КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ, ЇХ ВИДИ ТА ОСНОВНІ ОПЕРАЦІЇ.

Сутність та основні принципи діяльності комерційного банку

Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспектах - широкому та вузькому:

у широкому розумінні комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи;

у вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що комерційний банк - це установа, функцією якої є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

До базових банківських операцій належать 16 операцій, які й визначають банк як фінансову установу (ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи (див. рис. 1): 

пасивні операції;

активні операції;

послуги.

За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. Акумульовані в результаті пасивних операцій грошові кошти складають переважну частину ресурсів банку, що визначає важливу роль цих операцій в його діяльності. Пасивні операції включають: залучення коштів юридичних осіб та вкладів населення; отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку; випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань. Результати пасивних операцій відображаються в пасиві балансу банку.

Активні операції - це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку. До активних операцій належать: надання кредитів юридичним та фізичним особам, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо). Результати активних операцій відображаються в активі балансу банку. Активні операції тісно пов'язані з пасивними операціями. Комерційний банк, розміщуючи грошові кошти в активи, постійно стежить, щоб частина коштів знаходилась у вигляді обов'язкових та вільних резервів і терміни вкладень в активи відповідали термінам залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків призводять до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банку управління активами та пасивами в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності.

Крім операцій, пов'язаних з формуванням банківських пасивів та активів, комерційні банки займаються і іншими видами діяльності, які дістали назву банківських послуг. До банківських послуг належать: розрахункові, касові, трастові (довірчі), посередницькі, консультаційні та інші. Істотною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює як правило у процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримають не у вигляді відсотків, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично безризиковим видом діяльності.

За способом відображення у балансі операції комерційних банків поділяються на:

активні (вкладення коштів);

пасивні (залучення ресурсів);

позабалансові (не відображають руху коштів, а тому до певного часу, тобто поки не відобразяться в доходах чи видатках банку, в балансі не значаться).

Комерційні банки є суб'єктами підприємницької діяльності та функціонують згідно з такими принципами:

1. Комерційний розрахунок: доходи покривають витрати, відсутнє право на отримання державних субсидій, безпосередньою метою діяльності є отримання прибутку при розумному ризику. Основним джерелом прибутку є банківський процент. Першоосновою процента є додатковий продукт, створений у виробництві, а на поверхні явищ прибуток банків виступає переважно як різниця між сумою процентів, отриманих за надані банком кредити і виплачених по внесках клієнтів.

2. Автономія: банки отримали право самостійно здійснювати ціноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за депозитами та кредитами, розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо.

3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактику свого розвитку, своєї діяльності без втручання держави.

4. Комерційні банки належать до категорії підприємств - фінансових посередників і працюють за принципом: "Подешевше купити - подорожче продати". Виходячи з цього банк з повним правом можна назвати спекулятивним підприємством. Певна річ, спекуляція зі сторони банку має свої межі. Будь-хто має право торгувати, але для цього спекуляція повинна носити "цивілізований" характер. Для приборкання її аморальних якостей вона повинна спиратись на законодавство, не суперечити йому, для здійснення комерції кожен банк повинен мати рівні інформаційні можливості про кон'юнктуру ринку. В таких умовах спекуляція втрачає свій кримінальний відтінок і стає нормою підприємництва. Від того наскільки успішно "спекулює" банк, залежить його дохідність та ефективність діяльності.

5. Всі гроші, всі ресурси банку повинні максимально працювати. З позиції комерції не повинно бути ресурсів, які даремно лежать. Реальність однак така, що якась частина коштів знаходиться в резервах, обертається повільно, або не обертається зовсім. З позиції бізнесу це не природно, тому завжди корисно знати, що прибуток тим вищий, чим вища частка кредитів по відношенню до банківських резервів.

6. Банківська комерція повинна діяти за принципом - все для клієнта. Це означає, що банк несе повну відповідальність за клієнта, забезпечує його прибуток. На перший погляд здається, що даний принцип не узгоджується з принципом дохідності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між цими принципами не існує. На практиці все повинно бути на взаємовигідній основі: перш за все прибуток клієнта, а потім прибуток банка. Вірно і те, що прибуток клієнта - це не єдина мета, а основа для одержання прибутку банка. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізовує і свій власний інтерес.

