Кредитна система комерційних банків в налагодженні платіжного і розрахункового механізму в Україні

ТЕМА: КРЕДИТНА СИСТЕМА КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

В НАЛАГОДЖЕННІ ПЛАТІЖНОГО І

РОЗРАХУНКОВОГО МЕХАНІЗМУ В УКРАЇНІ

Зміст

1.Економічна суть банківської системи.

1.1. Основні методологічні підходи аналізу сутності банку.

1.2. Основи побудови банківської системи:

а) характеристика і функції центрального банку;

б) специфіка розвитку комерційних банків.

2.Вплив грошово-кредитної політики банків на розвиток економіки України.

2.1. Діяльність банків на фінансовому ринку України.

3.

3.1. Функціонування банків Тернопільщини (Західної України) в умовах кризової економіки та їх сприяння розвитку господарських відносин у становленні нової економіки України.

3.2. Про перспективи та основні шляхи вдосконалення кредитної системи в налагодженні платіжного і розрахункового механізму в економіці України.

ВСТУП.

Ефективна національна економіка - гарантія незалежності держави. Вона вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів керівництва до ринкової економіки.

Значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці. В сукупності з напрямом введення власної грошової одиниці і системи грошового обігу, скорочення бюджетного дефіциту, поліпшення податкового регулювання економіки важливе місце в оздоровленні економіки займає реформа банківської системи. Банківські реформи складаються із зміни структури кредитного обігу, що приведе до нових форм надання кредитів та їх вільного продажу підприємствам, а також громадянам без посередництва центрального банку.

Характерною ознакою ринкової економіки є високо розвинута і розгалужена фінансова банківська система. Через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить і провідна роль різноманітних фінансових інститутів (насамперед, банків) у суспільстві.

Реакцію на ситуацію, що склалась в кредитній сфері на старті ринкових реформ в Україні, стала поява незалежних комерційних банків. Спершу вони створювалися на акціонерних чи кооперативних засадах підприємствами ти іншими структурами одного відомства чи галузі. Так з'явилися акціонерно-комерційні банки Укрлегбанк (1989 р.), Укрбудбанк (1989 р.), Київкомбудбанк (1990 р.). Одночасно організовувались регіональні комерційні банки багатогалузевого і вузькофункціонального призначення - такі, як Лісбанк, "Карпати", Донвуглекомбанк, Донбасбанк, Азовбанк. Під тиском цих процесів змушені були перебудуватися і провідні банки-монополісти на грошовому ринку. Вони змінили свій статус на акціонерні та перйшли переважно на комерційні засади: Агропромбанк "Україна" АК, АК "Укрсоцбанк" та акціонерно-комерційний Промінвестбанк. Вирішальним кроком у перебудові кредитної системи стало прийняття в березні 1991 року Верховною Радою України Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Мета цієї роботи - дати визначення банку як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру банківської системи, яка виконує функції "кровеносної системи" економіки, дати оцінку діяльності українських банків на фінансовому ринку за 1993 рік та їх впливу на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки в Україні, показати перспективи розвитку банківської системи України.

1. Економічна суть банківської системи

1.1. Основні методологічні підходи аналізу сутності банку

Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії у 1407 році (Banca di San Ucorgio) в Генуї. Джерела сучасної банківської справи треба шукати у діяльності середньовічних мінял Північної Італії.

Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть, що банк - це сховище грошей.

Разом з тим, таке життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Ще більш ускладнює справу саме термінологічне значення слова банк ("банко" - лава, на якій здійснюють грошові та кредитні операції), а також такі сучасні вирази, як банк даних, банк рослин, книжковий банк, які до банку, як такого, не мають ніякого відношення.

В сучасному суспільстві банки займаються самими різноманітними видами операцій. Вони не тільки організовують грошовий обіг та кредитні відносини, через них здійснюються фінансування народного господарства, страхові операції, купівля - продаж цінних паперів, а в де яких випадках посередницькі угоди та управління майном. Кредитні установи виступають в якості консультантів, приймають участь в обговоренні народногосподарських програм, ведуть статистику, мають свої підсобні підприємства.

Перед тим, як відповісти на питання про суть банку, важливо визначити, які при цьому ставляться завдання. Пізнання суті банку як будь-якого явища вимагає відповіді не на питання про те, чим він займається, які операції виконуються або виконував в процесі свого історичного розвитку, а про те, які вони мають якості, що є формою прояву сутності банку, яка його специфіка, в чому заключається його основа, яка внутрішня структура банку та які операції, що випливають з його суті, банк переважно повинен виконувати. Отже, аналіз суті банку вимагає досліджування не випадкової групи питань, які характеризують банківську діяльність, а відповіді на конкретні запитання, які ставляться методологією. Без дотримання цих вимог питання про суть банку може втратити свою цільову направленість, перетворити аналіз в пустий опис операцій, які виконуються банком, які при всій їх важливості не з'ясовують центрального питання про те, з чого складається дійсна сутність банку.

Банк як установа або організація. Найбільш масовим уявленням про банк є його визначення як установи, як організації. "Банківські установи та організації" - найбільш популярний термін, його можна зустріти повсюди як у серйозній, науковій, так і в учбовій літературі, у банківському законодавстві, банківських документах та періодичній літературі. Не слід забувати, що "організація" являє собою певну і визначену сукупність людей. "Організація (франц. organisation, від пізднолат. organiso - роблю струнковид, влаштовую)... Об'єднання людей, які діють на основі правил та процедур". Що це за об'єднання, чим воно займається у відповідності і за своїми правилами - все це стосовно банку як установи організації залишається прихованим. Слід відмітити, що банк хоча і виконує суспільну місію, суспільна організація, він історично був справою приватної особи і лише потім, із розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні та малі об'єднання.

