Сутність перестрахування

План

1. Сутність перестрахування.

2. Джерела формування фінансових ресурсів підприємства.

3. Основні інструменти фінансового ринку.

Висновки

Список використаної літератури.

1. Сутність перестрахування

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

Ш Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.

Ш Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

Ш Перевищується середня частота збитків.

Різновид перестрахування - співстрахування, коли страховик залучає до укладення договору страхування інших страховиків.

Перестрахування - це система економічних відносин, пов'язаних з передаванням страховиком частини відповідальності за прийняті до страхування ризики на узгоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого страхового портфеля, забезпечення фінансової стійкості та рентабельності страхових операцій. Відносини щодо перестрахування можуть мати як національний, так і міжнародний характер. До цих відносин можуть залучатися також іноземні страхові компанії.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки якому здійснюється кількісне і якісне вирівнювання страхового портфеля. Закон України “Про страхування” зобов'язує страховика здійснювати перестрахування (співстрахування) у разі перевищення розміру угоди страхування можливостей її виконання за рахунок власних коштів і страхових резервів. Цим досягається захист страхового фонду на користь усіх клієнтів страхової компанії.

Механізм перестрахування передбачає участь у ньому кількох страхових компаній, у тому числі спеціалізованих перестрахувальних. Це дає змогу розосередити практично будь-який страховий ризик, тобто перестрахування дає змогу навіть невеликій страховій компанії взяти до страхування практично кожний ризик, що належить до категорії страхових.

Страхові компанії, задіяні в перестрахуванні, називаються перестраховиками, а процес передавання ризику - цедируванням ризику, або перестрахувальною цесією. Страховика, який віддає ризик, називають цедентом, а перестраховика, що бере на себе ризик, - цесінарієм.

Перестрахування може мати кілька ступенів послідовного розміщення (передавання) ризику (подрібнення ризику) у кількох перестраховиків - ретроцесій. Кожний наступний перестрахувальник-цедент називається ретроцедентом, а кожний наступний перестрахувальник-цесіонарій - ретроцесіонарієм.

Особливість перестрахування полягає в передаванні страховиком ризику перестраховикам з власної ініціативи без залучення до цього процесу страхувальника, який укладає угоду лише з одним (першим) страховиком і лише з ним вступає у страхові відносини. Рішення про перестрахування приймає безпосередньо страховик (цедент).

Численні договори перестрахування класифікуються за формою взятих зобов'язань (вільний чи ні вибір ризиків для страхування), часткою прийнятих ризиків і передаванням іноземних ризиків.

Співстрахування (спільне страхування) - це система економічних відносин, що передбачають участь у страхуванні одного клієнта одразу кількох страховиків шляхом розподілу ризику на частини і укладення окремих договорів за кожною з цих частин. Як зазначалося, співстрахування є різновидом перестрахування. Кожний страховик відповідає за ризиком в узятій на себе частині. Страхова премія розподіляється між страховиками відповідно до частин узятого кожним ризику.

2. Джерела формування фінансових ресурсів підприємства

Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку.

Фінансові ресурси підприємства - це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і необхідні для виконання ним фінансових зобов'язань, здійснення витрат з розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників.

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. З цих позицій -- це витрати підприємства в даному виробничому циклі. Водночас у виручці від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, призначений для простого відтворення основних засобів. Саме з цих позицій амортизаційні відрахування є фінансовими ресурсами підприємства, призначеними для відтворення зношених у процесі виробництва основних засобів. По суті це поетапне повернення початкових фінансових ресурсів, вкладених в основні засоби, які можуть використовуватись у поточному році.

Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а надходять на поточний рахунок у складі виручки від реалізації. їх виділення здійснюється на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нараховується амортизація щомісячно, а використовується відповідно до установлених планів, через оплату витрат безпосередньо з поточного рахунку.

Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень -- нове будівництво, розширення і модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, упровадження новітніх технологій тощо.

Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. Вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. Частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. До них належать також залишки грошових коштів підприємства,

Потреба у власних оборотних коштах визначається як виробничими, так і фінансовими чинниками. Виробничі -- це обсяги виробництва, тривалість виробничого, циклу, періодичність закупівлі виробничих запасів, терміни реалізації продукції і форми розрахунків за неї. Зміни цих показників ведуть до необхідності коригування власних оборотних коштів. Скорочення обсягів виробництва та інших показників сприяє зменшенню потреби у власних оборотних коштах

Фінансовим чинником, що визначає потребу у власних оборотних коштах, є можливість залучення до формування оборотних фондів позичкових коштів. Ця можливість, у свою чергу, залежить від рівня самофінансування та наявності майна, яке може бути прийняте банком у заставу, а також від фінансових результатів діяльності підприємства, його стабільного становища на ринку.