Види комерційних банків

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

а) принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

б) принцип універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

1. За формою власності:

державні;

приватні;

кооперативні.

В Україні функціонують два державні банки: експортно-імпортний та ощадний. Решта банків є приватними і мають статус акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.

2. За масштабами операцій:

роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

3. За територіальним охопленням:

міжнародні;

регіональні;

банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

4. За колом виконуваних операцій:

спеціалізовані;

універсальні.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати). Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування.

Крім функціональної, виділяють галузеву і регіональну спеціалізації банків.

5. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України "Про господарські товариства" від 16.12.93.

6. За наявністю мережі філій або безфілійні.

РОЗРАХУНКИ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ВЕКСЕЛІВ.

Вексель як визначена форма грошового зобов'язання широко застосовується в господарському обороті України. Його застосування в якості засобу обігу і розрахунку у цій сфері пов'язане з тим, що частина обігу здійснюється за рахунок кредиту.

У багатьох країнах світу обіг векселя регламентується єдиним законом, який був прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 році. Через сім років і в колишньому Радянському Союзі було впорядковано вексельне законодавство. Векселем визначається цінний папір, який засвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого вказаного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням зазначеного у векселі строку відповідну суму володарю векселя (векселедержателю). Таким чином, вексель є безумовне, абстрактне, суворе формальне зобов'язання або наказ сплатити відповідну суму грошей. Основні учасники вексельних правовідносин - векселедавець, векселедержатель та платник. У залежності від того, хто є платником за векселем - сам векселедержатель чи третя особа - розпізнають два види векселів: простий і переказний. Переказний вексель інакше називається “трата”. Вексельне забов'язання утворюється одностороннім волевиявленням з боку векселедавця. Особливість векселя як цінного папера полягає в тому, що він є суворо формальним документом. З одного боку, щодо нього діє правило: чого немає у векселі, того не існує, з іншого - дефект форми векселя спричиняє його недійсність без попереднього визнання данного фокту з боку суду. Ця особливість одержала також назву вексельної суворості. Та недійсність векселя є відносною: недоліки форми векселя забирають від нього тільки “вексельну силу”, але не можуть перешкодити розгляду такого векселя як ділового документа іншої ділової природи (наприклад, боргової записки).

Векселі, як і чеки, - невід'ємні елементи грошового обігу. Без них не можливо ефективно здійснювати міжгосподарські розрахунки і вийти з платіжної кризи. Однак функціонування вексельного обігу в Україні пов'язане з певними труднощами. Причини тут різні: брак традиційних навичок у здійснені розрахунків векселями; не насиченість ринку відповідною товарною масою; неплатоспроможність та недисциплінованість багатьох господарських організацій.

Звичайно, поки комерційні банки активно не працюють із векселями, адаптувати вексель до умов чинної системи розрахунків буде важко. Нині операції з векселями поетапно впроваджуються у практику діяльності комерційних банків. Діяльність банку здійснюється за двома основним напрямками:

проведення класичних банківських операцій з векселями, тобто облік, інкасування, надання авалю, надання кредитів під заставу векселів, продаж векселів, що належать банку;

оформлення векселями взаємозаборгованості суб'єктів підприємницької діяльності.

Вексельні операції та їх характеристика.

Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:

операції, пов'язані з видачею та погашенням векселей, тобто операції з власними векселями, точніши з векселями, по яким підприємство виступає або платником (векселедателем в простих та та трассатом-акцептантом в переказних векселях), або векселедателем-трассантом (в переказних векселях);

операції, пов'язані з обігом векселей, тобто операції з чужими векселями, а точніши з векселями, в яких підприємство виступало надписником, яке не приймало участі в складанні векселя.

До першої групи операцій відносяться:

видача простого векселя;

трассування:

на іншого платника наказу третій особі;

на іншого платника власному наказу;

на самого себе;

доміціляція векселя;

оплата векселя.

До другої групи операцій відносяться:

облікова операція (індосування);

ломбардна операція (кредит під заставу векселя);

комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних документів);

депозитна операція (зберігання та керування векселями);

акцептна операція (акцептний кредит);

гарантійна операція (поручительство по векселям).

Доміціляція векселів.

