація, аналіз та попереднє встановлення збитку з отриманого повідомлення;

* прийом заяви і організація розслідування, при потребі -- роботи служб аварійного комісаріату;

* в окремих випадках винесення даного питання на розгляд Ради з урегулювання збитків -- позаштатний орган страховика у складі спеціалістів, що відіграють роль експертів чи обстоюють у суді інтереси страховика (або клієнта перед третьою стороною);

* попереднє повідомлення перестраховиків;

* затвердження висновків -- аварійного акта (сертифіката) чи рішення Ради з урегулювання збитків, розрахунку суми страхового відшкодування;

* розрахунки з клієнтом і перестраховиками;

* архівна обробка документів, що стосуються розглядуваного факту.

Особливе значення у проведенні РСП має рівень обслуговування клієнтів,

Які ж показники якості сервісу разом з іншими притаманні страхуванню? Взагалі досягти високої якості означає зробити процес страхування легким і зрозумілим для клієнта. Тут мають повністю виключатися некомпетентність і бюрократична тяганина, процедура оформлення договору страхування. Кожне питання, що стосується теми переговорів з клієнтом чи його проблеми, має бути повністю розкрите й прокоментоване фахівцем. Успіх в аквізиції залежить від того, як клієнта зустрінуть в офісі страховика, наскільки діловою буде атмосфера переговорів, ставлення до клієнта та поведінка персоналу, коректність і ввічливість; який теоретичний рівень підготовки, уважність та чуйність до побажань клієнта буде виявлено страховиками, компонування та дизайн документації, якість рекламної продукції. Окремі страхові компанії з цього приводу проводять спеціальні навчання та ділові ігри, розробляють і впроваджують спеціальні набори операційних стандартів щодо спілкування з клієнтами, зразків документації, проведення переговорів.

Усі фахівці страховика, задіяні безпосередньо чи опосередковано в РСП, повинні усвідомлювати, що на кожному етапі спілкування з представниками страховика у клієнта має формуватися ставлення до страхування за такою схемою: увага -- інтерес -- знання -- привабливість -- попит -- укладання договору -- впевненість і спокій -- вдоволення розміром і сервісом відшкодування (при його проведенні) -- вдячність -- бажання подальшого страхування. А такого ставлення можна досягти лише за умови високого професіоналізму фахівців усіх рангів страховика -- від вищого керівництва до технічних працівників, який ґрунтується на достатньому рівні знань зі страхування конкретного і суміжних ризиків, а також на взаємодопомозі і довірі в колективі страховика, чіткому знанні і додержанні виконавцями своїх функцій і повноважень. При цьому виходити з того, що ставлення фахівців чи представників страховика до так званих «поточних дрібниць» досить точно відбиває та ілюструє клієнтові найбільш імовірний варіант виконання страховиком своїх зобов'язань у майбутньому.

Завжди слід пам'ятати, що рівень обслуговування страховиком свого клієнта на всіх стадіях РСП має бути запорукою пролонгації останнім договору страхування (зі збереженням умов страхування) або укладання нового договору. Крім того, клієнт може порекомендувати страховика або страховий продукт своїм референтним групам (друзям, родичам, співробітникам тощо), що додатково розширить клієнтуру страхової компанії.

3.Страхування майна громадян

Об'єкт

Нерухоме майно, включаючи:

1. Будівлю, квартиру, окрему кімнату в будинку/квартирі, земельну ділянку, котре:

а) належить Страхувальнику на правах власності, у тому числі придбане у кредит, є предметом іпотеки, а також передане Страхувальником (майновим поручителем) в іпотеку для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника;

б) отримане Страхувальником за договором оренди або знаходиться у тимчасовому користуванні чи розпорядженні на інших законних підставах.

2. Зовнішні інженерні комунікації і обладнання.

3. Внутрішнє інженерне обладнання та комунікації.

4. Зовнішнє і внутрішнє оздоблення.

Рухоме майно, за групами - меблі, електронна техніка, побутова техніка, особисті речі, предмети та системи для забезпечення безпеки, інше майно, що належить Страхувальнику на правах власності, членам його сім'ї і особам, які мешкають разом із Страхувальником та ведуть спільне господарство, в т.ч. придбане у кредит або розстрочку, є предметом застави, або рухоме майно, що використовується або яким Страхувальник розпоряджається на законних підставах.

Інше майно, (готівка в національній та іноземній валюті, ювелірні вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння без оправи і в оправі, твори мистецтва, документи, антикваріат, колекції, об'єкти незавершеного будівництва, транспортні засоби і т. ін.) за узгодженням Страховика і Страхувальника на спеціальних умовах із урахуванням відповідних особливостей.

Ризики

1. Вогонь - пожежа, включаючи займання підключеної до мережі електропостачання побутової та електронної техніки;

2. Вибух - газу, що використовується в побутових цілях;

- резервуарів (парових котлів, газосховищ, газопроводів, апаратів та інших приладів);

- побутової та електронної техніки;

3. Падіння пілотованих літальних об'єктів.

4. Стихійні явища:

- буря, ураган, шторм, смерч, шквал, землетрус, повінь; паводок, град, злива, оповзень, осідання, провал ґрунту, тиск снігового покрову, обвал, каменепад, лавина, селеві потоки.

5. Дія рідини:

- із водопровідних, каналізаційних і опалювальних систем внаслідок їх пошкодження;

- пральних та посудомийних машин;

- проникнення рідини із сусідніх приміщень.

6. Навмисні неправомірні дії третіх осіб - умисне знищення або пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху, терористичним актом.

7. Крадіжка.

8. Грабіж.

9. Розбій.

10. Наїзд транспортних засобів.

11. Падіння предметів.

12. Інші ризики.

Страхова сума

Страхова сума - грошова сума, в межах якої Страховик відповідно до умов Договору страхування зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку. Встановлюється в межах заявленої Страхувальником та погодженої Страховиком вартості майна на момент укладання договору.

Використана література

1.Закон України” Про внесення змін до Закону України “Про страхування”// України -business.-2001.- 6-13 листопада, №44.

2. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг. Закон України від12 липня 2001р.// України -business.-2001.- 4-11 вересня, №35.

3. Закон України ”Про внесення змін до Закону України”// “Про оподаткування прибутку підприємств // України - business.-2003.-21-28 січня, №3.

4. “Програма розвитку страхового ринку України на 2001-2004рр.”- Постанова КМУ № 98 від 2. лютого.2001р.

5. Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник.- К.: ЦУЛ, 2002-208с.

6. Базилевич В.Д., Базилевич С.С. Страхова справа. - К.: Т-во «Знання», КОО,2002.-203с.

7. Замков О.М. Страхування: Навчальний посібник / за редакцією д.е.н. О.О. Слюсаренко - К.: Міжнародна агенція «Bee Zonc», 2003-320с.

8. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.і наук.ред.СС.Осадець.Вид.2-у, переробл. і доп.-К.: КЕНУ,2002.-599с.

9. Шумелда Я. Страхувння: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. Тернопіль: 2003-260с.