В уявленні про банк як установу він асоціюється із службовою конторою, із апаратом управління. Широко розповсюджена думка, що соціалістичні банки сформувались як органи економічного управління. В СРСР, як і в інших соціалістичних країнах, на протязі декілька десятиліть існували банки тільки державного походження. По-справжньому, банк став частиною державного апарату управління, контролю за діяльністю господарства. В період засилля адміністративно-командних методів управління зрощування державного апарату з банківським апаратом банк нагадував елемент надбудови. Кредитування здійснювалось на основі нормативного, директивного розподілу ресурсів зверху, безготівкові розрахунки мали директивний характер, принцип "один банк для клієнта" не давав основи для розвитку комерційних відносин у банківській сфері. В цих умовах намагання об'явити колишні наші банки базисом мали штучний характер; для цього необхідна була радикальна ломка їх зв'язків з клієнтами, розвиток комерційних, а не директивних відносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підприємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом.

Банк як підприємство. Логічною є трактовка суті банку не як організації або установи, а як підприємства. Саме так він характеризується в деяких радянських публікаціях. Банк визначається не як підприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, а капіталістичний банк. Визначення банку як капіталістичного підприємства, по-перше, визначило банк як явище тільки капіталістичного господарства, що не відповідає історичному процесу (вони існували при феодалізмі); по-друге, говорило про неможливість його існування на наступних етапах суспільного розвитку. Саме до цього висновку приходило багато економістів у перехідний період від капіталізму до соціалізму, коли проголошували банки своєрідним не-банком, а радикально відмінним від капіталістичного банку.

Як і будь-яке підприємство, банк є самостійно господарюючим суб'єктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку.

Мало чим відрізняються і завдання банку як підприємства - він вирішує питання, які пов'язані із задоволенням суспільних потребу своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із Статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл (ліцензію).

Банк як торгівельне підприємство. Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. Ці відмінності складаються з наступного.

Перш за все, банки на відміну від промисловості сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку діють у сфері обміну, а не виробництва. Ця обставина дає, однак, підставу деяким авторам рахувати, що банк - це торгівельне підприємство. Асоціації банківської діяльності з торгівлею не випадкові. Банки дійсно як би "купують" ресурси, "продають", функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Банки мають своїх "продавців", сховища, особливий "товарний запас", їх діяльність в багатьох випадках залежить від обіговості. На цьому схожість між банком і сферою торгівлі в основному закінчується.

Більше того, схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами, а особливим продуктом. Відомі, наприклад, такі операції, які банки здійснюють з обміном (купівлею-продажем) валют на грошовому ринку, коли валюта однієї країни (а також золото) покупається чи продається за визначним курсом, по визначеній ціні. Обслуговуючи зовнішньоекономічну діяльність, дані операції, особливо в банках, які зайняті обслуговуванням зовнішньої торгівлі, поряд з купівлею-продажем акцій, облігацій, можуть займати значну питому вагу, формувати важливу частину банківського прибутку. Разом з тим банківська "торгівля" складається не стільки внаслідок цього, а в результаті "торгівлі" кредитом, коли банки "купують" ресурси, платять за залучені кошти, які розміщують підприємства, населення на банківські рахунки, у внески, і "продають" їх позичальникам. Відмінність від торгівлі тут суттєва: при торгівлі товар змінює свого власника, віддаляється від продавця до покупця, при кредитуванні - власник позичаємої вартості залишається тим самим.

Різниця в тому, що при торгівельній угоді продавець одержує еквівалент свого товару - гроші, при позиці кредитору повертається не тільки початкова вартість позики, але і надбавка до неї у вигляді позичкового проценту.

Функціонування банку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про його сутність. Нерідко банк характеризується як посередницька організація. Основою для цього є особливе переливання ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування у інших.

Особливість ситуації при цьому складається з того, що кредитор, який має певну частину ресурсів, бажає при відповідних гарантіях, на конкретний термін, під процент віддати її іншому контрагенту-позичальнику. Інтереси кредитора, однак, повинні співпадати з інтересами позичальника. Звичайно, в сучасному грошовому господарстві таке співпадіння інтересів є випадковим. Банк-посередник забезпечує можливість здійснення угоди із врахуванням попиту і пропозиції. Зібравши багаточисленні кошти, банк може задовольнити потреби самих різноманітних позичальників, надає вибір кредиту на любий смак - строк,забезпечення, позичковий процент.

Роль посередника в різних сферах людської діяльності можуть брати на себе різні служби (юридичні, комісійні, поштові та інші), але всі вони не стають банками. Банк як посередник має іншу природу, яка зв'язана не з посередницькою діяльністю як такою, а з особливістю його діяльності.

Але банк, виступаючи як кредитор, як позичальник, як посередник між ними, з позиції своєї сутності не є ні тим, ні другим, ні третім.

Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках; в цих своїх якостях він розкриває свою суть. Банк - це особливе явище господарського життя.

Банки як агенти біржі. Банки є учасниками біржі: Вони можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиною банківських операцій, але не головною, так як вона досить специфічна і відмінна від банківської справи.

Банк як кредитне підприємство. Кредит - це відношення між кредитором і позичальником з приводу зворотного руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк - це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в якості кредиту і в якості позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника. Відповідно, банк - це не відношення, а один із суб'єктів відносин. Існує ще одна відмінність: кредит - це відношення як в грошовій, так і в товарній формі. В банку ж концентровані лише грошові потоки.

Банк - наслідок розвитку кредиту. Саме на основі грошових та кредитних відносин з'явилось таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа.

Головним в сутності банку, його основою є організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків.

1.2. ОСНОВИ ПОБУДОВИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

У 1991 році в Україні вийшов Закон "Про банки і банківську діяльність", який повинен був узаконити дворівневу банківську систему і закріпити демонополізацію банківської справи на Україні.