Якщо платнику представляється зручним, щоб вексель при настанні строку платежу був оплачений не їм самим, а третьою особою, тоді складається доміцільований вексель. Місце платежу по ньому відрізняється від місця проживання платника - векселедателя в простих та акцептанта в переказних векселях. Особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептанта або векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, яка уповноважує доміціліата зробити платіж, - доміціліантом.

Для трассата доміціліювання має ту перевагу, що звільнює його від турбот, які пов'язані з оплатою векселя. Для векселедателя доміціліювання корисно в тих випадках, коли він проживає в будь-якому населенному пункті, де немає установи банків. Шляхом доміціліювання векселя в одному з банківських пунктів вексель стає «прийнятним» як для банків, так і для інших осіб, які бажають його приобрести; він легше може бути облікован, а при інкасуванні по такому векселю не потрібно нести накладних витрат (дамно, порто та інш.)

По звичаям, що склалися, для доміціліювання векселя трассант у переказних і першепридбавач в простих векселях доручають доміціліювати вексель: перший - трассату, а другий - векселедателю. Потім трассат (векселедатель) звертається до особи, яка мешкає по місцю передбачуваній або бажаємої доміціляції, з проханням про дозвіл доміціліювати вексель, сповістити умови покриття і додаткові умови відносно самої операції: розміру комісіонної винагороди, відсотків по рахунку на залишкм сум та інше. Комісіонер дозволяє призначити себе доміціліатом, як правило, на умові попереднього покриття (при наявності кредиту з боку доміціліата по відношенню до доміціліанта питання про покриття не виникає, сторонами нормуються лише умови доміціляції). Трассат в переказному та векселедатель в простому векселях доміцілюють потім вексель у доміціліата та письмову повідомляють їх про це, а також трассанта в переказному та першепридбавача в простому векселі, надсилая тому або іншому сам доміцілійований вексель (прийнято, що доміцілійований вексель по-перше акцептується трассатом, щоб не визивати підозри у першепридбавача щодо платежа).

Доміціліант надсилає свому доміціліату відповідне покриття, а тот потім оплачує у строк доміцілійований у нього вексель; він же перекреслює підпис особи, яка забов'язана платежом по векселю - акцептанта в перказному та векселедателя в простому векселях, - і повертає йому або іншому сплачений та касирований (знищений) таким чином доміцілійований вексель.

Право доміціліювати весель належить виключно векселедателю (трассанту), так як тільки він має право обумовлювати вексель в його істотних частинах, до яких належить місце платежу. Після того, як векселедатель вказав місце платежу, ні одна особа, навіть він сам, не можуть змінити його.

У випадку відмови доміціліата оплатити доміцілійований у нього вексель повинен бути зроблено протест з позначенням причини відмови від платежу. Отже, доміціліат не забов'язан нічим, навіть в тому випадку, коли він пообіцяв трассату оплату векселя.

Облікова операція.

Облікова (дисконтна) операція, яка здійснюється з векселями, складається з того, що підприємство або фінансова установа - банк, предоставляє векселедержателю кредит, коли придбає у нього вексель в оплату товарів, робіт, послуг (або просто як фінансовий документ, цінний папір) до настання строку платежа за ціною, котра менше, вказаної на векселі, на величину обліку (дисконта).

Облік векселів полягає у передачі їх векселедержателем - дисконтантом у повну власність векселепридбавачу - дисконтера по передаточним на його ім'я надписам (шляхом індосування) в обмін видачі коштів або заліку їх по розрахункам у розмірі валюти векселя з утриманням на користь дисконтера відсотків, так званого дисконта. По векселям з іншого міста може утримуватися особливий вид комісії дамно, і поштово-телеграфні витрати або порто. Операція обліку по відношенню як до дисконтанту, так і до дисконтера зветься обліковой, бо і дисконтант і дисконтер обліковують, а у випадку іноземного векселя - негоціюють, тобто продають і покупають вексель.