Забезпеченість підприємства оборотними коштами, як і основними фондами, безпосередньо впливає на його діяльність. Недостатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужує виробничі й фінансові можливості підприємства. Втрата чи осідання оборотних коштів веде до банкрутства підприємства.

Надані фінансові ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства. Разом з тим існують певні обмеження, адже такі кошти мають здебільшого цільовий характер.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

бюджетні інвестиції;

бюджетні кредити;

державні дотації;

державні субсидії.

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі й проекти, які ви-значають розвиток економіки країни загалом.

Бюджетні кредити є формою фінансової допомоги під-приємствам у разі скрутного фінансового стану. Вони відрізняються від банківських відносно невисоким рівнем процентних ставок.

Державні дотації -- це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.

Державні субсидії -- це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різних державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці надані ресурси мають строго цільовий характер, котрий випливає із суті даних фондів.

Надходження з централізованих фондів відображають внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об'єднання, тобто за своєю сутністю -- це перерозподіл чистого прибутку. З одного боку, підприємства здійснюють відрахування у централізовані фонди, з іншого -- можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначати чисті (нетто) надходження, які обчислюються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.

Кредити являють собою фінансові ресурси, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємств. Саме це визначає сферу їх використання -- як правило, на тимчасові чи сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.

Кредит існує у двох основних формах: комерційний і банківський. Комерційний -- це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочкою оплати. Подібна угода оформляється спеціальним борговим зобов'язанням -- векселем. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ.

Прибуток є формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльно-сті. Він спрямовується насамперед на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні затрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити на валові витрати.

Роль прибутку як фінансового ресурсу характеризується саме його використанням на розширення виробництва. В умовах ринку стабільні позиції мають тільки ті підприємства, що постійно розвиваються. Можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку.

3. Основні інструменти фінансового ринку

Фінансовий ринок -- це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності

Загальна характеристика основних інструментів фінансового ринку. Виконуючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти -- фінансові документи, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку. Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, на сучасному етапі дуже різноманітні.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють певні інструменти, що обслуговують їх. Розглянемо основні з них.

Інструменти ринку позикових капіталів: гроші й розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку.

Інструменти ринку цінних паперів: різноманітні цінні папери, що обертаються на цьому ринку (склад цінних паперів за їх видами, особливостями емісії та обігу затверджується відповідними нормативно-правовими актами).

Інструменти валютного ринку: іноземна валюта, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Інструменти страхового ринку: страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Ринок золота (срібла, платини) і коштовного каміння: зазначені цінні метали і коштовне каміння купують з метою формування фінансових резервів і тезаврації; це також розрахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок.

Інструменти ринку нерухомості: цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За терміном обігу розрізняють такі фінансові інструменти:

* короткострокові (з періодом обігу до одного року), вони найчисленніші й призначені для обслуговування операцій на ринку грошей;

* довгострокові (з періодом обігу понад рік) так звані безстрокові фінансові інструменти, кінцевий термін погашення яких не встановлюється(наприклад, акції); ці фінансові інструменти обслуговують операції на ринку капіталу.

За характером фінансових зобов'язань фінансові інструменти поділяються на такі:

* без подальших фінансових зобов'язанъ, тобто інструменти, за якими подальші фінансові зобов'язання не виникають; як правило, вони є предметом безпосередньо фінансової операції і при їх передаванні покупцеві продавець не несе щодо них додаткових фінансових зобов'язань (наприклад, валютні цінності, золото);

* боргові, що характеризують кредитні відносини між їх покупцем і продавцем й зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у вигляді відсотка (якщо ця винагорода не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається).

Прикладами боргових фінансових інструментів є облігації, векселі, чеки.

Пайовими фінансовими інструментами є акції. Такі фінансові інструменти підтверджують право їх власника на частку (пай) у статутному фонді їх емітента і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду).

Акція -- це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками, тому не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але в цьому разі втрачають право співвласника.

Розрізняють такі акціонерні товариства (корпорації): закриті, акції яких розподіляються між акціонерами і не надходять у відкритий продаж, і відкриті (публічні), акції яких вільно продаються і купуються.

За черговістю розрізняють такі фінансові інструменти:

* первинні (фінансові інструменти першого порядку). Такі фінансові інструменти (як правило, цінні папери) характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі тощо);

* вторинні, або деривативи (фінансові інструменти другого порядку, похідні цінні папери), що характеризують виключно цінні папери, які підтверджують право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, що обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи за наперед визначеними умовами в майбутньому. Такі фінансові інструменти використовуються для здійснення спекулятивних фінансових операцій і страхування цінового ризику (хеджування). Залежно від складу первинних фінансових інструментів (або активів, до яких вони випущені в обіг) деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові та товарні. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.