Законом проголошено, що Україна самостійно організує банківську систему. При цьому вихідним принципом стала дворівнева організація, що забезпечує чітке відокремлення емісійної функції банківської системи від функцій кредитного та розрахунково-касового обслуговування юридичних та фізичних осіб. Першу з цих функцій закріплено за Національним Банком України, що виступає як найвищий рівень банківської системи, а решту функцій - за мережею комерційних банків, які складають її другий рівень.

Законом визначено підзвітність Національного банку України (НПУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладено виключно функцію емісійного центру, кредитного та розрахунково-касового обслуговування комерційних банків. Йому також доручено нагромаджувати і зберігати золотовалютні резерви держави, проводити єдину політику, координувати діяльність усіх ланок кредитної системи, визначати курс національної валюти, обслуговувати разом з комерційними банками державний борг, регулювати рівень прецесійних ставок.

Комерційні банки можуть здійснювати широке коло операцій по кредитуванню, розрахунково-касовому та іншому обслуговуванню юридичних та фізичних осіб. Усі операції банки повинні виконувати на договірних умовах, що ставить їх у партнерські відносини з клієнтами. Комерційні банки кредитують підприємства в межах власних і мобілізованих коштів.

У разі нестачі цих коштів вони можуть брати позички в інших комерційних та в Національному банку. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не несе відповідальності за зобов'язаннями банків.

Крім акціонерно-комерційних банків, Законом передбачено створення на державних засадах ощадного банку України та Експертно-імпортного банку.

За характером виконуваних операцій всі банки можна поділити на центральні емісійні та комерційні. В першому випадку це означає, що продуктом банку є емісійне регулювання; така операція виконується центральними банками.

Вони є державними (національними, народними) банками. Головним завданням таких банків є зміцнення позицій грошової одиниці як всередині країни, так і за кордоном. Як правило, емісійні банки не займаються кредитуванням народного господарства та населення, ця операція входить в компетенцію комерційних банків, які надають різноманітні позики як підприємствам, так і окремим громадянам.

а) ХАРАКТЕРИСТИКА І ФУНКЦІЇ ЦУНТРАЛЬНОГО БАНКУ.

Центральні банки грають головну роль и управлінні банківською системою і виступають державними органами економічного управління. Центральне місце в банківській системі України займає Національний банк України (НБУ).

Роль центральних банків у розвитку економіки більш значна, коли ширше використовуються економічні заходи управління народним господарством, коли більш розвинуті товарно-грошові відносини. Так як центральні банки виконують функції банку банків, регулювання грошового обігу і кредиту вони мають право адміністративного контролю і реального економічного впливу на операції комерційних банків.

Функції центральних банків.

1. Емісія кредитних грошей та вилучення грошей з обігу.

2. Акумуляція та збереження касових резервів інших кредитних установ.

3. Збереження офіційних золотовалютних резервів.

4. Надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів.

5. Здійснення розрахунків і перевідних операцій для комерційних банків.

6. Грошово-кредитне регулювання економіки.

7. Контроль за діяльністю кредитних установ.

8. Надання ліцензій на операції із іноземною валютою.

9. Обслуговування державного боргу країни.

З підприємствами та фірмами центральний банк в операції не вступає.

Регулюючі функції Центральних банків можна в загальному поділити на адміністративні та економічні. Центральні банки мають наступні можливості адміністративного впливу, які фіксуються в законах про банківську діяльність або в спеціальних законах про Центральний банк: встановлення вимог до об'єму статутного фонду та ліквідності банку; проведення ревізій та інспекцій стану, операцій банків; видавництво обов'язкових для виконання інструкцій та додатків для банківських законів; збір та узагальнення звітності банків з метою запобігання можливого погіршення фінансового стану окремих кредитних інститутів, а також визначення перспектив розвитку кредитної системи; розгляд заявок та надання права на створення нових банків та розширення діяльності діючих банків; обмеження конкурентної боротьби за залучення ресурсів (заборона виплачувати відсоток або його кількісне обмеження по певних видах депозитів) і за надання кредитів (заборона або обмеження купівлі певних активів).

Економічні функції банків здійснюються за вибраним напрямом грошово-кредитної політики. Вони сприяють досягненню збалансованого розвитку грошово-кредитної сфери, обмеженню інфляції, підтриманню надійності кредитної системи та економічного росту.

Інструментами здійснення економічних функцій виступають:

- облікова ставка, яка приймається Центральним банком в його операціях з комерційними та іншими кредитними інститутами. Вона дозволяє регулювати масу грошових коштів в обігу у відповідності з потребами окремих банків, регіонів та всього народного господарства;

- операції на відкритому ринку. До них відносяться: купівля цінних паперів, які знаходяться в портфелі комерційних банків, у випадку, якщо Центральний банк має намір збільшувати суму ліквідних коштів, які знаходяться у розпорядженні комерційних банків; продаж цінних паперів з портфелю Центрального банку;

- обов'язкові резерви. Законом встановлені певні пропорції, в рамках яких банки зобов'язані тримати частину своїх коштів на безпроцентних рахунках в Центральному банку. Ці кошти складають строковий фонд для захисту інтересів вкладників. Крім цього, обов'язкові резерви забезпечують контроль зі сторони Центрального банку за діяльністю банків та дозволяють регулювати умовно-кредитний обіг;

- прямі кількісні обмеження, які застосовуються у необхідних випадках, зокрема, обмеження на приріст кредитів комерційних банків.

До економічних регуляторів Центрального банку можна віднести також передачу грошових ресурсів в банківську систему при виникненні тимчасової потреби в них і надання фінансової допомоги окремому банку або банкам, які мають недостачу коштів в зв'язку з погіршенням фінансового стану.

Грошово-кредитна політика центрального банку здійснюється через сукупність заходів, спрямованих на зміну грошової одиниці в обігу, обсягів кредиту й емісії, або на їх обмеження - залежно від стану економіки.