Рекомендується приймати до обліку тільки ьакі векселя, які мають не менше двох підписей, а саме:

прості векселя - з підписом векселедателя і бланком векселедержателя;

переказні векселя на іншого платника наказу третій особі - з підписом трассанта, трассата і бланком ремітенту;

переказні векселя на іншого платника власному наказу - з підписом трассанта, трассата і бланком трассанта;

переказні векселя, трассовані на векселедателя (трассантом на сомого себе) - з підписом трассанта і бланком ремітенту;

секунда, якщо прима призначена тільки для акцепта, - з підписом трассанта і бланком ремітенту;

Також слід стежити за тим, щоб - як правило - купувати:

векселя, які виникли на грунті реальних торгових угод;

векселя, які видані на солідні промислові, торгові та банківські фірми. Сюди перш за все відносяться акцепти першокласних банків.

векселя з платежом у банківському пункті;

Але крім першокласних векселів на грошовому ринку обертаються і векселя меншого гатунку, хоча вони і не зустрічають великого попиту. До таких векселів відносяться:

векселя з безоборотними надписами;

внутрішні векселя, які підлягають оплаті в іностранній валюті;

векселя, які підлягають оплаті в пункті, де немає установи банку;

переказні векселя, які не підлягають акцепту, - мандати.

Передача векселей в уплату боргу.

Однорідною з обліковою операцією є операція по передачі векселів в уплату боргу: розрахунок робиться на тих самих підставах, а різниця складається в тому, що належна з дисконтера сума не може бути отримана грошима, а зараховується в уплату боргу за його особистоим рахунком.

ВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ КРЕДИТІВ.

Класифікація і характеристика кредитних операцій

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Форми кредиту

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя, інші угоди про надання кредиту не укладаються.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

- сплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківський.

У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавачем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: жилі будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт жилих будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, плато-спроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Кредитні операції

Кредитні операції - це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників.

Кредитні операції банків і кредитних заснувань у першому наближенні діляться на: активні і пасивні.

Кредитні операції

Активні операції	Пасивні операції
Кредитування клієнтів. Кредитування інших банків. Депозити в інших банках. Кошти на резервному корсчете в центральному банку. Кошти на коррахунках в інших банках.	Депозити клієнтів. Депозити банків. Кредити банків, у тому числі центрального.

Інакше кажучи, кредитні операції містять у собі: позичкові операції і депозитні операції.

Позичкові операції - це дії робітників банку (кредитних заснувань) по наданню і (або) одержанню кредитів, їхньому поверненню й оплаті відповідних відсотків, а депозитні операції - дії тих же робітників по розміщенню і (або) притягненню до себе внесків, їхньому поверненню й оплаті відсотків, що заподіюються.

Основний предмет позичкових операцій - кредит (позичка) як визначена сума грошей, що видається (утворюється), повертається, оплачується, відповідно депозитних операцій - внесок (депозит) як сума грошей і (або) інших цінностей (цінних паперів), що поміщається (застосовується), повертається, у необхідних випадках оплачується.

Кредити, які надаються банками, поділяються за строками користування:

а) короткострокові - до 1 року,

б) середньострокові - до 3 років,

в) довгострокові - понад 3 роки

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо. За забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком.

4. За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

За строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Види кредитів

Критерій	Вид кредиту (позички)
1. Роль банку (кредитор або позичальник).	-Активний -Пасивний
2. Термін.	-До запитання (огульний) -Строковий, короткостроковий, середньостроковий довгостроковий
3. Призначення.	- Позички торговим і промисловим операціям - Позички під нерухомість - Позички приватним особам - Позички фінансовим підприємствам - Позички фермерам - Позички на придбання або збереження цінних паперів - Інші позички
4. Ціль.	-На збільшення капіталу (виробничих фондів) -На тимчасове накопичення засобів -На споживчі цілі населенню (споживчий)
5. Наявність і характер забезпечення.	-Бланковий (незабезпечений) - Забезпечений заставою товарів або інших цінних паперів (ломбардний) гарантійним зобов'язанням або поручництвом
6. Засіб.	- Кредит грошима - Кредит за допомогою акцептування векселя позичальника
7. Ступінь ризику.	- З найменшим ризиком - З підвищеним ризиком - З граничним ризиком - Нестандартний

Найважливішим елементом кредитної політики банку є використовуваний їм інструментарій для задоволення потреб клієнтів у позикових коштах, виражений у видах, що видаються банком позичок (кредитів): Чим різноманітніше цей інструментарій, тим повніше можуть бути задоволені індивідуальні потреби клієнтів. Водночас на вибір банком кредитного інструментарію впливають не тільки потреби клієнта, але і його особливості (фінансова надійність і ін.), а також можливості й інтереси самого банку. Позички класифікуються по різних ознаках. Розгорнута класифікація кредитів