Опціон -- це контракт на право купівлі або продажу певної кількості цінних паперів у будь-який момент протягом визначеного строку за фіксованою ціною.

Варіант (різновид опціону) -- це сертифікат, який дає право його власникові купити певний цінний папір за фіксованою ціною у визначений термін.

Ф'ючерсний контракт (фінансовий ф'ючерс) -- це стандартний документ на купівлю або продаж певної кількості визначених цінних паперів у зазначений час за встановленою ціною.

Форвардний контракт -- це спеціально складений ф'ючерсний контракт, що відповідає потребам конкретного клієнта, не є стандартним, не укладається на організованому фінансовому ринку.

Своп (обмін) -- двостороння угода про обмін у майбутньому серіями платежів у різних валютах.

За гарантованістю рівня дохідності фінансові інструменти поділяються на такі:

* з фіксованим доходом. Для них характерний гарантований рівень дохідності при погашенні (або протягом періоду їх обігу) незалежно від кон'юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку;

* з невизначеним доходом. їм властивий рівень дохідності, який може змінюватися залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв'язку із зміною кон'юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти, з плаваючою відсотковою ставкою, "прив'язаною" до встановленої облікової ставки, курсу певної "твердої" іноземної валюти тощо.

За рівнем ризику розрізняють такі фінансові інструменти:

* безризикові. До них належать державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найнадійніших банків, "тверда" іноземна валюта, золото та інші дорогоцінні метали і коштовне каміння, придбані на короткий період. Термін "безризикові" певною мірою умовний, оскільки потенційний фінансовий ризик криє в собі будь-який з перелічених видів фінансових інструментів; вони призначені лише для формування точки відліку визначення рівня ризику для інших фінансових інструментів;

* з низьким рівнем ризику. До них належать, як правило, короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей, виконання зобов'язань за якими гарантоване стійким фінансовим становищем і надійною репутацією позичальника (характеризується терміном "першокласний позичальник");

* з помірним рівнем ризику. Вони характеризують фінансові інструменти, рівень ризику за якими приблизно дорівнює середньоринковому;

* з високим рівнем ризику. Це фінансові інструменти, рівень ризику за якими значно перевищує середньоринковий;

* з дуже високим рівнем ризику (спекулятивні). Такі фінансові інструменти характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються для здійснення найризикованіших спекулятивних операцій на фінансовому ринку. Прикладом високоризикових фінансових інструментів є акції "венчурних" (ризикових) підприємств, облігації з високим рівнем відсотка, емітовані підприємством з нестійким фінансовим становищем, опційні та ф'ючерсні контракти.

Висновки

Розглянувши данні нам питання ми можемо зробити висновки по кожному з них.

В наш час перестрахування відіграє дуже важливу роль для страхових компаній. У портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Тому страховики звертаються до перестрахування. Перестрахування тим вигідне для страхових компаній, що навіть невеликій страховій компанії можуть взяти до страхування практично кожний ризик, що належить до категорії страхових.

Формування фінансових ресурсів підприємства дуже важливе. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Стабільність функціонування підприємства ґрунтується на достатності фінансових ресурсів та їх стабільному кругообігу. Джерела їх формування різноманітні: амортизаційні відрахування, оборотні кошти, бюджетні асигнування, кредити, прибуток.

Здійснюючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти їх проведення. Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, на сучасному етапі дуже різноманітні. Існують ринкові і боргові фінансові інструменти. Також розрізняють фінансові інструменти за черговістю, за гарантованістю рівня дохідності, за рівнем ризику. Всі ці інструменти важливі для функціонування фінансового ринку.

Список використаної літератури

1. Грідчіна М. В., Захожай В. Б., Осіпчук Л. Л. та ін.; Під кер-вом і за наук. ред. Грідчіної М. В., Захожая В. Б. Фінанси (теоретичні основи): Підручник. - 2-ге вид., випр. і допов. - К: МАУП, 2004. - 312 с: іл. - Бібліогр.: с. 299-303.

2. Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 312 с.

3. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2001. - 240 с.

4. Бандурка О. М., Коробов М. Я., Орлов П. І., Петрова К. Я. Фінансова діяльність підприємства: 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 2003. - 384 с.

5. Петровська І. О., Калиновський Д. В. Фінанси (з елементами статистики фінансів). Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ. - 2002. - 300 с.