Мета грошово-кредитної політики центрального банку - створити сприятливі умови для зайнятості робочої сили, стримування інфляції, регулювання темпів економічного зростання та збалансованості народного господарства і платіжного фонду.

Серед методів грошово-кредитної політики важливе місце посідає дисконтна політика, яка пов'язана з купівлею векселів. Це найстаріший метод кредитного регулювання. Зниження дисконтної ставки Центрального банку стимулює комерційні банки розширювати кредитування підприємств, а підвищення - навпаки. Продаж цінних паперів Центральним банком означає зменшення сум на резервних рахунках і звуження кредитування комерційними банками своїх клієнтів.

Грошово-кредитна політика центральних банків має деякі суперечності: коли для підвищення ділової активності банк піднімає дисконтну ставку, щоб сприяти припливу грошового капіталу з-за кордону, то подорожчання кредиту гальмує зростання виробництва і пожвавлення внутрішньої ділової активності.

Центральний банк впливає на процес кредитування у народному господарстві також шляхом відкриття спеціальних резервних рахунків комерційних банків, на яких вони зобов'язані розміщати депозити. Розміри депозитів (в процентах) залежать від того, які внески своїх клієнтів мобілізував комерційний банк. Ці депозити є резервом для розширення кредитування, якщо цього потребує кон'юнктура розвитку народного господарства, і страховим фондом для комерційних банків від банкрутства.

Центральний банк не може бути конкурентом комерційних банків. Його головна мета - забезпечувати стабільність грошового обігу та регулювати кредитні відносини.

Важлива роль у налагодженні ділової активності підприємств суверенної України належатиме утвореному у 1991 році Національному банку України (НБУ).

Будучи підзвітним лише Верховній Раді України, він має право законодавчої ініціативи. Своє монопольне право випускати грошові знаки та направляти їх в обіг НБУ поєднує з операція ми, які він проводить з резервними фондами та з касовим обслуговуванням комерційних банків, з купівлею-продажем державних цінних паперів та іноземної валюти, з визначенням курсу національної валюти щодо валют інших країн. Свій вплив на діяльність підприємств він здійснює через обслуговування комерційних та інших банків, у ході якого проводить відповідну грошово-кредитну політику.

б) СПЕЦИФІКА РОЗВИТКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають "фінансовими універмагами" або "супермаркетингами кредиту". Вони пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення. Характерна риса комерційних банків - повна самостійність підприємств у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони провадять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку. Однак, це не означає, що комерційні банки діють безконтрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать до найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності.

Основою такого контролю є спеціальне законодавство й антимонопольні закони.

До основних функцій банків належать:

1) кредитування підприємств, держави, приватних осіб та операції з цінними паперами; 2) регулювання грошового обігу; 3) залучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень і перетворення їх у позичковий капітал; 4) здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві; 5) випуск кредитних засобів обігу (депозитно-чекова емісія); 6) консультації і на дання економічної та фінансової інформації.

Головною відмінністю комерційних банків від центральних є відсутність права емісії банкнот.

Серед комерційних банків розрізняють два типи - універсальні та спеціальні банки.

Універсальний банк здійснює всі або майже всі види банківських операцій:

- надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів;

- операції з цінними паперами;

- прийом вкладів всіх видів;

- надання різноманітних послуг.

Спеціальний банк спеціалізується на одному чи небагатьох видах банківських операцій. До країн, де переважає принцип спеціалізації банків відносяться Великобританія, Франція, США, Італія, Японія. Принцип універсалізації домінує в Швейцарії, Німеччині й Австрії.

Умови обороту капіталу більш сприятливі в універсальних банках, так як вони мають можливість враховувати ризик пропорційно різним видам операцій.

В кінці 60-х на початку 70-х рр. розвиток процесу інтернаціалізації привів до виникнення міжнародних банківських групувань. Вони об'єднують провідні міжнародні банки, які виступають разом на міжнародних грошових ринках і ринках капіталів як кредитори, отримуючи більш вигідні умови в конкурентній боротьбі за максимальні прибутки, виконуючи ті ж самі операції, що й звичайні комерційні банки: кредитні операції, фондові операції банків, що зв'язані з цінними паперами, комерційно-посередницькі операції, тобто тимчасове управління майном приватних осіб; лізингові операції, які пов'язані із придбанням банками машин та устаткування для надання їх в оренду.

Банківська система в Україні у ході реформи також наближена до західного типу. Однак поки ще не завершено втілення в життя економічних методів впливу банків на роботу підприємств.

В сучасній банківській системі України комерційні банки складають первинну ланку. Вони виступають їх фундаментом, тому що держава передала їх здійснення конкретних кредитно-розрахункових заходів по роботі з клієнтами (юридичними та фізичними особами). Їх називають діловими банками.

Комерційні банки є результатом переходу від централізованого управління економікою до ринкового. Виникнення у виробничому, постачальницькому, торгівельному секторах нашої економіки різноманітних комерційних структур з альтернативними формами власності вимагає адекватних їм кредитних установ, які працюють на схожій основі - повному господарському розрахунку, які мають широкі права, базують свою діяльність на двох постулатах - ризику та прибутку.

Виникнувши як альтернатива державним банківським структурам, комерційні банки стали, по суті, першою сферою економіки, де реально йде її демонополізація, поступово починає діяти конкуренція, гроші й кредит набувають ринкового змісту. Якщо раніше їх рух відбувався тільки по вертикалі (знизу вверх і зверху вниз), то тепер і по горизонталі. При цьому автоматичне кредитування повністю виключається.

Існуюча в нас десятки років державна монополія на банківську справу скасована. Під кінець 1991 р. на території бувшого СРСР діяло 1616 комерційних банків, з них на Україні - 61.