Критерії класифікації	Види позичок
1. Джерела притягнення.	Внутрішні (у межах своєї країни) Зовнішні (міжнародні)
2. Статус кредитора.	Офіційні Неофіційні Змішані Міжнародних організацій
3. Форма надання.	Готівково-грошова Рефінансування Переоформлення: -реструктуризація -надання нового кредиту
4. Валюта притягнення.	У валюті країни кредитора У валюті країни позичальника У валюті третьої країни У ЕКЮ і СДР Мультивалютні
5. Форма притягнення (організація).	Двосторонні Багатосторонні: -Сіндіцировані -Консорціальні -«дзеркальні»
6. Ступінь заможності повернення.	Незабезпечені (міжбанківські) Забезпечені: -Матеріально забезпечені (заставою), у тому числі ломбардні й іпотечні -Бланкові (забезпечені банківськими векселями)
7. Техніка надання (притягнення)	Одною сумою Відкрита кредитна лінія Stand-by Контокорентні Овердрафтні
8. Терміни користування.	На поточні потреби (формування оборотних активів)
9. Спрямованість вкладення коштів.	Короткострокові Середньострокові Довгострокові
10. Економічне призначення.	Пов'язані: Платіжні Під формування запасів товарно-матеріальних цінностей, включаючи сезонні. Під фінансування виробничих витрат Розрахункові(урахування векселів) Під фінансування інвестиційних витрат Споживчі Проміжні Незв'язані (без вказівки об'єкта кредитування в кредитній угоді)
11.Ступінь концентрації об'єкта кредитування.	Під одиничну потребу Під сукупну потребу Під укрупнену потребу
12. Вид процентної ставки.	З фінансованою ставкою З плаваючою ставкою Із змішаною ставкою
13. Форма погашення.	що погашаються одною сумою що погашаються через рівні проміжки часу рівними частками що погашаються нерівними частками
14. Юридична підпорядкованість кредитних операцій.	Що підкоряються законодавству країни - кредитора Що підкоряються законодавству країни - позичальника Що підкоряються законодавству третьої країни

СУТНІСТЬ І ЦІЛІ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ.

Під банківськими інвестиціями розуміють, як правило, вкладання коштів у цінні папери з терміном погашення понад один рік, що переслідують ціль одержання прибутку. Проте в сучасних умовах України, зважаючи на інфляційні процеси та недостатній розвиток ринку цінних паперів, враховуючи низьку ліквідність більшості об'єктів інвестиційних вкладань, до банківських інвестицій також відносять вклади у ЦП з терміном обігу до одного року.

Банківські інвестиції класифікуються за такими ознаками та поділяються на такі види :

Класифікація банківських інвестицій

КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ.

ЗА СКЛАДОМ - прямі, вкладання у статутний капітал, через паї та частки; портфельні, придбання цінних паперів.

ЗА ТЕРМІНОМ - короткострокові, середньострокові, довгострокові.

ЗА ВИДАМИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ - вкладання у акції, вкладання в облігації, вкладання в інші боргові зобов'язання.

Як правило, банки здійснюють розміщення коштів у цінні папери різних емітентів, на різні терміни та у різні види інструментів, що дозволяє створювати диференційовані банківські інвестиційні портфелі.

Основні цілі банківських інвестицій стандартні:

- отримання доходу;

- збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової вартості ЦП;

- регулювання та забезпечення ліквідності банку.

Цілі, що переслідує банк здійснюючи інвестиційну діяльність, реалізуються через вироблення інвестиційної політики. При її виробленні банки керуються традиційними критеріями: ліквідність, дохідність, ризик та величина банківських процентних ставок. Таким чином, прийнято розрізняти два основні види інвестиційної політики банків:

- агресивну: надається перевага ЦП із великим ступенем ризику, проте із значною потенційною дохідністю (акції);

- консервативну: значну частину інвестицій займають вклади в облігації та інші короткострокові боргові зобов'язання, що призводить до зменшення ризику, підвищення ліквідності, проте до зменшення дохідності.