Ринок банківських послуг на Україні у 1993 р. формували близько 240 комерційних банків. Тим не менше до рівня держав з традиційною ринковою економікою нам ще далеко за кількістю банків, що припадають на 100 тисяч населення, ми відстаємо від розвинутих країн у десятки разів. В залежності від країни на один наш банк припадає 20-50 зарубіжних. Для порівняння: в розвинутій ринковій економіці США зараз нараховується біля 15 тисяч комерційних банків.

Зараз в Україні є декілька видів ділових банків, які розрізняють за : належністю статутного капіталу і засобом його формування (акціонерне та банки-товариства з обмеженою відповідальністю, з участю іноземного капіталу); за видами операцій (універсальні та спеціалізовані); за територією діяльності (республіканські, регіональні); за галузевою орієнтацією. За засобом формування статутного фонду функціонують акціонерно-комерційні банки - АТ Західноукраїнський комерційний банк, акціонерно-комерційний банк "Галицький", акціонерний банк "Львів-Вест".

Функціонують також банки, капітали яких сформовані за рахунок пайових внесків учасників-засновників - Акціонерно-комерційний Укрсоцбанк, агропромисловий банк "Україна" акціонерно-комерційний (АПБ "Україна" АК). Але більшість комерційних банків - товариства з обмеженою відповідальністю - КБ "Карпати", "Львів", КБ "Верховина", "Галебанк". Серед них перший в Україні банк заснований виключно фізичними особами "Прут і К "в Івано-Франківську.

За видами операцій вже створено багато універсальних банків. Це INKO, Перкомбанк, Аваль, Приватбанк. За територією діяльності республіканськими є акціонерно-комерційний Промінвестбанк, акціонерно-комерційний Укрсоцбанк, АПБ "Україна" АК.

До банків галузевої орієнтації відносяться Монтажспецбанк, Київдорбанк, Градобанк, Легбанк, Селянський комерційний банк "Дністер".

За останній час розширюється створення комерційних банків із залученням іноземного капіталу. Наприклад, недавно "Електронбанк" залучив іноземний капітал. Партнерами "Електронбанку" стали декілька іноземних юридичних осіб. Серед них - підприємства, для яких важливим є оборот капіталу, фінансові компанії, які "підтягують" українського партнера до високого рівня обслуговування за допомогою системи "Свіфт".

Залучивши іноземний капітал, банк дістає право надавати валютні кредити, які нині дуже потрібні підприємствам, у першу чергу для придбання нових технологій, комплектуючих за кордоном.

Практично любу інформацію про стан справ банку можна отримати з аналізу його балансу, який видається у відкритій пресі.

Аналіз банківських балансів може пролити світло на реальний стан справи в банківській сфері, визначити рейтинг банків за самими різноманітними параметрами.

До числа одинадцяти великих комерційних банків України від носяться банки: INKO, Укрінбанк, "Відродження", Аваль, Атіо, Градобанк, Народний банк, Перкомбанк, Легбанк, Араваксбанк, Харківський банк, "Грант" (за 9 місяців 1993 року). Сумарний статутний фонд одинадцяти великих банків складає 41,7 млрд. крб., в той же час сума коштів в стандартних фондах всіх

комерційних банків разом 67.8 млрд. крб. Сума статутного капіталу в банках не досягає суми включених банками податків, її можна порівняти з об'ємом залучених зі сторони населення коштів (для 11 великих банків ця сума склала 91 % розміру статутного фонду, а для всієї маси комерційних банків - 63 % ). Це говорить не стільки про активність населення, а про нереалістичну оцінку статутних фондів. Статутні фонди формувались тоді, коли реальна ціна карбованців була іншою, і наступні кроки по збільшенню статутних фондів або по їх переоцінці залежали від кон'юнктури.

Постановою Правління НБУ від 27.09.1993 комерційні банки були зобов'язані до 01.01.1994 сформувати статутний фонд в розмірі 2 млрд. крб. і до 01.07.1994 р. - 5 млрд. крб. Мінімальний розмір статутного фонду для новостворюваних банків постановою правління від 21 грудня 1993 р. встановлено у розмірі 3 млн. екю, тобто не менше 42 млрд. крб.

Сума прибутку по всій масі комерційних банків за 9 місяців 1993 р. в 3,8 рази перебільшила розмір статутного фонду, а по групі 11 великих банків в 5,1 р. Сума виплачених податків в своєму загальному об'ємі в 3.3 р. перебільшила сумарну касу комерційних банків, а в групі 11 великих комерційних банків - в 3.72 рази (тут вона склала 35.6 млрд. крб.)

В Німеччині - 700 тисяч банківських підприємств, в Україні - 116 тисяч. Наші вузи готують лише 700 банківських фахівців на рік (1).

Рішенням НБУ комерційним банкам дозволено займатись інкасацією та проведенням грошових знаків та інших цінностей, заборонено займатись страхуванням, в тому числі і страхуванням кредитів. Банкам дозволено купувати фабрики і заводи не більш ніж на 10 % свого статутного фонду, а їх частка в статутному фонді підприємств не може перевищувати 15%. Тепер іпотечний кредит для банків України обумовлений 10 % власних коштів тоді, коли в Росії створюються спеціальні іпотечні банки, коли найвигідніший кредит на підприємства ході - під заставу нерухомості. Банки зможуть відкривати філіали і представництва за попереднім повідомленням НБУ.

За спільним листом НБУ та Міністерства фінансів, клієнт може вибирати банк, де розміщений його розрахунковий, суброзрахунковий або інші види рахунків незалежно від місця реєстрації, але з повідомленням районної податкової інспекції.

Сьогоднішня політика НБУ відносно банків спрямована, як відомо на зменшення кількості і збільшення "ваги" суб'єктів банківської діяльності за рахунок перманентного підняття планки сплаченого статутного фонду. Комерційні банки зобов'язані були до 01 січня 1994 сформувати статутний фонд в розмірі 2 млрд. крб., а до 01 липня 1994 - 5 млрд. крб. В газеті "Урядовий кур'єр" за 8 лютого названі найбільші за статутним фондом банки станом на перше січня 1994 р., а також 61 комерційний банк України, які не встигли збільшити свій статутний фонд до 2 млрд. крб. і перед керівництвом яких порушено питання про їх злиття з іншими комерційними банками України або про їх ліквідацію згідно з чинним законодавством.

Перше місце серед найбільших банків посідає Промінвестбанк (665 млрд. крб.). за ним банк АПБ "України" АК (178 млрд. крб.), АК Укрсоцбанк (60 млрд. крб.), Градобанк (19.6 млрд. крб.), Український кредитний банк (19 млрд. крб.), банк "Відродження" (11.3 млрд. крб.) - усього 31 банк.

Прогнозуючи дії НБУ, можна сміливо стверджувати, що "планка" статутного фонду до кінця року підвищується, як мінімум, у 2 рази і становитиме 10 млрд. крб., а для банків, які проводять операції з валютою - 20 млрд. крб. Цьому може завадити хіба те, що велика кількість банків не набере 5 млрд. крб. до 01.07.94 і НБУ буде змушений зайнятися їх реорганізацією, закриттям чи об'єднанням.

За нинішньої гіперінфляції банки змушені постійно проводити політику на збільшення своїх статутних фондів - це важлива умова підвищення їх ліквідності (коли суми їх грошових коштів, які банки мають можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють своєчасно виконувати зобов'язання по масиву).

Майбутнє - за великими банками, але ніхто в світі не закриває банків через те, що вони малі.

У Росії дрібні та середні банки становлять 75% банківської системи, у США і розвинутих європейських країнах 80 %.

Питанням підвищення ліквідності займатися необхідно, але його не можна вирішувати директивно, не враховуючи всіх можливостей і важливої ролі в ринковій економіці середніх і малих банків. Їх повинно бути багато, вони мають бути різними і боротись за клієнта.

В економічній ситуації, яка склалась сьогодні, НБУ зрозуміти можна: крах кількох невеликих банків зараз може спричинити ланцюгову реакцію, викликавши недовіру населення до всіх банків взагалі. Однак на перспективу така політика йде згубною. Без цього неможливий подальший розвиток банківської системи, як і розвиток приватного бізнесу, особливо на периферії, де є лише відділення АПБ "Україна" АК і то не скрізь. Не треба душити у зародку розвиток комерційних банків, єдину повністю комерційну галузь нашого господарства.

Якщо великі банки знову перетворити на державні, це буде кінець розвитку приватного бізнесу, затримка приватизації і повернення до адміністративних методів керування і в банківській сфері. Який би тиск держава і НБУ не здійснювали на комерційні банки, вони, як вказує досвід, все активніше сприяють формуванню ринкової економіки.

ІІ. ВПЛИВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.

2.1. Діяльність банків на фінансовому ринку України.

Банки являють собою невід'ємну рису сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов'язана з потребами відтворення.

Знаходячись в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством та населенням. Банківська система повинна вирішувати не тільки свої "внутрішні" проблеми, але і сприяти реформуванню економіки в цілому.

По-перше, вона покликана забезпечити економічно виправданий розподіл фінансових ресурсів, стимулювати, а не пригнічувати конкурентні відносини, приватизацію, перебудову системи ціноутворення і цінових пропорцій.

По-друге банківський сектор повинен утримувати в достатньо стабільному стані грошово-кредитну систему, зокрема, перешкоджаючи безконтрольному нарощуванню дефіциту держбюджету та розгортанню гіперінфляційних процесів. Одна з необхідних умов для цього - незалежність центрального банку у взаємовідносинах з урядом.

Але політика уряду України по лібералізації цін і доходів була повністю підтримана Національним банком України, який своєю надмірною емісією створив сприятливі умови цінних факторів, що діяли в економіці України. Якщо прийняти випуск грошової маси (готівки) в обіг у 1991 р. за 1, то в 1992 р. він збільшився у 79, а за 4 місяці 1993 р. - у 213 разів. На початку січня і на початку квітня минулого року (сумарно) в обіг випущено в 2.7 рази більше грошей, ніж за весь 1992 р. До кінця 1993 р., коли інфляційна спіраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені були додатково випускати в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цін, з випередженням порівняно з підвищенням середньодушових доходів населення.

Нацбанк України здійснював політику "дешевих грошей" і підтримував дисконт на рівні, набагато нижчому від рівня інфляції в Україні та дисконтних ставок в інших країнах СНД. Так, в IV кварталі 1992 р., коли інфляція сягнула 30% на місяць, дисконтна ставка Нацбанку України становила и середньому 22-25 % на рік. У Росії вона вже перевищувала 80%. Це призвело до негативних наслідків в економіці України.

Почали скорочуватися вклади населення в ощадбанку, підвищився попит на вільноконвертовану валюту на "чорному" ринку, прискорилося падіння курсу карбованця, посилився відплив грошових капіталів за кордон. Занижена дисконтна ставка НБУ і вільні ставки позичкового проценту комерційних банків сприяли "втечі" капіталів з державного сектора економіки до приватного, що означало "тіньву приватизацію" і загострювало платіжну кризу.

Так, за 11 місяців 1992 р. прострочені платежі в народному господарстві України збільшились в 125 разів і на 01.12.1992 становили 406 млрд. крб. Усі ці проценти посилювали попит на кредит, примушували НБУ здійснювати нові кредитні емісії. Всього за 1992 р. кредитні вкладення українських банків зросли у 27, а емісія готівкових грошей (порівняно з 1991 р.) - у 47 разів.

Наслідками такої політики НБУ стали стримування економічних реформ, посилення утриманських настроїв, нагромадження нових неплатежів і нового попиту на кредит.

По-третє, банки повинні створювати умови для "відкриття" економіки, забезпечуючи обслуговування світового руху товарів, прямих інвестицій, робочої сили, сприяючи переходу до конвертованості національних валют.

По-четверте, банкрутство повинно не тільки забезпечувати фінансову дисципліну, але й заставляти клієнтуру (населення, підприємства, державу) розвивати економічне мислення, підприємництво.

Створення дворівневої банківської системи - це перший крок до формування ринку фінансових ресурсів. При цьому заохочується конкуренція серед фінансових установ та здійснюється їх приватизація, відміняються верхні межі процентних ставок, спостерігається відхід від практики видачі кредитів, що субсидіюються, розвивається ринок цінних паперів. Особлива увага приділяється створенню системи банківського нагляду, в тому числі по питаннях достатності банківського капіталу, розподілу ризику, оцінки кредитоздатності.

На відміну від сектору галузей матеріального виробництва сфера послуг більш мобільна за своєю природою. В ній затрати та час на створення нового продукту є суттєво меншими, ніж, наприклад, у промисловості, де рішучу роль грають якість та структура основного капіталу, складності у зміні технологій, сформовані коопераційні зв'язки. Те ж справедливо по відношенню до демонополізації промисловості з однієї сторони, та сфери послуг - з іншої.

В цьому є ще один аргумент на користь випереджуючого реформування кредитно-фінансової системи, банківського сектору, і як наслідок, використання його в якості ведучої сили трансформації економіки. Розширення пропозиції послуг клієнтам зі сторони фінансових інститутів сприяло би формуванню грошового ринку, капіталів, полегшенню приватизації, оптимізації системи розподілу та використання ресурсів, зміни цінових пропорцій в економіці.

В нормальній економічній ситуації (і особливо в умовах інфляції) банки обережно відносяться до потреб бюджету, обмежено приймають участь у кредитуванні його видатків. Банківське сприяння державним програмам розвитку економіки країни здійснюється не шляхом всезагального кредитування більшої частини витрат державного бюджету та його великого дефіциту, а шляхом купівлі цінних паперів та інших зобов'язань держави, а також на основі кредиту, його строковості та платності, пошуків джерел для компенсації зниження доходності комерційного банку. Це дозволить розміщувати на ринку державні позики та одночасно дозволить центральному банку налагодити використання ринкового інструменту оперативного регулювання грошової маси - через операції на відкритому ринку.

Сприяння комерційних банків прискоренню переходу до ринкових відносин виражається, зокрема, в тому, що їх організацією послаблюється монополізм і породжується конкуренція в банківській справі. Банківська система стала однією перших сфер економіки, де реально здійснюється демонополізація. Організація комерційних банків на пайовій основі є першим кроком до створення грошового ринку. Ці банки самостійно встановлюють процентні ставки по кредитах, які видаються іншим банкам. В результаті руху по горизонталі гроші повинні приходити в ті галузі, які найбільш ефективно їх використовують. В цьому проявляється вплив банків на структурну перебудову економіки.

Серед кредитів, що надаються народному господарству, має місце велика кількість позик, які пов'язані з необхідністю покриття недостачі фінансових ресурсів.

Кредитний механізм як сукупність принципів кредитування кредитного планування і методів кредитування, одночасно є елементом загального механізму управління економікою. Тому вдосконалення кредитного механізму повинно здійснюватись на такій самій основі, що й вдосконалення всього господарського механізму.

Емісія, тим більш кредитна, не завжди є злом. Якщо швидко росте товарообіг, розвивається ринкова структура, то може виникнути потреба в лібералізації кредиту, в додатковій емісії. Стратегічна лінія банківської політики - не скорочення, а розширення кредитних ресурсів в межах, які контролюються. В найближчій перспективі передбачається балансувати між двома пріоритетами: стабілізацією кредитно-грошової системи та стимулюванням виробництва.

Доводиться одночасно стимулювати кредитну масу та складувати її в перспективні напрями, які обіцяють високу віддачу. Це конверсія, нові форми підприємництва, фермерські господарства.

Дворівнева банківська система дає відчутний ефект тільки в комплексі з ринковою інфраструктурою. Необхідно синхронізувати стабілізацію, роздержавлення великої власності, приватизацію і створення мережі товаровиробників в кожній галузі. Тим самим буде поступово формуватись ринок. Жорсткість кредитної політики обумовлює необхідність розпродажу товарно-матеріальних запасів, скорочення незавершеного будівництва. Все це дозволить поступово стабілізувати грошовий обіг.

Принцип матеріальної забезпеченості кредиту сьогодні, з урахування необхідності боротьби з інфляційними тенденціями в грошовому обігу залишається важливим фактором організації руху позичкового фонду. На практиці існує зв'язок цього принципу з проблемою нагромадження в господарстві зверх нормативних, залишкових, непотрібних запасів. В той же час необхідно врахувати досвід зарубіжних банків по видачі клієнтам позик, які не "забезпечені" передовою технічною ідеєю, доброю діловою репутацією керівництва фірми-позичальника.

Велике значення має і те, що банки не тільки приймають участь в організації поточного господарського обігу, але й здійснюють вплив на сферу відтворення основних фондів, створення додаткових виробничих потужностей і цілих об'єктів, які виробляють споживчі товари.

Комерційні банки сприяють формуванню ринкової економіки. Вони допомагають закладати основні функціонування грошового, кредитного ринків, ринку цінних паперів і також їх головними діючими особами, основними "оператороми".

Грошовим ринком виступає ринок платіжних засобів. Він включає в собі готівкові гроші. Все більш крупними операціями комерційних банків з готівкою є ті, які пов'язані з їх участю в розвитку ощадної справи. Банків, які обслуговують населення шляхом залучення їх вкладів, вже немало, хоча в балансах комерційних кредитних установ загальна сума вкладів громадян ще невелика.

У банків Правексбанк відповідний показник перебільшує 100%. У банків "Полесье" і АЖІО цей показник також досить високий - 60-80 %. В цілому ж по банках забезпеченість вкладів громадян знаходиться на рівні декількох відсотків. Однак не треба рахувати ці банки потенційними банкрутами. Статистичні закономірності на ділі суттєво збільшують реальну забезпеченість вкладів, а переоцінка фондів не завжди встигає за інфляцією.

Робота з коштами населення - одна з найбільш трудомістких і найменш прибуткова у банківській справі. Норматив відрахування в НБУ з кожного вкладу становить 40%.

Тільки 60 % банк від прийнятої суми запускає в свій обіг, рештою розпоряджається Нацбанк України. Однак робота із вкладами населення свідчить про класність банку, в цивілізованих країнах саме до цих банків уряди висувають найвищі вимоги щодо показників надійності.

Висока інфляція в Україні позбавляє економічні суб'єкти заінтересованості зберігати гроші в банках, бо перевищення темпів інфляції над темпами зростання депозитних відсотків призводить до експропріації вкладів. Через падіння життєвого рівня населення перестало бути тим кредитором, на якому тримається увесь механізм кредитного ринку розвинутих країн. його змушений був замінити НБУ, викидаючи на цей ринок нові маси кредитної емісії.

На 01 січня 1993 р. частка депозитів населення в кредитних вкладеннях комерційних банків становила понад 10%, а на 01 вересня 1993 р. вона знизилась до 5%.

Кредитний ринок все активніше виступає в якості інструменту перерозподілу вільних грошових коштів підприємств, організацій та населення на зворотній основі. Головними джерелами кредитних ресурсів ділових банків є термінові депозити і внески до запитання підприємств і кооперативів. Однак, враховуючи низьку ліквідність грошового ринку, клієнти віддають перевагу зберігати більшу частину своїх коштів на розрахункових та поточних рахунках. По тій самій причині багато комерційних банків вимушені залишати частину своїх активів у формі залишків на кореспондентських рахунках, також підтримуючи необхідні залишки на безпроцентних резервних рахунках в Національному банку України.

Характеризуючи діяльність комерційних банків України за 9 місяців 1993 р. через загальні кількісні оцінки, що сумарний статутний фонд 11 найбільших банків складає 41.7 млрд. крб., його питома вага в сумі коштів у статутних фондах всіх комерційних банків складає 61.5%. Кореспондентські рахунки активів в НБУ перебільшують суму статутного фонду по всій масі комерційних банків у 7.9 разів, а по групі 11 найбільших в 11-12, причому в комерційних банках (коштів) утримання коштів більше, ніж в Національному - 12.4 проти 11.3 (s2*/S1 проти S2/S1). Питома вага виплачених податків 11 найбільших комерційних банків складає 88.9% у сумі податків всіх комерційних банків, частка вкладів населення - 88.6 % відповідно частка прибутку - 81.3 % відповідно, питома вага сумарної каси - 87.4 % відповідно. Також найбільші комерційні банки мають найбільші порівняльні характеристики, наприклад, за рентабельністю (тобто по відношенню суми прибутку до сумарного статутного фонду) 5.1 у 11 комерційних банків проти 3.8 по всій масі комерційних банків.

Найбільш активним комерційним банком за 9 місяців 1993 р. на Україні був Укрінбанк, який має найбільшу питому вагу кредитів 69.6 % і депозитів 57.4 % у загальній сумі балансу за 9місяців 1993 р. Але при цьому він мало займався сумісною діяльністю - питома вага у загальній сумі балансу найменша серед 11 найбільших комерційних банків - 0.01 %, та майже не давав позик іншим банкам - 0.1 % у загальній сумі балансу. Найбільшу частину вкладів громадян мав Правексбанк -18.9 %, найменшу банк "Грант" (Харків) - 0.05 %. Позики, які були видані іншими банками мали найбільшу питому вагу у банка АЖІО - 11.2, а більшість комерційних банків позик іншим банкам не давала. Банк "Відродження" займався сумісною діяльністю більше, ніж решта великих комерційних банків (питома вага у сумі балансу - 0.3). Найменшу частину депозитних вкладів має Лігбанк (1.6 % відповідно).

Під тиском високої інфляції комерційні банки змушені вживати нецивілізованих заходів для страхування своїх ресурсів від знецінення. Це вкладання частини коштів у вільноконвертовану валюту, а також свідома затримка банками розрахунків між клієнтами. На 01 січня 1993 р. за зведеним балансом банківської системи України кошти в розрахунках становили 73.2 % всіх пасивів і майже в 7 раз перевищували суму їх кредитів. Банки зменшують кредити в сферу виробництва і збільшують частку кредитів у сферу обороту.

Надмірною є прибутковість комерційних банків, причому переважна частина банківських доходів формується на спекулятивній основі - на курсових різницях в операціях з іноземною валютою і великій мірі у кредитних операціях.

Підсумки роботи банківської системи України за 1992 р. свідчать про те, що завдяки проектним і курсовим різницям банки отримали 94.5 % всіх доходів. Доходи від позичкового проценту в 2.5 р. перевищували витрати на сплату депозитного відсотку. Завдяки курсовим різницям було отримано 41.5 % загальної суми банківського прибутку.

Ці дані свідчать про те, що за умов інфляції і нестабільності банки майже не забезпечують своїм клієнтам-підприємствам довгострокової надійної діяльності, високої ліквідності власної заборгованості перед клієнтами, а намагаються лише забезпечити прибутковість власної діяльності. Така поведінка банків, що неминуче загострює протистояння їх та інших економічних об'єктів, уряду й населення, зумовлена об'єктивно.